Формування мовленнєво-комунікативних компетенцій на уроках рідної мови в початкових класах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

 

Центр доуніверситетської та післядипломної освіти

 

 

 

 

Реєстраційний №______

 

 

 

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАЦІЙНО-МОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ

 

 

 

Кваліфікаційна робота

вчителя початкових класів

I кваліфікаційної категорії

Криворізької загальноосвітньої школи

 I-III ступенів № 126

Ляшенко Лариси Євгенівни

 

 

 

Кривий Ріг –2018
ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………...3

Розділ 1.Наукові основи формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів на уроках рідної мови……………………….………………6

1.1.Основні аспекти формування комунікативно-мовленнєвих компетенцій молодших школярів на уроках рідної мови.………………………………………………………………………………….6

1.2. Особливості формування комунікативно-мовленнєвої

 діяльності учнів початкової школи на уроках рідної мови

 …………………………………………………………………………………10

Розділ 2. Різноаспектні моделі навчальної роботи з формування комунікативно-мовленнєвих компетентностей молодших школярів на уроках рідної мови.……………………………………...18

2.1 Лінгводидактична система формування комунікаційно-мовленнєвих компетенцій у молодших школярів на уроках рідної мови……………………...18

2.2. Методичні прийоми формування комунікаційно-мовленнєвих компетенцій в учнів початкової школи……………………………………..….....25

Висновки…………………………………………………………………........36

Список використаних джерел………………………………………………..39

Додатки………………………………………………….……………………..41

ВСТУП

Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, - це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його здійсненні – ключ до тієї педагогічної мудрості, опанування якої робить нашу працю творчою

Сухомлинський

 

Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, ї успішної соціалізації запорукою розвитку суспільства, об єднаного спільними цінностями і культурою, та держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінности суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.

 Одним із стратегічних завдань, визначених у національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, є створення умов для формування освідченої людини, творчої особистості громадянина, реалізації та самореалізації його природних здібностей і можливостей в освітньому процесі.

 Реформування загальноосвітньої школи в особистісно-орієнтовану, розвивальну зумовлене потребами цивілізованого демократичного суспільства в Україні. У контексті цих суспільних потреб особливо значимою є основна мета початкової мовної освіти, яка визначається провідною функцією рідної мови׃ плекання національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості, яка володіє вміннями комунікативно доцільно вживати мовні засоби у різних сферах і видах мовленнєвої діяльності.

Сформувати таку людину неможливо без оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання, самоствердження в житті, творчого самовираження.

Формування комунікативної компетентності молодшого школяра – актуальна проблема початкової школи та основна мета курсу української мови, «яка виявляється у здатності успішно користуватися мовою у процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, вирішення життєво важливих завдань» [1;10].

Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина. У контексті майбутніх змін середньої освіти міністр освіти Лілія Гриневич наголошує на тому, що «діти мають здобути в школі уміння і компетентності ХХІ століття, які потрібні сьогодні сучасному українцю. Нашим дітям потрібна освіта для життя. І це головна мета нової української школи».

Із набуттям українською мовою статусу державної (Конституція України, стаття 10) надзвичайно актуальною постає проблема формування мовно-мовленнєвої особистості, здатної на нинішньому етапі забезпечити комунікативну компетентність учнів - один із пріоритетів змісту загальної середньої освіти. Працюю над темою «Формування комунікативно-мовленнєвої компетентності учнів на уроках української мови" оскільки одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є формування мовленнєвої особистості школяра.

Актуальність проблеми зумовлено тим, щоб створити умови для розвитку всебічного спілкування, формування духовно багатого учня, здатного навчатися впродовж всього життя і пізнавати навколишній світ через мовленнєву компетентність.

Мета: дослідження педагогічних умов формування мовленнєвої компетентності молодших школярів у процесі навчання української мови.

Завдання дослідження:

-розкрити сутність мовленнєвої компетентності на уроках української мови;

-створити умови для формування мовленнєвої компетентності, яка виявляється у здатності успішно користуватися мовою у процесі вирішення життєво важливих завдань;

-дослідити шляхи формування мовленнєво компетентної особистості.

 

РОЗДІЛ 1. Наукові основи формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів на уроках рідної мови

1.1 Основні аспекти формування комунікативно-мовленнєвих компетенцій молодших школярів на уроках рідної мови

Питання комунікативно-діяльнісного підходу до змісту й процесу навчання мови, можливість засвоєння молодшими школярами різних аспектів мови як засобу спілкування, усвідомлення суспільної ролі мови та функцій, що реалізуються в мовленні кожної людини, порушуються останнім часом на всіх рівнях – лінгвістичному, психологічному, педагогічному.

На взаємозв’язку шкільної мовної освіти з реальними потребами життя наголошували ще педагоги і лінгвісти ХІХ століття М. Бунаков, Ф. Буслаєв, І. Срезневський, К. Ушинський, П. Фортунатов, В. Шереметьєвський та ін. За перебудову шкільного курсу мови, ураховуючи комунікативно-діяльнісний підхід до її вивчення, виступають сучасні вітчизняні й зарубіжні вчені-методисти О.Біляєв, Д.Богоявленський, М.Вашуленко, В.Капінос, О. Купалова, Т.Ладиженська, В. Мельничайко, Л. Скуратівький, А.Супрун, Л. Федоренко та ін. В українській лінгводидактиці проблемам культури спілкування, присвятили свої наукові праці вчені-мовознавці, методисти Н.Бабич, І.Білодід, Л.Булаховський, С.Єрмоленко, М.Жовтобрюх, А.Коваль, Л.Мацько, В.Мельничайко, М.Пентилюк, В.Русанівський та ін. У центрі їхньої уваги були теоретичні і практичні аспекти культури спілкування, мовленнєвої діяльності як галузі мовознавчої науки, пов’язаної з психологією і стилістикою, вихованням мовленнєвої особистості. Проблема розвитку мовлення молодших школярів, формування й удосконалення мовленнєвих умінь є однією з провідних у працях українських та зарубіжних психологів (Г.Балл, Л. Виготський, П. Гальперін, Д. Ельконін, та ін.), дослідників мовлення дітей дошкільного (А.Богуш, О.Гвоздєв, К. Крутій, Г. Люблінська, Л. Федоренко та ін.) та молодшого шкільного віку (В. Бадер, Л. Варзацька, М. Вашуленко).Однак, як показують дослідження, проблеми розвитку мовленнєвих умінь молодших школярів на теоретичному та практичному рівнях, незважаючи на широкий спектр їх аналізу в системі різних галузей наук,

питання активізації мовленнєвої діяльності, формування комунікативної компетенції учнів загальноосвітньої школи ще потребують наукового вивчення, узагальнення та систематизації.

  Сучасний період розвитку суспільства в Україні відкриває широкі перспективи для оновлення змісту освіти, що дає змогу виховувати розвинене і духовно багате покоління. Одним із показників духовної культури особистості, її моральності, внутрішньої і зовнішньої краси є мовленнєва культура, комунікативно-мовленнєва компетентність, в якій проявляється інтелект і рівень мислення індивіда, його освіченість і вихованість, культурність і ціннісні орієнтири, краса слова і духу як ознаки духовного багатства та неповторної людської сутності[10;56]

Відомо, що ефективна мовленнєва комунікація досягається мовною компетенцією комунікантів – але не тільки завдяки їхнім знанням фонетичної, лексичної і граматичної структури мови, а й знанням усіх складових ситуації мовленнєвого спілкування. До мовної компетентності відносять уміння оперувати засобами мови, дотримуватись норм літературного мовлення, швидко і доречно вживати мовні засоби, утворювати різнотипні стилістично диференційовані висловлювання, редагувати власне і чуже мовлення, володіти всіма стильовими засобами мови. Формувати ці якості необхідно ще в молодшому віці, причому найбільших можливостей для цього надають уроки української мови в початковій школі, основна мета яких визначена Державним стандартом початкової освіти і полягає у формуванні комунікативної компетентності молодшого школяра. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань: вироблення в учнів мотивації навчання української мови; гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, письма); формування комунікативних умінь; опанування найважливіших функціональних складових мовної системи; соціально-культурний розвиток особистості; формування в учнів уміння вчитися [1;13].      Формуючи комунікативну компетентність, вчитель початкових класів має враховувати той факт, що, як зазначає О.Савченко, «компетентність – це укрупнений результат навчання, який не може бути досягнутий протягом двох – трьох уроків. Компетентність формується і розвивається впродовж тривалого часу, тому треба орієнтуватися у тому, якою є послідовність цілей вивчення предмета» [2;11]. Отже, компетентність – це результат систематизованої навчальної діяльності, що виражається в активному оволодінні системою знань, а також здатності використовувати її з метою пізнання навколишньої діяльності і розв’язання проблем, що виникають у практичній діяльності. Компетентність у смисловому значенні охоплює три аспекти: знання, уміння, навички. Це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку, знання, уміння, навички; має здатність до творчого вирішення завдань, ініціативності, самостійності, самооцінки, самоконтролю; це сформованість інтелектуальних операцій, спрямованість у діяльності, усвідомленість і мотиваційна насиченість. На кожному віковому етапі компетентність має орієнтовні показники розвитку особистості, тобто різні види компетенції.

Важливим компонентом системи формування комунікативної компетентності є мовленєві уміння та навички. До цієї категорії належать уміння швидко й правильно орієнтуватись у мінливих умовах спілкування; правильно планувати та здійснювати систему комунікації, зокрема її найважливішу ланку – мовленнєвий вплив; швидко й точно знаходити адекватно змісту акту спілкування комунікативні засоби, що відповідають водночас і творчій індивідуальності, і ситуації мовлення, а також індивідуальним особливостям об’єкта впливу (співрозмовника); постійно відчувати і підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні; вміння чітко й емоційно виражати свої думки й почуття. . Отже, розвиток мовленнєвої діяльності, формування комунікативної компетенції, культури спілкування має стати провідним завданням навчання української мови як базового предмета в загальноосвітній школі, безперечно і в початковій ланці. Набуті в початкових класах лінгвістичні знання та повноцінні мовленнєві вміння і навички з української мови не лише забезпечать можливість подальшої мовної освіти в основних класах, а й значною мірою забезпечать людині вільне самовираження в усіх сферах суспільно-виробничого життя. Тому першочерговим завданням мовної освіти всіх без винятку громадян нашої держави є формування й удосконалення мовного спілкування .

1.2. Особливості формування комунікативно-мовленнєвої

діяльності учнів початкової школи на уроках рідної мови

В нових програмах з української мови, в яких поставлені відповідні вимоги до мовленнєвого розвитку школярів, знайшло своє відображення першорядне завдання Державного стандарта - формування в учні комунікативних умінь

  Курс української мови – важлива складова загального змісту початкової освіти, оскільки мова є не тільки окремим навчальним предметом, а й виступає основним засобом всіх інших шкільних дисциплін. Основна мета цього курсу – забезпечити розвиток удосконалення умінь і навичок усного мовлення (слухання, розуміння, говоріння); навчити дітей читати і писати, працювати з дитячою книжкою, будувати зв’язні писемні висловлювання; сформувати певне коло знань про мову і мовні уміння; забезпечити мотивацію вивчення рідної мови.

Відповідно до освітньої галузі «Мови і література» Державного стандарту початкової загальної освіти галузь (навчальний предмет) українська мова будується за такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною. Мовленнєва змістовна лінія навчання української мови у Державному . стандарті початкової ланки освіти й чинній навчальній програмі є основною. Вона передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання і впливу.

  Для забезпечення зазначеної компетентності базовою навчальною програмою з української мови для 1-4 класів (розділ «Мовленнєва діяльність») визначено зміст навчального матеріалу і державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Програма націлює на те, що основну увагу в навчанні української мови слід приділяти розвитку в молодших школярів навичок чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання і письма.

Педагог має підготувати учнів до життя в суспільстві, виробити в них здатність до пізнання світу й самих себе, до творчої праці та взаємодії з іншими людьми. Формування комунікативної компетентності учнів – це складний і багатоаспектний процес, який потребує систематичної роботи. Вчитель має орієнтувати учнів на активну мовленнєву діяльність.

  З цією метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи у дошкільному віці (слухання – розуміння; діалогічне, монологічне мовлення), а також формуються, удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним мовленням (читання вголос і мовчки, робота з дитячою книжкою, письмові види робіт).

Згідно вимог програми мовленнєвій діяльності на уроці рідної мови сьогодні необхідно відводити більше половини часу, вміло поєднуючи розвиток мовленнєвих та комунікативних умінь учнів. Мовленнєві уміння включають удосконалення звуко вимови і культури мовлення, роботу над збагаченням, уточненням і активізацією словника, опанування граматичного ладу мовлення. Формуються вони у процесі взаємопов'язаного навчання чотирьох видів зовнішнього (говоріння, аудіювання, письма і читання) і внутрішнього (мислення) мовлення. Всі ці види мовлення взаємопідтримують один одного. Комунікативні ж забезпечують розвиток власне мовленнєвих умінь: орієнтацію в умовах, змісті висловлювання, формі його викладу; групування зібраного матеріалу, визначення послідовності частин тексту, виділення слів, важливих для висловлювань.

  Функціональний підхід до шкільного мовного курсу передбачає, що робота над мовною теорією, формуванням знань про мову підпоряковується інтересам мовленнєвого розвитку учнів, від якого значною мірою залежить успішність процесу формування особистості. Адже мовлення – основа і результат розумової діяльності, найважливіший засіб комунікації, вираження української ментальності. Воно служить своєрідним ключем пізнавальної діяльності і, за висловленням М.І.Жинкіна, є «каналом розвитку інтелекту». Логічне, чітке, образне усне й писемне мовлення учня – показник його розумового розвитку. [22;13]

Мета розвитку мовленнєвої компетентності —« формування культури усного та писемного мовлення як засобу вільного спілкування та самовираження.» [11;24]

Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок в учнів початкових класів здійснюється в процесі навчання діалогічного і монологічного мовлення, що допоможе вчити школярів правильно і доцільно, відповідно до норм літературної мови користуватися всім арсеналом мовних засобів у процесі побудови зв’язних висловлювань. Працюючи над розвитком діалогічного мовлення, вчитель має враховувати той факт, що «діалог, як форма мовленнєвої діяльності, має свою психологічну структуру: мотив, мету, засіб (мова) і кінцевий результат – очікувану реакцію співрозмовника» [1;336 ]. При цьому робота над діалогом передбачає такі етапи:

 1) відтворення, розігрування діалогу із прослуханого чи прочитаного тексту;

2) складання діалогу за ситуативним малюнком, словесно описаною ситуацією, опорою на допоміжний матеріал ( самостійно, дотримуючись правил етикету, культури спілкування).

У процесі формування діалогічного мовлення велика увага приділяється

засвоєнню школярами формул мовленнєвого етикету – ввічливих слів, які вживаються під час вітання, прощання, прохання тощо. Учні початкової школи повинні запам’ятати найуживаніші формули етикету, знати, за яких обставин кожна з них уживається, а також правильно й доречно використовувати їх у власному мовленні. Паралельно із розвитком діалогічного має проводитись робота з розвитку усного монологічного мовлення школярів на уроках української мови, яка має здійснюватися шляхом:

1) переказування прочитаних чи прослуханих текстів;

2) побудови власних висловлювань на основі побаченого, пережитого. Монологічне мовлення має характеризуватися такими ознаками, як: змістовність, логічність, точність, багатство мовних засобів, виразність, чистота, правильність. Для того, щоб забезпечити змістовність висловлювань, потрібно пропонувати дітям говорити чи писати тільки про те, що їм добре відомо. Важливо, щоб розповідь школяра була побудована на відомих йому фактах, на основі його власних спостережень, життєвого досвіду. Необхідно, щоб висловлювалися добре обмірковані думки, щирі переживання. Вимогою до монологічного мовлення є його логічність: послідовність, обґрунтованість викладу думок, відсутність пропусків і повторів, наявність висновків, які випливають зі змісту. Точність мовлення має забезпечуватися не тільки вмінням учнів влучно передавати факти, спостереження чи почуття, а й здатністю вибирати для цього відповідні мовні засоби – слова та словосполучення, які з максимальною точністю передаватимуть найхарактерніші риси того, про що або про кого йдеться у висловлюванні. Оскільки монологічне висловлювання призначене для слухача, то учень, зацікавлений у тому, щоб його почули, зрозуміли і правильно сприйняли, маєподбати про виразність свого мовлення. Під виразністю слід розуміти не тільки дотримання розділових знаків та інтонації, а й уміння яскраво, переконливо і стисло висловлювати думку, здатність впливати на людей через відібрані факти, слова, побудову фраз, настрій розповіді.

«Заговори до мене, щоб я тебе побачив», — говорить народна мудрість. Школа має готувати дитину до майбутнього життя. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток.

Основним у мовленнєвому розвитку дитини, на думку С. Рубінштейна, є поступове перебудування і вдосконалення вміння користуватися мовленням як засобом спілкування. В залежності від змін форм цього спілкування змінюються і форми мовлення. Спочатку спілкування у дитини має діалогічну форму, але із вступом до школи у дитини з'являється потреба у передачі своїх думок, оформлених у більш поширене смислове ціле. Тоді розвивається зв'язне мовлення, вміння розкрити думку у зв'язній мовленнєвій побудові.(20.238)

Мовлення виникає із потреби спілкування. Воно завжди спрямоване на слухача, на іншого, і призначене для спілкування з ним.  Але для того, щоб бути адекватним засобом спілкування, мовлення в різних умовах повинно задовольняти різні вимоги і користуватися різними засобами. Цим насамперед і зумовлене розрізнення ситуативного і контекстуального мовлення.

Отже, коли у дитини розвивається контекстне мовлення, воно, як це підтверджують спеціальні дослідження, не витісняє ситуативне мовлення і не замінює його; дитина починає все досконаліше і адекватніше користуватися то тим, то іншим — залежно від конкретних умов, від змісту повідомлення і характеру спілкування .[9;346]

Комунікативні уміння - це уміння, які забезпечують розвиток власне мовленнєвих умінь: орієнтацію в умовах, змісті висловлювання, формі його викладу; групування зібраного матеріалу, визначення послідовності частин тексту, виділення слів, важливих для висловлювань; удосконалення власного тексту .

Комунікативно-мовленнєві вміння - це вміння, необхідні для ефективного здійснення мовленнєвої діяльності в умовах міжособистісної взаємодії: з різною метою, в різних умовах, з різними співрозмовниками. Основою комунікативно-мовленнєвих умінь є частковомовленнєві вміння (звуковимовні, орфоепічні, лексичні, граматичні) та загальномовленнєві (уміння слухати-розуміти, говорити, читати, писати).

  Особливостями й умовами ефективного формування комунікативно-мовленнєвих умінь є забезпечення мовленнєвого середовища та активної мовленнєвої діяльності учнів як на уроках мови, так і на уроках читання та спеціальних уроках розвитку мовлення. Як відзначають дослідники Д. І. Ізарєнков, A.M. Богуш, формувати комунікативно-мовленнєві уміння - це значить формувати "здатність людини до спілкування в одному, декількох або всіх видах мовленнєвої діяльності, що становить особливу якість мовленнєвої особистості, набуту в процесі природної комунікації або спеціально організованого навчання".

 У процесі формування мовленнєвої компетентност в учнів початкової школи важливу роль відіграє мовленнєва ситуація, оскільки вона є мотивацією висловлювання як акту мовленнєвої поведінки. Будь-яка мовленнєва ситуація включає в себе того, хто говорить, - мовця і того, хто слухає, - адресата мовлення. Учитель повинен пам'ятати, що від впливу різноманітних чинників залежить успішність мовленнєвої ситуації та чи буде мовленнєва ситуація продуктивною, що дасть поштовх до спілкування, або не розвинеться і не перейде в акт комунікації.

  Неабияку роль в участі дитини у мовленнєвій ситуації відіграє наявність достатнього лексичного запасу для спілкування на ту чи іншу тематику, розуміння лексичного значення слів, доцільне вживання їх у власному мовленні.[10;56]

Одним з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності учнів є читання. Читання є основою опанування всіх наук, розвитку людського інтелекту. Тому важливо саме в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра. Розвиток мовлення молодшого школяра виявляється в тому, що формується навичка читання, тобто досить швидке і правильне пізнання літер та їхніх поєднань, і перетворення побачених знаків у вимовлені звуки, слова. Для цієї роботи важливо використовувати аналіз, абстрагування й узагальнення, це розвиває у дітей гнучкість мислення, мову. Під час читання словниковий запас учнів активно поповнюється, а висловлювання стають найповнішими, найемоційнішими, найяскравішими. Важливим є те, що дитячий словник поповнюється не лише кількісно, а й якісно. Використання на уроках статтей для читання та художні ілюстрації, які ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей, назвами рослин, тварин, предметів побуту.

Мовленнєва діяльність — це спосіб реалізації суспільно-комунікативних потреб людини в процесі спілкування. Користуючись мовою як засобом пізнання і комунікації, дитина слухає, говорить, читає і пише. Одночасно відбувається практичне засвоєння формул ввічливості, розвиток творчих здібностей, створення власного мовленнєвого портрету

Процес формування й удосконалення навичок усного мовлення учнів початкових класів досить складний. Він охоплює формування в учнів спочатку аудіативних умінь і навичок, а потім навичок говоріння, що включає роботу над побудовою як діалогічних, так і монологічних висловлювань. «Відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на якісних характеристиках мовлення породжує різного типу помилки і недоліки в мові.» [9;14]

Особливість формування мовленнєвих умінь в учнів початкових класів полягає в тому, що на уроці все, що вимовляється, водночас і аудіюється. На кожному уроці здійснюється реальне (природне) аудіювання. Навчаючи слухати і розуміти текст на уроках української мови, діти вчаться визначати мету аудіювання.

Розвиток навичок діалогічного мовлення розпочинається з першого класу. Для дітей цей вид мовлення є важчим, ніж монологічне, воно формується в процесі розмови двох партнерів, його не планують заздалегідь, воно тісно пов'язане з ситуацією. Саме тому на уроках навчання грамоти в 1-му класі доцільно застосовувати підготовчі вправи. Навчати дітей будувати запитання і відповіді на них, тобто ознайомлювати із репліками-запитаннями та репліками-відповідями. Для цього використовувати малюнки, невеликі за обсягом тексти.

 Формування в учнів їхньої мовленнєвої компетентності, яка полягає у здатності слухати, сприймати й відтворювати інформацію, читати й розуміти текст, вести діалог, брати участь у дискусіях, переконувати та відстоювати свою точку зору, висловлювати власні думки, міркування, погляди в усній і письмовій формах, є одним із найважливіших завдань удосконалення якості української освіти є формування особистісної готовності дітей до активного життя, до творчої самореалізації в демократичному суспільстві. Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

 

Розділ 2. Різноаспектні моделі навчальної роботи з  формування комунікативно-мовленнєвих компетентностей молодших школярів на уроках рідної мови

2.1 Лінгводидактична система формування комунікаційно-мовленнєвих компетенцій у молодших школярів на уроках рідної мови

 

Формування в учнів мовленнєвої компетентності, яка полягає у здатності слухати, сприймати й відтворювати інформацію, читати й розуміти текст, вести діалог, брати участь у дискусіях, переконувати та відстоювати свою точку зору, висловлювати власні думки, міркування, погляди в усній і письмовій формах.є

одним із найважливіших завдань удосконалення якості української освіти. Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

  Лінгвістичні відомості в процесі навчання молодших школярів розглядаються не самостійним предметом вивчення, а засобом та умовою розвитку мислення, творчих здібностей учнів, формування комунікативної компетенції, виховання на засадах гуманізму і демократизму.

Для дитини стимулом розумових дій не може стати кінцева мета – оволодіння знаннями (як у дорослих). Джерело бажання вчитися – в емоційному забарвленні думки, її розум виховується серед наочних образів. Тому навчання рідної мови в початкових класах має бути невіддільним від фантазії, гри, самобутньої творчості, зокрема словесної. Отже всі ці види діяльності, стають засобами пізнання законів рідної мови.

Для здійснення усного спілкування важливою є розвиненість умінь слухання – розуміння (аудіювання) та говоріння українською мовою. Хоча аудіювання і говоріння складають єдину вербально – комунікативну систему, їх функціонування забезпечується різними мовленнєвими механізмами і потребує окремої уваги до розвитку кожного з них. Саме тому вважаю особливо важливим формувати вміння слухати – розуміти українське мовлення. Широкі можливості для здійснення цієї роботи містять уроки роботи з дитячою книжкою. На початку вивчення української мови важливе місце приділяю роботі над звуковимовою.

Повноцінному засвоєнню значення слова сприяє використання його учнями у власному мовленні, тобто у монолозі. Добираючи слова для засвоєння, виходжу не лише з теми уроку, а й з такого вибору слів, який давав би можливість побудувати діалог, адже формування умінь спілкування – основна мета навчання української мови.

Багатство словникового запасу людини – ознака її високого інтелектуального розвитку. Тому роботі над словником учнів приділяю особливу увагу. На цьому етапі уроку визначаю головні напрямки словникової роботи׃

- збагачення словника, тобто засвоєння нових слів та нових значень слів, що раніше школярам були невідомі;

- уточнення словника, тобто поглиблення розуміння уже відомих слів, з’ясування відтінків у значенні між синонімами, добір антонімів, аналіз багатозначності;

- активізація словника, тобто використання якомога більшої кількості слів у мовленні кожного учня, введення слів у речення, засвоєння сполучуваності слів з іншими словами, доцільність їх використання в конкретному тексті;

- вилучення не літературних слів, русизмів, що вживаються іноді молодшими школярами, виправлення помилок у наголошувані та вимові слів.

Основним засобом організації мовленнєвої діяльності дітей на уроці використовую тексти трьох джерел׃

- народна мудрість, виплекана віками: казки, міфи, легенди;

- натхненне, пристрасне слово майстрів української літератури – Г. Сковороди, Е. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, О. Пчілки, В. Сухомлинського;

- майстерні, захоплюючі зразки науково - пізнавальної літератури.

Головним у навчанні стають не розрізнені слова і речення, а самі «…взірці красного письменства, одухотворені ідеалами правди, добра, істини.» [17;14]

Діалог – це форма спілкування, яка переважає у повсякденному житті, професійній діяльності людини. Державний стандарт початкової загальноосвітньої школи серед вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи визначає "розвиток умінь висловлювати в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення". Працюючи над розвитком діалогічного мовлення, враховую той факт,що «діалог як форма мовленнєвої діяльності, має свою психологічну структуру: мотив, мету, засіб (мова) і кінцевий результат-очікувану реакцію співрозмовника» [12;336]

Становлення діалогічної форми спілкування проходить ще у дошкільному віці, але оволодіння діалогом – більше, ніж оволодіння просто композиційною формою мовлення. Велику увагу приділяю розвитку уміння слухати і розуміти співрозмовника, привертати його увагу до себе і своєї діяльності, цікавитися співрозмовником і бути цікавим йому. Зразки ведення діалогу діти одержують у спілкуванні з дорослими, а спілкування з ровесниками – це сфера розвитку істинної мовленнєвої самодіяльності, важливий показник сформованості комунікативних здібностей.

Для якісного навчання вважаю доцільним є введення у навчальний процес системи комплексних вправ, яка забезпечує׃

- постійну взаємодію слова й унаочення, слова та дії, завдяки чому долається не диференційованість сприймання дітей, активізується уява, успішно проходить процес абстрагування від лексичного значення конкретних слів і виділення в них загального, граматичного;

- дає можливість глибше індивідуалізувати навчання, спираючись на природні здібності, нахили дітей, особливості сприймання, уяви, пам’яті.

Така цілеспрямована організована діяльність учнів ґрунтується на фундаментальному положенні К. Д. Ушинського׃ "Слово має виростати з думки, а думка – із спостережень за природою, самим собою та іншими людьми". З цією метою організовую дискусії , розробляю правила ведення дискусії (краще спільно з учнями),намагаюся спонукати учнів висловлювати власну думку, стимулюю наданню аргументованих відповідей,вчу правильно ставити запитання та відповідати на них, створюю проблемні ситуації, проводжу нестандартні уроки, що розвивають комунікативні вміння – урок-суд, подорож, прес-конференцію тощо, практикую захист учнями творчих робіт та проектів. Використовую інтерактивні методи навчання та прийоми педагогічної техніки комунікативної спрямованості – мозковий штурм, ділові ігри тощо.

    У навчальному процесі моделюю реальні (життєві ) мовленнєві ситуації. Насамперед учні мають усвідомити : усе, що вони роблять, має причини і здійснюється заради чогось. Ми говоримо не для того, аби що – небудь сказати, а для того, аби щось повідомити, на когось вплинути, виявити себе тощо.

  Велике значення для формування мовленнєвих умінь учнів має лексична робота. Вона сприяє правильному і доцільному використанню у мовленні різноманітних значень слів залежно від мети висловлювання і ситуації мовлення, вмінню користуватись синонімами, антонімами, омонімами, вільному володінню словом. Під час цієї роботи легко виявити бідність лексичного запасу учнів, відсутність того запасу слів, що необхідний для викладу матеріалу.Для досягнення результату сплановую роботу по усуненню даних недоліків.

  На цьому етапі використовую тексти, опрацювання яких формує в учнів уміння слухати і розу­міти, сприймати й аналізувати, виділяти головне. Вчу дітей створювати свої тексти: описувати, розкри­ваючи істотні ознаки предмета, явища, події; розповіда­ти так, щоб адресат одержав чітке уявлення про мету і зміст пропонованого тексту. У результаті такої роботи можуть бути створені тексти різних типів — розповіді, описи, міркування.

  Уроки розвитку зв'язного мовлення, на яких форму­ються вміння складати тексти різних типів і жанрів, на­лежать до комунікативного компонента нового змісту на­вчання. Тобто цей тип уроків має на меті формувати не тільки мовленнєві, а й комунікативні вміння. Окреслення ситуації спілкування допоможе учням у побудові вислов­лювань (написанні творів).У підготовці до складання різних видів усних і письмових творів пропоную учням такі вправи: словникова робота, робота над реченням, творче списування, аудіювання, складання діалогів, усні і письмові перекази (Додаток 1).

  Розвиток активного словника учнів сприятиме правиль­ному та впевненому викладу думок (Додаток 2). Найбільш результативним є поєднання різних джерел збагачення словника: спостереження за навколишнім середовищем, спілкування з іншими людьми, читання, вивчення мовних явищ, аналіз художніх творів тощо (Додаток 3).

  «Речення як мінімальна комунікативна одиниця виконує функцію формування і вираження думки в усному і писем­ному мовленні. Робота над реченням є однією з найваж­ливіших складових розвитку комунікативно-мовленнєвих здібностей.» [21;30] Організовувати цю роботу так, щоб розвинути в учнів уявлення про функціональну роль ре­чення в мовленні (Додаток 4). Формую уміння правильно давати повну відповідь на запитання, будувати речення за малюнками, власними спостереженнями, опор­ними словами. Приділяю увагу умінням встановлюва­ти зв'язки слів у реченні, поширювати речення словами та словосполученнями, складати речення за зразком та схе­мою, відновлювати зміст деформованих речень, складати речення з однорідними членами, поширювати їх залежни­ми словами, утворювати складні речення з кількох простих тощо. Пропоную дітям такі творчі завдання: відтворити або розіграти діа­лог з прослуханого чи прочитаного твору; скласти діалог за малюнком, описаною ситуацією.

 Для розвитку діалогічного мовлення використовую роботу в парах і невеликих групах. Такий вид роботи прищеплює школярам культуру спілкування, яка виявляється не тільки в доречному використанні форм мовленнєвого етикету, айв умінні уважно слухати спів­розмовника, призупиняти своє мовлення, щоб дати мож­ливість висловитись іншому, погоджувати свої репліки, в умінні сказати добре слово, висловити критичне заува­ження у такій формі, щоб нікого не образити.

 Переказ сприяє розвитку мовлення учнів, вироблен­ню навичок усно й на письмі висловлюватися правильно, послідовно, логічно, образно, дотримуючись причиново-наслідкових закономірностей (Додаток 5).

  Спілкування з літературою як мистецтвом слова задо­вольняє природну потребу дитини в емоційних пережи­ваннях, створює умови для самовираження особистості, стимулює творчі здібності.[4;9] Мовленнєвий розвиток молод­ших школярів забезпечується в процесі слухання і розу­міння усних висловлювань (аудіювання), що передбачає сприймання потоку звуків, слів, речень і усвідомлення їх значень, розуміння загального змісту, виділення в ньому цікавого, важливого і головного, а також менш важливо­го і другорядного (визначити слова, вжиті у переносному значенні, знайти порівняння).

  Складання творів потребує знаходження мовних засобів для вираження думки. Ця робота виконується учнями само­стійно або з опорою на різний допоміжний матеріал: план, словосполучення, ключові речення, початок чи кінець пропо­нованого висловлювання, малюнок, серію малюнків тощо [9, 9]. Отже, варто організовувати роботу таким чином, щоб вона сприяла «формуванню умінь складати й оцінювати вислов­лювання, з допомогою вчителя визначати його переваги, бачити те, що вимагає доопрацювання, вдоскона­лення» [14;175]

При визначенні системи методів розвитку мовленнєвих умінь враховуються, по-перше, найважливіші функції навчання: освітню, виховну і розвивальну; по-друге, зміст підготовки учнів, їхні вікові особливості та мотиваційну основу для формування суто комунікативних умінь і навичок.

Як відомо, мовленнєвий розвиток учнів здійснюється на основі здобутих знань про мовні (фонематичну, морфему, слово, словосполучення та речення) та мовленнєві (текст, його типи і стилі) одиниці. Це дає змогу засвоїти певні групи операцій використання цих одиниць у структурі мовленнєвої дії. Відповідно й методи розвитку зв'язного мовлення школярів визначаємо з урахуванням рівнів засвоєння знань про мовні та мовленнєві засоби, а також завдань формування таких комунікативних умінь і навичок, що відповідали б характеру операцій у складі мовленнєвої дії.    

2.2. Методичні прийоми формування комунікаційно-мовленнєвих компетенцій в учнів початкової школи

Дотримуючись Державного стандарту початкової загальної освіти та програми з української мови для 1-4-х класів, процес формування в учнів комунікативно-мовленнєвих компетенцій починаю з 1-го класу.

Навчаю першокласників переказувати сюжетний текст букварного типу; пропоную для повторення зразки монологічних висловлювань, на основі прослуханих текстів і з опорою на початок, ілюстрацію, серію малюнків; учні справляються у складанні своїх висловлювань.

В учнів 2-го класу формую вміння усно переказувати прослуханий чи прочитаний текст обсягом 40—50 слів з опорою на ілюстрації, слова та словосполучення; епізод із переглянутого фільму чи телепередачі, розвиваю вміння будувати усні твори на основі своїх спостережень, подій з власного життя з опорою на ілюстрації, складові частини тексту, план.

Найскладнішу та найзмістовну роботу передбачає розвиток і вдосконалення мовлення в учнів 3-го класу. Навчаю учнів усно переказувати текст обсягом 50— 70 слів детально і вибірково, поступово вилучаючи ілюстрації і малюнки. Ознайомлюю учнів з елементами творчого переказу: пропоную повторити зразок короткого висловлювання (3-4 речення) із внесенням своїх доповнень, міркувань, змін. У 3-му класі учні працюють над письмовими переказами. Для цієї роботи обираю розповідний текст (обсяг — 40—50 слів), пропоную допоміжні матеріали, колективно складаємо план.

Розвиваю вміння будувати усні твори типу розповіді, опису, міркування (обсяг 5—6 речень, час звучання —1—2 хв.) з опорою на малюнки, план, опорні слова та словосполучення, частини тексту. Учні складають письмові висловлювання на основі вражень від прочитаного твору, переглянутого фільму, ситуацій з життя класу.

Навчаю третьокласників проводити самоаналіз власних творів, колективно вдосконалювати їх. В учнів 4-го класу закріплюються й удосконалюються вміння і навички, які були сформовані у попередніх класах. Але завдання ускладнюються. Для усного переказу підбираю тексти художнього і наукового стилів, обсяг яких 70—90 слів. За типом ці тексти можуть бути не тільки розповідями, а й описами та міркуваннями. Крім детального і вибіркового, навчаю дітей переказувати стисло. Діти переказують без опори на допоміжні матеріали. Школярі самостійно будують усний твір типу розповіді, опису, міркування, план до усного чи письмового твору може бути складений колективно. Пропонуючи різноманітні вправи, закріплюю вміння виражати своє ставлення до предмета висловлювання

В основі формування мовленнєвої компетентності молодших школярів лежить уміння слухати і розуміти усне мовлення. Тому, починаючи з 1 класу на уроках навчання грамоти, а в 2-4 класах на уроках української мови, проводжу робота над формуванням аудіативних умінь. Учням пропоную завдання на сприймання різних мовних одиниць (звуків, слів, словосполучень, речень, текстів), усвідомлення значень окремих елементів тексту (слів, словосполучень, речень), а також розуміння тексту (його теми, фактичного змісту, основної думки, окремих особливостей побудови, стилю). Тексти покликані збагатити словниковий запас учнів, формувати лексичну правильність їхнього мовлення, адже знання української мови асоціюється, насамперед, із знанням слів, в той час як володіння мовою – із лексичними навичками, які саме й забезпечують функціонування лексики у спілкуванні.

Формування усного монологічного мовлення здійснюю шляхом переказування прочитаних чи прослуханих текстів та побудови власних висловлювань на основі побаченого, пережитого.

Одним із найважливіших видів мовленнєвої діяльності в початковій школі є читання. У 2-4 класах йому відведено окремі уроки. Однак і в 1 класі на уроках навчання грамоті також зосереджую увагу учнів на: 1) правильному вимовлянні слів відповідно до орфоепічних літературних норм та усвідомленні їхнього лексичного значення; 2) інтонуванні речень, різних за структурою і метою висловлювання; 3) змістовому поділі речень за допомогою пауз, мелодики тощо.

У світлі досліджуваної конкретної теми доцільно говорити про специфічні методи і прийоми, які б забезпечували формування комунікативно-мовленнєвих умінь.

 У методиці розвитку зв'язного мовлення найбільш поширеною є така система методів: імітаційний, кон­структивний, творчий, комунікативний. Імітаційний метод посідає основне місце в моїй роботі, спрямованій на формування орфоепічних умінь і навичок та первинних граматичних умінь. Метод імітації застосовую з метою формування орфоепічних, інтонаційних, граматико – стилістичних умінь і навичок. Імітаційний метод (метод навчання за зразками) передбачає і аналіз текстів-зразків, побудову власних ви­словлювань і текстів за аналогією, пошукову діяльність (вибір мовних одиниць), побудову моделей текстів-зразків, конструювання власних текстів за цими моделями, близькі до тексту усні та письмові перекази з творчим доповненням чи без, інсценування, драматизацію, літе­ратурну творчість.

 Серед прийомів, залежно від умінь, що формуються, застосовуються спостереження над мовленням (сприйняття і виділення звука на слух і спостереження за роботою артикуляційного апарату), первинне приговорювання звука окремо й у складах (словах), тренінг - кількаразове колективне та індивідуальне проговорювання. Прийомами цього методу також стали вправи на заучування напам’ять віршів, скоромовок, повторення зразка мовлення вчителя, переказ близький до тексту.

 До імітаційного методу також належать: добір за­головків до частин тексту, усі види усних і письмових пе­реказів, складання речень або компонентів тексту відпо­відно до якогось певного типу тексту, письмові твори за аналогією до прочитаних творів, переклади, відгуки про прочитані книги, ділові папери.

  При формуанні комунікативо-мовленнєвих умінь використовую конструктивний метод (констру­ювання або переконструювання тек­сту). До прийомів конструктивного методу належать логічні прийоми та вправи (побудова роздумів, доказів, виправлення логічних помилок і поми­лок у послідовності викладення думок тощо); прийоми та вправи, в основу яких покладено теорію тексту (скла­дання текстів різних видів, редагуван­ня власних текстів тощо).

  Важливим є творчий метод (більшість вправ цього методу вико­нується без зразка та без конструктивних завдань). До творчих вправ відносяться усні та письмові твори, імпровізацію, літературну творчість, драматизацію, творчі перекази, словесне малювання.

  Продуктивно – творчий, або комунікативний метод, спрямований на формування вмінь молодших школярів будувати зв’язні висловлювання усної і писемної форм мовлення. Реалізую цей метод у вправах на побудову творів – мініатюр на уроках засвоєння знань з мови, а також написання на уроках розвитку зв’язного мовлення. Ці вправи сприяють формуванню комунікативних умінь і навичок орієнтуватися в завданнях, змісті мовлення, розміщувати факти в певній логічній послідовності, дотримуватися структурно – композиційних вимог, добирати адекватні мовні засоби.

 Комунікативний метод (надає перевагу природним мовленнєвим ситуаціям або близьким до природних, створеним штучно).Такі прийоми комунікативного методу як створення мовленнєвих ситуацій або добір їх з життя, рольові ігри, екскурсії, походи, картини живопису, спе­ціально організовані спостереження, різноманітні види діяльності, які спонукають до висловлювання, вигадуван­ня казкових сюжетів є ефективними у досягненні навчальної мети.

  Творчий і комунікативний методи передбачають во­лодіння учнями уміннями розуміти тему твору, визначати її межі, вміти її розкривати; підпорядковувати свій пись­мовий твір певному задуму, висловлювати в ньому свою думку, власні емоції, ставлення до інших осіб та їхніх вчин­ків, збирати, накопичувати матеріал, відбирати головне й другорядне відповідно до теми й задуму; здійснювати мовну підготовку, вдосконалювати, редагувати написане, перевіряти орфографію, пунктуацію.

  Продуктивно-творчий (комунікативний) метод реалізовую шляхом залучення учнів до спілкування в мовленнєвих ситуаціях, участь у яких сприяє активізації тих мовленнєвих умінь, які вчитель ставить за мету сформувати або розвинути на уроці. Мовленнєві ситуації, що мають природні стимули мовлення, використовую як під час уроків, так і в позаурочний та позашкільний час.

  Розвинуті комунікативні вміння забезпечують учням міцність засвоєних знань упродовж усього періоду навчання в школі – з одного боку, а з іншого – здатність швидко й правильно орієнтуватися в будь-якій навчальній та життєвих ситуаціях.

  Комунікативний підхід до роботи з розвитку мовлення суттєво змінює методи навчання. Поряд з традиційним для школи імітаційним методом засвоєння рідного мовлення великого значення набуває метод моделювання мовленнєвого висловлювання. Він реалізується в ситуативних завданнях. У психологічній та педагогічній літературі під цим завданням найчастіше розуміють інтелектуальні завдання, що містять запитання або мету діяльності, умови виконання діяльності та деякі вимоги що до їх виконання.

  Виконання ситуативного завдання передбачає закріплення знань, реалізацію і формування навичок та вмінь у конкретній ситуації, змодельованій за допомогою словесного опису чи інших засобів навчання, і сприяє процесу пізнання через спостереження та сприймання.

  Вводячи учнів у навчально-мовленнєву ситуацію, намагаюсь враховувати з ким учень хотів би спілкуватись, його відношення до предмета розмови, мовні можливості дітей. Побудову навчально-мовленнєвої ситуації починаю з вибору предмета розмови. Предмет розмови має бути конкретним, щоб він був близький учням, тобто стосувався фактів і обставин з їхнього життя. Добираючи предмет розмови, слідкую щоб він містив у собі виховні можливості, тобто спонукав учнів до вираження свого ставлення, до висновку, а також до узагальнення. Після вибору предмета розмови формулюю комунікативне завдання. Воно визначає, що учень повинен зробити, ставить перед необхідністю прийняття самостійного рішення, пошуку, конструювання власної мовленнєвої діяльності. Наприклад, можна скласти такий вид комунікативних завдань:

 - Ти зустрів свого найкращого товариша, з яким не бачився дуже довго. Склади речення, за допомогою яких висловиш свої почуття.

  Ці завдання сформульовані так, що учень може сформувати своє вміння норми поведінки лише тоді, коли володіє культурою спілкування, що передбачає готовність і гідність до комунікативної діяльності. Формування комунікативних умінь проходитиме успішніше, якщо процес відбувається в умовах, наближених до реальних, спеціально створених педагогічних ситуацій.

   Комунікативна доцільність зводиться до того, що в наслідок їх виконання, в учнів удосконалюються уміння користуватися мовними засобами залежно від того, з ким вони спілкуються, де, з якою метою, тобто адекватно ситуації. Комунікативний підхід до вивчення української мови в початкових класах визнаний домінуючим у сучасній методиці й практиці шкільного навчання. Адже мовленнєвий розвиток учнів є найважливішою метою. Засвоєнню мовного матеріалу, формуванню мовленнєвих умінь і навичок учнів початкових класів сприяє робота над побудовою діалогів.

 Під час роботи учні:

• практично опановують, розповідну, питальну та спонукальну інтонації висловлювань;
• вчаться їх вимовляти з емоційними відтінками й експресією;
• засвоюють форми звертання, характерні для укра­їнської мови;
• вправляються в застосуванні питальних слів;
• знайомляться з етикетом спілкування.

 Учні початкової школи краще вчаться діалогічного мовлення, якщо діалоги-завдання підібрані відповід­но до їхніх вікових та індивідуальних особливостей і рівня сформованості практичних навичок. Наприклад, скласти діалог за реплікою з опорними словами, діалог за поданим початком, вибрати предмет розмови.

 Виконуючи завдання дитина не залишається на­одинці з темою для побудови діалогу, а користується запропонованими опорними словами, деформова­ними діалогами, планами, початковими репліками, описами ситуацій, зразками діалогів, алгоритмами міркувань, малюнками, вказівками на допоміжну лі­тературу.

Максимально ефективною на цьому етапі роботи є інтерактивна модель уроку, що дає змогу інтенсифікувати процес навчання, забезпечити особистісно орієнтований підхід, змоделювати життєві ситуації, створити атмосферу співпраці, творчих взаємин у навчанні. В робота з розв’язання проблеми проводжу нетрадиційні уроки (ділові ігри, творчі звіти, конкурси, інтегровані уроки).

 Застосовування інформаційно-комунікативних технологій заставляє дітей думати, творити, вирішувати проблемні ситуації. Для формування комунікативної компетентно використовую можливості продуктивного навчання, а саме:

1. Обговорення проблем.

2. Формування власної точки зору.

3. Вміння доводити власну позицію.

4. Розвиток культури мовлення.

5. Вміння презентувати свій продукт.

6. Можливість для безпосереднього спілкування.

7. Адекватне ставлення до критики.

8. Стимулювання критичного ставлення до себе.

9. Вміння адаптуватися в мовному середовищі.

   Проводжу нестандартні уроки, що розвивають комунікативні вміння – урок-суд, подорож, прес-конференцію тощо, практикую захист учнями творчих робіт та проектів. Використовую інтерактивні методи навчання та прийоми педагогічної техніки комунікативної спрямованості – мозковий штурм, ділові ігри тощо.Інтерактивне навчання це специфічна форма організації діяльності, яка має на меті створити комфортні умови навчання, за яких кожний учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

 Воно має багато переваг:

- у роботі задіяні всі діти класу;

- учні вчаться працювати у групі (команді);

- формується доброзичливе ставлення до опонента;

- кожна дитина має можливість пропонувати свою думку;

- створюється «ситуація успіху»;

- за короткий час опановується багато матеріалу;

 - формуються навички толерантного спілкування, вміння аргументувати.

 Саме інтерактивні методи дають змогу створювати умови для успішного формуваннякомунікативно-мовленнєвих компетенцій.

  На уроках української мови та читання вчитель має неабиякі можливості для розвитку творчого мислення школярів. Проводжу їх так, щоб учні були не спостерігаючими, пасивними об’єктами сприйняття матеріалу, а стали суб’єктами творчого процесу, активними шукачами, дослідниками, аналітиками, критиками, авторами.

 На одному занятті використовую одну-дві інтерактивні вправи.. Добираю такі інтерактивні вправи, які б дали учням «ключ» до засвоєння теми. При виконанні цих вправ відводжу необхідний час для обдумування завдання. Важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи.Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія у парах і мікрогрупах.

 Роботу у парах та малих групах застосовую вже з 1 класу, лише роблю це через дидактичну гру. Спочатку всі організаційні моменти проводимо разом: об’єднання в пари, малі групи, вивчення правил спільної роботи. Поступово частина обов'язків переходить до дітей, ускладнюються форми і завдання. Робота в парі сприяє розвитку навичок спілкування, формуванню вмінь висловлюватися, переконувати та дискутувати. Працюючи в парах, учні не можуть ухилитися від виконання завдання, швидко виконують ті вправи, які за інших умов потребують великих затрат часу.

 Робота в малих групах сприяє активному, ґрунтовному аналізу й обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, засвоєння та закріплення, повторенню вивченого матеріалу та систематизації знань. Для розвитку мовленнєвих умінь, розвитку творчого мислення використовую метод «Крісло автора»: учні за бажанням сідають у «крісло автора» і розповідають щось цікаве про своїх рідних, знайомих або епізод зі свого життя, історію про своє ім’я тощо.

  Поряд із творчими завданнями і роботою в групах важливим прийомом на уроках української мови є рольові ігри, під час яких учням пропоную «зіграти» іншу людину (наприклад одного з літературних героїв твору) або розіграти певну проблемну ситуацію. Однією з рольових ігор, яка завжди подобається дітям і дає гарні результати, є гра «Я – учитель». Інтерактивні вправи «Ажурна пилка», «Гронування», «Інтерв’ю за три кроки”, «Кубування», технологія «Асоціативний кущ» дають можливість розкрити творчі здібності кожного учня.

 Невичерпним матеріалом для навчальних занять з рідної мови є саме життя. З великим задоволенням діти запрошують до класу «зажурену осінь» чи «життєрадісну весну», «білосніжну зиму» чи «барвисте літо» тощо. Кожна сторінка уроку допомагає створити образ, який змушує дітей хвилюватися, уявляти, фантазувати, співпереживати, спонукає до активної мовленнєвої діяльності: описати картину природи, назвати іменники, що «супроводжують» її явища, охарактеризувати їх прикметниками, дібрати вдалі дієслова, записати окремі слова, розібрати їх за будовою, скласти речення, різні за метою висловлювання та інтонацією, зі звертанням до вказаних явищ природи, поспостерігати, що вони принесли в дарунок, поміркувати над проблемними питаннями, пофантазувати.

 Така робота не тільки сприяє розвитку словесної творчості дітей, а й збагачує їхній словниковий запас, розвиває творче, логічне і образне мислення, допомагає учням подолати сором’язливість, невпевненість у собі. Діти навчаються відстоювати власну думку, самостійно приймати рішення. А це надзвичайно цінна і важлива якість для подальшої діяльності дитини у будь-якій сфері.

 Метод проектів є одним з основних технологій формування ключових життєвих компетентностей учнів. Адже працюючи над створенням проектів, діти навчаються критично мислити, чітко усвідомлювати, де і яким чином можна застосувати набуті знання, генерувати нові ідеї, грамотно працювати з інформацією, бути комунікабельними, постійно самовдосконалюватися. Метод проектів є інноваційною педагогічною методикою. Він дозволяє найповніше врахувати індивідуальні особливості кожного учня. Дозволяє розв’язати проблему мотивації, створити позитивну атмосферу навчання, навчити дітей застосовувати свої знання на практиці для розв’язання життєвих і особистих проблем.

 Використання інноваційних технологій дозволило максимально підвищити ефективність навчально-виховного процесу, створити такі умови, коли всі учні залучаються до активної, творчої навчальної діяльності, процесу самонавчання, самореалізації, вчаться спілкуватися, співпрацювати, критично мислити, відстоювати свою позицію, орієнтуватися в інформаційному просторі. Інноваційна діяльність сприяє розвитку цілого комплексу якостей творчої особистості: розумової активності, кмітливості та винахідливості, прагнення одержувати знання, необхідні для виконання конкретної практичної діяльності, зростання рівня сформованості компетентності учнів; підвищує рівень навчальних досягнень та якість знань учнів, на що вказують результати зрізів знань з предметів та моніторингових досліджень.

 Після практичного застосування інноваційних технологій у навчально-виховному процесі, в порівнянні з традиційними методами навчання, можна відзначити такі позитивні зміни в учнів початкових класів:

• підвищення інтересу дітей до навчання, їх активність у вирішенні поставлених завдань, зменшення закомплексованості;

• прагнення ґрунтовніше осмислити отриману інформацію;

• розвиток критичного ставлення до власної діяльності та прагнення проаналізувати інформацію, дії інших тощо;

• розвиток пошукової спрямованості мислення;

• виникнення бажання уважно прислухатися до думки товаришів, спільно шукати інші шляхи вирішення навчального завдання.

 Методи інтерактивного навчання дають змогу швидко активізувати пошуково-пізнавальну діяльність учнів, максимально розкривають їх таланти. Враження шкільного дитинства відкладаються в пам’яті на все життя і впливають на подальший розвиток дитини. В емоційному сприйнятті дитинства зароджуються витоки майбутньої творчої, інтелектуальної комунікаційно-мовної особистості. Мовна компетенція передбачає володіння:

• доступним і необхідним обсягом мовних знань;

• здатність застосовувати мовні засоби у власному мовленні відповідно до орфоепічних, лексичних, граматичних, орфографічних, стилістичних норм культурної мови.

 Розвивати комунікативно-мовленнєві здібності учнів можна, лише створюючи на кожному уроці умови для спілкування.
 

ВИСНОВКИ 

  Робота над розвитком комунікативних здібностей учнів тривала, важлива і вимагає повсякденного урізноманітнення, зацікавлення учнів. Найважливішим засобом впливу на дитину, ушляхетнення її почуттів, думок та переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова. Формування комунікативних здібностей учнів початкових класів має стати метою, формою, змістом і засобом навчання на кожному уроці

  Саме в школі і саме вчитель зобов’язаний навчити дитину мислити, розмірковувати, аналізувати, бесідувати, вести діалог і висловлювати в голос свої думки. За словами Л. Виготського «мова є знаряддям думки і більше того – мова є знаряддям закріплення досвіду».

Узагальнюючи результати роботи, можна зробити такі висновки:

1.      Формувати мовно-мовленнєву особистість учня 1-4 класів означає озброїти його мінімумом лінгвістичних відомостей про мову і мовлення, про мовні засоби спілкування; сформувати у нього елементарні комунікативні уміння, які б дозволили висловлюватись в типових для даного віку комунікативних мовленнєвих ситуаціях.

2.      Головними завданнями початкового етапу навчання української мови є: вироблення в учнів мотивації навчання рідної мови; формування комунікативних умінь; гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності слухання, говоріння, читання і письма; ознайомлення з найважливішими функціональними складовими мовної системи за принципом "від загального до часткового", загальний розвиток особистості — інтелектуальний, моральний вольовий.

3. Методично організовуючи вивчення художнього тексту на уроках читання, добираючи конкретні прийоми роботи над його змістом, художніми засобами, технікою читання, вчителю необхідно постійно зорієнтовувати їх на формування і розвиток комунікативних умінь, які в результаті забезпечують комунікативну компетенцію молодшого школяра і складають основу для подальшого її розвитку у середній та старшій школі.

 4. Застосування мовленнєвих ситуацій як способу презентації конкретного мовного матеріалу й умов формування комунікативних умінь і навичок з урахуванням ситуації спілкування є край важливим методичним прийомом навчання мови у школі. Тому цілком очевидною є потреба широко використовувати систему різноманітних мовленнєвих ситуацій, особливо наближених до життєвих потреб дитини конкретно і особистості в цілому.

5. У формуванні комунікативно-мовленнєвих умінь ефективними є такі методи: пояснювально-ілюстративний; імітаційний, репродуктивний, оперативний, комунікативно- творчий. Серед організаційних форм навчання мовлення оптимальними є робота в парах і невеликих групах (при цьому важливою є увага вчителя до дитячого мовлення в їхньому спілкуванні).

6. Цілеспрямоване навчання і доцільно укладена система вправ при систематичній навчально-тренувальній роботі може забезпечити у 1-4 класах формування і розвиток мовленнєво-комунікативних умінь.

.7 Інноваційна діяльність сприяє розвитку цілого комплексу якостей творчої особистості: розумової активності, кмітливості та винахідливості, прагнення одержувати знання, необхідні для виконання конкретної практичної діяльності, зростання рівня сформованості компетентності .

  Дуже важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його багатогранності, відчували і розуміли пряме і переносне значення слів. Їх найтонші відтінки. А коли дитина відчує красу рідного слова , вона відчує любов до мови. Розуміти, відчувати і любити рідну мову здатні всі діти. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб розвинути мовлення учнів, збагатити його та  навчити любити і пишатися рідною мовою.

 Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини. У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини. Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості. А своєчасний і якісний розвиток мовлення – важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку учня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.   Азаровська О. Формування комунікативних умінь молодших школярів на уроках з української мови // Початкове навчання та виховання. – 2005. - № 10. –  С.10- 33.
2.   Большакова І. Ситуативна навчально-мовленнєва діяльність школярів на уроках української мови // Початкова школа. -2002. -№ 10.-С.9-1.
3.   Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Початкова школа. - 1991. - № 2. -С. 28-31.
4.   Ванжура Л. Як розвивати комунікативно-мовленнєві здібності учнів // Початкова освіта. -2006. -№ 12. –С.9-14.
5.   Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Волинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001.-461 с.
6.   Волкова Н.П. Педагогіка. - К.: "Академія"., 2001. - 575 с.
7.   Ґудзик І. Розвиток комунікативної компетенції на уроках читання // Початкова школа. - 2004. - № 11. - С. 25-29.
8.   Державний стандарт початкової освіти. К., 2013
9.   Калмикова Л.О.Формування мовленнєвих умінь і  навичок у дітей шкільного віку, :психолінгвістичний та лінгвометодичний аспекти: Навч. посіб. /Л.О. Калмикова.- К.: НМЦВО, 2003 .- 253 с.
10. Кравець Н.П.Розвиток мовлення в учнів молодших класів на уроках читання та української мови // Навч. метод. Посібник.-К.Л.С.К.,1999.-127с.
11. Крайнова Ж. Формування комунікативної компетентності молодших школярів на заняттях рідної мови // Початкова школа. — 2003. - № 11. -С. 24- 26
12. Методика навчання української мови в поч. шк.: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За наук. ред. М.С.Вашуленка.-К.:Літера ЛТД.2010.-364с.
13. М'ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., допов. - К.: Вища шк., 2001. - 487 с: іл.
14. Освітні технології: Навч.-метод, посіб. / О.М. Пехота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; за заг. ред. О.М. Пєхоти. - К.: А.С.К., 2002.-255
15. Пентилюк М. Концепптуальні засади комунікативної методики навчання української мови // Українська мова і література в школі. – 2006. – №1 . – С. 15 – 20
16. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод, посіб. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 192 с.
17. Притулик Н.В. Комунікативний потенціал уроків роботи з дитячою книжкою // Початкова школа. - 2003. - №6. - С. 14-17.
18. Притулик Н.В. Проблема формування українського комунікативного мовлення // Рідні джерела. — 2001. - №3. — С. 33-36.
19. Притулик Н.В. Формування комунікативних умінь першокласників у процесі навчання грамоти // Рідні джерела. - 2002. - № 2. -С. 26-31.
20. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии - СПб.: Питер, 2002. – 720 с: ил. - (серия "Мастера психологии").
21. Соботович Э.Ф. Структура мовленнєвої діяльності і механізми її формування: Науково - методичний посібник. - К.: ІЗММ, 1997. -
    44 с.(за алфавитом 28)
22. Тоічкін О. Формування культури українського мовлення російськомовних школярів. // Початкова школа. - 2005. - № 2.

23. Інтернет -ресурси:http://osvita.ua

ДОДАТКИ

Додаток 1

 

План-конспект уроку з розвитку зв’язного мовлення у 1 класі

Тема: Письмо малої букви є, складів і слів з нею.

Мета: Вчити писати рядкову літеру є. Закріплювати її звукове значення. Розвивати уміння виконувати мовні завдання. Розвивати зв'язне мовлення учнів. Обладнання: Малюнки риб, єнота.

Хід уроку

I. Закріплення знань, одержаних на уроці читання.

Розгляньте малюнки. Назвіть, хто на них зображений. (Сом, окунь, лящ, карась, єнот, щука). Який малюнок зайвий? (Малюнок єнота). Чому? Вимовте слово єнот. Назвіть звуки першого складу в цьому слові. Якою буквою позначаються звукосполучення [йе]? Покажіть букву є у касі.

2.              Мотивація навчальної діяльності.

Порівняння рукописної та друкованої літер.

3.           Виконання завдань у прописах.

1. Письмо рядкової букви є.

Мала буква складається з лівого півовалу та невеликої поперечної палички. Пишемо її, як букву с, і посередині зліва управо робимо поперечну паличку. Пишемо під лічбу і-раз-і, два.

2.Поєднання нової букви з уже відомими.
Самостійне списування рукописних складів.

3. Письмо слів з буквою є.

На набірному полотні учитель виставляє букви: а, є, ь, ц, з; п, р, м, н, и, є, о; ш, є, а, в, н. З кожної групи колективно складаються, записуються на дошці та у зошитах: заєць, приємно, Євшан.

4. Попереджувальний диктант.

Учитель заздалегідь пише на дошці речення. Після диктанту відкриває запис, учні перевіряють.

Пролітає сніг, падає до ніг.

5. Мовне завдання.

Розгляньте тварин, зображених у нижній частині сторінці. Прочитайте назви тварин. Поміркуйте, які букви пропущені у словах. Запишіть слова (єнот, єхидна, кенгуру).

IV. Розвиток зв'язного мовлення.

Розгляньте малюнок. Яку пору року зобразив художник? (Весну). Прочитайте текст, записаний під малюнком. Як можна доповнити опис весни?

Спишіть текст. Замість малюнків пишіть слова.

V. Робота у зошитах.

1. Творче списування.

Прочитайте перший рядок. Змініть інші словосполучення за зразком.

Я читаю - він читає. Я малюю - ...

Я співаю - ... Я готую - ...

2. Запис прислів'їв.

Як працюєш, так і маєш. Хто багато читає, той багато знає.

VI. Підсумок

 

План-конспект уроку з розвитку зв'язного мовлення у 2 класі

Тема: Складання усного опису тварин (котика).

Мета: Навчити учнів складати текст-опис тваринки, зокрема котика; розвивати пам'ять, зв'язне мовлення дітей; виховувати любов до тварин, естетичні смаки. Обладнання: ілюстрації із зображенням кішок.

 Хід уроку

6.          Організаційний момент.
7.       Актуалізація опорних знань.

 Вступна бесіда:

Діти, яких ви знаєте тварин? А у вас удома є тварини? Які? Відгадування загадки.

У нашої бабусі сидить дід у кожусі.

Біля печі гріється, без водиці миється (котик). Чому ви так думаєте? А ваш котик любить гратися? Дітки, а котики люблять спати?

2. Розповідь учителя.

Колись люди біля колиски дитини завжди клали кота. Він муркотів і тим приколисував дитину. Мама залишала котика біля колиски і промовляла: Котику сіренький, котику біленький, не ходи по хаті, не буди дитяти, бо якщо розбудиш, будеш колисати, а як не розбудиш, то підеш гуляти.

3. Вивчення віршика про котика.

Люди склали про котиків багато пісень, віршиків, загадок. Давайте вивчимо з вами віршик

 Котик Мурчик -наш голубчик.

Лапки білі, вушка сірі.

Ходить Мурчик тихо.

Буде мишкам лихо.

Дітки, можливо хтось знає інший віршик про цю тваринку? Прочитайте напам'ять.

VIII. Оголошення теми і мети уроку.

Сьогодні ми будемо вчитися складати текст-опис про котика.

IX. Робота з мовним матеріалом.
1. Робота з ілюстраціями.

Розгляньте малюнок.

Кого ви бачите на малюнку?

А чому ви так лагідно називаєте — котик?

А якби він був великим, то як ми тоді назвемо його? Діти, давайте підберемо кличку нашому котикові. Які ви знаєте клички тварин?

То як називатиметься котик?

2. Усний опис котика.

Яка шерсть у котика? (руда, гладенька, м'яка,

пухнаста).

Які у котика вушка? (руденькі, гостренькі, маленькі, чутливі).

Які очки? (великі, зелені, насторожені).

Які вуса у котика - довгі чи короткі?

Погляньте на котикові лапки. Які вони (маленькі, м'якенькі, на них гострі кігтики, лапки мають "подушечки").

Який хвостик? (довгий, пухнастий, рухливий).

Розкажіть, яка голівка у котика?

3. Відповіді на питання. Діти, дайте відповідь на запитання,
добираючи правильний варіант.

Яка у котика шерсть? (руда, м'якенька, пухнаста).

Які у котика вушка? (маленькі, гостренькі, чутливі).

Які вуса у кота? (довгі, короткі, густі).

Які очки? (зелені, насторожені).

Які в котика лапки? (міцні, маленькі, руді).

10.             Фізкультхвилинка.
11.          Робота над усним описом тварини.

1. Приклад опису котика. Мій котик називається Мурчик. Він
мій друг, і я його люблю. Мурчик дуже гарний і усім подобається. У
нього пухнаста шерсть, голівка кругла, маленька. На ній стирчать
чутливі, гострі вушка. Котик не пропустить мишку - обов'язково
упіймає її. Він чує будь-який шум чи шелест.

У котика зелені насторожені очі. Своїми очима він по-товариськи дивиться на мене. Коли мій котик спить, то любить муркотати у довгі вуса. А коли прокидається, починає шукати їжу. Бігає по кімнаті, ступаючи на м'якенькі лапки-подушечки. Після того, як Мурчик поїсть, він весело виляє пухнастим рухливим хвостиком, ніби дякує за їжу.

2. Опис тварини учнями за опорними запитаннями

Яка шерсть у Мурчика?

Яка у нього голівка?

Розкажіть про Мурчикові вушка.

Які очі у котика?

Які у котика лапки?

Який хвостик?

3. Творча робота.

Діти, існує дуже багато казок, де головними героями виступають кішки. Це "Котик і півник", "Пан Коцький" та ін.

Давайте складемо і ми казку про свого котика.

XII. Підсумок уроку.

Кого ми описували на уроці?

Що вам найбільше запам'яталося?

Сподобалося?

 

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

 

Додаток 5

Додаток 6

Алгоритм роботи над словниковим словом

1.                   Розглядання малюнка.
2.                   Відгадування загадки.
3.                   Вимова цього слова. Наголос, склади.
4.                   Звуковий аналіз слова.
5.                   Написання слова.
6.                   Порівняння вимови і написання. Визначення орфограми.
7.                   Запис слова у зошит, виділення орфограми.
8.                   Тлумачення слова.
9.                   Добирання спільнокореневих слів, синонімів, антонімів та ін.
10. Введення слова у словосполучення, речення.

 Список слів, значення, вимову і написання яких учні повинні засвоїти

Батьківщина, ведмідь, вересень, вулиця, ге­рой, диван, диктант, дитина, духмяний, дятел, жайворонок, завдання, заєць, календар, килим, медаль, метро, неділя, ознака, помилка, понеді­лок, портфель, предмет, середа, театр, учитель, червоний, черговий, черевики, четвер, читання, шофер, ясен.

БАТЬКІВЩИНА

•            Значення слова

1.               Країна, де народилася людина.
2.               Теж саме, що й рідний край, але у більш вузькому значенні (мала батьківщина).
3.               Місце зародження, походження, виникнення чогось.
4.               Вітчизна. Для нас — Україна, Вкраїна; бать­ківщина — спадщина від батьків.

•            Прислів'я

•                  Людина без Батьківщини, як соловей без пісні.
•                  Жити — Батьківщині служити.

•                      Інтерактивні завдання

•                 «Асоціативний кущ»

Алгоритм виконання

Кожна група отримує словникове слово і складає «Асоціативний кущ» за таким алгоритмом.

1.              Прочитати подане слово, з’ясувати його зна­чення.
2.              Записати будь-які слова, що спадають на дум­ку. (Можна ставити знаки питання біля тих частин «куща», щодо яких є сумніви — під­ходять вони чи ні.)
3.              Записувати всі ідеї, що з’ясовують протягом усього відведеного часу.

•                 Гра «Утвори нові слова»

Завдання. Утворити нові слова з літер слова Батьківщина.

Гру проводять у парах або фронтально, у ко­мандах.

•                 Вправа «Який склад загубився?»

Що таке Батьків на?

За віконцем ка на,

Тиха казка ба сі,

Ніжна пісня ма сі

Під то лями хата,

Дужі ру у тата,

Під вербою кри ця,

В чистім полі пше ця.