Формування національної свідомості та патріотизму на уроках історії України в сучасній школі

Формування національної свідомості та патріотизму на уроках історії України в сучасній школі

                                                                            Циганов Геннадій Володимирович-вчитель історії, «спеціаліст вищої категорії», «вчитель-методист» Запорізького навчально-виховного комплексу № 63 Запорізької міської ради Запорізької області; «Відмінник освіти України»

Не питай у країни, що вона зробила для тебе,

      запитай себе-що ти зробив для своєї країни.

 Д.Ф.Кеннеді

 «Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього», - свідчить мудрий вислів. Молоде покоління українців повинне знати власну історію, знати, хто ми і чиї діти, знати, яким шляхом йшов наш народ до незалежності, яку ціну було сплачено за те, щоб «не вмерла України ні слава, ні воля». Свідомість і культура починаються з шанобливого ставлення кожної людини до свого народу, його історії. Знання ж історії власної держави, в свою чергу, неможливе без знання історії своїх «маленьких батьківщин», тих місць, де ми народилися та виросли. Любов до рідного краю починається з шанобливого ставлення до його історії, бажання її пізнавати та вивчати. Для покращення роботи з національно-патріотичного виховання, необхідно категорично переглянути загальне спрямування та скорегувати акценти до викладання історії в школі, зміст матеріалу в підручниках, самі підручники. Рекомендовані Міністерством освіти і науки України задовго до подій Революції Гідності 2013-2014 років підходи до викладання історії України як предмету суттєво не змінилися від 1991 року-частина як вчителів, так і пересічних громадян і досі не позбулися внутрішнього відчуття меншовартості у сприйнятті власної історії. Замислимось: чи мали б ми на сьогодні такі результати? Чи була б війна на Сході України, чи втратили б ми Крим, коли б українці знали історію своєї держави, коли б вивчали її під гаслом патріотизму? Чи дозволили б українці Сходу називати своїх братів на Заході бандерівцями, коли б справжня біографія Степана Бандери, його ідеали, були загальновідомими? Чи мала б такий вплив на нас ворожа пропаганда, коли б зі школи у всіх куточках України дітей виховували поважати рідну державу, українську мову, її народ, її складну історію й культуру? Думаю, ані ворожнечі, ані соціального та етнічного поділу, ані економічної залежності України могло б і не бути. Ми продовжуємо нести ментальні втрати, бо не привчені захищатися від агресивної антиукраїнської пропаганди. Провідна роль в цьому належить учителю, який формує світогляд молодої людини.

 Викладання історії України донедавна сприяло формуванню думки про нашу історію як історію пригніченого народу, в якій наявні зрада, підлість, підкуп; історія народу, який тільки те й робив, що «відбивався від різних завойовників». Необхідно наполегливо та докорінно змінити акценти та підходи до викладання - не пригнічений, а нескорений і волелюбний народ. Наша історія героїчна в усі часи існування-і в минулому, і сьогодні. Яскраві приклади-герої Крут, герої Майдану, герої війни на Сході. Виховання  підростаючого покоління покликане раз і назавжди позбутися філософії пригніченості і сформувати у молоді філософію успіху, філософію гордості за приналежність до народу-воїна, оборонця рідної землі, народу-переможця. Національний компонент виховання найвиразніше має втілюватися в змісті навчальних дисциплін, їх матеріальному забезпеченні. Сьогодні, в умовах, коли через Інтернет, телебачення, газети та часописи нав’язується різноманітна інформація (часом-брудна й брехлива), навіть дорослим, освіченим людям непросто в ній розібратися, а дітям-майже неможливо. Саме тому критичне мислення, оцінка фактів, аналіз різних ідей, формування власної точки зору повинні мати місце на кожному без винятку уроці. Людині, яка мислить, важко нав’язати хибні, хоч і правдоподібні ідеї. Дитині не можна нав’язати патріотизм, але її можна та необхідно виховати патріотом.

 Саме вчителі, як ніхто інший, покликані відчувати всю повноту відповідальності перед суспільством і Державою, що пов'язана з необхідністю прийняти на себе місію Мойсея, який, нарешті, виведе свій народ з ідеологічного рабства свідомості,та, працюючи з дітьми, громадою, а в окремих випадках-і з колегами щодо донесення справжньої історії України, вільної від проросійської істерії; приведуть оновлене покоління вільних духом українців до омріяної Землі Обітованої-вільної, незалежної, заможної України-батьківщини її волелюбного та гордовитого народу. Зважаймо й на те, що більшість шляху від раба до вільної людини нами вже подолано…

Але чи здатні вчителі до цієї місії, чи достатньо знань, сили волі, власних переконань? Безумовно, хоча декому здається, що патріотичне виховання учнів стосується тільки вчителів мови та літератури, історії. Звичайно, предмети гуманітарного циклу мають для цього більші виховні можливості, аніж точні науки. Проте, коли на уроці фізики в 11-му класі діти дізнаються, що першовідкривачем рентгенівського променя був український учений Іван Пулюй, а теорію космічних польотів розробив українець Юрій Кондратюк, це, безумовно, викликає у дітей гордість за геніїв свого народу й сприяє національному вихованню.

Патріотизм належить до складних почуттів і має декілька духовних пластів. Перший-поверховий-це природна любов до свого народу як до самого себе та своєї родини, любов до рідного слова, до рідної природи, яка проходить скрізь серце. Другий пласт патріотизму проходить крізь розум. Усвідомлення розумом свого святого обов’язку перед народом стати на захист його інтересів, усвідомлення необхідності протистояти, витримати натиск. Третім основним пластом патріотизму постає такий рівень, коли готовність служити Батьківщині, своєму народові, готовність до співпраці задля справи, яка вища за особисті інтереси і особисте життя закладена у свідомості, у крові. Патріотизм, не може виховуватися частинами. Він у своїх проявах ситуативний і виступає як результат життя людини, її праці, відпочинку, навчання, всієї системи відносин.

Ряд відомих вчених, таких як Г. Ващенко, С. Русова, П. Кононенко, Ю.Руденко, М.Стельмахович, В.Мисан та інші в своїх дослідженнях підкреслюють, що патріотичне почуття живе у кожному народові, що воно властиве кожній нормально вихованій людині, проростає із самого буття української нації, її історії, вічним прагненням здобути справжню волю. Відсутність же цього почуття у людини йде не на користь державотворчому процесові [2]. Виходячи з того, що патріотизм-одна із моральних якостей особистості, стратегічна ідея діяльності вчителя з питання виховання патріотизму учнів полягає в думці, що патріотичне виховання учнів на героїчних традиціях українського народу є основою духовного розвитку особистості, частиною національного світогляду і поведінки [5].

Пропоновані до уваги матеріали роботи з визначеної проблеми пройшли тривалу апробацію в умовах закладу, неодноразово висвітлювались на семінарах, конференціях районного, міського та обласного рівнів; оприлюднення даних матеріалів, на думку автора, є доцільним в умовах сьогодення та таким, що може бути реалізованим будь-яким закладом освіти України, де працюють колеги-однодумці. 

Темою пропонованого досвіду постає патріотичне виховання на уроках історії України в сучасній школі.

Об’єктом досвіду- власне сам процес діяльності вчителя, спрямований на виховання патріотичних почуттів починаючи засобами урочної та позаурочної діяльності з предмету.

Предметом досвіду постають педагогічні умови, реалізація змісту патріотичного виховання при викладанні курсу «Історія України» умовах сучасного закладу освіти.

Методологічною основою роботи над педагогічною проблемою постали ідеї про взаємозв’язок національного і загальнолюдського, формування всебічно розвиненої особистості, її духовності в процесі патріотичного виховання на уроках історії України в сучасній школі.

В.О.Сухомлинський підкреслював, що у патріотичному вихованні слід спиратися на джерела, якими живляться патріотичні почуття,такі як природа рідного краю,рідна домівка, мати з батьком, рідне слово, місто, де народилася людина,славне минуле країни, її героїчна історія [4].

Вивчення розвитку національної самосвідомості та патріотизму-одна з ключових проблем курсу національної історії. Ознайомлюючись з подіями та історичними постатями, учні мають змогу простежити складні шляхи боротьби народу за свою мову, культуру, за національну школу, за існування, в кінцевому рахунку, української нації з притаманними їй корінними рисами і відмінностями.Безумовно серед факторів, що найбільше впливають на формування національної свідомості учнів, важливе місце посідають гуманітарні предмети і, насамперед, історія України. У ході її вивчення формується історична свідомість людини, формується Людина-Громадянин з високою національною гідністю, національним характером, складом мислення.  Курс  історії України покликаний донести до свідомості учнів розуміння того, що український народ сформувався історично, має свою самобутню культуру, свою державність, пройшов складний трагічний і героїчний шлях боротьби за рідну землю. У процесі отримання знань про свою Батьківщину, її минуле, про визначних людей, народні традиції та ідеали формуються історична пам'ять, патріотизм і громадянська позиція підростаючого покоління. Саме тому навчання історії нині набирає в Україні особливої ваги, й необхідно розробити такі історичні курси, принципи й методи навчання, які б дали бажані результати. [22, C.20]                               

Сучасною системою шкільної історичної освіти не передбачено викладання курсу історії в початковій школі. Проте молодший шкільний вік є дуже важливим з погляду формування мислення, свідомості та людських якостей дитини. У неї вперше пробуджуються соціальні почуття, розуміння цінності таких людських якостей, як чесність працьовитість, доброта, милосердя й прагнення до вироблення відповідних якостей в самому собі. Вкрай важливим при цьому постає потреба в пробудженні у дитини інтересу й поваги до життя людей, до їхнього минулого і сучасності, до пам'яток історії і природи, бо без цього неможливе виховання патріота свого народу, своєї держави. Всі ці завдання повною мірою може розв'язати спеціальний курс для початкової школи, який інтегрує елементи знань з історії, народознавства, суспільствознавства, допоміжних історичних та інших гуманітарних дисциплін. Базою такого інтегрування виступає історія. Запровадження такого курсу є нагальною потребою і, водночас, вагомим внеском у перебудову системи історичної освіти в середній школі, в її переорієнтацію на вирішення найважливішого завдання сучасності-виховання громадян України. [23, C.15]

В. Мисан у статті «Якої історії та як потрібно вчити п'ятикласників» стверджує,що низька техніка читання ускладнює вивчення пропедевтичного курсу саме в початковій школі.[23, C.29] Вважається, і автор поділяє цю тезу, що першим пропедевтичним курсом історії має бути «Початковий курс історії України, та рідного краю». Саме цей курс повинен покласти початок цілісному процесу формування історичної свідомості майбутнього громадянина. Він має засвідчити приналежність дитини до певного народу. Глибоко відчувати цю приналежність «зможе лише той»,-як стверджує Гр.Наш,-«хто змалечку зрісся з нацією, хто змалечку звик дивитися на рідну націю, як на щось міцне, віковічне,закономірне,що з давніх-давен при всяких умовах існувало, існує і буде існувати, що існує на непорушних законах і через те ніколи не руйнується, а, навпаки-міцніє».[23, C.30]

 Вивчення історії постає одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. «Без знання минулого неможливе точне поняття про сучасне», -справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. За короткий час в Україні створену нову цілісну систему викладання історії України та Всесвітньої історії, оновлено зміст та структуру історичної освіти.

 За останні роки сформувався новий образ учителя історії. Постійно зростає його роль у навчальному і виховному процесах. Відомому демократу Д. Харкнессу належать слова, які безпосередньо стосуються і вчителів України: «Учитель-не єдине джерело впливу на розвиток дітей, але його життєво необхідна складова. Нам відводено небагато часу на те, щоб допомогти учням засвоїти знання і зрозуміти, що вони повинні стати гідними громадянами своєї батьківщини, нашого неспокійного континенту і загального дому, який постійно перебуває під загрозою».

Національна самосвідомість є інтегральним показником усвідомлення історичного досвіду та суспільного інтересу-чинників, що відіграють вирішальну роль у процесі самоорганізації людей у переломні моменти буття. У сучасній школі викладання історії поділено на два окремі предмети-історію України і всесвітню історію. Вони вивчаються паралельно і синхронно, але за різними підручниками. Проект не має такого поділу, вітчизняну історію в ньому подано на тлі всесвітньої. [24,.7]

Загальновідомо, що навчання історії має виховний аспект. І, якщо вивчення всесвітньої історії має сприяти формуванню загальнолюдських, гуманістичних поглядів, то вивчення вітчизняної історії формує ще й громадянина, патріота, з яким держава і суспільство пов'язують перспективи свого подальшого розвитку. [23,.31]

Головною метою сучасного загальноосвітнього навчального закладу в Україні є виховання громадянина України, соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості. Виходячи з цього, головними цілями навчання історії є: формування історичних знань; розвиток історичного мислення учнів; виховання в учнів особистісних рис громадянина України.

Простежимо  як проходить формування національної свідомості на уроках вітчизняної історії в сучасній школі у 5-11 класах, використовуючи при цьому досвід роботи з учнями під час проведення занять з предмету. [24, C.6] Пропедевтичний курс історії України в 5 класі має на меті підготувати учнів до успішного засвоєння історичних знань у наступних класах. В цей період у школярів формуються початкові уявлення про найважливіші сторінки історії українського народу. Початковий курс історії органічно поєднується з іншими шкільними предметами та розв'язує не лише спеціальні, але й загально педагогічні завдання: розвиває творчу уяву, збагачує активний словник, розширює кругозір, формує естетичні смаки-тобто є розвивальним. Разом з цим відбувається формування національної свідомості та патріотизму, хоча й не на такому рівні, як у старших класах, проте-саме тут закладаються початки цього формування.

 Під час вивчення курсу історії України у 5 класі є теми, що сприяють формуванню національної свідомості: «Найвидатніші історики України. М.Грушевський та інші», «Заснування Києва. Становлення Київської держави. Перші князі», «Виникнення козацтва», «Розбудова Богданом Хмельницьким Української держави», «Здобуття Україною незалежності...» та багато інших. Починаючи з сьомого класу, учні детальніше вивчають історію України. Так, вивчаючи тему «Давня історія України в історичних джерелах» і, зокрема-питання як відбувалось залюднення території сучасної України, школярі більше дізнаються про минуле нашої Батьківщини. Розповідаючи про стоянки первісних людей, пропоную конкретно вивчити одну з-них (Кирилівську, Мізинську, Каїк-Кобинську чи іншу) і підкреслюю, що на Україні таких стоянок відкрито вже багато, створюю в учнів уявлення про значне поширення первісних людей на Україні.

Зупинюсь на деяких проблемах викладання історії в школі. Великого значення під час вивчення курсу історії набувають вступні уроки, де вчитель не лише ознайомлює школярів зі змістом і завданням курсів, підручниками, а й знаходить можливість для національного і патріотичного виховання. Слід розповісти про становище українських земель у той чи інший історичний період, споконвічне прагнення українського народу до свободи, незалежності, власної держави. Неабияке значення мають героїчні теми. Робиться наголос на тому, що на кожному історичному етапі українці вели боротьбу із зовнішніми ворогами, виборювали своє право на існування. Перед учнями постає велична галерея історичних образів: князів, гетьманів, керівників народних повстань, політичних діячів, борців за українську справу. Учням 5-7 класів важливо пояснити, щоб вони зрозуміли, що таке історія і чим займаються історики. Велика увага приділяється наскрізним історичним поняттям, таким як: історичні джерела, держава, монархія, республіка, демократія, релігія, матеріальна та духовна культура, тощо. Практикою доведено, що високу ефективність мають уроки, на яких використовуються прийоми коментованого читання підручника, робота з текстами підручників та посібників, історичними документами, малюнками, дидактичними вправами. Зустрічі з історією не можуть обійтись без звернення до історії рідного краю. Учні повинні розуміти не лише загальні історичні процеси, а й уміти локалізувати їх. Знання, які здобувають учні, переходять із класу до класу, повинні розширювати їхнє логічне мислення, розвивати вміння та навички до історичного пізнання. Цей новий етап роботи потрібно реалізувати під час викладання історичних курсів у 8 та 9 класах. Розкрити перед учнями великий шлях, пройдений українським народом, від гетьманської держави, національно-державницьких ідей другої половини ХIХ ст., до початку української Революції 1917 р.-одна із основних проблем, яку має реалізувати вчитель. Вивчення історії України збігається із загальним контекстом Всесвітньої історії. Для обох курсів постає логічним звернення до таких історичних понять як індустріальне суспільство, соціальна структура суспільства, національно-визвольна війна, соціальна революція, технічний прогрес, гуманізм, національно-культурне відродження.Плануючи роботу з учнями 10-11 класів, я орієнтуюсь на розвиток логічного мислення старшокласників, їхні вміння і навички щодо самостійної роботи. Уроки-шкільні лекції, семінари, конференції, диспути, практикуми, міжпредметні уроки-повинні посісти в навчальному процесі пріоритетне місце. Без сумніву, вважаю доцільним проведення конференцій старшокласників за темами, найбільш значущими як за соціально-політичною важливістю, так і за обсягом навчального матеріалу,як, наприклад, тема в 10-му класі: «Українська революція і боротьба за збереження державної незалежності України 1917-1920 рр». У 11-му класі буде цікаво провести учнівську конференцію на тему: «Україна в роки Другої Світової війни». Під час вивчення курсів історії України та Всесвітньої історії важливо сформувати у старшокласників національні, міжнаціональні та загальнолюдські цінності. У зв’язку з цим потрібно звернутися до історичних понять та термінів: крах тоталітаризму і перемога демократії, тенденція посилення європейської інтеграції, еволюційне просування демократичних країн до соціально-орієнтованого громадянського суспільства. В поєднанні з історичним поняттям «Державність України» все це дає можливість сформувати у старшокласників цивілізаційний погляд на історію і суспільство, яке може бути визначено такою оцінкою: «Я- громадянин України, Я- громадянин Європи, Я- громадянин Світу». Координація історичної освіти з іншими гуманітарними предметами відкриває шляхи підвищення ефективності викладання історії. Звернення вчителів до змісту і методів суміжних дисциплін дає можливість значно розширити вирішення завдань навчально-виховного процесу. Особливе місце у відтворенні подій історичного минулого займає художня література. За допомогою художнього твору – вчитель одержує змогу реконструювати історичні події, показати колорит епох, узагальнити образи історичних діячів. Наприклад, при вивченні найбільшої теми з історії української революції у 10-му класі (Теми 2-3) вчитель може звернутись до твору Миколи Виговського «На українському святі свободи». Очевидець цього історичного акту так описує події: «Кожна група має свій прапор з написом. Прапори з різного матеріалу, є шовкові, оксамитові, з портретами і цілими картинами...Йшли колони війська, робітників фабрик і заводів-уперше під національними прапорами...Після рядів війська та робітників і інтелігенції підходить скромна валка на чолі із проф. М.Грушевським…. Слова гімну полум’яніли на багатьох прапорах, на яких маяли гасла: «Хай живе вільна Україна!», «Душу, тіло ми положим за нашу свободу».

Звернення до художньої літератури, передусім, - до поезії, відкриває можливості створення особливої емоційної атмосфери уроку. Практичний досвід це підтверджує. Наприклад, при вивчення теми «Війна радянської Росії з Українською народною Республікою. Проголошення незалежності УНР» (10 кл. Тема 2. Українська революція.) велике психологічне враження на учнів справляє вірш Павла Тичини «Пам’яті Тридцяти».

Важливого значення для розкриття історичного минулого набуває використання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об’єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

1.Коли був написаний історичний документ?

2.Хто автор цього документу?

3.Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього документу?

4.Які історичні події відображено в документі?

5.Яке враження цей документ справляє на сучасників?

 Ефективність навчання визначається конкретними знаннями, вміннями та навичками, які здобули учні в процесі уроку. Велику допомогу в цьому їм надають узагальнюючі схеми та таблиці. Вони містять головні, найбільш суттєве для школярів: дати, події, факти історичні поняття. Робота з схемами та таблицями може відбуватись за такими формами:

а) відтворення вчителем крейдою основного змісту історичного матеріалу у вигляді схем та таблиць;

б) нанесення запропонованого наочного матеріалу на папір, графічне та естетичне його оформлення;

в) виведення схем та таблиць на екран за допомогою технічних та інтерактивних засобів навчання;

г) організація самостійної роботи учнів над таблицями та схемами в процесі уроку.

Схеми та таблиці можуть виконувати різноманітні функції, наприклад, узагальнення історичного матеріалу (див. схему № 1), чи формувати логічне мислення у учнів (див. схему № 2). Таблиці можуть використовуватись при вивченні складних історичних тем, наприклад, культури. В курсі “Історія України” учні зустрічають чимало історичних образів. Для значної категорії звернення до історичних персоналій є непростою проблемою. Тільки в курсі вітчизняної історії учень має виявити знання історичних портретів, зокрема князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, політичних діячів, видатних представників суспільного і культурного відродження.

Методика викладання історії містить у собі цілу низку вироблених досвідом роботи та апробованих часом прийомів, які допоможуть учням відновити чи збагатити свої знання з хронології. Насамперед-це складання хронологічних таблиць. Учні пишуть у хронологічній послідовності дати і назви подій, що допомагає закріпити їх у пам’яті. В ході уроку вони повинні вивчити мінімум обов’язкових дат, щоб спираючись на них, вміти визначити в часі факти, історичні події. Протягом всього уроку історії вчителем приділяється значна увага до всебічного розвитку української мови. До усної відповіді учнів слід ставити наступні загальновідомі, проте незаслужено нехтувані в останній час вимоги: змістовність викладу-повне, конкретне, чітке розкриття теми з використанням найважливіших історичних фактів, їх оцінка з висновками й узагальненнями; логічність-послідовне, чітке висвітлення історичного матеріалу; багатство мови-вживання історичних термінів, синонімів, образних висловів тощо.

В учнів розкриваються та розвиваються здібності, виховується громадянська свідомість, гідність та честь в гармонійному поєднанні національних та загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму.  З огляду на виховуючий характер процесу навчання, важливого значення набуває необхідність його організаціного та змістовного спрямування на процес формування свідомих громадян.Так,опрацьовуючи з учнями 9-Б класу тему: «Українська культура в другій половині XIX ст.», напередодні було оголошено тему і запропоновано кожному учневі підібрати самостійно цікавий матеріал з анонсованої теми. Учні в ході розповіді вчителя записують основні питання, які потрібно розглянути. Двоє учнів роблять невеликі повідомлення про прочитане ними вдома. Потім учні доповнюють своїх товаришів-розповідають про найбільш яскраві сторінки з життя діячів культури. Така робота допомагає вчителеві прищеплювати учням прагнення поповнювати свої знання, використовувати для цього спеціальну літературу. Учні дізнаються, що на традиціях взаємозбагачення розвивалися світове та українське образотворче мистецтво. Вершин світового мистецтва досягла творчість Іллі Рєпіна. Він народився, провів дитячі та юнацькі роки в Україні, назавжди зберігши почуття щирої любові до братнього українського народу. Серед багатьох його картин української тематики найвизначнішою є полотно «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Потім учні ділилися враженнями від прочитаного з газет, журналів. Урок організовується таким чином, що учень був приречений до мислительної діяльності, прагнув до міркувань та відчував потребу у пошуку та доборі додаткового матеріалу з доступних джерел. Таке спрямування роботи привчає школярів стежити за політичними подіями, створює сприятливі умови для формування певного світогляду, пробуджує живу думку учня, викликає потребу поділитися з іншими тим, про що він дізнався, до яких висновків прийшов. Для закріплення вивченого матеріалу учні заповнювали таблиці. Отже, вивчення важливої теми було побудовано так, щоб учень не обмежувався засвоєнням розповіді вчителя й тексту підручника, а звертався до різноманітної додаткової літератури. Це не перевантажує школярів, тому вони здебільшого планують свій день так, щоб залишився час для ознайомлення з різною літературою, що робить читання цілеспрямованішим. Весь комплекс проведеної роботи допомагає учням краще засвоїти тему. Така організація вивчення важлива для формування світогляду, сприяє як розвитку в учнів почуття відповідальності за її засвоєння, їхньому знайомству з літературою, що дуже важливо для всебічного розвитку молодого покоління, так і отриманню ними навичок роботи, вміння складати свої виступи й повідомлення та ретельному підбору матеріалу, який сприяє формуванню національної свідомості учнів на цьому уроці.

У 10-11-х класах доручаю учням самостійно готувати реферат, повідомлення, добирати документи з газет про передових людей, чия праця прославляє нашу країну. Проведення уроків історії України у 10-му класі при вивченні теми «Початок української революції» потребує від вчителя чіткої, логічної послідовності при викладі матеріалу. Учні дізнаються, що Лютнева революція в Росії надала могутнього поштовху національно-визвольному рухові на українських землях. Центральна Рада утворилася 4 березня 1917 р. і за надзвичайно короткий час стала впливовим представницьким органом народної влади. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. Центральна Рада 23 червня 1917 р. прийняла І Універсал, у якому проголошувалася автономія України і наголошувалося, що «…однині самі будемо творити наше життя…». II Універсал Центральною Радою був проголошений 3 липня 1917 року. У цьому документі вказувалося, що Центральна Рада, яка складалася з представників різних народів, які проживають на українських землях, стане єдиним найвищим органом революційної демократії України. Для кращого запам'ятовування і усвідомлення вивченого матеріалу, учням пропонуються запитання:

1. Напередодні 1917 року у містах проживало 20 % населення України. Які висновки про соціально - економічний розвиток українського суспільства дає підставу зробити ця цифра?

2. Чим пояснити появу на політичній арені Центральної Ради? Які фактори зумовили швидке зростання її авторитету, популярності, сили?

3. Чому саме М. Грушевський став на чолі Центральної Ради?

Далі учням пропонується поміркувати над текстом: У своїй праці  «Звідки пішло українство і до чого воно йде» М.Грушевський писав: «Українці не мають наміру одривати Україну від Росії. Коли вони мали б такий намір, вони виступили б широко й одверто з таким гаслом бо тепер за се вони б нічим і не ризикували. Коли вільно полякам жадати відновлення незалежної Польщі, то вільно й українцям, якби вони схотіли домагатися відлучення України і повернення її у те становище, в якім вона стояла перед актом 1654 р.- безправна нерушеним російським урядом. Але українці не мають наміру відділятися від Російської республіки. Вони хочуть задержатися в добровільному і свобідному зв'язку з нею».  Чому Україна не наслідувала прикладу Польщі?  Чи можна вважати помилкою обстоювання Центральною Радою курсу на автономію? Потім учні складають порівняльну характеристику В.Винниченка і С. Петлюри як політичних діячів. Отже, вивчаючи цей матеріал в учнів формується почуття гордості за свою Вітчизну, за тих діячів, які прагнули, щоб Україна була автономною. Трохи згодом учні дізнаються, що 7 листопада 1917 р. ухвалено III Універсал, у якому проголошується утворення Української Народної Республіки. 11 січня 1918 року був ухвалений IV Універсал, лейтмотивом якого була теза: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».В процесі навчальної ліяльності учень відчуває себе  громадянином і патріотом України, усвідомлює абсолютну цінність прав людини, свободи особистості.

На уроці історії з теми «Події Другої Світової війни в Україні 1941-1945 р.р.» учням 11-го класу повідомляється про те, що за роки війни Україна втратила п'яту частину свого населення. Школярі особливо були вражені, коли почули такі дані: понад 10 млн. жителів республіки залишилися без даху над головою; було знищено 16150 підприємств; 27910 колгоспів. Значного результату у формування національної свідомостіта патріотизму можна досягти за допомогою добре продуманої системи навчання, різноманітних форм роботи як на уроках, так і в позаурочний час. Вже з початкової школи учням прищеплюється інтерес до героїчного минулого нашого народу. На уроках історії їх знайомлять з досягненнями нашої країни, вчать з повагою ставитись до героїв, які боролися за наше сьогоднішнє щасливе життя. Затамувавши подих, учні слухали розповіді про героїзм в роки Другої Світової війни. Нерідко вони самі підбирали матеріал з окремих питань. На одному з уроків після короткої вступної бесіди на тему «Друга Світова війна» було продемонстровано учням документальний фільм, що відображає події воєнних років. На наступних заняттях з теми «Друга Світова війна» педагог зміцнює в учнів любов до Вітчизни і готовність її захищати. Висвітлюючи історичні події, висловлюю своє особисте ставлення до цих подій, до слів і вчинків людей, розкриваю не лише політичні, ідейні, але й моральні мотиви вчинків. Щоб перевірити, як це впливає на старшокласників, їм було запропоновано дати письмові відповіді на запитання: «Що таке висока свідомість громадського обов'язку?» Вивчення відповідей учнів дозволяє зробити висновок про те, що учні старших класів мають певні уявлення про громадський обов'язок, пов'язують його з ідеалами свого життя. Однак чимало школярів сприймають усе, що їм дає Батьківщина, як щось цілком звичне, недостатньо глибоко розуміючи, якими великими зусиллями людей завойовані ці блага. Значна частина учнів недостатньо усвідомлюють поняття обов'язку. Працюючи над історичною та художньою літературою, над спогадами, листами видатних історичних діячів, добираю такий матеріал, що дозволяє дати учням яскраве уявлення про події минулого. Водночас треба дбати про те, щоб використовувані відомості допомагали:

 а) розкрити суть або одну з ознак громадського обов'язку;

 б) показати різні його прояви;

 в) проникнути у внутрішній світ людей високого обов'язку.

  Важливою умовою при цьому постає емоційна насиченість розповіді учителя. Учитель не може бути байдужим до того, про що розповідає. І його схвильованість передається учням. Необхідно також пов'язувати виклад навчального матеріалу з життям, з діяльністю учнівського колективу.. Патріотизм формується в процесі і на основі особистої участі дитини в житті суспільства. Від того, якою буде ця участь, залежить рівень сформованості патріотизму та відчуття громадянськості серед учнів та вихованців. Наше завдання - «увімкнути» дитячу свідомість.

  Таким чином, підводимо до висновку, що для України національно-патріотичне виховання надзвичайно актуальне, проте не в якості каталізатору міжетнічних, міжконфесійних та культурно-економічних протистоянь, а як спільний знаменник у сумі звичайних дробів. Виховання національної самосвідомості та патріотизму на уроках історії- процес складний і тривалий, на результат якого впливають різні фактори: соціальні, політичні, економічні, сімейні, власне виховання. Нелегкий процес державного будівництва незалежної України зримо показав, що найпрогресивніші ідеї можуть повиснути в повітрі, якщо свідомість людей не готова до кардинальних змін, якщо не розбуджена національна самосвідомість, низький рівень громадянської культури мас. На розв'язання усіх цих завдань спрямований шкільний курс історії.

Учитель мусить бути особисто відданим самій ідеї української державності, він озброює учнів громадянськими знаннями, формує в них національну самосвідомість та прищеплює їм почуття патріотизму.

З позицій власного досвіду переконаний, що результативністю реалізації пропонованого підходу до формування національної самосвідомості та патріотизму учнів на уроках історії України постає необхідність організації вивчення історії виникнення української національної ідеї, ознайомлення зі спробами її реалізації; історії розвитку української культури, історії рідного краю, історії складання української національної і державної символіки, історії національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність, за відновлення української державності, життя і діяльності історичних діячів, передусім-борців за незалежність України, історії української державності, її етнічної території, зовнішньополітичної діяльності державних утворень на території України - , звичайно  ж за умови їх особистого сприйняття вчителем  з позицій громадянина-патріота.

Учитель при цьому покликаний створювати сприятливі умови для формування в учнів національних почуттів гідності, патріотизму, бажання робити корисні для народу справи. На уроках вітчизняної історії вчитель виховує в учнів любов і повагу до минулого України, почуття національної гордості, гідності людини вільної держави, що в тривалій боротьбі відстояла свою незалежність, почуття відповідальності перед своїм народом.

Сьогодні українська школа повертається до національного виховання як до необхідної умови формування національної самосвідомості. Хочеться, щоб цей процес відбувався повсякчасно- на уроках, і в позаурочний час і, передусім, - під час вивчення історії України. Вважаю, що нині для вчителя історії немає більш важливого завдання, як донести до молоді повні й правдиві знання про історію свого народу, його роль у світових суспільно-політичних процесах, а також ціну тих страшних поразок, що виникли через брак духовності, неповаги на рівні держави до українських слова, пісні, книги, через брак духовної єдності та взаєморозуміння. Зрозуміймо ж нарешті , що будь-яка перемога країни є результатом зусиль педагога та освіти в цілому. Саме педагоги покликані розбудити пам’ять українця, зміцнити національний фундамент як основу держави.

 Національно-патріотичне виховання, культивування національної гідності- це броня, яку буде важко пробити недругам нашої держави. На захист України станьмо всі ми-педагоги - вчителі, вихователі- і тоді військовим буде значно легше боронити незалежність нашої Вітчизни.

Іншого шляху бути не може.

Нормативно-правова база з питань  національно-патріотичного виховання

1.  Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»;  [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://govuadocs.com.ua/docs/index-19246059.html. - Назва з екрану.

2.   Державна програма «Освіта» / «Україна XXІ століття» /, Радуга, К, 1994; 3.              Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/344/2013. - Назва з екрану.

4. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді-Наказ Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641; [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/other/5397/. - Назва з екрану.

5.  Концепція громадянської освіти в Україні // Історія в школах України. - № 1. - 2001. - С. 10 - 17

Список використаних джерел та літератури

1. Білокінь С. Останній шанс ? З історичного досвіду державотворення // Літературна Україна. - 1993. - 4 лютого. - С. 3.

2. Домбровський С. Національна психологія // Освіта. - 1998 р. - 2 - 9 вересня. - СІ З

3. Загоронюк Л. Наша державність: корені й крона: Нотатки на берегах конспекту Міхновських читань професора Мороза. // Народна армія. - 1993. - 31 серпня - 1 вересня - С. 3.

4. Кобзар Б. Національна школа: всебічний, гармонійний розвиток особистості // Освіта. - 1998. - 28 жовтня - 4 листопада. - С. 2.

5. Кульчицький С. Держава вперше назвалась Україна // Голос України. - 1999. - 20 березня. - С. 8 - 9.

6. Руденко Ю. Концепція формування національної свідомості і самосвідомості особистості // Освіта. - 1998. - 4 - 11 листопада (№ 67). -С. 3.

7. Яворський В. Ідейні засади історичних українських держав за всі періоди історії України // Народна армія. - 1993. - 31 серпня - 1 вересня. - С. 3.

8.  Гаврилюк Ж. Урок історії і духовні джерела відродження // Історія в школі. - 1997. - № 5. - С. 18-24.

9. Гуменюк Г. Національна самосвідомість школярів і перспективи їх розвитку // Рідна школа. - 1999. - № 2. - С.59 -61.

10. Гупан Н. Педагогічна громадськість у боротьбі за піднесення національної свідомості українського народу на межі XIX - XX століть // Історія в школах України. - 2000. - № 3. - С. 46 - 47.

11. Дзюба І. Україна на шляхах державотворення: [Співдоповідь на Всесвітньому форумі українців] //Слово і час. - 1992. -№ 11. С. З- 10.

12. Єрмолаєв В. До питання про створення незалежної Української держави (1648-1654 рр.) // Вісник академії правових наук України. - 2000. - № 2 (21). - С. 62 - 69.

13. Кармазіна М. Ідеї української державності кінця XIX - початку XX століття та їх відображення у шкільному курсі вітчизняної історії // Історія в школах України. - 1999. - № 4. - С. 7 - 10.

14. Кулик К. Бути патріотом не на словах, а на ділі. Національна спрямованість навчання // Рідна школа. - 1996. - № 10. - С. 33 - 35.

15. Литвин С. Формування національної свідомості учнів у процесі вивчення доби національно-визвольних змагань 1917- 1921 років // Історія в школах України. - 2000. - № 3. - С. 20 - 22.

16. Пометун О. Вивчення історії в початковій школі як основа і найважливіший засіб виховання духовності, національної свідомості та розвитку мислення молодших школярів // Історія в школах України. - 1996. - № 2. - С. 15 - 18.

17. Проценко Л.М. Підвищення ефективності виховання учнів на уроках історії. //УІЖ. - 1996. -№ 9. - С. ПО- 113.

18. Ржепецький Л. Формування в учнів історичного мислення засобами фольклору // Історія в школі. - 2000. № 1. - с. 7 - 9.

19. Сотніченко В. Виховання толерантності на уроках історії. // Історія в школах України. - 2000.- № 3. - с. 31-36

20. Сергієнко Г.Я. Правобережна Україна: відродження козацької державності й визвольний рух проти панування Речі Посполитої (80 - 90 - ті р. р. XVII - початок XVIII ст.) // УІЖ. - 1996. - № 3. - С. 105 - 110.

21. Чумак В. Розвиток історичного мислення у процесі вивчення вітчизняної історії та його вплив на історичну свідомість // Історія в школах України. - 2000. - № 3. - С. 7 - 8.

22. Теоретичні засади виховання національної самосвідомості. - К., 1998. С. 59-148.

23. Зякун Т. Особливості формування національної свідомості молоді та сучасному етапі державотворення Нж. «Рідна школа» - травень, 2006 р.

24. Шрамко О. Духовні засади національного виховання // Рідна школа – серпень – 2005.