МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ, НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ ТА РЕЛІГІЙ УКРАЇНИ

ОБЛАСНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ НАВЧАЛЬНИХ

ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ

ПЕРВОМАЙСЬКА ДИТЯЧА ШКОЛА МИСТЕЦТВ

 

 

 

 

ФОРМУВАННЯ 

СИСТЕМИ ОБРАЗОТВОРЧИХ ЗНАНЬ

УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ МИСТЕЦЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

 

 

 

 

 

 

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

З ДОСВІДУ РОБОТИ

ВИКЛАДАЧА БІЛОУС Г. В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв

2018

    

Укладач: Білоус Г. В. - викладач вищої категорії, завідуюча художнім відділом ДШМ м. Первомайська Миколаївської області.

 

 

 

 

 

Рецензенти:

Резніченко М. І. – кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри теорії і методики декоративно-прикладного мистецтва та графіки

ДЗ Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, член Національної спілки художників України;

Гоголь О. Б. – викладач-методист вищої категорії, голова циклової комісії «Декоративно-прикладного мистецтва» Миколаївського коледжу культури і мистецтв, член Національної спілки художників України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Науково-методичний посібник пропонується викладачам початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів, вчителям загальноосвітніх шкіл, керівникам гуртків із образотворчої діяльності дітей у позакласній роботі, студентам художньо-педагогічних факультетів під час проходження виробничої (педагогічної) практики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОБРАЗОТВОРЧИХ ЗНАНЬ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ МИСТЕЦЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ: науково-методичний посібник /за ред. Г. П. Давидової – Первомайськ Миколаївської обл., 2018. – 281 с.

    

ЗМІСТ

             Рецензії                                                                                                                                            5

            Пояснювальна записка                                                                                                               8

Відкриті уроки. Молодші класи

Урок з рисунка в 1 класі. «Виразні можливості фактури. Зображення тварини

або птаха із заданим характером, настроєм. «Ніжний птах», «Сердитий звір»

             тощо                                                                                                                                                  9

             Урок з рисунка в 2 класі. «Які бувають дерева? Ритм ліній та плям»                               18

Урок з живопису в 1 класі. «Букет ніжний», «Букет сумний»,

             «Букет радісний»                                                                                                                           23

             Урок з композиції в 1 класі. «Весняні квіти. Орнамент»                                                      26

Урок з композиції в 2 класі. «Організація площі картини. Рівновага

композиційної площі. Витинанка з кольорового паперу «Чарівний метелик»           27

             Урок зі скульптури у 2 класі. Панно «Тваринка». Рельєф із солоного тіста                   33

Урок зі скульптури у 2 класі. «Предметне та художнє об’ємне зображення.

             Подарунок до Нового року, новорічна іграшка або сувенір»                                             37

Відкриті уроки. Середні класи

Урок з рисунка в 3 класі. «Ритми в природі й мистецтві. Виразні

можливості ритму в графіці. Форма й контрформа в натюрморті.

             «Натюрморт художника»                                                                                                           40

Урок з рисунка у 3 класі. «Виразні можливості тональних градацій.

Форма і об’єм. Тональний малюнок білих предметів, наближених за формою

             до циліндра і призми»                                                                                                                 45

             Урок з рисунка в 4 класі. «Нариси фігури людини в нескладній позі»                            53

Урок з рисунка в 4 класі. «Закінчення натюрморту з речей побуту,

             які за формою наближаються до циліндра та кулі»                                                             73

             Урок з живопису в 3 класі. Натюрморт «Фрукти» в техніці мозаїка                                77

             Урок з живопису в 3 класі. «Пейзаж за уявою. «Тиха ніч», «Буря в океані»                     82

Урок з живопису в 4 класі. «Колір та освітлення. Ескіз натюрморту

             з 2 предметів (циліндрична та кубічна форма), який освітлений свічкою»                  91

Урок з живопису в 4 класі. «Пейзаж або інтер’єр з пейзажем

             за вікном «Сутінки»                                                                                                                     98

Урок з композиції в 4 класі. «Статика та динаміка, як засіб організації

композиції», «Архітектурна фантазія», «Будинок майбутнього»,

«Старе місто», «Я будую будинок», «Архітектура усього світу»,

             «Архітектура - застигла музика»                                                                                            104

             Урок зі скульптури в 4 класі. «Стилізація тварини»                                                          114

Відкриті уроки. Старші класи

            Урок з рисунка в 5 класі. «Обрубовка голови. Конструктивні точки та осі»                117

             Урок з живопису в 5 класі. «Проблема виявлення контрастів в натюрморті»             132

Урок живопису в 5 класі. «Натюрморт в техніці мозаїка.

             Етапи виконання роботи»                                                                                                        133

Урок з живопису в 5 класі. Блоки - урок № 1, урок № 2 по 45 хвилин.

«Контраст насиченості й глибини». «Натюрморт на тлі вікна, складений на основі

             контрасту насиченості»                                                                                                            144

             Урок з композиції у 5 класі. «Монограма. Композиція зі шрифту»                                 154

             Урок з композиції у 5 класі. «Колаж з тканини»                                                                 174

Урок з рисунка в 6 класі. «Фігура людини в інтер’єрі. Етапи ведення роботи»         181 Урок з рисунка в 6 класі. «Фігура людини в інтер’єрі. Зв’язок фігури

з фоном. Проблема виділення головного та другорядного»           185 Урок живопису в 6 класі. «Голова людини в кольорі. Довгий етюд»          192

Урок живопису у 6 класі. «Виразні можливості кольору. Натюрморт «Пори року»   205 Урок з композиції у 6 класі. «Копія фігури людини з репродукцій

             відомих художників»                                                                                                                 214

Урок скульптури у 6 класі. «Художній образ в об’ємній пластиці.

             Етюд фігури людини у русі»                                                                                                    230

Статті

Форми та методи підвищення ефективності самостійної роботи

            над розвитком знань, вмінь та навичок в позаурочний час                                            235

Методична розробка уроку з рисунка на тему: «Закінчення натюрморту

             з речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі»                              243

             Музичні образи в образотворчому мистецтві                                                                     251

             Майстер-клас «Пташка щастя» в школі мистецтв»                                                            255

Розвиток відчуття кольору на уроках живопису в техніці «мозаїка»

             у середніх і старших класах                                                                                                      260

Методика викладання предмета «Початковий курс історії образотворчого

             мистецтва України» в умовах ДХШ та ДШМ                                                                         268

             Чарівний світ витинанки – початківцям                                                                              272

Сценарії

             Посвячення у художники                                                                                                         275

             Свято неслухняності                                                                                                                  277

             Список використаних джерел                                                                                              279

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

 

 

 

Рецензія М. І. Резніченка, кандидата педагогічних наук, професора кафедри теорії і методики декоративно-прикладного мистецтва та графіки ДЗ «Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського»,члена Національної спілки художників України

Представлені в збірці розробки з основ образотворчої грамоти є результатом довгострокової науково-педагогічної роботи Галини Білоус по створенню і апробації на практиці авторських програм, дидактичного матеріалу та методичного забезпечення змісту навчально-творчої діяльності учнів. Актуальність даних матеріалів є доцільною для сучасної національної системи позашкільної початкової художньої освіти дітей і не визиває сумніву. Вони будуть цікавими для педагогічної спільноти культурно-освітнього простору нашої держави та зарубіжжя.

Інформативність викладу теоретичного та практичного матеріалу із дидактичним обґрунтуванням є достатньо високою, доступною для розуміння учнями. Автором виокремлено методичні підходи до художнього навчання учнів різних вікових груп. У збірці подаються змістовні модулі завдань для молодших, середніх та старших учнів за темами авторської програми. Структура змісту дидактично зумовлена гуманістичним підходом до вирішення завдань початкової художньої освіти дітей різного вікового розвитку, враховує особистісно-орієнтовану сукупність методів формування предметної компетентності учнів у галузі образотворчого мистецтва та естетичного розвитку особистості в умовах позашкільної освіти. Визначена система контролю й оцінювання навчальних образотворчих досягнень учнів є коректною.

В основу пізнавально-інформаційного матеріалу та практичних завдань покладено дидактичний принцип доступності, послідовності оволодіння навчальним матеріалом учнями. Матеріал розкриває дидактичні підходи до вирішення таких навчально-творчих проблем: «Сприйняття художніх творів та естетичне сприйняття дійсності», «Композиція», «Форма», «Простір», «Художні техніки», за допомогою котрих розвивається в учнів емоційно-естетичне сприйняття творів майстрів образотворчого мистецтва, формується система практичних навичок в продуктивному оволодінні образотворчою грамотою, що сприяє творчому розвитку учнів. В цьому аспекті розкриваються особливості методичних засад формування і розвитку творчої активності учнів на заняттях образотворчого мистецтва та художньо-естетичні якості і художньо-креативні властивості особистості.

Загальна оцінка виконаної роботи позитивна, оскільки глибоко розкриті теми занять, висвітлені різноманітні педагогічні прийоми, добре представлена наочність, пропонуються цікаві педагогічні вправи.

Зміст матеріалу (уроки з рисунка, живопису, композиції, скульптури, прикладного мистецтва, а також методичні розробки, статті і сценарії), поданого для рецензування, свідчить про якісний рівень професійної компетентності Г. В. Білоус. Її педагогічне напрацювання побудовано у відповідності до мети і завдань початкової художньої освіти та сучасних вимог до створення програм та навчально-методичної літератури.

Авторський матеріал рукопису є надзвичайно сучасною навчально-методичною розробкою для викладачів спеціалізованих освітніх закладів, також можуть бути використані вчителями загальноосвітніх шкіл, керівниками гуртків з образотворчої діяльності дітей в позакласній роботі, студентами художньо-педагогічних факультетів під час проходження виробничої (педагогічної) практики.

Рекомендую до видавництва надану збірку  для використання у сучасній національній системі початкової художньої підготовки майбутніх майстрів образотворчого мистецтва. 

Рецензія О. Б. Гоголь, викладача-методиста, спеціаліста вищої категорії, голови циклової комісії «Декоративно-прикладне мистецтво» Миколаївського коледжу культури і мистецтв, члена НСХ України на методичні розробки

відкритих занять із образотворчого мистецтва за авторською програмою «Азбука творчості - 2», «На крилах творчості - 2» викладача вищої категорії ДШМ м. Первомайська Миколаївської області Г. В. Білоус

У світлі реформування освітніх процесів нашої держави в сферах загальної та спеціальної мистецької освіти, яка надається в спеціалізованих навчальних закладах, велике значення має розвиток початкової художньої освіти.

Досвід роботи викладача Білоус Г. В. в галузі образотворчої грамоти має багаторічне підґрунтя науково-педагогічної роботи з дітьми різних вікових категорій. Створені та апробовані навчальні програми на практиці використовуються у навчальному процесі шкіл естетичного виховання

Миколаївської області.

Методичний матеріал, підготовлений автором, є доцільним для сучасної національної системи позашкільної художньої освіти дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку. Він може бути цікавим для педагогів культурноосвітнього простору не тільки на місцевому рівні, але й у державних навчальних закладах нашої країни.

Методичне забезпечення відкритих уроків із предметів: рисунок, живопис, композиція, скульптура, викладене з дидактичним обґрунтуванням, яке має високу інформативність, доступну для розуміння та сприйняття учнями. Матеріал заснований на методичних принципах доцільності, науковості, логічної послідовності, визначена диференційована система контролю та оцінювання творчих робіт учнів.

Зміст завдань, постановка мети та задач для результативного виконання учнівських робіт супроводжується насиченим візуальним рядом, дидактичним матеріалом, що свідчить про високу професійність художника-педагога.

Багаторічний досвід роботи з дітьми надає можливість викладачеві брати участь у науково-практичних конференціях всеукраїнського рівня із статтями на актуальні теми педагогіки в галузі образотворчої діяльності дітей.

Спостерігаючи педагогічну діяльність викладача Білоус Г. В. протягом багатьох років, треба зазначити, що методика викладання педагога заснована на індивідуальному підході до учня, доброзичливості, з урахуванням інтелектуального розвитку, вікових, психологічних особливостей дитини, що має вплив на розвиток компетентностей особистості, розвиває творчі здібності, розуміння себе в середовищі суспільства.

Викладач використовує різноманітні педагогічні прийоми, пропонує учням різні засоби виконання завдань, вирішуючи такі навчально-творчі проблеми, як: «простір», «композиція», «форма» «декор» на всіх заняттях із образотворчого мистецтва.

Структура занять із рисунку, живопису, композиції, скульптури відповідає сучасним вимогам до створення програм та навчально-методичної літератури. Велику увагу автор приділяє застосуванню художніх технік на заняттях із декоративно-прикладного мистецтва.

Напрацьований авторський матеріал є сучасною інноваційною методичною розробкою, яка може бути рекомендована для використання в роботі викладачів художніх шкіл, шкіл мистецтв, керівниками гуртків із образотворчої діяльності як на місцевому рівні, так і в системі початкової художньої освіти України. Цей матеріал може бути виданий у формі науково-методичного посібника.

    

Пояснювальна записка

Наданий матеріал навчально-методичного посібника є результат довгорічної науково-педагогічної роботи по створенню й апробації авторських програм та методичного забезпечення змісту навчально-творчої діяльності учнів. 

Посібник складається зі збірки відкритих уроків до авторської довгострокової навчальної програми «Абетка творчості - 2», «На крилах творчості - 2». Актуальність програми полягає в тому, що зберігаються традиції реалістичної школи образотворчого мистецтва; побудована чітка узгодженість між предметами «Рисунок», «Живопис», «Композиція», «Скульптура»; відбувається виявлення обдарованих дітей в галузі образотворчого мистецтва в ранньому, середньому й старшому віці, а також здійснюється забезпечення спадкоємності з основними професійними освітніми програмами середньої та вищої професійної освіти в галузі культури.

Мета навчально-методичного посібника: допомогти викладачу у здійсненні сучасних педагогічних методик придбання учнями знань, умінь і навичок з предметів навчальної програми; в розвитку поліхудожньої компетентності учнів та в підготовці обдарованих дітей до вступу в середні та вищі навчальні заклади культури.

Зміст навчально-методичного посібника - це збірка відкритих уроків, статті та сценарії, які допомагають викладачу створити умови послідовного вивчення учнями теорії й практики образотворчої грамоти. Збірка вміщує завдання та вправи, що дозволяють оволодіти основами образотворчого мистецтва. Приділяється увага головному принципу дидактики художньої педагогіки – принципу наочного навчання.

Методика викладання спрямована на розвиток предметної мистецької компетентності учнів: художньо-ціннісна − здатність учня виділити естетичні якості художніх творів, пережити й оцінити їх у формі суджень, естетичних почуттів і естетичних вчинків; художньо-пізнавальна − уміння здобувати та усвідомлювати художньо-мистецьку інформацію з різних джерел різними способами та оперувати нею; художньо-технологічна − здатність до практичної творчості різними художніми матеріалами в різних техніках відповідно до специфіки того чи іншого виду образотворчого мистецтва з урахуванням властивостей матеріалів, особливостей площинного чи об’ємного вирішення задуму; здатність сприймати, аналізувати та інтерпретувати художні твори; художньо-комунікативна − здатність учня обмінюватися інформацією за допомогою засобів образотворчого мистецтва; художньо-творча − спроможність учня генерувати ідеї, фантазувати з метою самостійного створення оригінальних художніх образів; здатність застосовувати набутий досвід зображальної діяльності у змінених ситуаціях.

Передбачено використання активних методів й прийомів навчання: словесні (бесіда, розповідь); наочні (спостереження, робота з репродукціями, педагогічний малюнок); практичні (малювання з натури, по пам’яті та за уявою, вправи, схематичне малювання). В учбовому процесі часто застосовується метод художньопедагогічної драматургії. Збірка відкритих уроків побудована таким чином, що освітній процес здійснюється у єдності: «Рисунок», «Живопис», «Композиція станкова та декоративна», «Скульптура». Організація навчального матеріалу здійснюється за лінійно-концентричним принципом. Цей спосіб допускає повторне вивчення окремих розділів і тем як на одному, так і на різних рівнях навчання з розширенням та поглибленням змісту навчального матеріалу.

Цей посібник стане в пригоді викладачам шкіл естетичного виховання, студентам художньо-педагогічних факультетів під час проходження педагогічної практики, а також вчителям загальноосвітніх шкіл, керівникам гуртків.

Урок з рисунка у 1 класі «Виразні можливості фактури. Зображення тварини або птаха із заданим характером, настроєм. «Ніжний птах», «Сердитий звір» тощо

Мета уроку: Передати характер і образність. Виконати малюнок птаха або звіра, передати його настрій графічними засобами.  Увага на ритм, форму й фактуру. Виконати стилізацію птаха або звіра. Розвивати і удосконалювати уміння і навички в графічній техніці. Розвивати асоціативне мислення. Виховувати любов до братів наших менших.

Устаткування: для вчителя - малюнки за темою уроку, методичні таблиці; для учнів - замальовки тварин та птахів з минулого уроку, перо, стека, білила, туш, пензлі, кольоровий фон.

Тип уроку: комбінований. Методичні прийоми: Розповідь. Пояснення. Демонстрація наочності. Організація сприймання. Спостереження. Порівняльний аналіз. Види діяльності учнів на уроці: Пізнавально-оцінна. Сприймання.

Демонстрація наочності. Образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (3 хв.).

Хід уроку:

I   Організаційна частина. Діти займають місця за мольбертами і розкладають все необхідне для занять.

II Оголошення теми і мети. Вчитель звертається до учнів: «Тема нашого уроку: «Виразні можливості фактури. Зображення тварини або птаха із заданим характером, настроєм. «Ніжний птах», «Сердитий звір» тощо». Мета уроку: «Передати характер і образність».

Вчитель звертається до учнів: «Як ви думаєте: ніжного птаха або сердитого звіра ми будемо малювати однаково?» Діти дають відповідь: «Якщо настрій і характер у них не схожий, то і малювати їх потрібно по-різному».

III                      Актуалізація і корекція опорних знань. Вчитель звертається до учнів: «Сьогодні у нас урок малюнка, графіки. Давайте пригадаємо мову графіки і її головні засоби вираження». Діти дають відповідь: «Мова графіки і головні її виразні засоби – це лінія, штрих, контур, пляма, тон, білий фон паперу, фактура».

Вчитель: «З графікою ми розібралися. Сьогодні ми з вами не просто художники, а художники-анімалісти. А хто такі анімалісти?» Діти: «Слово «анімал» з латинської мови переводиться як тварина. Тому художників, які в своїх творах змальовують тварин, називають анімалістами. А жанр – анімалістичним». Вчитель: «Художник починає свою роботу з виконання нарисів, ескізів і замальовок з натури жвавих звірів, птиць, риб і ін., а виконання тривалих робіт ведеться зазвичай по фотографії. Художники-анімалісти прагнуть не лише добитися зовнішньої схожості, але і відображають у малюнках характер, властивий змальовуваному звірові або птиці. Іншими словами, художник створює художній образ. Давайте пригадаємо, які виразні засоби використовує майстер для його створення?» Діти: «Для цього художник використовує виразні засоби. Виразні засоби для створення художнього образу: 1. композиція; 2. форма; 3. пропорції; 4. ритм; 5. колір і тон; 6. фактура».

Вчитель: «Отже, до засобів художньої виразності відносяться: композиція, форма, ритм, пропорції, фактура, колір, тон.

В образотворчому мистецтві форма – це контур, зовнішній вигляд, контур предмету. Форма передається лінією. Лінія теж має свою форму, яка виражає образ. Вона може бути стрімкою і тягучою, плавною або незграбною, цілеспрямованою або хаотичною. Лінія формує різні образи. Для посилення художнього образу форми можуть бути стилізованими або трансформованими. У них підкреслюються або змінюються характерні риси предмету, а непотрібні деталі відкидаються.

Ритм відображає зв’язок природи людини і його діяльності зі всесвітом. Слово ритм означає «мірність». Ритм склався під впливом діяльності людини: кроку, танцю, заколисування дитини, етапів роботи. Ритм підказує і природа: серцебиття, пульс жвавого організму, спів птахів, зміна дня і ночі тощо. Такі ритми зрозумілі всім людям. За допомогою ритму можна виразити різні стани, наприклад, занепокоєння чи спокою.

Слово «фактура» в перекладі з латині – «обробка, будова». У образотворчому мистецтві фактура - це характер обробки поверхні або накладення шарів фарби на малюнку тощо».

IV  Робота над темою уроку.

Вчитель «Як ви думаєте, про що дуже важливе ми сьогодні з вами говоритимемо? Що нам треба пригадати, щоб правильно виконати завдання»? Діти: «Ми говоритимемо про стилізацію». Вчитель: «Правильно! Саме про неї ми зараз вестимемо розмову. Отже, що ж таке стилізація?

Стилізація – це спрощений, чіткий, контрастний лінійний малюнок, в основі якого лежить штрих, пляма, лінія. Спрощеність, лаконізм - характерна межа стилізованого малюнка.

Щоб стилізувати малюнок, потрібно відібрати основні, характерні риси змальовуваного предмету. Ними можуть служити характерний об’єм предмету, що відображується, характерні лінії і форми. Коли вони знайдені, починається робота над стилізацією предмету. При стилізації не передається об’ємно просторова побудова. В ролі простору виступає папір. Художник-графік може обмежитися і збіглим враженням, умовним позначенням предмету, начебто натяком на нього – незавершеність і лаконізм при цьому служать одними з головних засобів виразності. Стилізація використовується в логотипах, плакатах, орнаментах, шаржах – тут найбільш задіяна стилізація, як головний засіб вираження ідеї».

V    Самостійна робота.

Вчитель: «На минулому уроці ми робили замальовки на вибрану тему і підготували кольоровий фон. Наприклад, для «Ніжного птаха» були вибрані світлі пастельні відтінки з ніжними кольорами, що переливаються. Фон для «Сердитого звіра» має приглушені, темні відтінки кольору. На основі наших замальовок по заготовленому тлу виконуємо злегка малюнок олівцем, а можна відразу тонким пензликом або пером. Існують певні прийоми, які використовує художник для того, щоб створити художній образ. Давайте повторимо їх». Діти: «Це стилізація і трансформація».

Прийоми для створення художнього образу:

Стилізація – виявлення найбільш характерних рис і відкидання непотрібне.

Трансформація - зміна форми предмету - округлення, витягування, збільшення або зменшення у розмірі окремих часток для створення гостроти образу.

Для сприйняття форми необхідний контраст: темна форма відмінно читатиметься на світлому фоні, світла – на темному, причому світлий силует створює образ, що більш запам’ятовується.

Вчитель: «Як можна стилізувати форму?» Діти: «Форма має бути узагальненою і пласкою».

Як можна стилізувати форму:

1.  Перетворення об’ємної форми на площинну і спрощення її конструкції.

2.  Узагальнення форми в її межах.

3.  Узагальнення і ускладнення форми, додавання деталей, відсутніх в натурі.

Вчитель: «Спростити форму означає підкреслити виразні сторони, опустивши другорядні, та навіть підсиливши певні пластичні якості. Наприклад, зробити силует птаха більш пухнастим або витонченим, а силует звіра - більш колючим або великим».

Вчитель і учні розглядують посібники та малюнки, в яких форма тварин і птахів надана площинною, узагальнена в її межах.

VI Узагальнення і систематизація придбаних знань.

Малюнки закінчені. Вчитель питає у дітей, чи задоволені вони результатом своєї роботи, чи змогли вони передати той настрій, що хотіли? Що найважливіше, що було сьогодні на уроці потрібно запам’ятати? Діти відповідають: щоб малюнок вийшов, потрібно було працювати над формою, тобто, виконати її стилізацію.

Стилізація. З чого почати?

1.                        Вивчити предмет, виявити найбільш виразні форми, впізнанність фактури. Зрозуміти його силует і характер.

2.                        Правильно зкомпонувати його на аркуші, щоб зображення виглядало легким і невимушеним, щоб не порушувалася композиційна рівновага.

3.                        У замальовках необхідно знайти найцікавіші формою, фактурі. Не можна все замальовувати механічно підряд. Деякі лінії треба залишати незавершеними, змінювати реальність.

4.                        Необхідно давати глядачам включити свою фантазію, самим додумувати предмет. Грайте лініями штрихами і фактурою.

VII Підведення підсумків.

Вчитель пропонує учням вибрати найкращі роботи і пояснити, чому вони зупинилися саме на цих роботах. Діти самі аналізують і обирають малюнки.

Які можна зробити висновки?

В процесі декоративної стилізації природних мотивів можна піти двома шляхами: спочатку виконувати замальовки об’єктів з натури, а потім переробляти їх у бік виявлення декоративних якостей, або ж відразу виконувати стилізовану декоративну замальовку, відштовхуючись від природних особливостей об’єктів. І той, і інший шлях можливі залежно від того, який спосіб зображення близький авторові. У першому випадку необхідне ретельне малювання деталей і поступове вивчення форм по ходу роботи. У другому способі художник довго і ретельно вивчає деталі об’єктів і виділяє найбільш характерне для нього. Наприклад, колючий дикобраз відрізняється наявністю голок, отже, при замальовці можна використовувати гострі кути, прямі лінії, ламаний силует, застосовувати контрасти графічного промальовування форми, лінію і пляму, світлу і темну. Для кішки характерна плавна, тягуча і м’яка пластика форм тіла, тому в замальовці переважатимуть звивисті, округлі форми і делікатне опрацьовування деталей із використанням переважних тонких ліній, м’яких тонових і колірних стосунків.

Один і той же мотив може бути трансформований по різному: близько до натури або як натяк на неї, асоціативно; проте варто уникати дуже натуралістичного трактування або крайнього схематизму.

Природа, що оточує нас, є прекрасним об’єктом для художньої стилізації. Один і той же предмет можна вивчати і відображувати нескінченну безліч разів, постійно відкриваючи нові його сторони залежно від поставленого завдання.

 

 

    

Зразки фактури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Малюнки учнів

 

     Шубіна Наталя, 8 р.                            Чернега Антон, 9 р.                                  Клочков Ілля, 9 р.

 

 

         Стягайло Маша, 9 р.                                                                            Царинний Кирило, 9 р.

 

             

Фролова Віка, 9 р.                                                                                      Гавриленко Діана, 8 р.

 

Арабаджи Віка, 8 р.                                                                                     Суботінова Ліза, 8 р.

 

    

Урок з рисунка у 2 класі «Які бувають дерева? Ритм ліній та плям»

Тема програми: «Які бувають дерева? Ритм ліній та плям».

Тема уроку: «Які бувають дерева? Ритм ліній та плям».

Мета уроку: навчальна - «Розвиток спостереження за натурою та за уявою. Вміти дивитися та бачити красу природних форм, передавати характер за допомогою зображально-виражальних засобів графіки. Повторення поняття «ритм», «фактура»; розвиваюча – «Вміння працювати із зображально-виражальними засобами графіки, розвиток спостереження, уваги. Розвиток любові до всього світу природи».

Матеріали та приладдя: для викладача - методичні таблиці, репродукції та малюнки, музичні уривки (Вівальді); для учнів - великий аркуш, начерки дерев із попереднього уроку, графічні матеріали (олівці, крейдочки та інше).

Тип уроку: урок-пояснення.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів за допомогою віршів; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку: I Організаційна частина (2 хв.). II Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.). III Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.). IV Робота над темою уроку (10 хв.). V Самостійна робота груп учнів (20 хв). VI Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.). VII Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають так, щоб було зручно починати роботу над малюнком.

II     Оголошення теми та мети.

Вчитель звертається до класу: «Тема нашого уроку: Які бувають дерева? Що таке ритм ліній та плям. Мета уроку така: Художник має вміти спостерігати дерева за натурою та вміти їх малювати за уявою. Важливо навчитися уважно дивитися, щоб побачити красу природних форм та вміти передавати їх характер. Сьогодні ми повторимо поняття «ритм» та «фактура». На уроці рисунка ми будемо застосовувати зображально-виражальні засоби графіки. Дуже важливо, щоб наші малюнки допомогли глядачу відчути любов до всього світу природи».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Поняття «ритм» для людини дуже важливе. Все в природі ритмічно — це основа. Зміни пори року, дня і ночі, ритм серця, біоритми людини... Чому, коли ми сьогодні малюємо крони дерев, ми згадали про ритм?» Учні відповідають: «Ритм – це повторення, ритм – це рух. Дерева, коли зростають, стовбуром, гілками рухаються знизу вгору й в ширину». Вчитель: «Наведіть, будь ласка, приклади ритму. Ритм простий. Ритм ускладнений, що таке ритм прибування та вибування?» Учні дають відповідь, малюючи на дошці: «Ритм простий. Ритм ускладнений. Ритм вибування. Ритм прибування». Вчитель звертається до учнів: «Правильно, а що таке фактура?» Учні дають відповідь, що фактура - це характер поверхні, показують приклади.

IV  Робота над темою.

Вчитель звертається до учнів: «Давайте розглянемо фото й малюнки дерев. Які бувають дерева за зовнішнім виглядом?» Учні дають відповідь, що дерева мають різний характер крони, наприклад берізка ніжна й тендітна, а дуб міцний та кремезний. За допомогою виражально-зображальних засобів художник передає радість, смуток, велич та інше. Вчитель звертається до учнів й показує на дошці: «Існує дуже цікавий прийом малювання одночасно двома руками відразу, використовуючи цей прийом можна намалювати дерево.

V     Самостійна робота учнів.

Учні починають роботу на великих аркушах відносно задуму, намагаючись передати характер та емоційний стан дерева або кількох дерев. Це може бути дерево взимку або, навпаки, квітуче навесні. Дерево, що відчуває радість стиглих плодів чи смуток осіннього листопаду. Можливо, це буде таємниця дерева-велетня ночі або, навпаки, радісна ранкова пісня молоденького маленького деревця. Вчитель постійно спілкується з учнями, щоб зрозуміти їхній задум та допомогти краще його виконати. Для цього він читає учням два невеличких дитячих вірша, присвячених дереву. Можливо, хтось із учнів теж складе вірш або невелику історію про дерево на своєму малюнку. Дуже важливо викликати у дітей необхідний настрій творчого натхнення, який допоможе зробити малюнки більш щирими у сприйнятті та малюванні нашої прекрасної природи. Головне, щоб жоден учень не лишився байдужим. Прослуховуються музичні уривки.

 

Дерево, друже! Дерево, друже, Як на мене ти схоже, Нас наповнює музика, Що звучить під поривчастим вітром. І вітер , як казку Листає тебе. Дерево! Ти, як і я,	Що    дихає    у    глибині    твоєї зеленій, В живих та тендітних гілках. Дерево, Дерево, Друже мій! Ми з тобою загубились У просторі небес…	крони
	Міну Друє, 8 років, Франція

Слухаєш голос мовчання,

Таємниця дерев

У кожного дерева є коріння, Й це всі знають. Це не просто коріння – це диво для дерева. В ньому воно може зберігати усе –  Усі таємниці, всі історії, вчинки. А головне те, що в дерева В корінні є велика надія  На краще. Взимку, коли дуже холодно і Великі морози Дерева можуть не вижити.

А не виживають ті дерева, які Втрачають свою надію. Живуть багато століть тільки  Ті дерева, які сильні й хоробрі, А хоробрість їх в тім, що вони  Взимку Й в важку хвилину не втрачають  Своєї надії,  Що буде тепло й все буде добре, Тому вони мудрі й могутні! Білоус Тетянка, 8 років, Україна

 

VI    Узагальнення та систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Вибір кращої роботи для виставки. Прослуховування дитячих історій та віршів. Вчитель нагадує, як важливо зберігати природу, не забруднювати довкілля. А зараз, саме на весні, не можна зривати перші квіти, майже усі ці рослинки занесені до Червоної книги! Кожна людина має поважати життя природи й зберігати його.

VII  Підсумок уроку.

При організації методики роботи над зображенням крони дерева важливо уникати шаблонів та формалістичного підходу. Тут педагогу особливу увагу треба приділити кожній дитині, щоб уважно вислухати, зрозуміти, дуже делікатно підвести учня до вирішення теми уроку. Не можна механічно змальовувати з дошки, треба, щоб картина народжувалась відносно задуму дитини, а на допомогу їй вчасно повинен прийти художник-педагог.

Малюнок виконується в такій послідовності: 1. Потрібно намітити весь силует дерева, його характер, підібрати кольорову гаму. 2.  Далі намічаються гілки дерева, передається фактура кори, трави тощо. 3. Велика увага приділяється взаємозв’язку зображення й фона в малюнку.

Помилки при малюванні крони дерева: 1. Дуже мілке зображення дерева. 2. Невиразність передачі характеру та емоційного стану. 3. Помилки в зображенні крони дерева (зрізана верхівка, схематичність у зображенні гілок).

 

                                                    Ритм                             Ритм вибуванння

1

2

3

4

Ритм

Ритм простий малюнки 1, 3

                            Ритм складний малюнки 2, 4                                                                    Ритм прибуванння                  

 

Ритм руху дерева

 

Крони дерев

 

 

Фото учнівських робіт

 

Криворученко Марина 11 р. «Ранок»      Криворученко Крістіна 11 р. «Вечір. Вітер»

                                                                                                                            

 

          Гончаренко Іра 9 р.                                                                    Котович Аня 10 р.

    «Дерево дивиться на зорі»                                                    «Прощальна пісня птахів

 

 

Фото дерев

 

 

 

 

 

 

    

Урок з живопису в 1 класі «Букет ніжний», «Букет сумний», «Букет радісний»

Тема програми: «Букет ніжний», «Букет радісний», «Букет сумний».

Тема уроку: «Букет ніжний», «Букет радісний», «Букет сумний».

Мета уроку: навчальна – «Розвиток асоціативного емоційного сприйняття форми та кольору. Взаємозв’язок між настроєм та формою й кольором, фактурою»; розвиваюча - «Вміння працювати з палітрою, розвиток креативного мислення.

Матеріали та приладдя: для викладача - методичні таблиці, репродукції та малюнки, короткі музичні уривки (мелодія радісна, сумна, ніжна); для учнів - великі аркуші, гуаш, пензлі, палітра, малюнки з попереднього уроку.

Тип уроку: урок комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку: I Організаційна частина (2 хв.). II Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.). III Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.). IV Робота над темою уроку (10 хв.). V Самостійна робота груп учнів (20 хв.). VI Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.). VII Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку: I Організація учнів до уроку.

Діти сідають так, щоб було зручно починати роботу над малюнками.

Розкладають гуаш, палітру тощо. 

II       Оголошення теми та мети.

Вчитель звертається до класу: «Тема нашого уроку: «Букет ніжний»,»Букет радісний», «Букет сумний». Мета уроку: Ми повинні навчитися за допомогою кольору та форми передавати настрій. Різні форма й кольори, фактура визивають у глядача різні емоції».

III    Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель звертається до учнів з запитанням: «Які фарби визивають у нас відчуття радості, ніжності, суму?» Учні відповідають: «Відчуття радості нам надають фарби контрастної гами, ніжності фарби, в які було додано білої фарби, а відчуття суму - чорної». Вчитель звертається до учнів: «Яка форма та фактура дає відчуття радості, ніжності, суму?» Учні дають відповідь: «Плавні округлі лінії та форми, які направлені вгору, дають відчуття радості. Різкі ламані лінії та форми, які мають напрямок донизу, дають відчуття суму. Тендітні, легкі, мов мереживо, лінії та форми дають відчуття ніжності». Вчитель: «Правильно, а зараз ми ці знання застосуємо в наших малюнках».

IV    Робота над темою.

На попередньому уроці з живопису діти навчалися знаходити такі кольори, форму й фактуру, що передають різні емоційні почуття (радість, сум, ніжність, таємничість), але то були підготовчі вправи на маленькому форматі, а зараз потрібно використати всі знання та навички й зробити роботу на великому аркуші. Неможливо досягти гарного результату без емоційної віддачі найменших митців, вони повинні відчувати кожну лінію, фактуру, мазок кольору. Бажано прослухати короткі музичні уривки (мелодія радісна, сумна, ніжна). Спочатку виконується три невеликі ескізи за темою уроку, кращий переноситься на великий формат паперу.

V       Самостійна робота учнів.

Діти працюють з кольором, використовуючи палітру. Формат роботи, обрані контури, силуети, ритм кольору та тону, фактура - усе підкорюється заданій меті уроку. Задача вчителя - м’яко підвести учня до певного вибору формату, кольору, форми. Можна при роботі над малюнком застосовувати короткі музичні уривки, які відповідають своїм емоційним настроєм даній темі. Під час малювання діти можуть ходити, щоб побачити свій малюнок на відстані, можуть дивитися роботи інших учнів. Між учнями та викладачем ведеться постійний діалог у пошуках виразності.

При роботі над фактурою можна застосовувати різні пензлі (товсті, тонкі, м’які та жорсткі), щіточки, мотузочки, пальці рук та палички різної товщини. Робота над малюнками повинна проводитися у постійному пошуку виразності, передачі настрою та емоції через виражально-зображальні засоби. Діти разом із вчителем повинні багато відчути й зробити багато відкриттів.

VI    Узагальнення та систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Вибір кращої роботи. Аналіз кращих робіт. Перевірка та оцінювання знань, вмінь та навичок.

VII  Підсумок уроку.

Дуже важливо, щоб діти прийшли до висновку, що малювання - це завжди свідомий процес, який вимагає емоційної віддачі, зосередженості та чітко поставленої мети. Учні повинні навчитися свідомо застосовувати різний емоційний вплив кольору, форми, фактури на глядача, вміти користуватися ритмом ліній, плям та кольору. Вміти передавати свій настрій та почуття.

                                                                                                     ХАРАКТЕР ФОРМ              

Малюнки учнів на тему: «Букет ніжний», «Букет сумний», «Букет радісний». Вправи

        Кольори ніжні                                                              Кольори радісні

 

 

 

                                  Кольори сумні                              «Квітка ніжності». Романішина Віка, 8 р.

 

 

«Кактус радіє»                                                                     «Сумна квітка»

Криворученко Кристіна, 10 р.                                       Шкітіна Валя, 9 р.

 

 

«Радісна електрична квітка, що сяє, мов лампа», Сидоренко Влад, 10 р.

    

Урок з композиції в 1 класі. Весняні квіти. Орнамент

Тема програми: «Весняні квіти». Орнамент.

Тема уроку: «Весняні квіти». Орнамент.

Мета уроку: навчальна - «Поглибити знання про декоративно-ужиткове мистецтво. Закріпити поняття: візерунок, декор, орнамент. Формувати вміння перетворювати природні рослинні форми в стилізовані декоративні зображення»; розвиваюча – «Вдосконалювати відчуття композиційної цілісності, вміння планувати малюнок на площині аркуша. Розвивати емоційну чутливість, спостережливість, вміння виявляти особливості форми різних рослин, образне мислення, уяву, почуття «колірної» гармонії»; виховна – «Виховувати інтерес до пізнання декоративно-ужиткового мистецтва, повагу до праці народних майстрів, дбайливе ставлення до навколишнього світу, творчу ініціативу учнів».

Матеріали та приладдя: для викладача - зразки виробів майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, на яких представлені візерунки й орнаменти, складені зі стилізованих рослинних форм; живі рослини, фотографії та репродукції картин із реалістичним та стилізованим зображенням квітів та рослин: М. Примаченко «Волошки», «Весняний букет»; плакати зі стилізованим зображенням рослин, а також складеними з них візерунками; зразки дитячих робіт; для учнів - аркуш білого паперу (формат А-4); пензлі: широкий і тонкий; гуашеві фарби; простий олівець; гумка; посуд для води; палітра; ганчірка.

Тип уроку: комбінований урок засвоєння нових знань, формування умінь і творче застосування їх на практиці.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: організація сприймання; бесіда;  розповідь-пояснення; ілюстрація наочності; порівняльний аналіз; спостереження; стимулювання творчої діяльності учнів; методи контролю.

Види діяльності учнів: пізнавальна (сприймання та засвоєння нових знань); художньо-практична (формування нових вмінь і творче застосування їх на практиці).

Структура уроку:

I       Організаційна частина (2 хв.).

II     Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III  Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV  Робота над темою уроку (10 хв.). V Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

I Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, розкладають все необхідне обладнання.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель звертається до класу: «Тема нашого уроку: «Весняні квіти». Орнамент». Мета уроку: 1. Навчитись малювати декоративні квіти. 2. Складати з них візерунок. 3. На основі візерунка створити орнамент».

Вчитель продовжує: «Напевно, вас зацікавило слово «орнамент». Що таке орнамент? Це візерунок, що повторюється та чергується». При поясненні вчитель використовує ілюстрації зі зразками орнаментів народних майстрів, дитячі малюнки. А також плакати з етапами виконання орнаменту.

Вчитель: «Ми помітили, що кожен орнамент на початку має основу або схему». Вчитель звертає увагу на дошку, де намальовані декілька зразків орнаментів та етапи їх виконання: «Сьогодні ми створимо орнамент у смузі, гляньте, будь-ласка, на дошку, давайте зрозуміємо, як ці орнаменти були намальовані. Нумо, хто в нас піде до дошки й розповість це усьому класу?» Виходять учні й пояснюють коротко етапи створення орнаменту.

IIІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель продовжує: «Скільки цікавих гарних орнаментів ми сьогодні побачили! Які гарні в них квіти! Як ви вважаєте, квіти, які намальовані в орнаментах, такі ж справжні, як у житі, тобто, реальні чи якісь інші?» Учні відповідають, що квіти в орнаментах відрізняються від реальних квітів за формою та кольором. Вчитель: «Ми бачимо, що квіти незвичайні. Нам потрібно зрозуміти, що є квітка, що існує у природі, а саме жива, реальна. А є квітка, яку створює художник. За формою та кольором вона відрізняється від реальної тим, що вона прикрашена, тобто декоративна. Вчитель демонструє ілюстрації з живими та декоративними квітами: «Давайте порівняємо малюнки та знайдемо реальні та декоративні квіти». Діти з захоплення відповідають вчителю. 

Вчитель звертається до класу: «Слово «декоративний» означає «прикрашений», бо слово «декор» визначається як прикраса». Потім демонструє зразки малюнків, де здійснюється декоративна переробка реальної квітки в декоративну: «Давайте уважно розглянемо, як можна намалювати декоративні квіти».

Вчитель на папері демонструє учням методи та прийоми роботи з пензлем, а також використовує малювання пучкою пальця: «Усі ці хитрощі нам допоможуть створити декоративні весняні квіти. До речі, які квіти ростуть навесні?» Діти із задоволенням відповідають.

Вчитель: «Що ми сьогодні малюємо?» Учні відповідають: «Весняні квіти. Орнамент». Вчитель: «Чим весна відрізняється від інших пір року?» Учні дають відповідь: «Весною все пробуджується, починає швидко рухатися й рости». Вчитель: «Нам треба передати рух та зростання трав та квітів. Ми повинні відчути, що рослини ростуть! Як це зробити? У нашому малюнку треба: 1. Зробити стебла не прямі, а звивисті. 2. Намалювати стебла різні за товщиною. 3. Намалювати квіти різні за розміром. 4. У чашечок квітів повинні бути різні фази розкриття».

IV  Робота над темою.

Вчитель: «На початку роботи над створенням орнаменту треба вирішити, якої величини буде наша смуга, у якій намалюємо орнамент, та напрямок смуги - вертикальний чи горизонтальний. Олівцем робимо дуже швидкий начерк схеми орнаменту».

Вчитель додає: «Щоб наші декоративні весняні квіти були виразними, оберемо теплу або контрастну гамму рішення в кольорі. Можливо створити в орнаменті тло».

Вчитель пропонує звернутись до ілюстрацій, щоб пригадати такі поняття:

орнамент; декор, декоративний; візерунок.

V    Самостійна робота учнів.

Потім учні продовжують роботу на аркуші паперу. Після створення швидкого начерку схеми орнаменту вони покладають мазки фарби за формою квіток, стебла, трав. Виконання орнаменту спонукає до постійного перегляду з відстані, так легше бачити роботу цілісно, узагальнено. Вчитель нагадує, що в роботі над орнаментом у смузі важливо не забувати такі етапи:

1.  Обрати напрямок та ширину смуги.

2.  Обрати квіти та переробити у декоративну форму, скласти з них візерунок.

3.Скласти з найдених візерунків орнамент шляхом повторювання та чергування.

VI    Узагальнення й систематизація набутих знань.

Аналіз робіт. Перевірка та огляд всіх малюнків вчителем, який завжди поруч та готовий допомогти. Робота над орнаментом досить кропітка й забирає в учнів досить уваги та сил. Треба не забувати, що орнамент повторюється та чергується.

VII  Підсумок уроку.

Учні, які відчувають веселе весняне сонечко, втомилися в класі, вони б залюбки зараз вирушили на перерву. Але треба дещо повторити, поки ми будемо розглядати наші малюнки, щоб обрати кращі. Вчитель пропонує відповісти на такі питання:

1.  Що таке декор, декоративний?

2.  Що таке візерунок?

3.  Що таке орнамент?

4.  Яка різниця між реальною та декоративною квіткою?

5.  Яка різниця меж візерунком та орнаментом?

 

Учнівські роботи над темою: «Весняні квіти. Орнамент»

 

Заболотна Надія, 9 р.                                          Славіч Діана, 10 р.

 

 

 

                                             Шкітіна Валентина, 9 р.

 

 

    

Урок з композиції в 2 класі. Організація площі картини. Рівновага композиційної площі. Витинанка з кольорового паперу «Чарівний метелик»

Тема програми: «Організація площі картини. Рівновага композиційної площі».

Тема уроку: «Витинанка з кольорового паперу. «Чарівний метелик».

Мета уроку: навчальна – «Ознайомити учнів із різноманітними формами декоративно-прикладного ужиткового мистецтва, розповсюдженого в Україні; навчити учнів найпростішим прийомам, які необхідні для виготовлення витинанки; створити витинанку, ознайомитися з елементарними правилами композиції, закріпити поняття: «витинанка», «композиційна рівновага»; розвиваюча - «Поглиблювати в учнів розуміння поняття стилізації на основі спрощення природної форми»; виховна – «Виховувати в учнів любов до народних традицій».

Матеріали та приладдя: для викладача - репродукції витинанок; для учнів - кольоровий папір, ножиці, клей.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; спостереження.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I     Організаційна частина (2 хв.).

II  Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV Робота над темою уроку (10 хв.). V Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI.     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII.  Підбиття підсумків уроку (3 хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані місця, розкладають необхідні речі.

II     Повідомлення теми та мети уроку та мотивація навчання.

Вчитель звертається до класу: «Тема нашого уроку: виконання композиції на основі витинанки «Чарівний метелик». Мета уроку: «Створення витинанки. А також ознайомлення з елементарними правилами композиції».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Витинанка - це найдавніший вид слов’янської культури. Зародився він ще в давнину. Кочові племена скіфів прикрашали свої сідла і одяг спеціальним орнаментом: зі шкіри вирізувався візерунок, накладався на інший шматок шкіри і припікали гарячим плоским каменем. Виходив орнамент, який і можна назвати прототипом витинанки. Потім в Китаї, коли винайшли папір (близько 4-5 століття), стали прикрашати оселі мініатюрними метеликами і бабками. Мистецтво вирізання з паперу поширилося по всій Європі (XIV-XV ст.) і до XIX ст. - в Росії.

Як ви зрозуміли, мистецтво витинанки зародилося в народі. Люди почали прикрашати свої кімнати та світлиці травами, рушниками та витинанками. Старалися наповнити радістю свій будинок. Свою хату святково прикрашали двічі - на Різдво та Великдень. Прийнято було вирізати рушники і прикрашати ними кімнату або вікна будинку. На Різдво чи Великдень вирізали янголят і клеїли їх на вікна або домашній іконостас. З витинанки можна було визначати, хто одружується, а у кого народилася дитина - все відбивалося у святкових прикрасах на вікнах».

Вчитель: «Що ви знаєте про витинанку?» Учні відповідають: «Витинанка — це мистецтво вирізати з паперу».

Вчитель: «Так. Українські народні витинанки – яскравий своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі й багаті традиції.

Давайте подивимося на витинанки уважно, ми бачимо, що їм притаманні: 1.

силуетне узагальнене зображення; 2. чіткий візерунок; 3. дзеркальна симетрія; 4. лаконізм форми; 5. обмеженість деталей; 6. спокійний, рухомий ритм.

Слово «витинати» походить від слова «вирізати». Витинанки – орнаментальні фігурні прикраси, ажурно вирізані ножицями або ножем з білого та кольорового паперу.

В Україні ці паперові візерунки з’явилися у ХІХ столітті, їх називали витинанкою. Витинанками прикрашали стіни, вікна, полиці, печі, комини. Цей вид декоративного мистецтва є чи не наймолодшим, але поширений майже по всіх українських землях. Малюнки витинанок є зазвичай однокольоровими.

Орнамент витинанок — геометричний і рослинний. Рідше можна побачити зображення людей та тварин, предметів побуту, архітектури. У наш час витинанки збагачують додатковими кольорами. У деяких селах витинають із паперу справжні рушники, доповнюють їх аплікаціями або навіть розмальовують. Здебільшого під час витинання окремих фігур папір не перегинають, оригінальні візерунки та прикраси витинають, складаючи папір удвоє, учетверо, увосьмеро і навіть у шістнадцятеро. Поряд із жінками та дівчатами, які традиційно займалися витинаннями, зараз цим мистецтвом усе частіше займаються діти та майстричоловіки. Сучасна витинанка використовується у дизайні інтер’єру та книговиданні».

IV Робота над темою уроку.

Вчитель: «Як правильно зробити гарну витинанку? Поняття «симетрія», «витинанка». Інформація про характерні особливості будови комах.

-    Подивіться уважно на малюнок метелика.

-    Яку форму має тулуб? (Два з’єднаних між собою витягнутих овали.)

-    Яку форму мають крильця? (Овальну або округлу.)

-    Скільки крил має метелик? (4-2 великих і 2 маленьких.)

-    Звідки починаються крила? (З середини тулуба, там де з’єднуються два овали.)

-    Зверніть увагу, чи однакові за розміром крила метелика? (Так. Тіло метелика однакове з обох боків.)

-    Це явище називають симетрією. Кажуть так: «Тіло метелика симетричне». За допомогою симетрії людина намагалася пояснити та створити порядок, красу та досконалість.

Перш ніж розпочати роботу, необхідно визначити, якого кольору буде тло й метелик-витинанка. Зазвичай можна виконати роботу в теплій холодній або контрастній гамі. Отже, якщо ви вже визначились із гамою, доберіть папір потрібних кольорів та складіть навпіл. Працюємо простим олівцем на зворотному боці паперу. Олівцем малюємо половинку метелика, увага на лінію згину, обережно вирізаємо. Щоб отримати різноманітні візерунки на крильцях, папір слід скласти декілька разів у різних напрямках, згідно задуму».

V Самостійна робота учнів.

Вчитель: «Давайте пригадаємо правила техніки безпеки під час роботи з ножицями».

Правила техніки безпеки під час роботи. Загальні правила для учнів 1. Роботу розпочинай після дозволу вчителя.

2.                        Інструмент використовуй за призначенням, не працюй несправним і тупим інструментом.

3.                        Різальні інструменти повинні зберігатися лише в спеціально обладнаних папках у відведеному в класі місці.

4.                        Під час робочого процесу не відволікайся на сторонні справи, не розмовляй, будь зосередженим.

5.                        У процесі роботи дотримуйся порядку на робочому місці, а після роботи акуратно прибери його.

Правила роботи з ножицями:

1.                        Не бери ножиці без дозволу вчителя.

2.                        Працюючи ножицями, стеж за пальцями лівої руки.

3.                        Передавай ножиці в закритому вигляді кільцями вперед.

4.                        Не тримай ножиці гострими кінцями вгору.

5.                        Не залишай їх у розкритому вигляді.

6.                        Для різання по прямій лінії переміщай ножиці вперед.

7.                        При вирізанні круглих деталей повертай заготовку.

8.                        Деталі зі складним контуром можна вирізати, виконуючи ряд надрізів.

9.                        Щоб вирізати по одній безперервній лінії, повертай папір в різні боки. Учні починають роботу над витинанками. Вчитель допомагає.

Вчитель: «У нас всі метелики вирізані, я пропоную вам пошукати найцікавішу композицію, пересуваючи їх щодо тла, наприклад, можна зробити метелика по діагоналі, надати композиції динамічності. Обов’язково треба враховувати композиційну рівновагу, коли композиція вас задовольнить метеликів можна акуратно приклеювати.

VI    Узагальнення й систематизація набутих знань.

Огляд всіх робіт відразу на відстані. Повторення поняття «витинанка».

VII  Підбиття підсумків уроку.

Вчитель пропонує відповісти на такі запитання:

1. З яким видом декоративно-прикладного мистецтва ми ознайомилися на уроці? 2. Коли з’явилися перші витинанки? 3. Навіщо люди придумали витинанки?

 

Фото робіт учнів

Куденко Софія, 9 р.             Фролова Віка, 10 р.          Кучеренко Люба, 9 р.

 

Об’ємна витинанка, новорічна іграшка

   Фролова Віка, 10 р.                                                             Куденко Софія

    

Урок зі скульптури у 2 класі. Панно «Тваринка». Рельєф із солоного тіста

Заняття-блок з 2 уроків Урок №1

Тема програми: «Рельєф з солоного тіста «Тваринка».

Тема уроку: «Рельєф з солоного тіста «Тваринка».

Мета уроку: навчальна – «Створення рельєфу, застосування комбінованого засобу ліплення. Стилізація форми. Виразність. Фактура. Закріпити поняття: рельєф, високий рельєф, контррельєф; кругла скульптура та рельєф; комбінований засіб ліплення; стилізація форми. Вміти виконувати рельєф з солоного тіста»; розвиваюча - ознайомлення учнів із властивостями солоного тіста, його пластичними можливостями; ознайомлення з рухливими можливостями руки: долоні, кисті, пальців; цілеспрямоване доліплення декоративними елементами основної форми, побудова образу додатковою обробкою матеріалу»; виховна - «Виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - ілюстрації з тваринами та з рельєфами тварин; для учнів - ескізи, які були зроблені на попередньому уроці, стеки, вода, мука, солоне тісто.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи в певній техніці; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I       Організаційна частина (2 хв.).

II     Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III  Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV  Робота над темою уроку (10 хв.).

V     Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI  Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VI Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку №1:

I Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, розкладають необхідне для уроку приладдя.

ІІ Оголошення теми та мети. 

Вчитель: «Тема нашого уроку: Рельєф із солоного тіста «Тваринка». Етапи виконання. Мета уроку: Створення рельєфу, застосування комбінованого засобу ліплення. Стилізація форми. Виразність. Фактура. Закріпити поняття: рельєф, високий рельєф, контррельєф; кругла скульптура та рельєф; комбінований засіб ліплення; стилізація форми».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?» Учні відповідають: «На попередньому уроці ми робили композиційні пошуки рельєфу «Тваринка». Вчитель: «Ми працюємо над круглою скульптурою чи рельєфом?», одночасно демонструючи репродукції. Учні: «Ми виконуємо рельєф. Таку назву він має, тому що ми маємо можливість огляду тільки з одного боку». Вчитель: «Який засіб ліплення ми застосовуємо в цій роботі?» Учні: «Ми користуємося комбінованим засобом ліплення, а саме - ліплення з використанням пластичного та конструктивного засобів».

Вчитель: «Чи застосовуємо ми у роботі над рельєфом відразу обидві руки?» Учні: «Так, бо це нам допомагає вести роботу відразу з двох сторін рельєфу, прискорює процес виконання».

IV  Робота над темою.

За виконаним раніше кращим ескізом малюємо майбутній рельєф. Важливо передати узагальнено (стилізовано) характер і настрій тваринки. Можливо голову краще повернути не в анфас, а в профіль. Вчитель звертається до учнів: «Яка різниця між анфасом та профілем?» Учні: «Профіль – це вид збоку, анфас – вид прямо». На великому (трохи завбільшки альбомного) аркуші олівцем починаємо малювати узагальнений контур нашої тваринки. Потім за контуром викладаємо невеличкі кавалки тіста. Коли весь контур заповнений, починаємо рівномірно заповнювати силует контуру, товщина не менше 5 мм та не більше 1,5 см. Вчитель звертається до учнів: «Яка різниця між контуром та силуетом?» Учні дають відповідь: «Контур - це замкнена лінія, а силует - це заповнений контур». Вчитель звертається до учнів: «Важливо відразу починати з цілого контуру, а потім з силуету, щоб робота була цілісною, та не розвалилася на шматки, не тріснула на краях стиків при випіканні».

V    Самостійна робота груп учнів.

Діти за допомогою вчителя аналізують свої роботи, шукаючи недоліки. Зробивши висновки, виправляють помилки. На допомогу приходить вчитель або учні, які добре зрозуміли тему. Важливо пам’ятати, що перед тим, як прикріплювати деталі, треба тісто трохи змочувати водою та притискати стекою.

Перед початком ліплення доречно буде пригадати, що спочатку загальна за силуетом форма, потім деталі від крупних до більш мілких. Визначивши форму тваринки, приступити до цілеспрямованого доліплення основної форми декоративними елементами.

Працюємо над рельєфом, комбінуємо контррельєф, прорізний рельєф, високий рельєф. Застосовуємо фактуру, користуючись пальцями або стеками. При виконанні фактури важливо враховувати пластику поверхні форми, щоб передати відчуття ніжності м’якої вовни або хутра чи, навпаки, твердість та шершавість панциру. Робота ведеться комбінованим засобом.

Типові учнівські помилки при роботі над рельєфом з солоного тіста:

1. Звичка ліпити по частинам. 2. Не має звички ліпити одномиттєво двома руками. 3. Досить тривалий час ліплення (сохне тісто та втрачає пластичні можливості).

VI Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх рельєфів відразу на відстані. Повторення понять, які розглядались на уроці. На прикладі кращих робіт аналізуються набуті на уроці навички роботи з солоним тістом. Вміння керувати пальцями руки, долонею тощо. Особлива увага приділяється правильності визначеності форми. Фантазії при її декоруванні, акуратність роботи. В невдалих роботах викладач м’яко вказує на характерні вади і пояснює, як їх усунути, щоб обов’язково заохотити учня до подальшої, більш ретельної діяльності.

VI Підсумок уроку.

Вчитель пропонує дітям вибрати найвдаліші етюди тварин до шкільної виставки. Учні із захопленням займаються запропонованою справою. Вчитель уважно слідкує за діяльністю дітей, щоб при потребі пом’якшити критику. Нагадує, що тут творчість, пошук, навчання, а не змагання. Особливо треба підкреслити наполегливість та працелюбність тих учнів, які старалися, але отримали скромні результати. Таким учням вчитель пропонує виконати додаткове домашнє завдання або переробити виріб у позаурочний час.

    

Урок №2

Тема програми: «Рельєф з солоного тіста «Тваринка».

Тема уроку: «Розпис рельєфу з солоного тіста «Тваринка».

Мета уроку: навчальна – «Виконати розпис рельєфу гуашевими фарбами. Закріпити поняття: стилізація форми кольором; умовний колір. Вміти виконувати розпис рельєфу з солоного тіста»; розвиваюча – «Вміння працювати з кольором, стилізація форми за допомогою кольору»; виховна – «Виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - ілюстрації М. Приймаченко з тваринами; для учнів - ескізи, які були зроблені на попередньому уроці, гуаш, палітри, пензлі та випечені рельєфи з солоного тіста.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи в певній техніці; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку №2:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця та розкладають гуашеві фарби, палітри, пензлики, випечені раніше рельєфи з солоного тіста.

ІІ Оголошення теми та мети. 

Вчитель: «Тема нашого уроку: рельєф із солоного тіста «Тваринка». Розпис. Мета уроку: Виконати розпис тваринки згідно ескізу. Закріпити поняття: стилізація кольору форми; контраст та нюанс кольору.

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?» Учні відповідають: «На попередньому уроці ми виконали рельєф із солоного тіста та випекли його».

IV    Робота над темою.

За виконаним раніше рельєфом виконуємо розпис. Вчитель: «Давайте розглянемо репродукції творів М. Приймаченко. Тут зображені тварини. Як художниця їх розмальовує кольором?» Учні відповідають: «Художниця використовує умовний колір, тобто не як у житті, а робить його декоративним, казковим». Важливо кольором передати узагальнено (стилізовано) характер та настрій тваринки. 

V       Самостійна робота груп учнів.

Діти за допомогою вчителя аналізують свої роботи, шукаючи недоліки. Зробивши висновки, виправляють помилки. На допомогу приходить вчитель або учні, які добре зрозуміли тему. Наприклад, не досить добре поєднання кольорів контрастної гами. Усі діти уважно слідкують за цим (у кого рельєф виконується у контрастній гамі), щоб фарби поєднувалися гармонійно, для цього або розбілюють контраст, або роблять його менш насиченим за кольором. Якщо у виробі використовують декілька контрастних пар, необхідно вирішити, яка контрастна пара є головною, а яка другорядною, тобто зробити узгодження кольорів, створити гармонію. Вчитель: «Давайте пригадаємо, що таке гармонія кольорів?» Учні: «Гармонія кольорів - це коли кольори узгодженні між собою, милують око».

Перед початком розпису доречно буде пригадати, що спочатку загальна за силуетом форма, потім деталі від крупних до більш мілких. Визначивши кольором форму тваринки, приступити до цілеспрямованого розпису основної форми декоративними елементами.

VI    Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх рельєфів відразу на відстані, пошуки помилок, усунення неохайності та інше.

VII  Підсумок уроку.

Вчитель пропонує дітям вибрати найвдаліші панно тваринок до шкільної виставки. Учні із захопленням займаються запропонованою справою. Роботи учнів 2 класу ДШМ

 

 

Куликова Ангеліна, 8 р.

 

 

Славич Діана, 10 р.

 

 

 

    

 

Заболотна Надя, 9 р.

 

 

Гоцуляк Даша, 9 р.

 

 

 

Кульчинська Юля, 10 р.

 

 

 

 

    

Урок зі скульптури у 2 класі. «Предметне та художнє об’ємне зображення. Подарунок до Нового року, новорічна іграшка або сувенір»

Тема програми: «Контрольна робота. Предметне та художнє об’ємне зображення. Подарунок до Нового року, новорічна іграшка або сувенір».

Тема уроку: «Контрольна робота. Предметне та художнє об’ємне зображення. Бесіда про образ в об’ємній пластиці. Подарунок до Нового року, новорічна іграшка або сувенір».

Мета уроку: навчальна – «Ознайомити учнів із матеріалом холодна порцеляна і технікою ліплення з неї. Навчити основним прийомам роботи з холодною порцеляною. Вміти стилізувати природні форми. Вміти використовувати ритм, лінію, силует, колір, пропорції, форму як засоби художньої виразності при створенні образу декоративної речі»; розвиваюча – «Ліпити предмет з 1-3 частин, використовуючи різноманітні прийоми: скочування, розкочування, з’єднання, сплющування, вдавлювання пальцями заглиблень, прищипування. Прикрашати виліплений предмет, використовуючи загострену паличку (зубочистки), стеку, бісер. Розвивати образотворчі здібності, художній смак; творчу уяву. Сформувати вміння і навички в практичній творчій діяльності. Розвинути дрібну моторику»; виховна – «Вміння оцінювати свою роботу, коригувати діяльність із метою виправлення недоліків. Виховувати вміння працювати в колективі».

Матеріали та приладдя: для викладача - наочно-дидактичний матеріал, сувеніри з холодної порцеляни; для учнів - холодна порцеляна, стеки, скалка, бісер, ножиці, канцелярський ніж, загострені палички або зубочистки.

Тип уроку: вивчення нової теми.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: проблемний (постановка проблеми з метою забезпечення мотивації і прийняття дітьми мети навчально-пізнавальної діяльності); ілюстративний (демонстрація наочності); продуктивний (виконання практичної роботи)

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I     Організаційна частина (2 хв.).

II  Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (3 хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають за стіл на вибрані місця, розкладають необхідні речі.

II     Повідомлення теми та мети уроку та мотивація навчання.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Контрольна робота. Предметне та художнє об’ємне зображення. Подарунок до Нового року, новорічна іграшка або сувенір». Мета уроку: «Ознайомлення з матеріалом холодна порцеляна і технікою ліплення з неї, створення з нього новорічної іграшки або сувеніра».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Сьогодні ми ліпимо новорічну іграшку з холодної порцеляни. Давайте спершу познайомимося з порцеляною. Холодна порцеляна - це пластична маса, ідеальна для будь-яких типів робіт, маса схожа на пластилін, але за якістю краще, оскільки, коли висихає, стає твердою. Це незвичайний матеріал, так звана

«холодна порцеляна» в нашій країні стала популярна не так давно, хоча винайшли її майже 100 років тому в Аргентині. Давайте згадаємо, де знаходиться ця країна? Холодну порцеляну можна виготовити самим в домашніх умовах. Варіантів виготовлення багато. Але всі рецепти мають ряд схожих інгредієнтів: кукурудзяний крохмаль, клей, масло або гліцерин. А свою назву вона отримала через видимість крихкості, навіть деякої напівпрозорості одержуваних виробів. На сьогоднішній момент «холодна порцеляна» - це, мабуть, найдешевший, дуже зручний і абсолютно нешкідливий матеріал для ліплення. З нього, на відміну від глини, можна робити найдрібніші деталі, у нього гладка однорідна текстура, він пластичний, його легко пофарбувати в потрібний колір. Такий матеріал за якостями схожий на пластилін, але при цьому з нього виходять тверді, міцні вироби, схожі на керамічні. Причому ані обпалювати, ані запікати його особливим способом не потрібно - досить дати висохнути протягом деякого часу.

Існує кілька різних способів виготовлення холодної порцеляни. Один із варіантів виготовлення такої: в посуді ретельно перетираємо 1 стакан кукурудзяного крохмалю (можна використовувати картопляний) і одну ложку вазеліну. Додаємо харчову соду на кінчику чайної ложки і перемішуємо. Помішуючи суміш, поступово додаємо в неї клей ПВА, починаючи з 1 чайної ложки. Коли суміш стане м’якою, змащуємо вазеліном і розминаємо масу до повної готовності. Отриману порцеляну слід зберігати в щільно закритому поліетиленовому пакеті не більше 2-3 тижнів. Нам для ліплення з холодної порцеляни знадобляться стеки, канцелярський ніж, зубочистки, ножиці».

Вчитель нагадує правила безпеки учням.

Правила техніки безпеки.

При роботі з холодною порцеляною необхідно дотримуватися техніки безпеки. Запам’ятайте:

1.  Перед роботою одягати спецодяг.

2.  Працювати на підкладній дошці.

3.  Бути обережними з гострими предметами.

4.  Класти ножиці зімкнутими гострими кінцями від себе.

5.  Передавати ножиці кільцями вперед.

6.  Зберігати порядок на робочому місці

Вчитель: «Отже, сьогодні ми ліпимо новорічну іграшку. Це може бути, наприклад, рибка або пташка. Але увага! Їх форма буде не реалістичною. Її ми зробимо декоративною. А значить - стилізованою. Що таке стилізація?

У декоративній композиції важливу роль відіграє те, наскільки творчо художник може переробити навколишню дійсність і внести в неї свої думки і почуття . Це і називається стилізацією. Стилізація це декоративне узагальнення зображуваних предметів за допомогою умовних прийомів зміни форми, об’ємних і колірних відносин. У декоративному мистецтві стилізація - метод ритмічної організації цілого, завдяки якому зображення набуває ознак підвищеної декоративності. Давайте подивимося приклади. Увага, ми зберігаємо зовнішню форму нашої рибки або пташки, але можемо її злегка видозмінити, наприклад, зробити більшими хвіст або очі, змінити колір. Наприклад, зробити рибку або пташку незвичайного кольору. Давайте подивимося, як можна зробити нові кольори і відтінки».

Учні знайомляться з отриманням нових відтінків холодної порцеляни. Для цього слід дітям пояснити, як краще змішувати кольори тощо. Найголовніше - не треба змішувати одночасно багато кольорів, а в іншому знати, що, змішуючи навіть два кольори, але в різних кількостях, можна отримувати величезну кількість відтінків.

Вчитель: «Перш ніж розпочати роботу, необхідно визначитися, якого кольору

буде наша іграшка. Зазвичай, можна виконати роботу в теплій, холодній або контрастній гамі».

V Самостійна робота учнів.

Учні починають роботу над виробами. Вчитель допомагає за потреби.

Вчитель: «Основними способами ліплення є - конструктивний (образ створюється з окремих частин), скульптурний (ліплення з цілого шматка, процес роботи йде від загального до конкретного), комбінований (поєднує два способи: конструктивний і скульптурний.)

Основними прийомами створення різних форм у нас є: розкочування, скочування, сплющування, згинання, витягування, вдавлення, відтягування, скручування, прищипування, защипування (краю), відгинання країв. Серед додаткових прийомів можна виділити: вирізування, видавлювання, віддруковування, просікання, насічка, надріз (розріз).

1.                        Розкачуємо грудочку порцеляни качалкою до товщини 1-3 мм.

2.                        На отриманий «порцеляновий» лист, якщо потрібно, накладаємо шаблон.

3.                        Акуратно обрізаємо зайве канцелярським ножем.

4.                        Кінчиком зубочистки накреслимо необхідні візерунки.

5.                        Можна прикрасити бісером візерунки.

6.                        Готовий виріб сохне при кімнатній температурі близько 16-24 годин». VI Узагальнення й систематизація набутих знань.

Огляд всіх робіт відразу на відстані. Повторення поняття «холодна порцеляна».

VII Підбиття підсумків уроку.

Вчитель пропонує відповісти на такі питання:

1. З яким видом декоративно-прикладного мистецтва ми ознайомилися на уроці? 2. Коли з’явилися перші вироби з холодної порцеляни? 3. Що таке стилізація?

 

Фото робіт учнів 2 класу

 

                                                                                            

Урок з рисунка в 3 класі. «Ритми в природі й мистецтві. Виразні можливості

ритму в графіці. Форма й контрформа в натюрморті. «Натюрморт художника»

Тема уроку: «Ритми в природі й мистецтві. Виразні можливості ритму в графіці. Форма й контрформа в натюрморті. «Натюрморт художника».

Мета уроку: Виконати композицію натюрморту з речей різних за матеріалом. Увага на ритм, форму й контрформу предметів. Виконати об’єм речей за допомогою світлотіні. Розвивати і удосконалювати уміння і навики в графічній техніці. Підкреслити різницю фактур. Розвивати зорову пам’ять, просторову уяву. Навчити оволодінню технікою штриха. Виховувати посидючість, точність, акуратність.

Матеріали та приладдя: для вчителя - натюрморт в класі «Натюрморт художника», репродукції картин художників у різних жанрах, методичні таблиці; для учнів - кольорові олівці, папір із малюнком натюрморту, начерки з композиційною схемою, пошук композиційний в кольорі, гумка.

Тип уроку: комбінований.

Методичні прийоми: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; демонстрація наочності; образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають так, щоб було зручно починати роботу над натюрмортом, розкладають необхідні речі, вчитель при потребі допомагає дітям.

II     Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Ритми в природі й мистецтві. Виразні можливості ритму в графіці. Форма й контрформа в натюрморті. Ми малюємо «Натюрморт художника».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Як бачите, перед нами сьогодні поставлено багато задач, які треба спільно вирішити. Пропоную спочатку відповісти на мої запитання, їх сьогодні буде багато. Що ви бачите зараз на дошці?»

Учень: «Репродукції натюрмортів».

Вчитель: «А що таке натюрморт з погляду художника?» Учень: «Натюрморт - це «мертва природа».

Вчитель: «Так! В перекладі з французького натюрморт - це «мертва  природа», але це звучить трохи сумно. Голландці такі картини називають «стил левен», англійці «стил лайф», тобто, застигле життя. На мою думку, це більше підходить до визначення поняття натюрморт. Які предмети малюють у натюрмортах?»

Учень: «Художники малюють: посуд, зірвані квіти, книги, плоди, харчі тощо».

Вчитель: «Впродовж декількох уроків ми з вами багато говорили про жанр натюрморту, поняття, етапи виконання. Знайомилися з прекрасними роботами художників. А зараз я пропоную подивитися репродукції картин із різних жанрів. Знайти і проаналізувати роботу в жанрі натюрморт. Будь ласка, хто бажає?»

Учень: «На картині Іллі Машкова «Хліби» чого тільки немає. На столі й на поличці безліч духмяного хліба: коровай, кренделі, пампушки, рогалики тощо. Кожна річ красива і яскрава».

Вчитель: «Що є в картині центром композиції, і які кольори використовуються в натюрморті?»

Учень: «Центром композиції є біла ваза з тістечками, композиція має складну побудову, тобто в два яруси. Використовуються в картині теплі і холодні кольори, тінь, колір контрастних кольорів. У картині всі кольори урівноважені».

Вчитель: «Який натюрморт простий, а який складний?»

Учень: «Простий складається з 1-2 предметів, складний - з безлічі предметів».

IV Робота над темою.

Вчитель: «А зараз разом із вами пригадаємо етапи виконання побудови натюрморту, для цього треба: 1. Підготувати папір, фарби, палітру, пензлі. 2. Звернути увагу на ритм предметів, їх форму і контрформу в натюрморті. 3. Олівцем виконати спочатку ескіз композиції, потім побудувати натюрморт на великому аркуші».

Вчитель: «Давайте пригадаємо, що таке форма і контрформа в натюрморті?»

Учень: «Форма - це самі предмети, їх об’єм, а контрформа - це повітря між предметами, проміжки. Контрформа - це ніби відлуння від форми, вони тісно поєднані між собою». Показує на прикладі свого намальованого натюрморту, на репродукціях.

Вчитель: «Правильно, про поняття форми і контрформи нам необхідно пам’ятати, коли ми працюємо над пошуками композиції натюрморту. Для правильно збудованої композиції має бути гармонійне поєднання форми силуетів предметів і проміжків між ними. Саме проміжки між предметами зв’язують натюрморт в єдине ціле, тобто, в композицію».

Вчитель: «Давайте пригадаємо, що таке композиція?»

Учень: «Композиція (від лат. composito – «твір, гармонійне складання, з’єднання, примирення») в мистецтві - гармонійна побудова, внутрішня структура твору, його цілісність і відповідність складників».

Вчитель: «Правильно! Художник, займаючись композиційними пошуками, перш за все шукає гармонію. А що таке гармонія?»

Учень: «Гармонія (грецьк. harmonia) - це співзвуччя, згода, відповідність, узгодженість часток цілого.

Вчитель: «Вірно! А де можна відчути й побачити, що таке гармонія?» Учень: «Природа – невичерпне джерело гармонії».

Вчитель: «Так. Навколишній світ природи безмежно прекрасний! Краса природи завжди захоплювала людство. Людина намагалася зрозуміти цю красу, наслідувати їй в творах мистецтва. Постає питання, чи існують якісь закони? Так! У краси дійсно є свої закони! Наприклад, архітектурна споруда, живописна картина або твір графіки, скульптури, або виріб народних умільців, старовинний спів, або народна пісня, спектакль, кінофільм або крупний твір для симфонічного оркестру – вони всі створені згідно законів краси.

Головні для всіх видів мистецтва закони, що визначають прекрасне, засновані на гармонії.

Гармонія – основа побудови Світу. Її лише треба вміти побачити і відчути. Стародавні греки, що відкрили поняття гармонії, тісно пов’язували її з поняттям міри. «Міру у всьому дотримуй», — радили старогрецькі мудреці. Міра примушувала постійно виявляти внутрішні зв’язки, симетрію, пропорції, ритм — базові поняття і у природі, і в мистецтві, і в науці.

Ви пам’ятаєте, що тема нашого уроку: «Ритм. Ритми в природі й мистецтві. Виразні можливості ритму в графіці». Ритм у мистецтві завжди визначає характер композиції. Але ритм є і характерною властивістю будь-якого живого організму. Біоритми — умова існування всієї природи. Ритм є у всьому. В природі буквально все підпорядковано ритму: зміна дня і ночі, пори року, фази місяця і так далі. Типова ознака ритму — певна закономірність в повторюваності явищ, форм, елементів. Ритм вдихає життя і у витвір мистецтва! Але ритм в житті і у мистецтві - це не одне і теж. В природі все підпорядковано змінам, які відбуваються чітко, згідно визначеному ритму. Порушення у цих змінах ритму викликає природні катастрофи.

А в мистецтві навпаки. У мистецтві можливі перебої ритму, ритмічні акценти, його нерівномірність, не математична точність. У витворах образотворчого мистецтва, як і у музиці, можна розрізняти активний, поривчастий, дробовий ритм або плавний, спокійний, сповільнений.

Ритм передає рух. Ритм - це чергування яких-небудь елементів у певній послідовності. В живописі, графіці, скульптурі, декоративному мистецтві ритм присутній як один із найважливіших виразних засобів композиції. Ритм може бути завданий лініями, плямами світла і тіні, плямами кольору. Можна використовувати чергування однакових елементів композиції. 

Ритм може будуватися на контрастах об’ємів. Ритм є однією з «чарівних паличок», за допомогою яких можна передати рух на площині. Прошу навести приклади ритму на нашому малюнку «Натюрморт художника».

Учені показують приклади ритму, який будується на контрастах об’ємів, ритм, який заданий лініями, плямами світла і тіні, плямами кольору.

V Самостійна робота учнів.

Вчитель: «А зараз візьмемося до практичної роботи». Для кращого розуміння вчитель показує, як краще збудувати той чи інший предмет на дошці. Дуже важливо навчити учнів малювати свідомо, тобто не змальовувати автоматично, витаючи десь думками.

Учні уважно вдивляються в свої начерки, звіряють із малюнком натюрморту на великому форматі, перевіряють композиційне розташування, пропорції предметів, виправлять знайдені помилки. Обов’язково дивляться свою роботу на відстані, щоб порівняти з натурою. Вчитель показує помилки учнів усьому класу, з проханням підняти руку й вказати, де знайдено помилку і як її виправити. Педагог також показує кращі роботи дітей, аналізує їх, пропонує учням зробити висновки. Для кращого розуміння вчитель показує, як краще збудувати той чи інший предмет на дошці.

Вчитель: «Ми малюємо «Натюрморт художника», а якого саме художника: живописця, графіка, театрального художника?»

Учень: «Ми малюємо натюрморт художника-графіка, бо тут немає палітри, немає фарб й пензлів, а є устаткування для графіки: олівці, лінійки тощо».

Вчитель: «Які ми знаємо виразні засоби в графіці?»

Учень: «Графіка має свої засоби, тобто мову. Це лінії, штрихи, крапки та плями».

Вчитель: «Так. Графіка – мистецтво малюнку. Плавність або строкатість лінії, її м’якість або твердість, уривчастість або безперервність, ступінь тонкості, сухості чи товщини, жирності – все це має значення та використовується художником задля різнобічного відтворення дійсності. Лінія в змозі передати обриси предметів, їх фактуру та характер.

Широко використовується у графіці пляма: рівно зафарбована, різна за кольором, формою, розміром, густотою, характером тону. Все це дозволяє плямі створити ілюзію об’єму, глибини, допомагає точніше виразити реальність. 

Чорно-білі малюнки не здаються однотонними, бо це пояснюється тим, що кожний колір, у тому числі й чорний, має безліч відтінків. Різниця в градації кольору від найтемнішого до найсвітлішого виражається поняттям тон. Художники відчувають найтоншу градацію одного й того ж тону. Тон допомагає передати якість предмету, його об’єм та інші властивості. Однокольоровий (чорно-білий) малюнок інколи називають «тоновим». Таким чином, лінія, пляма, тон – основні виражальні засоби в графіці. От ми з вами й пригадали, що вивчали на уроці з історії мистецтв». 

VI    Узагальнення та систематизація набутих знань.

Вчитель: «Підведемо підсумки, проаналізуємо практичну роботу і виставимо оцінки. Всі ви справилися з цією роботою. Молодці! Були невеликі недоліки, але ми їх виправили».

VII  Підсумок уроку.

В кінці уроку відбувається виставка малюнків. Фото натюрморту

 

 

Русавська Аня, 10 р.                                                                 Сидоренко Влад, 12 р

 

 

    

Ритми в природі

 

 

 

Ритми в мистецтві

                                                                                                             Анрі Матісс. Натюрморт

 

 

    

Урок з рисунка у 3 класі. «Виразні можливості тональних градацій.

Форма і об’єм. Тональний малюнок білих предметів, наближених за формою до циліндра і призми»

Тема програми: «Контрольна робота. Виразні можливості тональних градацій. Форма і об’єм. Тональний малюнок білих предметів, наближених за формою до циліндра і призми. За уявою створити лінійно-пластичний малюнок з предметів, форма яких наближена до геометричних тіл».

Тема уроку: «Контрольна робота. Виразні можливості тональних градацій. Форма і об’єм. Тональний малюнок білих предметів, наближених за формою до циліндра і призми. За уявою створити лінійно-пластичний малюнок з предметів, форма яких наближена до геометричних тіл».

Мета уроку: «Аналіз форми, передача об’єму лінією і тоном. Поняття «світлотінь» і її градація як складові засоби виявлення об’єму предмета. Ознайомити з поняттями «градація тону», «рефлекс»; навчальна - навчити зображенню предметів, форма яких наближена до геометричних тіл; розвиваюча - розвивати в учнів навички і прийоми роботи з графічним матеріалом.

Матеріали та приладдя: предмети, форма яких наближена до геометричних тіл, софіт, таблиці, зразок педагогічного малюнка.

Тип уроку: вивчення нової теми.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: проблемний (постановка проблеми з метою забезпечення мотивації і прийняття дітьми мети навчально-пізнавальної діяльності); ілюстративний (демонстрація наочності); репродуктивний (виконання практичної роботи).

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I     Організаційна частина (2 хв.).

II  Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (3 хв.).

Хід уроку

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають за стіл на вибрані місця, розкладають необхідні речі.

II     Повідомлення теми та мети уроку та мотивація навчання.

Вчитель звертається до класу: «Тема уроку: «Контрольна робота. Виразні можливості тональних градацій. Форма і об’єм. Тональний малюнок білих предметів, наближених за формою до циліндра і призми. За уявою створити лінійнопластичний малюнок з предметів, форма яких наближена до геометричних тіл». Мета уроку: «Аналіз форми, передача об’єму лінією і тоном. Поняття «світлотінь» і її градація як складові засоби виявлення об’єму предмета. Ознайомити з поняттями «градація тону», «рефлекс».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Нам треба виконати тональний малюнок білих предметів, наближених за формою до циліндра і призми. Давайте подивимося уважно на всі предмети, що ми бачимо на столі. Що в них спільного?» Учні дають відповідь, що форма усіх цих речей наближена до геометричних тіл, а саме - до циліндра та призми. А ще усі ці предмети освітлені світлом. Вчитель: «Чи замислювалися ви, що саме зіткнення світла і тіні дозволяє нам побачити форму предметів?. Якщо вимкнути світло, то в темряві ми не побачимо жодної форми. Якщо все висвітлити дуже яскравим софітом, то форми ми теж не побачимо. Тільки зіткнення світла і тіні дозволяють нам її побачити». У класі вимикають світло і вчитель виявляє світлотінь за допомогою світла софіта на прикладі предметів, які підготовлені для демонстрації.

Учитель: «Увага! Світлотінь, як ми бачимо, не лягає на предмети, як попало.

Існують певні закономірності, як буде розташовуватися світлотінь на різних формах».

Учитель: «Як добитися, щоб ваші малюнки виглядали виразними і об'ємними? У цьому нам допоможе знання законів світлотіні. Для того щоб передати в малюнку відчуття тривимірності, художники, крім законів перспективи, також використовують закони поєднання світла і тіні. Саме світлотінь створює відчуття матеріальності, дозволяє надати

предмету об’єм. Отже, світлотінь - це розподіл світла і тіні на поверхні предметів. Саме світлотіньові переходи дозволяють нам найбільш об'ємно бачити форму предметів. У предметів круглої форми перехід від світла до тіні здійснюється поступово. Якщо предмет плоскогранний, то перехід від світла до тіні чітко розмежовано ребрами. 

Дивіться: світлотінь неоднорідна, вона має градацію. Що ж таке градація? Від латинського gradatio - поступове підвищення, від gradus - ступінь, ступінь. Градація - це послідовність, поступовість у розташовані етапи, щаблі при переході від одного до іншого, зміна тону, світлотіні. 

Градації світлотіні - світло, тінь, півтінь, рефлекс, відблиск, падаюча тінь. Розглянемо градації світлотіні на малюнку. На найбільш освітленій поверхні розташовується світло, а найяскравіша точка називається відблиском. На поверхні, яка висвітлена ковзаючим світлом, розташовується півтінь, а на самій затемненій поверхні - власна тінь. Остання завжди в тій чи іншій мірі підсвічена світлом, який відбивається від інших предметів. Таке підсвічування називається рефлексом. Нарешті предмет відкидає від себе на сусідні предмети падаючу тінь, яка зазвичай буває темніше власної тіні.

Градації світлотіні розташовуються на будь-якому предметі, змінюючи тільки свою форму і місце розташування на предмет, в залежності від форми предмета і від матеріалу з якого він виготовлений».

Учитель: «Дивіться, що я зараз намалюю. - учитель малює на дошці зразок площини, яка стоїть вертикально, та яка під кутом іде вглибину, та також площину, що лежить вертикально - Зверніть увагу, як змінюється тон у цих випадках». Потім вчитель показує, які площини різні за напрямком (штрихові поля), формують об’єм прямокутної призми та циліндр.

Учитель малює на дошці коло: «Це коло і нічого більше. А якщо ми покажемо всі тіні, то це коло може перетворитися в об'ємний предмет, наприклад, в кулю».

IV Робота над темою уроку.

Учитель: «Хоча на минулому уроці ви навчилися будувати об'ємні зображення різних тіл, але ваші малюнки ще не виглядають виразними і об'ємними. Як ви думаєте, чому? (Припущення учнів). У сучасній реалістичної графіці висвітлення предмета і тіні, що йдуть від нього, відіграють велику роль. Сьогодні на уроці ми познайомимося, як же за допомогою освітлення і тіні організувати свою роботу над малюнком. Ми з групи предметів, що на столі, оберемо декілька (один предмет за формою наближений до циліндра, другий - до призми), можна додати предмет за уявою.

Світлотінь умовно можна розділити на кілька частин. Розглянемо це положення на прикладі звичайного циліндра і призми. Якщо його штучно висвітлити, то стане чітко видно градацію світлотіні: яскраве світло на матовій поверхні, півтінь, власна тінь, рефлекс, падаюча тінь. Відбите світло в тіньовій частині предмета називається рефлексом.

Рефлекс світліше власної тіні і темніше півтіні.

Інтенсивність освітленості поверхні предмета, що звернена до джерела світла, також залежить від різних умов, наприклад, від кута нахилу світлових променів до поверхні, від насиченості шару повітря, від фізичних властивостей поверхні, що освітлюється (матова або блискуча), від матеріалу, з якого зроблений предмет тощо. Практично неможливо повністю врахувати всі явища, що впливають на інтенсивність світла і тіні.

Можна лише виділити ряд загальних положень (правил) в зображенні світлотіні і падаючої тіні предмета, які слід враховувати при малюванні з натури або за поданням, при складанні композиції. Власні тіні на предметах зазвичай зображують більш світлими, ніж падаючі, через відбиття (рефлексів) від горизонтальної поверхні і навколишніх предметів. З тієї ж причини верхня частина власної тіні трохи світліше, ніж нижня.

Падаюча тінь слабшає в міру віддалення від предмета і джерела світла. Межа тіні тим чіткіше, чим ближче джерело світла і чим менше сама тінь. Якщо тінь велика, то межа віддаленої від предмета частини стає менш чіткою, розпливчастою. П'ятиступінчаста тонова шкала.

 

Все багатство тону, нюанси гри світлотіні, можна передати лише п'ятьма тонами монохромної палітри. Ця палітра містить:

6 - Чорний. Ним передаються всі тіні і найтемніші ділянки, тони об'єкта, власні і падаючі тіні.

2- Темно-сірий. Це вже не повна тінь, але ще й не світло. На малюнках цим тоном передається півтінь.

3та 4 - Сірий. Цей тон вже ближче до світла, але знову ж таки ще не світло. Цим тоном зображують рефлекс і власні (проміжні) тони об'єкта.

1 - Світло-сірий. А ось цей тон зображує світло, освітлені ділянки об'єкта. Але оскільки світлові промені на ці поверхні потрапляють під кутом, то це все-таки не самі освітлені ділянки.

5 - Чисто білий. А ось цей тон, як правило, використовується якраз для передачі відблисків, тобто найбільш освітлених ділянок, на які світлові промені від джерела світла падають практично перпендикулярно».

V Самостійна робота учнів.

Учитель: «На столі у нас багато предметів, виберіть 2 на вибір (форма предметів наближені до циліндра і призмі), можна за уявою додати свій предмет».

Учні проводять роботу над малюванням.

Пояснення послідовності роботи.

Будь-який складний об'єкт (будь то глечик, ваза, якась будівля і, навіть, людина) складається з більш простих форм. Давайте подивимося, як малювати (будувати) прості форми, з яких складаються складні об'єкти. Формоутворення, тобто поділ складних об'єктів на прості форми, дуже полегшує малювання. Ми займаємося формоутворенням, коли ми, аналізуючи форму, знаходимо, з комбінації яких геометричних тіл вона складається. Наприклад, у нашому натюрморті ця пляшка складається з комбінації циліндра, кулі і ще циліндра, а та пляшка з циліндра і прямокутної призми. Перш ніж приступати до зображення предметів, проаналізуйте, з яких геометричних тіл вони складаються.

Перший етап. Перше, що ми повинні зробити, - це визначити габаритні розміри групи предметів, розташування їх на аркуші. Зображення повинно бути пропорційно аркушу - не повинно бути занадто великим або маленьким. Правильне розташування зображення предмета для сприйняття глядачем - трохи вище середини аркуша. Далі уточнюємо пропорції, проводимо побудову в кожному предметі.

Другий етап. Передача об'ємності предметів, виявлення просторових планів і ступеня освітленості. Коли предмети промальовані, приступаємо до прокладання світлотіні, легко олівцем намічаємо основні великі площини світла, півтони і тіні. Легким штрихом намічаємо падаючі тіні.

Третій етап. Визначивши основні тональні відносини, приступаємо до світлотіньової моделювання форми. Необхідно врахувати, що фон сприяє виявленню характеру предметів натюрморту, тому треба звернути увагу на дотик предмета фону на світлі і в тіні. В процесі роботи над малюнком для досягнення цілісності необхідно дотримуватися тональні відносини між предметами і фоном.

Четвертий етап. На завершальному етапі, коли малюнок в основному закінчений, узагальнюємо все його частини».

VI    Узагальнення й систематизація набутих знань.

Виставка робіт учнів. Виявлення найбільш вдалих, аналіз робіт.

VII  Підбиття підсумків уроку.

Учитель: «Давайте згадаємо терміни, які ми знаємо».

Учні відповідають.

Градації світлотіні - світло, тінь, півтінь, рефлекс, відблиск.

Рефлекс - це відбите світло, який з'являється тоді, коли на предмет або його частину падає світло (рефлекс), в свою чергу, відбитий від оточуючих (цей предмет) об'єктів. Якщо простіше: рефлекс - світло, яке відбилося від чого-небудь і потрапило на об'єкт з боку тіні. Якщо ще простіше: рефлекс - світло в тіні.

Штрих - риса, коротка лінія.

Лінія - найбільш популярний образотворчий засіб.

Виразні засоби графіки - лінія, штрих, точка, тон.

Малюнок - найважливіший засіб вивчення і відображення дійсності, першооснова всього реалістичного в образотворчому мистецтві.

Графіка - вид образотворчого мистецтва. Мистецтво зображення світу не за допомогою кольору, а за допомогою ліній.

Натура - реальні об'єкти, які художник безпосередньо спостерігає за їх зображенні».

Учитель: «Виконуючи малюнки, ви могли сьогодні переконатися в тому, що правильна передача градації світлотіні дозволяє виявити на малюнку об'ємну форму предмета. Так що ж дозволяє виявити на малюнку об'ємну форму предмета»? Учні: «Градації світлотіні».

Градації світлотіні – 1) світло, 2) власна тінь, 3-4) півтінь, рефлекс, 5) відблиск, 6) падаюча тінь.

    

Площина. Розташування

 

 

       1, 2                                                3, 4                                                      5

1. Вертикальна площина, що йде вглибину. 2. Вертикальна площина, що розташована прямо. 3. Горизонтальна площина, що йде вглибину. 4. Горизонтальна площина, що йде вглибину. 5. Горизонтальна площина, що розташована прямо.

    

Штрихові поля. Призма. Циліндр

 

 

 

 

Формоутворення

 

    

Фото білих речей

 

 

 

 

 

    

 

 

                                            Фролова Віка. 12 р.                                     Романішина Віка, 12 р.

 

 

 

                                            Шубіна Наталя, 12 р.                                  Шевчук Олена, 12 р.

    

Урок з рисунка в 4 класі. «Нариси фігури людини в нескладній позі»

Тема програми: «Нариси фігури людини».

Тема уроку: «Фігура людини. Нариси».

Мета уроку: навчальна – «Розвиток поетапного спостереження за натурою при роботі над нарисами фігури людини. Поняття «велика форма». Відокремлення головного в зображенні від другорядного. Деталі, фактура одягу – другорядне, що відволікають від головного. Методична послідовність роботи над рисунком, при якій усе починається з головного, з великої форми»; розвиваюча – «Вміння працювати з анатомічними та методичними таблицями, розвиток уваги».

Матеріали та приладдя: для викладача - методичні таблиці, анатомічні таблиці, репродукції та малюнки; для учнів - фігура натурщика або учня, що стоїть у нескладній позі, олівці, альбоми для начерків.

Тип уроку: урок комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча;

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають так, щоб було зручно починати роботу над нарисом фігури людини.

II     Оголошення теми та мети уроку. 

Вчитель: «Тема нашого уроку: Нариси людини». Мета уроку: «Розвиток поетапного спостереження за натурою при роботі над нарисами фігури людини».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Навіщо нам вчитися малювати фігуру людини?» Учні відповідають: «Тому що це найскладніше на найцікавіше завдання». Вчитель: «Що треба використовувати для навчання?» Учні: «Скелет, анатомічні таблиці».

Вчитель: «Правильно, а перший етап вивчення фігури людини - це нариси.

Нариси з натури фігури людини потрібні:

1.            Для вивчення основної будови і пропорції головних частин людської фігури.

2.            Для вивчення зміни фігури при нескладному русі для правильного зображення в малюнку. В основі методу малювання лежать спостереження натури і аналіз для з'ясування особливостей форми основних частин пропорцій і характерного руху або пози натури. Малюнки з фігури людини виконуються у вигляді нарисів. Натурою при малюванні служать натурщик або самі учні: вони позують по черзі».

IV Робота над темою.

Ознайомлення з анатомічними особливостями людини (скелетом).

Перед малюванням із натури фігури людини треба спочатку проводити ознайомлення учнів зі скелетом людини як основою конструкції фігури.

Показ скелета і його розбір проводяться: 1. Для з'ясування пропорцій частин.

2. Пояснення значення кісток кінцівок, їх можливих рухів. 3. Пояснення можливостей рухів хребта і голови.

За відсутністю скелета можна користуватися анатомічними таблицями (4, 5), щоб ознайомити учнів з будовою фігури людини.

Ознайомлення з пропорціями людини.

Кажучи про пропорції (таблиці 1, 2, 3), необхідно підкреслити, що зберігання пропорцій є основною умовою для правильної передачі характерних особливостей натури. При цьому слід уникати рецептурних даних та пояснити, що у кожному окремому випадку пропорції потрібно перевіряти на натурі (на око), оскільки залежно від довжини ніг фігура стає високою або низькою.

Розмір голови також впливає на наші думки про людину; вона здається високою, якщо голова мала, і, навпаки, низькою, якщо голова велика.

Для того щоб учні не робили руки короткими або довгими, вчитель указує, що при опущеній руці середній палець людини доходить приблизно до половини стегна.

При розгляді пропорцій і різного ступеня рухливості зчленувань разом із скелетом або таблицею бажано демонструвати це і на учнях, які за пропозицією вчителя проводять необхідні рухи в плечовому суглобі, в стегні, коліні, лікті і в хребті (таблиця 5).

Вчитель, закінчивши ознайомлення зі скелетом, викликає учня, який повинен позувати, організовує місце для позування і продовжує пояснення уроку.

Умови стійкості фігури людини.

Людське тіло, як і всякий матеріальний предмет, має центр тяжіння (таблиця 4, 6, 7). Встановлено, що центр тяжіння людини, що спокійно стоїть, знаходиться приблизно на рівні другого крижового хребця, тобто дещо вище за середину людського зросту. У жінок центр тяжіння розташовується трохи нижче, ніж у чоловіків, а у дітей, навпаки, дещо вище. Для збереження тіла в стійкому положенні необхідно, щоб прямовисна лінія, проведена з центру тяжіння, падала на землю в межах площини центру тяжіння опори.

Площиною опори (при стоянні) називається площина, зайнята підошвами ніг, плюс проміжок між ними. Чим більше площина опори і чим нижче центр тяжіння, тим більше стійким буде положення тіла. Ось чому, бажаючи додати собі стійкості, люди розставляють ноги. Навпаки, при стоянні на одній нозі тіло стає менш стійким.

При русі людини центр його тяжіння зміщується в ту або іншу сторону. Причому, як би він не зміщувався, прямовисна лінія, опущена з нього, повинна залишатися в межах площини опори. Якщо вона виступить за ці межі, тіло втратить рівновагу і впаде. У деяких видах руху бувають фази, коли тіло на якийсь час опиняється в нестійкому положенні. Проте людина при цьому не падає, оскільки таке положення продовжується дуже короткий час і потім змінюється наступною фазою руху, при якій положення тіла стає знову стійким.

Умови для проведення начерків в умовах класу.

В умовах школи підставкою для натури може служити рівно фарбований табурет або стіл вчителя. Стіл для натури потрібно відсунути так відносно класу, щоб учні, що малюють, сиділи подалі від натури, щоб уникнути ракурсів.

Щоб натура, що позує була добре видна всьому класу, необхідно завісити стіну світлою матерією.

Робота над нарисом людини.

Малюючи людину, учні зазвичай прагнуть передавати подробиці одягу, частини лиця; деякі з них навіть намагаються передавати в нарисі схожість з тим, що позує, вважаючи це мало не головним своїм завданням.

На учнів прогнозовано чекає невдача, тому що на самому початку роботи вони захоплюються подробицями: малюють частини лиця, коли форма голови і її розміри зроблені невірно, малюють подробиці, що не мають значення в малюванні фігури людини: ґудзики, кишені, шнурки на черевиках тощо.

Утопаючи в цих дрібницях, вони перестають бачити головне у фігурі. Щоб учні починали роботу правильно, вчитель заздалегідь указує, що завдання уроку - дати не детальний рисунок, у якому доводиться малювати все необхідне для передачі портретної схожості, а нарис, зроблений за 12-15 хвилин, і що тут, перш за все, треба добиватися правильної передачі будови фігури людини, форми і пропорцій головних її часток: голови, тулуба, рук і ніг.

Для того щоб учні знали, що від них вимагається, і до чого вони повинні прагнути, бажано показати як зразки два-три малюнки І. Ю. Рєпіна, наприклад, нариси до «Слов'янських композиторів» (таблиця 8, 9). Необхідно при цьому показі пояснити, що Рєпін передав у начерках характерні особливості фігур двох композиторів: один із них (Балакірєв) широкоплечий і трохи сутулий, інший (Римський-Корсаков) - стрункий і худий. Слід вказати, що малюнки, що показуються, були виконані Рєпіним для картини. Вони відрізняються від учбових нарисів тим, що, окрім характерних особливостей фігур, передають схожість з композиторами, тобто є портретами.

При поясненні завдання вчитель пояснює, що завдання полягає в тому, щоб зробити начерки з натури і постаратися правильно передати будову фігури, розміри основних часток і характерну форму голови, тулуба, рук і ніг. Щоб учні зрозуміли вимоги, що пред'являються до нарису, вчитель показує два-три грамотні учнівські нариси, виконані з фігури учня.

При цьому вчитель пояснює, що пропорції і основна форма передані правильно, а все інше - частини особи, пальці окремо і інші деталі - навмисно не зроблені, оскільки це не входить в завдання учнівських нарисів.

Закінчивши першу частину пояснень, вчитель викликає одного з намічених для позування учнів і пропонує йому встати на стіл лицем до класу і стояти прямо, невимушено, не напружуючись.

Аналіз фігури людини в роботі над начерком.

Вчитель аналізує будову і пропорції голови, тулуба і кінцівок учня, що позує, залучаючи до аналізу й учнів. Під час пояснення вчитель пропонує звернути увагу на те, що голова сполучена з тулубом за допомогою шиї; пропонує визначити найширшу частку фігури, її вузьку частку; з'ясувати напрям ліній плечей і їх ширину, а також довжину рук, ніг в порівнянні з розміром голови.

Якщо фігуру видно трохи збоку, наприклад, в три чверті, то і в малюнку необхідно це передати. Слід вказати на характерні особливості натури — висока і худа або низька і товста.

Для передачі об'ємної форми натури потрібно намалювати головні складки одягу.

Вчитель нагадує, що нарис слід зачинати легкими лініями і вдаватися до гумки тільки після того, як помилки знайдені і виправлені олівцем.

Етапи ведення роботи над нарисом.

Малюнок виконується в такій послідовності (таблиця 10):

1.                        Потрібно намітити крайні точки висоти фігури (зверху і знизу), потім - крайні точки ширини фігури, узявши ширину по співвідношенню до висоти правильно, розмір голови - по відношенню до всієї довжини фігури.

2.                        Далі намічаються плечі, руки, ноги. Після того, як все буде намічене, ще раз перевіряється форма голови, тулуба і кінцівок засобом порівняння з натурою і уточнюється.

Для кращого розуміння анатомічної побудови людини учні користуються об’ємною або пласкою моделлю фігури людини (таблиці 14, 15, 16, 17). Виконується декілька нарисів з них. Як окреме завдання можна виконати фігуру людини за допомогою аплікації з паперу.

V Самостійна робота учнів.

Потім учні починають роботу над нарисами. Вони користуються методичними таблицями з рисунка фігури людини та анатомічними таблицями.

Фігура людини прямо.

Закінчивши пояснення, вчитель пропонує подивитися таблиці 3, 4, приступити учням до малювання. Під час малювання він стежить за роботою дітей і за потребою надає їм допомогу порадами, вказівками, що допомагають уточнити характерну форму часток фігури, їх пропорції і спільну форму всієї фігури.

Вказівки вчителя відносяться також до передачі руху (повороту) фігури і об'єму. Зазвичай багато учнів в перших своїх нарисах, коли малюють контур фігури, обводять її. Вчитель пояснює, що в таких випадках потрібно малювати не лише контур, але й поверхню натури, тобто об'ємну форму натури: малювати найголовніші складки одягу, відмічати місця вигинів суглобів за допомогою складок.

Якщо учні малюють подробиці (ґудзики, кишеньки, галстуки, шнурки на черевиках та ін.), вчитель пропонує не робити подробиць, а малювати головне для нарису: не вимальовувати пальців, але робити спільну форму кисті руки. Вчитель нагадує учням, що, захоплюючись подробицями, вони можуть невірно намалювати головні частки або не встигнути зробити нарис всієї фігури (таблиця 11, 12, 13).

Після закінчення встановленого часу (12-15 хвилин) вчитель пропонує учневі, який позує, зійти з місця, а класу - прослухати пояснення.

Показуючи два нариси, тільки-но зроблені учнями, - один хороший, а інший невдалий - вчитель робить короткі зауваження, в яких пояснює хороші якості одного нарису і причини невдачі іншого.

Фігура людини збоку.

На наступному уроці робота над нарисами продовжується.

Виконується нарис із фігури, що стоїть в профіль. Позує інший учень. Вчитель пропонує, перш ніж малювати, з'ясувати особливості фігури в такому повороті:

1. Звернути увагу на форму тулуба, рук, ніг. 2. Визначити на око місце ліктя, коліна. 3. Далі вчитель указує на необхідність з'ясування взаємного розташування ступнів ніг і голови і відповідного зображення для передачі стійкого положення фігури в малюнку.

Після другого нарису, який закінчується за дві-три хвилини до кінця уроку, вчитель підводить підсумки роботи; і так же, як після першого нарису, показує хороші і погані роботи, роблячи відповідні зауваження.

У подальших заняттях, коли учні знов малюватимуть фігуру людини, необхідно міняти повороти фігури. Якщо вперше натура була поставлена лицем до класу і лицем до вікон класу, то на другому уроці необхідно малювати натуру в повороті в три чверті і зі спини.

Час для нарису спочатку обмежується 12-15 хвилинами для перших двох уроків. Потім, залежно від якості нарисів, він може бути скорочений або збільшений. Якщо учні захоплюються подробицями, допускаючи в передачі пропорцій форми і перспективних явищ помилки, то в таких випадках корисно давати менше часу на кожен нарис і вимагати за п'ять-шість хвилин виконання в нарисі найголовнішого.

Після 6-8 нарисів з фігури, що стоїть, можна зробити 2-3 нариси з фігури сидячої людини. Для полегшення роботи натуру слід садити в профіль, оскільки в такому положенні можна уникнути скорочень стегон, з чим учні зазвичай не справляються.

В залежності від того, як учні навчилися правильно передавати основну

форму і пропорції, можна на кожен нарис відводити більше часу: 15-20 хвилин. В цьому випадку не буде небезпеки захоплення неважливими для нарису подробицями.

VI    Узагальнення та систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Вибір кращої роботи. Перевірка та оцінювання знань, вмінь та навичок. Вчитель нагадує учням, що, захоплюючись подробицями, вони можуть невірно намалювати головні частки або не встигнути зробити нарис всієї фігури.

VII  Підсумок уроку.

При організації методики роботи над нарисом одягненої фігури людини викладачу треба мати на увазі, що для учнів спочатку дуже складно відокремити головне в зображенні. Деталі, фактура одягу відволікають від головного. Методична послідовність роботи над рисунком, при якій усе починається з головного, з великої форми, допомагає початківцям правильно підійти й до вирішення учбових та творчих задач.

Потрібна методика, яка надасть змогу учням правильно спостерігати за натурою. Наприклад, така система спостереження, аналізу та побудови зображення:

Малюнок виконується в такій послідовності:

1.                        Потрібно намітити крайні точки висоти фігури (зверху і знизу), потім - крайні точки ширини фігури, узявши ширину по співвідношенню до висоти правильно, розмір голови - по відношенню до всієї довжини фігури.

2.                        Далі намічаються плечі, руки, ноги. Після того, як все буде намічене, ще раз перевіряється форма голови, тулуба і кінцівок засобом порівняння з натурою і уточнюється.

Начерки розвивають творчу ініціативу. закріплюють знання та навички. Начерки на відміну від довгого рисунка дозволяють передавати дійсність більш емоційніше та динамічно.

Помилки при малюванні начерків фігури людини:

1.                        При малюванні одягненої фігури необхідно пам’ятати про її конструктивні особливості, це допомагає уникати помилок. Наприклад учень малює одягнуту фігуру, йому здається, що передпліччя довше плеча, гомілкова кістка довша стегна, оскільки вони прикриті одягом.

2.                        Щоб учні не робили руки надто короткими або довгими, вчитель указує, що при опущеній руці середній палець людини доходить приблизно до половини стегна.

Нариси учнів на тему: «Нариси фігури людини»

 

    

Нариси, де використана паперова модель людини

 

Нариси різних людей в однаковому ракурсі. Крисюк Влада, 14 р.

 

Нариси людини у різних ракурсах, олівець. Стоянов Олег, 15 р.

Нариси людини у різних ракурсах, олівець. Кабакчей Оля, 15 р.

    

 

Начерки пензлем. Якименко Таня, 13 р.

 

 

Начерки пензлем. Сичова Женя, 12 р.

 

Начерки полуфігури. Бренгач Катя, 13 р.

    

    

Таблиця 1

 

 

Таблиця 2

 

    

Таблиця 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

Таблиці 4 та 5

 

 

 

    

Таблиця 4а

Таблиця 4б

 

    

Таблиця 6

    

Таблиця 7

 

Таблиця 7а

 

 

 

 

    

Таблиця 8

І. Ю. Рєпін «Портрет композитора Балакірєва».

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 9

І. Ю. Рєпін «Портрет композитора Римського-Корсакова».

 

 

 

 

 

 

Таблиця 10

Таблиця 11

Таблиця 12

 

Таблиця 13

 

 

 

    

Таблиця 14

Таблиця 15

 

Таблиця 16

 

 

Урок з рисунка в 4 класі. «Закінчення натюрморту з речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі»

Мета: Навчити на стадії узагальнення натюрморту цілісності сприйняття, вміння «широко» дивитися на натуру. Вміти користуватися м’якими матеріалами в техніці малюнка, користуючись підготовленим затонованим тлом.

Матеріали та приладдя: для викладача - натюрморт з речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі, методичні таблиці, що пояснюють поетапне виконання малюнка; для учнів - простий олівець, крейда, їхні малюнки натюрморту, де тло заздалегідь вже затоноване.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку:

І Організація учнів до уроку.

Вчитель: «Діти, впорядкуйте свої мольберти так, щоб ми могли побачити усі наші малюнки відразу».

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Закінчення натюрморту з речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі». Мета: вчимося на стадії узагальнення натюрморту цілісності сприйняття, вчимося «широко» дивитися на натуру. Ми закінчимо натюрморт, який виконували на минулих уроках, користуючись м’якими матеріалами в техніці малюнка».

ІІІ Актуалізація опорних знань.

Вчитель: «Сьогодні ми завершуємо нашу дуже цікаву роботу, яка є одним із видів образотворчого мистецтва графіки. До речі, а що лежить в основі графіки?» Учні відповідають: «Малюнок олівцем». Вчитель: Так. саме мистецтво малюнка є основою усіх інших видів образотворчого мистецтва. Які види образотворчого мистецтва ви знаєте?» Діти: «Графіка, живопис, станкова та декоративно-ужиткова композиція, скульптура, архітектура». Вчитель: «Ми з вами переконалися, що дуже важливо володіти мистецтвом малюнка! А зараз повернемося до наших учнівських робіт. Як ви вважаєте, яка з них найкраща й чому?» Учні роблять аналіз робіт із допомогою викладача. Вчитель: «Як ми вже переконались, нам ще треба попрацювати, а саме - звернути увагу на такі закони, як закон розподілу світла та тіні, закони освітлення та закон контрастності. Ось що нам треба пригадати». (Викладач своє пояснення постійно супроводжує показом методичних таблиць та малюнків.) Викладач з учнями аналізують малюнки, знаходячи помилки, та роблять позначки, щоб їх виправити; нагадує учням про закон розподілу світла та тіні.

Закон розподілу світла та тіні:

«Треба уважно прослідкувати напрямок світлових променів та визначити, на яку площину предмета промені світла падають прямо. Там буде світло. По яким площинам промені світла ковзають. Там буде напівтінь. На яку площину промені світла зовсім не падають, то саме там буде тінь. Потім необхідно намітити тіні, що падають від предмету».

Порядок виконання світлотіні:

1.Прокладаємо загальну тінь (перевірка загальної маси натюрморту, пропорцій предметів).

2.Прокладка напівтіней, посилення тону у місцях, де тінь.

3.Прокладаємо тіні, що падають від предметів.

Викладач із учнями аналізують малюнки, знаходячи помилки, та роблять позначки, щоб їх виправити. Вчитель нагадує учням про закони освітлення.

Закони освітлення:

1.                        Чим далі предмет від джерела світла, тим слабше повинна бути передана у малюнку його світлосила.

2.                        Контраст світла та тіні на предметах, які розташовані ближче до джерела світла, більш різкий, ніж на предметах, які розташовані далеко від нього.

3.                        Тінь, яка падає від предмету, темніше тіні, що знаходиться на самому предметі. Якщо ми малюємо тінь досить темного тону, ми повинні робити тінь, що падає, у основи предмету темнішою, ніж власна тінь на предметі.

Вчитель: «Давайте тепер знову оглянемо наші роботи та знайдемо в них помилки». Учні активно аналізують свою та інші роботи. Викладач пропонує згадати закони контрастності, а саме - тональних співвідношень.

Закон контрастності (тональних співвідношень).

Оптичний закон контрастності відіграє важливу роль при відтворенні форми у просторі, при передачі повітряного середовища.

Увести тло в малюнок – вирішити складну задачу вирішення простору, створити повітряне середовище. Якщо ми малюємо предмет, то паралельно малюємо й тло. Ми знаємо, що тло там, де на предметі світло, треба зробити його тон більш темним, ніж тон тла там, де предмет знаходиться у тіні. Головна задача у тому, щоб знайти загальні співвідношення такими, які вони є в натурі. У цьому нам допомагає прийом «широко» відкритих очей. Можливо, деяким учням буде простіше зрозуміти узагальнення форми, якщо використати інший прийом, як, навпаки, примружити очі.

IV  Практична робота.

Учні після аналізу та повторення самостійно виконують роботу під наглядом викладача, який нагадує про необхідність частіше відходити від мольберта та оцінювати свій малюнок здалеку та «широко» дивитися на натуру. Під час роботи треба частіше дивитися на натуру, ніж на свій малюнок.

V    Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. При потребі виконати деталізацію форми з обов’язковим потім узагальненням.

VІ Підсумок уроку.

Учні повинні відчути задоволення від виконаної праці, на власні очі побачити результат, відчути крок уперед до набуття нових знань. Відповісти на запитання:

1.  Як називається техніка, що допомогла нам зробити натюрморт?

2.  До якого виду образотворчого мистецтва вона належить?

3.  В якому жанрі ми працювали?

 

Малюнки учнів, що виконували натюрморт з речей побуту, які за формою наближаються до кулі

Чередник Настя, 12 р.;        Грабовецька Оленка,             12 р.; Шкітін Андрій, 12 р.

    

 

  

Урок з живопису в 3 класі. Натюрморт «Фрукти» в техніці мозаїка

Тема програми: «Знайомство з методами і техніками живопису. Натюрморт у техніці мозаїка «Фрукти».

Тема уроку: «Знайомство з методами і техніками живопису. Натюрморт у техніці мозаїка «Фрукти». Предмети, рівно фарбовані, драпування кольорове.

Мета уроку: навчальна – «Збагатити загальний колір предметів й тла маленькими кольоровими мазками»; розвиваюча – «Вміння працювати з палітрою»; виховна – «Виховувати стійкий інтерес до предмету».

Матеріали та приладдя: для викладача - методичні таблиці, репродукції та малюнки; для учнів - гуаш, палітра, формат за вибором.

Тип уроку: урок комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприйняття; стимулювання творчої діяльності учнів; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають так, щоб було зручно починати роботу над малюнками.

Розкладають гуаш, палітру тощо.

II     Оголошення теми та мети.

Вчитель звертається до класу: «Тема нашого уроку: «Знайомство з методами і техніками живопису. Натюрморт у техніці мозаїка «Фрукти». Мета уроку: ми повинні навчитися за допомогою кольору передавати форму предметів й просторові плани натюрморту в техніці «мозаїка».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Діти, перед вами роботи майстрів образотворчого мистецтва і просто учнів. Але всі ці роботи мають щось спільне. Я прошу вас уважно розглянути ці роботи і виділити те, що їх об'єднує. У їхній спільності прихована тема нашого уроку. Учні відповідають: «Квіти, фрукти, натюрморт». Вчитель: «Усі представлені роботи виконані в жанрі натюрморту. Натюрморт, як дослівно переводиться з французького, – це нежива натура. Як самостійний жанр сформувався на рубежі 1617 століть у Європі. Інтерес до зображення предметів спостерігається із стародавніх часів. Але мета сьогоднішнього уроку не познайомити вас з історією натюрморту, а показати варіанти створення сучасного натюрморту в техніці «мозаїка».

Вчитель: «Давайте повернемося до дошки і ще уважніше подивимось на малюнки. Ви вже знайшли схожість в цих роботах, а зараз спробуйте знайти відмінність між ними». Учні: «Вони зроблені різним способом і з різних матеріалів». Вчитель: «Правильно. Всі ці натюрморти представляють різні види і підвиди образотворчого мистецтва. Давайте їх пригадаємо і назвемо: живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво. Мозаїка - один із різновидів монументального живопису, що складається з простих колірних елементів способом викладання їх один з одним».

IV  Робота над темою.

Вчитель: «Ви намалюєте натюрморт в техніці «мозаїка». У будь-якій роботі художника-живописця фарби не сперечаються, вони живуть дружно, передаючи настрій і характер художника. Така співдружність фарб називається «колорит». Подивіться, яким буває колорит у роботах живописців, і спробуйте дати йому назви. Учні відповідають: «Ці натюрморти виконані в теплому і холодному колориті, а ще колорит може бути спокійним, радісним і сумним відповідно до задумки художника». Вчитель: «Зараз ми з вами почнемо працювати над композицією натюрморту. Хто може нагадати, що таке композиція?» Учні: «Це складання, з'єднання предметів в єдине ціле відповідно до задумки автора. Розташування предметів в гармонійній рівновазі, побудова художнього твору, в якому об'єднуються в єдине ціле всі його компоненти, образотворчі засоби і реалізується задум художника». Вчитель: «Я зараз поясню, як малювати мозаїку. На ваших планшетах прикріплений папір, на якому ви вже знайшли композицію й зробили контур натюрморту. Тепер ваше завдання промальовувати форму предметів так, ніби викладену з окремих кольорових шматочків в техніці «мозаїки». Якщо вам зрозуміле завдання, можете приступати до роботи».

На попередньому уроці з живопису діти навчалися знаходити композицію та знайшли в невеличкому етюді кольорове рішення натюрморту, але то були підготовчі вправи на маленькому форматі, а зараз потрібно використати всі знання та навички й зробити роботу на більшому аркуші.

V     Самостійна робота учнів.

Учні працюють над «викладанням» окремих шматочків, які повторюють форму речей, кожен шматочок буде мати свій нюанс кольору. Вчитель: «Що таке нюанс кольору?» Учні: «Нюанс кольору - це тонка, ледь помітна відмінність у кольорі». Діти працюють з кольором, використовуючи палітру. Намальовані контури, силуети, усе підкорюється поставленій меті уроку. Вчитель нагадує, що потрібно не забувати про рефлекси кольору. Вчитель: «Що таке рефлекс кольору?» Учні: «Рефлекс кольору - це відображення кольору предмету на іншому предметі, що поруч». Вчитель: «Не забуваємо про правила розподілу світла й тіні, якщо предмети холодного кольору або теплого, тобто застосовуємо теплохолодність кольору. Нагадайте, що таке теплохолодність кольору?» Учні: «Теплохолодність кольору - це коли теплі предмети у тіні мають холодні відтінки, а холодні – навпаки».

Задача вчителя м’яко підвести учня до певного вибору формату натюрморту, кольору та форми предметів. Під час малювання діти можуть ходити, щоб побачити свій малюнок на відстані, можуть дивитися роботи інших учнів. Між учнями та викладачем ведеться постійний діалог.

VI  Узагальнення та систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Вибір кращої роботи. Аналіз кращих робіт. Перевірка та оцінювання знань, вмінь та навичок.

Помилки, що можуть виникнути при роботі над натюрмортом в техніці мозаїка:

1.                        Робили дуже маленькі шматочки мозаїки, які подрібнювали форму предметів, не було цілісності форми.

2.                        Викладали шматочки мозаїки не за формою, а хаотично, в результаті порушувалась форма предметів, площини, на якій розташований натюрморт.

3.                        Не приділяли досить уваги кольорово-тональним відносинам, тобто не визначали, що силует предмету темний на світлому або навпаки.

4.                        Забували про визначення принципів теплохолодності форми, тобто теплі предмети у тіні мають холодні відтінки, а холодні - теплі.

VII Підсумок уроку.

Дуже важливо, щоб діти дійшли висновку, що малювання - це завжди свідомий процес, який вимагає уваги, зосередженості та чітко поставленої мети. Учні повинні навчитися свідомо застосовувати різні технічні прийоми у передачі кольору, форми предметів у натюрморті в техніці «мозаїка».

 

Зразки робіт у техніці «мозаїка»

 

           Фото натюрморту                                                    Малюнок вчителя на дошці

 

Роботи учнів

Аня Русавська, 10 р.

 

Влад Сидоренко, 12 р.

 

Аня Котович, 12 р.

Урок з живопису в 3 класі. «Пейзаж за уявою. «Тиха ніч», «Буря в океані»

Тема програми: «Пейзаж за уявою «Тиха ніч», «Буря в океані». Написати пейзаж за уявою на тему: «Тиха ніч», «Буря в океані». Передача настрою засобом вираженого характеру мазка (різкий, плавний, жорсткий, легкий і так далі)».

Тема уроку: «Написати пейзаж за уявою на тему: «Тиха ніч» або «Буря в океані», використати композиційну схему й етюд у кольорі, зроблених на попередньому уроці. Передача настрою засобом вираженого характеру мазка».

Мета уроку: навчальна – «Навчитися передавати настрої засобом вираженого характеру мазка (різкий, плавний, жорсткий, легкий і так далі); залучити дітей до світу мистецтва через їхню власну творчість; дати уявлення про взаємодію різних видів мистецтв; навчити елементам аналізу художнього твору; навчити художньої письменності, формуванню практичних навиків роботи кольором у різній техніці мазка для передачі настрою пейзажу; навчити об'єднувати різні види художньої діяльності - образотворче мистецтво, музику, рух; навчити дітей сміло виражати те, що вони відчувають, образотворчими засобами; формувати навики роботи кистю, гуашевими фарбами»; розвиваюча: - «Удосконалювати навики застосування кольору в створенні художнього образу; закріпити інтерес до роботи кольором; розвивати навики володіння мазком; розвивати асоціативне і образне мислення, творчу уяву; розвивати здібність до творчого самовираження; розвивати уміння вести діалог; розвивати емоційну сферу; виховуюча – «Виховувати вміння відчувати живопис, музику і виражати своє відношення до них; активізувати прагнення учнів до самовираження».

Устаткування і матеріали для вчителя: наочні посібники; зразки різної техніки мазка; таблиці по кольорознавству; музика П.І.Чайковського «Вальс квітів», марш з «Лускунчика», фрагмент симфонічного ескізу Клода Дебюссі «Гра хвиль», Моріс Равель «Гра води», запис звуків моря.

Устаткування і матеріали для учнів: художні матеріали - гуаш, пензлі, папір, ескізи до пейзажу, початок пейзажу на великому папері.

Методи роботи: пояснювально-ілюстративний (виклад матеріалу); практичний (відпрацювання навиків); дослідницький (розгляд отриманих результатів, аналіз виконання операцій).

Тип уроку: проблемний урок-образ.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають так, щоб було зручно починати роботу над пейзажем, розкладають необхідні речі.

II     Оголошення теми та мети. 

Вчитель: «Тема та мета нашого уроку: «Пейзаж за уявою «Тиха ніч», «Буря в океані». Нам необхідно навчитися писати оголошений пейзаж. Для цього ми будемо передавати настрій мазками, які будуть мати виражений характер (різкий, плавний, жорсткий, легкий і так далі)».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що таке живописний пейзаж?» Учні: «Пейзаж, який написаний фарбами». Вчитель: «Що таке мова живопису?» Учні: «Мова живопису – це колір».

Вчитель: «Назвіть основні групи кольорів». Учні: «Основні групи кольорів:

основні – складені; теплі – холодні; глухі – дзвінкі». Вчитель: «Правильно, а тепер пригадаймо, що таке фактура й фактурний мазок». Учні: Фактура – характер поверхні, яка передається за допомогою живописного мазка».

Живописний мазок. Види мазків: 1) Мазок-дощик (виражений похилим рухом, один колір вписується в інший). 2) Мазок-цеглинка нагадує кам'яну кладку. Цей мазок виконується на всю ширину кисті. 3) Мазок-кома - по сліду від руху кисті нагадує кому. 4) Мазок-вальс формою нагадує човник, а група мазків створює відчуття вальсуючого руху. 5) Змішаним мазком є поєднання всіх попередніх, такий мазок створює настрій неспокійний і галасливий.

Вчитель: «Сьогодні ми працюємо над композицією пейзажу. Нагадайте, будь ласка, що таке композиція?» Учні: «Композиція – побудова художнього твору, обумовлена його змістом; розташування і взаємозв'язок його часток, утворюючих єдине ціле». Вчитель: «Правильно, а зараз почнемо роботу над темою».

IV Робота над темою.

Вчитель: «Пейзажна картина на відміну від побутової картини і портрета дає можливість художникові виразити своє відношення до світу в широкому, узагальнено-поетичному плані, хоча вона звернена не до прямого зображення людини або ж тих чи інших обставин його життя, а до світу природи, яка нас оточує.

Навколишній світ є невичерпним джерелом художньої творчості. Для кожного художника дійсність відкриває все нові й нові грані пізнання законів природи.

Звернення людини до творчості є не що інше, як наслідування природі. Вже з ранніх пір розвитку людства наші предки здогадалися у всьому наслідувати природі, вгледівши у цьому можливість виживання. Саме у такому відношенні до світу людина удосконалюється, створює необхідні для життя знаряддя полювання, праці, одяг, житло, посуд тощо, запозичуючи все у природи. Яких художників-пейзажистів ви знаєте? Чим запам'яталися їхні картини?» Учні відповідають.

Вчитель: «Кожен художник обирає такі пейзажні мотиви, які дають йому можливість виразити своє відношення до навколишнього світу, кожен знаходить свої виразні засоби, щоб відтворити певний стан природи, її своєрідність, створити відчуття простору, легкості, передати освітлення. Кожен художник бачить світ посвоєму. І обирає ту тему або той мотив, які йому найближче. Пейзажі бувають надзвичайно різноманітними. Мотивом пейзажу може бути місто, село, море, гори, будівництва і заводи, архітектура і багато що інше. Змальовуючи природу, художник завжди виражає свій настрій і відношення до життя».

Вчитель: «Що відбувається з людиною, коли вона бачить сонце, відчуває на собі холодний вітер, дощ, потрапляє в грозу, нічний снігопад?» Учні: «Людина відчуває різні почуття, висловлює різні емоції».

Вчитель: «Все, що робить художник, звернено до душі людини, все говорить про людські відчуття. Не лише люди, але й сама природа має свій характер і свій настрій, який художник прагне побачити, зрозуміти, виразити. Біля природи, як і у будь-якої людини, у художника настрій може бути різним. Пейзаж може бути тривожним, сумним, спокійним, радісним. Давайте подивимося на репродукції пейзажів. Що допомагає художникові передати настрій ? (Колір). Колір може бути грізним і таємничим - фарби, змішані з чорним і сірим кольором; легким, спокійним, веселим - фарби змішані з білим кольором».

Вчитель: «Давайте подивимося, як художник передає настрій в природі.

Настрій природи в картині і свій настрій, можна передати за допомогою кольору.

Настрій в картині багато в чому залежить і від того, як художник поклав фарбу на папір або полотно. Тобто настрій можна передавати, використовуючи різний характер мазків. Фарба може лягати рівно, гладенько або густими, опуклими мазками. Вони можуть бути схожі на крапки, смужки, хвилі, коми тощо.

Різноманітні мазки характерні для художніх стилів живопису другої половини ХIХ – початку ХХ ст. Художники того часу зосереджували всю свою увагу на передачі світла і відтінків кольору. Змальовували гармонію фарб при різному освітленні. Це характерно для художників-імпресіоністів.

Імпресіонізм (Impressionism, франц. impression – «враження») - напрям живопису, що зародився у Франції в 1860-х рр. Назва «Імпресіонізм» виникла після виставки 1874 р. в Парижі, на якій експонувалася картина Клода Моне «Враження. Схід сонця». Імпресіонізм мав нову техніку виконання. Нова течія відрізнялася від академічного живопису як в технічному, так і в ідейному плані. Насамперед, імпресіоністи відмовилися від контуру, замінивши його дрібними роздільними і контрастними мазками, які вони накладали відповідно до теорій кольору Шевреля, Гельмгольца і Руда. Сонячний промінь розщеплюється на складові: фіолетовий, синій, блакитний, зелений, жовтий, оранжевий, червоний, але оскільки синій - різновид блакитного, то їх число зводиться до шести. Дві покладені поруч фарби підсилюють одна одну і, навпаки, при змішенні вони втрачають інтенсивність. До того ж всі кольори розділені на первинні, або основні, і здвоєні, або похідні, при цьому кожна здвоєна фарба є додатковою по відношенню до першої:

•  Блакитний — Оранжевий

•  Червоний — Зелений

•  Жовтий — Фіолетовий

Таким чином стало можливим не змішувати фарби на палітрі і отримувати потрібний колір шляхом правильного накладення їх на полотно. Це ж згодом стало приводом відмови від чорного.

Потім імпресіоністи перестають концентрувати всю роботу над полотнами в майстернях, тепер вони віддають перевагу пленеру, де зручніше схопити швидкоплинне враження від побаченого, що стало можливим завдяки винаходу сталевих туб для фарби, які на відміну від шкіряних мішечків можна було закрити, щоб фарба не висихала.

Також художники використовували укривисті фарби, які погано пропускають світло і непридатні для змішування, оскільки швидко сіріють, це дозволило їм створювати картини не з «внутрішнім», а «зовнішнім» світлом, що відбивається від поверхні.

Технічні відзнаки сприяли досягненню інших цілей, перш за все, імпресіоністи намагалися уловити швидкоплинне враження, найдрібніші зміни в кожному предметі залежно від освітлення і часу доби, найвищим втіленням стали цикли картин Моне «Стіг сіна», «Собор і «Парламент Лондона Руанський».

Імпресіоністи створили живописну систему, яка відрізняється розкладанням складних тонів на чисті кольори, що накладаються на полотно роздільними мазками. Все це створювало світлий, радісний живопис. Гра різноманітних мазків додавала картині трепетності і реальності. Імпресіоністи намагалися вхопити «враження» від того, що око бачить в конкретний момент, прагнули уловити мінливі зміни в природі. Не змішували фарби на палітрі, а наносили їх прямо на полотно швидкими мазками чистих кольорів, піклуючись про спільне враження. Саме в цей час увійшов у вжиток вираз «пейзаж-настрій».

Прагнення передати в картині особове сприйняття життя втілилося в творчості постімпресіоністів. Постімпресіонізм – це напрям в образотворчому мистецтві, що виник в 80-х роках XIX століття. Художники цього напряму не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно і узагальнено передавати матеріальність миру, удавалися до декоративної стилізації. Незвичайне емоційне бачення світу приніс у живопис Вінсент Ван Гог. Динамічність мазка і ліній, виразність форм відрізняють його полотна. За допомогою ритмічних колірних мазків він виражав напругу власних відчуттів.

Поль Сіньяк – французький художник, представник напряму пуантилізм.

Пуантилізм - напрям живопису, що виник у Франції близько 1885 року, в основі якого лежить манера написання роздільними мазками правильної, точкової або прямокутної форми. Характеризується відмовою від фізичного змішення фарб ради оптичного ефекту. Поль Сіньяк швидкоплинним враженням імпресіоністів протиставляв напружену роботу думки і відчуття, що приводить враження від натури в систему – організовану кольором композицію простору. Поль Сіньяк застосовував техніку роздільного мазка, створюючи насичені світлом і повітрям пейзажі. Використовував чіткі мазки у вигляді крапок або дрібних прямокутників. Ритмічний повтор мазків різної форми утворює живописну фактуру, що створює той або інший образ».

V Самостійна робота учнів.

Вчитель: «Сьогодні вам треба написати пейзаж-настрій на теми «Тиха ніч» або «Буря в океані». Але треба пам’ятати: головне - необхідно передати настрій природи.

Наприклад, для того щоб намалювати тиху ніч, треба використовувати симетричну композицію, тобто малюємо віддзеркалення у воді місяця, хмаринок тощо. Мазки мають спокійний характер, фарби глухі, утаємничені. Для створення океану радісного, використовуйте чисті кольори – синій, зелений, жовтий. Щоб додати океану спокійний настрій, у всі кольори додайте білу фарбу. Щоб змалювати шторм, додайте у фарби чорний колір. Важливе значення має напрям і характер мазків, якими ви кладете фарбу. Вони можуть бути енергійними або текучими, м'якими; дрібними або широкими, розмашистими. Мазки створюють фактуру, яка теж виражає ваш настрій, вашу волю, які ви вкладаєте в зображення. Роботу не треба малювати олівцем, пишіть відразу фарбами, дотримуючи тональні співвідношення просторових планів. На попередніх уроках було зроблено вправу на різний характер мазків; проведено роботу над пошуком композиції пейзажу».

Вчитель: «Давайте пригадаємо, з чого ми починали роботу над композицією пейзажу?» Учні: «Спочатку створювали композиційну схему, а потім малювали етюд в кольорі». Показують етапи своєї роботи. Вчитель: «Коли композиційна схема визначена, можна починати роботу на великому форматі. З чого починати свою роботу? З визначення лінії обрію. Тут можливі такі композиційні прийоми. Можна уявити, що ми дивимося на океан з берега. Тоді ми будемо бачити частину суходолу й океан. Але можна спостерігати за океаном з корабля. Тоді ми будемо бачити або безкраї простори неба й води, а, можливо, скелі, острови, кораблі тощо. Лінію обрію позначаємо зразу пензликом, таким кольором, яким будемо писати небо, тому що колір неба майже завжди відображається у воді. Пам’ятайте, настрій пейзажу потрібно передавати не локальним кольором, а кольоровими сполученнями. Насиченими кольором мазками, різними за характером: різкими або спокійними, ніжними або грубими залежно від задуму».

Фоном для роботи є музика. Під час практичної роботи звучить фрагмент симфонічного ескізу Клода Дебюссі “Гра хвиль” і твір для фортепіано Моріса Равеля «Гра води».

Вчитель під час самостійної роботи в класі виконує такі функції: перевірка організації в учнів робочого місця; спостереження за правильністю виконання прийомів роботи; надання допомоги учням, у яких є труднощі; контроль за об'ємом і якістю виконаної роботи.

VI Узагальнення та систематизація набутих знань.

Вчитель пропонує повторити вивчений матеріал, тобто відповісти на запитання: 1. Що таке пейзаж за уявою? 2. Хто такі художники-імпресіоністи, які картини вони малювали? 3. Хто такі художники-постімпресіоністи, які картини вони малювали?

Звучить музичний фрагмент П. І. Чайковського «Вальс квітів».

Вчитель просить дітей виразити свою реакцію на музику через рух руками та спробувати цим рухом руки виконати мазки на палітрі.

Вчитель демонструє зразок мазка на дошці, учні виконують вправу на палітрі.

Вчитель: «Який характер моря передають ці мазки?» (Такі мазки передають грайливий характер моря).

Звучить музичний фрагмент П. І. Чайковського «Марш».

Вчитель: «На що схожі ці оплески?» (На мазки, які по своєму контуру схожі на цеглинку).

Вчитель: «Змалюйте їх на палітрі». (Демонструє зразок мазка на дошці, учні виконують вправу на палітрі).

Вчитель: «Який характер моря передають ці мазки? (Такі мазки передають урочистий характер моря).

VII Підсумок уроку.

Вчитель: «Давайте поглянемо на наші пейзажі на відстані й оберемо найкращі для шкільної виставки». (Обирають).

Вчитель: «Художники зображують щось не заради самого зображення, а заради того, аби виразити у своїй роботі думки та почуття, що їх хвилюють. Зображуючи навколишній світ, митець завжди виражає особисте, свої думки, свій настрій, а, значить, і своє відношення до життя».

 

Учнівські роботи на тему

 

Аня Котович, 12 р.

 

 

    

 

Софія Вендель, 11 р.

 

 

 

Аня Русавська, 10 р.

 

 

Влад Сидоренко, 12 р.

Різний характер мазків

Композиційна схема                               Пошук композиційних вузлів

 

Крапка і декілька ліній дають безліч варіантів композиції (за Сокольніковою)

Можна уявити, що на першому малюнку змальована людина на березі моря. На наступному малюнку може бути намальований альпініст, що піднімається вгору. Третя картина може показати мисливців на березі ріки. А четверта - пейзаж. Кожен може побачити в цих схемах свої картини. З крапок, ліній і плям можна скласти нескінченну кількість композицій. Але для того, щоб піднятися до вершин майстерності, освоїти секрети композиції, необхідно познайомитися з її правилами, прийомами і засобами.

 

Репродукції картин до уроку

 

Ван Гог, «Зоряна ніч»

 

   

Ван Гог, «Зоряна ніч над Роною. Арль»

  

 

 

 

Клод Моне, «Враження. Схід сонця»

 

 

Іван Айвазовський «Буря в океані».

 

 

 

    

Урок з живопису в 4 класі. «Колір та освітлення. Ескіз натюрморту з 2 предметів (циліндрична та кубічна форма), який освітлений свічкою»

Тема уроку: «Колір та освітлення. Ескіз натюрморту з 2 предметів (циліндрична та кубічна форма), який освітлений свічкою. Репродукції творів Жоржа де Латура».

Мета уроку: «Створити ефект теплого освітлення, загострити світлотіні та температурні контрасти. Узагальнити тіні, підкреслити об’єм речей. Поняття: про ескіз та пошук. Композиція в натюрморті. Виконати композицію натюрморту з 2 речей (циліндричних та кубічних за формою), який освітлений свічкою. Вчити передавати зміну кольору предмету залежно від навколишнього середовища і освітленості (поняття «обумовлений колір». Вчити аналізувати колірні стосунки в натюрморті: вплив одного кольору на іншій; зміна кольору предмету залежно від навколишнього середовища і характеру освітленості (поняття «світлотіньова перспектива». Поглиблювати знання в області кольорознавства (поняття «світлотний контраст», поняття «хроматичний контраст», поняття «насиченість»). Вчити сміло наносити кольорові рефлекси від сусідніх предметів. Продовжувати вчити ліпити форму кольором (поняття теплохолодності»). Вчити послідовно вести роботу».

Устаткування: для вчителя - натюрморт в класі «Натюрморт з 2 речей циліндричної та кубічної форми, освітленого свічкою», репродукції картин Жоржа де Латура та інших художників, методичні таблиці; для учнів - гуаш, палітра, формат за вибором, на якому виконано підготовчій малюнок натюрморту, короткочасні етюди натюрморту, замальовки світлотіньової перспективи натюрморту та підготовчі вправи (вправа на світлотний та хроматичний контрасти, вправи на насиченість кольору, теплохолодність) до нього.

Тип уроку: комбінований.

Методичні прийоми: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; спостереження; порівняльний аналіз.

                            Види     діяльності    учнів     на    уроці:     Пізнавально-оцінна.    Сприймання.

Демонстрація наочності. Образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

I       Організаційна частина.

Діти сідають за мольберти на свої місця й готують все необхідне.

II     Оголошення теми і мети.

Вчитель: «Як ви думаєте, про що ми сьогодні з вами будемо говорити»? Діти: «Наша розмова буде про натюрморт із засвіченою свічкою». Вчитель: «Тема нашого уроку: «Колір та освітлення. Ескіз натюрморту з 2 предметів (циліндрична та кубічна форма), який освітлений свічкою. Репродукції творів Жоржа де Латура». Мета уроку: «Створити ефект теплого освітлення, загострити світлотіні та температурні контрасти». Що означає словосполучення «тепле освітлення»?» Діти: «Тепле освітлення - це освітлення, яке має теплий відтінок світла». Вчитель: «Яке ще буває освітлення?» Діти: «Освітлення буває і холодним, наприклад освітлення звичайним денним світлом називають холодним». Вчитель «Яку роль грає освітлення? Уявіть, що ми в темній кімнаті, де немає освітлення, ми що-небудь побачимо?» Діти: «Наші очі влаштовані так, що якщо немає світла, ми не бачимо колір, тобто, в неосвітленій кімнаті, як в прислів'ї, «вночі всі кішки сірі».

III  Актуалізація і корекція опорних знань.

Проблема обумовленого кольору. Вчитель: «Ми знаємо, що світло дає побачити обумовлений колір предметів. Кожен предмет має певний природний колір: наприклад, лимон жовтий, морква оранжева, Такий яскраво виражений колір предмету називається власним або локальним.

У живопису під кольором предмету розуміють не локальний його колір, а обумовлений, тобто, видимий в певний момент в конкретному середовищі. Це представляє певну складність в роботі над натурою, оскільки вона не лише темніше в тіні, ніж в освітленій частині, але й міняє свій колірний тон залежно від різних умов середовища, характеру освітлення. Щоб правильно визначити колір при зображенні натури, потрібно знати, як він міняється в різних умовах середовища.

На зміну локального кольору предмету впливає характер освітлення і, перш за все, його сила. Цей вплив виражається в зміні насиченості, світлоті колірного тону локального кольору предмету. Назвіть різницю між світлотою та насиченістю?» Учні відповідають: «Світлота - це коли колір наближається до білого, насиченість – коли колір наближається до чорного».

Вчитель: «Найбільшу насиченість всі кольори мають при середньому освітленні. При сильному освітленні локальні кольори предметів стають світлішими, як би вицвітають, отже, насиченість їх зменшується, а світлота збільшується. При слабкому освітленні всі кольори стають менш насиченими і темніють. Якщо уважно подивитися на наш натюрморт, можна відразу в цьому переконатися. Отже, робимо висновок, що сила освітлення визначає також загальний тоновий стан зображення. На сприйняття локального кольору предмету впливатиме і колір освітлення. У нашому випадку освітлення має оранжевий теплий відтінок. Подивиться, як змінюються кольори при освітленні свічкою: червоні кольори стають насиченішими і світлішими, оранжеві червоніють і світліють, ясно-жовті кольори важко відрізнити від білих, блакитні кольори зеленіють і темніють, сірі і сині - теж, темно-сині кольори стає важко відрізнити від чорних, фіолетові червоніють і темніють».

IV Робота над темою уроку.

Проблема світлотіньової перспективи. Вчитель: «Наш натюрморт має яскраво виражені світло і тінь. Для того щоб це правильно передати, нам треба застосувати світлотіньову перспективу. Тіні від предметів, освітлених свічкою, падають в різні боки, прямуючи від свічки, а довжина тіней визначається променями, що йдуть від вогню свічки. Малюнок падаючої тіні залежить від форми предмету і нахилу поверхні, на яку вона лягає. Напрям її залежить від місця розташування джерела світла. Легко здогадатися, що якщо світло падає зліва, то тінь буде праворуч від предмету. Біля нього тінь темніша, а далі вона слабшає. Зверніть увагу, що освітлення предметів поблизу буде значно сильнішим, ніж вдалині. З ослабленням світла контраст між світлом і тінню зменшується. Пам'ятайте про це при малюванні ближніх і далеких предметів в натюрморті. Таке явище носить назва світлотіньової перспективи. Контрастне освітлення, в основі якого лежить чітке розмежування світла і тіні, називається світлотіньовим.

Докладніше роздивимося натюрморт. Щоб грамотно і красиво написати натюрморт, потрібно зробити його аналіз: 1) Тонові стосунки в натюрморті. Що найтемніше в натюрморті? Що світліше по тону, що найтемніше?» Учні: «Найсвітліша свічка, її світло. Найтемніше завжди знаходиться поруч із найсвітлішим».

Починати писати краще всього з найтемніших плям, те, що можна написати

без білил. Робота ведеться по заздалегідь підготовленому темному фону.

Вчитель: «2) Роботу починаємо з великих тональних стосунків (тобто світло, тон, тінь). Розгледимо відтінки на світлі. Які кольори ви б змішали для освітленої частини?» Учні: «В освітленій частині використовуємо білила».

Вчитель: «Щодо освітлення. Які відтінки ви бачите в тіні? Теплі чи холодні?» Учні: «Оскільки у нас тепле освітлення, тіні будуть холодними».

Вчитель: «3) Рефлекси. Коли закінчите роботу над великими плямами, можна приступати до рефлексів, тобто, збагачувати предмет нюансами, щоб переходи від світла до тіні були тоншими».

Проблема контрастів. Вчитель: «Для того щоб робота над натюрмортом із засвіченою свічкою була успішною, нам потрібно повторити поняття «контраст». Розрізняють два види колірного контрасту – світлотний і хроматичний».

Проблема контрастів. Вчитель показує таблицю на світлотний контраст: «1. Світлотний контраст. Яскравість видимого об'єкту не абсолютна величина, а відносна, по відношенню до фону. Наприклад: сірий квадрат на синьому і чорному фоні світлішає, а на білому темніє.

Показуємо таблицю на хроматичний контраст.

2.                        Хроматичним контрастом називається зміна колірного тону або насиченості кольору під дією сусідніх хроматичних кольорів. Чим світліше тональні стосунки, тим сильніше контраст.

а) якщо хроматичний колір знаходиться на тлі свого додаткового кольору, то він зберігає свій колірний тон і набуває великої насиченості. Наприклад, жовтий колір на фіолетовому здається яскравішим, ніж на будь-якому іншому хроматичному кольорі.

б) якщо сіра фігура оточена хроматичним фоном, то колір її набуває відтінків додаткових кольорів до кольору фону. Наприклад, сірий фон на зеленому фоні набуває рожевого відтінку і навпаки – на червоному він зеленіє.

Кожний предмет у натюрморті має колірну характеристику.

3.                        Проблема тепло-холодності. Вчитель: «Найголовніший момент, з яким пов'язано поняття тепло-холодності, – це освітлення. При денному освітленні світла будуть холодними, а тіні теплими. При прямому сонячному або електричному світлі все навпаки: світла будуть теплими, а тіні холодними. Як же зрозуміти, які кольори вважати теплими, а які холодними? Звернемося до колірного кола.

 

 

    

На колірному колі є один абсолютно теплий і один абсолютно холодний колір. Решта кольорів буде теплими або холодними тільки по відношенню один до одного.

Таким чином, кожен колір матиме дві складових – теплу і холодну».

V Самостійна робота.

Учні працюють, а вчитель нагадує їм про метод постійного порівняння. Метод порівняння є основою для пошуку колірних стосунків. Вся картинна плоскість повинна знаходитися у полі зору юного художника і постійно перетворюватися, удосконалюватися, доповняться або ж виправлятися. Обов’язково треба не забувати, що для кращого розуміння натури художник спостерігає за нею у два способи, а саме - примружуючи очі або «широко» дивиться на натуру, щоб побачити все узагальнено.

Завданням учбового живопису є розвиток здібностей бачити натуру у всьому її різноманітті і багатстві форм і фарб. Необхідно навчити дітей методиці виконання живописної роботи, виробити певну систему.

На фінальній стадії зображення повинне стати цілісним: окремі деталі зникають або підкоряються виразному цілому. Вчитель нагадує учням про послідовність в роботі над натюрмортом.

Послідовність виконання натюрморту: а) визначити найсвітліший предмет натюрморту; б) потім переходимо до предметів більш насиченим за кольором і тоном (середній тональності); в) визначити предмет самий насичений за тоном і кольором; г) зробити світотонову розкладку предметів натюрморту.

Роботу в кольорі ведемо в такому порядку:

1. Світло на предметі + торкання з фоном. 2. Півтінь на предметі. 3. Власна тінь на предметі. 4. Падаюча тінь від предмету на площині. 5. Рефлекс на предметі плюс торкання з фоном. 6. Просторове положення предметів та їх характер.

Потрібно відзначити, що кожного разу, приступаючи до зображення освітленої частки наступного предмету, потрібно обов'язково порівнювати його з освітленою часткою попереднього, щоб визначити, наскільки насиченішим, темнішим потрібно взяти колір. Потім в цій же послідовності пишемо півтони предметів. Далі порівнюємо власні тіні на предметах, потім падаючі тіні від предметів на площині та, нарешті, рефлекси на предметах, що торкаються з фоном.

Вчитель: «Розгледівши уважно натюрморт і зрозумівши світлову і колірну його характеристику, можна почати писати зі світла на найяскравішому і найближчому предметі переднього плану - це лимон. Біля відблиску покладемо в повну тональну силу колір півтону (локальний колір предмету). Від півтонів переходимо до прописки кольору тіні. Для цього порівнюємо ці шматки по теплохолодності і тону. Пам'ятаємо, що світло від свічки додає натюрморту оранжевого забарвлення. При освітленні свічкою світло завжди тепле, а тінь холодна. Отже, досить додати в колір півтіні трохи холодного з посиленням тону, отримаємо колір тіні. Світло на предметах пишемо яскравим, насиченим і теплим, прагнемо покласти соковито і пастозно. Прагнемо не змішувати більше трьох фарб; якщо колір і потрібний тон не виходить, шукаємо на палітрі інші поєднання фарб і їх пропорції. Мазки накладаємо за формою предмету, начебто обмацуючи пензлем його в просторі».

VI Узагальнення і систематизація набутих знань.

Робота ділиться на етапи.

Перший етап. Створюємо вірну колірну настроєність.

1.                        Спочатку в картині прокладаються невеликі барвисті плями, які передають основний колір кожного з предметів, колір драпіровок, тобто тканин, натюрморту.

2.                        Починається живописне виконання роботи з першого плану, з найяскравішого предмету, який є колірним центром всієї композиції картини; на останньому етапі детальніше промальовувати саме його.

3.                        Відблиски в перших етапах роботи кольором повинні залишатися не зафарбованими. 

4.                        Після прокладки найяскравішого предмету першого плану пишіть наступний за ним предмет, що є для нього фоном. У колірному відношенні пишіть оточення предмету першого плану таким, яким воно вам здається, методом порівняння

Другий етап. Необхідно засвоїти, що тіні предметів мають визначений кольоровий тон. Це колірні тони, які залежать від кольору і характеру поверхні самого предмету, від кольору сусідніх предметів, рефлексуючих поверхонь і в значній мірі від характеру освітлення.

Третій етап завершальний. Синтез – підведення підсумків над роботою. Остаточний аналіз колірних і тональних стосунків. Приведення всього малюнка до цілісної єдності, яка багато в чому залежить від передачі освітленості на малюнку.

VII Підведення підсумків.

Колір предмету постійно міняється залежно від умов, у яких він знаходиться. Величезну роль у цьому грає освітлення предметів. Якщо світло на предметі тепле, його тінь здається холодною, і навпаки. Контраст світла і кольору найчіткіше і ясно сприймається на «зламі» форми, тобто на місці повороту форми предметів, а також на межах зіткнення з контрастним фоном.

Учні повинні зробити висновок:

1.                        Що в порівнянні з малюнком в живопису колірному характеру світла, падаючого на предмети, протиставлений колірний тон тіні цього предмету.

а) Якщо освітлення природне (з вікна, на вулиці – без сонця), то світло на

предметах буде холодне, а тіні теплі.

б) Якщо освітлення штучне (лампа, свічка), то світло на предметах буде тепле,

а тіні холодні.

2.                        Необхідно засвоїти, що тіні предметів кольорові. Іншими словами, це колірні тони, які залежать від кольору і характеру поверхні самого предмету, від кольору сусідніх предметів, рефлексуючих поверхонь і, в значній мірі, - від характеру освітлення.

Натюрморт зі свічкою. Фото

 

Учнівські роботи

 

Сидоренко Влад, 13 р.                                                   Русавська Аня, 11 р.

 

Вправа на світлотний та хроматичний контраст

 

 

Етюд свічки

 

 

Жорж де Латур. «Святий Себастьян» та «Магдалина у скорботі»

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок з живопису в 4 класі. «Пейзаж або інтер’єр з пейзажем за вікном «Сутінки» Тема програми: «Пейзаж або інтер’єр з пейзажем за вікном «Сутінки».

Тема уроку: «Пейзаж або інтер’єр з пейзажем за вікном «Сутінки».

Мета уроку: навчальна – «Знати поняття «холодна гамма», «пейзаж», «інтер’єр», користування палітрою. Вміти аналізувати свій живопис»; розвиваюча – «Розвиток креативного мислення»; виховна – «Навчитись швидко знаходити та виправляти свої помилки, допомагати іншим».

Матеріали та приладдя: для викладача - репродукції знаних митців зі зразками холодної гами; для учнів - учнівські незакінчені малюнки, підготовчі етюди, палітра, фарби, пензлі.

Тип уроку: закінчення живописних робіт, підведення висновків.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: пояснення; демонстрація наочності; синтез; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I       Організаційна частина (2 хв.).

II     Повідомлення теми, мети, завдань уроку (1 хв.).

III  Узагальнення та систематизація набутих знань (17 хв.).

IV  Самостійна робота учнів (20 хв.).

V     Підбиття підсумків уроку (5 хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані місця, розкладають потрібні їм речі та приладдя.

II     Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Пейзаж або інтер’єр з пейзажем за вікном «Сутінки». Мета уроку: закінчення робіт на тему «Пейзаж або інтер’єр з пейзажем за вікном «Сутінки».

Перед початком робіт учні виконували багато композиційних пошуків, етюдів. Уся ця робота повинна була допомогти учням виконати задачу з живописного колориту картини.

III  Узагальнення та систематизація набутих знань.

Вчитель: «Давайте пригадаємо, що ми вивчили, коли готувалися до виконання нашого завдання, а саме, що таке основні якості кольору?»

Учні: «Основні якості кольору - це колірний тон, насиченість та світлота».

Вчитель: «Хроматичні кольори ми розрізняємо між собою по колірному тону, насиченості і світлоті, тобто по їх основних трьох характеристиках або якостях. У поняття колірний тон вкладають якість кольору, визначаючи його як червоний, зелений, синій, жовтий тощо, тобто відносять по схожості до того або іншого кольору спектру. Насиченістю визначають ступінь вираженості в якому-небудь кольорі його колірного тону (так, ахроматичні кольори не мають ніякої колірної насиченості, їх відносять до кольорів нульової насиченості). Насиченість може бути визначена як ступінь відзнаки даного хроматичного кольору від однакового з ним по світлоті сірого кольору. Світлоту визначають як якість кольору, якою володіють як хроматичні, так і ахроматичні кольори. Світлота характеризується ступенем яскравості прямого або відбитого випромінювання, але в той же час відчуття світлоти не пропорційне яскравості. Наша здатність сприймати і розрізняти яскравість підкорюється певним закономірностям. Видимі нами кольори найчастіше змінюються по всіх трьом якостям. Так, роблячись світлішим, колір стає і менш насиченим, в той же час часто змінюючи і свій колірний тон».

Вчитель нагадує, що тема нашого уроку живопису «Сутінки». Перед учнями

стоїть задача виконати роботу, використовуючи холодну гамму кольорів, тобто, створити холодний колорит.

Вчитель: «Що таке колорит?» Учні: «Що це кольоровий устрій картини». Колірна єдність, гармонія кольорів натури (колорит)

Вчитель: «Колір променів того або іншого джерела світла об'єднує фарби наочного світу, робить їх спорідненими. Якими б не були різноманітні фарби натури, колір освітлення, присутній на всіх її предметах і деталях, об'єднує їх колористично. Так, при нічному місячному освітленні у складі фарб освітлюваних предметів будуть присутні сіро-блакитні, зеленувато-сині відтінки. Кімнатне освітлення, що є сумою різних випромінювань, - відбите світло від стін, стелі, підлоги, предметів, що знаходяться в кімнаті, світло від вікна і т. д., - усе має той або інший колірний відтінок. Ці властиві кожному джерелу світла колірні відтінки будуть присутні у всіх фарбах освітлюваних предметів, створюючи колірну єдність натури (колорит). Щоб зрозуміти суть колориту, можна скористатися кольоровими скельцями. Наприклад, якщо дивитися на натуру через жовтувато-червоне скло, то виходить враження, близьке до вечірнього сонячного освітлення. Якщо дивитися у синє, то навпаки.

У денний час, виключаючи сонячний полудень, наш зір працює найефективніше. При цьому гострота сприйняття форми, чутливість художника до тонових і колірних контрастів є в цей час найбільш високими, наше око найтонше оцінює навіть ледве помітні відмінності по яскравості і по колірних градаціях. Опівдні ж освітлення приблизно в сто разів сильніше, ніж вранці і увечері.

Особливо слід сказати про час сутінків, коли відбувається перебудова зорового апарату з найбільшого освітлення до найменшого. При безхмарній погоді сутінки світліші, при похмурій темніші, оскільки джерелом сутінкового освітлення є зоря. Земна поверхня освітлена завдяки світлу, відбитому шарами атмосфери, які осяяні променями сонця і після заходу. По освітленості сутінки бувають різними навіть в один і той самий час. На освітленість пейзажу впливають високі хмари, які освітлюються променями сонця, що пішло за горизонт, відображають світло до поверхні землі. Можна вважати, що час сутінків займає проміжне положення між оптимальними умовами для роботи ока і скрутними, коли для розрізнення предметів приходиться напружувати зір.

Що ж до сутінкового освітлення в пейзажі, то тут відбувається дуже швидке пониження освітленості. Природно, що в вітряну хмарну погоду зниження освітленості проходить дуже нерівномірно, оскільки хмари, закриваючи або відкриваючи небосхил, що освітлює місцевість відбитим світлом, змінюють ступінь освітлення в пейзажі.

Наведені тут приклади говорять про величезні зміни освітленості в природі, тобто про ті зміни, з якими завжди стикається художник, що працює на пленері. Різні градації в освітленості, звичайно, ніколи не можуть бути буквально відбиті при визначенні спільного тону етюду, зважаючи на обмежений масштаб фарб палітри по відношенню до діапазону світлоти у природі».

Спільний тоновий і колірний стан натури

Вчитель: «Так, в сутінки або похмурий день, коли сила освітленості порівняно мала, предмети істотно темніють. Залежно від того, чи знаходимося ми в кімнаті, на вузькій вулиці або у відкритому полі, спільний тон освітлення натури буде різним. Тому якщо написати в різний час дня і погоди, етюд з одним і тим же об'єктом, наприклад, окремим будинком, то світлота, наприклад, стін в етюдах в сонячний, похмурий день, вранці і увечері буде різною. Отже, чи змінюється колір предметів у різний час доби?» Учні: «При зміні сили спільного освітлення в різний час доби змінюється і колір предметів». Вчитель: «правильно. У сутінки або в сірий похмурий день колір трави, наприклад, виглядає менш насиченим, ніж в сонячну погоду; у кімнаті по мірі віддалення від вікон кольори слабшають. Вночі взагалі важко визначити колір незнайомої кімнати і предметів у ній. На незнайомій місцевості тільки по мірі наближення ранку можна розрізнити окремі кольори. Спочатку помітними стають блакитні, сині, потім зелені, потім жовті і, нарешті, червоні кольори. В умовах сонячного ранкового освітлення природа показує свою багатобарвність. Опівдні, при яскравому сонці, все висвітлюється, колір виглядає менш насиченим, чим вранці. Від яскравого сонячного світла блакитні, сині і зелені кольори на світлі виглядають декілька бляклими. Насиченість червоних, оранжевих кольорів змінюється менше. Пополудні, до вечора, кольори знов стають більш щільними, інтенсивними. Після заходу з настанням сутінків спочатку послідовно меркнуть червоні, оранжеві, потім зелені, сині, блакитні кольори».

Вчитель робить висновок: «Таким чином, зі зміною інтенсивності світла змінюється світлота і насиченість кольору. Тому картини або етюди, написані в різний час дня або в різну погоду, повинні відрізнятися, перш за все, по спільному тонально-колірному рішенню».

Вчитель: «Розглянемо декілька творів, написаних різними художниками, які відрізняються по своєму світовідчуванню, смаку, манері виконання і так далі. Проте усі живописні роботи, які ми будемо розглядувати, мають декілька спільних закономірностей. У всіх картинах наочно просліджуються - як умови і характер освітлення - пора року і дня, стан погоди, вони визначають спільне тонове і колірне вирішення картини. Так, спільний колірний устрій картин, написаних у променях яскравого полуденного сонця, значно світліший, ніж картин з видами пейзажу на заході або в похмурий день».

IV  Самостійна робота учнів.

Учні працюють над закінченням своїх робіт. Вчитель пропонує учням спробувати проаналізувати свої роботи, розповісти, які помилки треба виправити. Треба пригадати якості кольору, колірний тон, насиченість, світлоту. Деякі кольори треба зробити дещо темнішими, а деякі окремі деталі «списати», щоб зробити роботу більш узагальненою. Важливо бачити свою роботу на відстані, щоб сприймати колористичне рішення більш узагальнено.

V    Підбиття підсумків уроку.

Вчитель пропонує всі роботи розгледіти на відстані. Тема була дуже складною, тому деякі учні не досить вдало вирішили завдання, відчуття кольору та вміння працювати з палітрою досить індивідуальне. Але кожна дитина намагалася створити дуже гарну роботу.

Вчитель пропонує повторити поняття: «холодна гамма», «пейзаж», «інтер’єр».

Учні: «Холодна гамма кольорів - це кольори, що надають нам відчуття холоду, криги. Пейзаж – це жанр, у якому художник зображує природу. Інтер’єр – це зображення внутрішнього виду кімнати або іншого приміщення».

Учні аналізують свої роботи, роблять висновки, а вчитель делікатно робить їм зауваження, вказуючи на помилки.

Будь-яка розумова діяльність, як і діяльність у сфері образотворчого мистецтва здійснюється за допомогою таких операцій, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація, завдяки яким і відбувається засвоєння професійних знань в області живопису.

Виконання учбових етюдів з постановок, направлених на сприйняття колірних стосунків і спільного колориту, ґрунтується на аналізі та синтезі в їх взаємозв’язку при зображенні групи предметів, що знаходяться в певному світловому середовищі. Це, в свою чергу, активно примушує піддавати аналізу власне саме живописне зображення. Працюючи, наприклад, над натюрмортом (з різними по забарвленню предметами), учень вимушений піддавати аналізу як окремі частки предметів, визначаючи градації світлотіні і відношення тонових мас один до одного, так і частки всієї постановки, їх обумовленість світловим середовищем. Він зобов'язаний враховувати ту тональність, котрій має бути підпорядкована світлота кольору всіх предметів. Визначаючи тонове вирішення окремих предметів у зв'язку зі спільним освітленням, встановлюючи спільний тон всієї постановки в цілому, іншими словами, здійснюючи синтез, учень повинен погоджувати всі частки в єдиному середовищі, підпорядкувати цій єдності світлоту колірних градацій окремих часток натюрморту.

Процес виконання етюдів показує, що постійний аналіз і синтез є необхідною умовою пізнання натури в цілях зображення її засобами реалістичного живопису. Не всякий змальовуваний об'єкт піддається аналізу і синтезу колірних відносин. Так, дуже складний натюрморт, що виконується учнем як домашнє завдання і що містить безліч різноманітних предметів, утрудняє розуміння суті всіх у ньому колірних стосунків, визначення спільного тону і колористичного вирішення всього етюду в цілому. Акцент же на зовнішню ефектність і привабливість окремих предметів без визначеного завдання породжує в створюваному зображенні роздробленість. Цілісність зорового сприйняття треба вважати необхідним для кожного етюду. Так і для картини. Ця цілісність напрацьовується за допомогою систематичних вправ, коли вирішуються питання засобів живопису.

Учнівські роботи

Етюди

       Шкітіна Валя, 12 р.                                      Гоцуляк Даша, 12 р.

 

                                                               Шкітіна Валя, 12 р.

 

Заболотна Надя, 12 р.

Куликова Ангеліна, 10 р.                                   Коваль Олеся, 10 р.

 

 

 

 

 

Кульчинська Юля, 13 р.                           Гульгорова Богдана, 12 р.

 

 

 

 

Славич Діана, 13 р.                                               Гоцуляк Даша, 12 р.

 

 

 

 

 

 

Урок з композиції в 4 класі. «Статика та динаміка, як засіб організації композиції», «Архітектурна фантазія», «Будинок майбутнього», «Старе місто», «Я будую будинок», «Архітектура усього світу», «Архітектура - застигла музика»

Тема програми: «Статика та динаміка, як засіб організації композиції. Архітектурна фантазія. Будинок майбутнього. Старе місто. Я будую будинок.

Архітектура усього світу. Архітектура - застигла музика».

Тема уроку: «Повторення матеріалу та захист учнями робіт».

Мета уроку: навчальна – «Знати архітектурні стилі у мистецтві. Вміти аналізувати свій малюнок»; розвиваюча – «Розвиток креативного мислення»; виховна – «Навчитись чітко визначати свої думки щодо свого малюнка».

Матеріали та приладдя: для викладача - репродукції знаних архітектурних шедеврів; для учнів - учнівські виконані малюнки.

Тип уроку: підведення висновків та захист робіт.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: пояснення; демонстрація наочності; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I       Організаційна частина (2 хв.).

II     Повідомлення теми, мети, завдань уроку (1 хв.).

III  Узагальнення та систематизація набутих знань (17 хв.).

IV  Захист учнями своїх робіт (20 хв.).

V     Підбиття підсумків уроку (5 хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані місця, розкладають потрібні їм речі та приладдя.

II     Оголошення теми та мети.

Вчитель звертається до класу: «Тема нашого уроку: Статика та динаміка як засіб організації композиції. «Архітектурна фантазія. Будинок майбутнього. Старе місто. Я будую будинок. Архітектура усього світу. Архітектура - застигла музика».

Мета уроку: знати архітектурні стилі у мистецтві. Вміти аналізувати свій малюнок.

III  Узагальнення та систематизація набутих знань.

Вчитель: «Пригадаймо, що ми вивчили, коли готувалися до виконання нашого завдання, а саме - які стилі ми вивчали в архітектурі.

Поняття стиль - це досить складне багатогранне поняття. «Стилем» або «стилосом» у Стародавній Греції, а пізніше - у Стародавньому Римі, називали паличку, якою писали літератори на табличках, покритих воском. Звідціля й пішло визначення стилю. А саме - стиль означає сукупність ознак, які притаманні творчій особистості, тобто індивідуальна манера митця. Казали: «Його стиль, його перо». Надалі цей термін розповсюдився на інші поняття – «стиль роботи», «стиль поведінки» тощо.

У мистецтві поняття стилю визначається як історично побудована сукупність образної системи, засобів та прийомів художньої виразності. Стиль відображує риси, які характеризують визначений час. Наприклад, не можна казати, що Миколаївський костьол у Києві побудований у готичному стилі. Готичний стиль був притаманний саме Середньовіччю. У даному випадку правильно казати, що костьол побудований у формах готичного стилю.

Пропоную прослідкувати закономірності розвитку стиля в архітектурі. Дві тисячі років тому славетний римський архітектор Вітрувій у своєму трактаті «Десять книг про архітектуру» писав, що повинен знати й робити архітектор: «Все повинно робити, беручи до уваги міцність, користь та красу».

«Користь» – це тип будівлі, «міцність» – конструкції, «краса» – його форми. Це знаменита тріада Вітрувія.

Щоб запам’ятати нам назавжди сенс цієї тріади, давайте пригадаємо казку про трьох поросяток. Було збудовано три хатинки, але тільки одне поросятко задіяло саме три чинники славетної тріади: міцність, користь та красу. Будиночок був збудований міцним, надійним, тобто, корисним, гарним. Саме слідування головному правилу архітектури допомогло врятувати життя трьох маленьких звіряток. Що трапилося з двома хатинками й чому, відомо кожному малюку. Нехай цей жартівливий приклад допоможе нам не забувати головне правило архітектури, славетну тріаду Вітрувія.

Немає сумніву у тому, що першою основою архітектури є «користь»: споруда будується для задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства.

Звичайно, типи споруд відзначає суспільний устрій. Саме типи споруд більш яскраво розповідають про життя людей у минулому. Саме за розкопками залишків поселень стародавніх мешканців вчені взнають про їхнє життя.

Типи споруд виникли не відразу. На їх формування мав вплив досвід архітектури минулого часу. Наприклад, коли для християнства стали потрібні будівлі церков, жоден із типів античної культової будівлі не відповідав вимогам церкви. В якості основного типу церковної споруди була узята базиліка, що слугувала у Римі суспільною будівлею.

Нові типи будівель потребували у більшості випадків й нових конструкцій. Зміни у соціально-економічний структурі суспільства визначали новий тип виробництва й ставили нові технічні задачі.

Іноді це супроводжувалося справжньою технічною революцією: коли у Стародавньому Римі винайшли бетон, тоді виникла зовсім нова готична конструктивна система. Вперше у світі з’явилися великі можливості у будівництві при появі будівничої техніки залізобетону. Давайте пригадаємо, що у Стародавньому Римі все будівництво виконувала велика армія рабів. Уся архітектура того часу мала важкі стіни, товсті башти фортець. А потім, в умовах розвитку ремісного виробництва, виникли витончені й незвичайно сміливі за творчою думкою конструкції готичних будов.

У сучасній архітектурі в результаті застосування економічно вигідних систем опалення стало можливим робити суцільні скляні стіни. А залізо та пластмаси дали нові конструктивні й художні можливості. Колись будинки будували багато років вручну. Тепер сучасна будівельна індустрія зробила можливим монтаж споруд із суцільних квартир за декілька місяців. Усе це не може не впливати на стильові риси архітектури даного періоду. Тому друга основа за Вітрувієм – «міцність» також має відношення до встановлення стилів.

Третя сторона архітектури – «краса». Архітектура має велику силу художньої виразності. Вона може визвати почуття радості та пригнічення, святковості та буденності. Відомі твори архітектури мають великий естетичний вплив на людину. Сила художньої взаємодії, яка притаманна архітектурі, завжди була великим стимулом її розвитку. Можна тільки диву даватися, скільки сил та засобів надавалося на створення вражаючого образу тієї чи іншої ідеї. Так, щоб увіковічнити в уяві людини «надлюдський» характер влади фараона, десятки тисяч рабів багато років працювали над спорудженням колосальних єгипетських пірамід.

Як же народжується та розвивається стиль, які етапи він проходить у процесі свого розвитку? Стиль в архітектурі не народжується сам по собі, його не можна відразу створити або вигадати. Доведено, що поступово з розвитком стилю створюється обрана художня система. Так, наприклад, на основі балочно-стоєчної конструкції у Стародавній Елладі виникла ордерна система. В ній яскраво виявилися художні якості конструкцій та матеріалів. Були створені основні правила архітектоніки. Гармонійна архітектура Стародавньої Еллади, її надзвичайна краса мали величезний вплив на розвиток та формування нових стилів у Європі – ренесансу, бароко, класицизму.

А зараз давайте звернемося до нашого культурного надбання, тобто розглянемо стилі архітектури України. Історія української архітектури – це одна з ланок світового архітектурного процесу. Вона тісно пов’язана з історією архітектури російського та інших народів.

АРХІТЕКТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Архітектура Київської Русі була єдиним витоком й загальним періодом архітектури російського, білоруського та українського народів. У ту пору давньоруська народність була єдиною, ще не відокремилися з неї три східнослов’янські народи. Кам’яне будівництво Стародавньої Русі зародилося у Києві вже в середині X ст. Тоді зводилися православні храми хрестово-купольного типу, наприклад, Десятинна церква у Києві, Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Звичайно, храми мали три апсиди та три нефи».

Вчитель запитує в учнів, що таке апсиди та нефи? Учні: «Апсиди - це напівкруглі виступи в алтарній частині храму. Нефи - це частини, на які поділяється храм». Вчитель: «Який храм Стародавньої Русі є центральною архітектурною пам’яткою?» Учні: «Софіївський собор у Києві. Цей собор має п’ять нефів та аж тринадцять куполів. Він має багато фрескового розпису та мозаїки».

СТИЛЬОВІ РИСИ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ XIV-XV ст.

Вчитель: «Навала татаро-монголів надала страшного удару Русі. Понівечені міста, вбиті захисники, ремісники, забрані у полон. Будівництво відбувається на західних землях, що менше потерпали від загарбників. Основний тип монументальних кам’яних споруд в той час – замки та фортеці, укріплені монастирі, а у містах будинки мешканців, православні, католицькі церкви. Типи православних храмів зберігають давньоруські традиції. У костелах домінують прийоми готичного стилю. Які риси готичного стилю ви пам’ятаєте?» Учні: «Усі форми будівлі тягнуться вгору, легкість, стрункість, майже завжди є вікно-троянда, вітражі, високі стрілчаті арки, контрфорси».

Вчитель: «Будівництво фортець спиралось на традиції романського стилю. Назвіть основні риси романського стилю». Учні: «Це широкі напівкруглі арки, товсті стіни, кремезність усієї форм споруди».

ЗОДЧЕСТВО УКРАЇНИ XVI-XVII ст.

У країнах Європи в XV ст. поступово починається пробудження: пожвавлюється торгівля, товарно-грошові відносини, формується новий світогляд. У різних країнах формуються різні архітектурні стилі, наприклад, в Італії – Ренесанс. Вчитель: «Що надихнуло до розвитку стилю ренесанс?» Учні: «Мистецтво античного світу».

Вчитель: «В Україні архітектура розвивалася під впливом національного колориту. У містах України створювали будівлі у стилі ренесанс. Які риси притаманні стилю ренесанс?» Учні: «Фасад будівлі поділяється карнизами на три частини. Портал і прорізи вікон прикрашені наличниками. Поле стін покрите рустом». Вчитель: «Зразки будівель у стилі ренесанс, наприклад, «Чорна кам’яниця» у Львові, синагога у Гусятині, а також в архітектурі замків та палаців XVI - першої половини XVII ст. Архітектура Ренесансу в Україні мала велике значення для розвитку українського зодчества. Форми ренесансу, які були досить зрозумілими й близькими для українського народу, перероблені та трансформовані українськими майстрами, відіграли велику роль у формуванні рис стилю українського бароко».

АРХИТЕКТУРНИЙ СТИЛЬ БАРОКО В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII-XVIII ст.

Вчитель: «Стиль бароко виник в Італії наприкінці XVI ст. й прийшов на зміну стилю ренесанс. У XVII ст. бароко поширився у більшості європейських країн. Назвіть риси, притаманні стилю бароко». Учні відповідають: «В бароко у порівнянні з ренесансом класичні форми набувають іншого характеру. Статика змінюється динамікою, симетрія - асиметрією, простота планів змінює складність та мінливість рис. Головне у цьому стилі - вразити людину незвичайним, вплинути на його почуття». В Україні бароко поєднується з національними особливостями народного мистецтва. Це дуже помітно у будівництві, наприклад, церков. Зразки стилю: Західні ворота Софійського собору у Києві, Успенська церква в Лютеньці, дзвіниця на Дальних печерах Києво-Печерської Лаври та ін.».

КЛАСИЦИЗМ В АРХІТЕКТУРІ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

Вчитель: «У другій половині XVIII ст. панує стиль класицизм, який змінив бароко. Знову світ античного мистецтва став початком натхнення багатьох митців. Археологи знайшли Помпеї, стародавнє римське місто античного світу. Класицизм - це стиль якому притаманні строгі чіткі форми, симетричність, велич, спокій. Багато уваги приділяється будові цивільних будівель. Прикладом класицизму є Тріумфальні ворота у Новгороді-Северську, палац Розумовського в Батурині та ін.».

АРХІТЕКТУРА УКРАЇНИ У ДРІГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Вчитель: «В Україні з’являється стиль романтизм. Стиль романтизм - це повернення до форм зодчества Середньовіччя, головним чином - готики. Зразки стилю: палац Воронцова в Одесі, палаци в Царицині, палац Голіцина у Гаспрі. Саме романтизм надав розвиток стилю еклектизм. Стиль еклектизм, або еклектика, тобто складний та суперечливий. Цей стиль змішаний. Досить часто поєднуються риси декількох стилів або наслідується якийсь визначений стиль. Зразок еклектичного стилю, наприклад, - Михайлівський собор у Севастополі. Тут необхідно відзначити, що розвиток будівничої техніки, нових залізних конструкцій та залізобетону надав необмежені можливості у будівництві».

МОДЕРН ТА ІНШІ СТИЛЬОВІ ТЕЧІЇ В АРХІТЕКТУРІ УКРАЇНИ ПОЧАТКУ XX ст.

Вчитель: «З початку XX ст. в архітектурі України найбільш поширений стиль модерн. Якщо раніше архітектори «одягали» сучасні їм споруди в «одяг» історичних стилів, то тепер вони шукають відповідні художні форми типам та конструкціям споруд. Йде пошук художньої виразності. У будівництві окрім залізобетону більше застосовують скло, кераміку, залізо. Риси стилю модерн: незвичність ліній карнизів, розташування сходів, фасади будинків часто підкреслено асиметричні, декор вільно компонується, має рослинне та тваринне походження. Лінії та контури текучі. В декорі фасадів улюблений мотив – маскарони у вигляді жіночих та чоловічих голів, квітів лотосу та ірисів. Слід відзначити, що модерн не був єдиним сталевим напрямком, крім нього мають поширення класицизм, ретроспективизм й так звані «неонаціональні» стилі. В Україні модерн знаходить своє вираження у багатоповерхових будинках. особняках, банківських будівлях у Києві. Харкові, Львові та інших містах. У Києві представниками стилю модерн є цирк Крутикова, особняк на розі Банківської та Лютеранської, будинок архітектора Городецького (дім з химерами)».

АРХІТЕКТУРА УКРАЇНИ XX ст.

Вчитель: «В Україні виник новий стиль - конструктивізм. Конструктивізм - це стиль, якому притаманні ритмічність, чіткість, гладкі площини, прямі кути, вільна компоновка об’ємів. Зразки: будівля Газпрому у Харкові, палац культури залізничників у Харкові, будинок гуртожитку «Гігант» у Харкові. Звертаються архітектори й до інших архітектурних стилів, наприклад, класицизм. Зразки: музей Т.Г.Шевченка у Каневі, комплекс вулиці Хрещатика. Застосовували й стиль бароко, наприклад, будівля водолікарні у Пущі-Водиці. Багато будинків цього стилю є у Києві, наприклад, житлові будинки в Дарниці.

Наприкінці XX ст. архітектори застосовують великопанельні форми у будівництві. Особливість цього стилю: масштабність. повтор елементів фасаду, метроритм вертикального та горизонтального членування, проста композиція, майже відсутність декору. Зразок: палац спорту в Києві, універмаг «Україна», станції першої та другої гілки київського метрополітену, готель «Славутич» у Києві.

Роблячи висновок, треба відзначити, що ми розглянули етапи розвитку архітектури в Україні більше ніж за 1000-літній період. Архітектура України має багаторічну історію. Багато пам’яток зодчества увійшли до здобутків архітектурного мистецтва усього світу».

IV Захист учнями своїх робіт.

Вчитель пропонує учням спробувати проаналізувати свої роботи, розповісти, які архітектурні стилі вони застосовували у своїх роботах та як вони виконали свої композиції.

Наприклад, Юля Кульчинська (11 р.) розповіла про свою роботу: «Мій палац вигаданий на основі палацу Царицине архітектора Баженова. Цей палац виконаний у стилі романтизм. Композиція мого рисунку симетрична,статична відкрита, має багато деталей та декору».

Гульгорова Богдана (11 р.) повідомила нам, що у своїй роботі вона застосовувала як зразок архітектури кафедральний собор Св. Станіслава та Вацлава 17 ст. Це приклад стилю бароко, тут багато асиметричних складних форм, багато декору. Композиція її рисунка асиметрична, динамічна. Задіяні контрасти формою та тоном.

Заболотна Надя (11 р.) розповіла нам, що на неї вплинули стародавні німецькі замки-фортеці романської архітектури: «Неприступні башти, напівкруглі арки допомогли створити незвичайний замок. Композиція моєї роботи відкрита, статична. Тут застосована контрастна кольорова гама, а саме - задіяні усі контрастні пари, але домінують рожевий та зелений».

Славич Діана (12 р.) про свою роботу відгукнулася так: «Я дивилася на різні архітектурні стилі, багато з них мені сподобалися, я взяла за основу палац романського стилю, міцні високі стіни, високі дахи. Моя композиція відкрита, динамічна. Тут можна побачити контраст жовтого та фіалкового, тому що я хотіла передати таємничість новорічної ночі».

Коваль Олеся (10 р.) та Гоцуляк Даша (11 р.) створили свої роботи у абсолютно фантастичному незвичайному стилі. У Олесі це будинок «Лебідь», який відповідає своєю пластичністю та тендітністю саме цьому птахові; фарби теж відповідні - ніжні, тобто, на нюансах кольору виконана ця робота. Даша, навпаки, створила яскраву, досить динамічну роботу «Будинки-літери». Чіткість, конструктивність контурів та силуетів створює чорна обвідка, яка надає ритмічності усьому рисунку.

Шкітіна Валя (11 р.) намалювала свою роботу, спираючись на особливості романського стилю: це високі міцні стіни та башти. Композиція її роботи відкрита, асиметрична та динамічна, виконана у контрастній гамі.

V Підбиття підсумків уроку.

Вчитель: «Ми провели велику роботу по вивченню архітектурних стилів у мистецтві. Створили архітектурні композиції. На уроках з рисунку нам у нагоді стали завдання з виконання геометричних тіл та речей, наближених до них. Саме побудова конструкцій та форми цих тіл та речей допомогла зрозуміти та виразити свої творчі задуми. У цьому нам також допомогли заняття на уроках з історії мистецтв».

Роботи учнів

                            

Гульгорова Богдана, 11 р., «Вулички старого міста»    Кульчинська Юля 12 р «Місто-казка»

 

Гоцуляк Даша, 11 р., «Місто з літер»       Кулікова Ангеліна, 9 р., «Фантастичне місто»

 

 

Шкітіна Валя 11 р. «Казкове місто»

 

 

 

 

 

 

 

Зразок раннього французького бароко, 1857 р. Архітектор Л. Оттон

 

Ранній декоративний модерн, 1901 р., архітектор Л. Влодек

 

 

Філармонія (колишня біржа), 1894-1899 рр. Стиль тосканська готика, архітектор О. Бернардацці

 

 

Готель Червоний, 1898-1899 рр., стиль псевдобароко.

Архітектор О. Бернардацці

 

 

Палац Воронцова в Одесі, 1826-1830 рр. Архітектор К. Буффо.

Зразок стилю. Романтизм

 

 

 

 

Будинок Городецького у Києві.

1902-1903. Архітектор Городецький.

Зразок стилю модерн

 

 

    

Будівля Держпрому у Харкові. 1925-29.

Архітектори С. Серафімов та ін.

Зразок стилю конструктивізм.

 

Готель "Славутич" у кієві. 1965-1972.

Архітектори В. Ладдний та ін. Зразок стилю великопанельні форми у будівництві.

 

Палац культури "Україна" у Києві. 1970, архітектор Є. Мариченко та інш.

 

    

Урок зі скульптури в 4 класі. «Стилізація тварини»

Тема програми: «Однофігурна композиція «Тварина».

Тема уроку: «Однофігурна композиція «Тварина». Етапи виконання. Стилізація форми».

Мета уроку: навчальна – «Створення скульптурного етюду, застосування комбінованого засобу ліплення. Стилізація форми. Виразність силуету з усіх боків. Фактура». Закріпити поняття: скульптура малих форм; кругла скульптура та рельєф; комбінований засіб ліплення; стилізація форми. Вміти виконувати круглу скульптуру малих форм; розвиваюча – «Сформувати навички ведення роботи за етапами, вміння аналізу та синтезу власної скульптурного етюду та етюдів інших учнів»; виховна – «Виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - ілюстрації з тваринами, їх анатомією та скульптурою, методичні таблиці, що пояснюють поетапне виконання скульптури; для учнів - каркаси з набраним за формою тварини пластиліном, які були зроблені на попередніх уроках.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи в певній техніці; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

І Організація учнів до уроку. Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже починали роботу над скульптурою малих форм.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Однофігурна композиція «Тварина». Етапи ведення роботи. Стилізація форми». Мета уроку: «Створення за ескізом скульптури малих форм». Щоб досягти виразності силуету з усіх боків, в цієї роботі ми застосуємо комбінований засіб ліплення. Приділяємо увагу фактурі. Закріпимо поняття: скульптура малих форм; кругла скульптура та рельєф; комбінований засіб ліплення; стилізація форми.

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?» Учні відповідають: «На попередньому уроці ми вирішували такі задачі: займалися композиційними пошуками, будували каркас та створювали етюди тварин у пластиліні на каркасі. Ми виконуємо скульптуру малих форм». Вчитель: «Ми працюємо над круглою скульптурою чи рєльефом?», одночасно демонструє репродукції. Учні: «Ми виконуємо круглу скульптуру. Таку назву вона має, тому що ми маємо можливість огляду її з усіх боків». Вчитель: «Який засіб ліплення ми застосовуємо в цій роботі?» Учні: «Ми користуємося комбінованим засобом ліплення, а саме - ліплення з використанням пластичного та конструктивного засобів». Вчитель: «Саме цей засіб допомагає краще стилізувати форму тварини. Саме стилізація (узагальнення спільного, відбір та акцент на головному) допомагає створити точний виразний силует тварини. Зараз ми з вами розглянемо усі наші роботи, звернемо увагу на виразність загального силуету».

IV  Робота над темою.

Перегляд учнівських робіт свідчить, що в них є досить багато помилок та не досить загладжених місць. Діти самі або за допомогою вчителя знаходять та вказують ці помилки. Вчитель: «Як виправити становище? На останньому уроці, коли ви створювали етюди тварин, ми з вами зробили висновок, що необхідно починати роботу знизу, а не зверху. Скульптура будується, як і будинок, з фундаменту, а не з даху. Скульптура повинна рости знизу догори. Після того, як маси розподілені відносно натури та їм наданий відносний рух, починаємо їх дооформлення. Форми повинні бути узагальненими, злитими одна в одну, витікати одна з другої».

V     Самостійна робота груп учнів.

Діти за допомогою вчителя аналізують свої роботи, шукаючи недоліки. Зробивши висновки, виправляють помилки. На допомогу приходить вчитель або учні, які добре зрозуміли тему.

Перед початком ліплення доречно буде пригадати анатомічні особливості обраних тварин: будова хребта, передніх та задніх лап, наявність та відсутність якихось частин, що характерні для цієї тварини: наприклад, рись має китички на вухах й короткий хвіст, в оленя - гіллясті роги, у коня - пишний хвіст. Учні застосовують фактуру, користуючись пальцями або стеками. При виконанні фактури важливо враховувати пластику поверхні форми, щоб передати відчуття ніжності м'якої вовни або хутра чи, навпаки, твердість та шершавість панциру або луски.

Робота ведеться комбінованим способом. Цій спосіб допомагає краще стилізувати форму тварини. Найчастіше стилізація виступає як засіб підкорення виразності форми задачам розкриття характеру форми. Саме стилізація (узагальнення спільного, відбір та акцент на головному) допомагає створити учням точний виразний силует тварини. Корисно відразу визначити загальний силует тварини, для цього треба зрозуміти, у яку геометричну фігуру можна вписати її. Наприклад, слона можна вписати у коло чи овал, тигра - у трикутник або зигзаг, сприйняття емоційного стану залежить й від загальної геометричної форми. Коло, овал дають відчуття спокою, тобто статики й гармонії, а трикутник, зигзаг – відчуття руху, тобто динаміки й напруження. Було би непогано в етюді передати міміку тварини.

Типові учнівські помилки при роботі над скульптурним етюдом:

1.  Звичка ліпити по частинам.

2.  Немає звички ліпити одномиттєво двома руками.

3.  Забувають вести роботу з усіх боків (огляд по колу).

4.  Недостатньо виразний силует.

VI Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх етюдів відразу на відстані. Повторення понять, які розглядались на уроці. Знання цих понять допомагає учням знайти правильні відносини за натурою. Діти розуміють, що неуважність та механічне передання форми тварин не веде до хорошого результату. Й навпаки, уважність, активність при виконанні етюду дає можливість створити гарну роботу.

VI Підсумок уроку.

Вчитель пропонує дітям вибрати найвдаліші етюди тварин до шкільної виставки. Учні із захопленням займаються запропонованою справою. Вчитель уважно слідкує за діяльністю дітей, щоб при потребі пом’якшити критику. Нагадує, що тут творчість, пошук, навчання, а не змагання. Особливо треба підкреслити наполегливість та працелюбність тих учнів, які старалися, але отримали скромні результати. Таким учням вчитель пропонує виконати додаткове домашнє завдання. Наприклад, виконати замальовки тварин за натурою та уявою, а потім, спираючись на найвдаліший, зробити невеличкий скульптурний етюд. Дуже важливо, щоб учень сам відчув необхідність виконання домашнього завдання.

 

Роботи учнів

       Шевченко Діана, 11 р.                                               Давидова Ліза, 10 р.

          

           Кокул Женя, 10 р.                                                  Карлаш Оля, 10 р.

 

 

 

 

    

Відкриті уроки. Старші класи. Урок з рисунка в 5 класі. «Обрубовка голови. Конструктивні точки та осі»

Щоб навчити учня малювати портрет, потрібно, щоб він зміг зрозуміти форму голови. Для цього необхідний метод спрощення та узагальнення зайвих подробиць. Зазвичай, для цієї мети використовуємо схематичне зображення голови з назвою «обрубовка», малюнок черепа і додаткові схематичні малюнки, які допомагають зрозуміти особливості анатомічної будови.

Етапи навчання

1.                        Поняття загальної форми голови. Головні осі. Конструктивні точки. Для того щоб учень зміг краще навчитися малювати голову людини, дуже корисно робити якомога більше замальовок, починаючи з перших днів навчання в молодших класах. Для найменших пропонуються завдання на малювання портрета з натури і по уяві. Учневі необхідно зрозуміти і запам'ятати, що голова має симетричну форму. Можливі помилки: відсутність симетричності голови; дуже широка відстань між очима. У середніх класах пропонуються завдання на малювання голови людини, де учневі необхідно зрозуміти і запам'ятати головні осі голови, конструктивні точки. Учням дуже подобається виконувати завдання «Тренажер голови», таблиця №1. Виконуючи завдання зі скульптури в середніх і старших класах: ліплення частин обличчя, ліплення маски, потім ліплення черепа і голови, учень має можливість вивчити, зрозуміти і виконати цю складну форму в об’ємі.

2.                        Об'ємність форми. Спрощення та узагальнення. На початковому етапі навчання учні найчастіше бачать контури об'єкта замість його об`єму. Саме так початківці і малюють портрет: змальовують контури очей, носа. Завдання вчителя - підвести учня до висновку, що голова людини, очі, ніс, губи - всі вони мають об’єм, це не просто контури. Крім того, у них досить складна форма. Тому на початку навчання потрібно вміти узагальнювати другорядне і усвідомлювати об’єм кожної форми. Очі, ніс, губи - всі вони мають симетричну парну форму, тому малюємо їх одночасно і розташовуємо щодо їх осі. Учень виконує завдання, де спочатку малює з натури обличчя людини з виступаючим вперед носом, у вигляді прямокутної призми, а також з узагальненої яйцеподібної форми голови, таблиця №2. В цих завданнях треба не забувати застосовувати прийоми перспективи. Можливі помилки: відсутня перспектива в зображенні голови; не на місці осі; у повороті три чверті учні не розуміють, що вісі голови і вісь носа не співпадають; малюють контури, а не об’єм.

3.                        Череп - основа форми голови. Два основних відділу черепа. Конструктивні точки. У старших класах учневі потрібно засвоїти дуже важливу інформацію. Всі основні вигини і контури голови утворюються від опуклостей і вигинів черепа. Адже саме череп є тією основою, на якій будується форма голови. Необхідно простежити цей взаємозв'язок, зіставляючи форму черепа з малюнком голови. Це дуже важливий момент у навчанні. Оскільки череп має складну форму, то зрозуміти відразу цей взаємозв'язок учням буде непросто. Тому спочатку вони малюють череп узагальнено. Їм необхідно зрозуміти, що череп складається з двох основних відділів: мозкового і лицьового. До того ж форму черепа можна умовно уявити у вигляді куба. Череп має фронтальну сторону, дві бічні, потиличну і, так званий, звід черепа або дах. Ще слід зазначити, що найширша частина черепа знаходиться ближче до потилиці, таблиця №3. Можливі помилки: збільшення лицьової і зменшення мозкової частини черепа; порушення симетричності і не дотримання конструктивних точок; відсутня перспектива в зображенні голови; не на місці осі; у повороті три чверті учні не розуміють, що вісі голови і вісь носа не співпадають; малюють контури, а не об’єм.

Опорні точки для побудови черепа:

1)                      Від точки перенісся - головної опорної точки черепа - проводяться вертикальна і горизонтальна осі, кожна з яких ділить череп на 2 рівні частини.

2)                      Визначається місце розташування очноямкових западин, крайні точки яких рівні ширині лицьової частини черепа.

3)                      Визначається ширина черепа, яку потрібно передати в скороченні.

4)                      Три рівні частини обличчя: лоб (від лінії росту волосся до брів), «маска» (від брів до основи носа) і нижня частина (від основи носа до нижньої точки підборіддя). 5) Інші опорні точки визначають ширину носа, вилиці, лінію зубів та ін.

                            4.     «Обрубовка»     -    ключ     до     розуміння     форми     голови     людини.

Конструктивні точки голови. Учні повинні зрозуміти, що крім черепа на форму голови і обличчя впливають м'язи, хрящі, жирові відкладення тощо. Щоб не заплутатися в деталях, розібратися в анатомічній будові допоможе обрубовка. Обрубовка - умовне зображення голови людини, що складається з граней. За допомогою таких площин формується об’єм всієї голови. Завдяки цим граням добре видно основні вигини черепа і основні м'язові групи обличчя. У будь-якому портреті, у будь-якої людини форма голови будується на основі цих граней обрубовки. Звичайно, у кожної людини свої особливості голови, свої пропорції, але конструктивні точки черепа в побудові голови відповідають обрубовці. Учні спробують простежити основні площини обрубовки в малюнку черепа і в конструктивно-тональному малюнку обрубовки голови - таблиця №3 та таблиця №4, таблиця №5.

Можливі помилки: збільшення лицьової і зменшення мозкової частини черепа; порушення симетричності і недотримання конструктивних точок; відсутня перспектива в зображенні голови; не на місці осі; у повороті три чверті учні не розуміють, що вісі голови і вісь носа не співпадають; малюють контури, а не об’єм, малюють віддалену частину голови більше, ніж ближню, починають з дрібних площин, втрачають головну загальну форму, намагаються малювати форми не об'ємом, а контуром. Для кращого розуміння даної теми доречно приводити як приклад наочні схеми і малюнки паперової та гіпсової обрубовки голови людини та черепа. В них учням можна чітко побачити фронтальну, бокову і верхню площини голови. Схеми і малюнки олівцем складені таким чином, що за допомогою них можна поетапно простежити основні грані голови, що допоможе учням побачити світлотінь на поверхні голови в цілому.

Основні пропорції голови (стандарт):

-   Висота обличчя становить три чверті (3/4) від загальної висоти голови.

-   Ширина голови на рівні очей становить дві третини (2/3) висоти голови.

-   Ширина нижньої щелепи становить три чверті (3/4) ширини голови (в найширшому місці голови).

-   Очі розташовані на лінії перенісся, що проходить рівно посередині між верхівкою і кінчиком підборіддя.

-   Ширина ока - 1/5 ширини голови; відстань між очима дорівнює одній ширині ока.

-   Основа носа (його широка частина) розташована на відстані 1/2 ширини голови від кінчика підборіддя.

-   Ширина основи носа дорівнює ширині ока.

-   Підборіддя займає 1/2 нижньої частини обличчя.

-   Рот розташований на лінії, віддаленій від кінчика підборіддя на 3/8 висоти голови, або, інакше, на 1/4 ширини голови вгору від кінчика підборіддя. Ширина рота дорівнює 1,5 ширини ока.

-   Верхня межа вуха лежить на одній лінії з верхньою межею брови, а мочка вуха зазвичай знаходиться на одному рівні з ніздрями.

-   Вухо починається на лінії, що означає середину між обличчям і потилицею

-   Ширина шиї - 1/2 від ширини голови; відстань від кінчика підборіддя до яремної западини коливається від 1/4 до 1/3 висоти голови.

Важливо пам'ятати, що голова і обличчя складаються не з ліній, а з площин, прилеглих один до одного і створюють об’єми.

 

ТАБЛИЦЯ №1

Тренажер «Голова»

Спочатку треба намалювати голови з різними пропорціями: подовженим, розширеним і правильним овалом обличчя. Потім треба прокреслити дві лінії: горизонтальну і вертикальну, розділивши таким чином обличчя на чотири частини. Далі на окремих аркушах малюємо по черзі:

1.Очі: овальні, круглі, мигдалеподібні та ін.

2.  Брови: прямі, будиночком, півмісяцем та ін.

3.  Носи: широкий, вузький, кирпатий та ін.

4.  Роти: бантик, сердечко, стремено.

Тепер треба все це вирізати. Коли все це буде зроблено, настає найцікавіший творчий процес. Починаємо по черзі накладати вирізані деталі на обличчя. Першими треба завжди накладати очі, тому що саме вони є головним центром уваги.

Зараз ми повернемося до тих двох ліній, які провели на обличчі на самому початку роботи. Горизонтальна лінія буде потрібна нам для того, щоб правильно розташувати очі. Очі можна рухати, опускати-піднімати куточки очей. Рот і ніс можна зміщувати трохи нижче або вище, а також змінювати нахил і розташування брів.

 

Тренажер «Голова»

Осі голови людини

 

 

 

 

    

 

 

    

ТАБЛИЦЯ №2А

 

 

 

 

1.                        Ось симетрії, що розділила голову на дві рівні половини.

2.                        Лінія надбрівних дуг проходить по лінії надбрівних дуг і нижньої частини потилиці. Ділить голову на верхню черепну частину і нижню лицьову.

3.                        Лінія визначає нижню частину піраміди носа.

4.                        Лінія ділить голову на лицьову частину і потиличну. Проходить через найвищу точку на черепі і вушні отвори.

5.                        Лінія трьох-четвертного повороту, що проходить в першу чергу через точку вилиць і скроневу точку. З цієї лінії ми будемо визначати поворот голови.

 

 

    

ТАБЛИЦЯ №2Б

«Обрубовка» голови з паперу

 

 

 

 

Малюнок учня Зацепи С., 13 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

ТАБЛИЦЯ №3А

Конструктивні точки обрубовки голови та черепа

1Висока точка черепа

2Лобові горби

3Вилична точка

4Підборіддя

5Скронева точка

6Кут нижньої щелепи 7 Очниці і очноямкові западини

 

 

 

1 Висока точка черепа

2 Лобові горби

3 Вилична точка

4 Підборіддя

5 Скронева точка

6Кут нижньої щелепи

7 Очниці і очноямкові западини          

 

 

ТАБЛИЦЯ №3Б

Конструктивні точки черепа й обрубовки голови

                                                                                                

 

ТАБЛИЦЯ №4

Череп та обрубовка

 

 

 

 

 

 

 

 

Помилки в роботах учнів

 

 

 

 

 

 

 

Роботи учнів після вивчення теми

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Малюнки учнів Сидоренка Влада, 14 р., та Русавської Ані, 13 р.

Урок з живопису в 5 класі. «Проблема виявлення контрастів в натюрморті»

Тема програми: «Екзаменаційна постановка. Натюрморт з 2-3 різних речей, неоднакових за кольором».

Тема уроку: «Екзаменаційна постановка. Натюрморт з  2-3 різних речей, неоднакових за кольором. Проблема виявлення контрастів».

Мета уроку: навчальна – «Ознайомлення з видами контрастів у живопису, навчити поетапному веденню роботи для виявлення різних видів контрастів, знаходити їх за натурою. Закріпити поняття: одночасний контраст; світлотний контраст; крайовий контраст: хроматичний (кольоровий контраст). Вміти виконувати аквареллю живопис у техніці корпусного письма та по-вологому; розвиваюча – «Сформувати навички ведення роботи за етапами, вміння аналізу та синтезу власних малюнків та малюнків інших учнів»; виховна – «Виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - натюрморт із трьох речей, який виконується в акварельній техніці, малюнки та репродукції в техніці акварель, методичні таблиці, що пояснюють поетапне виконання живопису; для учнів: акварель, пензлі, аркуші паперу, початий живопис натюрморту в акварельній техніці на великому форматі, етюди натюрморту, які були зроблені на попередньому уроці.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи в певній техніці; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже починали роботу над етюдами та живописом в акварельній техніці на великому аркуші.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: Екзаменаційна постановка. Натюрморт з різних речей. Проблема виявлення контрастів». Мета уроку: «Ознайомлення з видами контрастів у живописі, поетапне ведення роботи для виявлення різних видів контрастів за натурою».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?» Учні відповідають: «На попередньому уроці ми виконували живопис натюрморту на великому форматі в акварельній техніці». Вчитель: «Що головне в акварельній техніці?», одночасно демонструє малюнки в однойменній техніці. Учні: «Фарби в акварельному живописі не можна накладати більше, ніж трьома шарами». Вчитель: «Хто пояснить, чому?» Учні: «Живопис стане невиразним, брудним за кольором. Роботу ведуть від світлого до темного». Вчитель: «Зараз ми з вами розглянемо наші роботи, звернемо увагу, чи все ми зробили».

IV Робота над темою.

Перегляд учнівських робіт свідчить, що в них є досить багато невиразних за кольором та тону місць. Діти самі або за допомогою вчителя знаходять та вказують ці помилки. Вчитель: «Як виправити становище? На останніх уроках ми виконували багато етюдів в кольорі та гризайлі. Працюємо досить довгий час. Чому натюрморт не справляє враження? На мою думку, треба пригадати про різні види контрастів та побачити, який вплив вони мають на живопис. Інформацію про важливість контрастів ви чули на уроках і рисунка, і живопису раніше. Але, на жаль, не кожен із вас добре запам’ятав, тому сьогодні зупинимося на цьому докладніше».

Вчитель додає: «В цьому випадку нам допоможуть вправи з кольорознавства з контрастів кольору. Саме застосування знань із контрастів допомагають художнику вірно передати кольорові відтінки за натурою».

Вчитель пропонує звернутись до вправ, щоб пригадати такі поняття:

одночасний контраст; світлотний контраст; крайовий контраст; хроматичний (кольоровий контраст).

Колір у природі завжди знаходиться у сусідстві або в оточенні інших кольорів. У результаті кольори взаємно впливають один на одного, змінюються за кольоровим тоном, світлоті та насиченості. Це явище має назву одночасний контраст. Наприклад, чим ближче один до одного розташовані різні за кольором предмети, тим виразніше їх взаємний вплив.

Кожний колір в оточенні більш темних світліє, а в оточенні більш світлих - темніє. Це явище має назву – світлотний контраст. Наприклад, пригадайте роздуми Леонардо да Вінчі над цією проблемою: «Той білий предмет буде здаватися білішим, який буде на більш темному тлі… Цьому нас навчили снігові пластівці, якщо ми їх бачимо на тлі повітря, то вони здаються нам темними, а якщо ми їх бачимо на тлі вікна, … тоді цей сніг здається надзвичайно білим».

Більш складним різновидом ілюзії є крайовий контраст. Він виникає у тих місцях, де світле поле торкається до більш темного. Світле поле на краю з темним здається ще світлішим, а темне - темнішим. Створюється враження нерівномірної розфарбованості того й другого поля. Наприклад, в рисунку, живописі при створенні кубу, кулі або голови людини ми зіштовхуємося з явищем крайового контрасту.

Від сусідства одного з одним кольори змінюються не тільки за світлотою. Кольори знаходяться поруч, взаємно впливають один на одного, вони набувають нових кольорових відтінків. Наприклад, в оточенні червоного сірий колір здається дещо позеленілим, а на зеленому тлі, навпаки, рожевуватим. Це явище у зміні кольорів має назву хроматичний (кольоровий) контраст.

Вчитель веде пояснення, користуючись таблицями з методичної розробки «Живопис у ДХШ та ДШМ». Виконуються швидкі вправи на виявлення контрастів.

V Самостійна робота учнів.

Потім учні продовжують роботу на великому форматі. Вони кладуть мазки фарби за формою. Виконання натюрморту спонукає до постійного перегляду з відстані, так легше бачити роботу цілісно, узагальнено. Вчитель нагадує, що в роботі треба використовувати корпусне письмо й метод по-вологому.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Повторення понять про контрасти, що допомагають знайти правильні кольорові відносини за натурою. Самостійне та за допомогою вчителя виявлення помилок. Можливо, комусь прийдеться трошки змити свій живопис водою, щоб він не був таким замученим, на жаль, техніка акварелі досить складна для новачків.

VII Підсумок уроку.

Учні, які відчувають веселе весняне сонечко, втомилися в класі, вони б залюбки зараз вирушили на пленер. Вчитель, запитую чи не помиляється вона щодо учнівських мрій. Одержавши схвальний відгук, посміхається й питає, чи потрібні знання та навички, одержані сьогодні на уроці для пленеру? Учні дають стверджувальну відповідь. Вчитель пропонує відповісти на такі питання: 1. Що таке одночасний контраст? 2. Що таке світлотний контраст? 3. Що таке крайовий контраст? 4. Що таке хроматичний (кольоровий контраст)? 5. Яка різниця меж пейзажем та натюрмортом?

Наприкінці уроку вчитель пропонує виконати гімнастику для втомлених очей.

Домашнє завдання: створити невеличкі етюди предметів, які за формою наближаються до куба, циліндра та кулі.

 

Фото екзаменаційної постановки

 

 

 

 

 

    

Роботи учнів

 

 

Микитенко Ігор, 14 р.

 

Яцура Настя, 13 р.

    

 

Вправа на одночасний контраст.            Вправа на світлотний контраст.

 

 

Вправа на крайовий контраст.             Вправа  на хроматичний контраст.

 

 

 

Виявлення одночасного та хроматичного контрасту у живопису.

 

 

 

    

Виявлення крайового та хроматичного контрастів у живопису.

 

 

 

    

Виявлення крайового контрасту в рисунку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

Урок живопису в 5 класі.

«Натюрморт в техніці мозаїка. Етапи виконання роботи»

Блок: УРОК №1, УРОК №2 по 45 хвилин

УРОК № 1

Тема програми: «Натюрморт у техніці мозаїка».

Тема уроку: «Натюрморт у техніці мозаїка. Етапи виконання роботи».

Мета уроку: навчальна – «Навчити поетапному веденню роботи для виявлення взаємозв’язку різних по світлоті, кольоровому тону та насиченості кольору предметів, тобто знаходити кольорові відносини предметів за натурою. Закріпити поняття: три властивості кольору; кольорові відносини предметів за натурою. Вміти виконувати гуашшю живопис у техніці мозаїка»; розвиваюча – «Сформувати навички ведення роботи за етапами, вміння аналізу та синтезу власних малюнків та малюнків інших учнів»; виховна – «Виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - натюрморт із трьох речей, який виконується в техніці мозаїка, малюнки та репродукції в техніці мозаїка, методичні таблиці, що пояснюють поетапне виконання живопису; для учнів - гуаш, пензлі, аркуші паперу, початий живопис натюрморту в техніці мозаїка на великому форматі, етюди натюрморту, які були зроблені на попередньому уроці.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи в певній техніці; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку №1:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже починали роботу над етюдами та живописом у техніці мозаїка на великому аркуші.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Натюрморт у техніці мозаїка. Етапи ведення роботи». Мета уроку: «Поетапне виявлення взаємозв’язку трьох властивостей кольору предметів. Знаходження кольорових відносин предметів за натурою».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?» Учні: «На попередньому уроці ми вирішували такі задачі: займалися композиційними пошуками, будували натюрморт на великому аркуші та створювали етюди. Найвдаліший етюд взяли за основу та почали живопис натюрморту на великому форматі. Техніка живопису – мозаїка». Вчитель: «Що головне у мозаїці?», одночасно вчитель демонструє малюнки в однойменній техніці. Учні: «Кожен мазочок фарби повинен бути іншого відтінку. Шар фарби стає мінливим, виразним. На малюнку не повинно бути місць, однакових за кольором». Вчитель: «Зараз ми з вами розглянемо усі наші роботи, звернемо увагу на колір».

IV    Робота над темою.

Перегляд учнівських робіт свідчить, що в них є досить багато однакових за кольором місць. Діти самі або за допомогою вчителя знаходять та вказують ці помилки. Вчитель: «Як виправити становище? На останньому уроці, коли ви створювали етюди натюрморту, ми з вами зробили висновок: щоб знайти вірно колір предметів, потрібно знайти правильні пропорційні кольорові відносини між ними. Як розібратися, якщо починається плутанина кольорів? У цьому випадку нам допоможуть вправи з кольорознавства про три властивості кольору. Саме три властивості кольору допомагають художнику вірно передати кольорові відтінки. Існує кольоровий та тоновий масштаб».

Вчитель пропонує звернутись до вправ, щоб пригадати такі поняття: три властивості кольору (тон кольору, насиченість, світлота).

Вчитель веде пояснення, користуючись таблицями з методичної розробки «Живопис у ДХШ та ДШМ». Виконуються швидкі вправи на три властивості кольору.

V       Самостійна робота учнів.

Потім учні продовжують роботу на великому форматі. Учні постійно перевіряють колір предметів відносно трьох властивостей кольору. Якщо вправи на початку уроку були зроблені автоматично, з'являються відразу помилки в живопису, вони впадають в око. Вчитель пропонує ще раз звернутися до незрозумілого, виконавши вправи, щоб знайти помилку.

Вчитель загострює увагу на тому, що важливо класти мазки фарби за формою. Виконання живопису в техніці мозаїка спонукає до постійного перегляду з відстані, так легше бачити роботу цілісно, узагальнено. У класі настає тиша, усі зосереджено працюють. Плине час, жвавий рух пензликів стає досить повільним, підступає втома, знижується увага.

VI    Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Повторення трьох властивостей кольору, які допомагають знайти правильні кольорові відносини за натурою. Самостійне та за допомогою вчителя виявлення помилок.

VII  Підсумок уроку.

Учні трохи стомлені, але задоволені результатами своєї праці. Вчитель пропонує відповісти на такі запитання: 1. Що таке властивості кольору? 2. Що таке кольоровий тон? 3. Яка різниця між світлотою та насиченістю кольору?

Наприкінці уроку вчитель пропонує виконати гімнастику для втомлених очей.

 

 

УРОК № 2 Хід уроку №2:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на ті місця, де вже починали роботу над живописом у техніці мозаїка на великому аркуші.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель звертається до класу: «Нагадую, що тема нашого уроку: «Натюрморт у техніці мозаїка. Етапи ведення роботи». Мета уроку: «Поетапне виявлення взаємозв’язку між власним та обумовленим кольором предметів». Ми будемо виконувати моделювання форми предметів та надавати їм об’єму за допомогою теплохолодності. А ще на нас чекає спостерігання й виявлення перспективи кольору».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель пропонує піднятися з місць, оглянути роботи, знову пошукати помилки. Пошук та аналіз помилок допомагає дітям прийти до висновку, що треба пригадати такі поняття: 1. Власний та обумовлений колір предмету.

2. Теплохолодність кольору в моделюванні об’єму предмету. 3. Перспектива кольору.

Вчитель показує таблиці з означених понять з методичної розробки й пропонує виправити помилки. Важливо приділяти увагу цілісності та загальності всього натюрморту.

IV  Робота над темою.

Вчитель пропонує відповісти на такі запитання: 1. Яка різниця між власним або локальним кольором предмета та обумовленим? 2. Які засоби для виявлення об’єму використовують у рисунку? 3. Які засоби для виявлення об’єму використовують у живопису? 4. Що таке перспектива кольору? 5. Як використовують перспективу кольору у живопису?

Вчитель підкріплює діалог із учнями демонстрацією методичних таблиць або ілюстраціями, малюнками, власним прикладом.

V    Самостійна робота учнів.

Діти за допомогою вчителя аналізують свої роботи, шукаючи недоліки. Зробивши висновки, виправляють помилки. На допомогу приходить вчитель або учні, які добре зрозуміли тему. Мета знаходження відносин кольору є в тому, щоб знайденими відтінками кольору передати реальне зображення з натури, її об'ємну форму. Якщо колір не відображає об'ємну форму та просторове розташування предметів, він втрачає будь-який сенс у зображенні.

Типові учнівські помилки при роботі над живописом у техніці мозаїка:

1.  Неохайність мазку пензля, мазок різний за формою та розміром.

2.  Мазки фарби покладені не за формою предметів, спотворюють їх.

3.  Однаковість тону, кольору мазків, відсутність рефлексів.

4.  Відсутність перспективи кольору, тобто немає плановості.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Повторення понять, які розглядались на уроці №1 та уроці №2. Знання цих понять допомагає учням знайти правильні кольорові відносини за натурою.

Діти розуміють, що неуважність та механічне передання кольору предметів у натюрморті не можуть привести до хорошого результату. Й навпаки, уважність, активність при виконанні вправ та натюрморту дають можливість створити гарний живопис.

VІІ Підсумок уроку.

Учні трохи стомлені, але задоволені результатами своєї праці. Вчитель пропонує дітям вибрати найвдаліші малюнки до шкільної виставки. Учні із захопленням займаються запропонованою справою. Вчитель уважно слідкує за діяльністю дітей, щоб при потребі пом’якшити критику. Нагадує, що тут творчість, пошук, навчання, а не змагання.

Особливо треба підкреслити наполегливість та працелюбність тих учнів, які старалися, але отримали скромні результати. Таким учням вчитель пропонує виконати додаткове домашнє завдання. Наприклад, якщо учень не досить розуміє тональні відносини між предметами, виконати етюд в техніці гризайль. У випадку одноманітності кольору предмету, створити етюд у кольорі яблук, наприклад. Дуже важливо, щоб учень сам відчув необхідність виконання домашнього завдання.

 

 

Фото натюрморту

 

 

Вправи на три властивості кольору

 

 

Один з ескізів натюрморту

 

Роботи учнів, виконані на уроках №№ 1 та 2

 

 

 

Микитенко Ігор, 14 років

 

 

 

 

 

Яцура Настя, 13 років

 

 

 

 

 

 

 

Урок з живопису в 5 класі. «Контраст насиченості й глибини».

«Натюрморт на тлі вікна, складений на основі контрасту насиченості» УРОК №1

Тема програми: «Контраст насиченості й глибини».

Тема уроку: «Натюрморт на тлі вікна, складений на основі контрасту насиченості».

Мета уроку: навчальна – «Виконання геометричних вправ, створення спокійного живописного враження, використовування контрасту насиченості. Закріпити поняття: контраст глибини; контраст насиченості; вміти виконувати гуашшю живопис натюрморту»; розвиваюча – «Сформувати навички ведення роботи за етапами, вміння аналізу та синтезу власних малюнків та малюнків інших учнів»; виховна – «Виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - натюрморт на тлі вікна, який складений на основі контрасту насиченості, малюнки та репродукції, методичні таблиці; для учнів - гуаш, пензлі, аркуші паперу, початий живопис натюрморту, етюди натюрморту, які були зроблені на попередньому уроці.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (3 хв.).

Хід уроку №1:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже починали роботу над етюдами та живописом натюрморту.

II     Повідомлення теми та мети уроку та мотивація навчання.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Натюрморт на тлі вікна, складений на основі контрасту насиченості». Мета уроку: «Створення спокійного живописного, використовування контрасту насиченості».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?»

Учні: «На попередньому уроці ми вирішували такі задачі: займалися композиційними пошуками, будували натюрморт на більшому аркуші та створювали етюди».

Вчитель: «Давайте подивимося на наші етюди минулого уроку, як ви вважаєте, ми виконали їх добре?», одночасно демонструє учнівські роботи.

Учні: «На етюдах багато помилок».

Вчитель: «Зараз ми з вами виконаємо декілька геометричних вправ, зможемо виправити наші помилки».

IV  Робота над темою уроку.

Перегляд учнівських робіт свідчить, що в них є досить багато однакових за кольором місць. Діти самі або за допомогою вчителя знаходять та вказують ці помилки. Вчитель: «Як виправити становище? Як розібратися, якщо починається плутанина кольорів? В мистецтві існують закони, які допомагають художнику правильно писати живопис. Це закони кольорознавства.

Кольорознавство - це наука про колір. Саме ця наука допомагає фарбу перетворити на колір. Правильно виконати завдання нам допоможуть вправи з кольорознавства про властивості кольору. Саме властивості кольору допомагають художнику вірно передати кольорові відтінки».

Вчитель пропонує звернутись до вправ, щоб пригадати такі поняття: 1. Вправа 1. Зміна теплохолодності кольору. 2. Вправа 2. Контраст глибини. 3. Вправа 3. Контраст насиченості (зміна насиченості - 4 засоби, а саме: додавання у колір білої фарби, додавання у колір сірої фарби, додавання у колір чорної фарби, додавання у колір похідного кольору).

Вчитель пояснює, користуючись таблицями з методичної розробки «Живопис у ДХШ та ДШМ». Виконуються ці швидкі вправи.

V       Самостійна робота учнів.

Учні продовжують роботу над вправами. Постійно перевіряють колір. Якщо вправи на початку були зроблені автоматично, з'являються відразу помилки, вони впадають в око. Вчитель пропонує ще раз звернутися до незрозумілого, виконавши вправи, щоб знайти помилку.

VI    Узагальнення й систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх вправ відразу на відстані. Повторення поняття кольору, які допомагають знайти правильні кольорові відносини за натурою.

Самостійне та за допомогою вчителя виявлення помилок.

VII  Підбиття підсумків уроку.

Вчитель пропонує відповісти на такі за питання: 1.  Що таке властивості кольору? 2. Що таке теплохолодність? 3. Яка різниця між світлотою та насиченістю кольору? 4. Що таке контраст глибини? 5. Що таке контраст насиченості?

Наприкінці уроку вчитель пропонує виконати гімнастику для втомлених очей.

УРОК №2 Хід уроку №2:

I    Організація учнів до уроку. Діти сідають на свої місця, де вже починали роботу над живописом на великому аркуші.

II  Повідомлення теми та мети уроку й мотивація навчання.

Вчитель нагадує: «Тема нашого уроку: «Натюрморт на тлі вікна, складений на основі контрасту насиченості». Мета уроку: «Створення спокійного живописного враження; використовування контрасту насиченості».

III                       Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «На нас чекає робота над натюрмортом на тлі вікна або в контражурі. Що таке контражур?» Діти: «Контражур фр. – «проти світла».

Вчитель: «Завдання нашої постановки - це виявлення різноманітності форм і матеріалів, відмінності кольору і тону предметів натюрморту. Для цього ми використовували закони контрасту. Отже, мова йде про закони контрасту або контрастне зіставлення. А саме - контрастне зіставлення в натюрморті великого з малим (масштабний контраст), світлого з темним (світлотний контраст), колірні контрасти (жовтий - фіолетовий, синій - оранжевий) і, нарешті, яскравого кольору і ненасиченого кольору (контраст насичення і враження глибини)».

V Робота над темою уроку.

Вчитель: «Контрастні кольори - це кольори, які взаємно доповнюють один одного і в колірному колі протилежать один одному. Наприклад: червоний-зелений, жовтий-фіолетовий, синій-оранжевий. Явище колірного контрасту полягає в тому, що колір змінюється під впливом інших кольорів, що оточують його. Світлотний контраст застосовують художники, підкреслюючи в зображенні різну тональність предметів. Розташовуючи світлі об'єкти поряд з темними, вони підсилюють контрастність і звучність кольорів, досягають виразності форми.

Увага! Контраст - це різка відмінність, протилежність. Найбільше значення має колірний і тональний контраст. Колірний контраст зазвичай полягає в зіставленні додаткових кольорів або кольорів, що відрізняються один від одного по світлині. Тональний контраст - зіставлення світлого і темного.

Контраст насичення - це протилежність між кольорами насиченими, яскравими і бляклими, затемненими. Щоб його спостерігати треба взяти дві колірні плями однакових по світлоті і колірному тону, але різних по насиченості. Контраст насичення викликає наступні відчуття в сприйнятті кольору: яскраві кольори виступатимуть вперед у порівнянні з однаково світлими, але притупленими кольорами».

V. Самостійна робота учнів.

Три основні моменти, від яких власний колір предметів міняє свою якість.

Вчитель: «Отже, повернемося до нашого завдання «Натюрморт на тлі вікна». Зверніть увагу, як міняється власний колір предметів! Якщо цей натюрморт перемістити в друге місце і освітити інакше, власний колір предметів буде іншим.

Що таке колір? Це наше відчуття різним чином забарвленого середовища, яке пов'язане з джерелом світла. Ми розрізняємо власний колір, поєднаний з формою, але цей колір не може бути точно названий через вплив світлового середовища. Ми, наприклад, ясно розрізняємо три основні моменти, коли цей власний колір міняє свою якість.

Три стани:

1.                        Проти світла, коли читається силует і виникають колірні ореоли по його краях.

2.                        При ковзаючому світлі (зверху, знизу, з боків) ми особливо ясно відчуваємо рельєфність форм.

3.                        В стані розсіяного світла ми бачимо колірні плями різних контурів.

Наш натюрморт проти світла. Подивіться, як перетворюється колір предметів! Він не лише став темнішим, але й придбав інший відтінок. Та й форма здається плоскішою, силуетною. Не забувайте, що дивитися треба одночасно і на предмети, і на пейзаж, охоплюючи поглядом все разом, і ви відчуєте потрібну міру тонального контрасту (щоб не перечорнити колір). Натюрморт разом із пейзажем за вікном треба відчути, як єдину колірну композицію. Це допоможе вам знайти колірні стосунки в своєму етюді».

Зміна кольору за формою предмету.

Вчитель нагадує учням, що світло, падаюче з вікна, додає освітленим предметам холоднуватий відтінок. Сама освітлена поверхня предметів по мірі переходу від світла до тіні має цілу низку тонких градацій - переходів. Найбільш відкритий колір предмету буде присутній в півтоні. Вся тіньова частка разом із рефлексами, падаючими тінями буде значно теплішою за світлову частину. Колірний тон предмету не міняється.

Цікавий процес відбувається зі світлотою. Світлий колір, віддаляючись, темніє. Темний - яснішає. По насиченості колір, віддаляючись, гасне, слабшає.

Плановість в натюрморті.

У натюрморті предмети розташовані на різних відстанях один від одного. Найближчі предмети здаються яскравішими, малюнок їх визначеніший і виразніший у порівнянні з далекими. Тому найближчі до нас предмети змальовуються в певніших контурах і фарбах, ніж розташовані на другому плані.

Контури останніх начебто зливаються з фоном, завдяки чому досягається враження простору: одні предмети лежать ближче до нас, інші - далі. Якщо не пом'якшити фарби далеких предметів, то останні «випинатимуть» на передній план. Вплив повітряної перспективи при зображенні натюрморту не завжди легко помітити в натурі; проте треба пам'ятати про неї і вміти «віддаляти» на малюнку один предмет, «наближати» інший.

Послаблення і посилення кольору предметів на різних планах робиться таким чином: абсолютно чистим пензлем (змоченим водою) пом'якшують фарби і контур того предмету, який повинен відійти углиб. Якщо ж задні предмети написані в слабких тонах і подальше ослаблення їх фарб небажане, то можна «наблизити» предмети переднього плану, підсиливши їх яскравість і підкреслити визначеніше їх контури.

VI Узагальнення й систематизація набутих знань.

Вчитель: «Зверніть увагу, що спочатку ми знаходимо тон і колір силуету предметів, а потім працюємо над моделюванням форми. Після того, як ми пропрацюємо весь натюрморт, його треба буде узагальнити. Тональний контраст - відблиск-півтон, і його теплота і яскравість дадуть відчуття виступаючої форми. Адже те, що тепліше, насиченіше за кольором і контрастніше за тоном, здається ближчим, а те, що холодніше, менш насичене за кольором і м'якше по тону - далі.

Простір при контровому освітленні передається як за рахунок наростання світлоти тонів у глибині, так і за рахунок ретельного опрацьовування повітряної середовища.

У роботі над кольорами силуету натюрморту треба знати одну важливу в живописі обставину - ніколи не писати впритул те, що саме викликає захоплення й дуже ефектне, а працювати над його оточенням. Тільки оточивши його, можна в останню мить зробити те, що вразило на самому початку.

Давайте розглянемо на дошці репродукції з творів Анрі Матісса та натюрмортів на тлі вікна. Що ми можемо тут побачити й які висновки зробити?"

Учні відповідають: «Тут ми бачимо чіткі силуети, а також контраст насиченості й враження глибини».

VII Підбиття підсумків уроку.

В кінці уроку всі роботи дивляться на відстані і вибирають найкращі. Вчитель допомагає знайти помилки в невдалих роботах. Як правило, це:  однакова тональність всіх планів натюрморту, тобто немає тонового контрасту темних силуетів предметів на тлі світлого вікна; немає контрасту глибини, тобто колір предметів не стає більш світлим в просторі натюрморту; не роблять холодне світло від вікна на предметах і теплі тіні від них, які «лягають» на глядача; відсутність контрасту насиченості, тобто не роблять предмети першого плану більш насиченими за кольором, ніж предмети другого і третього планів.

Учні повинні навчиться бачити і розуміти, як змінюється колір предмета в умовах контражуру. Контрове холодне світло чітко окреслює контурну форму всіх предметів.

Зробимо висновок: щоб передати простір, треба по мірі віддалення предметів у глибину знижувати яскравість кольору і тоновий контраст щодо першого плану.

 

 

 

 

 

 

Репродукції творів Анрі Матісса

 

                                                        

 

 

 

 

Фото натюрморту на тлі вікна та в інших умовах освітлення

 

 

 

 

 

 

Учнівські малюнки

 

Русавська Аня, 11 р.

 

 

 

Сидоренко Влад, 13 р.

Геометричні вправи учнів

 

Вправа на теплохолодність кольору                       Вправа на контраст глибини

 

 

Вправа на контраст насиченості

 

Вправи. Зміна насиченості кольору      Контраст насиченості й враження глибини

 

 

 

 

 

 

 

Урок з композиції у 5 класі. «Монограма. Композиція зі шрифту»

Тема програми: «Монограма. Композиція зі шрифту».

Тема уроку: «Монограма. Композиція зі шрифту».

Мета уроку: навчальна – «Закріпити знання про засоби виразності графіки; формувати вміння створювати букви-образи, буквиці, монограми; навчати роботі з графічними матеріалами та інструментами»; розвиваюча – «Прищеплювати естетичні смаки у процесі сприймання художніх творів та власної творчої діяльності»; виховна – «Прищеплювати естетичні смаки у процесі сприймання художніх творів та власної творчої діяльності».

Матеріали та приладдя: для викладача - демонстраційні таблиці, книжка «Шрифти», зразки буквиць (декоративних ініціалів) з українських рукописів XVI-XVII ст. та стародруків XVIII ст.; для учнів - папір білий, кольоровий або попередньо тонований, графічні матеріали на вибір.

Тип уроку: урок комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають так, щоб було зручно починати роботу над композицією, готують необхідне обладнання.

II     Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Монограма. Композиція зі шрифту». Мета уроку: «Створити шрифтову композицію, а саме - монограму з власних ініціалів».

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Монограма – це зображення зі сплетених одна з одною початкових букв імені та прізвища. Отже, що таке монограма?» Учні дають відповідають. Вчитель: «До якого виду мистецтва відноситься мистецтво монограми?» Учні: «До мистецтва графіки». Вчитель: «Правильно, а давайте пригадаємо зображальні засоби графіки». Учні: «Лінія, штрих, пляма, фактура». Вчитель: «Назвіть, будь ласка, виражальні засоби графіки». Учні: «Ритм, контраст, нюанс, симетрія, асиметрія, статика, динаміка та ін.». Вчитель: «Усі ці засоби ми будемо використовувати у роботі над монограмою».

IV  Робота над темою уроку.

Вчитель ще раз докладно пояснює матеріал:

«Монограма (грец. μόνος - один, γραμμα - буква) - знак, що складається із сполучених між собою, поставлених поруч або переплетених один із іншим початкових букв імені і прізвища або ж зі скорочення цілого імені.

Монограма в мистецтві.

Найчастіше подібні знаки зустрічаються на витворах мистецтва. Багато художників, переважно живописці і гравери, ставлять їх на своїх роботах замість підпису. Художник позначає нею свій виріб де-небудь на не особливо видному місці, завжди однією і тією ж фігурою, наприклад, зображенням крилатої змійки (Лукас Кранах Старший).

       

        Монограма – підпис Лукаса Кранаха Старшого

 

 

 

Монограма Альбрехта Дюрера

 

 

 

Давайте поглянемо на мистецтво стародруку. Найкращі зразки в українському мистецтві - це, наприклад, «Остромирове Євангеліє» та багато інших творів.

 

Використання монограм.

Монограма як елемент персоніфікації широко використовується в інтер'єрі, особливо для прикраси фасаду будинку, для персоніфікації ноутбуків, телефонів, автомобілів, рушників, серветок, одягу, а також авторського права в інтернеті, друці.

Проте монограмою, крім того, називається зображення взагалі всякого імені в скороченому вигляді. Сюди ж відносяться вензелі і марки, якими в Середньовіччі, починаючи з VII ст., папи, королі і важливі особи скріпляли свої грамоти. З XVI ст. використовуються для торгових фабричних і видавничих марок. Інколи монограми застосовувалися для знаків відзнаки у військовій і придворній формі. Великого поширення монограми набули в приватному побуті як мітка власника на екслібрисах, ювелірних виробах, постільній білизні та посуді тощо.

Вензель (від польск. Wezel – «вузол») - початкові букви імені та прізвища (інколи і по-батькові), зазвичай, художньо переплетені, та такі, що утворюють красивий візерунок. Фактично, вензель - це ускладнена монограма з більш хитромудрим переплетенням ініціалів і додаванням до них різних прикрас, візерунків і витіюватості. Якщо букви належать одній особі, то вензель вважається за простий, якщо декільком - то складним. Він може бути прикрашений короною, вінком і т. п. Вензель — це всього лише зображення «складної» монограми, з використанням багатої рослинної і геометричної орнаментики, що часто супроводжується геральдичними мотивами, коронами, різноманітними військовими атрибутами, і об'єднане в одну композицію.

Треба вважати помилкою, що вензель відрізняється від монограми лише химерністю переплетення букв. Проте це не зовсім так. І тут якраз можна спостерігати прекрасний приклад двоякого трактування цих термінів. Складання композиції для монограми — це один із основоположних чинників, що впливає на те, чи залишиться монограма — монограмою, або її вже слід називати вензелем. Тут відразу варто обмовиться, що по хитромудрості композиції (у т. ч., використаною при переплетенні ініціалів) дуже багато монограм можуть успішно змагатися з вензелями (такі екземпляри найчастіше використовуються в друкарській справі), проте вони як і раніше залишаються монограмами, а ось якщо додати в композицію деякі додаткові елементи, то таку монограму вже можна сміливо називати вензелем.

Єдиною і найзначнішою трудністю при використанні «складної монограми» яка завіряє авторство підпису до роботи, є незручність (інколи копіткість і маса часу) для частого її відтворення. Але це ніяк не переводить її в розряд вензелів. Саме тому більшість авторів використовують прості монограми. Виключення тут складає тільки друкарська продукція, де складність набору монограми не позначається на часі і розмірі накладу.

Застосування монограми у нашому житті.

Монограма може бути з успіхом застосована при створенні фірмового стилю. Також зображення може бути виконано гладдю, хрестом чи машинною вишивкою на різних тканинах. Наприклад, на носових і шийних хустках, скатертинах, серветках, постільній білизні, подушках, покривалах, рушниках тощо. Дуже красиво виглядають роботи, виконані на металевій поверхні литвом з металу або чеканкою. Це може бути мисливський ніж, замок вогнепальної зброї, ріг для вина, фляжка, медальйон, годинник, портсигар, пряжка ременя, столове приладдя, посуд. Особливою вишуканістю відрізняються монограми і вензелі, виконані в литві з металу або скла і художньому куванні при оформленні хвірток, воріт, дзеркал. У декоративноприкладній творчості монограма може бути виконана в техніці різьби по каменю, дереву та іншим твердим матеріалам. Монограма або вензель можуть бути використані у маркуванні особистих речей і документів. Для цього малюнок може бути виготовлений у вигляді друку, штампу або змальований на персні.

V Самостійна робота учнів.

Учні виконують завдання - створюють власну монограму, яка складатиметься з початкових букв їхніх імені та прізвища. Вчитель нагадує, що в роботі над монограмою необхідно зберігати графему літери.

Графема. При найбільшій різноманітності малюнків шрифтів кожному з них властиві свої художні риси, свій стиль і конструктивні особливості. Проте кожна буква має самостійне зображення, свій скелет - графему. І залежно від того, в що «одягає» художник цей скелет, визначають характер і стиль шрифту. Напрям і форма основних штрихів, характер зарубок, оформлення букви, її пропорції дають можливість отримувати велику кількість варіантів однієї і тієї ж букви, але її спільне зображення, її скелет - графема - завжди незмінна. Так, буква А завжди залишається буквою А, в який би «одяг» її не одягали і як би не міняли її пропорції.

Схеми побудови (графеми) алфавітів. а) овальна; б) кругла; в) прямокутна.

 

 

Зміни пропорцій однієї той же літери за допомогою модульної сітки.

Спочатку на окремому аркуші паперу вони пишуть свої ініціали, а потім пробують їх намалювати, підсилюючи завитками, лініями, декоративним елементами окремі частини кожної букви.

Діти міркують за допомогою вчителя, як саме поєднати літери, аби вони не затуляли одна одну і не втратили своєї краси. Дуже важливо, щоб літери своєю формою надавали глядачу асоціативне сприйняття, навіювали визначені почуття та емоції.

Вчитель за допомогою зразків різних шрифтів показує учням, що можна надати літері відчуття легкості, або навпаки масивності та міцності тощо. Учні роблять невеличкі замальовки, а потім переносять найкращу композицію на чистовий білий, кольоровий чи попередньо тонований аркуш.

Графічні матеріали обирають самі відповідно до задуму і завершують монограму.

VI    Узагальнення та систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх малюнків. Вибір кращої роботи для виставки.

Перевірка та оцінювання знань, вмінь та навичок.

VII  Підсумок уроку.

Вчитель повторює запитання, які були задані на початку уроку, щоб закріпити знання про засоби виразності графіки, що таке монограма. Учні вдосконалили вміння створювати букви-образи, буквиці, монограми.

Учні розглядають зразки ініціалів, які містяться на сторінках українських і зарубіжних рукописів та стародруків. Повторюють матеріал, що заголовні літери, майстерно виконані художником і розміщені на початку тексту рукописних, а згодом і друкованих книжок називають буквицями або ініціалами. Такі зображення часто прикрашалися кольоровим орнаментом залежно від змісту і призначення книжки. Графічне зображення - буквиця - є художнім прийомом оформлення тексту. Краса букв надихнула художників-графіків на створення справжніх композицій, у яких поєднувалися між собою кілька важливих літер. Такі зображення зі сплетених одна з одною початкових букв імені та прізвища називають монограмою.

Монограми виконуються переважно шрифтами, ще нагадують написання від руки або імітують різьблені по дереву чи каменю. Такі зображення не завжди складаються лише з букв, переплетених між собою. Іноді майстри доповнюють композиції контуром круглої чи овальної форми. Таким чином, монограма стає головною частиною сімейного герба чи екслібриса.

 

 

    

Малюнки учнів на тему «Монограма»

 

Монограма. Діана Славич, 13 р.

 

 

 

Пошуки монограми в тоні та кольорі

Монограма. Шкітіна Валя, 12 р.

 

 

 

Пошуки монограми: лінійний

 

 

 

 

 

 

 

Пошуки монограми: тональний

 

 

 

 

 

 

Пошуки монограми: кольоровий

 

 

 

 

 

 

Монограма. Гульгорова Богдана, 12 р.

 

 

 

 

Пошуки монограми: лінійний

 

 

 

 

 

 

 

Пошуки монограми: тональний

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пошуки монограми: кольоровий

 

 

 

 

 

 

 

Монограма

Даша Гоцуляк, 12 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Монограма

Куликова Ангеліна, 11 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Монограма

Коваль Олеся, 12 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Монограма. Заболотна Надя, 12 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

Шрифт. Зразки

 

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

 

 

Монограма та вензель. Зразки

 

 

Монограма Олега Чуйка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Діамантова шпилька у вигляді монограми Катерини II

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Монограма, складена з двох букв «S»

 

_

 

 

Пряжка ременя                        Гаманець                                 Подушка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок з композиції у 5 класі. «Колаж з тканини»

Блок із трьох уроків декоративно-ужиткової композиції УРОК №1

Тема: «Колаж з тканини. Аплікація з тканини. Стилізація і декоративна переробка штучних та природних форм».

Тип уроку: «Комбінований урок засвоєння нових знань, формування умінь і творче застосування їх на практиці».

Мета: навчальна – «Поглибити знання про декоративно-ужиткове мистецтво. Закріпити в учнів значення понять: колаж, декор. Формувати вміння перетворювати природні рослинні форми в стилізовані декоративні зображення»; розвиваюча – «Вдосконалювати відчуття композиційної цілісності, вміння планувати задум на площині аркуша. Розвивати емоційну чутливість, спостережливість, вміння виявляти особливості форми та фактури, образне мислення, уяву, почуття колірної гармонії»; виховна – «Виховати інтерес до пізнання декоративно-ужиткового мистецтва, творчу ініціативу учнів».

Обладнання: зразки виробів майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, зразки дитячих робіт.

Матеріали: аркуш твердого картону (формат А3 або А2), клей, голка, нитки, різні за фактурою, кольором клаптики тканини, ножиці, ґудзики, пайєтки, намистинки, бісер, вата або синтепон, пір’я, хутро, мушлі, шкіра, 2 аркуша паперу формату А3 або А2, олівець, альбом.

Методи і прийоми, які використовує вчитель на уроці: організація сприймання, бесіда, розповідь-пояснення, ілюстрація наочності, порівняльний аналіз, спостереження, стимулювання творчої діяльності учнів, методи контролю.

Види діяльності учнів: пізнавальна (сприймання та засвоєння нових знань), художньо-практична (формування нових вмінь і творче застосування їх на практиці).

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку № 1:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже все розкладено для того, щоб починати роботу над колажем з тканини.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Колаж з тканини». Мета уроку: «Створення ескізів колажу та виконання його в матеріалі». Нам потрібно закріпити поняття:

колаж; декор; аплікація; стилізація форми.

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що таке аплікація?» Учні відповідають: «Аплікація - це техніка у декоративно-прикладному мистецтві, це вирізання з паперу, тканини, шкіри та іншого матеріалу різних елементів з яких складається композиція». Вчитель: «А слово «аплікація» походять від латинського слова «аплікаціо», що означає «прикладання». Що таке декор?» Учні: «Це означає «прикраса» або «прикрашений». Ми застосовуємо декор і в аплікації, і в колажі, це нам допомагає створити більш виразну, стилізовану форму». Вчитель: «Саме цей засіб допомагає краще стилізувати форму. Саме стилізація (узагальнення спільного, відбір та акцент на головному) допомагає створити точний виразний силует рослини, тварини тощо. Зараз ми з вами виконаємо ескізи майбутнього колажу».

IV  Робота над темою.

Створення ескізів починається з ознайомлення з матеріалами, які учні принесли для роботи, бо саме наявність того чи іншого кольору або фактури обумовлює виникнення певного задуму. Наприклад, якщо є дуже яскраві клаптики та пір’я, можливо виконати папугу або іншого птаха. Діти самі або за допомогою вчителя знаходять цікаві рішення й створюють ескізи в альбомі.

V    Самостійна робота груп учнів.

Діти за допомогою вчителя аналізують свої роботи, шукаючи недоліки. Зробивши висновки, виконують за кращим ескізом 2 великих, такого розміру, як картон, майбутнього колажу. На допомогу приходить вчитель або учні, які добре зрозуміли тему. При виконанні підготовчої роботи важливо виконати саме 2 великих контурних малюнка. Один ми будемо розрізати у процесі роботи й використовувати як викройку. Другий буде нам слугувати як зразок, щоб уникнути помилок. Робота ведеться засобом «скрізь скло» або використовують лампу, щоб швидко виконати 2 однакових контурних малюнка. Цей спосіб допомагає краще оптимізувати процес над стилізацією форми. Найчастіше стилізація виступає як засіб підкорення виразності форми задачам розкриття характеру форми. Саме стилізація (узагальнення спільного, відбір та акцент на головному) допомагає створити учням точний виразний узагальнений силует.

VI  Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх ескізів. Повторення понять, які розглядались на уроці.

VIІ Підсумок уроку.

Вчитель пропонує дітям акуратно скласти до папок усі необхідні для майбутнього заняття матеріали.

УРОК №2 Хід уроку №2:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже все розкладене для того, щоб починати роботу над колажем з тканини.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель нагадує: «Тема нашого уроку: «Колаж з тканини». Мета уроку:

«Створення колажу за ескізом та виконання його в матеріалі».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?» Учні відповідають: «На попередньому уроці ми вирішували такі задачі: займалися композиційними пошуками, знаходили кольорове та фактурне рішення майбутнього колажу з клаптиків тканини та інших матеріалів, виконали 2 великих контурних малюнки за розмірами картону для колажу». Вчитель: «Наш колаж виконується у техніці аплікація. Аплікація з тканини - різновид вишивки. Вишивання аплікацією полягає в тому, щоб укріплювати на фоні з однієї тканини шматки іншої тканини. Закріплюється аплікація з тканини або пришиванням, або приклеюванням.

Аплікація з тканини може бути наочною, сюжетною і декоративною. Вона буває однобарвною, двобарвною і багатоколірною.

Виконання аплікації з тканини вимагає великої підготовки - придбання означених навиків. По-перше, треба навчитися різати тканину, по-друге, краї тканини можуть обсипатися й завдавати немало неприємностей під час виконання аплікації. Виконується аплікація із шматочків тканини різної фактури - гладкої, ворсистої, блискучої, матової, а також зі шматочків повсті, фетру, клейонки, натурального і синтетичного хутра, шкіри.

Тлом для аплікації служить найрізноманітніший матеріал: шовк, оксамит, полотно, сукно, шкіра, парусина, мішковина, фетр, повсть, драп тощо. При цьому треба пам'ятати, що тло завжди має бути щільнішим, ніж сама аплікація, і переважно пастельних тонів. Щоб при вирізуванні і обшивці краї не обсипалися, тканину крохмалять. Ситець, сатин, бумазею, полотно опускають в рідкий клейстер із крохмалю, віджимають насухо і прасують з вивороту гарячою праскою. Шовк, батист, мережива, синтетичні тканини оброблюють желатином: сухі латочки розп'ялюють кнопками на дошці і окропляють розчином желатину; не знімаючи з дошки, просушують. Прасувати не можна».

IV Робота над темою.

Вчитель нагадує учням, що, приступаючи до роботи, перш за все треба зробити ескіз майбутнього колажу, встановити розмір аплікації, де і як будуть розташовані деталі. В аплікації квіти, дерева, птахи, звірі мають бути стилізовані, без зайвих деталей, з чітким правильним контуром. Ескіз робиться в двох екземплярах: один ескіз весь розрізається і служить викрійками, а інший зберігається повністю і служить для контролю правильного розташування на ньому вирізаних фігур. Вирізані фігури накладаються на ту матерію, з якої вони будуть аплікуватися, прикріпляються до неї булавкою, а якщо фігура велика і складна, то вона приметується і потім вирізується з матерії по контурах паперової викрійки. Якщо однакові фігури зустрічаються кілька разів в роботі, то матерію можна скласти у декілька разів і по паперовій викройці розкроїти відразу декілька екземплярів. Кроїть фігури, особливо великі, потрібно за дольовою ниткою, інакше вони розтягнуться.

Ескіз перекладають на тло і всі вирізані фігури розкладають на ньому в потрібних місцях. Уточнюється форма, сумісність тла і кольору вирізаних форм.

Закріплюється аплікація з тканини двома засобами: пришиванням й приклеюванням. Пришивати можна по-різному: всі вирізані форми приметуються на тло. Якщо аплікація складна, з великою кількістю деталей, то приметування треба робити частинами, по мірі виконання аплікації.

Інший спосіб закріплення тканини - приклеювання. Він швидший, ніж пришивання. Застосовують його, в основному, при виконанні картин, килимків, панно або тих речей, які не підлягають частому пранню.

Як приклеюються форми? На тлі акуратно проклеюється місце, куди накладатиметься заготовлена форма. Сама форма не проклеюється. Придавлюється форма ганчірочкою від середини до країв.

Можна закріпити аплікацію і так: під тканину, з якої вирізуватимуть форму, підкладають один шар поліетиленового мішечка і одночасно вирізують потрібну форму. Кладуть на фон поліетиленову форму, на неї - форму з тканини і пропрасовують гарячою праскою. Поліетиленова форма від нагрівання плавиться і приклеює форму з тканини.

Аплікація може бути площинною, рельєфною. Для цього під вирізані фігури підкладається вата, щільніші тканини або поролон. Рельєфна аплікація красива, але стежити за її чистотою складніше. Прання може привести до деформації аплікації, тому її краще чистити.

V Самостійна робота груп учнів.

Учитель нагадує, що предмети розміщуємо так, щоб можна було б створити рамку й оформити колаж. Не різати тканину відразу, а спочатку впевнитись, що вона підходить за тоном та кольором.  Спочатку виконуються великі елементи, потім малі. Роботу ведемо від головного до другорядного.

Учні починають роботу з тлом. Якщо тло рівно фарбоване, предмети - яскраві,

якщо навпаки, то рівно фарбовані. Клеїмо тканину з краєчків, поступово починаючи тягнути її обережно з центру до краю, щоб не було зморшок.

Підбирають тканину по фактурі та за кольором. Наприклад, використовуємо хутро, шкіру та інші матеріали, але обережно, що не «перевантажити» композицію.

Добір тканини за контрастною, холодною та теплою гамою. Пошуки гармонійного поєднання кольорів.

Увага на загальне тональне рішення. Наприклад, колаж «Нічний птах на гілці та місяць, небо у хмаринках». Тут не можна робити хмаринки дуже світлими, тому що вони «випадають» із загального темного тону. Отже, хмаринки треба зробити за тоном значно темнішими, ніж зазвичай.

Увага на поєднання площини та об’єму в колажі. Наприклад, у натюрморті в яблуко, глечик підкласти вату або синтепон. Якщо виконувати рибку, можна поліетилен застосовувати частково, підклеїти, підкреслюючи луску та хвостик. При виконані трави край трави порізати частково вертикальними смужками, як бахрому, та інше.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх робіт відразу на відстані. Повторення понять, які розглядались на уроці. Знання цих понять допомагає учням знайти правильні рішення в роботі над колажем. Діти розуміють, що треба бути, по-перше, дуже уважними та акуратними. По-друге, не треба поспішати різати тканину, поки не переконаємося, що саме цей відтінок кольору наближає нас до гармонії.

VІІ Підсумок уроку.

Вчитель пропонує дітям вибрати найвдаліші роботи й пропонує знайти помилки. Ретельно прибирається клас.

УРОК №3 Хід уроку №3:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на свої місця, де вже все розкладене для того, щоб закінчити роботу над колажем з тканини.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Колаж з тканини». Мета уроку: «Закінчення колажу за ескізом».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?» Учні відповідають: «На попередньому уроці ми вирішували такі задачі: знаходили кольорове та фактурне рішення майбутнього колажу з клаптиків тканини та інших матеріалів». Вчитель: «Наш колаж виконується у техніці аплікація. Виконання аплікації з тканини вимагає великої підготовки - означених навиків, які ми з вами придбали на заняттях».

IV  Робота над темою.

Вчитель пропонує учням нагадати порядок роботи над колажем. Учні розповідають, що спочатку, приступаючи до роботи, перш за все, треба зробити ескіз, встановити розмір колажу, де і як будуть розташовані деталі. В аплікації квіти, дерева, птахи, звірі мають бути стилізованими, без зайвих деталей, з чітким правильним контуром. Ескіз робиться в двох екземплярах: один ескіз весь розрізається і служить викрійками, а інший зберігається повністю і служить для контролю правильного розташування на нім вирізаних фігур. Вирізані фігури накладаються на ту матерію, з якої вони будуть аплікуватися, прикріпляються до неї булавкою, а якщо фігура велика і складна, то вона приметується і потім вирізується з матерії по контурах паперової викрійки. Якщо однакові фігури зустрічаються кілька разів в роботі, то матерію можна скласти у декілька разів і по паперовій викройці розкроїти відразу декілька екземплярів. Кроїть фігури, особливо великі, потрібно за дольовою ниткою, інакше вони розтягнуться.

Ескіз перекладають на тло і всі вирізані фігури розкладають на ньому в потрібних місцях. Уточнюється форма, сумісність тла і кольору вирізаних форм.

Клеїмо клеєм ПВА тільки з країв, дуже обережно та акуратно.

V    Самостійна робота груп учнів.

Учитель нагадує, що в колажі треба дотримуватися узагальненості та стриманості в декорі. Робота повинна бути виразною за формою та кольором, а не нагадувати хаотичне скупчення клаптиків без чіткого композиційного рішення. Увага на рамку, що допомагає підкреслити декоративні властивості колажу, зробити його більш витонченим та надати закінченого вигляду. Можна застосовувати тасьму, смужки тканини, мереживо, стрічки тощо.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх етюдів відразу на відстані. Повторення понять, які розглядались на уроці. Вчитель: «Чому, наприклад, у колажі «Папуга» крила зробили рівно фарбованого рожевого кольору, а спочатку хотіли використати тканину в рожеву клітинку?» Учні відповідають: «Але тулуб птаха має досить пістряве яскраве забарвлення, клітинка б «різала» око, тому визначились з рівно фарбованим рожевим клаптиком крильця».

Інший приклад. Колаж «Киця». Вчитель: «Чому хутро тут використовувалось частково?» Учні відповідають: «Це зроблено для більшої виразності, щоб підкреслити грудку та хвостик, а увагу звернути на мордочку тваринки».

Цікавий приклад розв’язання проблеми поєднання контрастних кольорів, зеленого та червоного, у колажі-натюрморті «Осінь». Вчитель: «Чому саме цей відтінок червоного ти використав у роботі, хоча спочатку ти вибрав інший?» Учень відповідає: «Тому що саме цей відтінок червоного більше поєднується з цим відтінком зеленого».

Вчитель: «Давайте звернемо увагу на поєднання тла й предметів в наших роботах. У колажі «Друзі» тло виконане так, що горизонтальний розподіл лінії неба й землі визиває у нас відчуття спокою, рівноваги, що й треба для передачі дружньої бесіди. А в колажі «Папуга», навпаки, лінія води й неба дає відчуття руху, це відчуття підкреслює діагональне розташування гілки, наш птах дійсно злітає».

VІІ Підсумок уроку.

Вчитель пропонує дітям вибрати найвдаліші колажі до шкільної виставки. Учні із захопленням займаються запропонованою справою. Вчитель уважно слідкує за діяльністю дітей, щоб при потребі пом’якшити критику. Нагадує, що тут творчість, пошук, навчання, а не змагання. Особливо треба підкреслити наполегливість та працелюбність тих учнів, які старалися, але отримали скромні результати.

 

Фото робіт учнів дитячої школи мистецтв

 

 

 

Давидова Ліза, 11 р.

«Мишенята й повітряні кульки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Карлаш Оля, 12 р., Дороднова Даша 13 р. «Папуга»/Бондарук Таня, 12 р. «Парижанка»

 

    

 

 

Лаврушина Іра, 12 р.

«Нічний птах»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кокул Женя, 11 р. «Дракон»            Савенко Тоня, 11 р. «Киця»

 

 

 

 

 

 

 

 

Сушицький Саша, 12 р.

Натюрморт «Осінь»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

Урок з рисунка в 6 класі. «Фігура людини в інтер’єрі. Етапи ведення роботи»

Тема програми: «Фігура людини в інтер’єрі».

Тема уроку: «Фігура людини в інтер'єрі. Етапи ведення роботи».

Мета уроку: навчальна – «Деталізація, уточнення форм за допомогою світлотіні. Розвиток поетапного спостереження за натурою»; розвиваюча – «Вміння працювати з анатомічними та методичними таблицями, розвиток уваги»; виховна – «Виховувати інтерес до рисунка».

Матеріали та приладдя: для викладача - методичні таблиці, анатомічні таблиці, репродукції та малюнки; для учнів - фігура натурщика, що сидить в інтер’єрі, аркуші з початими малюками, матеріал за вибором, альбоми для начерків.

Тип уроку: урок узагальнення та систематизації учбового матеріалу.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже починали роботу над рисунком фігури людини.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Фігура людини в інтер'єрі. Етапи ведення роботи». Мета уроку: «Деталізація, уточнення форм за допомогою світлотіні.

Розвиток поетапного спостереження за натурою».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Як ви гадаєте, чи закінчимо ми сьогодні роботу над цим малюнком?» Учні: «Напевно, ні». Вчитель: «Хто пояснить, чому?» Учні: «Треба ще працювати над тлом та фігурою». Вчитель: «Зараз ми з вами розглянемо усі наші роботи, звернемо увагу, чи все ми зробили».

IV Робота над темою.

Вчитель та учні дивляться на відстані на роботи, порівнюють з натурою. Знаходяться й помилки, щоб учням було зрозуміло, вчитель веде пояснення за методичними таблицями та малюнками. Учням дається рекомендація виконати декілька начерків, щоб виправити становище, наприклад, якщо не досить промальовані руки або обличчя, зробити начерки руки або обличчя окремо, щоб краще зрозуміти їх будову та пластику. Особлива увага надається складкам (згини на ліктях та колінах). У рисунку одягненої фігури людини учням треба особливу увагу звертати на структуру складок одягу. Вже на першому уроці вони повинні виділити ті складки, які найбільш характерні для даного положення тіла людини.

Вчитель нагадує учням, як правильно спостерігати за натурою. Наприклад, існує така система спостереження, аналізу та побудови зображення:

1.            Спостереження загальної форми. Находження вісі упору й виявлення руху фігури (й складок одягу).

2.            Спостереження пропорційних співвідношень частин та цілого.

3.            Спостереження об’ємно-пластичної якості натури й вираження її у рисунку.

4.            Анатомічний аналіз натури й підкорення форми складок одягу особливостям будови тіла людини.

V Самостійна робота учнів.

Потім учні продовжують роботу. Вони користуються методичними таблицями з рисунка фігури людини та анатомічними таблицями.

VІ Узагальнення та систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Вибір кращої роботи. Перевірка та оцінювання знань, вмінь та навичок.

VІІ Підсумок уроку.

В рисунку одягненої фігури людини учням треба особливу увагу звертати на структуру складок одягу. Вже на першому уроці вони повинні виділити ті складки, які найбільш характерні для даного положення тіла людини.

Складки на одязі людини весь час змінюються, особливо після перерви, коли натурщик стає у ту позу, що була. Складки набувають іншої форми, але основні напрямки їх у головних місцях (на згинах колін, ліктів) зберігаються.

Багато учнів не знають цієї закономірності й починають усе перемальовувати, псують добре початий малюнок, роблять грубі помилки у пропорціях. Задача педагога – пояснити учням закономірність побудови складок. Чим правильніше учень розуміє, тим грамотніше він зображує її. Тому розвиток здібностей правильно бачити натуру, аналізувати її й реалістично зображати на площині є основною проблемою методики навчання рисунку.

При організації методики роботи над рисунком одягненої фігури людини викладачу треба мати на увазі, що для учнів спочатку дуже складно відокремити головне в зображенні. Деталі, фактура одягу відволікають від головного. Методична послідовність роботи над рисунком, при якій усе починається з головного, з великої форми, допомагає початківцям правильно підійти й до вирішення учбових та творчих задач.

Потрібна методика, яка надасть змогу учням правильно спостерігати за натурою. Наприклад, така, що детально описувалася вище.

Дуже важливо поєднувати роботу з швидкими начерками. Начерки розвивають творчу ініціативу. закріплюють знання та навички. Начерки, на відміну від довгого рисунка, дозволяють передавати дійсність більш емоційно та динамічно. Щоб матеріал краще засвоювався, корисно створювати нескладні сюжетні композиції. Такі композиційні малюнки примусять уважніше спостерігати натуру. Тому викладач запропонував одну й ту саму фігуру людини розташувати в різних інтер'єрах, але з одної точки зору.

Діти із задоволенням виконували вигаданий інтер'єр й фігуру людини з натури у ньому. Таким чином учні краще засвоюють досить складну тему - малювання за натурою фігури людини в інтер’єрі.

Помилки при малюванні фігури людини, що сидить:

1.                        При малюванні одягненої фігури необхідно пам’ятати про її конструктивні особливості, це допомагає уникати помилок. Наприклад, учень малює одягнуту фігуру, йому здається, що передпліччя довші плеча, гомілкова кістка довша стегна, оскільки вони прикриті одягом.

2.                        Порушення пропорцій у малюнках буває при малюванні моделі, що сидить. Як правило малюють маленькі у порівнянні з торсом ноги. Справжні розміри легко перевірити за скелетом.

    

Фото фігури в інтер’єрі

 

 

Роботи учнів

 

 

Микитенко Ігор, 15 р.

    

 

Сарнавська Оля, 13 р.

 

Чередник Настя, 14 р.

    

Урок з рисунка в 6 класі. «Фігура людини в інтер’єрі. Зв’язок фігури

з фоном. Проблема виділення головного та другорядного»

Тема програми: «Фігура людини в інтер’єрі».

Тема уроку: «Фігура людини в інтер'єрі. Зв'язок фігури з фоном. Проблема виділення головного та другорядного».

Мета уроку: навчальна – «Вміти відокремлювати головне та другорядне в натурі та передавати це в малюнку. Чітко передати зв'язок фігури з фоном»; розвиваюча – «Вміння працювати з методичними таблицями, розвиток уваги»; виховна – «Виховання інтересу до предмету та вирішення складних задач».

Матеріали та приладдя: для викладача - методичні таблиці, репродукції та малюнки; для учнів - фігура натурщика, що сидить в інтер’єрі, аркуші з початими малюнками, матеріал за вибором, альбоми для начерків.

Тип уроку: урок узагальнення та систематизації учбового матеріалу.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; метод перспективи; метод порівняння.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже починали роботу над рисунком фігури людини.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Фігура людини в інтер'єрі. Зв'язок фігури з фоном. Проблема виділення головного та другорядного». Мета уроку: «Розвиток цілісного бачення. Вміння відокремлювати головне від другорядного. Навчитись передавати взаємозв’язок фігури з фоном».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Як ви вважаєте, роботу над цим малюнком закінчено?» Учні: «Напевно, ні». Вчитель: «Хто пояснить, чому?» Учні: «Треба ще працювати над тлом та фігурою. Виправити помилки в будові інтер’єру та фігури». Вчитель: «Зараз ми з вами розглянемо всі наші роботи, звернемо увагу на наші помилки».

IV Робота над темою.

Вчитель та учні дивляться на відстані на роботи, порівнюють з натурою. Знаходяться й помилки, щоб учням було зрозуміло, вчитель веде пояснення за методичними таблицями та малюнками. Вчитель нагадує, що в роботі ми застосовуємо метод перспективи. Вчитель запитує, що таке метод перспективи. Учні дають відповідь, що: «Метод перспективи заснований на побудові зображення предмету за умови єдиної точки зору. Тобто, потрібно зберігати в процесі малювання постійність точки зору і рівня зору. Це обов'язкове правило малювання. Якщо почали малювати з натури стоячи, то, звичайно, неприпустимо закінчувати малюнок сидячи. Не можна також малювати з натури, повертаючи голову вправо і вліво».

Учням дається рекомендація виконати декілька начерків, щоб виправити становище, наприклад, якщо є помилки у виконанні будови малюнка візерунка підлоги, зробити начерки окремо у різних положеннях відносно лінії горизонту, щоб краще зрозуміти будову підлоги. Вчитель нагадує, що, приступаючи до роботи над малюнком, перш за все треба уточнити масштаби фігури, а також крупних предметів обстановки, що оточують її, частин інтер'єру».

Як часто початківці, малюючи все порізно або укорочують ноги фігури, помилившись у висоті стільця, або витягують її торс, намалювавши дуже високий стіл. Ось і потрібно попередити можливість подібних помилок точним визначенням пропорцій усіх предметів інтер'єру шляхом їх порівняння між собою.

Рух і позу фігури людини треба передавати у відношенні до навколишніх предметів і до плоскості опори. А то виходить часом у початківців такий нахил фігур, ніби людина розрізає стіл, стіну, не сидить зручно і вільно, а начебто затиснута в лещатах.

Подібне неприродне враження створюють і прорахунки в співвідношеннях тонів фігури і навколишніх предметів. Вчитель показує помилки на дитячих роботах: «Увага! Наприклад, дуже насичено і детально пропрацювавши тони стіни і прилеглих до неї предметів, а фігуру людини на тлі їх намалювавши нашвидку і мляво, учень створює таке враження, ніби стіна ближча за фігуру».

Необхідно враховувати в малюнку як лінійну, так і повітряну перспективу, як пропорції, так і тональні відносини, щоб правдиво передати взаємні співвідношення фігури і навколишнього простору інтер'єру.

Вчитель нагадує, що тональне рішення, маючи спільну для всіх видів малюнка послідовність, відрізняється в інтер'єрі деякою особливістю. Наприклад, якщо в малюнках фігури людини навколишнє середовище ми показуємо узагальнено, в основному, як фон для фігури, то в малюнку інтер'єру необхідно детально проробити в тоні змальовувану частину приміщення. Звичайно, щонайпершим завданням буде виявлення основних тональних відносин, само собою зрозуміло, тональних відносин фігури і інтер'єру.

Вчитель уточнює, що треба ретельно стежити за тим, щоб не помилитися у визначенні пропорцій фігури і інтер'єру і в розподілі світлотіні. Обов’язково прослідкувати правильність будови інтер’єру. Вчитель робить висновки:

1.                        Горизонтальна лінія, що віддаляється, якщо вона знаходиться нижче за рівень зору (горизонту), має (як нам здається) напрямок від низу до верху, але якщо вона вища за горизонт — має напрямок зверху до низу.

2.                        Відстань між паралельними лініями, що віддаляються, зменшується (зменшення, як нам здається).

3.                        По мірі видалення від глядача предмети здаються все менше і менше.

4.                        Видима форма предметів міняється залежно від точки зору того, хто малює, а тому необхідно при малюванні зберігати єдину точку зору на всі предмети.

V Самостійна робота учнів.

Потім учні продовжують роботу. Якщо треба, вони користуються методичними таблицями з рисунка фігури людини. Виправляють помилки щодо зв’язку фігури та тла, які вказує викладач. Розглядають свої малюнки на відстані, щоб не помилитися у тональних відносинах, тобто застосовують метод порівняння.

VІ Узагальнення та систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Вибір кращої роботи. Перевірка та оцінювання знань, вмінь та навичок.

VІІ Підсумок уроку.

Для малюнків композицій інтер'єру з фігурою можна порекомендувати викреслювання на окремому листі перспективної схеми розміщення фігур. Для цього застосовують метод перспективної побудови. Виконавши таку схему у натуральну величину ескізу, учень вже вільно справляється з малюнком з натури та за уявленням, переносячи в ескіз необхідні позначки і продовжуючи далі роботу на око, як і личить художникові.

Основне правило перспективної побудови фігур у просторі полягає в тому, що фігури людей однакового зросту, що стоять (або що сидять) на одній горизонтальній площині, повинні перетинатися лінією горизонту на одному і тому ж рівні. Лінію горизонту в своєму малюнку ви завжди намічаєте на рівні вашого ока. Прослідкуйте, на якому рівні від підлоги перетинаються цією лінією ті фігури, які мають приблизно однакові на зріст. Подібним чином на основі окоміру треба передавати масштаб глибини, тобто перспективне скорочення відстаней між фігурами (див. текст «Масштаб глибини і висоти»). Щоб точніше визначати відстані між фігурами або між кожною окремою фігурою і меблями, треба у всіх випадках намічати на малюнку фігури цілком, навіть тоді, коли частка фігури закрита від вас столом або іншим предметом. Але це лише один з багатьох прийомів перевірки малюнка, основним же методом малювання з натури слід застосовувати метод порівняння.

На око порівнюючи змальовувані фігури з сусідніми предметами і одне з одним, знаходять їх пропорції і визначають відстані між ними. Вказані вище прийоми перевірки перспективної побудови не виключають, а допомагають користуватися методом порівняння, так само, як користування методом порівняння не виключає й інших прийомів перевірки малюнка.

Помилки при малюванні в інтер’єрі фігури людини, що сидить:

1.                        Учні забувають зробити лінію горизонту на рівні свого ока, що приводить до великих помилок в будові інтер’єру.

2.                        Підлога не лежить у площині підлоги, а стоїть «до гори дригом», порушується зв'язок з лінією горизонту.

3.                        Тло більш ретельно пророблено за тоном ніж фігура

4.                        Помилки при будові меблів, забувають робити спочатку загальну форму, особливо в ніжках стільців.

5.                        Фігура врізається у меблі, або не сидить, а висне у повітрі.

Фото фігури людини в інтер’єрі

 

    

 

 

 

 

Таблиця №1. Перспектива кімнати з однією точкою сходу

Таблиця №2. Перспектива кімнати з двома точками сходу

 

Таблиця №3. Перспективна будова інтер’єру у фронтальному положенні

 

Таблиця №4.

Схема перспективної побудови кута кімнати

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема перспективної побудови картини К. Зеленцова «Майстерня художника»

 

Схема побудови сітки квадратів на площині

    

Урок живопису в 6 класі. «Голова людини в кольорі. Довгий етюд»

Блок із трьох уроків по 45 хвилин УРОК № 1

Тема програми: «Етюд голови людини в кольорі. Довгий етюд».

Тема уроку: «Будова голови людини. Етапи виконання роботи».

Мета уроку: навчальна – «Навчити поетапному веденню роботи для виявлення взаємозв’язку різних частин обличчя, цільність форми голови людини. Закріпити поняття: характер голови; метод первинного узагальнення; метод «парних форм»; прийом уявного «розрізу». Вміти виконувати будову голови, використовуючи відомі методи та прийоми»; розвиваюча - сформувати навички ведення роботи за етапами, вміння аналізу та синтезу власних малюнків та малюнків інших учнів»; виховна – «Виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - демонстратор пластичних поз, етюд голови якого будуть створювати учні, малюнки та репродукції, методичні таблиці, що пояснюють поетапне виконання будови голови; для учнів - прості олівці, великий аркуш паперу, альбом.

Тип уроку: пояснення нового матеріалу.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи; спостереження; порівняльний аналіз; метод первинного узагальнення; метод «парних форм»; прийом уявного «розрізу».

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку №1:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають, розкладають необхідне приладдя.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Етюд голови людини. Будова. Етапи ведення роботи». Мета уроку: «Виявлення характеру голови. Знаходження відносин за натурою».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці? Учні: «На попередньому уроці ми вирішували такі задачі: займалися швидкими начерками та етюдами голови різних людей. Спочатку виконували декілька профільних силуетних етюдів без попередньої будови контуру олівцем. А потім виконували етюди у різних поворотах голови». Вчитель: «Що головне у виконанні етюду голови?», одночасно вчитель демонструє малюнки. Учні: «Кожна голова має свій характер. Існує різниця в пластиці об’ємів голови». Вчитель: «Зараз ми з вами розглянемо всі етюди голів та репродукції, які висять на дошці, звернемо увагу на те, як вирішується форма й об'єм. А як справи в наших етюдах з попереднього уроку?»

IV Робота над темою.

Перегляд учнівських етюдів свідчить, що в них є досить багато помилок. Діти самі або за допомогою вчителя знаходять та вказують на ці помилки. Вчитель: «Як виправити становище? Треба багато вчитися, більше виконувати етюдів з натури. А зараз ми беремо олівці та на великому аркуші створимо композицію голови, можна користуватися композиційними пошуками з останнього уроку, а можна створити іншу, більш вдалу композицію, особливо це стосується тих учнів, що розмістили голову нижче оптичного центру аркуша паперу.

Важливо пам’ятати. що роботу над будовою голови починаємо від загального силуету, а саме - від головного до другорядного. Це має назву «робота співідносинами». В малюванні голови існує певний порядок, а саме - робота ведеться поетапно. На початку роботи, коли учень швидко намічає на аркуші загальну форму голови, показуючи її основні частини, він працює методом первинного узагальнення.

У середині роботи в узагальненій формі виявляються її дрібні форми. Тут учень йде шляхом аналізу, деталізації.

В кінці роботи, коли знайдені найдрібніші деталі, учень знов повертається до узагальнення, але узагальненню завершальному, за допомогою якого в малюнку виділяється головне і йому підкоряється другорядне.

Таким чином, сувора послідовність в роботі є основною умовою успішного виконання малюнка».

Дуже важливо для учня, який тільки-но починає працювати над будовою голови: викладачу ще раз треба попередити про необхідність починати легким торканням олівця до паперу. Різкі чорні лінії, до яких люблять вдаватися початківці, заважають бачити помилки, а тим більше - виправляти їх. Зловживання гумкою руйнує поверхню паперу, роблячи її майже непридатною для подальшої роботи. Натиск олівця і сила тону повинні збільшуватися у міру правильного просування малюнка.

Етапи роботи над будовою голови:

1.                        Вибравши точку зору на натуру, визначте розмір малюнка (трохи менше натури, залежно від ступеня її віддалення від учня). Цього наміченого масштабу дотримуйтеся протягом всієї роботи, оскільки інакше можна порушити пропорції голови, що зображується.

2.                        Починаючи роботу, потрібно поклопотатися про розташування зображення голови на аркуші: воно залежить від повороту і нахилу голови, а також від супроводжуючого її оточення (тла, частини одягу, падаючої тіні).

Вдамося до подробиць: недосвідчений учень зазвичай прагне намалювати голову посередині аркуша, незалежно від її положення в просторі. Для прикладу візьмемо малюнок голови, зображеної в профіль, і помістимо його у середині квадратного аркушу так, щоб зовнішні контури голови знаходилися на однакових відстанях від країв паперу і центр малюнка співпадав би з геометричним центром квадрата. В цьому випадку малюнок голови здається дещо зсунутим у бік профілю і заниженим, оскільки лицьова частина «переважує» потилицю: будучи виразником схожості і експресії, вона зосереджує на собі увагу глядача. Подібне ж явище відбувається при порівнянні верхньої і нижньої частин голови - остання, багата деталями, здається вагомішою, ніж верхня.

Порівнюючи рисунки №1 та №2, ви переконаєтеся, що невелике переміщення голови на аркуші наліво і вгору, рисунок №2, покращує його композиційне розташування, робить його більш життєвим і переконливим. Цей принцип розміщення застосовний для всіх положень голови в просторі.

При первинному нарисі загальної маси голови і шиї треба звернути увагу на їх положення по відношенню до вертикалі і до горизонталі. Голова може бути поставлена прямо, нахилена або повернена. Повороти і нахили часто поєднуються в русі, взаємно доповнюючи один одного. Парність в будові голови (два лобові горби, дві надбрівні дуги, дві очноямкові западини, дві вилиці) дозволяє уявити собі, як начебто проходить по обличчю серединна (профільна) лінію. При прямому розташуванні голови, поверненої до глядача, така лінія пройде по вертикалі, розділивши голову на дві рівні частини . При повороті голови вправо або вліво ця допоміжна лінія прийме більш-менш вигнутий характер і розділить голову на дві нерівні частини. Співвідношення цих частин визначають ступінь повороту.

Серединна (профільна) лінія допомагає в процесі малюнка ставити на місце всі парні форми голови і, проходячи посередині перенісся, носа, губ і підборіддя, точно визначає їх положення.

Поперечна, допоміжна лінія, що проходить через середину очноямкових западин у напрямку до вушних отворів, ділить голову на дві приблизно рівні частини: верхню лобову - від тім'яних кісток до перенісся, і нижню - від перенісся до підборіддя. Ця поперечна (допоміжна) лінія характером свого розташування за об'ємом голови (пряма або вигнута) допомагає визначити ступінь нахилу голови і ракурсу.

3. Вищезазначені допоміжні лінії (профільна і поперечна), перехрещуючись в точці на переніссі, утворюють так звану «хрестовину». Правильно намічена на початку малюнка, вона визначає положення голови в просторі і є основою для подальшої роботи.

Спираючись на поперечну лінію «хрестовини» (або «великого хреста»), намічають паралельні їй лінії, що визначають розташування лобових горбів, надбрівних дуг, очей, вилиць, основи носу, нижнього краю підборіддя. Одночасно необхідно звертати увагу на пропорційні відносини частин, весь час порівнюючи їх один з одним і зі всією головою. Питання про пропорції ускладнюється перспективними скороченнями форм залежно від положення голови. Однакові по величині парні форми сприймаються оком, як нерівні (наприклад, при трьохчвертному повороті, нахилі і ракурсі).

Розмістивши на листі загальну форму голови, з'ясувавши її основний характер (яйцевидний, кулястий, що розширяється догори або донизу), намітивши допоміжні лінії, що визначають поворот і нахил, слід поступово переходити до виявлення основних поверхонь, що становлять об'єм голови.

Парні форми голови малюються одночасно, а не окремо; очі треба намічати відразу, знаходячи їм місце в очноямкових западинах. Вилиці, надбрівні дуги, лобові горби теж ув’язуються одне з одним.

Малювання голови методом «парних форм» припускає їх зіставлення і порівняння під час роботи. Цей принцип в рисунку живої натури має особливо важливе значення. Тут порівняння парних форм допомагає не тільки їх перспективній побудові і розміщенню, але і передачі їх «бачення», оскільки, будучи однаковими по суті, в різних поворотах вони сприймаються по-різному і по своєму вигляду і за розмірами.

При трьохчвертному повороті голови порівняння парних форм одна з одною дає можливість точніше розташувати очі по відношенню до бічних поверхонь носа, визначити співвідношення між бічними стінками носа, його крилами, ніздрями, губами, виявляє відмінності між найближчим і віддаленим («скороченим») оком.

Учень, порівнюючи парні частини лиця, легко відзначає їх характерні особливості: можливо, асиметрію в очах або нависаюче на одне око віко, або підведену брову, опущений кут рота, злегка зсунутий убік ніс і тощо. Таким чином, малювання «парними формами» сприяє об'ємному сприйняттю натури, перспективній побудові її форм і виявленню характерних особливостей голови, що зображується. Для усестороннього вивчення об'єму голови не можна обмежуватися малюванням її в одному або двох положеннях. Спочатку рекомендується на одному листі будувати голову в найрізніших ракурсах, поворотах і нахилах, одночасно спостерігаючи і порівнюючи перспективне скорочення їх поверхонь.

Щоб працювати над формою свідоміше, корисно вдаватися до прийому уявного «розрізу» цієї форми. На гіпсовій голові цей уявний «розріз» можна замінити спеціально проведеною лінією - рисунок №3.

Рис. №1                                Рис. №2                                              Рис. № 3

V Самостійна робота учнів.

Учні продовжують роботу на великому форматі. Вони постійно перевіряють свій малюнок, відходячи на відстань, щоб знайти помилку. Вчитель загострює увагу на те, що важливо спочатку вести роботу дуже легкими лініями Виконання будови голови спонукає до постійного перегляду з відстані, так легше бачити роботу цілісно, узагальнено.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Повторення методів та прийомів, які допомагають знайти правильні відносини за натурою. Самостійне та за допомогою вчителя виявлення помилок.

VІІ Підсумок уроку.

Учні трохи стомлені, але задоволені результатами своєї праці. Вчитель пропонує відповісти на такі запитання: 1. Що таке характер форми голови? 2. Що таке метод первинного узагальнення? 3. Що таке метод «парних форм»? 4. Що таке прийом «уявного розрізу»?

УРОК № 2 Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи в певній техніці; спостереження; метод роботи «відносинами», порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Хід уроку №2:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на раніше обрані місця, де вже починали роботу на великому аркуші.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Нагадую, що тема нашого уроку: «Етюд голови людини. Етапи виконання роботи». Мета уроку: «Поетапне виявлення форми голови за допомогою тону та кольору». Ми будемо виконувати моделювання форми голови та надавати їй об’єму за допомогою теплохолодності. Розглянемо наші малюнки майбутніх етюдів».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель пропонує на відстані оглянути роботи. Знайдені помилки: порушення пропорцій, не на місці м'язи або кістки. Повторюємо будову черепа за методичними таблицями. Щоб краще зрозуміти пластику форми голови, пригадаємо анатомію.

Звертаємося до анатомічних особливостей голови, мал. №4:

1.                        М’яз лоба. Це мускул уваги, здивування. Мускул лоба прикріпляється своїми нижніми кінцями до шкіри під бровами і при скороченні піднімає брови. Чим сильніше скорочуються волокна м’яза лоба, тим більше підводяться брови, а разом із тим на лобі з’являються глибші і рельєфні складки. При піднятті брів верхня повіка також підводиться і око розплющується більше.

2.                        М’яз ока. При скороченні круглого м’яза ока, повіки закриваються. До м’язів ока потрібно віднести також і м’яз, що зсовує брови, при скороченні опускає внутрішні кінці брів.

3.                        Жувальний м’яз. Прикріпляється до кістки вилиці, відростку вилиці і нижньої частини щелепи. Жувальні м’язи добре видно на обличчі кожної людини, вони багато в чому впливають на характер форми голови.

4.                        Круговий м’яз рота. Оточує ротовий отвір, обумовлює товщину губ. Круговий м’яз рота ділиться на дві частини - зовнішню і внутрішню. При скороченні внутрішньої частини, кути рота зближуються між собою, надаючи круглу форму губам; при скороченні зовнішньої частини, губи щільно закривають отвір рота. При зворотній дії кругового м’яза рота верхня губа і крила носа підіймаються, а нижня губа і куточки губ опускаються.

5.                        Вираз обличчя багато в чому залежить від мімічних м’язів, що прикріпляються одним кінцем до кісток черепа, а іншим - до шкіри. Скорочуючись, вони збирають шкіру в складки, додаючи обличчю того або іншого виразу.

                                                                                   

 

Рис. №5

Пошук та аналіз помилок допомагає дітям прийти до висновку, що треба пригадати такі поняття: 1. Поняття «велика форма». 2. Метод роботи «відносинами».

Вчитель показує таблиці з означених понять з методичної розробки й пропонує виправити помилки. Важливо приділяти увагу цілісності та загальності всього етюду.

IV  Робота над темою.

Учні створюють два коротких етюди у тоні та кольорі. Це допоможе при роботі над етюдом на великому форматі. Потім діти переходять до роботи на великому аркуші. Викладач нагадує, що треба якомога частіше вставати й порівнювати свій етюд та натуру одночасно.

Вчитель пропонує відповісти на такі запитання: 1. Чи однакова за кольором шкіра на різних частинах обличчя? 2. Що таке «велика форма» в етюді голови? 3. Які засоби для виявлення об’єму використовують у живопису? 4. Що таке метод роботи «відносинами»? 5. Як «поєднати» голову з тлом?

Вчитель підкріплює діалог із учнями демонстрацією методичних таблиць або ілюстраціями, малюнками, власним прикладом.

V    Самостійна робота учнів.

Діти за допомогою вчителя аналізують свої роботи, шукаючи недоліки. Зробивши висновки, виправляють помилки. На допомогу приходить вчитель. Більшість учнів зразу ж прагне промальовувати очі, думаючи, що чим раніше вони будуть намальовані, тим більше вдасться передати схожість. Це невірно. Необхідно, перш за все, конструктивно визначити очноямкові западини і їх характерні особливості, вірно узяти тонові відносини до всієї голови і тільки тоді приступати до малювання самих очей. Малюючи окремі частини лиця, не слід забувати про симетричність їх розташування; намічаючи опуклості лівої кістки вилиці, зразу ж необхідно намітити і праву; малюючи праве око, одночасно необхідно малювати і ліве, зразу ж перевіряючи їх побудову.

«Адже можна ж на обличчі посадити дуже схоже око, - говорив П. П. Чистяков, - направо і набагато нижче. Що виходить? Хороше, так не на місці... А не на місці, тому що художник не мислив формою, суттю зображуваного... Адже потрібно, щоб кожна лінія малювала форму, мускул, кістку, щоб не було просто штриха на папері, а була певна частина, деталь форми, щоб реальна форма предмету диктувала художнику весь характер роботи на площині, керувала кожною лінією, кожним штрихом. Тільки при такій постановці малюнок може примусити художника кожен крок свій обговорювати і не кидатися дарма і куди попало, а слідувати вказівкам натури, суворо дотримуватися порядку зображення».

Губи також мають свою форму (наприклад, схожі на пелюстки), свій об’єм; тому їх потрібно ліпити формою, визначаючи, де вони чітко є видимими, де моделюються м'яко, а де поступово втрачаються.

Ніс має свої грані світла, півтіні, тіні, свої відтінки світла, нарешті, свій характер. Ніс - призма, око - куля, шия - циліндр.

У живописі голови повинен застосовуватися метод роботи «відносинами», тобто, діти повинні не тільки точно підібрати колір того або іншого місця форми, але і враховувати дію і взаємодію сусідніх кольорів на цей колір і вплив даного кольору на сусідні. Метод живопису «відносинами» повинен бути основним у нашій практиці. Він дозволяє відтворювати форму, простір і застереже від розфарбовування.

Отже, заготовивши на палітрі суміші для живопису голови, постає питання: з чого почати писати?

Краще починати з прописки тіньових місць натури, а потім, визначивши тло і світлову частину, вести конкретизацію форми в освітленій частині. Буває, що світлова частина ясніша за кольором. Тоді, можливо, має сенс почати з неї і потім тільки шляхом порівняння підходити до тіней.

Зробивши першу прокладку тіні голови, тут же прокладіть світлову частину, але треба мати на увазі, що тінь — це не просто затемнена чорною фарбою суміш, заготовлена для світлової частини голови. Колір тіні потрібно визначити. Він може бути холоднішим за світло, а може бути теплішим. Це можна визначити за натурою.

Вгадати колір тіні, світла, півтону по відношенню до фону і один до одного, знайти між ними зв'язок - єдність і конкретність - може тільки око художника, а не теоретичне міркування.

Як тільки ви по тлу покладете декілька крупних планів, вгаданих в тоні і кольорі, так відчуєте, що тло, що знаходиться за головою, порушує площину полотна і створює для голови простір. Тут відразу ж тих живописців, що тільки-но починають, хочеться застерегти від однієї помилки, яка полягає у тому, що вони часто вважають своїм обов’язком фарбувати тло як можна рівніше. Вони ніби бояться, що у фоні помітні мазки пензлем, і неодмінно захочуть їх скоріше згладити. Таке бажання багатьох учнів-початківців. Виконавши це, учні тим самим «сплощують» простір, начебто наближають фон до голови, і полотно просто з білої площини перетворюється на сіру площину, до якої голова «прилипає». Не треба намагатися тло фарбувати рівно з педантичною акуратністю, хай в ньому також поєднуються холодні і теплі відтінки, навіть якщо фон і вирішений майже одним кольором.

Виліпивши пензлем всю голову, прагніть не збивати форму, яку ви знайшли в рисунку. При цьому не прагніть швидше зробити дрібні деталі (ніздрі, очі). Багато недосвідчених художників хочуть щоб не стало швидше намалювати очі. Саме намалювати, а не написати. При цьому вони, не знайшовши загальних колірних відносин, зразу ж беруться за дрібну кисть і якоюсь сіро-чорною фарбою починають малювати: прокреслювати віка, нанизувати вії, брови. А спочатку треба визначити очноямкові западини, характер їх тону і кольори, а потім, краще по сирій фарбі, «ліпити» і самі очі. Саме «ліпити», оскільки очі, віка теж мають свою форму, свої об'єми. Тому їх теж треба сприймати не як лінії, а як форми, як об'єми, що складаються з декількох планів.

Етапи ведення роботи:

1.Виявлення «великої» форми, знаходження співвідношення загального світла та тіні голови. Починаємо з кольору тіней. Порівняння тіней між собою.

2.Деталізація частин обличчя, уточнення анатомічних особливостей натури.

Знаходження проміжних тонів

3.Узагальнення та цілісність співвідносин за натурою.

У результаті роботи над таким етюдом учень повинен навчитися вирішувати в кольорі загальну конструкцію голови і її частин, навчитися ліпити тоном деталі голови: очі, ніс, губи, вуха. Задача тут полягає в тому, щоб не розфарбовувати голову якимсь тілесним кольором, а писати її у всьому багатстві і колірній складності. Але не завжди учень бачить голову загально, його око так й намагається затриматися на частинах обличчя. Це завжди боротьба за загальне бачення натури.

Початківцям треба намагатися утримувати увагу, докладати зусиль, щоб виробити такий принцип роботи, який дозволяє постійно порівнювати частини голови між собою. порівнювати необхідно не тільки з точки зору форми, пропорцій й характеру, але й з точки зору кольорових відносин.

Для вирішення задачі живопису голови необхідні досвідченість, увага. Треба відчувати, як форма голови будується кольоровими відносинами. Тому при розробці форми деталей кожним мазком пензля треба виявляти визначену частину форми й обов’язково відрізняти за кольором один мазок від іншого.

Типові учнівські помилки при роботі над живописом етюду голови:

1.Зайва деталізація в етюді голови.

2.Не має порівняння з натурою, не працюють методом живопису «відносинами».

3.Однаковість тону, кольору мазків, відсутність рефлексів.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Повторення понять, які розглядались на уроці №1 та уроці №2. Знання цих понять допомагає учням знайти правильні кольорові відносини за натурою.

Діти розуміють, що неуважність та механічне передання кольору та форми не можуть привести до хорошого результату.

VІІ Підсумок уроку.

Вчитель пропонує дітям вибрати найвдаліші рисунки. Дає домашнє завдання:

виконати декілька етюдів з натури. Дуже важливо, щоб учень сам відчув необхідність виконання домашнього завдання.

УРОК №3 Тип уроку: комбінований.

Хід уроку №3:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже починали роботу над живописом етюду голови на великому аркуші.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Етюд голови людини. Продовження виконання роботи». Мета уроку: «Поетапне виявлення кольору та форми голови».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередньому уроці?» Учні: «На попередньому уроці ми вирішували такі задачі: займалися пропискою етюдів голови». Вчитель: «Які етапи виконання живопису голови?» Учні: «Етапи виконання етюду живопису голови: 1. Виявлення «великої» форми, знаходження співвідношення загального світла та тіні голови. Починаємо з кольору тіней. 2. Деталізація частин обличчя. Знаходження проміжних тонів. 3. Узагальнення та цілісність співвідносин за натурою».

Вчитель: «Зараз ми з вами розглянемо усі наші роботи, звернемо увагу на наші етюди».

ІV Робота над темою.

Перегляд учнівських робіт свідчить, що в них є досить багато невдалих місць. Діти самі або за допомогою вчителя знаходять та вказують ці помилки. Вчитель: «Як треба виконувати роботу над етюдом?» Учні: «Роботу треба вести взагалі. Існує принцип «від головного до другорядного, й від другорядного знову до загального».

V Самостійна робота учнів.

Потім учні продовжують роботу на великому форматі.

Вчитель нагадує про етапи роботи:

1.                        Широким пензлем починайте складати на палітрі суміші. Щоб не впасти в білуватість і добитися звучного, густого, насиченого колориту, краще починати з найтемніших місць. Склавши суміш для тіні одягу, покладіть мазок на папір; не лякайтеся, якщо він видасться дуже чорним в оточенні білого паперу. Коли запишете папір навколо тіні одягу, він буде якраз таким, яким повинен бути - начебто тональним «камертоном». Тут же на палітрі поряд складіть суміші для тіньових місць голови, для тіні волосся і для тла.

Поклавши декілька широких плям на темні місця етюду, ви складаєте суміші для світлових мас голови. Коли знайшли тіньові місця і тло, то тут же на палітрі, в оточенні цих тонів намагайтесь знайти світлу частину лоба, щік, підборіддя і покладіть упевнено на ті місця, де вони повинні бути. Таким чином, кладіть мазок до мазка: мазок на лоб, мазок на щоку, мазок на півтон носу, не забуваючи й тло.

2.                        Для світлих частин голови складайте змішані мазки з густої фарби, кладіть їх більш пастозно, начебто передаючи рельєф (об’єм) голови. Якщо деякі мазкі виявилися невірними в тоні або кольорі, то не перекривайте їх новими мазками, а знімайте і кладіть нові. В результаті такої прописки у вас вийде щось на зразок мозаїки крупних плям, які хай грубувато, але вірно будують кольором форму голови в просторі.

3.                        Далі у вас виникне здивоване запитання: «Як же далі вести роботу, що робити з цією мозаїкою?»

Деяким з вас така прописка покажеться грубою, такою, що не виражає м'яких форм голови, і захочеться вам взяти суху широку кисть і стушувати різкі грані вашої «мозаїки». Якщо ви так поступите, то зробите величезну методичну помилку і правильно початий етюд перетворите на антихудожній портретик.

Не стушовувати треба «мозаїку», що вийшла, а знаходити проміжні тони, якими ліпити дрібніші форми голови.

Так само мазками, але за допомогою дрібніших пензликів, визначайте форму брів, намічайте очі і сирою фарбою, весь час порівнюючи з оточуючим, виліпить повіки.

Ніколи не пишіть спочатку одне око, потім інше, а робіть їх обидва разом:

мазок на ліве віко і тут же мазок на праве, весь час стежачи за їх побудовою, за тим, щоб вигляд одного ока відповідав вигляду іншого.

Прагніть вгадати тон носа по відношенню до щік, лоба, підборіддя. Часто у чоловіків ніс буває темний і іншого кольору, ніж щоки.

Щоб передати м'ясистість кінчика носа, іноді доводиться пастозні мазки фарби, встановлені пензлем, пом'якшити дотиком пальця, а зверху, знову-таки по сирому, класти відблиск. Але відблиск робіть не білилами, а знайдіть його колір.

Губи ліпіть м'яко. Між губами в натурі ви ніколи не побачите лінію, тому і розділяти верхню губу від нижньої треба не лінією, а теж планами і м'яко, як в натурі.

Таким чином, ведучи етюд від дуже крупних колірних плям до дрібніших форм, весь час порівнюючи колір, тональність, пропорції і піклуючись про цілісність, можна довести етюд до повної завершеності форми, до передачі матеріальності натури.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Самостійне та за допомогою вчителя виявлення помилок. 

VІІ Підсумок уроку.

Учні трохи стомлені, але задоволені результатами своєї праці. Вчитель пропонує відповісти на такі запитання: 1. З чого починають писати етюд зі світла та тіні? 2. Що таке принцип «від головного до другорядного, й від другорядного знову до загального»? 3. Яка різниця в кольорі між частинами обличчя?

Будуючи методику роботи з учнями, не можна забувати, що з багатьма питаннями побудови зображення вони стикаються вперше. Те, що для педагога є елементарним, для учня-початківця буває несподіваним відкриттям. Для нас, педагогів, поняття «велика форма» не вимагає особливих роз'яснень, але для початківця тут багато що є незрозумілим. Ми говоримо: ніс - призма, око - куля, шия - циліндр. Але учень цього не бачить, оскільки він звик безпосередньо сприймати реальну форму. Тому задача педагога полягає в тому, щоб підвести учня до розуміння цього, допомогти йому розібратися в своїх спостереженнях.

Якщо педагог помічає, що його слова незрозумілі тим, хто вчиться, то йому необхідно використовувати дидактичні матеріали - таблиці, схеми, малюнки, різні моделі. Алей тут від педагога потрібне терпляче і методично продумане керівництво.

 

    

Учнівські малюнки над довгим етюдом голови людини. Етапи роботи

Спочатку виконання короткострокових начерків та етюдів в тоні та кольорі. Сушицький С., 11 р.

Яцура Н., 13 р.                      Сушицький С., 11 р.

 

Микитенко І., 15 р.              Сарнавська О., 13 р.

 

 

    

Методична розробка викладача ДШМ Білоус Г. В.

Голова людини. Довгий етюд

 

 

 

    

                               1.                                                                                     2.

 

 

 

 

 

 

Етапи ведення роботи над етюдом голови людини:

1.                     Виявлення «великої» форми, знаходження співвідношення загального світла та тіні голови.

Починаємо з кольору тіней.

2.                     Деталізація частин обличчя. Знаходження проміжних тонів.

3.                     Узагальнення та цілісність співвідносин за натурою. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

                 1.                                                                              2.

 

 

 

 

 

Етапи ведення роботи над етюдом голови людини:

1.                  Виявлення «великої» форми, знаходження співвідношення загального світла та тіні голови.

Починаємо з кольору тіней.

2.                  Деталізація частин обличчя. Знаходження проміжних тонів.

3.                  Узагальнення та цілісність співвідносин за натурою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

Урок живопису у 6 класі. «Виразні можливості кольору. Натюрморт «Пори року»

Тема програми: «Виразні можливості кольору. Натюрморт «Пори року».

Тема уроку: «Натюрморт «Пори року», закінчення роботи».

Мета уроку: навчальна –«Вивчення виразних можливостей кольору у живопису. Розвиток асоціативного емоційного сприйняття форми та кольору. Взаємозв’язок між настроєм та формою й кольором, фактурою»; розвиваюча - «Вміння працювати з палітрою, розвиток асоціативного мислення»; виховна – «Виховувати стійкий інтерес до мистецтва».

Матеріали та приладдя: для викладача - методичні таблиці, репродукції та малюнки, натюрморти «Пори року» («Осінь», «Зима», «Весна», «Літо»), які підготовлені викладачем для виконання завдання; для учнів - гуаш, пензлі, палітра, малюнки натюрмортів із попереднього уроку.

Тип уроку: урок комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв..).

Хід уроку:

I       Організація учнів до уроку.

Діти сідають так, щоб було зручно починати роботу над натюрмортом.

Розкладають гуаш, палітру тощо.

II     Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Виразні можливості кольору. Закінчення натюрморту «Пори року». Мета уроку: ми повинні навчитися за допомогою виразних можливостей кольору створювати через натюрморт асоціацію певної пори року, передавати настрій. Різні форма й кольори, фактура визивають у глядача різні емоції. Наша задача - зрозуміти й використовувати особливості кольору.

III  Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Краще зрозуміти особливості кольору допомагає художникам наука про колір (кольорознавство або колористика). Наука про колір виникла дуже давно. Наприклад, ще в IV столітті до н. е. в Стародавній Греції вчений Аристотель намагався пояснити походження кольору і різні колірні явища. Найбільший італійський художник епохи Відродження Леонардо да Вінчі в своєму «Трактаті про живопис» дає такі відомості про колір, які мають велике практичне значення і для художників нашого часу.

Кожен вид мистецтва має свою специфічну особливість, художню мову, мета якої відображувати навколишній світ. Образотворче мистецтво має свою особливу мову, за допомогою якої художник повідомляє глядачеві те, що вважає за потрібне.

Складові елементи мови образотворчого мистецтва: малюнок, колір, лінійна і повітряна перспектива, ракурси, колорит, фактура, світлотіньове моделювання, композиція. Усі ці чинники допомагають митцю створити художній образ. Уявіть, що всі кольори зникли з навколишнього світу, і ми бачимо його тільки сіро-білим. Яка смутна, одноманітна і незвична картина вийде! Виявляється, як багато в нашому житті означає колір!

Колір є найбільш специфічним для живопису засобом. Його експресія, здатність викликати різні відчуття, асоціації підсилює емоційність зображення. Колір обумовлює образотворчі, виразні і декоративні можливості живопису. У творах живопису колір утворює цілісну систему (колорит). Зазвичай застосовується низка взаємозв'язаних кольорів і їх відтінків (барвиста гамма), хоча існує також живопис відтінками одного кольору (монохромна).

Виразні засоби живопису, тобто художні засоби живопису: колір, рисунок, композиція, колірний і світловий контраст, фактура барвистої поверхні і виразність мазків.

Важливу роль в живописі має також барвиста пляма або мазок художника. Мазок сприяє пластичному і об'ємному ліпленню форми, передачі її характеру і фактури. Художник передає за допомогою кольору, колірних відчуттів, колірних поєднань, гармонії холодних і теплих кольорів всю різноманітність настрою, відчуттів. Які фарби визивають у нас відчуття радості, ніжності, суму?»

Учні: «Відчуття радості нам надають фарби контрастної гами, відчуття ніжності надають фарби, в які було додано білої фарби, а відчуття суму – чорної».

Вчитель: «Яка форма та фактура дає відчуття радості, ніжності, суму?»

Учні дають відповідь, спираючись на таблицю: «Плавні округлі лінії та форми, які направлені вгору, дають відчуття радості. Різкі ламані лінії та форми, які мають напрямок донизу, дають відчуття суму. Тендітні, легкі, мов мереживо, лінії та форми дають відчуття ніжності».

Вчитель: «Правильно, ми ці знання застосували в наших натюрмортах».

IV Робота над темою.

На попередньому уроці з живопису діти писали натюрморти «Пори року», а сьогодні вони закінчують свої роботи.

Натюрморти «Пори року». Розглянемо докладніше виразні засоби живопису, які необхідні для кожного натюрморту.

Натюрморт «Осінь». Осінню палітру складають фарби з теплим основним тоном, немов випромінюючі світло. Дуже ефектно виглядають композиції, побудовані на контрастах синього і оранжевого, жовтого і фіолетового, червоного і жовтого; темні червоно-коричневий, бордовий і фіолетовий кольори яскравіші і помітніші у поєднанні зі світлими охристими тонами. Наш натюрморт «Осінь» складається з 2-х контрастних пар: контрастів синього та оранжевого й жовтого та фіолетового. Пляшка, яка за формою нагадує гроно винограду, допомагає розкрити художній образ натюрморту.

Натюрморт «Зима». Для зимової палітри характерні світлі відтінки блакитного, фіолетового, сяючі синюваті тони льоду, контрасти білого і чорного кольорів. Композиції найчастіше ясні, чіткі, лаконічні. Романтичний образ зими допоможуть створити ніжні кольори, що вдало поєднуються з нейтральними сірими відтінками. Наш натюрморт «Зима» складається з білого, блакитного, синього. Білий глек та скляна темно-синя ваза, які мають складну, з гранями, форму, нагадують крижані кристали.

Натюрморт «Весна». Весною природа одягається в ніжні і не дуже яскраві наряди. Тому і весняна палітра складається з м'яких пастельних тонів: кремового, рожевого, абрикосового, блакитного, бірюзового, ясно-жовтого і охристого. Наш натюрморт складається з ніжних жовтих, зелених відтінків. Яйце – символ життя, яке народжується навесні. Глек має форму напіврозкритого бутона квітки.

Натюрморт «Літо». Фарби літа соковиті, яскраві і радісні. Палітру складають трав'янисто-зелений, яскраво-червоний, малиновий, синій, темно-жовтий і оранжевий кольори. До кожного локального кольору підбирається багата гамма різноманітних складних відтінків. Наш натюрморт складається з заквітчаної вази, квітів, які мають яскраве контрастне забарвлення.

Побудова об'єму і простору в живопису пов'язана: з лінійною і повітряною перспективою; зі світлотіньовим моделюванням; з використанням конструктивних якостей малюнка і просторових властивостей теплих і холодних кольорів.

V Самостійна робота учнів.

Діти працюють з кольором, використовуючи палітру. Формат роботи, обрані контури, силуети, ритм кольору та тону, фактура - усе підкорюється поставленій меті уроку. Задача вчителя - м’яко підвести учня до певного вибору формату, кольору, форми. Між учнями та викладачем ведеться постійний діалог у пошуках виразності. Вчитель нагадує учням про асоціативне сприйняття та емоційну дію кольору, демонструючи репродукції пейзажів знаних митців, де зображені різні пори року.

Емоційна дія кольору. Колір впливає на людину. Колір може не лише радувати, а й викликати роздратування, тривогу, відчуття туги або смутку. Іншими словами, колір має на нас емоційний вплив. Одні кольори заспокоюють нервову систему, інші, навпаки, дратують. Заспокійливу дію дає зелений, блакитний, синій, а збуджуючу - пурпурний, червоний, оранжевий, жовтий кольори. Відомо, що людина, що потребує фізичного відпочинку, емоційного спокою, інстинктивно вибирає темні тони. Якщо ж організм потребує віддачі енергії шляхом направленої зовні активності або інтелектуальної творчості, тоді природною реакцією буде вибір світлих, яскравих тонів.

Асоціативне сприйняття кольору. Дія кольорів обумовлена як безпосереднім впливом на організм людини, так і асоціаціями, які викликають кольори. Так, наприклад, кольори холодної гамми дають дію, що охолоджує, дають людині відчуття снігу, льоду або прохолодної води. Кольори теплої гамми зігрівають, нагадують сонце, світло або вогонь.

Одним із перших, хто почав досліджувати дію кольору, був І. Гете, який як поет зміг переконливо відчути, що в зеленому кольорі поміщені доброта, заспокоєння, здатність заспокоїти око і душу, синій колір викликає відчуття холоду, а червоний діє страхітливо. І. Гете любив розглядувати один і той же пейзаж через скельця зеленого, жовтого, червоного і інших кольорів і спостерігати, як при цьому змінюються сприйняття і емоційний стан людини.

З давніх пір люди надавали кольору особливе значення. В середні віки пурпурний колір означав силу, могутність, гідність; блакитний колір - красу, велич, м'якість; чорний колір у поєднанні з червоним - смерть. Впродовж століть люди порізному сприймали і відчували кольори. Можна передбачити, що стародавні люди не бачили всіх тих кольорів, які бачимо ми. Спочатку навчилися розрізняти яскравіші кольори - червоний і жовтий, а потім вже синій і зелений. Відомо, наприклад, що палітра старогрецьких живописців складалася тільки з чотирьох фарб: червоної, вохри, чорної і білої. Поступово палітра ставала багатшою, але вони ще довго продовжували плутати зелений і синій кольори, а лілову і фіолетову фарби почали розрізняти ще пізніше.

Робота над малюнками повинна проводитися у постійному пошуку виразності, передачі настрою та емоції через виражально-зображальні засоби.

VI Узагальнення та систематизація набутих знань.

Перевірка та огляд всіх малюнків відразу на відстані. Вибір кращої роботи. Аналіз кращих робіт. Перевірка та оцінювання знань, вмінь та навичок.

Вчитель: «Назвіть виразні засоби у живопису». Учні: «Це колір, рисунок, композиція, колірний і світловий контраст, фактура картини і виразність мазків».

Вчитель: «Що таке мазок у живопису, як художники його застосовують?» Учні: «Мазок в живопису – це слід пензля з фарбою, залишений художником на полотні, папері, картоні. Характер мазка (гладкий, злитий або пастозний, роздільний і тому подібне) створює емоційну атмосферу картини, передає відчуття і настрій художника».

Вчитель: «Наведіть приклади емоційної дії кольору». Учні: «Колір впливає на людину. Колір може не лише радувати, а й викликати роздратування, тривогу, відчуття туги або смутку. Іншими словами, колір має на нас емоційний вплив. Одні кольори заспокоюють нервову систему, інші, навпаки, дратують».

Вчитель: «Наведіть приклади асоціативного сприйняття кольору». Учні: «На організм людини мають вплив асоціації, які викликають кольори. Так, наприклад, кольори холодної гамми дають дію, що охолоджує, дають відчуття снігу, льоду або прохолодної води. Кольори теплої гамми зігрівають, нагадують сонце, світло або вогонь».

VII Підсумок уроку.

Дуже важливо, щоб діти прийшли до висновку, що писати - це завжди свідомий процес, який вимагає емоційної віддачі, зосередженості та чітко поставленої мети. Учні повинні навчитися свідомо застосовувати різний емоційний вплив кольору, форми, фактури на глядача, вміти користуватися ритмом ліній, плям та кольору.

Вміти передавати свій настрій та почуття. Учні повинні прийти до висновку, що живописець відбирає в навколишньому світі те, що відповідає його художньому завданню, видозмінює, підкреслює, узагальнює багато чого в одному, прагне передати внутрішні якості людей і закони природи, недоступні безпосередньому зору, свої переживання, своє відношення до них.

Головні виразні засоби живопису:

-  колорит (барвиста гамма, що володіє емоційною дією на глядача);

-  композиція (співвідношення часток картини);

-  перспектива (лінійна, зворотна, паралельна і ін.);

-  світлотінь (розподіл світла і тіні), лінії і барвисті плями;

-  ритм, фактура (характер живописної поверхні, гладка або рельєфна).

Тема «Виразні можливості кольору в живопису» є дуже важливою. Діти проходять початковий курс «Практичного кольорознавства». Всі роки занять за учбовою програмою присвячені системному вивченню основних живописних засобів, їх взаємодії і художній виразності. Послідовно розглядаються живописні можливості кольору і світла, тону і фактури, контуру і форми, ритму і пластики, а також способи об'єднання їх в єдине ціле композиційними засобами. Від завдання до завдання міняється і точка зору на наочний світ, і домінуючий принцип побудови живописної композиції.

Постійна зміна творчих завдань, матеріалів і техніки виконання допомагає збереженню свіжості погляду і сприйняття, звільняє від стереотипних установок і механічних прийомів, примушує шукати нові виразні засоби і живописні форми. Вивчення об'єктивних законів мови живопису, свідома постановка завдань і вибір художніх засобів поєднуються із зануренням в стихію несвідомого, суб'єктивних безпосередніх сприйнять і відчуттів – емоційний і інтуїтивний підхід доповнюється усвідомленим. Знайомство з усім спектром живописних можливостей і застосування їх на практиці допомагає втіленню задуманих образів, передачі певних настроїв і відчуттів, забезпечує різноманітність творчих робіт.

    

Фото натюрмортів

 

Натюрморт «Осінь»                                                    Натюрморт «Зима»

 

 

 

Натюрморт «Весна»                                                    Натюрморт «Літо» Фото учнівських робіт

 

 

Натюрморт « Осінь». Гоцуляк Даша, 12 р., Кульчинська Юля 13 р., Шкітіна Валя 12 р., Славич Діана, 13 р., Гульгорова Богдана, 13 р.

 

Натюрморти «Зима» й «Весна».

Коваль Олеся, 11 р., Куликова Ангеліна, 11 р., Заболотна Надя, 12 р.

 

Емоційний вплив напрямку й руху ліній

 

Рух вгору, надає відчуття радості, легкості

                                                                                                                                       Рух униз надає відчуття суму, важкості   

 

 

Репродукції художників до уроку: Натюрморт «Пори року»

 

 

 

 

 

І. Шишкін. «Дощ у дубовому лісі»

 

 

П. Титенко «Бузок»

 

 

 

Урок з композиції у 6 класі. «Копія фігури людини з репродукцій відомих художників»

Тема програми: «Контрольна робота. Копія фігури людини з репродукцій відомих художників».

Тема уроку: «Контрольна робота. Копія фігури людини з репродукцій відомих художників».

Мета уроку: навчальна – «Виконати копію фігури людини з репродукції знаних митців, вміти аналізувати побудову композиції; ознайомити учнів із теоретичним матеріалом щодо предмету композиція, її головних законів; навчити основним прийомам роботи із копіювання фігури людини з репродукцій знаних митців; вміти аналізувати композиційну побудову картини; вміти виконувати підготовчу роботу над виконанням композиції, а саме - вправи (графічна фраза, композиційна схема, та клаузура, фор-ескіз)»; розвиваюча – «Розвивати образотворчі здібності, художній смак; творчу уяву; сформувати вміння і навички в практичній творчій діяльності»; виховна – «Виховувати вміння оцінювати свою роботу, коригувати діяльність з метою виправлення недоліків».

Матеріали та приладдя: для викладача - наочно-дидактичний матеріал, репродукції картин знаних митців; для учнів - роботи на великому форматі (копії), які необхідно закінчити, гуаш, пензлі, палітра, підготовчі вправи (графічна фраза, композиційна схема, та клаузура, фор-ескіз).

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: проблемний (постановка проблеми з метою забезпечення мотивації і сприйняття дітьми мети навчально-пізнавальної діяльності); ілюстративний (демонстрація наочності); репродуктивний (виконання практичної роботи).

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I     Організаційна частина (2 хв.).

II  Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (3 хв.).

Всі знання знаходяться в єдиному інформаційному полі Землі, люди подібні до приймачів, які зчитують ту інформацію, на частоту якої хвилі вони налаштовані. Отже, наприклад, музиканти в шелесті листя, в шумі вітру і дощу чують музику гармонії природи і перекладають її на ноти. А очі художників вловлюють гармонійне чергування ритмів форми і кольору навколишнього світу, вони свої враження втілюють в художніх образах, створюючи твори мистецтва.

Хід уроку:

I     Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані місця, розкладають необхідні речі.

II  Повідомлення теми та мети уроку та мотивація навчання.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Контрольна робота. Копія фігури людини з репродукцій відомих художників». Мета уроку: «Закінчити виконання копії фігури людини з репродукції знаних митців, та вміти аналізувати побудову цієї композиції». III Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Кожен художник-початківець мріє створити незвичайно прекрасну картину. Нам необхідно звернутися до творчості великих майстрів, щоб у них повчитися майстерності і набратися досвіду. Для цього й існує метод копіювання з робіт знаменитих творців. У нашому випадку - це копія фігури людини. Для цього нам потрібен ретельний аналіз картини, щоб по можливості зрозуміти процес її створення. Ми з вами вже займалися копією натюрморту, пейзажу, а також копіювали портрет голови людини. Нам відомо, що процес створення композиції складається з декількох етапів. А саме: 1. Графічна фраза. 2. Композиційна схема або конструкція. 3. Клаузура; 4. Фор-ескіз.

1.                        Графічна фраза - це комбінація точок і ліній, які розсікають образотворчу площину, подібно лазерному променю.

2.                        Композиційна схема, конструкція - це структура пластичної ідеї, форма з ліній і плям, яка начебто «кристалізується» в просторі образотворчої площині.

3.                        Клаузура - це коли конструкція (композиційна схема) з умовної лінійної схеми починає перетворюватися в плями кольору і тону на зображальній площині, тобто форма «оживає».

4.                        Фор-ескіз - це основа, міні-картина, начебто дитинча майбутньої композиції на великому форматі, яке буде рости і розвиватися в велику картину.

Художник в процесі своєї роботи постійно обдумує, досліджує і формулює певні закони і принципи створення картини. В процесі роботи художник, оцінюючи свій твір, передбачає, що глядач бачить і сприймає цей твір приблизно так само, як і сам художник. І дійсно, загальний емоційний вплив на різних людей виявляється досить схожим. Для створення цього емоційного впливу художник свідомо використовує певні професійні прийоми, засновані на загальних законах зорового сприйняття.

Ці професійні прийоми можна порівняти з клавішами фортепіано. При натисканні лунає певний звук, причому він звучить точно відповідно до визначеного принципом гармонії, а якщо немає – звук фортепіано вважається фальшивим. Подібно до цього зорові образи викликають в душі людини певне емоційне звучання. Людина, будучи частиною земної природи, налаштована на сприйняття її гармонії і краси. І, незважаючи на те, що художник знає «секрети краси», а глядач – ні, загальний емоційний вплив від художнього твору і на художника, і на глядача цілком схожий. Гармонія візуально сприймається через формоутворення, в основі якого лежать єдині закони».

Учитель: «Давайте пригадаємо декілька з них». Учитель звертає увагу учнів на дошку з методичними таблицями: «Нам треба повторити поняття «структура образотворчого поля».

Структура образотворчого поля або образотворчої площині картини. Цікаву думку висловив теоретик мистецтва Сергій Даніель в своїй книзі «Мистецтво бачити. Мова живопису». Для малювання настільки природно використовувати аркуш паперу, що наш сучасник, як правило, мало замислюється про виразні якості самої основи зображення. Досить того, щоб вона була чистою і в міру гладкою, тобто не містила явних фізичних перешкод. Мало кому приходить в голову думка про те, що ця природна основа є продуктом тривалого культурного розвитку, що в ній узагальнено багатовіковий досвід людства. Тим часом чистий аркуш являє собою формулу координації видимого світу, зору і зображення.

Принципову роль у складанні форми образотворчого поля зіграв досвід зорової просторово-часової орієнтації. Перш за все, це орієнтація по сторонах світу («світ» і «світло» тут тотожні), завдяки чому земний простір організовується двома головними осями (лінії «схід - захід» і «північ - південь»).

У вертикальній проекції ці осі співвідносяться як «ліве - праве» і «верх - низ». З найдавніших часів образотворчі моделі світового простору будуються за цим принципом. У простому вигляді прихована, постійно діюча структура поля, яка може бути представлена таким чином: (таблиця 1).

Неважко зробити висновок: будь-яке зображення так чи інакше - прямо або «від противного» - виявляє приховану структуру поля, яке зображення є одночасно згода, і конфлікт з полем, дотримання і порушення структурних правил. Коротше кажучи, воно існує в полі постійної напруги сил. Не можна не приєднатися до німецького гештальт-психолога Рудольфа Арнхейма, який висловив на рідкість вдале порівняння: «Будь-яка лінія, намальована на аркуші паперу, будь-яка найпростіша форма, виліплена зі шматка глини, усі вони подібні до каменя, кинутого в ставок. Як від каменя ми бачимо кола, що рухаються по воді, бо вода реагує, на найменший на неї вплив. Так само й образотворча площина постійно змінюється, коли на ній малює художник. Яка ж повинна бути майстерність художника, якщо йому доводиться, так би мовити, розкидати каміння жменями, точно враховуючи вагу і місце падіння кожного?! Ви, напевно, здивуєтеся, якщо сказати, що тому, хто дивиться на картину, самому доводиться майже безперервно проробляти аналогічну роботу - як глядач, бо зорове сприйняття діє подібним же чином, хоча ця дія протікає несвідомо». Давайте подивимося приклади». Учитель показує на прикладі (таблиці

2).

V Самостійна робота учнів.

Учні допрацьовують свої копії. Учитель: «Давайте повторимо про три рівні організації зображення».

Організація зображення розглядається на трьох рівнях:

КОМПОНОВКА. КОНСТРУКЦІЯ. КОМПОЗИЦІЯ.

Перший рівень - це компоновка, розподіл предметів і фігур на образотворчій площині. Основна мета - заповнення площини, елементарна рівновага. Якщо щось знаходиться праворуч, потрібно врівноважити його чимось зліва, щоб не було порожнього місця. Але, увага, далеко не будь-яке зображення є композицією. На відміну від компонування композиція обов'язково наділена змістом.

Другий рівень - конструкція, схема побудови композиції. З живопису відомі кілька загальноприйнятих конструктивних побудов - в трикутнику, колі, овалі. Конструкція стосується всього лише кількох головних елементів зображення. взаємодій.

Третій рівень – це, власне, композиція. Давайте подивимося приклади. Учитель показує на прикладі (таблиці 3).

Узагальнене бачення. І ще про композицію, цього разу найважливіше. Композиція вимагає від художника розвитку у нього здатності абстрактного мислення, вміння оперувати узагальненими спрощеними, доведеними до геометричного стану формами і силуетними фігурами. Вона вимагає вміння домагатися вдалих і гострих сполучень, вміння оцінювати їх естетичне значення і їх змістовність. У роботі над композицією абсолютно необхідно спочатку спрощувати, узагальнювати. Більше того, саме цими очищеними від зайвих деталей і подробиць формами і треба узагальнено висловити сюжет. Для глядача всі форми і частини картини є живими конкретно - людьми, будинками, деревами, але для художника на початку роботи - це компоненти, це силуети, це кольорові плями, які при певному поєднанні повинні знайти свій сенс і художнє значення.

Учитель: «З чого ж починається робота над композицією? Ми з вами знаємо, що навіть якщо спробувати розмістити на аркуші всього одну точку, то вже постає проблема, як її розташувати найкращим чином. Враження змінюється в залежності від переміщення точки на площині. Замість точки може бути будь-який об'єкт, наприклад, один предмет або навіть кілька. І ось ми з вами підійшли до дуже важливого поняття в композиції - закону цілісності».

Закон цілісності. Завдяки дотриманню першого закону композиції - закону цілісності - твір мистецтва сприймається як єдине і неподільне ціле. Головна риса закону цілісності – неподільність. Неподільність закладається в композиції через знаходження художником так званої конструктивної ідеї, яка здатна об'єднати в одне ціле всі компоненти майбутнього твору. При знаходженні конструктивної ідеї спочатку слід поєднувати основні маси, в силуети яких увійдуть деталі. Значить, розробка деталей допустима лише після визначення положення основних частин композиції. Іншою властивістю закону цілісності є необхідність зв'язку і взаємної узгодженості всіх елементів композиції. Залежно від конструктивної ідеї, виділяється центр уваги, якому підпорядковуються другорядні деталі. Це так званий композиційний центр.

Слово «центр» композиції не слід розуміти буквально, це поняття досить умовне. Ним може бути найбільший елемент, найменший або навіть порожній простір на аркуші. Центр можна виділити контрастним кольором або складною формою. Місце його розміщення може бути будь-яким, але головна частина композиції завжди містить у собі точку або лінію, щодо якої встановлюється рівновага бічних частин або верхньої та нижньої частини.

Учитель: «Отже, увага. Композиційний центр - це центр, який управляє увагою глядача. Він сприяє формуванню композиції як єдиного цілого. Так, скажімо, не дає картині розвалитися на складові елементи. Він утримує увагу глядача, який може довго розглядати картину, при цьому в композиційний центр його увага буде повертатися неодноразово. Це своєрідний магніт, постійно притягує погляд. Здійснюючи візуальну подорож по картинній площині, глядач часто починає маршрут з композиційного центру і в нього ж і повертається.

Давайте проаналізуємо, як організовували композиційний центр художники, копії картин яких ви виконуєте? Для цього згадаємо 5 способів розміщення композиційного центру (таблиця 4)».

5 способів розміщення композиційного центру.

Перший спосіб розміщення композиційного центру - це його збіг із геометричним центром картинної площині. Другий спосіб - це виділення композиційного центру розміром головного об'єкта. Найбільшим елементом в композиції або ж найменшим. Третій спосіб - виділення композиційного центру кольором або тоном. Коли композиційний центр виділяється контрастним кольором (тоном) по відношенню до всього колористичного рішення композиції. Четвертий спосіб - виділення композиційного центру контрастною формою. Коли композиційний центр виділяється предметом складним за формою або відмінним за формою, або ж групою предметів. П'ятий спосіб - виділення композиційного центру фактурою, детальним опрацюванням.

Учні аналізують свої репродукції і кожен визначає свій спосіб виділення композиційного центру. Давайте подивимося приклади. Учитель показує на прикладі (таблиця 4). Учитель: «Ми усвідомили важливість знаходження композиційного центру, а зараз ми ознайомимося як художники застосовували в своїх композиціях правило золотого перетину».

Правило золотого перетину (однієї третини): найкраще місце для розташування головного елемента композиції - це 1/3 по горизонтальній або вертикальній лінії. Таке розташування притягує погляд і виглядає природно.

(Таблиця 5).

VI    Узагальнення й систематизація набутих знань.

Вчитель пропонує учням розповісти про хід виконання їх роботи над копією. Учні аналізують свої роботи, розповідають враження. Відбувається міні-виставка учнівських робіт. Огляд всіх робіт відразу на відстані.

VII  Підбиття підсумків уроку.

Учитель: «Ми з вами переконалися, що композиція кожного разу ставить перед художником складні питання, відповіді на які повинні бути точними, оригінальними, неповторними.

У композиції важливе все - маса предметів, їх зорова «вага», розміщення їх на площині, виразність силуетів, ритмічні чергування ліній і плям, способи передачі простору і точка зору на зображувальній площині, розподіл світлотіні, колір і колорит, пози і жести героїв, формат і розмір твору і багато іншого.

Підіб'ємо підсумок всьому що ми зараз дізналися про композицію: 1. Назвіть етапи створення композиції. Розкажіть про них. 2. Що таке структура образотворчої площини? 3. Що таке композиційний центр картини, наведіть приклади його виділення. 4. Що таке правило «золотого перетину» або однієї третини?

Психологами і фізіологами доведено, що очі і мозок утворюють єдину зорову систему сприйняття, вони нерозривно пов'язані між собою фізіологічно, функціонально і структурно. Око сприймає інформацію у вигляді подразнень сітківки ока, але інтерпретує її мозок. Якщо звернутися до конкретного твору образотворчого мистецтва, то будь-яка картина або навчальна композиція є зоровий подразник, що викликає великий потік сенсорних сигналів, спрямованих до мозкових центрів. Там вихоплюються найбільш яскраві актуальні акценти з потоку візуальної інформації і формується художній образ.

Розкрити перед учнями сутність художнього твору - першочергове і найважливіше завдання художника-педагога. Цілеспрямованою єдністю композиції художник висловлює зміст свого задуму, робить цей задум зрозумілим і вражаючим. Відомий український художник Е. А. Кібрик, виділяючи цілісність не тільки як найважливішу рису композиції, але і як один із основних композиційних законів, звертав увагу на те, що цілісність закладається в композиції відразу через знаходження так званої «конструктивної ідеї». Іншими словами, справжня композиція (тобто цілісність, образність і ідея в єдності) виходить тільки тоді, коли в ній знайдена певна конструкція, що представляє собою єдність з ідейним задумом».

Фото репродукцій, з яких виконувалися копії.

1. Хвостенко «Портрет українки». 2. Дмитренко «Дівчина з бандурою». 3. Тропінін

«Портрет дівчини з трояндами». 4. Ярошенко «Портрет дівчини». 5. Кустодієв «Портрет О. Мурашко». 6. Федотов «Портрет Жданович за клавесином»

 

    

 

 

 

 

 

    

Фото копій учнівських робіт.

Автори: Русавська А., 13 р., Муріна І., 11 р., Котович А., 15 р., Крилов Б., 14 р., Сидоренко В. 14 р.

 

 

    

 

 

 

Етапи роботи над копією

 

    

Таблиця №1. Структура поля зображення

 

 

Таблиця №2а

 

    

Таблиця №2б

 

 

 

    

Таблиця № 2в

 

    

Таблиця №3а

 

 

 

 

 

    

Таблиця №3б

 

 

 

 

    

Таблиця № 3в. Композиційна схема

 

Рубенс. «Полювання на левів»

 

 

 

 

 

 

 

    

Таблиця №4

5  способів розміщення композиційного центру

Перший спосіб розміщення композиційного центру - це його збіг з геометричним центром картинної площини.

 

 

 

 

 

 

 

Другий спосіб - це виділення

композиційного центру розміром головного об'єкта: найбільшим елементом в композиції або ж найменшим.

 

 

 

 

Третій спосіб - виділення композиційного центру кольором або тоном.

Коли композиційний центр виділяється контрастним кольором (тоном) по відношенню до всього колористичного рішення композиції.

 

 

 

 

 

 

 

Четвертий спосіб - виділення композиційного центру контрастною формою. Коли композиційний

центр виділяється предметом, складним за формою,

або відмінним за формою, або ж групою предметів.

 

 

 

 

 

П'ятий спосіб - виділення композиційного центру фактурою, детальним опрацюванням».

 

 

 

 

 

           

Таблиця № 5. Правило золотого перетину (однієї третини)

 

 

 

Найбільш важливий елемент зображення розташовується відповідно до пропорції

золотого перетину, тобто приблизно на відстані 1/3 від цілого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

Урок скульптури у 6 класі. «Художній образ в об’ємній пластиці.

Етюд фігури людини у русі»

Тема програми: «Художній образ о об’ємній пластиці. Етюд фігури людини у русі (із застосуванням каркасу у положенні стоячи)».

Тема уроку: «Закінчення фігури людини у русі. Етапи виконання».

Мета уроку: навчальна – «Створення скульптурного грамотно побудованого етюду фігури людини. Виявлення закономірностей руху, положення фігури у просторі. Застосування комбінованого засобу ліплення. Закріпити поняття:механіка руху людини; комбінований засіб ліплення; пропорції форм фігури людини. Вміти виконувати круглу скульптуру малих форм»; розвиваюча - сформувати навички ведення роботи за етапами, вміння аналізу та синтезу власної скульптурного етюду та етюдів інших учнів»; виховна - виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - методичні таблиці з анатомії людини, ілюстрації зі скульптурою фігури людини, методичні таблиці, що пояснюють поетапне виконання скульптури; для учнів - каркаси з набраним за формами фігури людини пластиліном, які були зроблені на попередніх уроках.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи в певній техніці; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

І Організація учнів до уроку.

Діти сідають на вибрані раніше місця, де вже починали роботу над скульптурним етюдом фігури людини.

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку: «Етюд фігури людини у русі (із застосуванням каркасу у положенні стоячи. Закінчення фігури людини у русі. Етапи виконання». Мета уроку: «Створення скульптурного грамотно побудованого етюду фігури людини. Виявлення закономірностей руху, положення фігури у просторі. Застосування комбінованого засобу ліплення». Нам потрібно закріпити поняття: механіка руху людини; комбінований засіб ліплення; пропорції форм фігури людини».

ІІІ Актуалізація та корекція опорних знань.

Вчитель: «Що було зроблено на попередніх уроках?» Учні: «На попередніх уроках ми вирішували такі задачі: займалися композиційними пошуками, на основі знань із пластичної анатомії, будували каркас та створювали етюд фігури людини в пластиліні на каркасі, застосовуючи механіку руху людини». Вчитель: «Давайте пригадаємо, що таке механіка руху людини», одночасно вчитель демонструє методичні таблиці. Учні: «Механіка руху людини - це особливість фігури людини, яка обумовлена її анатомічною будовою. Без знань пластичної анатомії, особливостей пропорцій фігури не можливо правильно побудувати й виконати фігуру».

Вчитель: «Який засіб ліплення ми застосовуємо в цій роботі?» Учні: «Ми користуємося комбінованим засобом ліплення, а саме - ліплення з використанням пластичного та конструктивного засобів». Вчитель: «Саме цей засіб допомагає краще розподілити основні об’ємні маси у просторі, виявити закономірності руху, пропорцій фігури. Саме це допомагає нам створити художній образ фігури людини у русі в об`ємній пластиці».

IV  Робота над темою.

Діти самі або за допомогою вчителя знаходять та вказують недоліки у роботах. Вчитель: «Що нам зробити, щоб краще передати художній образ фігури людини? Деякі учні не впоралися з етюдом. Як виправити становище? На останньому уроці, коли ви створювали етюди фігури людини, ми з вами зробили висновок, що необхідно вести роботу від головного до другорядного, приділяючи увагу руху фігури. Після того як маси розподілені відносно натури та їм наданий відносний рух, форми повинні бути узагальненими, злитими одна в одну, витікати одна з другої».

V    Самостійна робота груп учнів.

Діти за допомогою вчителя аналізують свої роботи, шукаючи недоліки. Зробивши висновки, виправляють помилки. На допомогу приходить вчитель або учні, які добре зрозуміли тему. Перед перевіркою помилок треба користуватися методичними таблицями з пластичної анатомії та ілюстраціями зі зразками робіт. Вчитель нагадує: «Перш ніж почати щось робити руками, потрібно виліпити в думці». Тобто, нагадує слова великого скульптора Мікеланджело, що «працюють головою, а не руками».

Вчитель наголошує, що спочатку треба відзначати найзагальніше і найголовніше. Мабуть, завжди, в кожен момент роботи, треба розшукувати і схоплювати найбільше зі всього того, що ще не схоплене; але ніколи заради чогось незначного, приватного не відмовлятися від наявної можливості схопити найбільш спільні і крупні залежності, стосунки, розміри, якщо є ще в натурі не взяті нами залежності, стосунки, розміри, більш загальні і великі, ніж ті, які зараз випадково зупинили нашу увагу. Потрібно виробляти в собі «жадібність» такого роду. Вона могла б стати хорошим керівним правилом при встановленні того або іншого порядку дій на початковій стадії роботи над учбовим етюдом.

Вчитель допомагає дітям зробити висновок: «Отже, розглядаючи модель і прагнучи засвоїти її, треба перед тим, як що-небудь зробити, ще зуміти зрозуміти і побачити, що може бути зараз для нас в ній головним. І лише тоді настає черга рук. Ліплення з натури тим і важке, що із самого початку вимагає узагальнюючої роботи думки».

Вчитель говорить про те, що існують начебто «ступені важливості». Якщо ми ліпимо з натури, і то, дивлячись на модель, необхідно вчитися розрізняти в ній начебто ступені важливості, що спускаються, як сходи, від найважливішого, тобто найбільшого або спільного, до найдрібнішого, дрібніше за що нас вже ніщо у фігурі не цікавить. Ці «ступені важливості» дані самим устроєм людської фігури. У роботі ми повинні уважно стежити за тим, щоб не перескочити ні через жоден ступінь. Не потрібно займатися дрібним, якщо ще не взяте велике, до складу чого входить це дрібне. Якщо велике взяте, тоді можна бути упевненим, що будь-яке дрібне або підпорядковане, що входить сюди, рано чи пізно вдасться «посадити» на своє місце. Спускаючись «сходами важливості», треба буде стежити також за тим, щоб на кожному ступені зробити у всій фігурі все те, що хоч і знаходиться в різних кінцях, але відноситься до цього ж ступеня, і тільки потім «спускатися» на наступний.

Потрібно стежити, щоб не заглибитися дуже далеко в уточнення якої-небудь із часток, якщо інші настільки ж значущі частки або хоч би одна з них дуже відстали. У нас з'явиться декілька напрямів, якими піде спуск «сходами важливості», послідовне уточнення. До певного часу не треба захоплюватися надмірним просуванням якимнебудь одним напрямом. І вже зовсім не дозволено на початку роботи займатися уточненням будь-якої однієї частки в той самий час, коли інша частка такого ж порядку важливості ще навіть не намічена.

Вчитель нагадує, що коли ми тільки-но вживали вираз «взяти» або «схопити» всю фігуру або частку, ми не мали на увазі негайного наповнення всього об'єму і позначення спільної форми. Ми мали на увазі, насамперед, необхідність встановити місце розташування і найбільш характерний розмір - інакше кажучи, роботу переважно над спільним рухом, найбільш важливими пропорціями і зв'язками часток.

Виходячи із завдання схопити (у вказаному сенсі) всю фігуру в цілому і зробити це по можливості швидко, але в той же час без поспіху, ми вважаємо за потрібне на самому початку роботи звернути увагу переважно на небагато конкретних точок і ліній тіла людини, сукупність яких ми назвемо остовом побудови. Цей остов послужить для нас начебто скелетом пластилінового або глиняного тіла. Останнє підкорятиметься йому.

На початку ліплення ми зосереджуємо увагу переважно на елементах остову побудови, для того щоб без затримки охопити ним всю фігуру. Елементи остову побудови зіграють роль віх, або маяків. Ми беремо мінімальне число маяків. Менше вже не можна - зникне визначеність. Більше - можна, але на самому початку поки не потрібно, щоб не уповільнювати процесу охоплення фігури в цілому.

Вчитель запитує в учнів, які це елементи остову будови. Учні відповідають, що це: передня й задня головні лінії фігури. А саме, наприклад, щоб правильно знайти пропорції й форму торсу людини, треба в думках провести пряму - «сьомий шийний хребець - яремна ямка» і відчути її нахил, пропорційне відношення її довжини до всього іншого та її напрям «ззаду - вперед», й ми отримаємо відповідний рух майбутньої грудної клітки.

Остов побудови можна порівняти по ступеню його значення для роботи з першою ланкою ланцюга, за яку треба потягнути, щоб витягнути потім весь ланцюг. Знання просторової системи, званої нами остовом побудови, і розуміння необхідності проглянути її всю, перш ніж дозволити собі заглибитися в будь-що інше, допоможе боротися зі звичайною спокусою переліплювати і перемальовувати з однієї точки зору, привчить ставитися до фігури як до єдиної, хоча і складної, просторової системи.

Типові учнівські помилки при роботі над скульптурним етюдом: 1. У фігурі неправильно визначені «слідки», й вона «падає». 2. Звичка ліпити частинами, а не починати з головного, тобто з остову побудови. 3. Немає звички ліпити одночасно двома руками. 3. Забувають вести роботу з усіх боків (огляд по колу). 4. Недостатньо виразний силует.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх етюдів відразу на відстані, бажано, кожен розгледіти ще й по колу. Повторення понять, які розглядались на уроці. Знання цих понять допоможе учням знайти правильні відносини за натурою. Діти розуміють, що неуважність та механічне передання форми фігури людини не веде до хорошого результату. Й навпаки, уважність, активність при виконанні етюду дає можливість створити гарну роботу. Кращі роботи можуть бути вибрані для шкільної виставки.

Фото учнівських робіт ДШМ

 

 

                                                                                                       

 

Сушицький О., 14 р.

 

                     

 

Давидова Л., 12 р.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

    

Форми та методи підвищення ефективності самостійної роботи над розвитком знань, вмінь та навичок в позаурочний час

Стаття

I. 1.1. Сутнісній зміст проблеми – головні суперечності між існуючими теоретичними знаннями і практичним станом питання.

Основна задача України – розвиток особи дитини у культурному плані. Образотворче мистецтво як учбовий предмет не закінчується науковим перекладом основних положень реалістичного мистецтва, воно, перш за все, має завдання виховати самостійну творчу особистість.

Важливо пам’ятати, що знання та навички, отримані в дитячій школі мистецтв, є міцним муром подальшого зростання маленького художника, майбутнього громадянина України. Викладачі шкіл естетичного виховання разом із викладачами образотворчих шкіл докладають великих зусиль для гармонійного розвитку кожного учня, але існують об’єктивні суперечності. Звертаючись до досліджень сучасності у педагогіці та психології, ми бачимо таке ось явище.

Психологічна наука, педагогічна практика намагаються сформувати та розвинути в індивіда принаймні три якості: здатність самостійно оволодівати знаннями, смак до творчості й моральні цінності. На перший погляд, ці завдання порівняно легко вирішувані, оскільки саме творчість уособлює в собі тріаду «основних її видів - праці, пізнання і спілкування» (Б. Ананьєв).

Проте на шляху до цієї благородної мети викладачі мають сильних противників, зокрема, байдужих спостерігачів, критиканів типу: «Оце так вони вчать!» Освіта - дошкільна, шкільна і професійна - могла б значно ефективніше співпрацювати з дошкільником, учнем, студентом, якби з нею тісно співробітничали: сім'я, церква, виробнича сфера, підприємницькі структури, армія тощо. Одне слово, вся соціокультурна сфера, що прилягає до навчально-виховного закладу.

Досить вагомий противник навчання - економічний чинник, котрий відволікає батьківський корпус від його найвідповідальнішої і найважливішої соціально-суспільної і духовно-етичної функції - виховання дітей. Останніх - від їх провідної діяльності - навчання. Багато батьків і по сьогодні, через стільки років державної незалежності України, вимушені шукати заробітку на стихійному ринку праці, аби матеріально забезпечити сім’ю, вчити дітей, а нерідко й дбати про покращення житлових умов.

Усі ці соціально-економічні та деякі інші негаразди нерідко переповнюють розум, серця і душі неповнолітніх громадян негативними для їх віку проблемами, породжують розбрат між поколіннями, дезорієнтують учнівську молодь щодо адекватного вибору професії, а то й підводять її до жахливої думки: «А чи варто взагалі далі вчитися, витрачати кошти, час, здоров'я, коли наш інтелектуальний потенціал суспільством незатребуваний, а самоактуалізація моєї особистості така проблематична?» А ще ж гальмуючим чинником у навчанні, досягненні мети юнака чи дівчини з простої сім'ї є трутень-одноліток, котрий не вчився і не працює, але за рахунок спритних батьків, родичів шикує, як сам хоче.

У суспільно-культурному розвитку людей дуже важливо з'ясувати як духовноморальні чинники, що об'єднують покоління, певні соціальні прошарки людей, так і причини, котрі породжують непорозуміння.

Розпалювана політичною елітою соціально-економічна криза в свою чергу породжує або підсилює психолого-педагогічні, морально-етичні, духовнопрагматичні та ін. проблеми. Але, по-перше, їх не потрібно примножувати депресивним станом батьків. А, по-друге, вони мають розв'язуватися в суспільстві відразу на рівні трьох поколінь: дітей, батьків і прабатьків.

Адже дорослих і неповнолітніх членів суспільства влада, керівництво певного відомства чи підприємства, навчального закладу чи установи можуть розподіляти на певні групи, категорії за надуманими ними критеріями скільки завгодно, але без внутрішньої самодиференціації, внутрішньої самоспрямованості, самобутньої культурності особистість може залишатися аморфною. Зовнішні зусилля, прикладені до групи, колективу чи суспільства з метою їх диференціації, можуть слугувати лише своєрідним каталізатором прискорення або засобом уповільнення для самодиференціації певних особистостей. Це ж саме можна сказати й про відповідні соціальні, економічні, правові, психологічні умови, в яких відбувається життєдіяльність дорослих людей і неповнолітніх.

Загальновідомо, що творча особистість сповна самоактуалізовується, якщо зовнішні «гальма» відсутні або, принаймні, послаблені. Отже, у всі історичні періоди роботодавець був зацікавлений в працівниках мислячих, чесних, відданих, енергійних, у справжніх професіональних майстрах своєї справи.

Робочий і конструктор, архітектор і лікар, агроном й військовий можуть з успіхом використовувати навички та знання, набуті на уроках в дитячій школі мистецтв. Ми готуємо підростаюче покоління не до вузького фаху художника, а допомагаємо оволодіти основами образотворчого мистецтва, які конче необхідні кожній людині. Малювання з натури сприяє точності та ясності думки, розвиває просторове мислення, а це дуже важливо для творчості та винахідництва. Для кваліфікованого робочого, для техніка, інженера володіння усіма цими якостями надзвичайно важливе.

1.2. Обґрунтування актуальності проблеми з позиції запиту практики.

Науково-педагогічні досліди досить переконливо доказали, що основним засобом у справі пізнання реального світу є спостереження, а воно розвивається й вдосконалюється краще за все під час малювання з натури. Ще великий швейцарський педагог-демократ Песталоцці вказував на це. Він стверджував, що перший крок до пізнання природи – споглядання, яке краще за все розвивається через малювання: щоб правильно мислити, необхідно правильно розглядати, необхідно привчити око дивитись на все, порівнюючи, аналізуючи, групуючи, а ця якість розвивається у людей через вміння малювати.

Малювання з натури привчає учня уважно спостерігати світ, пізнавати його закони, закарбовувати у пам'яті його характерні форми.

При малюванні з натури усі поняття, судження про предмет стають більш конкретними й ясними, бо натура, що знаходиться перед очима, доступна зору, дотику, виміру та порівнянню. Жоден учбовий предмет, в особливості, у початкових класах, не забезпечує такої активної уваги учнів до предмету, запобігає такому розвитку мислення, не підготовлює їх в такій мірі до наукових пізнань, як малювання з натури.

Зображення на двохмірній площині тримірних об'ємних тіл сприяє розвитку просторового й образного мислення.

Вміння зображати приходить разом із вмінням бачити, аналізувати побачене, знаходити в ньому головне, зі звичкою до постійного контролю за своїми діями, до порівняння намальованого з натурою.

Навчаючи малюванню з натури, ми не тільки надаємо можливість учню зрозуміти закономірності будови форми, але й наочно перевірити їх істинність за натурою. Без наполегливої систематичної роботи по оволодінню образотворчою грамотою не може бути хороших результатів у навчанні. Як підтримувати постійний інтерес до мистецтва? Що робити викладачу для розвитку творчих здібностей учнів? У цій справі необхідно напрацьовувати визначену систему в ускладненні форм та методів. Образотворчі вміння та навички складаються в результаті систематичних постійних завдань та вправ

Ось чому викладачі приділяють велику увагу малюванню з натури у класі та дають завдання додому. Неможливо без постійних домашніх вправ отримати високий рівень знань, умінь та навичок.

1.3. Аналіз рівня розв'язання проблеми в педагогічній практиці.

Творчий початок як активна сторона образотворчої діяльності нарощується поступово – від елементарного спонтанного рівня до категорії творчого мислення. Наприклад, при малюванні людини в молодших класах учні виконують вправи вивченню основ анатомічної будови, форми, пропорції, пластики. Вони навчаються володіти вмінням ліпити форму кольором, передавати умови освітлення та інше. Але це тільки підступи до портрету, основа для зображення. Основна мета учбових завдань на цьому етапі - в тому, щоб дати учню суму знань та навичок, які необхідні для вирішення більш складних творчих завдань, наприклад, портрет із руками та ногами в інтер’єрі та інше. В старших класах, особливо у випускному, учень має завдання створення творчого портрету.

Таким чином, на кожному рівні навчання творчі та учбові задачі повинні знаходитися у тісному взаємозв’язку, розумно поєднуватися й правильно розумітися учнями. Треба завжди пам’ятати, які задачі повинні бути домінуючими у тому чи іншому завданні, формі роботи на тому чи іншому етапі навчання.

Для малюнка в наш час характерна новизна змісту. Нові ритми не можуть не народжувати у художника прагнення до нових малювальних ритмів, композиційних рішень, технічних прийомів. Розвиваючи художнє бачення в учнів, виховуючи в них відчуття нового, треба постійно акцентувати їх увагу: у навчанні важливо навчитися бачити цілісно. До цілісності зображення можна прийти різними шляхами. Але в усіх цих випадках, пам’ятаючи про ціле, не випускати з поля зору взаємозв’язок деталей, їх супідрядність. Цілісне бачення включає в себе проблему характеру. Вміння виразити характер – це вміння знайти взаємовідносини між головним та другорядним у даному об’єкті.

Виховання почуття цілісності повинно знаходити практичне рішення вже у молодших класах. Проблема ця дуже велика та багатопланова, звісно, не окреслюється одним загальним лаконічним рішенням. Йдеться про те, щоб з самого початку прививати вміння заздалегідь зримо уявляти результат, всемірно розвивати уяву, з тим, щоб ще не почавши роботу учень у своїй уяві бачив малюнок здійсненим, а саме - як він буде виглядати.

Для цього треба вміти тренувати вміння зберігати у пам'яті виниклий образ й дотримуватися його під час роботи, ставити перед собою визначені цілі: знати, для чого пишеться етюд, що необхідно виразити в даному етюді, рисунку, начерку.

Малювання «від себе» (термін, звичайно, умовний), композиційне малювання – складний сплав життєвого та художнього досвіду з фантазій художника. У цілому можна визначити роль рисунка, перш за все, як засіб пізнання світу. Тісні зв’язки рисунка з композиційною практикою характеризують два етапи: перша фіксація думки (ескіз) й рисунок як реалізація думки.

У творчій практиці існує взаємозв’язок між малюванням з натури та малюванням від себе.

Мистецтво надає вимоги виховувати в учнів вміння, навички малювати не тільки з натури. В основі розвитку зорової пам'яті лежить точна фіксація раніше баченого. Відмінною рисою розвитку художньої пам'яті (того, що нас в даному випадку більш за все турбує) слугує принцип художнього відбору, який заснований на пластичному баченні.

Не ставлячи задачу надати повний огляд художніх шкіл, де розвитку пам'яті і методам малюванням по пам'яті надавалося принципове значення, наведемо деякі приклади. Наприклад, майстри Відродження пропонували не байдуже змальовування моделі, глибоке всебічне її вивчення, знання зображуваного й потім фіксацію у пам’яті створеного образу.

Варто додати про принципи навчання рисунку видатного французького педагога XIX сторіччя Л. Буабодрана, автора книги «Виховання художньої пам’яті». Його метод розвитку зорової пам’яті давав переконливі результати і був високо оцінений художниками.

Безперечний інтерес представляє знайомство з методичними основами й прийомами викладання, які використовувалися у Російській академії мистецтв. Професор академії П. Чистяков широко відомий як вчитель плеяди визначних художників. Великий педагогічний досвід привів його до думки, яку доцільно озвучити: «Той, хто пише все з натури, але загалом -- співає по нотам. Той, хто пише навпіл з натури й вивчивши усе – співає без нот, отже душі більше – він вільніший».

Умайстерні А. Куїнджі серйозне відношення було до розвитку художньої пам’яті, учні там багато писали по пам’яті. Тим самим вони привчалися до образного бачення, вміння зберігати у пам’яті сутність мотиву.

II 2.1. Орієнтовні варіанти домашніх завдань з предмету.

Існують різні варіанти домашніх завдань з предмету: рівні (обов’язковий, тренувальний, творчий); види (масивом, особливе, диференційоване); форми (практичні й теоретичні).

Розглянемо варіанти домашніх завдань із живопису на прикладі завдань для предмету «Живопис у 3 класі ДШМ», «Натюрморт із виразним співвідношенням на нейтральному тлі «Осінній». До вашої уваги - учнівські роботи цього натюрморту.

Яцура Н. 12 р., Бондаренко В. 13 р., Грабовецька О. 13 р.

    

Виконання учбових етюдів в домашніх завданнях направлене на сприйняття кольорових відносин та загального колориту, спирається на аналіз та синтез в їх взаємозв’язку при зображенні групи предметів в означеному кольоровому середовищі, це, в свою чергу, активно заставляє аналізувати й саме ж живописне зображення. Працюючи із, наприклад, натюрмортом (з предметами з різним забарвленням), учні змушені аналізувати як окремі частини предметів, визначаючи градації світлотіні й відношення тонових мас один до одного, так і частини усієї постановки, їх обумовленість світловим середовищем. Вони зобов’язані враховувати ту тональність, якій повинна бути підкорена світлота кольору усіх предметів. Відзначаючи тонове рішення окремих предметів у зв’язку зі спільним освітленням, установлюючи загальний тон всієї постановки взагалі, іншими словами, здійснювати синтез, учні повинні узгоджувати усі частини в єдиному середовищі, підкорити цій єдності світлоту кольорових градацій окремих частин натюрморту.

Процес виконання етюдів показує, що постійний аналіз і синтез є необхідною умовою пізнання натури з метою зображення її засобами реалістичного живопису. Не кожен об’єкт, що зображений, підлягає аналізу та синтезу кольорових відносин. Так, дуже складний натюрморт, який виконують учні дома в якості домашнього завдання, що містить велику кількість найрізніших предметів. Акцент на зовнішній ефектності та привабливості окремих предметів без визначеної задачі створює в зображені роздробленість.

Рішення учнями поставленої перед собою конкретної колористичної задачі сприяє проявленню у процесі живопису визначеної взаємообумовленості аналізу та синтезу. Ця взаємообумовленість знаходить свій вираз у початківців у вмінні, працюючи над будь-якою кольоровою плямою, у той самий час усвідомлювати його значення взагалі, у всій постановці, а, значить, в умінні поєднувати й підпорядковувати на площині усі частини, пов'язуючи їх у єдиному колористичному ключі.

Наочне співставлення тих чи інших якісних особливостей кольорових поверхонь предметів постановки, відокремлення з об’єкта, що спостерігаємо, спільного у предметах, безумовно, примушує учнів на час відволіктися від низки інших ознак предметів натюрморту, загострює увагу виключно на колористичний задачі при виконанні етюдів із постановки.

Можна сказати, що, загострюючи свою увагу на виявленні визначених якостей предметів, наприклад, їх світлових якостей у конкретній постановці, у конкретних умовах освітлення, учні застосовують в той же час процес конкретизації, фіксуючи ознаки предметів по світлоті, в залежності від освітлення в даному класі. Таким чином, на конкретному прикладі швидше формується здатність до колористичного рішення етюду.

До вашої уваги - етюди учнів, які вони виконували як домашнє завдання під час роботи над натюрмортом на тему «Натюрморт із виразним співвідношенням на нейтральному тлі «Осінній». Домашні завдання мають рівні обов’язковий, тренувальний та творчий.

Обов’язковий рівень, приклад. Тема уроку «Натюрморт із виразним співвідношенням на нейтральному тлі «Осінній». Мета уроку: повторення за 2-й клас. Композиційне рішення, кольорова характеристика. Домашнє завдання: виконати з натури овочі та фрукти. Матеріал - а вибором. Учнів треба навчити писати етюд безпосереднього з промальовкою олівцем та будувати форму предмета пензлем. При такому методі роботи етюд стає більш органічним та цілісним. Дуже важливий навик переходу одного кольору до іншого.

    

 

             Бондаренко В., 13 р.                                       Грабовецька О., 13 р.

Тренувальний, приклад. Тема уроку: «Натюрморт із виразним співвідношенням на нейтральному тлі «Осінній». Мета уроку: повторення за 2-й клас. Композиційне рішення, кольорова характеристика. Домашнє завдання: виконати з натури овочі або фрукти (в кольорі та тоні). Матеріал - за вибором. Учнів треба навчити бачити тонально-кольорову різницю між предметами. Метод ведення одночасно етюдів у тоні та кольорі допомагає вирішити цю задачу.

 

 

                 Бондаренко В., 13 р.                                  Яцура Н., 12 р.

Творчий, приклад. Тема уроку: «Натюрморт із виразним співвідношенням на нейтральному тлі «Осінній». Мета уроку: повторення за 2-й клас. Композиційне рішення, кольорова характеристика. Домашнє завдання: скласти натюрморт із овочами та фруктами. Матеріал - за вибором. Метою такого завдання є єдність або контраст кольору за теплохолодністю. Дуже важливо доводити вправи до кінця, виконувати їх систематично, вивчаючи різні методи та прийоми. Тільки у цьому випадку ми отримаємо значні результати.

 

                                                                     Чередник Н., 13 р.

    

Натюрморт «Осінній» виконується в техніці гуаш. Техніка живопису й, до речі, прийоми роботи в тому чи іншому матеріалі тісно пов’язані з усім творчим процесом, оскільки всі думки та почуття маленького художника знаходять матеріальне втілення у створеній спілці фарб, у манері письма, у загальному кольоровому строї. Для того треба вивчати професійні методи та прийоми. При навчанні живопису корисно відразу виконувати продовжену у часі постановку й короткочасні етюди.

Усім відомо, що домашнє завдання поділяється на види (масивом, особливе, диференційоване). Це досить зручно, особливо коли учні мають різний рівень підготовки. Спочатку всьому класу дається домашнє завдання (масивом). Після перевірки викладач розбиває клас на групи. Тим учням, що встигають за програмою, можна дати завдання підвищеної складності (особливе), учнів із низьким рівнем навчання беруть на контроль й їх питають частіше, даючи їм домашнє завдання вибірково (диференційно).

У педагогічній практиці домашнє завдання має різні форми (теоретичні й практичні), тобто, теоретичний матеріал, наданий дітям, обов’язково потрібно закріплювати на практиці. Наприклад, після розповіді про теплу й холодну гаму на уроці з живопису у 1 класі діти створюють у класі малюнки у теплій гамі, а дома працюють над холодною гамою, і навпаки. На наступному уроці, аналізуючи домашнє завдання, потрібно повторити з учнями матеріал минулого уроку.

2.2. Роз’яснення учням змісту домашнього завдання, методики його виконання з обов’язковим записом у щоденник (форма запису).

На художньому відділі ДШМ усі заняття групові, тому вчителю не можна одразу усім робити записи до щоденника. Інформація про домашнє завдання для всього класу записується на класній дошці, особливі чи диференційні завдання вчитель дає учням окремо.

Образотворче мистецтво – візуальне мистецтво, тому досить часто викладач демонструє якийсь метод або прийом, а учні намагаються відтворити та запам’ятати. Особливо на самому початку навчання, коли йде постановка руки, ока, розвиток окоміру.

Наприклад, існує декілька способів, як тримати пензля. Звісно, чітко окреслених правил для цього немає, не може бути, все залежить від темпераменту художника та його технічних навичок. Але можна порекомендувати деякі прийоми, як у відомих випадках треба тримати пензель. Коли треба широко покривати папір рівним та сильним тоном фарби, пензель треба тримати під нахилом і нажимати не дуже сильно. Починати покривати з верхнього краю зліва направо, а далі - коротенькими мазками зверху до низу. Коли треба покрити дуже легко та прозоро, пензля треба тримати за середину й легко водити по паперу. Вчитель у класі наочно демонструє учням, щоб вони змогли виконати це самостійно дома.

Дуже цікавий методичний прийом – малювання по пам’яті та за уявою, тому що містить у собі більше елементів творчої діяльності, ніж малювання з натури. Воно примушує учнів активно, самостійно використовувати раніше отримані знання й навички, спиратися на пам’ять та образне мислення. Малювання з натури спонукає учнів більше вивчати натуру, відзначати в ній характерні риси.

Треба відзначити, що деякі учні, уповаючи на талант, часто нехтують домашніми завданнями. Їм здається, що природні здібності, які на початку навчання помагають легко вправлятися з елементарними задачами, допоможуть і надалі рухатися до вершин мистецтва без усяких домашніх завдань, спираючись на владу натхнення та випадку.

Кожне класне завдання потребує систематичного вивчення окремих задач, серйозного й уважного їх вивчення. На практиці можна спостерігати формальне ставлення до учбових завдань. Учень просто рисує, намагаючись зробити закінчений малюнок. Він не аналізує особливості та закономірності форми, а найголовніше - не закріплює своїх знань та навичок шляхом виконання спеціальних вправ.

У цьому відношенні прикладом для нас повинні стати музиканти. Педагогмузикант ніколи не дає учню просто виконати (один раз) музичний твір. Він примусить учня уважно проаналізувати його, розбере по частинам, вибере найбільш складні місця, на них особливо зосередить увагу учня, покаже, як треба виконувати, причому зробить це декілька раз. Потім примусить учня повторити, прослідкує, як він виконує завдання, й відправить додому вивчати ці окремі пасажі до тих пір, поки той не навчиться їх добре виконувати.

У нашій справі такий підхід до учбових задач конче необхідний. Ми також повинні уважно слідкувати за успіхами своїх учнів, у потрібну хвилину втручатися в їхню роботу, давати додаткові завдання на виконання окремих етапів малюнка. Наприклад, якщо під час малювання натюрморту педагог помітив, що учень не розуміє принципу конструктивної будови форми на площині, йому треба дати спеціальні вправи тільки на лінійно-конструктивні начерки; якщо він погано розуміє правила перспективи, треба надати необхідні вправи.

Щоб матеріал краще засвоювався, кожна задача в учбовому процесі повинна вирішуватися окремо. Діти, як правило, не люблять вправ, але вони необхідні для учня, який вивчає основи мистецтва. Тому педагогу дуже важливо знайти правильну методичну послідовність їх виконання. Він повинен прослідкувати за роботою учня, й коли учень переплигує етапи, перервати його роботу й звернутися до пропущеного. Виділення, уособлення окремих положень учбової теми допомагає учню швидше засвоювати учбовий матеріал у цілому.

Спостереження за учнями показує, що ті учні, які виконували домашні завдання на різні моменти вивчення теми, й надалі продовжують працювати напружено та уважно. Такі учні можуть довго виконувати поставлену задачу. Й навпаки, ті учні, що не виконували потрібні вправи, швидко закінчували роботу над малюнком. Вони вважали свою роботу закінченою, хоча малюнок був невдалий.

2.3. Методика перевірки домашнього завдання.

Існують різні методи перевірки домашнього завдання: опитування (письмове, усне); демонстрація – показ; концертно-конкурсна форма; інтерактивні форми.

Традиційними для художнього відділу ДШМ є такі методи перевірки, як письмове, тобто виконання вправ на папері; усне, якщо повторюється теоретичний матеріал; участь у виставках шкільних, міських, обласних; участь у конкурсах шкільних, міських, обласних; інтерактивні форми, а саме - підготовка до «Посвячення у художники», шкільні КВК.

Учні третього класу художнього відділу ДШМ активно беруть участь у виставках та конкурсах. Весела вдача та дружелюбний характер дітей спонукає викладача вигадувати з учнями цікаві шкільні заходи. До вашої уваги - сценарій шкільного свята «Посвячення у художники» який допомагає закріпити знання з образотворчого мистецтва й робить дитячий колектив спільним (див. розділ

«Сценарії).

III. Формулювання можливих наслідків від впровадження одержаних результатів у навчально-виховний процес з оцінкою рівня їх ефективності.

Вивчення основ образотворчого мистецтва є складним пізнавальним процесом, де значне місце займає емоційно-активне, творче відношення маленького художника до життя й до мистецтва. Викладачу необхідно розвивати в учнях систематичне зорове сприйняття, емоційну чуттєвість, образне мислення, просторову уяву, які є основою формування спільних творчих здібностей дітей.

Необхідно пам'ятати про те, що творчі здібності можуть існувати тільки в русі, в розвитку; вони не можуть виникнути без цілеспрямованої діяльності: всякий талант буде занедбаний, якщо він не знаходиться у саморусі, саморозвитку. Тому учням необхідно систематично та чітко виконувати спеціальні вправи на уроці та домашнє завдання. Приходиться нагадувати банальну істину, що тільки в сміливій та самостійній роботі можна засвоїти матеріал. Це красномовно стверджується ситуацією, знайомою кожному педагогу, коли учень вперше зіткнувшись з новим для нього матеріалом, бідкається, що нічого не виходить.

Важливо в такий момент зуміти пробудити в учнів впевненість у своїх силах, вміння долати труднощі, розвивати їхню творчу ініціативу. почуття відповідальності. Ніколи не треба забувати про те, що попереду завжди йде почуття, а не прийом. У передчутті роботи все повинно бути співзвучно, на висоті душі: настрій й напруга уяви, близький, виношений задум і, неодмінно, сам матеріал. Які б задачі не були поставлені перед учнями, вони не можуть замінити самостійної практики.

Методична розробка уроку з рисунка на тему: «Закінчення натюрморту з речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі»

Зміст методичної розробки: 1. Використання сучасних світових методик на уроці. 2. Мої методичні знахідки. 3. Про практичні результати впровадження власних методичних прийомів.

 

    

1. Використання сучасних світових методик на уроці.

Протягом останніх років у характері навчання образотворчому мистецтву відбуваються зміни у контексті глобальних освітніх тенденцій. Серед них називають орієнтацію на активне засвоєння учнями способів пізнавальної діяльності, адаптацію освітнього процесу до запитів і потреб особистості; інноваційність навчання набуває великого значення.

На початку XXI століття мова йде про освітні технології. Як ми знаємо, освітні технології – система діяльності педагога та тих, хто навчається, в освітньому процесі. Ця система побудована на конкретній ідеї відповідно з принципами організації й взаємозв’язку цілей – змісту – методів. У досвіді роботи шкіл, ВНЗ та інших освітніх систем використовуються різні види освітніх технологій.

Структурно-логічні або задачні технології навчання представляють собою поетапну організацію постановки дидактичних задач, вибору засобів їх рішення, діагностики та оцінки отриманих результатів. Логіка структурування таких задач може бути різною: від простого до складного, від теоретичного до практичного та навпаки. Кожен вчитель має широкій вибір засобів вдосконалення свого учбового процесу. Мною особисто вибрано декілька технологій, якими я користуюсь.

Наприклад, ігрові технології. Ці технології представляють собою ігрову форму взаємодії педагога й учнів через реалізацію визначеного сюжету (гри, казки, вистави, ділового спілкування). При цьому освітні задачі включені до змісту гри.

Існують діалогові технології. Ці технології пов’язані зі створенням комунікативного середовища, розширення простору спілкування на рівні «вчитель – учень», «учень – учень», «учитель – автор» у ході постановки та вирішення учбовопізнавальних задач.

Досить цікаво застосовувати й тренінгові технології. Тренінгові технології – це система діяльності з вироблення визначених алгоритмів учбово-пізнавальних дій та засобів рішення типових задач в ході навчання (тести й практичні вправи).

Підвищення ефективності навчання безпосередньо залежить від доцільного добору і використання різноманітних, найбільш адекватних навчальній темі методів навчання, а також від активації всього навчального процесу.

Як ми знаємо, навчальна діяльність педагогів та учнів має свої методи. Поняття «метод» (від гр. meta – «шлях до мети» і odos – «слідкувати») – упорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань.

Методи, що розглядають з боку вчителя, – це різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти програмний матеріал, сприяють активізації навчального процесу, з боку учнів – це набуття навчальних компетентностей.

У дидактиці метод навчання – це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети. Правильний добір методів відповідно до мети та змісту навчання, вікових особливостей учнів сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей. озброєнню їх уміннями й навичками використовувати здобуті знання на практиці, готує учнів до самостійного набуття знань, формує їхній світогляд.

Вибір методів навчання зумовлений: цілями навчання; змістом навчального матеріалу та специфікою предметної області; темпом та терміном процесу навчання; стилем навчання та рівнем педагогічної майстерності педагога; дидактичним та матеріально-технічним забезпеченням процесу навчання; рівнем підготовки учнів.

Пропоную згадати сучасні світові методики на уроці. Ось декілька найвідоміших імен. У сучасній дидактиці методи навчання класифікували І. Пернер, М. Скаткін, М. Махмутов, А. Алексюк, Ю.Бабанський та інші.

    

Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:

•  за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації – словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант);

•  за характером пізнавальної діяльності учнів – пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький

(І. Пернер, М. Скаткін);

•  залежно від основної дидактичної мети і завдань – методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів із осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов);

•  класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання – методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський).

Найбільш поширеною в дидактиці останніх років, як показує аналіз, є класифікація методів навчання. яку запропонував видатний дидакт Ю. Бабанський. За його підходом, доцільно виділяти чотири великі групи методів навчання.  Класифікація загальних методів навчання (за Ю. Бабанським)

І група методів

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Словесні Наочні Практичні	Індуктивні Дедуктивні	Репродуктивні Творчі Проблемно-пошукові	Методи самостійної роботи вдома та роботи під керівництвом викладача
За джерелом	За логікою	За мисленням	За ступенем керівництва

II     група методів

Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання й мотивації інтересу до навчання			Методи стимулювання та        мотивації      обов'язку             й відповідальності             щодо навчання
Створення ситуації інтересу до навчання	Пізнаваль ні ігри	Навчальні дискусії	Роз'ясненн я мети вивчення предмета	Зао хочення             і покарання

 

III  група методів

Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Методи усного контролю, самоконтролю, взаємоконтролю	Методи письмового контролю, самоконтролю, взаємоконтролю		Методи лабораторнопрактичного контролю, самоконтролю, взаємоконтролю
Методи комплексного контролю, самоконтролю, взаємоконтролю		Методи комп'ютерного (машинного) контролю, самоконтролю, взаємоконтролю

    

IV  група методів

Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.

Але жодна із запропонованих класифікацій не позбавлена недоліків. На практиці вчителі інтегрують методи різних груп, утворюючи неординарні (універсальні) методи навчання, які забезпечують оптимальні шляхи досягнення навчальної мети.

Український дидакт А. Алексюк класифікував групу названих методів за джерелом знань: словесні, наочні та практичні, об’єднавши їх за відповідними формами та визначивши чотири рівні їх застосування:

I   - на інформаційному, або догматичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

II- на проблемному, або аналітичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

III                      - на евристичному, або пошуковому, рівні словесна форма набуває характеру словесно-евристичного методу;

IV                      - на дослідному рівні словесна форма набуває характеру словеснодослідницького методу.

Принципи класифікації методів навчання (за М. Алексюком)

На основі зовнішніх форм прояву методів навчання	словесні наочні практичні
На основі внутрішньої психологічної сторони	пояснювально-ілюстративні репродуктивні проблемні частково-пошукові дослідницькі
На основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань учнями	аналіз і синтез порівняння індукція та дедукція
Методи творчо-перетворювальної роботи вчителя з керування ученням і самоосвітою	під безпосереднім керівництвом учителя самостійна робота учнів
Бінарні методи навчання

Таким чином, запропонована класифікація методів навчання є найбільш повною та всебічною. Користуючись нею, кожен педагог визначає ті найоптимальніші методи, які дають можливість учням свідомо сприймати навчальну інформацію, бути активними у процесі навчання.

Власне мені в педагогічній практиці доводиться частіше використовувати бінарні методи навчання. Докладніше, бінарні – подвійні, коли метод і форма зливаються в єдине ціле або два методи поєднуються в один. Бінарна класифікація є найреальнішою в практичній дидактиці.

2. Мої методичні знахідки.

Кожен із методів навчання має певні переваги і недоліки. Ефективність їх застосування визначається специфікою конкретного процесу навчання. Універсальних рекомендацій щодо складу і застосуванню методів навчання не існує. Педагог повинен самостійно приймати рішення про використання того чи іншого методу на основі свого власного досвіду, врахування особливостей учнівської аудиторії з метою максимальної ефективності процесу навчання. У кожного вчителя свої власні знахідки.

    

Власне мені імпонують такі методичні прийоми: активізація уваги, пам'яті, мислення, уяви, сприймання; активізація почуттів, емоційних переживань учнів під час вивчення навчального матеріалу; контроль і самоконтроль учнів у процесі навчання; керування колективними й особистими взаєминами учнів у процесі навчання; прийоми постановки запитань.

Сучасний урок відрізняється від традиційного цілями, змістом, методами та засобами реалізації, рівнем активізації діяльності учнів, структурою, темпами, насиченістю тощо.

Найбільш загальна характеристика сучасного уроку - це показник активності учнів. Чим меншу активність під час уроку виявляє педагог і чим більше спонукає він учнів до активності - тим інтенсивнішим стає розвиток учня. Навчання не може уникнути репродуктивності, проте вона має бути оптимальною, а частка її використання повинна поступово зменшуватися на всіх ланках навчання. Основними елементами сучасного уроку є: практична діяльність, аналіз практики, дослідження і пошук.

Цим вимогам найбільш відповідають інтерактивні методи навчання. Слово «інтерактив» (від англ. Interaction) означає «взаємодіяти». Інтерактивний метод - це спосіб взаємодії через бесіду, діалог. Інтерактивне навчання - це навчання в режимі діалогу, в процесі якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного вирішення навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів.

Інтерактивні методи навчання передбачають фронтальну роботу учнів та роботу малими групами. Найбільш ефективні результати можна отримати при організації роботи учнів малими групами. При цьому в роботу повинні бути залучені усі учні; активна участь учнів у роботі має заохочуватися; учні мають самостійно розробляти та виконувати правила роботи в малих групах, При цьому поліпшується не тільки запам'ятовування матеріалу, але і його ідентифікація та використання в повсякденному житті. Використання інтерактивних методів навчання в малих групах сприяє розвитку таких особистісних якостей, як комунікабельність, співробітництво, уміння відстоювати свою точку зору, йти на компроміси тощо.

Інтерактивні методи вимагають певної організації діяльності навчальної групи, а також досить тривалої підготовки як учнів, так і педагогів. Необхідно починати з поступового використання цих методів, якщо вчитель чи учні з ними не знайомі. Тому спочатку краще використовувати прості форми та методи - роботу в парах, малих групах, бесіду тощо. Можна навіть створити цілий план поступового впровадження інтерактивних методів. Провести особливе «організаційне заняття» з учнями і розробити разом із ними «Правила роботи в класі». Для ефективного застосування інтерактивних методів мені треба ретельно планувати свою роботу: використовувати методи, які адекватні віковим особливостям учнів, їхньому практичному досвіду; надавати учням час для попередньої підготовки (проаналізувати, систематизувати, дати логічний напрямок дій, виконати самостійні підготовчі завдання тощо); підбирати для заняття такі інтерактивні вправи, які давали б учням «ключ» до засвоєння теми; враховувати індивідуальні особливості учнів, особливо при формуванні малих груп (темп роботи, здібності, інтереси); використовувати протягом заняття кілька інтерактивних методів (не більше двох); у кінці обов'язково проводити обговорення за підсумками виконання інтерактивної вправи.

Знаний український педагог В. Шаталов неоднократно твердив, що в його арсеналі напрацьовано більше тисячі прийомів, у той же час він використовує при викладанні лише 30 методів, указуючи цим на те, що прийоми є складовою частиною методу. Кожен вчитель створює низку прийомів шляхом спроб і відбору найефективніших, відкидаючи ті, що не сприймаються учнями. Кожен вчитель створює свій власний почерк завдяки застосуванню індивідуальних прийомів.

Власне я в роботі з дітьми користуюсь принципами сугестології. Засновник цієї науки - болгарський вчений-педагог Г. К. Лозанов. Використання методів сугестопедагогіки допомагає розкрити творчий потенціал дитини. Якщо коротко, то суть у тому, що вчитель намагається створити на уроці такі умови, які б допомагали учню легко та приємно вчитися. Сугестопедичне навчання будується на трьох принципах:

1.                        Радості, невимушеності, концентративній психорелаксації.

2.                        Єдності свідомого та півсвідомого й інтегральній мозковій активації.

3.                        Сугестивного взаємозв’язку на рівні резервного комплексу.

Якщо казати про перший принцип, то саме у невимушених обставинах дитині легше освоїтися й розкрити свої здібності.

Кажучи про другий принцип, хотілося б відзначити, що вчені вже давно знайшли взаємозв’язок між творчістю і півсвідомістю. Задача вчителя - ввести учня у стан творчості, навіяти йому впевненість у своїх силах, дати йому «крила».

Третій принцип стосується саме педагога. Його зовнішній вид, рухи, інтонація голосу, вираз очей, міміки, жестів. Важливу роль при цьому відіграє емоційний настрій класу, обстановка на уроці. Вчитель надає інформацію на рівні потреб театральної педагогіки й психотерапевтики. Тому кожен урок не повинен бути схожим на інші. Постійно повинні бути елементи новизни, нові емоції, почуття. Необхідно доторкнутися до струни душі дитини, щоб у неї залишилося почуття прекрасного, подив, хвилювання… Пройде час, учні закінчать школу. Зрозуміло, що не всі будуть намагатися отримати професію художника, але знання й духовний досвід, отримані в стінах школи залишаться у пам'яті назавжди.

4.                        Про практичні результати впровадження власних методичних прийомів.

Практика - критерій істини, тому вашій увазі пропоную практичні результати. Методична розробка уроку з рисунка. 4-й клас ДШМ

Тема програми: «Натюрморт з речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі».

Тема уроку: «Закінчення натюрморту з речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі».

Мета уроку: навчальна – «Навчити на стадії узагальнення цілісності сприйняття, вмінню «широко» дивитися на натуру; закріпити поняття «рефлекс»; вміти застосовувати м’які матеріали в техніці рисунка, користуючись підготовленим затонованим тлом»; розвиваюча – «Сформувати навички самостійно аналізувати свій та інші рисунки, знаходячи та виправляючи помилки; систематизації та аналізування навчального матеріалу; формування уваги, спостережливості, розвитку вміння працювати в групі»; виховна - виховувати і підтримувати інтерес до процесу отримання знань».

Матеріали та приладдя: для викладача - натюрморт із речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі, методичні таблиці, що пояснюють поетапне виконання рисунка; для учнів - сангіна або простий олівець, крейда, їхні ще незакінчені малюнки натюрморту із затонованим тлом.

Тип уроку: комбінований.

Методи та прийоми, що використовуються вчителем на уроці: розповідь; пояснення; навчання в режимі діалогу (інтерактивне); демонстрація наочності; організація сприймання; стимулювання творчої діяльності учнів; демонстрування прийомів роботи в певній техніці; спостереження; порівняльний аналіз.

Види діяльності учнів на уроці: пізнавально-оцінна; сприймання; образотворча; участь у бесіді.

Зв'язок з іншими предметами: з історією мистецтв.

Структура уроку:

I          Організаційна частина (2 хв.).

II       Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчання (1 хв.).

III    Актуалізація та корекція опорних знань (7 хв.).

IV     Робота над темою уроку (10 хв.).

V       Самостійна робота  груп учнів (20 хв.).

VI     Узагальнення й систематизація набутих знань (2 хв.).

VII  Підбиття підсумків уроку (З хв.).

Хід уроку:

І Організація учнів до уроку.

Вчитель: «Діти, впорядкуйте свої мольберти так, щоб ми могли побачити усі наші рисунки відразу».

ІІ Оголошення теми та мети.

Вчитель: «Тема нашого уроку «Закінчення натюрморту з речей побуту, які за формою наближаються до циліндра та кулі». Мета: вчимося на стадії узагальнення натюрморту цілісності сприйняття, вчимося «широко» дивитися на натуру. Ми закінчимо натюрморт, який виконували на минулих уроках, користуючись м’якими матеріалами в техніці малюнка».

ІІІ Актуалізація і корекція опорних знань.

Вчитель: «Сьогодні ми завершуємо нашу дуже цікаву роботу, яка є одним із видів образотворчого мистецтва графіки. До речі, а що лежить в основі графіки? (Рисунок олівцем.) Саме мистецтво рисунка є основою усіх інших видів образотворчого мистецтва. Які види образотворчого мистецтва ви знаєте? (Графіка, живопис, станкова та декоративно-ужиткова композиція, скульптура, архітектура.) Ми з вами переконалися, що дуже важливо володіти мистецтвом рисунка.

IV Робота над темою.

Вчитель: «А зараз повернемося до наших учнівських робіт. Як ви вважаєте, яка з них найкраща й чому?» (Учні роблять аналіз робіт з допомогою викладача.) Як ми вже переконались, нам ще треба попрацювати, а саме - звернути увагу на такі закони, що нам допоможуть узагальнити наші рисунки. Це такі закони, як-от: закон розподілу світла та тіні, закон освітлення та закон контрастності. Ось що нам треба пригадати». (Викладач своє пояснення постійно супроводжує показом методичних таблиць та малюнків.)

Викладач із учнями, які поділені на групи, аналізують рисунки, знаходячи помилки, та роблять позначки, щоб їх виправити. Вчитель нагадує учням про закон розподілу світла та тіні.

Закон розподілу світла та тіні

Треба уважно прослідкувати напрямок світлових променів та визначити, на яку площину предмета промені світла падають прямо. Там буде світло. По яким площинам промені світла ковзають. Там буде напівтінь. На яку площину промені світла зовсім не падають, то саме там буде тінь. Потім треба намітити тіні, що падають від предмету.

Порядок виконання світлотіні:

1.Прокладаємо загальну тінь (перевірка загальної маси натюрморту, пропорцій предметів).

2.Прокладка напівтіней, посилення тону у місцях, де тінь.

3.Прокладаємо тіні, що падають від предметів.

Викладач із учнями аналізують рисунки, знаходячи помилки, та роблять позначки, щоб їх виправити.

Вчитель нагадує учням про закони освітлення. Закони освітлення

1.                        Чим далі предмет від джерела світла, тим слабше повинна бути передана у малюнку його світлосила.

2.                        Контраст світла та тіні на предметах, які розташовані ближче до джерела світла, більш різкий, ніж на предметах, які розташовані далеко від нього.

3.                        Тінь, яка падає від предмету, темніше тіні, що знаходиться на самому предметі. Якщо ми малюємо тінь досить темного тону, ми повинні робити тінь, що падає, у основи предмету темнішою, ніж власна тінь на предметі.

Вчитель: «Давайте тепер знову оглянемо наші роботи та знайдемо в них помилки».

Учні активно аналізують свою та інші роботи. Викладач звертає увагу на себе тим, що пропонує згадати закони контрастності, а саме - тональних співвідношень. Закон контрастності (тональних співвідношень)

Оптичний закон контрастності відіграє важливу роль при відтворенні форми у просторі, при передачі повітряного середовища.

Увести тло в малюнок – вирішити складну задачу вирішення простору, створити повітряне середовище.

Якщо ми малюємо предмет, то паралельно малюємо й тло. Ми знаємо, що тло там, де на предметі світло, треба зробити його тон більш темним, ніж тон тла там, де предмет знаходиться у тіні. Головна задача у тому, щоб знайти загальні співвідношення такими, якими вони є в натурі. У цьому нам допомагає прийом «широко» відкритих очей.

Можливо, деяким учням буде простіше зрозуміти узагальнення форми, якщо використати інший прийом - навпаки, примружити очі.

V Самостійна робота груп учнів.

Учні після аналізу та повторення діляться на групи й самостійно виконують роботу під наглядом викладача, який нагадує про необхідність частіше відходити від мольберта та оцінювати свій рисунок здалеку та «широко» дивитися на натуру. Під час роботи треба частіше дивитися на натуру, ніж на свій рисунок.

У процесі роботи діти з групи можуть при потребі радитися, сильні учні - допомагати слабшим. Вчитель контролює учбовий процес і, за потреби, якщо хтось починає «буксувати», своїми пропозиціями, прикладами, жартами виводить учня з цього стану. На уроці повинна панувати атмосфера легкості та невимушеності.

VІ Аналіз робіт.

Перевірка та огляд всіх рисунків відразу на відстані. При потребі виконати деталізацію форми, щоб виділити рефлекси на речах, але з обов’язковим потім їх узагальненням. Повторення трьох законів, що допомагають узагальнити рисунок.

VІ Підсумок уроку.

Учні повинні відчути задоволення від виконаної праці, на власні очі побачити результат, відчути крок уперед до набуття нових знань. Відповісти на запитання:

1.Як називається техніка, що допомогла нам зробити натюрморт? (М'які матеріали.)

2.До якого виду образотворчого мистецтва вона належить? (Графіка.)

3.В якому жанрі ми працювали? (Натюрморт.)

    

Музичні образи в образотворчому мистецтві

Методичний доклад

В своєму докладі я б хотіла поділитися з вами думкою про використання музики в образотворчому мистецтві. Ця тема, звичайно, не є новою для художникапедагога. Але, безумовно, не вичерпана до кінця.

Звернемо увагу на зв’язок музики та образотворчого мистецтва в розвитку художньо-образного мислення учнів. Усі ми добре знаємо, що успіх в навчанні залежить від того, наскільки учень вміє асоціативно і образно мислити. Це особливо впадає в око на уроках композиції. Композиція – саме той предмет, де здійснюється розвиток фантазії, уяви. Учень вчиться творчо думати та здійснювати свої думки на папері. Задача викладача стимулювати учня, використовуючи для цього усі види мистецтв, наприклад музику.

Якщо порівняти мову різних видів мистецтв, учні починають розуміти, що між ними багато спільного:

–              мелодію можна порівняти з лінією, силуетом, штрихом;

–              музичний лад можна порівняти з колористичним строєм живописного

твору;

–              ритм, темп, динаміка мають місце в розвитку художнього образу практично кожного виду мистецтва.

У мистецтві прихована активна сила. Ця сила направлена на розвиток образного мислення, художньої уяви, здібності сприймати нове.

До вашої уваги - репродукція славетного митця Михайла Врубеля «ЦарівнаЛебідь». Це портрет дружини художника Надії Забєли в казковому образі. Кожному, хто піддавався магії її божественного голосу, ця жінка здавалась неземним створінням. Створінням, яке щиро витрачає те, що доля заключила в її імені, – Надія. Незвичайний талант співачки в опері Миколи Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана» надихнув Врубеля. Завдяки таланту, коханню і музиці виник шедевр. Своєю «бузковою музою», як називав дружину сам художник, він міг милуватися невпинно.

А на полотнах з’являлись усе нові образи...

Коли викладач демонструє репродукцію «ЦарівниЛебідь» учням, необхідно звернути їхню увагу на колорит картини та характер мазків пензля. Ритмічний повтор мазків створює живописну фактуру. В живопису Врубеля колір ніби звучить, настільки він багатий та різноманітний!

Учням, які починають засвоювати кольорове різноманіття живопису, буває важко. Вони знаходяться у пошуку емоційного звучання кольору. Це особливо помітно у першому класі. Часто ми спостерігаємо, як першокласники для зображення пейзажу використовують відкриті локальні кольори: небо – синє, крона дерев – зелена, дорога - коричнева тощо. Таким чином, виходить не живопис, а розфарбованість. Емоційна виразність пейзажу явно недостатня, а робота носить механічний

характер. У живопису колір повинен звучати; бути різноманітним та багатим, як різноманітні музичні звуки у творах композиторів. Якщо небо зобразити тільки однім кольором, наприклад, синім, то у «перекладі» на музичну мову це буде звучання однієї ноти, одинокої у просторі всього неба. Можна сказати, небо однокольорове. Але якщо внести у кольоровий заміс білу фарбу, небо оживає! Колір стає деінде дуже легким, деінде залишиться густим та рівним, а деінде його інтенсивність ледь відчувається. Подібна зміна кольору асоціюється з різною динамікою музики: чутно, досить чутно, тихо й так далі. «Музичність» та «багатоголосся» неба в малюнку учня виросте, якщо у кольорову композицію внести невелику кількість краплаку або іншу фарбу. Тоді небо зазвучить мелодією холодними фіалково-бузковими голосами. У цьому випадку ефектним методом розвитку творчого, образно-художнього мислення є порівняння живопису та музики. Важливим моментом для учня являються слова викладача: «Твій малюнок буде цікавим, якщо в ньому звучатиме музика!»

Для розвитку відчуття кольору художники-педагоги застосовують багато творчих завдань. Їх основу складає: метод складання акорду кольорів однієї гамми; метод створення кольорових ритмів; метод контрастного складання кольорів по відношенню до головного, до кольору, що домінує, який можна назвати ведучим «голосом мелодії»;  метод ущільнення одного кольору (насиченість), який можна порівняти з наростанням звучання одного звуку – «крещендо».

Якщо уважно придивитись, то це звичайні вправи з кольорознавства. Їх не досить старанно виконують дорослі студенти, а діти поготів. Але якщо надати цим вправам музичного забарвлення, емоційного сприйняття, то можна одержати зацікавленість дітей. У результаті вони навчаються працювати з кольором.

Вашій увазі представлені роботи учнів I та II класів ДШМ міста Первомайська (див. нижче). Спочатку був проведений урок на тему: «Виразні засоби музики та образотворчого мистецтва». Перше завдання було створити зображення музичного ладу (настрою в музиці). Учні обирали визначені відтінки теплих та холодних тонів (мінор, мажор), щоб створити велику гамму почуттів, мал. № 1 та №2. На уроці прослухали декілька різних музичних фрагментів (вальси Шопена та хоральні прелюдії Баха).

Друге завдання було створити силу музики, а саме - її динаміку. Для прикладу прослухали декілька фрагментів латиноамериканських танців (самба, танго, ча-чача), мал. №3, та європейських (фокстрот, квікстеп, вальс), мал. №4. Учні передавали експресію, плавність ритму. Використовували контраст та нюанс кольору, форми. Велика увага приділялась фактурі.

Діти вчаться свідомо користуватися кольором, мал. № 5-6 та мал. № 7-8. Розуміють різницю в емоційному сприйнятті форми та кольору. Це відразу стає помітним на уроках не тільки композиції, але й живопису, рисунку та скульптури. Роботи стають більш виразними за кольором, формою та силуетом. Завдяки міжпредметним зв’язкам учні використовують нові знання на кожному занятті.

Творчість народжується за допомогою емоцій уяви та інтелекту. Що ж може стимулювати дитячу уяву? Як розвивати у дітей творче мислення? Як їх навчити думати та складати нестандартно, по-своєму? В цьому нам велику допомогу надає синтез мистецтв. Вплив на органи зору та слуху за допомогою різних видів мистецтва дає нам гарний результат. Діти приходять до висновку, що задача художника є не просто зображення якогось об’єкту, а у вираженні спільного відношення до нього. Малюнки тоді цікаві, якщо намальовані з інтересом. Здійснюється оживлення, одухотворення. Збувається диво творчості!

Про органічний зв’язок живопису й музики свідчать творчі процеси та власне творчість композиторів, як-от: М. Римський-Корсаков, О. Скрябін. А також художників, наприклад, В. Кандинського, Ф. Платова. Ці й інші митці свої відчуття від сприйняття музики передавали через колір. Наприклад, слух В. Кандинського асоціював звук труби та гучні удари барабану з яскраво-червоним кольором. Звуки флейти – з ніжно-блакитним. Звучання англійського ріжка або гобою «на глибоких басах» – з фіолетовим кольором. Усі ці великі митці були недалекими від істини.

Вчений Ньютон розповідає нам про те, що сім кольорів веселки відповідають семи нотам октави: фіолетовий колір – нота ре; синій - мі; блакитний - фа; зелений - соль; жовтий - ля; помаранчевий - сі; червоний колір – нота до.

Як ми переконалися, тема «Музичні образи в образотворчому мистецтві» багатогранна, й до неї можна повертатись неодноразово. Кожен художник-педагог знайде в ній для своєї роботи чимало цікавого.

 

 

 

 

 

                                                            № 1                                                                 № 2

 

 

 

                                                            № 3                                                                 № 4

    

 

 

                                                    № 5                                                                 № 6

 

 

 

 

                                                    № 7                                                                 № 8

Майстер-клас «Пташка щастя» в школі мистецтв»

Нарешті настала весна й знову щасливі птахи, радісно співаючи, летять до рідної домівки! Ось на крилах весни й до дитячої школи мистецтв залетіла казкова пташка щастя. А з’явилась дивовижна гостя на майстер-класі «Батик початківцям».

Мистецтво батика вже давно відомо й ним дуже захоплюються. Виникла ідея пов’язати цей незвичний для нашого народного мистецтва вид з саме українськими традиціями. Так з’явилася наша пташка щастя. Це колективна робота учнів художнього відділу, а саме: Сидоренко Влада, Русавської Ані, Котович Ані, Порожньової Лєри, Шилан Лєри, Дутки Ілони, Муріної Ілони, Спину Ігнатія, Чорної Марії, а також Шубіної Наталі, Стягайло Маші, Куденко Софії, Фролової Віки.

На початку роботи вихованці школи ознайомилися з творчістю народної майстрині Марії Примаченко. Саме на її творах можна зрозуміти витоки народної творчості та багато чому навчитися. Тут дивовижно виконана стилізація (тобто переробка форми й кольору) рослин, тварин та птахів. Це справжні шедеври світового мистецтва! Учні відділу працювали над начерками, повторили поняття ритму й стилізації в природі й мистецтві.

Кращі їхні думки стали основою колективної роботи нашого майстер-класу «Батик початківцям». Чому саме початківцям? Це досить складний вид мистецтва, який потребує багато зусиль та коштів. Але є спосіб, на жаль, не дуже всім відомий, який допоможе набагато спростити процес роботи й використати матеріали відносно дешеві. Саме цей спосіб і застосовують початківці.

Все, що треба: дерев’яна рамка (п’яльці), на яку натягнуто бавовняну, бажано, білу тканину, клей ПВА, шприці без голки та звичайні харчові барвники.

Барвники розводимо гарячою водою у скляних ємностях. У процесі роботи треба використовувати прозору пластикову палітру. Якщо води трішки, фарба темна, чим більше води, тим світлішим стає розчин фарби.

Робимо малюнок простим олівцем легенькими лініями. Набираємо у шприц клей, обережно видушуємо й швидко обводимо лінії й контури.

Важливо пам’ятати, що усі контури предметів повинні бути замкнені, інакше витече фарба.

Зі зворотного боку нашої рамки уважно передивляємося, чи проступив клей, якщо ні, проводимо шприцом ще раз, ретельно проклеюючи контур.

Дуже доречно на початку потренуватися в малюванні саме акварельними фарбами, щоб відчути, як одна фарба перетікає в іншу, створюючи безліч нових кольорів та відтінків й фактуру. Саме це дуже важлива риса у мистецтві батика.

Роботу ведемо від світлих фарб до більш темних. Дуже темні відтінки кольорів застосовуємо в кінці роботи. Цей порядок ведення роботи треба зберігати, тому що неможливо потім виправити помилки.

Виконану роботу обов’язково залишаємо сохнути у горизонтальному положенні.

З мого досвіду хотілося б відзначити, що учням завжди дуже цікаво працювати в цій техніці, хоча іноді й виникають труднощі. Але неможливо навчитись і зовсім уникнути помилок. А головне, діти вчаться розуміти цей незвичайний скарб – народне мистецтво, пишатися ним і застосовувати його традиції в нашому житті!

    

Фото з репродукцій робіт Марії Примаченко

 

 

 

 

 

 

    

Зразки стилізації

 

 

 

Ритм – це зміна, рух, повторення. Приклади простого й складного ритму

 

 

 

 

    

Учнівські ескізи в кольорі

 

Етапи роботи. Контур на тканині

 

 

    

 

    

Розвиток відчуття кольору на уроках живопису в техніці «мозаїка» у середніх та старших класах Стаття

Розглянемо дитячу образотворчу діяльність як одну з найбільш ефективних форм художнього освоєння дітьми навколишнього світу. У своїй творчості юні художники передають уявлення про предмети і явища.

Образотворча діяльність має величезне значення для всестороннього розвитку особи дитини. Вона розвиває у дітей творчі здібності: художній смак і відчуття гармонії. Йде розвиток образного мислення, уяви, пам’яті. Посилюються уважність і спостережливість. А головне - саме творчість дозволяє дітям доступними засобами, самостійно створювати красиве!

Однією з умов розвитку творчих здібностей дітей є використання комплексу різноманітних методів і прийомів. Так, в основі навчання лежить пояснювальноілюстративний метод, формами якого є розповідь, коротка лекція, демонстрація різного наочного матеріалу.

Велике значення має метод створення проблемних ситуацій, які стимулюють пошукову діяльність дітей. Робота з книгами, альбомами репродукцій, аналіз особливостей ілюстрацій, відвідини виставок художників. Все це сприяє формуванню у дітей уявлень і задумів при створенні власного твору.

Неодмінною умовою становлення, розвитку і саморозвитку особи учня є особово-орієнтоване навчання, в якому педагог враховує його індивідуальні особливості.

Робота з дітьми за програмою «Абетка творчості – 2» і «На крилах творчості - 2» з предмету «Живопис» в ДХШ і ДШМ» спирається на сучасні методики проведення занять, містить великий об’єм розділів і тем. Хотілося б зупинитися на одному з них, а саме - методиці створення натюрморту гуашевими фарбами в техніці «мозаїка» або роздільного мазка.

Учбове завдання натюрморт з натури в техніці «мозаїка», а так само підготовчі вправи до нього виконуються в середніх і старших класах школи. Таким чином, тема сприйняття кольору є крізною впродовж декількох років навчання з предмету «Живопис». І для деяких учнів виконання цього завдання чи не найскладніше зі всієї програми. 

Необхідно було придумати для дітей таку технологію, яка включала б різні прийоми, що допомагають справитися з труднощами в передачі кольору і форми предметів.

Спочатку діти молодших класів засвоюють інформацію про різноманітність кольору. Потім слідують вправи і завдання за уявленням на розвиток відчуття кольору. Таким чином одночасно розвиваємо спостережливість дітей. Спочатку завдання і вправи носять простий характер і мають яскраве емоційне забарвлення. Учні малюють за уявою, а також не з натури, а за натурою, тобто за уявою, додаючи свої елементи в творчість. Це завдання: «Камінці», «Намисто», «Виконання птаха, тварини в техніці роздільного мазка» і так далі. Основна мета: навчитися користуватися палітрою, уміти працювати з фарбами, розвивати сприйняття кольору, передача фактури. Для дітей стає відкриттям, що колір може бути дуже складним, у пошуках нового відтінку вони із задоволенням працюють з палітрою.

На наступному етапі навчання (середні і старші класи) для дітей ставиться складніше завдання: малювання безпосередньо з натури. Коли натюрморт поставлений вдало, і він викликає захоплення, учням завжди цікаво його малювати. Важливо підключати до створення композиції натюрморту дітей, їм ця діяльність дуже подобається. Адже в ній присутній творчий момент. В учнів удосконалюються образотворчі навички, розвиваються уява і фантазія. У середньому класі учбова постановка складається з контрастних за кольором предметів – це натюрморт «Фрукти» в техніці «мозаїка». Основна мета завдання – приведення до гармонійної єдності всіх елементів зображення. Завдання вчителя: звернути увагу учнів на те, як змінюються колір і тон на вигинах плоскостей предмету. У свідомості учня відбувається переворот: звична плоскість аркушу стає «об’ємною», утворюючи опуклості і западини. Зміна пластики в об’ємі форми веде до зміни кольору і тону, яку досить чітко підкреслює «мозаїчна кладка». Спочатку слід «розбити» кожен предмет і фон на частинки «мозаїки», головне - не робити їх дуже дрібними і викладати їх, не порушуючи форму.

Потім необхідно знайти колір горизонтальної поверхні, фону і основного предмету, і тільки потім решти предметів. При цьому не покривати всю поверхню кольором, а лише пробувати спершу на окремих невеликих ділянках, які стикаються між собою. Колір підбираємо гранично близько до натури. Відмічені помилки тут же необхідно коректувати. Достатньо часто зустрічаються помилки в передачі тонової і колірної забарвленості предметів. Усі предмети багатоколірні і кожне має свій локальний колір, нюансування ж локального кольору нескінченні, і вони змінюються залежно від освітлення і впливу одного предмету на іншій. В більшості випадків живописні помилки пояснюються невмінням здолати стандартність сприйняття. Це пов’язано зі звичкою бачити колір предметів в їх безпосередній забарвленості, від невміння аналізувати і узагальнювати. Весь простір картинної плоскості заповнюється поступово.

В натюрморті «Фрукти» необхідний пошук кольоровотонових «розтяжок» - градацій в межах знайдених основних стосунків, а також колірне ліплення об’ємної форми окремих предметів. Учням легко бачити і передавати переходи кольору і тону на формі, коли вони працюють в техніці роздільного мазка.

Техніка «мозаїка» або метод роздільного мазка дуже добре розвивають сприйняття кольору і тону. 

П. Чистяков говорив: «По-справжньому, перш за все треба навчити дивитися на натуру, це майже найнеобхідніше і досить важке». Наочність особливо велике значення має на першому етапі навчання, коли у дітей ще мало навичок спостереження і узагальнених образних уявлень. Необхідно навчити дітей правильно бачити всі основні особливості кольору натури і розуміти їх закономірності. Живопис натюрморту – це найважливіший засіб налаштування і перевірки ока художника.

У старшому класі виконується завдання «Натюрморт з білих предметів на яскравому фоні в техніці «мозаїка». Вчитель на початку занять на прикладі репродукцій і живописних робіт розповідає учням про техніку роздільного мазка, «мозаїку». При мозаїчному способі з’єднання фарб барвисті мазки, особливо теплих і холодних відтінків, не змішуються на палітрі, а прокладаються поруч один з одним вже в картині за принципом мозаїки (від франц. мosaique — «строката робота, суміш»), не створюючи тим самим брудних відтінків.

За словами Е. Делакруа, бажано, щоб мазки не розчинялися один в одному. Вони природним чином зіллються на відстані, утворюючи необхідну суміш. Два мазки, жовтий і червоний, наприклад, покладені в картині поруч один із одним, на дальшій відстані сприйматимуться як оранжевий колір, а покладені по сусідству в картині кольори — жовтий і синій - виглядатимуть в цілому, на певній віддаленій відстані від картини, як зелений відтінок.

Під час роботи над натюрмортом із білих предметів учні стикаються з проблемою передачі білого кольору. Доречним буде пригадати вислови художника Альберті (XV ст.) про білий колір в картині. Він писав, що ніколи не можна робити яку-небудь поверхню настільки білою, щоб не можна було зробити її ще біліше.

Навіть якщо художник одягає (свої фігури) в найсвітліший одяг, він повинен зупинитися далеко від останньої білизни. Живописець не знаходить нічого іншого, окрім білого кольору, щоб представити блиск відшліфованого меча.

При виконанні натюрморту в техніці «мозаїка» учні часто стикаються з проблемою неправильного визначення тонових стосунків. Вірне бачення тону дуже важливе для художника, оскільки помилка в доборі тону дає невірний колір. Адже колір і тон — тісно взаємозв’язані поняття. По словах Н. Кримова, бачити точно тон набагато важче, ніж бачити колір. У цьому кожен може переконатися, пробуючи визначити різницю в кольорах світлофора. Те, що один - червоний, інший - зелений колір — це скаже кожен, але тільки дехто вірно визначать, який із них світліше.

Завдяки тоновій зміні кольору ми спостерігаємо об’єм предмету, а також ступінь його віддаленості від нас, і таким чином отримуємо уявлення про відстань, перспективу. Потрібен тривалий час для навчання і придбання навичок визначення тону в ході практичної художньої діяльності. Завдання, яке можна виконати, якщо пам’ятати, що правильні тонові стосунки мають бути вирішені саме живописно — кольором.

У просторовому матеріальному станковому живописі колір і тон нерозривні. Колір, невірно узятий в тоні, не передає матеріального об’єму в просторі. Колір з’являється в поєднаннях, живописних стосунках. Колір — це душа живопису, це її краса і виразність.

Учні перед виконанням завдання «Натюрморт із білих предметів на яскравому фоні в техніці «мозаїка» роблять вправу - так званий прийом роботи у високому розділі тонової шкали. Написання предмету ведеться двома фарбами: білою і якоюнебудь світлою фарбою за вибором. Наприклад, біло-блакитний і будь-який інший відтінок — теплий або холодний, але наближений до білого (світло-зелений, рожевий, світло-охристий, світло-оранжевий, ясно-ліловий, ясно-кавовий і т. д.). Таким чином, все багатство відтінків тонової шкали (від білого до чорного кольору) зменшується до дуже вузького діапазону. Робота ведеться лише в одному розділі тонової шкали (в даному випадку — найсвітлішому), а завдання — це максимально передати всю безліч тонових градацій натури, але виконати це вже набагато складніше. Дана вправа підвищує не лише чутливість до тонових відтінків, до їх якнайтонших нюансів, але і одночасно до ніжних, ледве вловимих градацій якогонебудь узятого кольору, бо колір і тон — поняття нерозривні.

Виконавши вправу, діти приступають до роботи над постановкою. Основна мета завдання: це вірна передача рефлексів. Перш ніж приступити до роботи над натюрмортом, виконують етюд-ескіз, який має бути весь час під руками в процесі виконання тривалої роботи. Призначення його полягає в тому, щоб, працюючи з натури, дотримуватися єдиного колірного вирішення натюрморту. Колірне становище натюрморту може в процесі тривалої роботи змінюватися залежно від стану дня. Щоб кожного разу не переписувати роботу наново, треба дотримуватися знайденого стану в етюді і підпорядковувати йому спостережувані в натурі кольори.

Подальше опрацьовування форми ведеться у напрямі визначення колірних стосунків між освітленими і тіньовими частинами. Необхідно нагадати учням, що не треба захоплюватися обробкою окремих предметів. Добрі результати можуть бути тільки в тому випадку, якщо весь натюрморт у всіх своїх частинах рівномірно промальований. При прописці форми предметів не треба забувати основного правила: кожен півтон, світло або тінь важливі не самі по собі, а тільки у зв’язку з іншими. Кожен мазок має бути результатом осмисленого відношення до роботи. Тому треба весь час здійснювати порівняльний аналіз натури, тобто працювати над стосунками. Працюючи над яким-небудь місцем в натюрморті, треба дивитися не лише на це місце, а на всю постановку в цілому і визначати частину участі цього місця відносно кольорового устрою. У момент виконання рефлексу особливо важливо пам’ятати про це. Часто рефлекс проявляє себе у вигляді віддзеркалення сусіднього предмету. В цьому випадку слід обережно вписати це віддзеркалення в тіньову частину, не порушуючи спільної тональності тіні.

Учні повинні засвоїти, що колір - це ще не «живопис». Він набуває певної живописної виразності лише тоді, коли вступає в співдружність з рештою кольорів, тобто в систему кольорів, гармонійних поєднань, колірних стосунків. Кожен новий колір, покладений на площині картини, міняє сусідні кольори і тим самим міняє спільну колірну рівновагу.

Живописне бачення - це здатність бачити все різноманіття кольоровотонових стосунків натури в якнайтонших нюансах, у зв’язку з освітленням, розташуванням предметів в просторі. 

Педагог активно допомагає учням в процесі аналітичного сприйняття. А саме:

аналізує стан, характер і спрямованість освітлення; аналізує просторове положення, форми, об’єм і матеріальність предметів; аналізує їх колірні і просторові взаємини. В результаті активного аналітичного сприйняття у підлітків загострюється колірне бачення і формується живописне бачення.  

Підбиваючи підсумки, треба відзначити, що проблема розвитку бачення кольору дуже актуальна. Відчуття кольору у дитини розвивається поступово. Спочатку вона здатна сприймати локальний колір предмету, потім вчиться бачити складні відтінки кольору при моделюванні форми. Завдання вчителя - допомогти в розвитку цих навиків. У молодших класах дуже ефективно для цього підходить учбове завдання з живопису в техніці роздільного мазка або «мозаїки». Для дітей це ціле відкриття, що наприклад, панцир черепахи може мати різні відтінки кольору і виходить красивий візерунок! Зрозуміло, що у зв’язку з віковими особливостями молодшого шкільного віку учень ще не здатний передавати складні градації одного кольору, але вже в середньому, а тим більше в старшому віці, з цим завданням він може справитися. Учні розуміють, що мета завдання в техніці «мозаїка» – це зуміти знайти якомога більше відтінків кольору і тону. В середньому шкільному віці діти вже починають уловлювати різницю між теплим і холодним кольором предмету, можуть передати його об’єм, теплохолодність. Старшокласники справляються не лише з моделюванням форми, але і вирішують проблеми колориту і перспективи.

Ілюстрації до статті

 

Молодші класи

 

 

 

Діма Гайнулін, 7 років, «Черепаха», 0 клас

 

 

 

 

 

 

 

    

Маша Жемчужникова, 7 р., «Казкові птахи», 0 кл.

                            Маша Стягайло, 8 р.,                                               Кульчинська Юля, 8 р.,

             «Пісня птаха вночі», 0 кл.                                                              «Птах», 2 кл.

Віка Фролова, 8 р., «Намисто», 0 кл.

 

    

Середні класи

                  Надя Заболотна, 12 р., вправа                  Рома Цабевський, 13 р., домашнє завдання

    

Надя Заболотна, 12 р.,

«Натюрморт з білих речей», 5 кл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Катя Бренгач, 14 років,

«Натюрморт з білих речей», 5 кл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

Вправи до натюрморту

 

 

    

Методика викладання предмета «Початковий курс історії образотворчого мистецтва України» в умовах ДХШ ТА ДШМ Стаття

Викладання початкового курсу історії образотворчого мистецтва України в ДХШ і ДШМ (за програмою М. М. Авдиковича) направлене на всебічний гармонійний розвиток учнів. Головна мета цього предмета - виховання духовно багатої, естетично розвиненої особистості. Програма включає основні розділи історії зарубіжного, українського і сучасного мистецтва.

Головний принцип викладання - живий діалог між викладачем і учнем. Це розвиває у дітей активність, самостійність мислення. У зошитах конспектуємо основні теми, ведемо словник, де записуються терміни. Велика кількість репродукцій, відеоматеріалів, використовуються на уроках. Знайомство з історією України в 5 класі в другому семестрі починається через творчість художників епохи кам’яного віку та епохи бронзи, мистецтво давніх слов’ян, а також Київської Русі, українських художників епохи Середньовіччя.

З 18 століття на зміну іконописним канонам приходить світське мистецтво. Цей час висунув першокласних портретистів - Левицького, Боровиковського. Вивчаючи українське мистецтво, знайомимося з жанровим живописом. Вивчаючи життя і творчість видатних художників, історію створення творів, діти дізнаються, від яких фактів і ситуацій відштовхувався автор, створюючи твір.

Величезною є роль Т. Г. Шевченка в українському живописі. В його полотнах не тільки історія, а й глибоке знання людської душі; образи його за масштабністю і значущості співзвучні трагічним образам Рембрандта.

На даному етапі головна мета - більш глибоке і детальне вивчення творів з елементами аналізу. Учні вже знайомі з жанрами, з творчістю великих зарубіжних і українських художників. Але головне - вивчаючи історію мистецтв, вони розвивають широкий кругозір, здатність осмислити явища навколишнього життя і мовою образотворчого мистецтва висловити свої думки і почуття. У випускному 6 класі відбувається знайомство з творчістю сучасних художників. Серед прийомів, використовуваних на уроці - підготовка учнями повідомлень, презентацій, урокиконференції, дискусії. 

Вивчення початкового курсу історії мистецтва України (за програмою М. М. Авдиковича) починається в 5 класі в другому семестрі. Саме в цей період учні знаходяться в підлітковому віці. Підлітки - це вік, коли учні дещо втрачають інтерес і до творчості, і до навчання. Повернення з зимових канікул і короткий світловий день теж заважають їм включитися активно в навчальний процес. Спад творчої активності у підлітків помічали, досліджуючи образотворчу діяльність дітей, Л. С. Виготський, А. Д. Альохін, В. С. Кузін та інші. Звідси з особливою гостротою постає проблема пошуку педагогічних методів, здатних активізувати творчу уяву учнів.

Єфремова Л. І. в своїй дисертації «Активізація творчої уяви учнів дитячих художніх шкіл (На матеріалі 1 року навчання історії образотворчого мистецтва)» досліджувала цю проблему. При вирішенні поставлених завдань використовувалися методи дослідження: спостереження, опитування, тестування, навчальний експеримент, аналіз продуктів творчої діяльності учнів. Отримано трирівневу класифікацію активності: «Вимушена» - виявляється в силу необхідності, і тільки під зовнішнім впливом; «Вдячна» - позбавлена самостійної ініціативи, але легко активізується при наявності зовнішнього стимулу; «Ініціативна» - самостійно шукає свого застосування. Вчитель, розділивши учнів за даною класифікацією активності на групи, може по-різному впливати на підлітків та змінювати свої методи проведення уроку. Наприклад, учнів з «ініціативної» групи зробити капітанами команд. Учні з «вдячної» групи будуть помічниками капітанів і допомагати однокласникам з «вимушеної» групи.

Одним із провідних методів викладання курсу історії мистецтв у школі є метод художньо-педагогічної драматургії Л. М. Предтечєнської. На уроці, побудованому за цим методом, виділяється кілька етапів, що випливають один з іншого і утворюють єдину лінію «наскрізної дії» уроку: з моменту його зародження (етапи «експозиція», «зав’язка», «створення проблемної ситуації»), через розвиток (етапи «розробки проблеми») до його вершини (етап «кульмінація») і, нарешті, до його спаду (етап «розв’язка»); завершує лінію «наскрізної дії» уроку етап «післядія». Наприклад, вивчення картин знаменитого українського художника Т. Г. Шевченка «Автопортрети» в юності, у зрілому віці та наприкінці життя. При розборі цих творів відбувається повторення творчої біографії великого Кобзаря.

Сьогодні актуальним є використання в процесі навчання не стільки традиційного уроку, скільки креативного. В якості основи уроку використовується метод теорії рішення винахідницьких задач (ТРВЗ) Г. С. Альтшуллера. У своїй книзі А. О. Гін «Прийоми педагогічної техніки» розкриває поняття про ТРВЗ-педагогіку, як про чітку систему, що допомагає вчителю і учню отримати чудові результати. Наприклад, такі прийоми у педагогічній техніці: «Лови помилку»! 1) пояснюючи матеріал, учитель навмисно припускається помилок (повинна бути спланована їх переконливість, коли вчитель - помилкова думка, гіпотеза → учні - контраргументи); 2) учень отримує текст із спеціально допущеними помилками - нехай «попрацює учителем». Тексти можуть бути заздалегідь підготовані іншими учнями, в тому числі старшими (творчі завдання); «Так-Ні»: учитель загадує число, предмет, історичного героя... Учні намагаються знайти відповідь, ставлячи запитання. На ці запитання вчитель відповідає тільки словами так; ні; і так, і ні. «Так-Ні» вчить: пов’язувати розрізнені факти в єдину картину; систематизувати вже наявну інформацію; слухати і чути однокласників. Буває, питання задається некоректно або вчитель не хоче давати відповідь з дидактичних міркувань, і тоді він відмовляється від відповіді заздалегідь встановленим жестом. Після гри обов’язкове коротке обговорення: які питання були сильними? які і чому слабкими?.

Головкіна О. М. в своїй статті «Використання сучасних технологій в навчанні історії мистецтв» пропонує наступні методи і прийоми. Наприклад, щоб цікавіше було відповідати на запитання, можна «пограти у випадковість». Для цього необхідно зробити паперові літачки для «польотів в часі». Потім викладач пише на літачках дати, різні предмети, які вже вивчили раніше. «Хронольоти» запускаються, а відповідати будуть ті учні, до кого такий «сяде» на стіл. Причому головні умови відповіді: «Уявіть, що ви потрапили в інший час, розкажіть, що ви бачите навколо».

Гра «Ожили картини». Цей прийом використовується при знайомстві або повторенні жанрів образотворчого мистецтва. Вона допомагає учням проникнути в стан героїв картини, пережити разом із ними ситуацію, в якій опинилися герої картини. (Наприклад, зображення учнями картини І. Ю. Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султану»). Хлановська М. В. у своїй статті «Творчі завдання як засіб розвитку креативного мислення на уроках історії та суспільствознавства» продовжує розвивати тему навчання.

Навчання, спрямоване на розвиток креативності, - це не просто набуття якомога більшої кількості ідей в максимально короткий час. Отримуючи нову інформацію, підлітки повинні навчитися розглядати її з різних точок зору, робити висновки щодо її точності і цінності. Вирішити це завдання дозволяє освітня технологія розвитку критичного мислення, розроблена американськими педагогами Дж. Стіл, К. Мередитом і Ч. Темпл.

Структура цієї технології чітка і логічна.

Стадія	Діяльність учителя	Діяльність учнів	Можливі прийоми і методи
Виклик	Направлена   на виклик в учнів уже наявних         знань по досліджуваному питанню, активізацію                їх діяльності, мотивацію                до подальшої роботи	Учень згадує, що йому відомо            по досліджуваному питанню             (робить припущення, систематизує інформацію до її вивчення, задає питання, на які хотів би отримати відповідь)	Складання          списку відомої інформації Оповідання- припущення               за ключовими словами Систематизація матеріалу (графічна), кластери, таблиці Вірні   і           невірні твердження Переплутані логічні ланцюжки тощо
Осмислення змісту	Направлена на збереження інтересу до теми при безпосередній роботі з          новою інформацією, поступове просування   від старого          знання             до нового	Учень читає (слухає) текст, використовуючи запропоновані вчителем активні методи читання, роблячи позначки на полях або веде записи в міру осмислення нової інформації	Методи             активного читання: -                      Маркування з використанням значків «v», «+», «-», «?» (У міру читання їх ставлять на полях праворуч). -                      Ведення різних записів типу подвійних щоденників, бортових журналів. -                      Пошук відповідей на поставлені в першій частині           уроку питання тощо.
Рефлексія	Учитель повертає учнів до первинних записів           - припущенням, вносить зміни, доповнення; дає творчі, дослідницькі чи практичні завдання на основі вивченої інформації	Учні співвідносять «нову» інформацію зі старою, використовуючи знання, отримані на стадії осмислення	-                      Заповнення кластерів, таблиць. -                      Встановлення причиннонаслідкових             зв’язків між             блоками інформації. -                      Повернення до ключових      слів, вірним чи невірним твердженням; -                      Відповіді       на поставлені запитання. -                      Організація різних видів дискусій. -                      Написання творчих робіт:

    

На етапі виклику використовується методичний прийом «Знаємо. Хочемо дізнатися. Дізналися». Для цього ділимо дошку на 3 широкі колонки, озаглавлені відповідно: «Знаємо», «Хочемо дізнатися», «Дізналися». Потім називається тема і задається питання учням, що вони про це вже знають. Обговорення триває, поки не виявляться відомості, в справедливості яких ніхто не сумніваються. Їх ми заносимо в колонку «Знаємо». Суперечливі ідеї і питання заносимо в колонку «Хочемо дізнатися». В кінці уроку учні самостійно заповнюють третю колонку «Дізналися». Даний прийом ефективний і для підбиття підсумку уроку, він дозволяє здійснити рефлексію. Наприклад: по темі «Мистецтво скіфів» таблиця після постановки мети уроку виглядає наступним чином:

 

Що знаємо		Що хочемо дізнатися	Дізналися
Скіфи - кочове плем’я території сучасної України.	на	Які звичаї були у скіфів? Чим вони займалися?

 

Прийом «ЗХД» можна використовувати в будь-якому класі в залежності від теми уроку. Беруть участь в роботі (вивчають матеріал, аналізують його, відповідають на питання) майже всі учні на кожному уроці. Організувати активну діяльність учнів можна за допомогою методичного прийому «зигзаг». Матеріал, що підлягає вивченню, ділиться на 4 частини. Учні отримують картки з номерами 1, 2, 3, 4. Клас ділиться на 4 групи. Учні з карткою №1 працюють над першим питанням, учні з карткою № 2 працюють над другим питанням тощо. Кожен із них повинен вміти пояснити вивчений матеріал. Потім склад груп змінюється таким чином, щоб в кожній групі була людина, готова пояснити певну порцію матеріалу. Звернемо увагу на ще один методичний прийом - метод педагогічного малюнка на дошці крейдою. Знавець крейдяного малюнка B. C. Мурзаев був викладачем історії та малювання. Ескізний малюнок B. C. Мурзаев пропонував застосовувати в наступних випадках. По-перше, для відтворення образів природи тієї чи іншої країни, так звані «крейдяні пейзажі». По-друге, робити малюнки-зображення, які відтворюють знаряддя праці, предмети побуту, будівлі, споруди, зброю та ін. Застосування малюнків в розрізі і крейдяних планів можливо і при вивченні, наприклад, церковних і світських споруд ХVІІІ ст. в стилі бароко, це дає поняття підліткам про їх зовнішній і внутрішній устрої, схематичні малюнки колон демонструють відмінність архітектурних стилів. Таким чином, крейдяні схеми і малюнки - невичерпна криниця творчості сучасного вчителя.

 

У сучасних умовах докорінно змінюється призначення педагогічної діяльності художника-педагога. Він обов’язково повинен підтримувати прагнення учня до самостійної творчості, стимулювати самопізнання, розвивати здатність до самооцінки і самоаналізу. Замість передавача і джерела інформації, він стає наставником, співробітником у спільній роботі по саморозвитку кожного підлітка. Процес навчання, при такому підході, набуває іншого змісту - організація і забезпечення індивідуальної пізнавальної творчої діяльності на принципах співпраці та співтворчості.

Чарівний світ витинанки – початківцям

Стаття

У сучасних умовах педагогічні технології постійно змінюються і ускладнюються. Але маючи широкий вибір новітніх педагогічних напрацювань, не можна забувати про традиційні види прикладного мистецтва, завдяки яким людство пам’ятає своє коріння і національну приналежність. Мова йде про мистецтво витинанки. Серед різноманітних видів народного мистецтва України витинанки займають особливе місце. У витинанці закладена надзвичайна сила декору та образу, які не тільки передавалися із покоління в покоління але й постійно вдосконалювалися, доповнювалися і продовжують розвиватися та набувати нових форм та зображень. У наш час вони набули нового змісту – виставкових творів, також використовуються в оздоблені сучасних інтер’єрів, поліграфічної продукції, в театральному мистецтві.

Витинання – це досить рідкісний, але дуже цікавий та захоплюючий вид народної творчості, який дає змогу прилучити дітей до джерел багатющих традицій та надбання національної культури. 

При роботі учнів над витинанкою відбувається формування національно свідомої, творчої особистості засобами народного мистецтва, яке впливаючи на світ емоцій, розкриває дитині чарівний світ мистецтва витинанки, залучає до національних традицій, історії, вчить мудрості, любові до Батьківщини. 

Використання учнями техніки витинанки дає можливість виготовити будьяку форму – квітки, дерева, будинку, тварини, птаха, людини, будь-якого предмету навколишнього світу в стилізованому вигляді. Учні повинні розуміти, що в основі їх лежить стилізація. У мистецтві витинанки зображення спрощені за формою та кольором, контрастні та лаконічні, а від того ще більш виразні. 

Чому цей вид творчої діяльності такий важливий для учнів в навчанні? Тому, що вирішується дуже багато задач. Витинанки з паперу привертають можливістю створення ритмічного орнаменту простими, загальнодоступними засобами і дозволяють ефективно і методично знайомитися з поняттям «симетрія», «ритм».

Пошук поєднання кольорового фону і силуетної форми витинанки дає великі можливості вивчати особливості сприйняття кольору і закономірності кольорознавства, і тим самим формувати кольоровідчуття, художній смак. Особливо корисні заняття цим мистецтвом для дітей, оскільки витинанка розвиває дрібну моторику, просторове мислення, а також можливістю залучити до колективної роботи.

Слово «витинати» походить від слова «вирізати». Надзвичайна привабливість витинанок виявляється в ритмі, симетрії, витонченості та вишуканості ажурного паперового мережива, що впливає на почуття людей. Краса народної витинанки не вмирає. Вона знаходить своє оригінальне застосування в сучасних матеріалах. Справжнє мистецтво – символічне не дивлячись на свою простоту, доступність, витинальне мистецтво мало свої оберегові символи, як і писанкарство, вишивка, ткацтво. У витинанці застосовують такі символи-обереги: геометричні, рослинні (вазон, квіти, насіння), релігійні (хрест, сонце, риба), тваринні (тварини, птахи, риби), зображення людини (берегиня), архітектурних об’єктів. Діти залюбки працюють над сюжетами із символами.

Головне завдання при вивченні мистецтва витинанки – відроджувати і зберігати традиції стародавнього художнього промислу й популяризувати його серед молоді. В нашій дитячій школі мистецтв кожен із учнів виконує роль дизайнера і виготовляє для шкільної виставки свій шедевр – сюжетно-декоративну композицію в техніці витинанки. Ці роботи сприяють відродженню українського народного декоративного мистецтва. Учні на уроках за допомогою комп’ютерних технологій вивчають, як сучасні майстри витинанки вдосконалюють техніку і вносять у неї свої творчі ідеї. За художніми і технологічними особливостями поділяють витинанки на: ажурні та силуетні, одинарні та складні, одноосьові (з дзеркальною симетрією) та багатоосьові. Ажурними називають витинанкимереживо, витяті узори яких розміщують на основі – папір, картон, стіна, скло. Зображення тут містяться у прорізах. Силуетними є витинанки, в яких тло відкидається, а залишається силует, що може бути і суцільним і прорізним. Одинарні витинанки, як правило, виготовляють з одного аркуша паперу, тому вони одноколірні. Такі витинанки можуть бути і ажурними і силуетними. До одинарних належать симетричні та несиметричні витинанки. Симетричні – це одноосьові із дзеркальною симетрією, та багатоосьові – з паралельною або осьовою симетрією. Складні витинанки компонуються з двох, чи більше окремо виготовлених елементів. У більшості випадків складні витинанки різнокольорові. Елементи клеяться на тло один коло одного, або один на одного – поступово утворюючи цілісну композицію.

Комбіновані (накладні) – це складні витинанки з доповненням елементів і підмальовані фарбою. До комбінованих також відносяться витинанки, поєднані з аплікацією. Одноосьові (дзеркально симетричні) витинанки вирізають із навпіл складеного аркуша паперу, а багатоосьові, відповідно, можуть мати осі паралельні між собою, так звані, «хороводи», або виходити пучком з однієї точки. Учні обов’язково вивчають правила безпеки.

Правила поводження з ножицями:

1.Клади ножиці на стіл, щоб вони не виступали за край кришки стола.

2.Не працюй тупими ножицями і ножицями з послабленим шарнірним кріпленням.

3.При роботі уважно слідкуй за лінією розрізу. 

4.Під час різання притримуй папір лівою рукою так, щоб пальці були осторонь від леза ножиців.

5.Не тримай ножиці кінцями вгору, не залишай в розкритому вигляді. 

6.Не ріж ножицями на ходу і не підходь до товариша під час різання. 

7.Передавай ножиці товаришу лише в закритому вигляді, тримаючи їх за робочу частину (кільцям вперед). 

Послідовність виконання витинанки:

1.            Визначити форму витинанки. 

2.            Скласти по горизонталі чи по вертикалі аркуш паперу навпіл, повернувши кольоровим боком до середини.

3.            Олівцем від тієї частини аркуша паперу, де ми його зігнули, нанести потрібні лінії.

4.            Ножицями по контуру рисунка вирізати композицію. 

5.            Обережно розгорнути її на столі. 

6.            На зворотний бік витинанки нанести клей, повернувши її лицьовим боком до низу, i зверху наклеїти білий, або кольоровий картон. Треба клею брати зовсім трошки, щоб робота була акуратною.

Цікаві та нескладні для опанування прийоми витинанки й недорогий матеріал

дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії. Часто саме цей вид мистецтва дає поштовх до творчої діяльності надалі. Наприклад, художник І. Рєпін, за його визнанням, прилучився до живопису саме з витинанок, які вирізував у дитинстві разом із сестрою. Виготовленням витинанок у дитинстві захоплювалися також М. Гоголь, художники Г. Нарбут, М. Добужинський. Витинанки у минулому були однією зі складових культури й побуту українського народу. Є й нині люди, які люблять витинанку, знають усі прийоми її виконання. Працюючи у цьому напрямі професійно, вони прикрашають своїми роботами книги, журнали, святкові листівки, створюють оригінальні картини.

Сучасна витинанка розвивається в двох напрямках: з однієї сторони притримуючись народних традицій в технології виготовлення і композиції, з іншої – експериментуючи не лише у сюжетах та композиції, а й у поєднанні різних технік виготовлення. На основі експериментів появляються навіть, нові терміни, наприклад, «витинальна графіка» – вид поліграфічної продукції, що слугує прикрасою інтер’єру.

Деякі майстри гадають, що витинанка може існувати тільки як традиційне народне мистецтво, і в такому вигляді має право на розвиток та пропагування. Але, мабуть, це не зовсім так. Техніка витинанки – являється народною, і якщо в сучасному її розвитку відбуваються якісь зміни, то це вказує лише на початок нового етапу еволюції техніки. Саме він являється головним ствердженням того, що інтерес до витинанки зберігається до тепер. Прикладом, так званої, еволюції являється той факт, що саме витинанка стала джерелом натхнення для створення логотипу «Євро2012». Про це повідомив ЗМІ Елдер Помбиньйо, португальський художник, який був щиро здивований незвичайними візерунками, квітковими мотивами та яскравими етнічними кольорами витинанок. Об’єднавшись з українськими дизайнерами, фірма 72 «Брендиал Сентрал» розробляла брендові візерунки, що мали відобразити країни в яких проходило «Євро-2012» – Україну та Польщу.

 

 

Фото роботи Ані Русавської, 14 р.

    

Сценарії

Сценарій свята «Посвячення у художники» План:

1.  Вступ. Привітання.

2.  Основна частина:

а) Подорож до країни Чарівних майстрів.

б) В місті художників.

в) Напад Чудовиська на фарби Чарівної палітри. 3. Закінчення. Клятва юних художників, вітання.

Діючі особи: 1) Ведучий. 2) Чудесний пензлик. 3) Чарівний олівець. 4) Фарби чарівної палітри: Червона, Оранжева, Жовта, Зелена, Блакитна, Синя, Фіолетова. 5) Чудовисько. 6) Художник.

Реквізит: 1) корона Чудесного пензлика; 2) корона Чарівного олівця; 3) корони або капелюшки фарб Чарівної палітри, аркуші кольорового паперу з головними та похідними кольорами; 3) маска та мантія (накидка) Чудовиська; 4) етюдник або палітра Художника.

1.  Привітання.

Ведучий: Доброго дня, друзі! Сьогодні у нас велике свято – «Посвячення у художники»! Ми сильно хвилюємось, тому що дуже хочемо, щоб це свято вам запам’яталося на все життя. А зараз починається дуже цікаве! Так…

2.  Основна частина:

Ведучий: Ми здійснимо подорож до країни Чарівних майстрів. Це незвичайна, прекрасна країна! В ній живуть діти та дорослі. Усі вони дуже дивовижні люди. Чому? Відповідь дуже проста. Ці люди люблять й вміють працювати. Усі вони терпляче вдосконалюють свою майстерність. А інакше й бути не може, бо це країна Чарівних майстрів! У цій країні багато гарних міст. У них живуть поети, музиканти, танцівники. А ми зараз попадемо до міста художників, де в цей час відбуваються ось які події…

Чудесний пензлик та Чарівний олівець: Привіт усім! Давайте знайомитися! Я Чудесний пензлик! Мене звуть Чарівний олівець!

Чарівний олівець. У нас лихо! Величезне чудовисько викрало у художника Чарівну палітру фарб й зачарувало до неї шлях.

Чудесний пензлик: Який жах! Весь світ тепер стане безкольоровим! Колір зникне назавжди? (закриває обличчя руками)

Чарівний олівець: Ні! Цьому не бути! (дивиться, замислившись, потім звертається до глядачів) Хлопці, дівчатка, без вашої допомоги ми не впораємося.

допоможете нам? Глядачі погоджуються.

Чудесний пензлик: Ура! Ми врятовані! (плескає в долоні)

Чується різкий гучний звук. З'являється Чудовисько. Воно гучно й страшно сміється: Ха-ха-ха! Хто тут насмілився кинути мені виклик? Щоб мене здолати, треба не сила, а розум. Ха-ха-ха! треба дуже багато знати та вміти. Ну, хто тепер хоче здолати мене? (гордо розправляє плечі)

Чарівний олівець: Ні! Ми разом і ми зможемо! (дивиться на глядачів та простягає до них руку)

Чудовисько: Зараз перевіримо! Я буду ставити питання. Щоб знати на них відповідь, треба бути художником. Не злякаєтеся? Зараз побачимо!

Питання перше: чим малюнок відрізняється від живопису?

Глядачі дають правильну відповідь.

Питання друге: чим контур відрізняється від силуету?

Глядачі дають правильну відповідь.

Чудовисько здивоване: Невже це справжні художники? Ні, я так швидко не здамся! (замислюється, чухаючи потилицю), потім радісно вигукує: Я просто задаю дуже легкі питання! Але зараз будуть важкі!

Питання третє: навіщо художнику палітра?

Глядачі дають правильну відповідь.

Чарівний олівець: Все, ми впоралися, віддай фарби!

Чудовисько: І не подумаю! Віддай фарби! (глузує), а ви хоча б знаєте, які вони бувають? Що таке головні й похідні кольори?

Глядачі дають правильну відповідь. 

Чудовисько: Щось я сумніваюся, треба перевірити. Де мої фарби Чарівної палітри?

З'являються фарби Чарівної палітри. Вишикуються у ряд по порядку розташування кольорів у веселці.

Чудовисько: Ух ти, яка краса! І все це - моє!!! Фарби, покажіть мені головні кольори. (фарби показують аркуші кольорового паперу з головними кольорами)

Чудовисько: Ну яка ж краса! Мої фарби!!! Нікому не віддам!! Фарби, покажіть мені похідні кольори. (фарби показують аркуші з похідними кольорами) Чудесний пензлик: Ура! Ми на всі запитання правильно відповіли!

Чарівний олівець: Ми перемогли!

Чудовисько: А я так не вважаю! Зараз я поставлю таке запитання, на яке ви не знаєте відповіді! Які фарби не можна змішувати й чому?

Чудесний пензлик: Фарби, допоможіть нам!

Фарби вишукуються у три контрастні пари. Глядачі дають правильну відповідь.

Фарби, Чарівний олівець та Чудесний пензлик плескають у долоні.

Чарівний олівець: Перемога! Ура!

Чудовисько: Ні, я не хочу віддавати фарби! Мені з ними так цікаво, так здорово! Як мені тепер без них?

Чудесний пензлик: Не сумуй, ми тобі подаруємо велику коробку з фарбами.

Чудовисько: Навіщо мені?! Я ж не вмію малювати… (зітхає)

Чарівний олівець: А ми запросимо художника, й він тебе навчить! (кличуть) Художнику, прийди до нас!

3. Закінчення.

З'являється Художник.

Художник: Добридень, хлоп’ята та дівчатка! (фарби радісно стають навкруги нього в коло) Який я радий, що фарби Чарівної палітри знову з нами. Запитань було багато, але з іспитом ви впоралися, тому заслуговуєте стати художниками. (гучно та урочисто) Чарівний олівче й Чудесний пензлю, зараз ми з вами здійснимо посвячення у художники. Для цього нам треба прочитати їх клятву. (звертається до глядачів) Ми будемо читати, а ви повторюйте за нами:

Клятва юних художників

Ми, учні дитячої школи мистецтв, клянемося бути сміливими, не боятися труднощів у навчанні, багато малювати. Бути допитливими, любити мистецтво, щоб стати справжніми художниками. Клянемося, клянемося, клянемося!

Ведучий: Дорогі учні, поздоровляємо вас зі святом посвячення у художники! Успіхів всім вам!

 

    

Сценарій «Свята неслухняності»

Дія перша.

На сцені нікого немає. Звучить пісня «Пісенька першокласника» (російською).

«Нагружать всё больше нас стали почему-то, Нынче в школе первый класс - вроде института.

Я ложусь в 12 спать, силы нет раздеться, Вот бы сразу взрослым стать – отдохнуть от детства!

То ли еще будет, то ли ещё будет, то ли ещё будет, ой-ой-ой!»

Музика змовкає.

На сцену виходить дівчинка, тягне за собою непідйомний портфель-рюкзак і наспівує: «Я лягаю в 12 спати, сили немає роздягнутися-я-я! От би відразу дорослою стати - відпочити від дити-и-и-инства!»

На сцені гасне світло. Пауза. Світло включається. З'явилися парти, на яких гора книг, класна дошка. За партами сидять учні (3-4 особи). Біля дошки - грізний учитель: «Відповідати до дошки вийде...»

Учні закриваються з головою, ховаються. «Іванченко, до дошки! Який вірш було задано додому?» - суворо говорить вчитель. Іванченко йде до дошки, зсутулившись, приречено зітхаючи. Він звертається до глядачів: «Ну, чому не буває чудес на світі!» Складає руки і дивиться вгору: «Ну, не готовий я, ну, будь ласка!!!» Раптово на сцені гасне світло, все занурюється в темряву.

Коли на сцені знову спалахнуло світло, глядачі бачать мольберти і стільці, на яких сидять учні і пишуть натюрморт. Вони вже майже сплять з олівцями в руках. Один учень каже іншому: «Я їсти вже хочу!» «А я - спати!» - відповідає той. Фантазує: «Ось якби були такі олівці і пензлики, які б все робили самі!» - «А я взагалі чарівну паличку хочу!» - мріє одна дівчинка і сумно опускає голову. Раптово вона схоплюється на ноги, дивлячись вниз: «А це що таке?»

Всі підхоплюються і біжать до неї. Дівчинка піднімає з підлоги щось. Уважно розглядає і, запинаючись, бурмоче: «Ні, так не буває...» «Що не буває?!» - кричать всі хором, заінтриговані, всім дуже цікаво. «Що ти знайшла?» - кричать. Раптово гасне світло. А в руках у дівчинки щось засвітилося. Всі завмерли. «Чарівну паличку», - тихо каже дівчинка і піднімає високо руку, де сяє і світиться паличка, яка дарує диво.

Дія друга.

На сцені всі торжествують: «Ура!!!»

Після хвилини тріумфу один учень запитує: «Ну, і що тепер робити будемо?» «Хочу багато-багато шоколаду й цукерок!!!» «Даєш шоколад!» - кричать усі.

«Смартфон! Айпад! Лімузин! Даєш! Даєш!» - всі втрачають голову від раптових всеможливостей. «Дорослі дістали! Набридла школа!» - хором. - «Та-а-ак!» Діти шумлять, тупотять ногами, свистять.

Один учень кричить: «Тихо! Я знаю, що нам потрібно!» Всі знехотя змовкають і з очікуванням дивляться на нього. Після урочистої паузи учень із чарівною паличкою залазить з ногами на стіл і високо піднімає з нею руку вгору: «Нам потрібен свято неслухняності!»

Починається справжня вакханалія: падають мольберти, тумбочки, учні беруть на плечі інших учнів і носяться, немов рисаки з вершниками. Учениці рвуть щоденники, зошити і книжки. Починають, немов клоуни, фарбувати дуже яскраво губи й очі. Один хлопчик крутить на одній ніжці стілець: «Тільки в нашому цирку, панове!» Інші, наслідуючи його, починають крутити всі стільці. «Ура! Не треба ходити в школу!» - кричить учень. «Ура!» - волають всі у відповідь.

«Ура! Не потрібно робити уроки!» - кричить інший учень. «Ура!» - хором відгукуються всі.

Учні об'їдаються шоколадом, печивом і цукерками. Фольга та обгортки валяються на всій сцені. Всі притихли, втомилися...

Раптом одна дівчинка каже: «А давайте зараз звідси перенесемося на безлюдний острів!» «Ура!!! Давай!!!» - знову закричали хором і пожвавилися всі.

«Чарівна паличко, давай безлюдний острів!» Пауза. Всі здивовані. «Де паличка?» - запитують всі один в одного. «Вона ж тільки-но була, я бачив!» - кричить хлопчик, звертаючись до глядачів.

Звучить тиха мелодія пісні «Куди йде дитинство». «Я не вірю, що чарівної палички більше немає», - сумно каже одна учениця. Невеселі учні розгублено дивляться один на одного. «А це що? Хто це все накоїв?» - озираються, дивуючись. Починають піднімати мольберти, стільці, підмітати підлогу. Пісня звучить (російською) все голосніше і голосніше, а потім, раптово обривається:

«Куда уходит детство, в какие города?

И где найти нам средство, чтоб вновь попасть туда? Оно уйдёт неслышно, когда весь город спит, И писем не напишет, и вряд ли позвонит.

И в сугробах белых, и по лужам у ручья,

Будет кто-то бегать, но не я...»

На сцені стає дуже тихо. Учні підходять, стають в коло. «Нічого не розумію», - говорить один учень.

«Що ж з нами відбувається?» - запитує інший хлопчик, звертаючись до глядачів.

«Чому зникла чарівна паличка?» - мало не плаче дівчинка. Інша дівчинка її втішає.

«Я, здається, знаю, що з нами сталося! - говорить один учень, звертаючись до всіх хлопців. - Подивіться уважно один на одного!» І всі оглядають один одного і кожен сам себе в здивуванні.

«Я зрозумів! - кричить раптом один учень. - Ми виросли!»

«Точно! Вірно! Так-так!» - навперебій обрадувано шумлять хлопці. Звучать знову слова з пісні:

Куди іде дитинство, куди пішло воно,

Напевно в край чудовий, де кожен день кіно…

 

 

 

    

Список використаних джерел:

1.                        Ермоленко Г. Ю. Формирование полихудожественной компетентности будущих учителей изобразительного искусства: автореф. дис. канд. пед. наук, спец.:

13.00.08 / Г. Ю. Ермоленко. – Волгоград, 2010. – 22 с.

2.                        Венгер Л. А. Педагогика способностей/ Венгер Л. А. — М.: Знание, 1973. — 117 с.

3.                        Вербицька С. М. Розвиток літературно-естетичної творчості молодших школярів/ Вербицька С. М. — Х.: Основа, 2004. — 112 с.

4.                        Волков Б. С. Психология младшего школьника: Учеб. пособ. / Волков Б. С. —

М.: Педагогика, 2002. — 128 с.

5.                        Волобуєва Т. В. Розвиток творчої компетентності школярів. — Х.: Основа, 2005. — 112 с.

6.                        Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте/ Выготский

Л. С. — М.: Просвещение, 1967. — 92 с.

7.                        Гавриш Н. В. Розвиток мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному дитинстві: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.02 / Національний педагогічний ун-т імені М. П. Драгоманова. — К., 2002. — 32 с.

8.                        Гай А. Літературна творчість молодших школярів // Початкова школа. — 1989. — № 5. — С. 33—36.

9.                        Гин С. И. Мир фантазии/  Метод. пособ. для учителя нач. школы// Гин С. И. — М.: Вита-Пресс, 2001. — 128 с.

10.                   Державний стандарт початкової загальної освіти // Директор школи. — 2000. — № 47. — С. 3—32.

11.                   Доровской А. И. Сто советов по развитию одаренности детей. Родителям, воспитателям, учителям/ Доровской А. И. — М.: Российское педагогическое агентство, 1997. — 309 с.

12.                   Дружинин В. Н. Психодиагностика общих способностей/ Дружинин В. Н. —

М.: Академия, 1996. — 236 с.

13.                   Друзь З. В. Нестандартні завдання як засіб стимулювання пізнавальних інтересів молодших школярів: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Криворізький державний педагогічний ун-т. — Кривий Ріг, 1997. — 178 л.

14.                   Іваненко О. Особливості художньо-творчої діяльності учнів шкіл мистецтв на інтеграційних засадах /О. Іваненко // Вісник Інституту розвитку дитини. Сер.: Філософія, педагогіка, психологія. – 2015. – Вип. 37. –С. 65-70.

15.                   Єрмаков І. Освіта і життєва компетентність для ХХІ століття // Завуч. — 2005. — № 19. — С. 13—16.

16.                   Захарова Н. М. Міжпредметні зв’язки як засіб формування загальнопізнавальних умінь молодших школярів: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.09 / Глухівський державний педагогічний ін-т. — К., 2000. — 190 л.

17.                   Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Наук.-метод. посіб. /Зязюн І. А. — К.: МАУП, 2000. — 309 с.

18.                   Клепіков О. І. Основи творчості особи: Навч. посіб. / Клепіков О. І., Кучерявий І. Т. — К.: Вища школа, 1996. — 295 с.

19.                   Комаровська О. А. Інтеграція мистецтв у вихованні талантів // Обдарована дитина. — 2005. — № 8. — С. 38—48.

20.                   Красило А. И. Психология обучения художественному творчеству: Учеб.

пособ. для психологов и педагогов/ Красило А. И. — М.: Институт практической психологии, 1998. — 136 с.

21.                   Кульчицкая Е. И. Мотивация в структуре творческой деятельности /

Кульчицкая Е. И. , Литвинова Н.И.// Измерение готовности к творчеству детей. — К.,

             1995. — С. 41—46.                                                  

22.                   Левин В. А. Воспитание творчества/ Левин В. А. — М. : Знание, 1977. — 64 с.

23.                   Лейтес Н. С. Способности и одаренность в детские годы/ Лейтес Н. С. — М.: Знание, 1984. — 80 с.

24.                   Личковах В. Универсализм в эстетике и искусстве: утверждение человеческой целостности // Культура школьника: Науч.-метод. сб. / Под общ. ред. Н. Кузьминой, А. Левченко. — СПб; Луганск, 1996. — Вып. 5. — С. 35—42.

25.                   Лук А. Н. Психология творчества/ Лук А. Н. — М.: Наука, 1978. — 128 с.

26.                   Масол Л. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України // Шкільний світ. — 2002. — № 9. — С. 1—16.

27.                   Масол Л. М. Загальна мистецька освіта: теорія і практика: Монографія / Масол Л. М. — К.: Промінь, 2006. — 432 с.

28.                   Масол Л. М. Художня культура. 10 клас: Тематичні розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень / 29. Масол Л. М., Гайдамака О. В. – Х.: Вид-во Ранок, 2010. – 336 с.

30.                   Мастерство художественное [Электронный ресурс] // Краткий словарь по эстетике. – Режим доступа: http://esthetiks.ru.

31.                   Матюшкин А. М. Концепция творческой одаренности // Вопросы психологии. — 1989. — № 6. — С. 23—33.

32.                   Машенко М. М. Музика і живопис на уроках літератури. — 2-ге вид., доп. — К. : Рад. школа, 1971. — 135 с.

33.                   Мелик-Пашаев А. А. Педагогика искусства и творческие способности/ Мелик-Пашаев А. А. — М. : Знание, 1981. — 96 с.

34.                   Мелик-Пашаев А. А. Художественная одаренность детей, ее выявление и развитие : Метод. пособ. / А. А.Мелик-Пашаев, З. Н. Новлянская, А. А. Адаскина, Н. Ф. Чубук. — Дубна : Феникс +, 2006. — 112 с.

35.                   Моляко В. А.  Психология детской одаренности/ Моляко В. А. — К.: Знание Украины, 1995. — 83 с.

36.                   Моляко В. О. Творчий потенціал людини як психологічна проблема // Обдарована дитина. — 2005. — № 4. — С. 2—9.

37.                   Мовчан В. С. Естетика: навчальний посібник для вузів / Мовчан В.С. – Київ: Знання, 2011. – 527 с.

38.                   Омельченко Л. И. Человечное в человеке. Уроки пробуждения/ Омельченко Л. И. — Днепропетровск: АП ДТК, 2004. — 192 с.

39.                   Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; за ред. О. М. Пєхоти. — К.: 2004. — 256 с.

40.                   Пайдуков П. В. Формирование профессиональной компетентности у будущих учителей  изобразительного искусства в процессе предметной подготовки: автореферат дис. ... канд. пед. наук, спец.: 13.00.08 / П. В. Пайдуков. – Чебоксары, 2013. – 22 с.

41.                   Роменець В. А. Психологія творчості: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. — К.: Либідь, 2001. — 288 с.

42.                   Ростовцев Н. Н. Очерки по истории методов преподавания рисунка/

Ростовцев Н. Н. – М., 1983, с. 184.

43.                   Рудницька О. П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навч. посіб./ Рудницька О. П.— Т.: Навчальна книга — Богдан, 2005. — 360 с.

44.                   Савенков А. И. Детская одаренность: развитие средствами искусства. — М.: Педагогическое общество России, 1999. — 220 с.

45.                   Савченко О. Я. Розвивай свої здібності: Навч. посіб. для мол. шк. / Савченко О. Я.  — К.: Освіта, 1995. — 159 с.

    

46.                   Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах/ Савченко О. Я.  — К.: Магістр, 1997. — 256 с.

47.                   Селевко Г. К. Альтернативные педагогические технологии/ Селевко Г. К. —

М.: НИИ школьных технологий, 2005. — 224 с.

48.                   Сотська Г. І. Естетично-професійна компетентність майбутнього вчителя образотворчого         мистецтва     [Електронний          ресурс]           Режим    доступу:http://lib. iitta.gov.ua.

49.                   Чижакова Г. И. Введение в педагогическую аксиологию/ Чижакова Г. И. —

М.: Академия, 2003. — 192 с.

50.                   Тамберг Ю. Г. Развитие творческого мышления ребенка/ Тамберг Ю. Г. — СПб.: Речь, 2002. — 176 с.

51.                   Туманов І. Складові художньої творчості та їхнє значення для розвитку творчих здібностей у процесі навчання мистецтву / І. Туманов // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. пед. – 2008. – Вип. 23. – С. 38-45.

52.                   Ушинский К. Д. Педагогические сочинения: В 6-ти т. / Сост. С. Ф. Егоров. —

М.: Педагогика, 1990. — Т. 6. — 528 с.

53.                   Як        допомогти    дитині            стати творчою        особистістю /    Упоряд.          Л.

Шелестова. — К.: Ред. загальнопед. газ., 2003. — 112 с. Адреси електронних ресурсів:

http://studentam.net.ua/content/view/453/100/ http://imidg.ucoz.ua/publ/4-1-0-3/

http://all-pedagog.com.ua/zdibnosti/faktori-rozvitku-tvorchih-zdibnostey-

ditini.html.