Формування соціокультурної компетентності у старшокласників

Формування соціокультурної компетентності

  у старшокласників.

Одним із важливих складників та фундаментом становлення системи мовної освіти під час вивчення української мови є соціокультурний принцип, який передбачає вивчення мови в контексті оновлення і розширення її функції, зростання інтересу учнів  до народознавства, української літератури, народних звичаїв, традицій, етнопедагогіки. Соціокультурна лінія являє собою перелік тем, які орієнтують на добір відповідних текстів, що знайомлять учнів з історією, звичаями і традиціями, духовними скарбами і видатними постатями народу, із загальнолюдськими моральними нормами. Я впевнена, що зміст цих текстів має стати  зразком і опорою дітям під час створення власних висловлювань. Соціокультурний принцип належить до базових, тому я намагаюся реалізувати його на кожному уроці.

Умови розвитку, які мають місце в Україні, сприяють утвердженню загальнолюдських, гуманістичних цінностей, актуалізації гуманітарних знань. Сьогодні під гуманітарним розуміють не тільки все те , що стосується людини, її культури, суспільства, в якому вона живе, але й різноманітні способи практичного вдосконалення реального життя, боротьбу за мир, співробітництво, культурні обміни між народами, забезпечення прав людини, покращення екологічної ситуації на планеті. За умови трансформації українського суспільства підвищується роль інформації як джерела знань про країну та світ і статус навчального предмета          « українська мова», основною метою якого є формування національної свідомості, духовно багатої мовної особистості, що володіє вміннями й  навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови, вільно орієнтується у всезростаючому інформаційному потоці, обстоює власну думку, громадянську позицію щодо тих чи інших подій чи явищ, -- тобто формувати комунікативну компетенцію та її важливий складник – соціокультурну компетенцію.

Для досягнення ефективності в міжособистісному та міжкультурному спілкуванні  недостатньо лише засвоїти мовну систему й набути мовленнєвих умінь і навичок. Необхідно навчити учнів користуватися мовою відповідно до умов соціокультурного середовища носіїв цієї мови. У старших класах існують найбільш сприятливі дидактично – методичні умови для формування соціокультурної компетенції відповідно до вікових особливостей учнів. В основу створюваної соціокультурної компетенції покладено принцип інтеграції як системи взаємодії між  функціонально – стилістичними шарами мови та різновекторними мовленнєвими ситуаціями. У контексті формування соціокультурної компетенції важливо усвідомлювати, як навчити учнів сприймати, аналізувати  та оцінювати прочитані та почуті соціокультурні тексти, відомості про Україну й світ, як добирати й використовувати ті з них, що необхідні для досягнення певної пізнавальної , експресивної, комунікативної мети.

Мотиваційний компонент складається з:

• енциклопедичної довідки про те, як сформувалася побутова  лексика загалом і сленг як різновид молодіжного мовленнєвого побуту зокрема;
• слів – реалій, які репрезентують зазначені шари лексики;
• національно – культурного компонента мови, наприклад, визначення, які мовні одиниці творяться  носіями української мови, а які – запозичуються;
• системи мовленнєвих і комунікативних умінь і навичок та сфери комунікативної діяльності (теми й проблеми спілкування), що,  власне, логічно пов’язує змістовий компонент із процесуальним.

Етапами навчання, формами їх реалізації  є:

1. Оголошення теми уроку, мотивації навчального процесу, окреслення проблемного питання (бесіда, аналіз соціокультурних ситуацій, помилок).

2. Подання нового матеріалу (бесіда з елементами наочності: карток, таблиць).

3. Закріплення матеріалу (прослуховування зразків діалогічного мовлення та їх рольова презентація).

4. Застосування набутих знань у різних мовленнєвих ситуаціях (програвання мікродіалогів із визначенням соціокультурних ситуацій та їх аналіз).

5.  Моделювання соціокультурних рольових ігор, ситуацій, міні – досліджень, міні – драм про культуру, робота в парах, командах.

6. Організація самостійної роботи щодо виховання соціокультурної компетенції (визначення можливих режимів самостійної роботи).

Трактування соціокультурної компетенції як системи дозволило представити процес формування соціокультурної компетенції в учнів старшої школи у вигляді багаторівневої педагогічної моделі, що дало можливість описати основні властивості процесу в структурно – функціональній єдності. Модель процесу формування соціокультурної компетенції в старшокласників побудовано на основі принципів, актуальність яких умотивована дидактичними характеристиками навчального процесу та функціями мови. Це, зокрема, такі принципи: цілісність загальної освіти, підготовки з української мови й культурного розвитку учнів; системності; інтеративності; активної комунікації; відповідності формування соціокультурної компетентності пізнавальним інтересам старшокласників; індивідуалізації та диференціації процесу навчання; раціонального врахування рідної мови; дієвості результатів навчання.

Відповідно до вказівних принципів , визначено структуру моделі за такими компонентами:

• мета формування соціокультурної компетентності – розвиток умінь необхідних для сприйняття , інтерпретації та використання української мови з урахуванням культурного та соціального контекстів країни, мова якої вивчається;
• умови формування соціокультурної компетенції – наявність чи відсутність мовного середовища, місце української мови  в системі загальноосвітньої підготовки молоді, етапи навчання,  між предметні зв’язки;
• форми організації навчального процесу – модель зорієнтована на урок як основну форму організації навчального процесу;
• засоби формування  соціокультурної компетентності, до яких віднесено підручник, тексти, технічні засоби та наочність;
• методи, прийоми та способи формування соціокультурної компетенції, які обумовлені загальною концепцією навчання української мови в середніх навчальних закладах України.

Важливою є соціальна й дидактична значущість проблеми формування соціокультурної компетенції саме учнів старших класів середньої загальноосвітньої школи відповідно до основної мети навчання української мови –формування національної свідомості, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови.

Формування мовної та мовленнєвої

 компетентностей учнів

Рідна мова – безцінний скарб народу, його духовність, філософський розум, слід великої інтелектуальної праці, історія від початку до сучасності. Як основа духовності народу мова є джерелом існування нації: без мови не існує нації, без мови нація гине.

Мова – це серце кожного народу, який відрізняється своєю ментальністю, культурою, історією, духовними началами, що передаються з покоління в покоління. І. Огієнко писав: « Світ Божий великий і складається з окремих народів чи націй, і кожен народ—окреме закінчене ціле. І в тому – краса Всесвіту ,що народи зберігають свою окремішність, як на пишній луці кожна окрема квітка має свій окремий колір і запах».

Своєрідність української мови як навчального предмета полягає насамперед у тому, що вона реалізує дві важливі соціально – буттєві функції розвитку школяра, його навчання та виховання – функцію пізнання й налагодження комунікації з суспільством та функцію забезпечення інтелектуального, духовно – морального й емоційного планів формування особистості. Важлива роль української мови в процесі становлення майбутнього члена суспільства полягає в тому, що вона слугує головним засобом налагодження її взаємодії з іншими людьми, із суспільством.

Головне завдання вивчення української мови – підготовка мовно грамотної людини  з високим рівнем комунікативних компетентностей, що ґрунтується на системі знань про мову та її граматичну будову; самостійної мовної особистості, яка має значний словниковий запас, засвоїла головні норми літературної мови,здатна вільно виражати свої думки та почуття в усній та писемній формі, у будь – якому стилі й жанрі, що якнайкраще відповідають ситуації спілкування. Вивчення української мови має спрямовуватися на глибинне засвоєння молодим поколінням звучання, граматичної будови та лексико – фразеологічного багатства української мови, на вироблення умінь бездоганно й високомайстерно послуговуватися рідним словом. Його слід вибудовувати з урахуванням усіх методологічних та загально дидактичних  особливостей української мови як навчального предмета, тобто передбачати співвідношення засвоєння мовного матеріалу та мовленнєвої діяльності з перевагою саме мовленнєвої практики, вироблення в учнів мовленнєвої компетентності як комплексної якості особистості, що проявляється в умінні вести діалог, сприймати й будувати висловлювання різних видів, типів, стилів та жанрів. З метою формування мовної компетенції учнів старшої школи на уроках української мови доцільно використовувати такі форми організації навчання: лекції;  семінарські заняття; практичні заняття; самостійна робота учнів.

Використовуючи ефект новизни й  оригінальності інтерактивних методів, розвиваю та підвищую цікавість до процесу навчання. На мою думку, особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі.

У своїй практиці впроваджую такі  інтерактивні методи:

1. Орфографічні вітрила.

Правила морської мандрівки такі: записувати слова чи  словосполучення треба дуже швидко, перепитувати й розмовляти не можна – плавання одиночне! Спитав у товариша, повернувся назад – ваш човен перевернувся. Ви вибуваєте з гри , отже втрачаєте можливість отримати оцінку. Слова писати в стовпчик. Кожне слово загортати, загинаючи папірець. Поки пишемо – на морі шторм, отже згортаємо вітрила. Запис зроблено! Шторм закінчився! Море стихло. Підняти вітрило!. (треба розгорнути папірець). Читаються слова, пояснюється кожна орфограма. На місці помилки робиться олівцем дірка. Щоб залатати вітрило, треба швидко знайти правило і пояснити правопис даного слова, записавши його в зошит без помилок. Робота сам на сам мотивована правилами гри і дуже швидким темпом.

2. Робота в парах.

Учні працюють у парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думок й дозволяє швидко виконати вправи, які у звичних умовах потребують багато часу або просто неможливі (обговорити подію, твір, певну інформацію, взяти  інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один із партнерів доповідає перед класом про результати.

3. Робота в трійках.

По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи, навпаки, виділення несхожих думок.

4. Робота в малих групах.

Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: « спікер» -- керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення. Зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), « секретар» (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), « посередник» (стежить за часом, заохочує групу до роботи), « доповідач» (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи).

Ефективними є також фронтальні методи:

• Мале коло

Учні сидять у колі й по черзі за бажанням висловлюються. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Учитель може взяти слово  після обговорення. Наприклад, такий метод можна запропонувати при вивченні прошарків лексики та доцільність вживання у мовленні тих чи інших груп у різних стилях.

• Мікрофон.

Це різновид « великого кола». Учні швидко по черзі висловлюються, вирішуючи проблеми й передаючи один одному  уявний « мікрофон».

• Незакінчені речення.

Дещо ускладнений варіант  «великого кола»: відповідь учня – це продовження незакінченого речення типу: « Можна зробити такий висновок..» , « Я зрозумів, що..»,  « Результатом є..» і т. д.

• Мозковий штурм.

Загальновідома технологія, яка полягає в тому, що всі учні висловлюють  абсолютно всі, навіть нелогічні думки, вирішуючи проблеми. Висловлене не обговорюється і не критикується до закінчення висловлювань.

На уроках ставлю  за мету на основі засвоєних систематичних знань включати учнів у різні види самостійної діяльності – практичну, інтелектуальну, предметну. Саме практична діяльність учнів забезпечує використання ними знань, умінь і навичок у різних ситуаціях,участь у них відкриває багато можливостей для прояву й розвитку індивідуальних нахилів. Передбачаю виконання неоднакових за змістом і характером практичних завдань, що відповідають програмному матеріалу курсу й містять навчальні матеріали зі стилістики, лексики, граматики, фразеології української мови, а також вправи на оволодіння нормами усного та писемного мовлення. Наприклад:

1. Напишіть розписку про отримання книг у книгарні.
2. Перекладіть слова і запишіть їх українською мовою

3. Поясніть зміст крилатих висловів.

4. Складіть діалог офіційного характеру.

5. Запропонуйте  мовну ситуацію з використанням прямої мови й потрібними формулами ввічливості (тема: ви запізнилися на заняття).

6. Відредагуйте речення.

Вивчення української мови та літератури забезпечує єдність навчання та виховання з цілеспрямованим інтелектуальним розвитком особистості у діалектичному зв’язку з культурою мовлення, передбачає створення умов для самореалізації й саморозвитку особистості.