Формування життєвих компетентностей

Краматорська  ЗОШ І-Ш ступенів №10  з профільним навчанням

Краматорської міської ради

Донецької області

Формування життєвих компетентностей  в  процесі  навчання

МЄШКОВА

ІРИНА ВІКТОРІВНА

учитель математики

м. Краматорськ

Формування життєвих компетентностей  в  процесі  навчання

І. Актуальність  теми. Теоретичний дослід теми «Формування життєвих компетентностей учнів в умовах навчання».

В наш час в педагогіці відбувається становлення нової системи навчання. До цього часу завданням педагога було навчити, дати знання. Тобто вкласти в голову учня ті знання, якими до цього часу володіло людство. Та за останні роки інформації, законів, знань людство накопичило дуже багато, вони швидко змінюються школа не встигає вивчати інформацію, а вона виявляється вже застарілою. Учень в такому разі накопичує знання, а коли виходить за межи школи виявляється, що те, чого його навчили, вже непотрібно, бо є багато прогресивних знань. Тому сучасна школа має перейти на принципово нову особистісну парадигму, основною метою якої є розвиток життєзабезпечуючих якостей кожного. В рамках цієї парадигми потрібно зробити перехід від підтримуючого навчання до інноваційного. Це тривалий процес і до нього потрібно долучати не тільки учнів, а і їх батьків, які в більшості своїй отримували знання, ще коли школа вкладала певну кількість знань. Важливо відзначити, що в теперішній час в психолого-педагогічній науці особливу увагу приділяють вивченню проблеми життєвого (особистого) самовираження. Аналіз існуючих підходів у тлумаченні поняття «самовизначення» (Г. Костюк, А. Киричук, М. Боришевський, В. Татенко) дозволяє розглядати його як процес активного визначення людиною свого місця в галузі суспільних відносин на основі особистістно сформованої ціностно-змістовній системи. В більшості досліджень феномена «життєвого самовизначення», аналіз яких був проведений мною, виділені детально охарактеризовані такі його складові аспекти, як самовизначення в сфері майбутньої професіональної діяльності (Л. Бойко, К. Журба, Т. Буленко); грамодянське самовизначення (Н. Аникеева, А. Уманский, О. Баранков); формування цінностної орієнтації молоді (О. Турянская И. Скворцова, С. Шандрук); статевовікова самоіндентифікація (Т. Говорун, Г. Лактіонова, Д. Колєнов).

 Вивчаючи теоретичні викладки вчених відносно особливостей формування життєвого самовизначення особистості, я побачила, що вони знаходять відображення в новаторських підходах до цього питання в деяких учбових закладах України. Так, за експерементальною програмою «Школа життєтворчості особистості» працюють Краматорські загальноосвітні школи № 25, 22, 35, 3, 26, 10. Тут доцільно пригадати життєві (психосоціальні) навички та навички забезпечення життя. Отже…

 Життєві (психосоціальні) навички

• Прийняття рішень.

• Вирішення проблем.

• Критичне мислення.

• Креативне мислення.

• Спілкування.

• Вміння слухати.

• Ведення переговорів.

• Впевненість у собі.

• Опір тиску однолітків.

• Самоповага.

• Співчуття (емпатія)

• Подолання стресу та керування.

Навички забезпечення життя.

• Комп’ютерні навички.

• Знаходження роботи

• Проходження інтерв’ю.

• Приготування їжі.

• Малювання.

• Керування автомобілем.

• Навички навчання.

• Читання.

• Вміння зробити презентацію.

• Вміння працювати з цифрами.

 П’ять основних компонентів, які повинні бути включеними в шкільні програми навчання життєвим навичкам: самоповага та емпатія; навчання та міжособистісні відносини; прийняття рішень та вирішення проблем; творче та критичне мислення; вміння долати емоції та стрес.

 Тому в своїй роботі я в першу чергу звертаю увагу на ці якості, не забуваючи, що головною моєю метою, як вчителя, є виховувати всебічно розвинену особистість.

Сучасне суспільство зацікавлене в тому, щоб його громадяни були здатні самостійно, активно діяти, приймати рішення, гнучко адаптуватися до умов життя. Сучасна школа повинна створити умови для формування всебічно розвиненої особистості. Нові педагогічні технології неможливі без широкого застосування нових інформаційних технологій, зокрема комп'ютерних та

Особистісно зорієнтоване навчання найкращим чином відповідає творчому розвитку учнів, оскільки воно спрямовано на задоволення інтересів і потреб дитини, будується з урахуванням її індивідуальних якостей і принципів гуманістичного напрямку в психології та педагогіці. Зазначимо, що принципи гуманістичної педагогіки відбивають, по суті, глибинне розуміння самої педагогіки, а тому тією чи іншою мірою визнаються всіма педагогічними школами.

Основною її ідеєю є концентрація ваги педагога на цілісній особистості учня, створенні умов розвитку не тільки його інтелекту, але й духовності, емоційних, естетичних і творчих задатків. Розвиток дитини, на мою думку, не зводиться лише до пасивної асиміляції готових знань і умінь, а передбачає активне відтворення дитиною в процесі діяльності, яка набуває при певних умовах характеру самостійної, засвоєних нею знань щодо суспільних способів перетворення дійсності, моральних і естетичних цінностей.

На мою думку, для розвитку дитини в умовах традиційного навчання можуть і повинні використовуватися особистісно зорієнтовані технології. Більше того, вони досить вільно вписуються у традиційну систему навчання за таких умов:

• учитель змінює сам підхід до процесу навчання до учня, усвідомлює, що в педагогічному процесі учень, а не вчитель є центральною фігурою;
• пізнавальна діяльність учнів, а не репродуктивне навчання стає головним у процесі навчання;
• самостійне набуття і, особливо, можливість застосування отриманих знань стають пріоритетними, а не засвоєння й відтворення готових знань;
• спільні міркування, дискусії, дослідження, а не запам’ятовування й відтворення знань набувають особливого значення;
• у процесі спілкування з учнем у будь-яких ситуаціях неодмінно виявляється повага до особистості;
• учитель враховує особливості фізичного, духовного, морального розвитку цілісної особистості дитини, а не окремих її якостей.

Крім того, погоджуюся з думкою, що з огляду на унікальність кожної особистості більш правильно говорити про повний, а не всебічний її розвиток (термін запропонований акад. Л. Боголюбовим).

З усього різноманіття педагогічних технологій гуманістичної спрямованості особливої уваги заслуговують ті, що можуть досить органічно і легко бути інтегровані у традиційне навчання, тому що розвиток освіти має йти еволюційним шляхом і кожне нововведення повинне бути ретельно підготовлене і передбачає, перш за все, його усвідомлення й освоєння вчителями.

Серед різноманітних напрямів нових педагогічних технологій найбільш адекватним до поставлених завдань є метод проектів. Я  використовую  його  в  повній  мірі.  Учні  11- Б класу  використовують  знанням  по  даному  методу  проектів  і створюють  проекти  з  математики.

У ході вивчення тем у 11 класі  учням пропоную виконати такі ипроекти: «Геометрия  и  сечения», «Интералы  и  объемы фигур», «Сечение  паралельных  плоскостей», «Степенная  функция», «Тригонометрические  функции», «рионометрические  уравнения»... Підготовчим етапом проектної діяльності є виконання тренувальних вправ для освоєння основних прийомів роботи в графічному редакторі Paint, підготовка креслення (листівки) на папері. Практична частина виконується за комп'ютером з використанням вивчених основних прийомів роботи в графічному редакторі. У висновку учні демонструють свої роботи, обґрунтовуючи вибір методів і форм реалізації завдань проекту.

У старших класах, де зміст освіти має профільну й поглиблену спрямованість, використання методу проектів  має особливе значення. У  нашій  школі  чотири  профілі:математичний,  інформаційно-технологійний, технологічний і  історичний. Я  працюю в  11- Б  класі (технологічний  профіль).

Тематику навчальних проектів пропоную я  або самі учні, які орієнтуються при цьому на власні інтереси, не тільки пізнавальні, але й творчі, прикладні. У випадку створення повноцінного проекту з тем шкільних предметів, учень (або мала група) одержують оцінку не тільки з математики, але й з інформатики  та  технологій, ці проекти  використовуються  і  вчителями.

Наприклад, учнями в різні роки розроблялися презентації на теми: “ Створення презентації відкриває перед учнями можливість роботи не тільки з текстом, малюнками, фото, графічними об’єктами, таблицями, відео, з музичним оформленням до нього, підбором  дизайну, кольорової гами, схемової  структури й т.д.

Які результати ми бачимо  в ході формування життєвих компетентностей учнів в умовах навчання:

1. Формуються й відпрацьовуються: 

• Навики знаходження, систематизації, класифікації,  аналізу інформації;
• Навики публічного виступу (ораторське мистецтво);
• Уміння представити інформацію в доступному, естетичному виді;
• Уміння виражати свої думки, доводити свої ідеї;
• Уміння працювати в групі, у команді;
• Уміння працювати самостійно, робити вибір, приймати рішення, застосовувати знання  в  життєвих ситуаціях.

2. Розширюються й заглиблюються знання в  різних предметних областях.

3. Підвищується рівень інформаційної культури, що включає в себе роботу з різною технікою (принтер, сканер, мікрофон, мультимедійну  дошку і т.д.)

4. Учень досить ґрунтовно вивчає ту комп'ютерну програму, у якій створює проект з  предмету  і  навіть більше - програми, які допомагають краще представити свою роботу.

5. Учень  має можливість втілити свої творчі задуми.

6. Відносини  із учителем переходять на рівень співробітництва.

7. Підвищується самооцінка тих дітей, які по тій або іншій причині вважали себе неуспішними.

Все перераховане вище дає учню можливість, вийшовши зі стін школи стати успішною, самодостатньою особистістю.

На порозі XXI століття закономірно постає питання про нову школу, яка створила б умови для повноцінного фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку дитини і плекала людину, здатну будувати демократичну державу

Сучасна школа повинна допомогти учням відчувати себе впевненими на ринку праці, вміти адаптуватися до соціальних змін і криз у суспільстві, бути психологічно стійкими, розвивати здатність до самоорганізації. Це вимагає пошуку нових форм організації навчально-виховного процесу, які дозволили б:

• забезпечити високий інструментальний рівень знань випускників, уміння самостійно набувати і застосовувати їх на практиці;
• розвивати кожного учня як творчу особистість, здатну до практичної роботи;
• залучати кожного учня до активної пізнавальної діяльності;
• формувати навички пізнавальної і дослідницької діяльності, розвивати критичне мислення;
• формувати в учнів цілісну картину світу;
• спілкуватися з однолітками не тільки своєї школи, міста, але й інших міст і навіть країн;
• грамотно працювати з інформацією і т. д.

На превеликий жаль, навчально-виховний процес у сучасній загальноосвітній школі спрямований здебільшого на формування інтелекту як такого, що становить визначену суму знань. Це не сприяє саморозвитку особистості, особистісному становленню індивіда. Навчально-виховний процес здійснюється без конкретного адресата, не враховуються зміни, що відбуваються у розвитку сучасного школяра. Сьогодні всім відомий є факт, що учень нашої країни є більш освіченим, ніж його американський одноліток, але практично не готовий до життя у мінливому світі.

 II. Досвід роботи

 Учасниками навчального процесу є учень, вчитель, батьки. Кожному відведено свою роль. Та мене в даному випадку цікавить роль вчителя. Основною метою діяльності педагога, я вважаю, повинен стати розвиток життєвих компетентостей учнів. Вчитель математики має розглядати компетенцію як сукупність знань, вмінь та навичок учнів, їх досвіду. І обов’язково потрібно націлювати учнів на перспективу, тобто виконуючи завдання, учень повинен знати де це йому знадобиться. Я маю на увазі формування соціально психологічної компетенції учнів, бо якщо людина здатна вирішувати життєві запити, реально усвідомлюючи адекватність цілей своїм власним психологічним можливостям, то їй відкривається перспектива реалізувати себе в суспільстві. Досягаю цієї мети, коли мотивую вивчення теми.

 На даному перехідному етапі все ще пріоритетними в навчальному процесі є математика, мова тощо. Саме вони є підсумком всього навчального процесу. Саме на цих уроках учень, спираючись на свій життєвий досвід, виконує ту чи іншу роботу, саме тут я можу вказати на між предметні зв’язки, саме на цих уроках можу формувати життєві навички та навички життєзабезпечення.

 В підлітковому віці діти шукають шляхи самовираження, самозатвердження. Вони хочуть бути кращими за друзів чи знайомих. І саме тоді я, як вчитель математики, повинна допомогти підліткам самозатвердитись, через розвиток його творчих здібностей. Учень, пізнаючи певні математичні  прийоми, виконуючи їх, розвивається не тільки розумово, а й творче. Якщо за виконане завдання дитина отримала гарну оцінку, то в неї виникає зацікавленість в подальшій роботі.

 Коли я проглянула програму «Школа життєтворчості особистості», то зрозуміла, що вона реалізовує чотири принципи: навчитись пізнавати, навчитись жити, навчитись працювати, навчитись жити разом. Програма зорієнтована на те, щоб навчити дитину бути конкурентоспроможною в суспільстві з ринковою економікою, орієнтуватися в системі цінностей, планувати стратегію власного життя, визначати своє життєве кредо та свій життєвий шлях. Протягом усього курсу активно використовуються інтерактивні форми навчання: дискусії, ділові та рольові ігри, «мозкові штурми», робота в малих групах, КВК, участь у  конкурсах.

 Мені захотілося детальніше розглянути використання ігрових моментів на уроках, тому що всім відомо значення ігри в житті дитини. Отже з повною впевненістю можна сказати що ігри на уроці математики це:

• Повне розкриття індивідуальних можливостей учня (точність, акуратність, кмітливість, логіка  тощо);

• Виховання творчого відношення до математики  (гра викликає високий емоціональний підйом, забезпечує позитивні емоції в учбовій діяльності). Цей психологічний настрій сприяє більш ефективному формуванню уваги, пам’яті, розвиває кмітливість та ініціативність при вивченні нового, повтору або закріпленні матеріалу, використання знань на практиці.

 Тепер переді мною постало питання : Які ігри можна використовував - ти? Наприклад, для формування економічної компетентності учнів доцільно використовувати ділові ігри. Одним із основних достоїнств ділової гри – включення школяра в такі економічні відносини, в які його не може поставити ніяка інша діяльність (наприклад, розрахувати витрати школи за місяць, знайти шляхи економії, рішення  математичних  та  економічних  завдань за  допомогою  комп’ютера, інтерактивної  дошки). Ділова гра актуалізує засвоєні економічні знання, дозволяє розібратись в них достатньо глибоко, так її можна проводити декілька раз з новим інформаційним забезпеченням (наприклад, розрахувати свої витрати на тиждень, знайти шляхи економії і т. д.) І останнє, вона ставить учнів в активно – суб’єктивну позицію, оскільки від них залежить результат, вони приймають кінцеве рішення.

 Підготовка ділової гри я починаю з розробки сценарію – визначення ситуації і об’єкта. В зміст сценарію входять : учбова ціль, постановка задачі, план гри, загальний опис процедури, зміст ситуації й характеристика дійових осіб.

 Професійне самовизначення є не тільки інформованістю учня про світ професій, але і його самостійний аналіз різних видів професіонального труда. Однак, я поставила до себе питання : чи всі школярі зможуть розпитати представника той чи іншої професії та отримати найбільш важливу інформацію? З цим я звернулась до шкільного психолога. Проаналізувавши свій досвід та інформацію надану психологом, я зрозуміла: вміння знайомитись з інформацією, аналізувати її по даній схемі потрібно завжди : при роботі з довідниками, при бесіді, при відвідування закладу, тощо. Але надати схему аналізу недостатньо, важливо шляхом тренування навчити її використовувати. Одним з таких тренувальних заходів засвоєння схеми аналізу, на мою думку, є гра «Асоціації».

 Як вчитель математики, я не забуваю про технології дистанційного навчання, котрі дозволяють вирішувати декілька типів дидактичних задач: виконання печатних робіт, розробка дидактичного матеріалу, написання рефератів, доповідей, повідомлень, творчих проектів, презентацій і т. д.; використання комп’ютерних програм як носіїв додаткової та пізнавальної інформації — це гіпертекстові системи, які надають легкий пошук по ключовим словам потрібної інформації, графіки, звукозапис, ілюстрації, анімація, відеоматеріал, учбовий довідковий матеріал, як засіб наочності, як засіб навчання і контролю та організації дослідницької праці. Ці компоненти підвищують ефективність самостійної праці учнів з додатковою інформацією, котра надається на СD  у вигляді електронних довідників, бібліотек, словників, енциклопедій та ігор. При вивченні теми «Тригонометричні  рівняння» можна використовувати комп’ютерну гру «Тригонометрія», як практичну роботу.

 Дуже дієвим є засіб використання написання доповідей, рефератів, повідомлень. Тут учні не тільки знаходять інформацію, аналізують її, але ще розвивають такі життєві (психосоціальні) навички та навички забезпечення життя, як прийняття рішень, критичне мислення, спілкування, вміння слухати, впевненість у собі, навички навчання, читання, вміння зробити презентацію, тощо. Діти з зацікавленістю включаються в роботу, особливо коли пропонуєш використати їм таку форму збору інформації, як інтерв’ю. Оскільки я викладаю в школі, то в першу чергу учні звертаються до мене, логічно міркуючи, що той хто дає завдання той повинен і знати відповіді, та я пропоную їм взяти інтерв’ю і в інших членів нашого колективу (і це не обов’язково повинні бути вчителя) або у учнів, батьків, а потім порівняти досвід.

 Отже, виходячи з концепції предмета, я, як вчитель математики, повинна здійснювати формування математично освіченої особистості, підготовленої до життя й активної діяльності в умовах сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства, життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення господарства та сімейної економіки, основних компонентів інформаційної культури учнів, забезпечення умов для їх професійного самовизначення, відпрацювання з учнями навичок творчої діяльності, виховання культури, здійснення допрофесійної та професійної підготовки за їх бажанням і з урахуванням індивідуальних можливостей.

У Краматорській загальноосвітній школі № 10 навчаються 748 дітей. Навчально-виховний процес здійснюють 61 педагог. Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності», Указ Президента України № 456 від 27.04.1999 року «Про заходи по розвитку духовності, захисту моралі і формуванню здорового способу життя» є важливими у  навчально – виховному  процесі.

 Як відомо, одним із головних завдань сучасної школи є розвиток особистості в системі компетентнісно - зорієнтованого навчання і виховання, формування культури життєвого самовизначення учнів. Кожна із шкіл має певні позитивні результати у вирішення цього завдання – випускники продовжують навчання у ВНЗ України, створюють нормальні сім’ї, влаштовуються на роботу і сумлінно працюють.

 Проте більшість випускників виходять із школи з несформованими життєвими компетентностями, але з розвинутим «почуттям  дитини», вони не готові брати на себе відповідальність, відчувають відсутність досвіду сімейного життя, розуміння сім’ї, «невпевнені в собі», у них послаблена орієнтованість на майбутнє, принижуюче ставлення до себе, несформоване ставлення до дорослих, однолітків та предметного світу, помічається за ними несамостійність, ситуативність мислення, поведінки тощо.

 Причиною такого явища є відчуження  деяких учнів від реальних життєвих проблем, обмеження простору спілкування, яке приводить до формування специфічних якостей особистості, що ускладнюють адаптацію дітей до дорослого життя у відкритому соціумі.

 Разом з тим, незважаючи на вищевказані проблеми загальноосвітня школа – це єдиний та найважливіший осередок становлення та розвитку життєвих компетентностей учнів, розкриття, розвитку та реалізації їх життєвого потенціалу.

 Головною метою загальноосвітньої школи щодо становлення та розвитку життєвих компетентностей є створення необхідних умов та стимулювання навчально-пізнавальної, практичної та комунікативної діяльності учнів, необхідної для формування, застосування та здобуття досвіду успішної реалізації життєвих цих навичок. Життєві навички, не можна сформувати, розвинути та удосконалити поза щоденною пізнавальною, практично-перетворювальною та комунікативною діяльністю учня. Становлення та розвиток життєвих компетентностей не відбуватиметься у відриві від спілкування та стосунків учня в школі.

 Отже, першочергове завдання педагогічних колективів загальноосвітніх шкіл - здійснити потужні практичні кроки до розвитку життєвих компетентностей, не губити їх практичний характер та практичну життєву значущість у вербальному, знанняцентрованому підході до навчання та виховання.

 У процесі формування життєвих навичок, школа може спиратися на ігрову діяльність учня, яка, в поєднанні з навчально-пізнавальною, сприятиме створенню оптимальних умов для становлення, розвитку та реалізації відповідних життєвих навичок. Завдання та обов'язок педагогів - забезпечити належне педагогічне керівництво, підібрати оптимальні форми і методи роботи, прогнозовано спроектувати освітньо-виховну діяльність з учнями.

 Процес формування життєвих компетентностей особистості в загальноосвітній школі доцільно було би розподілити на три основні періоди, які відповідають трьом ступеням школи: початковій, основній та старшій школі.

 У початковій школі має завершитися формування життєвих навичок з усіх майбутніх життєтворчих компетенцій особистості. Для реалізації цієї мети, початкова школа має вирішити наступні завдання:

• сформувати в учня інтелектуальні вміння (читати, писати, висловлювати власну думку усно та письмово, активно слухати, коректно формулювати, задавати питання, отримувати та аналізувати інформацію з друкованих (книги, журнали, газети) та, за допомогою комп'ютерних навичок, з електронних джерел (Інтернет);
• формувати навички прогнозування власної життєдіяльності (діяльності) на найближчий період життя (день, місяць);
• актуалізувати потребу та створити реальні умови, необхідні для самостійного прийняття учнем рішень; сформувати найпростіші необхідні навички обґрунтування (оцінки), деталізації та планування реалізації власного рішення в реальних життєвих умовах;
• створювати умови та дієво підтримувати (педагогічними засобами) формування елементарних життєвих та соціальних навичок учня (щодо пізнання, спілкування, практичної діяльності), необхідних для реалізації його власних рішень, успішного вирішення актуальних життєвих завдань;
• заохочувати учня до самостійного контролю та організації власного життєвого часу, посильного самовиховання.

 Змістом формування життєвих навичок у навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу має стати створення відповідних умов та ситуацій (водночас як життєвих (для дитини), так і дидактичних (для вчителів), які актуалізують потребу в оволодінні та практичному закріплені учнем оптимальних засобів вирішення специфічних життєвих завдань, зміст яких відповідає можливостям молодшого школяра. Ці життєві завдання мають пройти відповідне дидактичне опрацювання, органічно вписуватися у навчально-виховний процес початкової школи. Водночас, вони мають сприяти актуалізації та розвитку життєтворчого потенціалу маленької особистості, ґрунтуватися на методичних досягненнях психології та педагогіки життєтворчості.

 Головним механізмом формування життєвих навичок дитини у початковій школі має бути ігрова діяльність. Це зумовлено тим, що гра, ігрова діяльність є важливою складовою життєдіяльності молодших школярів. Вона не заперечує та не заважає навчально пізнавальній діяльності, а навпаки, доповнює та розвиває її результати, Гра (особливо рольова) є чудовим природним тренінгом поведінки; у процесі гри діти пізнають, моделюють (передбачають, прогнозують), та намагаються здійснювати діяльність дорослих, ще недоступну їм у власному життєздійсненні.

 Гра сприяє розвитку творчого мислення, творчої уяви дитини. В процесі гри, під впливом її «потреб» та «цілей», дитина може скомбінувати, здійснити, осмислити, оцінити та прийняти рішення щодо закріплення певних життєвих інновацій (дій, моделей поведінки), які досі не використовувалися нею.

 Крім гри, важливими методами становлення та розвиту основ життєвих компетенцій учнів у початковій школі є метод проектів, метод роботи з книгою, ситуаційний метод; а також методи виховання: розповідь, приклад, вправляння, доручення, виховні ситуації.

 В період навчання в основній школі має завершитися формування функціональної грамотності учня (мінімальний рівень компетентності) в життєпізнанні, життєпередбаченні, життєвому самовизначенні, життєздійсненні, життєорганізації та життєвдосконаленні. Можна стверджувати, що в 14 - 15 років у особистості можуть спостерігатися ознаки функціональної грамотності щодо процесу життєтворчості.

 Отже, головною метою основної школи щодо становлення та розвитку життєвих компетентностей підлітка є формування функціональної грамотності щодо здійснення життєтворчих процесів. Для реалізації цієї мети, в період навчання і виховання дитини в основній школі необхідно виконати наступні завдання:

• прияти природному прагненню учня пізнати та контролювати власне майбутнє, створити необхідні умови для оволодіння техніками життєвого прогнозування, осмислення та узагальнення власного досвіду життєпередбачення, стимулювати зацікавленість створенням практично зорієнтованої картини власного життя в майбутньому – життєвої перспективи;
• стимулювати прагнення та формувати потребу в свідомому і творчому визначенні свого життя, власних дій та вчинків; привчати до необхідності прийняття життєвого рішення;
• сприяти свідомому і цілеспрямованому здійсненню учнем самоосвіти та самовиховання, контролю за власним життєвим часом (таймменеджмент) та простором.

 Важливо пам’ятати, що організація та здійснення формування функціональної грамотності щодо здійснення життєтворчих процесів підлітка передбачає плавний перехід від групових до індивідуальних форм навчальної та виховної роботи з ним. Відбувається перехід від навчальних (інформаційних, просвітницьких) до виховних, та від виховних до самовиховних форм роботи.

 На практиці, це полягатиме в оволодінні та ефективному застосуванні підлітком індивідуальних прийомів самовиховання та саморозвитку (самоаналіз, самопереконання, самонавіювання, самопримус та самозаохочення, самопідбадьорювання та ін.). Ці прийоми стануть підґрунтям, основою, завдяки якій стане можливою активна та цілеспрямована участь учня у формуванні власної життєвої компетентності.

 Головними цілями та завданнями загальноосвітньої школи щодо формування життєтворчих компетентностей учнів старшої школи можуть бути наступні:

• формування свідомого, ціннісного ставлення старшокласника до власного і чужого життя, соціокультурного та природного середовища;
• збагачення внутрішнього життєвого світу старшокласника в процесі виховання, сприяння розширенню його життєвого простору та опанування власним життєвим часом;
• створення умов, необхідних для самостійного здобуття життєвого досвіду, пізнання життя та самопізнання в процесі життєтворчості;
• осмислення та усвідомлення необхідного та бажаного в майбутній життєдіяльності, - стимулювання осмислення та освоєння старшокласником власної життєвої перспективи, визначення можливих альтернатив власного життєвого шляху, життєвих прогнозів щодо майбутньої життєдіяльності;
• створення сприятливих умов для здійснення свідомого та обґрунтованого (на основі морально-ціннісних, правових, ресурсних підстав) життєвого вибору;
• допомога в оволодінні та практичному застосуванні особистісних методик деталізації та планування життєвого вибору - формулювання життєвих цілей та завдань, розробки життєвих планів;
•  формування особистісних якостей, рис характеру, необхідних для розв'язання складних життєвих завдань - активності, суб'єктності, психологічної та моральної стійкості, терплячості, наполегливості, ініціативності, толерантності, виваженості, вдумливості, доброзичливості та ін.;
• прищеплення прагнення самовдосконалюватися, саморозвиватися та самовиховуватися, оволодівати мистецтвом життя; формування необхідних для цього вмінь та навичок.

 Розвиток життєвих компетентностей старшокласника в умовах школи передбачає застосування, в першу чергу, індивідуальних форм роботи. Водночас, це не виключає застосування групових форм: для аналізу та оцінювання результатів, стимулювання до оптимізації процесу життєвого проектування, оволодіння його інноваційними техніками.

 Головним результатом розвитку життєвих компетентностей старшокласника є його вміння створити свій життєвий проект. З функціонуванням життєвого проекту будуть пов'язані головні життєві результати розвитку життєвих компетентностей особистості - успішний вибір власної стратегії соціальної мобільності, професії та сфери професійної діяльності, місця проживання, шлюбний вибір, стосунки з найближчим соціальним середовищем та ін.

 Для вирішення завдань за допомогою яких мають формуватися життєві навички у початковій, основній та старшій школі я рекомендую орієнтуватись на Програму «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» наказ МОН України від 17.12.2007 року № 1133 та на науково-методичний посібник І.Г. Єрмакова «Життєва компетентність особистості: від теорії до практики».

В умовах нашої  школи  ми перебуваємо у дуже тісному контакті з дітьми, і рано чи пізно кожний з нас доходить до усвідомлення такого протиріччя: начебто в наявності сильний, працездатний колектив, створено порівняно непогані матеріально-побутові умови, рівень так званих виховних заходів достатньо високий, але про рівень вихованості дітей цього сказати не можна, відносини у дитячих колективах, як у більшості класно-групових, так і у загальношкільному, складаються найчастіше за примітивним типом.

Такими роздумами було започатковано занепокоєння педагогів нашої школи результатами своїх педагогічних намагань та зусиль.

Чи має право вчитель стояти осторонь дитячих проблем, які є несуттєвими, дрібними тільки на перший погляд? Чи є виправданою усталена думка, що діти самі в усьому розберуться, самі зуміють налагодити свої стосунки? Якими вони бувають надокучливими із своїми нескінченними скаргами! Але вникни у дитячі негаразди, зумій висвітлити тіньову сторону дитячого життя, а потім подолай своє повне педагогічне безсилля перед незораним полем дитячих стосунків — тільки у цьому випадку витримаєш тест на педагогічну майстерність, здобудеш дитячу довіру, справжній авторитет.

Можна, звичайно, задовольнятись зовнішнім благополуччям, коли діти підкоряються нашим вимогам, дотримуються шкільного режиму, слухняно виконують вказівки, і не вдаватися до глибини дитячих душ, з маловідомими для нас цінностями та авторитетами. Підкоряючись силі авторитарності, діти зовнішньо дотримуються пристойності, виконують вимоги дорослих, і при добре налагодженій системі педагоги не відчувають з їхнього боку не тільки відкритої непокори, а й прихованої протидії. Однак усі ці зовнішні атрибути видимого благополуччя не заважають учням поза нашими очима будувати життя за своїми законами: з панівним авторитетом грубої фізичної сили, приниженням людської гідності слабших, презирством до загальнолюдських цінностей, коли добро і порядність висміюються і встановлюється грунт для розвитку низьких інстинктів.

Отже, неувага до структури дитячих стосунків дорого обходиться як дітям, так і педагогам, суспільству в цілому. Але педагоги-практики знають, що проникнути у глибину дитячих взаємин нелегко, а іноді і взагалі неможливо. Діти дуже ревно оберігають цю сферу свого життя від посягань ззовні, причому не тільки ті, що займають лідерські позиції, а й ті, кому у групі відведена роль знехтуваних, занедбаних. Останнє можна пояснити тим, що коли примітивні асоціальні стосунки у груповому колективі є досить стійкими, діти, які перебувають на нижньому рівні ієрархії, в силу свого духовного складу або приймають правила нав’язаної гри за непохитні, і прагнуть будь-що просунутись трохи вверх, або побоюються за наслідки своєї відвертості із дорослим (в разі необдуманих дій педагоги нерідко невмілою спробою захистити дитину підставляють її на жорстоку розплату з боку ровесників).

Наш педагогічний колектив не претендує на оригінальність у своїх пошуках слушної системи виховання. Ми бралися то за одне, то за інше (комплексний підхід, оптимізація педагогічного процесу, самоврядування, досвід педагогів новаторів), боролися із формалізмом та заорганізованістю. Вчителі тривалий час відчували себе безпорадними і були схожими на пасажира машини, який, не розуміючи її устрою, смикає за ручки, жме на педалі, крутить руль туди-сюди — тобто діє найчастіше безладно, навмання. Невдовзі зрозуміли: мову треба вести про цілісну методику виховання, про нові способи організації, логіку побудови відносин у колективі. Самі по собі ані труд, ані заклики до творчості та співдружності дітей і дорослих нових відносин створити не здатні. Необхідна цілісна організація життя, яка дає людині змогу не лицемірити, не прикидатися, не приховувати своє «Я», а бути такою, яка вона є, серед безлічі різних людей, роблячи спільну справу.

Ми всі звиклися з постулатом, що навчання — це передання дітям досвіду минулих поколінь. Вчитель — передає досвід, а учень  його приймає. Та майже ні в кого нині не викликає протидії інший підхід до навчання, за яким об’єктом прикладення зусиль вчителя є не діти, а спільне життя з ними, спільна діяльність, спільні проблеми, спільні задачі, спільна користь, спільна турбота, спільна радість. Погодьтеся, що більш доцільним для становлення молодої людини буде не «включати» дітей в роботу, не активізувати їх діяльність, не «давати» їм самоврядування, а об’єднатися з ними, діяти разом з ними, навчаючи їх діяти, спонукаючи до дії в ході спільної справи.

Не варто турбуватися про дитячу самостійність, не слід закликати їх до творчості та повторювати: самі, самі, ви вже дорослі! Досить у тій сфері, що відводиться на дитячу діяльність, стати поруч із дітьми і, не вигадуючи якихось особливих виховних заходів, почати з найпростішого, допомагаючи їм у всьому, в чому тільки можливо. Дітям і підліткам дуже потрібні дорослі, які сидять поруч і не підказують, як пишуть у методиках і підручниках, а на очах в дітей і разом з дітьми ламають голову, обмірковують справу. Не можна примусити мислити, до цього можна лише спонукати у спільній діяльності. А самостійність — вона обов’язково прийде. Прийде і життєвий досвід, який не можливо сприйняти через слово дорослого.

Думається, що педагогіка і набула статусу «бездітної» саме завдяки цій хибній практиці передавання суспільного досвіду вербальним шляхом через бесіду, розповідь педагога. Не вчитель навчає дитину і не колектив, як зібрана за певних обставин група дітей, а сам стиль, спосіб життя, що створюються в освітньому закладі. А вже в цьому не можна недооцінювати провідну роль педагога.

Плануючи роботу з виховною групою, педагог вважає за потрібне поставити задачу: сформувати дитячий колектив. В умовах нашого  закладу це є найбільш актуально. Однак цей рядок виховного плану перестав бути формальним лише коли ми прийшли до розуміння, що створити колектив не можна ніякими організаційними заходами та бесідами про колективізм, а тільки залучивши наших  учнів до спільної колективної творчості. Тільки коли діти разом розмірковують, разом вигадують і разом працюють, тоді тільки вони й об’єднуються, і навчаються цінити один одного. Тоді тільки і встановлюються між ними взаємини товариські і принципові водночас. Тоді тільки і живуть діти у стані того душевного напруження, в якому розвиваються їхні індивідуальні здібності.

Отже, про те, що учням  із знаком «+» дійсно відбувається, можна говорити лише за наявності умов для колективної творчості. Саме колективна творчість замотивовує творчість індивідуальну, вправляє учня у зразках суспільно цінної поведінки.

У спільній творчій діяльності успіх усіх залежить від зусиль кожного. Така діяльність надає можливість досягати як соціально значущих цілей, так і особисто значущих. Коли виникає необхідність у творчості — проявляються і творчі здібності. За спосіб організації творчої діяльності нами було обрано колективні творчі справи, вдалий винахід проективної педагогіки. Але не зайвим було загострення уваги на обов’язковості морального стрижня, бо в противному разі загрожувала та ж сама шаблонність і той самий формалізм, яких ми так старанно намагались уникнути.

Технології організації колективної творчості можна навчитися, вона розрахована не на геніїв, а на звичайних педагогів, однак не треба забувати, що колективні творчі справи не проводяться заради самих колективних творчих справ. Справа повинна бути справою, а не заорганізованим заходом. Запроваджуючи методику колективного творчого виховання, слід запобігати небезпеці поєднання технології та низького рівня культури і бездуховності. Тому так гостро стоїть питання добору та підготовки педагогічних кадрів.

Взагалі обрана методика здатна полегшити життя вихователя, дозволяє йому не бути всезнавцем, але одночасно передбачає досить високий рівень професіоналізму. Зменшується безпосередня влада педагога, але ось уже наші вчителі діляться своїми враженнями: «Стало легше працювати. Відпала необхідність тиснути на дітей… Чому мене слухають діти? Це тільки здається, що вони мене слухаються. Насправді ми разом розмірковуємо, разом вирішуємо, беремо участь у спільній справі».

Дійсно, діти, які виховуються в обстановці доброзичливості, у творчому спілкуванні, справляють враження слухняних дітей. Справа не в тому, що вони слухняні, вони просто чують вчителя та своїх товаришів. Задача вчителя — створити умови, в яких дитина зможе поводитись тільки доцільним чином, І не зможе робити погано. Такі умови сприятимуть навчанню учнів діяльнішій побудові життя, що забезпечить грунт для опанування власним позитивним життєвим досвідом.

Розпочинати прилучення учнів до спільної творчості доцільно з організації різноманітних свят, тобто задіюючи у першу чергу емоційно-вольову сферу. Цей тезис можна підкріпити висловом, що дійшов до нас з прадавнини: «Ідея входить у храм розуму воротами почуттів». Хвилі виховання насамперед розповсюджуються по душевному каналу («приймаю» — «не приймаю») і тільки після цього відкривається канал мислення («розумію» — «не розумію»).

Діти мають побачити краще, повнокровне життя, і не просто побачити, а стати учасниками цього життя. Але питання в тому, за яким ідеалом піде дитина, за яким взірцем буде влаштовувати своє життя. Лихе, недобре оточення не справить позитивного впливу на підростаючу людину, якщо вона матиме йому альтернативу в освітньому закладі, де навчаються вмінню розмірковувати над своїм життям, де панівними є ідеї співтворчості та турботи за людину. І саме педагогічна технологія, підпорядкована загальній меті — розвитку особистості, здатної до життєтворчості — допомагає педагогу забезпечити такі умови життя для своїх учнів, завдяки численним алгоритмам діяльності щодо актуалізації творчих, конструктивних сил дитини, включення її в діяльність, яка дає простір ініціативі, видумці, проявам кращих людських якостей.

Життєтворчий проект: гра – подорож.

Загальношкільний захід. Сприяння розвитку творчого потенціалу учасників щодо гармонійної самореалізації та спроможності до гармонізації соціуму.

ІІІ. Формування життєвих компетентностей через проектну діяльність. Життєва компетентність дітей – основа розвитку особистості

 Сьогодні, коли відбуваються зміни і модернізації в області освіти, особлива увага звернена на роль школи, як організатора освітнього середовища для розвитку особистості.

 Світові тенденції розвитку середньої загальної освіти характеризуються переходом від традиційної репродуктивної моделі школи до розвиваючої конструктивної моделі, орієнтованої на результат. Обновилася функція школи: не тільки навчання і виховання, але і соціалізація школяра, формування життєвої компетентності, розвиток соціально - значимих якостей особистості.

 Мета освіти – формування особистості, яка буде здатна отримувати глибокі знання, професійні навички, вільно орієнтуватися, самореалізовуватися, саморозвиватися і самостійно приймати правильні, морально-відповідальні рішення в умовах мінливого світу.

 Закон України «Про загальну середню освіту», Національна доктрина та Державна національна програма «Освіта» підкреслюють, що завданнями загальної середньої освіти є:

• формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдаровань, наукового світогляду;
• підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності;
•  виховання громадянина України.

 Школа сьогодення вимагає від нас, педагогів, творчого підходу до роботи з учнями. Мабуть тому метод проектів займає все більш чільне місце в педагогічній практиці.

 Я звернулась до цього методу, тому що він дає можливість в стінах школи формувати життєві компетентності,творчу особистість, пробуджує і розвиває в дитині талант, дає можливість дітям осмислено застосовувати свої знання, реалізує їх соціальні потреби, формує мотивацію до навчання.

 Метод проектів спрямований не на просте оволодіння деякою сумою знань, чи навіть їх системою, а на розвиток умінь вирішувати проблеми, показувати практичне використання знань. В основі методу проектів знаходиться розвиток пізнавальних навичок школярів, умінь самостійно конструювати свої знання.

 Термін "проект" у перекладі з латинської мови означає "кинутий уперед – задум, план тощо". Проектування у загальному його розумінні – це науково обґрунтоване конструювання системи параметрів майбутнього об'єкта або якісно нового стану існуючого проекту-прототипу.

 Історія застосування методу проектів у навчальній діяльності школярів детально проаналізована С.У.Гончаренком, О.Я.Савченко, О.О.Фунтіковою. Ряд досліджень присвячені застосуванню методу проектів у навчанні молодших школярів (Н.В.Котелянець, О.Онопрієнко), у процесі організації трудової діяльності (Н.В.Матяш, Н.В.Семенова, С.Ящук).

 Суть мого досвіду полягає у впровадженні в навчально-виховний процес інноваційних технологій і методик, робота в проектних технологіях з метою формування життєвих компетентностей учнів. Ідея проектної діяльності дозволяє поєднати зміст розвитку, виховання і навчання з реальним життям, уможливлює використання умінь, навичок, знань для вирішення практичних завдань.

 Перед собою я ставлю мету :

1. Зробити процес навчання, наскільки це можливо, цікавим та раціональним.
2. Систематично впроваджувати моделювання життєвих ситуацій, рольових ігор.
3. Поєднати розумове, моральне, естетичне, художнє, трудове виховання.

 Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, учень сучасної школи повинен володіти певними якостями:

• гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;
• самостійно і критично мислити;
• уміти бачити і формулювати проблему (в особистому, професійному, суспільному плані), знаходити шляхи раціонального вирішення;
• усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючому середовищі;
• бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;
• уміти працювати з інформацією (збирати потрібні факти, аналізувати їх, висувати і обґрунтовувати гіпотези вирішення проблем, робити необхідні узагальнення, співставлення з аналогічними або альтернативними варіантами розв’язання, встановлювати статистичні закономірності, робити аргументовані висновки, використовувати їх для вирішення нових проблем;
• бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, у різних галузях, різних ситуаціях;
• уміти самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, моральних якостей, культурного рівня.

Робота над проектом передбачає такі етапи:

 1. Визначення теми, мети та завдань проекту.

 2. Розробка плану діяльності для досягнення поставленої мети.

 3. Виконання проекту.

 4. Презентація робіт.

 Виконання проекту розпочинається з планування дій.

 Навчальний процес відбувається в умовах постійної активної взаємодії всіх учнів. Це колективна, групова робота. Під час такої роботи діти вчаться демократичним формам спілкування, критичному мисленню, приймати обґрунтовані рішення, поважати думку колег. Коли учні працюють разом, у них формуються навички, необхідні для самостійного життя:

 1) уміння уважно слухати;

 2) разом вирішувати проблеми;

 3) самостійно (або сумісно) приймати рішення;

 4) проводити різноманітні досліди;

 5) аналізувати матеріал;

 6) вирішувати конфлікти.

 Проектна діяльність дозволяє розширити мету і завдання уроків, змінити їх форму. Уроки-проекти дають можливість зняти перевантаження з молодших школярів. Цікава робота, якою є проектна діяльність, не викликає напруження розумових процесів дітей, а це означає, що проекти можна вважати технологіями, які зберігають здоров’я.

 Використання цього метода в старшій школі має свою специфіку. Це час навчання дітей основам проектування. Тому всі етапи підготовки і планування учні здійснюють разом з учителем. На основі запропонованого матеріалу учитель з дітьми формує тему, мету проекту, основні напрямки діяльності, форми представлення звіту, визначається склад груп, розподіляються обов’язки між її членами, планується хід подальшої реалізації проекту. Подальша робота виконується дітьми самостійно, але обов’язково під керівництвом учителя, а звіт про виконану роботу презентується на уроці.

 Метод проекту я використовую при закріпленні раніше вивченого матеріалу, тому захист проектів органічно вплітається в структуру уроку, даючи дітям можливість активно приймати участь в оволодінні новими знаннями.

 Метод проектів у старшій школі вимагає інтеграції знань учнів у різних предметних областях: це і музика, і навколишній світ, і образотворче мистецтво, і літературне читання, і краєзнавство, і екологія, і технологія, і російська мова  та  інформатика.

 Проектні роботи вимагають попередньої підготовки, тому завдання визначається заздалегідь (зазвичай за 1-2 тижні до запланованого уроку). На різних уроках і самостійно вдома або в позакласній роботі виконуються завдання, запропоновані вчителем або придумані самими учнями. Це можуть бути і спостереження за навколишнім світом, і малювання побаченого, та складання оповідань, загадок, віршів, і виконання аплікаційних робіт.

 На підсумковому уроці крім захисту своїх робіт, виконаних самостійно або під моїм  керівництвом, відбувається систематизація та накопичення матеріалу для підсумкової роботи.

Висновок

 Таким чином, навчальний проект з точки зору учня – це можливість робити щось цікаве самостійно, у групі або самому, максимально використовуючи свої можливості; це діяльність, що дозволяє проявити себе, спробувати свої сили, докласти свої знання, принести користь і показати публічно досягнутий результат; це діяльність, спрямована на вирішення цікавої проблеми, сформульованої самими учнями у вигляді мети і завдання, коли результат цієї діяльності – знайдений спосіб розв'язання проблеми – носить практичний характер, має важливе прикладне значення і, що дуже важливо, цікавий і значущий для самих відкривачів.

 Навчальний проект з точки зору вчителя – це дидактичний засіб, що дозволяє навчати проектування, тобто цілеспрямованої діяльності по знаходженню способу розв'язання проблеми шляхом вирішення завдань, що випливають з цієї проблеми при розгляді її в певній ситуації.

 Отже, це і завдання для учнів, сформульоване у вигляді проблеми, і їх цілеспрямована діяльність, і форма організації взаємодії учнів з учителем та учнів між собою, і результат діяльності як знайдений ними спосіб вирішення проблеми проекту.

 Завдяки впровадженню інтерактивних методів навчання у своїй роботі я побачила перші результати:

 • високий рівень позитивного ставлення дітей до школи;

 • висока навчальна активність учнів;

 • зацікавленість в кінцевому результаті праці;

 • бажання приймати участь у конкурсах з різних предметів;

 На закінчення хочеться відзначити, що не можна не погодитися з думкою вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів, згідно з яким «проектне навчання не має витісняти класно-урочну систему і ставати деякою панацеєю, його варто використовувати як доповнення до інших видів прямого чи непрямого навчання. І, як показує досвід роботи, метод творчих проектів поряд з іншими активними методами навчання може ефективно застосовуватися в старших класах. При цьому навчальний процес за методом проектів істотно відрізняється від традиційного навчання. Я  бачу чітко як кожен  проект  зацікавлює  моїх  учнів, як  вони  почали  між  собою спілкуватися, відноситися  до  самостійної  праці, до  творчої  роботи  в  групах, я спостерігаю безпосередньо,  що таке -  формування життєвих компетентностей  в  процесі  навчання.

Список літератури

1. Белобородов Н.В. Социальные творческие проекты в школе. М.: Аркти, 2006.
2.  Бритвина Л.Ю. Метод творческих проектов на уроках математики. // Нач.школа. – 2005.
3. №6.Бычков А.В. Метод проектов в современной школе. – М., 2000.
4. Гузеев В.В. Метод проектов как частный случай интегрированной технологии обучения. //Директор школы. – 1995. - №6.
5. Державний стандарт початкової загальної освіти. – К., 2005.
6. Джужук И.И. Метод проектов в контексте личностно-ориентированного образования. Материалы к дидактическому исследованию. – Ростов н/Д.,2005.
7. Дівакова І. І. Інтерактивні технології навчання у старших класах. – Тернопіль: Мандрівець,2008.
8. Закон України «Про загальну середню освіту». – К., 1999.
9. Землянская Е.Н. Учебные проекты школьников. // Нач.школа. – 2005. - №9.
10. Зенгин С.С. Совместное проектирование учебной деятельности как условие самоактуализации старшеклассника. – Краснодар, 2001.
11. Иванова Н.В. Возможности и специфика применения проектного метода в старшей школе. // Нач.школа. – 2004. - №2.
12. Науково – педагогічна майстерня: Науково – методичний посібник / За аг. ред.. О. І. Чернишова, Т. Б. Волобуєвої. – Донецьк: Витоки, 2008.
13. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. - №33. – 23 квітня. - 2002.
14. Новикова Т. Проектные технологии на уроках и во внеурочной деятельности. // Нар. образование. – 2000. - №7.
15.  Освітні технології : Навчально-методичний посібник. // За заг. ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.
16.  Павлова М.Б. и др. Метод проектов в технологическом образовании школьников./ Под ред. И.А.Сасовой. – М.: Вентана-Графф, 2003.
17. Полат Е.С. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования. – М., 1998.
18.  Постникова Е. Метод проектов как один из путей повышения компетенции школьника. //Сельская школа. – 2004. - №2.
19. Пахомова Н. Учебные проекты: формирование  жизненных компетентностей  в  процессе  обучения// Учитель. – 2000. – №1. – С.41-45.
20. Савченко О. Я. Дидактика старшей школи. – К.: Генеза, 2002.
21. Телячук В. П., Лесіна О. В. Інноваційні технології в школі. – Х.: Видавнича група «Основа» ПП «Тріада +», 2007.
22.  Ящук С. Розвиток творчого потенціалу учнів у процесі проектно – технологічної діяльності // Рідна школа. – 2004. - №4. – С.9-11.