ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ПРОЕКТІВ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

КРАМАТОРСЬКА ЗОШ І – ІІІ СТУПЕНІВ №10

З ПРОФІЛЬНИМ НАВЧАННЯМ КРАМАТОРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОБЛЕМИ  ВИКОРИСТАННЯ  МЕТОДУ ПРОЕКТІВ

У  СУЧАСНІЙ  ШКОЛІ

 

 

 

 

 

ВЧИТЕЛЬ МАТЕМАТИКИ

МЄШКОВА ІРИНА ВІКТОРІВНА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

М. КРАМАТОРСЬК

 

 

 

 

Отже, метод проектів повернувся. Огляд педагогічної думки дозволяє стверджувати: ця технологія надає можливість освіті вирішити ряд нагальних проблем сучасності (розвиток само­стійності учнів, їх критичного мислення, умінь застосовувати отримані знання на практиці, уміння здобувати знання само­стійно, — ті навички, на відсутність яких у сучасних абітурієн­тів скаржаться викладачі вузів.

Слід зазначити також, що у сучасної педагогічної науки є можливість «наступити на ті ж самі граблі», які сприяли забороні методу у 1931 році. Державі знову не вистачає під­готовлених до роботи за вказаною технологією педагогічних кадрів, немає методичного забезпечення, проектна діяльність не є системою роботи школи з учнями, а й до сьогодні — резуль­тат ініціативи окремих педагогів (слід зазначити, багатьох) та їх прагнення підвищити мотивацію школярів до навчання зрештою, і його результативність. Є ще один важливий момент: проектування досить складний процес, який вимагає від педа­гога багато часу і додаткових зусиль, але матеріально не простимульований. Для педагога, крім можливості розширити свій творчий потенціал, робота за проектною технологією може надати, у кращому випадку, лише морального задоволення. Саме цим і можна пояснити той факт, що вчителі-ентузіасти займаються проектуванням у свій вільний час.

Більшість педагогів боїться братися за проекти ще й через відсутність інформації у вигляді практичних порад, адже для людини, яка хоче працювати за цією технологією, недостатньо лише теоретичної інформації.

Сучасна школа не позбавлена й небезпеки «гіпертрофії «методу проектів» порівняно з іншими методами навчання» тому що педагогіка, на жаль, також схильна до слідування моді — компетентність і компетенція, особистісно орієнтоване навчання...

Виходячи з вищесказаного, слід зазначити, що для успіш­ного й результативного використання методу проектів потрібно втручання МОНУ. Учнівське проектування мусить бути части­ною шкільної програми, виваженим і продуманим компонен­том програмових вимог. Саме тому потрібні нові дослідження можливостей використання методу проектів у сучасних умовах панування класно-урочної системи, адже «ідеї вільного вихо­вання», покладені в основу методу, суперечать саме цій тради­ційній організації освітнього процесу. Хоча, як уже зазначало­ся, деякі дослідники вважають проектну культуру підґрунтям нової освітньої парадигми XXI століття, основи проектної куль­тури ще тільки починають впроваджуватись у шкільне життя, поняття «проектна культура» ще не усвідомлене до кінця.

Багато хто може заперечити, мовляв, проекти широко ви­користовуються в сучасній школі, можуть навести багато при­кладів проектної діяльності. Це так, але через відсутність розуміння сутності методу проектів (саме для цього ми залу­чили до нашої книги докладну історію виникнення проектної технології) замість учнівського проектування можна спостері­гати діяльність, яка суперечить завданням проектування або не є такою.

Наприклад, необхідною умовою роботи за проектною тех­нологією є усвідомлення учнями життєвої необхідності знань, а також умінь та навичок, які розвиваються під час діяльності в рамках проекту. Коли учень змушений виконувати проектне завдання, яке нав'язане йому педагогом, ентузіазму і справжньої зацікавленості, активності і відкриттів, швидше за все, не буде. Учитель повинен пропонувати для проектної роботи тільки те, що цікаво учням, враховуючи вік та нахили ди­тини.

Дослідницькі проекти дуже часто перетворюються на зви­чайний реферат, гарно оформлений та ілюстрований, із ре­тельно складеним переліком використаних джерел. Кропітка робота, на яку витрачається багато часу. Але, на жаль, витрачається марно, адже в дитини складається враження, що нау­кова праця — це підпорядкована меті комбінація чужих думок. Крім уміння грамотно переказати зміст вивчених робіт, учень не навчиться нічому. Натомість дослідницький проект мусить навчити проектанта не тільки узагальнювати наукові відкрит­тя інших, а й виробляти і презентувати власну точку зору на вивчені джерела інформації, визначати проблему і згідно з нею ставити мету дослідження, визначати методику дослідження, гіпотезу, робити висновки та узагальнення.

Дуже часто у школах проекти виконуються заради презен­тацій. Форми презентації можуть бути різними, цікавими. Але якщо цій частині проектної роботи учитель приділяє підвищену увагу, мета проектної діяльності, швидше за все, виконаною не буде. Як свідчать опитування вітчизняних та зарубіжних школярів,— учасників проектної діяльності, найбільш цікавим етапом роботи вони вважають дослідницький (56 %), презента­ції віддають перевагу лише 12 % учнів. Цифри говорять самі за себе. Але і вчителя можна зрозуміти: від нього вимагають наочних результатів роботи під час атестацій, ярмарків пе­дагогічних ідей. Наявність дитячих робіт у багатьох школах є вимогою до наповнення навчальних кабінетів. Крім того, адміністрація вимагає впровадження інновацій. Саме тому часто найбільше уваги звертається на кінцевий етап проектної діяльності — презентацію. Такий підхід часто призводить до того, що недооцінюється процес роботи над проектом, заради якого і здійснюється проектна діяльність, адже саме під час цієї роботи учень набуває знань та життєвих компетенцій. Хвиля захоплення проектами призвела до того, що виконувати проекти у школі стало модно, при цьому часто метою цих робіт є бажання як учителя, так і учнів «засвітитися». Конкурси проектів учнів і проектні тижні досить часто перетворюються на «Виставку досягнень учителів (наукових керівників)». Можна спостерігати і таке явище: учитель високо оцінює роботи, ви­конані за допомогою батьків, коли участь дітей є мінімальною. Такі проекти виставляються в класі, на шкільних виставках. А самостійно виконаним без допомоги дорослих роботам учнів увага не приділяється переважно через недосконалість їхнього оформлення. Ця тенденція може принести багато шкоди, тому потрібно чітко визначити те, навіщо виконується той або ін­ший проект і чому можуть навчитися школярі, що саме мусить зробити кожний учасник роботи (і учні, і керівник), щоб досяг­ти власної мети, поставленої на початку роботи над проектом.

Неприпустимим є те, щоб під час проектної діяльності учні ігнорували етап складання портфоліо (проектної теки), а вчи­тель не проводив консультативної роботи.

Не слід забувати і про те, що педагог, який керує проектною діяльністю учня, сам має бути обізнаним у тій галузі, знання якої вимагаються від учня для виконання проектного завдання. Інакше є вірогідність направити учня хибним шляхом і втрати­ти авторитет в учнівському колективі.

Учителю не варто братися одночасно за декілька проектів, адже брак часу не дасть можливості ретельно контролювати і консультувати виконання учнями проектних задач.

Не слід віддавати перевагу індивідуальним проектам. Безумовно, це легший шлях: є можливість чітко спланувати проектну діяльність, сформулювати завдання, мету, кінцевий результат діяльності. Той факт, що виконання проекту залежить тільки від одного учня, підвищує почуття відповідальності в ньому. Виконання індивідуального проекту легше і контролювати. Але в філософії освіти, заснованій на проектній діяльності, основні моральні принципи — взаємодопомога, вірність обов'язку, почуття відповідальності за прийняте рішен­ня повинні бути «прожиті» під час сумісної діяльності. Тому учитель обов'язково мусить практикувати саме групові проекти. У проектній групі формуються навички співробітництва, виконання проекту може бути більш різнобічним і глибоким: більша кількість учасників виробляє більшу кількість ідей, гіпотез, точок зору. Не останню роль у досягненні кінцевого результату відіграє й елемент змагання.

Треба звернути увагу і на оцінку та самооцінку продуктів проектної діяльності. Докладніше про це буде сказано нижче.

Проектну діяльність потрібно планувати в межах навчального закладу. Як складається графік тематич­них атестацій завучем навчального закладу, так само потрібно складати графік проектної діяльності в школі. Такий підхід допоможе уникнути перевантаження учнів і не перетворити проектну діяльність на профанацію. Потрібно заборонити прак­тику одночасної участі учнів одного класу в двох проектах. Крім негативного ставлення до проектування через перевантаження учнів, плутанину і брак часу на консультації, учитель не отри­має нічого.

І ще одне побажання. Це стосується керівництва шкіл. Якщо у школі впроваджується метод проектів, не треба залу­чати до нього максимальну кількість педагогів, вимагаючи від них керівництва учнівськими проектами. Людина, яка не має нахилу і здібностей до організації проектної діяльності, здатна зіпсувати ставлення з боку учнів до перспективної методики. Краще почати з невеликої групи ентузіастів-добровольців. Після аналізу результатів анкетування (до нього можна залу­чити шкільного практикуючого психолога) стосовно ставлення дітей та учителів до проектів, бесід із педагогами, інформування членів колективу про метод проектів (семінари, педради тощо) можна пропонувати проектну діяльність іншим педагогам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЩО  ТАКЕ  «МЕТОД  ПРОЕКТІВ»  І  «ПРОЕКТ»

У  СУЧАСНОМУ  РОЗУМІННІ?

 

Мішель Монтень сказав: «Хоча чуже знання може нас чому-небудь навчити, мудрим буваєш лише власною мудрістю». Психологами встановлено, що «будь-яка спроба вихователя-вчителя «внести» в дитину пізнання та моральні норми, обминаючи власну діяльність дитини щодо оволодіння ними, підриває, як це чудово розумів ще Ушинський, самі основи здо­рового розумового та морального розвитку дитини, виховання особистісних властивостей та рис».  П. Блонський, аналізуючи процес навчання, зауважував, що робота учня має організовуватися так, щоб із самого початку поступово підводити його до оволодіння методами наукової праці. Саме вихованню «особистісних властивостей та рис» сприяє кри­тично перетворений метод проектів Д. Д'юї та його послідов­ників. Переваги методу полягають у тому, що він базується на «розвиткові пізнавальних навичок учнів, уміння і самостійно конструювати свої знання та орієнтуватися в інформаційному просторі... Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів — індивідуальну, парну, групову, яку учні виконують упродовж певного часу. Метод проектів завжди припускає можливість розв'язання певної проблеми. Результат виконаних проектів повинен бути «відчутним», тобто якщо це теоретична проблема — то має пропонуватись конкретне її розв'язання, якщо практична — конкретний результат, гото­вий до впровадження». При цьому роль учителя має звес­тися до керівництва самостійною роботою школярів.

Сучасні дослідники пропонують такі визначення методу проектів:

Метод проектів — спосіб досягнення дидактичної мети шляхом детальної розробки проблеми (технології), яка мусить завершитись цілком реальним, відчутним практичним результатом.

Метод проектів — комплексний навчальний метод, який дозволяє індивідуалізувати навчальний процес, дає змогу ди­тині виявити самостійність у плануванні, організації та конт­ролі власної діяльності.

Метод проектів — це сукупність прийомів, дій учнів у їхній певній послідовності для досягнення поставленої задачі — ви­рішення певної проблеми, вагомої для учнів і оформленої у вигляді кінцевого продукту. Головна мета методу проектів полягає в наданні учням змоги самостійно набути знань у процесі розв'язування практичних завдань із різноманітних предметних галузей. Викладачеві у рамках проекту відводиться роль розробника, координатора, експерта, консультанта.

Метод проектів — це освітня технологія, спрямована на здобуття учнями знань у тісному зв'язку з реальною життєвою практикою, формування в них специфічних умінь та навичок завдяки системній організації проблемно-орієнтованого нав­чального пошуку. Суть проектної технології полягає в стимулюванні інтересу учнів до розв'язання однієї або цілої низки про­блем, що передбачає володіння певною сумою знань. У процесі практичного застосування отриманих знань, тобто через проек­тну діяльність, учень набуває нових знань, умінь та навичок. Проектна технологія, таким чином, відповідає встановленню міцного зворотного зв'язку між теорією та практикою в процесі навчання, виховання і розвитку особистості учня.

Під час використання проектної технології вирішується ціла низка завдань:

• розвиваються пізнавальні навички учнів;
• формується вміння самостійно конструювати свої знання;
• уміння орієнтуватися в інформаційному просторі;
• активно розвивається критичне мислення сфери комуні­кації.

Є. С. Полат виділяє основні вимоги до застосування методу проектів:

• наявність значущої в дослідницькому, творчому плані про­блеми (задачі), яка вимагає інтегрованого знання, дослідни­цького пошуку для її вирішення;
• практична, теоретична значущість очікуваних результатів (наприклад, доповідь у відповідні служби про демографіч­ний стан даного регіону, чинники, що впливають на цей стан, тенденції, які простежуються в розвитку даної пробле­ми; спільний випуск газети, альманаху та ін.);

• самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів на уроці або в позаурочний час;
• структурування змістовної частини проекту (з вказівкою поетапних результатів і розподілом ролей);
• використання дослідницьких методів, що передбачає:

• визначення проблеми і задач дослідження,
• висування гіпотези їх вирішення,
• обговорення методів дослідження,
• оформлення кінцевих результатів,
• аналіз отриманих даних,

• підбиття підсумків,
• коректування,
• отримання висновків (через застосування в ході спіль­ного дослідження методу «мозкової атаки», «круглого столу», творчих звітів, захисту проекту тощо).

Проект — це учнівська самодіяльність, конкретна практич­на творча справа, поетапний рух до мети, прийнятої та усвідомленої учнем.

Проект — 1) Реалістичний задум, план про бажане майбутнє (проект у буквальному перекладі з латинської — кинутий упе­ред), а також сукупність документів (розрахунків, креслень, макетів тощо) для створення якогось продукту. Складається з раціонального обґрунтування і конкретного способу здійс­нення.

2) Метод навчання, заснований на постановці соціаль­но вагомої мети та її практичному досягненні. На відміну від проектування, проект як метод не пов'язаний із конкретним змістом і може бути використаний при вивченні будь-якого предмету, а також міжпредметного курсу.

І. С. Сергєєв, підкреслюючи багатогранність проекту, розглядає його як метод навчання, зміст навчання, форму організації навчального процесу, особливу філософію освіти.

Підбиваючи підсумок, можна стверджувати, що сьогодні ми розуміємо під словосполученням «метод проектів» педагогічну технологію, яка продовжує шліфуватися, комплекс ідей і прак­тичну роботу учителів. Ідеї проектної технології набувають все більшої значущості в педагогічних колах.

 

 

 

МЕТА  ПРОЕКТУВАННЯ

 

 

Метою проектування є:

 

• надання школярам уявлення про суть проектування і зміст проектів різної складності. Ця інформація повинна постійно розширюватися;
• придбання дитиною досвіду творчості;
• підвищення рівня комунікабельності учнів;

• діагностика динаміки розвитку кожного школяра, форму­вання життєвого і професійного самовизначення;
• розвиток внутрішнього світу дитини.

 

На кожному етапі проектування повинно поєднувати

думку дитини з дією і дію — з думкою,

культуру гуманітар­ну — з культурою технічною,

працю — з творчістю,

художню діяльність — з проектуванням і конструюванням,

техноло­гію — з оцінюванням економічних, екологічних і соціальних наслідків  перетворення світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАДАЧІ  ПРОЕКТУВАННЯ

 

Задача проектування — сформувати в учнів систему ін­телектуальних і загальнотрудових знань, умінь і навичок, утілених в кінцеві споживацькі предмети і послуги, сприя­ти розвитку творчих здібностей, ініціативи і самостійності, спонукати до осмисленого виконання наступних розумових і практичних дій:

 

1. постановки задачі, розуміння суті навчального завдання, характеру взаємодії з однолітками і викладачем та вимог до презентації виконаної роботи або її частин;
2. планування кінцевого результату і представлення його у вер­бальній формі;
3. планування дій, тобто визначення їх послідовності з орієн­товними оцінками витрат часу на етапи;
4. виконання узагальненого алгоритму проектування;
5. внесення коректив у раніше прийняті рішення;
6. конструктивного обговорення результатів і проблем кожного етапу проектування, формулювання конструктивних пи­тань і запитів про допомогу (поради, додаткова інформація тощо);
7. презентації задумів, конструктивних рішень за допомогою технічних малюнків, схем, ескізів, креслень, макетів;
8. самостійного пошуку і знаходження необхідної інформа­ції;
9. оцінювання результату досягнення запланованого, за об'ємом і якістю виконаного, за трудовитратами, за новизною;
10.                оцінювання проектів, виконаних іншими;
11.                розуміння критеріїв оцінювання проектів та їх захисту, процедури публічного захисту проектів;
12.                конструювання уявлень про професійну проектну діяль­ність, індивідуальності проектувальника, яка виявляється в результаті, готовому виробі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КЛАСИФІКАЦІЯ  ПРОЕКТІВ

 

У 1910 році американський професор Коллінгс, організа­тор тривалого експерименту в одній із сільських шкіл штату Міссурі, запропонував першу в світі класифікацію навчальних проектів. Він виділяв чотири групи проектів:

• проекти ігор — дитячі заняття, безпосередньою метою яких є участь у груповій діяльності: різних іграх, народних тан­цях, драматичних виставах, різного роду розвагах тощо.
• екскурсійні проекти, які передбачали доцільне вивчення проблем, пов'язаних із навколишньою природою і суспіль­ним життям.
• розповідні проекти, розробляючи які діти мали на меті «отримати задоволення від розповіді в найрізноманітнішій формі» — усній, письмовій, вокальній (пісня), художній (картина), музичній (гра на роялі) та ін.
• конструктивні проекти, націлені на створення конкретного, корисного продукту: виготовлення кролячої пастки, приго­тування какао для шкільного сніданку, будівництво сцени для шкільного театру тощо.

Сучасні дослідники користуються класифікацією проектів, ККЄ вважається найповнішою. Вона запропонована в навчаль­ному посібнику Є. С. Полат,               М. Ю. Бухаркіної та ін. Вона може бути застосована для класифікації проектів, які вико­ристовуються у викладанні будь-якої навчальної дисципліни. У даній класифікації за декількома критеріями виділяються такі різновиди проектів: 

1. За методом, домінуючим в проекті:

• дослідницькі,
• творчі,

• пригодницькі, ігрові,
• інформаційні,
• практико-орієнтовані.

2. За характером координування проекту:

• з явною координацією,
• з прихованою координацією.

3. За характером контактів:

• внутрішні (регіональні),
• міжнародні.

4. За кількістю учасників:

• індивідуальні,

• парні,
• групові.

5. За тривалістю проведення:

• короткострокові,
• середньої тривалості,
• довгострокові.

Доцільно подати докладну характеристику видів проектів, які найчастіше виконуються учнями сучасної школи.

 

 

 

КЛАСИФІКАЦІЯ  ПРОЕКТІВ

ЗА  ДОМІНУЮЧОЮ  ДІЯЛЬНІСТЮ  УЧНІВ

 

Дослідницький проект за структурою нагадує наукове дослідження. Він включає обґрунтування актуальності виб­раної теми, постановку задачі, формулювання проблеми, визначення предмету, об'єкт дослідження, висунення гіпоте­зи і подальшу її перевірку, обговорення й аналіз отриманих результатів. При виконанні проекту мають використову­ватися методи сучасної науки: лабораторний експеримент, моделювання, соціологічне опитування тощо. Такі проекти вимагають чітко визначеної мети, добре продуманої структу­ри, актуальності предмету дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, окреслення проблем для подальшого розвитку дослідження.

Слід звернути увагу на принципову відмінність дослід­ження і дослідницького проекту. Дослідницький проект — це проект, головною метою якого є висування і перевірка гіпотези з використанням сучасних наукових методів (відомих і апробованих). Дослідження, натомість, не передбачає ство­рення спланованого об'єкту, навіть його моделі або прототипу. Дослідження — це пошук нових знань. Проект завжди орієнтований на практику. Він не шукає чогось нового, він вирішує реальну  проблему за допомогою вже відомих знань і способів вирішення проблеми.

Інформаційний (ознайомлювально-орієнтований) проект спрямований на збір інформації про певний об'єкт або явище з метою аналізу, узагальнення і представлення інформації для широкої аудиторії. Такі проекти вимагають добре продуманої структури і можливості систематичної її корекції по ходу роботи. Вихідним продуктом проекту часто є публікація в ЗМІ, у тому числі в мережі Іnternet. Структура подібного проекту може бути визначена таким чином: мета проекту, його актуальність, джерела інформації, проведення «мозкової атаки», обробка  інформації (аналіз, узагальнення, зіставлення з відо­мими фактами, аргументовані висновки), результат (стаття, реферат, доклад, відео тощо), презентація. Такі проекти часто інтегруються з дослідницькими проектами і стають їх органіч­ною частиною, модулем.

Творчий проект припускає максимально вільний і нетрадиційний підхід до його виконання і презентації результатів. Це можуть бути альманахи, театралізації, спортивні ігри, витво­ри образотворчого або декоративно-прикладного мистецтва, відеофільми тощо. Однак робота над проектом завжди вимагає і творчого підходу, і в цьому значенні будь-який проект можна назвати творчим. Але при визначенні типу зважають на домі­нуючий аспект. Творчі проекти припускають відповідне оформ­лення результатів, як правило, не мають чітко структурованого плану спільної діяльності, на початку розробляється приблизна схема дій і далі учасники проекту діють, підкоряючись жанру кінцевого результату. Таким результатом можуть бути: газета, твір, відеофільм, спектакль, гра, свято, експедиція тощо. Проте оформлення результатів проекту вимагає чітко продума­ної структури у вигляді сценарію відеофільму або спектаклю, програми свята, плану твору, статті, репортажу, дизайну і руб­рик газети, альманаху, альбому тощо.

Рольовий (ігровий) проект. Розробка і реалізація такого проекту найбільш складна. Беручи участь у ньому, проектанти приймають на себе ролі літературних або історичних персона­жів, вигаданих героїв з метою відтворення різних соціальних або ділових відносин через ігрові ситуації. Результат проекту залишається відкритим до самого закінчення. Чим завершить­ся судове засідання? Чи буде розв'язаний конфлікт і укладений договір? У таких проектах структура також тільки намічається і залишається відкритою до завершення роботи. Результати цих проектів або передбачаються на початку діяльності, або вимальовуються лише наприкінці. Ступінь творчості тут дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є рольо­вий — ігровий.

Практико-орієнтований (прикладний) проект. Цей проект від решти відрізняє чітко окреслений із самого початку резуль­тат діяльності (обов'язково орієнтований на соціальні інтереси самих учасників). Такий проект вимагає ретельно продуманої структури, навіть переліку дій його учасників із визначенням функцій кожного з них, чітких висновків, тобто оформлення результатів проектної діяльності й участі кожного в оформ­ленні кінцевого продукту. Тут особливо важлива продумана організація координаційної роботи в плані поетапних обгово­рень, коректування сумісних і індивідуальних зусиль у процесі презентації отриманих результатів і можливих способів їх впровадження в практику, а також систематичної зовнішньої оцінки проекту. Практико-орієнтований проект націлений на рішення соціальних задач, які відображають інтереси учасни­ків проекту або зовнішнього замовника. Чітко сформульована мета проекту може бути корисною для класу, школи, мікрорайону, міста, держави. Форма кінцевого продукту при цьому різноманітна — від навчального посібника для навчального кабінету до пакету рекомендацій по відновленню економіки регіону, наприклад. Цінність проекту полягає в реальності використання продукту на практиці і його здатності розв'язати задану проблему.

 

 

КЛАСИФІКАЦІЯ  ПРОЕКТІВ

ЗА  КОМПЛЕКСНІСТЮ  І  ХАРАКТЕРОМ  КОНТАКТІВ

 

За комплексністю можна виділити два типи проектів:

• монопроекти,
• міжпредметні. 

     Монопроекти реалізуються, як правило, в рамках одного навчального предмету або однієї галузі знань, хоча можуть використовувати інформацію з різних галузей діяльності для вирішення тієї або іншої проблеми. При цьому обираються найскладніші розділи або теми. Керівником такого проекту виступає вчитель-предметник, консультантом — учитель іншої дисципліни. Монопроекти можуть бути, наприклад, літератур­но-творчими, природничо-науковими, екологічними, мовними (лінгвістичними), спортивними, історичними, географічними, музичними. Інтеграція здійснюється лише на етапі підготовки продукту до презентації: наприклад, комп'ютерна верстка літературного альманаху або музичне оформлення спортивного свята. Такі проекти можуть проводитися (за виконання певних умом) у рамках класно-урочної системи. Окремий проект може вимагати розподілу за уроками з чітко позначеними метою, задачами, а також знаннями та уміннями, які учні повинні одержати в результаті. Наперед складається алгоритм роботи на кожному уроці у групах (ролі у групах розподіляються учнями), планується форма презентації, яку вибирають учасники проекту самостійно. Часто робота над такими проектами продовжуються у позаурочний час (наприклад, у рамках наукового товариства учнів).

Міжпредметні проекти виконуються виключно в позаурочний час і під керівництвом декількох фахівців з різних галузей знань, хоча презентації проміжних результатів можуть відбуватися і під час окремих уроків. Міжпредметні проекти вимагають глибокої змістовної інтеграції вже на етапі постановки проблеми. Наприклад, робота над проектом «Віртуальний музей» передбачає одночасно історичний і літературознавчий підходи. На етапі підготовки до презентації додається необхідність знань з інформатики, музейної справи, образотворчого мистецтва, театру. Міжпредметні проекти — це або невеликі праці, які вимагають знань із 2—3 предметів, або великі за обсягом, тривалі, загальношкільні проекти, які планують розв'язати ту або іншу досить складну важливу проблему. Такі проекти вимагають кваліфікованої координації з боку фахівці злагодженої роботи багатьох творчих груп, які мають чітко| визначені дослідницькі завдання.

За характером контактів проекти можуть бути:

• класними,
• загальношкільними,
• регіональними (в межах країни),
• міжнародними.

Останні два типи проектів є телекомунікаційними, оскільки вимагають координації діяльності учасників, їх взаємодії в мережі Іnternet і застосування засобів сучасних комп'ютерний технологій.

 

 

КЛАСИФІКАЦІЇ  ПРОЕКТІВ

ЗА  ТРИВАЛІСТЮ  ТА  КІЛЬКІСТЮ  УЧАСНИКІВ

 

За тривалістю серед проектів розрізняють:

• міні-проекти,
• короткострокові,
• тижневі, довгострокові (річні).

Міні-проекти можуть виконуватися протягом одного уроку або частини уроку. їх розробка найбільш продуктивна для курсу літератури, мови. І прикладом може стати проект «Складання реклами твору, що вивчається». Робота проводиться в групах, тривалість виконання проекту — 20 хвилин (підготовка до презентації — 10 хвилин, презентація кожної групи — 2 хвилини).

На короткострокові проекти виділяють 4—6 уроків, які використовуються для координації діяльності учасників проектних груп. Основна робота, яка виконується в рамках позакласної діяльності і вдома, припадає на збір інформації, виготовлення продукту і підготовку презентації. Наприклад, якщо короткостроковий проект триває 4 уроки, то робота розподіляється таким чином: 1-й урок — визначення складу проектних груп, видача завдання (збір інформації згідно завдання); 2-й урок — звіті груп за зібраною інформацією, окреслення змісту проектного продукту і  форми його презентації; 3-й і 4-й спарені уроки — презентація готових проектів, їх обговорення і оцінка.

 

Тижневі проекти виконуються в групах протягом проектного тижня. Їх реалізація займає приблизно 30—40 годин і вимагає участі керівника проекту. При здійсненні тижневого проекту можна поєднати класні форми роботи з позакласними. Таким чином, завдяки глибокому «зануренню» в проект, проектний тиждень є оптимальною формою організації проектної роботи.

Над довгостроковими (річними) проектами можуть працювати  як групи учнів, так і окремий школяр. Цілий ряд навчальних закладів традиційно проводить цю роботу в рамках учнівських наукових товариств. Весь цикл реалізації річного проекту — від визначення теми до презентації (захисту) — виконується в позаурочний час.

За кількістю учасників можна виділити

• індивідуальні,
• парні, групові проекти.

У реальній практиці найчастіше доводиться мати справу зі змішаними типами проектів. Однак спостерігається тенденція: метод дослідницьких проектів обирається учнями найчастіше і, разом з тим, викликає найбільші труднощі. Він ґрунтується на вивченні навколишнього світу шляхом опрацювання наукової методології, тобто розв'язує одну з найважливіших задач загальної освіти. Метод проектів вимагає зміни позиції вчителя. Із носія готових знань він перетворюється на організатора пізна­вальної діяльності своїх учнів. Змінюється і психологічний клімат  у класній кімнаті, оскільки вчителю доводиться переорієнтувати свою навчально-виховну роботу з учнями на різ­номанітні види самостійної діяльності школярів з пріоритетом діяльності дослідницького, пошукового, творчого характеру.

 

 

ЕТАПИ  РОБОТИ  НАД  ПРОЕКТОМ

 

У зарубіжній методичній літературі виділяються наступні етапи роботи над проектами:

• визначення теми проекту;
• окреслення проблеми і мети проекту;

• обговорення структури проекту, складання плану роботи; 
• презентація необхідного мовного матеріалу і передкомунікативне тренування;
• збір інформації: звернення до вже відомих знань і життєвого досвіду,
• робота з джерелами інформації, створення власної системи зберігання інформації;
• робота в групах;
• регулярні зустрічі, під час яких учні обговорюють проміжні результати, викладач коментує виконану учнями роботу, коригує помилки у вживанні мовних одиниць, проводить опрацювання нового матеріалу;
• аналіз зібраної інформації, координація дій різних груп;
• підготовка презентації проекту — виставки, відеофільму, радіопередачі, театральної вистави, шкільного свята тощо;

• демонстрація результатів проекту (кульмінаційна точка роботи над проектом);

• оцінка проекту. Даний етап включає не тільки контроль засвоєння мовного матеріалу і розвитку мовної і комуніка­тивної компетенції, який може проводитися в традиційній формі тесту, але і загальну оцінку проекту, яка стосується змісту, теми, кінцевого результату, участі окремих учнів в організації проекту, роботи вчителя тощо.

 

Сучасна вітчизняна методична література пропонує шість етапів роботи над проектом.

 

Етапи	Зміст	Діяльність учнів	Діяльність учителя
Підготовка	Визначення теми і мети проекту	Обговорюють предмет з учителем, отримують необхідну інформацію, визначають мету	Пояснює суть проектного підходу і формує в учнів мотивацію діяльності, допомагає визначити мету
Планування	Визначення джерел інформації, способів збирання та аналізу інформації, способу презентації продукту, процедур та критеріїв оцінки результатів, розподіл задач (обов’язків між членами команди)	Виробляють план дій, формулюють завдання	Пропонує ідеї, висуває припущення
Етапи	Зміст	Діяльність учнів	Діяльність учителя
Дослідження	Збір інформації, рішення проміжних задач. Основні інструменти: інтерв’ю, опитування спостереження, експерименти	Виконують дослідження, вирішують проміжні завдання	Спостерігає, радить, опосередковано керує діяльністю
Результати і (або) висновки	Аналіз інформації. Формулювання висновків	Звітують, обговорюють результати	Підбиває підсумки обговорення, робить останні зауваження
Звіт або презентація	Форма залежить від виду продукту	Виступають безпосередніми учасниками презентації	Слухає, ставить доцільні питання як звичайний учасник
Оцінка результатів і процесу  в цілому		Оцінюють діяльність шляхом колективного обговорення і самооцінок	Оцінює зусилля учнів, креативність, інформативність використаних джерел, потенціал подальшої роботи, загальний рівень презентації