Фотокартка з минулого .О.Гончар Есе

                            Есе    « Фотокартка  з минулого»

       Дивлячись  на  цю   фотокартку, можна  сказати , що війна залишила щемний і болючий спогад у долі юного  Олеся Гончара.

            Я бачу   обличчя юнака, знайоме і близьке для багатьох матерів, чиї сини воювали на  фронті, захищаючи рідну землю від нацистів. Я відчуваю біль в очах  Олеся, бо не встиг він  зазнати  щастя і радощів у житті. Війна рано змусила  його подорослішати. Її пекельний вогонь обпалив душу Гончара  вогнем ненависті до ворога , невимовним  болем  за  численні  страждання  рідного  народу. Погляд  юнака  зосереджений, навіть печальний. Він вийшов з горнила війни живим, отримав медалі, а  друзі- однополчани  залишилися там, по ту сторону життя.  Про це  говорять його очі, стиснені вуста, погляд  людини, яка подорослішала  вмить.                                                                                                                І я починаю розуміти, яка глибока рана  в душі юнака від жахіття війни. В якусь мить мені здалося, що  Олесь ніби розгублений, бо не може повірити , що нарешті війна закінчилася. І цей свист куль та снарядів. І цей стогін поранених бійців, і плач матерів. Лише радісне «ура» змушує повірити в перемогу.

          Канонада, вибухи...   Печальна мелодія війни стихла. Музика життя стає радісною, оптимістичною.

        Стара  фотокартка – це свідок історії, історії життя людини.