Французьке клавірне мистецтво XVII -XVIII століття.

ПЕРІОД КЛАВІРНОГО ВИКОНАВСТВАФранцузьке клавірне мистецтво XVII -XVIII століття. Найбільші клавесиністи: Ф. Куперен та Ж.-Ф. Рамо.

Вплив французького клавесинного мистецтва на розвиток культури Європи.       Клавесинна музика Франції - одне із значних явищ культури XVII-XVIII століть, яке і досі має неминуще значення. Сформувавшись під безпосереднім впливом школи французьких лютністів Раннім зразкам клавесинних творів властивий: ясний і чіткий склад; "м'яка манера" виконання з переважанням мелодійних елементів; прозора фактура з використанням імітацій; велике значення має мотивна техніка, запозичена у лютністів; багата орнаментика надає витончений і граціозний характер мініатюр. 

Танець перший чисто інструментальний музичний жанр. Різноманітного розвитку танець зазнав у творчості основоположника французької клавірної школи Жака Шампіона де Шамбон’єра. Алеманда ХУІІ ст. вже не мала колишньої танцювальності і стала подібною до споглядальної прелюдії. Куранта -  національний тип цього танцю – рухливий і текучий, з вишуканою переміністю двох – і тричасного групування в такті, відмінний від італійської куранти зі швидким рівномірним рухом. Сарабанда у Шамбон’єра  зазнає різноманітного – то ліричного, то урочистого трактування. Вона більш гомофонна і скупо орнаментована. Джига все частіше застосовувалась як заключний танець сюїти. У клавірній музиці Франції, починаючи з XVII століття, закріпилася практика виписування - розшифровки знаків прикрас і позначення характеру руху в нотній літературі (Шамбоньер). В жанрах прелюдії і рондо, французькі майстри прагнули до психологічної виразності, використовуючи побічні голоси, дисонуючі затримання, хроматичні гармонії і мелодійно- орнаментовані варіації 

Розвиток французької клавесинної сюїти  продовжили учні Шамбон’єра: Луї Куперен, Жан-Анрі д’Англебер.     До французької сюїти щоразу більше проникають французькі танці молодшого покоління – менует, ригодон, буре, гавот і паспє. 

Стиль « рококо» як вираження естетичних поглядів суспільства.   Термін "рококо» виник у Франції в кінці 18 ст, в епоху розквіту класицизму, як презирлива кличка для всього манірного і химерного мистецтва в 18ст.        Мистецтво рококо - це світ вигадки і інтимних переживань, декоративної театральності, вишуканості, витонченої витонченості, в ньому немає місця героїзму і пафосу - вони змінюються грою в любов, фантазією, чарівними дрібничками. Стиль рококо зародився за часів регентства у Франції (1715-1723) досягнувши свого апогею при Людовіку XV перейшовши в інші країни Європи і пануючи в них до 1780-х років. Стиль рококо це продовження стилю бароко, його видозміна.

Стиль « рококо» як вираження естетичних поглядів суспільства. Новий стиль завжди народжується з чогось вже існуючого, потім поступово підпорядковує собі різні художні явища своєї епохи. Бароко - Рококо - галантний стиль - сентименталізм - буря і натиск – Класицизм.  Філософію стилю Рококо визначали жінки - фаворитки короля: маркіза де Помпадур, мадам Дюбаррі, Марія Лещинська. Рококо вважає головним у житті свято, витончену насолоду і любов. Основними принципами стилю Рококо є відхід від життя в світ фантазії, гри, міфічних сюжетів і еротичних ситуацій. Панує граціозний, примхливий орнаментальний ритм."Витончений" - ключове слово даної епохи.

Стиль « рококо» як вираження естетичних поглядів суспільства.

Характерні ознаки музики рококо   Форма      характерна мініатюрність; Відмінність інструментальної сюїти від барокової. Сюїта Баха -  (тривалість її виконання - близько 20 хвилин). Клавесинні сюїти Франсуа Куперена менш монументальні і цілком допускають виконання окремо п'єс.   Інші музичні форми в епоху рококо характеризуються певним подрібненням.   Гармонія       Якщо порівняти звукову вертикаль великого барокового твору і твори в стилі рококо, то в барокової композиції ми можемо побачити більш складну конструкцію, ніж в п'єсі рококо.       Гармонія рококо  набагато  простіша і ясна, безпроблемна. Композитори прагнули передати здебільшого чарівність і красу того, що оспівували. 

Характерні ознаки музики рококо   Мелодія     Мелодійний малюнок,  у верхньому голосі п'єси,  часто  досить простий. Така мелодія,  виконана точно як вона записана в нотах, не справить належного враження. Французькі клавесиністи грали, за словами Куперена, "не так, як записували свою музику". Величезне значення мала інтерпретація. Мелодія, складена композитором, оживала в момент виконання п'єси.  Виконавець вносив в неї тонку ритмічна різноманітність шляхом всіляких відхилень від строго метричного запису, використовував багату орнаментику.   Орнаментика        Мистецтво орнаментики музичного рококо у французьких композиторів, важається верхом вишуканості і витонченості. Навіть Бах,  в сфері орнаментики спирався на досягнення французьких композиторів 

Музика рококо  Головна вимога до  музики рококо було те, щоб вона тішила слух і не вимагала від слухачів занадто великої душевної віддачі   Естетика бароко, з його тяжінням до грандіозності, з його теорією афектів поступилася місцем примхливим  змінам психічних станів.  Перевага віддається  мелодії з акомпанементом, натомість поліфонічної фактури бароко. На перший план виступають музичні жанри, які відтворюють звуками, т.б.  програмна музика замість барокових абстрактних сонат, прелюдій і фуг. 

Музика рококо  Композитор і стилі Бароко: Вівальді, Ф. Гендель, І. С. Бах Рококо : Ф. Куперен, Ж-Б. Рамо, Телеман Галантний стиль: Перголезі, Галуппі, Саммартіні Сентименталізм: К. Ф. Е. Бах, Гретри Чимароза, Буря і натиск: Глюк, Й. Бенда Класицизм: Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л.ван Бетховен 

Франсуа Куперен(1668 –1733) Творчість Ф. Куперена знаменує вершину клаверизму. Працював органістом у Паризькій церкві Сен-Жерве. Був придворним  клаверистом у  Версалі. Центральне місце в творчості займа клавесин.

У творах Ф. Куперена було ідеальне співвідношення між задумом та його творчим втіленням;Між художніми можливостями інструмента та творчими намірами. Ф. Куперена називали Шопеном клавірної доби. Клавірна фактура творів Ф. Куперена

Стильові риси клавірного письма Ф. Куперена  складалися внаслідок схрещення двох напрямків:1) старофранцузького -поліфонічного, з розвиненою мотивною технікою, ритмічно неспокійним і гострим рухом, з багато оздобленнями, тендітними мелодичними лініями.2)італійського - гомофонного, з ясною мелодикою, широким вживанням секвенцій, з арпеджіо. Клавірна фактура творів Ф. Куперена

Клавірний стиль          Ф. Куперена 

      Клавірний стиль         Ф. Куперена. Поліфонія- двоголосна;- голоси рівноправні; - використовується подвійна клавіатура; - перехрещення рук;- три- чотириголосся куперен не вживає. Гомофонія- мелодія з супроводом зустрічається в танцях і повільних п'єсах; - гармонія акомпанементу сплітається з мелодією і творить одне ціле

      Клавірний стиль         Ф. Куперена. Ддя французьких клавірних п'єс    характерним є:- безперервний і досить жвавий рух;- мала кількість довгих зупинок;- чергування коротких мотивів;- багата орнаментаціями та мелодійними фігураціями Характерні фактурні малюнки:- короткі гамові ходи з чотирьох-восьми звуків;- фігури за типом трнмоло та трелів;- оспівуючі фігури типу округів;- арпеджіо зустрічається рідко, рідко бувають мелодизованими

   Рекомендації       Ф. Куперена до виконання його творів. Ф. Куперен наполегливо вимагав дотримання всіх своїх вказівок. Присвятив їм грунтовний методичний трактат                                                                 " Мистецтво гри на клавесині", де піднімав питання : - характеру руху;- регістрування;-теше;- фразування;- ритмічну орнаментацію і ліги;- мелізми;- аплікатуру

     Таблиця виконання прикрас        Ф. Куперена. Куперен радить виконувати прикраси за час тривалості основної ноти, над якою розміщений значок мелізма - це називається субстракція ( віднімання). Трель - мала горішню додаткову ноту і з неї починалася;Мордент - починався з основної ноти і мав нижню додаткову;Аспірасйон - віддих ( ритмічна орнаментація)Сюспансьйон -запізнення. Прикраси Куперена були істотним засоюом інтонаційної виразності.