Гетьмани доби Руїни: Іван Самойлович

Гетьмани доби Руїни: Іван Самойлович. Робота учителя історії Великодальницького ліцею №1 Дерев’янко Олени Леонтіївни

Походження Івана Самойловичата ранні роки служби. Самойлович Іван Самійлович походив із сім’ї священика Самійла Самойловича з Ходоркова на Житомирщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Службу в козацькому війську розпочав військовим писарем. Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, сотником красноколядинським (1665 р.) Чернігівського полку. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана І. Брюховецького, зокрема 1663 року їздив з посольством до Москви. Отримав звання значкового товариша. Брав участь у повстанні 1668 року, активно виступав проти московської влади в Україні.

Після загибелі гетьмана І. Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Д. Многогрішного, дістав царське прощення. У 1668-1669 роках був наказним полковником та полковником чернігівським. Після обрання гетьманом Д. Многогрішного став генеральним суддею (1669-1672 рр.). Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Д. Многогрішного, яку підтримували царські воєводи. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 року обраний гетьманом і володів гетьманською булавою 15 років. Походження Івана Самойловичата ранні роки служби

Обрання Івана Самойловича гетьманом Лівобережжя У березні 1672 року козацька старшина за угодою з російськими загонами, які перебували при гетьмані, схопила та відіслала Дем’яна Многогрішного до Москви. Його звинуватили у зраді царю. Многогрішного піддали в катуванню й засудили до страти, але згодом помилували. Це був перший випадок розправи над гетьманом російською владою.

Україну охопили обурення і паніка. Тому в Козацькій Діброві, містечку, розташованому над річкою Красень, між Конотопом і Путивлем відбулася Генеральна військова рада. На ній за згодою московського князя Григорія Ромодановського новим гетьманом було обрано генерального суддю Івана Самойловича. Це відбулося 17 червня 1672 року. Обрання Івана Самойловича гетьманом Лівобережжя. Григорій Ромодановський

Розчулений високим довір’ям старшин, Іван Самойлович виступив з промовою: Обрання Івана Самойловича гетьманом Лівобережжя“Я гетьманського уряду не бажаю, але ви за царським указом і за нашим військовим правом і вольностями мене обрали, і мені вже неможливо відмовлятися і не приймати... булави й прапора. Тільки я вам ось що оголошую: бути нам у підданстві великого государя з усім Військом Запорозьким. Я буду служити... віддано, без будь-яких хитань і зради й ніколи не побажаю вчинити те, що вчиняли попередні гетьмани. І ви, будучи зі мною, служіть віддано без будь-якого сумніву, ніяким сварливим словам і спокусам не вірте, а тримайте все за договірними статтями міцно і постійно”.

Обрання Івана Самойловича гетьманом Лівобережжя. Також було проведено переговори гетьманського та московського урядів та укладено угоду, відому під назвою Конотопських статей.10 пунктів нової угоди доповнювали Глухівські статті та порівняно з ними ще більше обмежували владу гетьмана. За Конотопськими статтями обмежувалися політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі зовнішньої політики:• новообраному гетьманові заборонялося без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з гетьманом Петром Дорошенком;• лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу Петру Дорошенку в його боротьбі проти Польщі;• гетьманська влада значно обмежувалася на користь старшини;• гетьман не мав права позбавляти старшину урядів або карати їх без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.

Внутрішня політика гетьмана Івана Самойловича. Соціально-адміністративна і соціально-економічна політики. Іван Самойлович зміцнював державні інституції Гетьманату, прагнув централізувати владу, обмежити свавілля та отаманство старшини. У своїй внутрішньополітичній боротьбі з генеральною старшиною Іван Самойлович старався опиратися на духовенство (чернецтво та священиків), як на єдину дієву силу у цій боротьбі. Також він прагнув зміцнити позиції аристократичної верстви суспільства. В роки гетьманування Самойловича в Україні з'явився новий соціальний прошарок - так звані "бунчукові товариші" - нащадки вищої козацької старшини.Іван Самойлович висував своїх дітей і родичів на найвищі адміністративні посади Лівобережжя, вів "династичну" чи "шлюбну" політику з метою зміцнення своєї влади в Гетьманщині. Сильна влада, яку зумів установити в Україні Іван Самойлович, дала досить добрі результати: почала розвиватися внутрішня і зовнішня торгівля, всілякі галузі промисловості: гутництво(виготовлення скла і виробів з нього), млинарство (перемелювання, переробка зерна на борошно в млинах), ґуральництво (виробництво спирту, горілки з цукристих та крохмалистих речовин), селітроваріння, рудництво тощо.

За часів гетьманування Івана Самойловича в Гетьманщині розпочинається нова емісія грошей. Метою цієї емісії був випуск так званих "чехів" - монет що на 90% складались з міді, а решта 10% - зі срібла задля оплати перебування російських залог на території Гетьманщини. Називали ці монети "севськими чехами" (від м. Севськ) і випускались вони в період з 1686-1687 рр. Цією монетою українці користувались аж до сер.18 ст. Внутрішня політика гетьмана Івана Самойловича. Соціально-адміністративна і соціально-економічна політики.

Внутрішня політика гетьмана Івана Самойловича. Культурно-освітня політика гетьмана За часів правління І. Самойловича Українська православна церква втрачає свою незалежність. Восени 1684 року Московський патріарх звернувся до гетьмана з пропозицією обрати Київського митрополита, який би дав згоду, щоб Київська митрополія була залежна не від Константинопольського, а від Московського патріарха. На цю посаду гетьман порадив обрати луцького єпископа князя Гедеона Четвертинського. Посвячення Гедеона Четвертинського в сан митрополита Київського відбулося 8 листопада 1685 року в московському Успенському соборі в присутності вищого духовенства і двох царів Івана і Петра Олексійовичів.

Внутрішня політика гетьмана Івана Самойловича. Культурно-освітня політика гетьмана Іван Самойлович був відомий своєю прихильністю до православної церкви, котрій допомагав матеріально. У Глухові на його кошти було споруджено кам'яну Успенську церкву. На кошти гетьмана в Густинському монастирі (поблизу Прилук на Чернігівщині) у 1672-1676 роках в стилі українського бароко збудована головна Троїцька церква. За завданням Київської археографічної комісії Т. Шевченко в 1846 році відвідав Густинський монастир і знайшов на стіні цієї церкви портрет гетьмана Івана Самойловича як "ктитора" - особи, що за власний кошт зводила цей храм. Успенська церква. Троїцький собор Густинського монастиря

Загалом Іван Самойлович активно фінансував будівництво храмів, відкриття нових освітніх закладів (шкіл, духовних семінарій і ін.) За сприяння гетьмана в світ виходили твори образотворчого мистецтва, писались нові книжки, зокрема й поетичні, серед яких було кілька панегіриків, присвячених самому гетьману. Саме за його часів Києво-Могилянська академія зазнає одного з найвищих піднесень у своїй історії. Внутрішня політика гетьмана Івана Самойловича. Культурно-освітня політика гетьмана

Міжнародні відносини Гетьманщини за правління Івана Самойловича. Зовнішньополітичні відносини з Московською державою Першими зовнішньополітичним кроком Івана Самойловича у стосунках з Московською державою стало підписання міждержавного договору. Саме з московським царем, в особі боярина і князя Григорія Ромодановського, у Козачій Діброві поблизу Конотопа 17 червня 1672 року було укладено цей перший міждержавний договір між Гетьманщиною на чолі уже з Іваном Самойловичем і Московською державою на чолі з царем Олексієм Михайловичем.

Міжнародні відносини Гетьманщини за правління Івана Самойловича. Зовнішньополітичні відносини з Московською державою16-17 березня 1674 року в Переяславі зібралася рада, на якій після того, як приїхав М. Ханенко й віддав отримані у свій час від короля клейноди, булаву й бунчук, князь Г. Ромадановський оголосив, що війська обох боків Дніпра об'єднуються під владою Росії й одержують право вибрати собі одного гетьмана або двох. Козаки відповіли, що одного буде цілком достатньо і обрали гетьманом Івана Самойловича. Так він став гетьманом і Лівобережної, і Правобережної України. У цьому ж місті було укладено так звані "Переяславські статті“.1674 р., березня 17. – «Переяславські статті» (договір) про регулювання відносин між Україною та Московською державою, встановлені при обранні гетьманом обох сторін Дніпра Івана Самойловича. ЦДІАК України, ф. 228, оп. 1, спр. 38, арк. 16 зв. і 20 зв. Копія XVIII ст.

Зовнішньополітичні відносини гетьмана Івана Самойловича з Османською імперією та Кримським ханством. Після об’єднання Правобережної і Лівобережної України під булавою Івана Самойловича в зовнішньополітичній кар’єрі гетьмана настає період, коли над ним нависає небезпека, яка могла привести до втрати усіх цих здобутків. Туреччина, здобувши перемоги над польським військом і закріпивши свою владу над Поділлям за умовами Журавненського миру з Річчю Посполитою від 17 жовтня 1676 року, мала намір відвоювати всю Правобережну Україну й перетворити її на васальне князівство. Для цього турецький султан наказав використати колишнього гетьмана України Юрія Хмельницького, котрого було взято в полон татарами в Уманському монастирі в 1673 році. Пам'ятник, встановлений 1876 року на двохсоту річницю підписання Журавненського мирного договору

Навесні 1677 року Юрій Хмельницький, відрядив своїх посланців у Січ з листом до кошового отамана Івана Сірка, однак той не піддався на провокації і відправив листа Івану Самойловичу і почав готуватися до оборони Запоріжжя. Зовнішньополітичні відносини гетьмана Івана Самойловича з Османською імперією та Кримським ханством На початку липня 1677 року на Правобережну Україну вторглось 60-тисячне військо турків і татар під командуванням Ібрагім-паші, згодом до них прибув і Ю. Хмельницький. Протягом серпня 1677 року турки й татари тримали в облозі Чигирин, але взяти його не вдалося. За невдачу під Чигирином Ібрагіму-паші відрубали голову.Іван Сірко. Облога турками Чигирина 1677 р. Малюнок з літопису Самійла Величка

У 1678 р. Туреччина розпочала другий похід на Чигирин. Її армія налічувала до 200 тис. чол., до складу якої, окрім турків, увійшли і кримські татари. А 9 липня ці війська розпочали штурм Чигирина. Поки гарнізон відбивав штурм, йому на допомогу пробивалися 70-тисячна армія Г. Ромодановського і 40-тисячна армія І. Самойловича. Козаки й московські війська розгромили турків і татар на Бужинському полі. 11 серпня турецькі сапери підірвали у трьох місцях фортечні мури нижнього міста. Зав'язалися бої на вулицях. 12 серпня командування наказало гарнізону залишити місто й відступити на лівий берег Тясмину. Почався організований відхід російсько-української армії до Дніпра. Відступаючи з України, турки і татари знищили рештки Чигирина. Зовнішньополітичні відносини гетьмана Івана Самойловича з Османською імперією та Кримським ханством. Реконструйована резиденція Б. Хмельницького у Чигирині

Війни 70-х рр. між Московією, з одного боку, і Туреччиною та Кримським ханством — з іншого, за володіння землями Правобережної України завершилися підписанням у Бахчисараї 13 січня 1681 року мирної угоди між цими державами. За Бахчисарайським перемир’ям, кордон між Туреччиною та Московською державою встановлювався по Дніпру, Туреччина приєднувала Північну Київщину, Брацлавщину й Поділля, а Московія — Лівобережну Україну і Київ. Протягом 20 років територія між Бугом та Дніпром (тобто Середня й Південна Київщина) мала залишатися незаселеною. Зовнішньополітичні відносини гетьмана Івана Самойловича з Османською імперією та Кримським ханством. Взяття козацькими полками і російськими військами турецьких і татарських фортець. Гравюра Л. Тарасевича.

Бахчисарайське перемир’я між Московією й Туреччиною не було остаточним, бо не відповідало інтересам Речі Посполитої. 6 травня 1686 р. в Москві між Польщею та Московією було укладено новий договір «Вічний мир». За цим договором право на володіння Лівобережною Гетьманщиною закріплювалося за Московією. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між двома державами. До Польщі відходили Північна Київщина, Волинь і Галичина. Поділля лишалося під владою Туреччини, щоправда, недовго, бо 1699 р. також було приєднане до Польщі. Зовнішньополітичні відносини гетьмана Івана Самойловича з Османською імперією та Кримським ханством

Зовнішньополітичні стосунки гетьмана Івана Самойловича з Річчю Посполитою. Гетьман Іван Самойлович вважав, що Польща незаконно заволоділа Правобережною Україною у 1663-1667 роках і тому вона має негайно повернути ці землі Лівобережному гетьману. Тому гетьман І. Самойлович зі згоди царя починає готуватися до військових дій. У 1674 році при підтримці російських військ на чолі з воєводою Г. Ромодановським вирушив на Правобережжя з метою закріпитися там і приєднати усі ці землі включно з тим, що ще контролювала Польща, до складу Гетьманщини. Темно-зеленим позначені території, що відійшли Москві за Андрусівським миром.

у 1674 році Іван Самойлович почав активно роздумувати над своїми намірами про розширення території Гетьманщини на захід. А саме гетьман зажадав скористатися слабкістю Польщі і піти на нею війною з метою приєднання до Гетьманщини Полісся, також Волині, Галичини, Підляшшя, Холмщини, тобто всіх тих територій, які заселяли українці. Але коли про це дізнався цар, він негайно наказав І. Самойловичу відмовитись від цієї ідеї через можливі негативні наслідки. Зовнішньополітичні стосунки гетьмана Івана Самойловича з Річчю Посполитою. Чорна Русь, Поділля, Волинь - Україна, країна козаків, на карті 1674 р. Ґійома Сансона

Гетьман й надалі не полишав надій об’єднання усіх українських земель воєдино. Останньою краплею, що зруйнували ці плани гетьмана, стали події 1686р. Після блискавичної перемоги поляків під Віднем у 1683р. в Москві дедалі частіше починають говорити про примирення з Варшавою. У 1686р. Московську державу прийняли в антитурецьку "Священну лігу", і тому Москві потрібно було неодмінно налагодити хороші дипломатичні зв’язки з Польщею задля спільної боротьби з Туреччиною. Гетьман Іван Самойлович вбачав у новому договорі шкоду інтересам українського народу і відверто висловлював невдоволення діями Москви і конкретно цим договором, який роз'єднував Україну на десятиліття. Зовнішньополітичні стосунки гетьмана Івана Самойловича з Річчю Посполитою

Усунення Івана Самойловича від влади Передумовою до усунення Івана Самойловича з гетьманської посади став невдалий Кримський похід 1687 року. Весною 1687 року в цей похід вирушило 120-тисячне козацько-московське військо на чолі з фаворитом цариці Софії, князем В. Голіциним і гетьманом І. Самойловичем. Татарам спало на думку скористатися несприятливими погодними умовами і зупинити просування цих військ в глиб ханства. Тому було вирішено припинити похід і повернутися на територію Полтавського полку. Невдоволення посилилося також у зв'язку зі збільшенням податкового тягаря під час першого Кримського походу, який вимагав значних витрат на утримання п'ятдесятитисячного козацького війська. 7 липня 1687 року на ім'я царів Івана і Петра Олексійовичів була подана чолобитна. В доносі висувалося двадцять три пункти звинувачень проти гетьмана Івана Самойловича. У ніч проти 23 липня ставку І. Самойловича оточили московські війська, а ранком 24 липня після ранкової молитви в церкві гетьмана було заарештовано..

60-80-ті рр. XVII ст. стали надзвичайно складним періодом в історії України: доба Руїни. Позбавлена територіальної цілісності знесилена і спустошена тривалою громадянською війною та воєнними операціями інших держав, Україна всупереч прагненням лівобережних і правобережних гетьманів лишалася роз’єднаною й дедалі більше підпадала під владу сусідніх країн. При цьому і Річ Посполита, і Московія, і Туреччина разом із залежним від неї Кримським ханством прагнули будь-що перешкодити Україні здобути самостійність. Отож, сподівання українських гетьманів на щиру підтримку когось із сильних сусідів виявилися марними. Відносна стабілізація ситуації на Лівобережній Україні за гетьмана Самойловича аж ніяк не означала зміцнення незалежності, бо наступ на суверенні права України з боку царату посилився. Наміри ж правобережного гетьмана Петра Дорошенка вибороти Україні незалежність у спілці з Туреччиною та Кримським ханством стали для українців справжньою трагедією. Квітучий край перетворився на пустку. Десятиліття відчайдушної боротьби за об’єднання України під однією гетьманською булавою виявилися безрезультатними. Висновки

Дякую за увагу!