Гіперактивність як психолого-педагогічна проблема

Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей (ГРДУ)

Мабуть, усі ми бодай частково знайомі з цими дітьми завдяки відомому персонажеві дитячого мультфільму Петрикові Пяточкіну. У ньому присутні типові ознаки цього розладу. У нього присутні типові ознаки розладу – він надмірно активний, за словами виховатенльки з того ж мультфільму, «напевно у цьому хлопчику, як у пухнастім зайчику захована незвичнастрибуча пружина». Саме через цю надмірну активність Петрик створює постійні проблеми довкола себе: він необережний , рогальмований, перебуває у безперервному русі,.і як результат «напрягучий».

А ще очевидні проблеми з увагою – захоплений грою нікого не не чує…

Як результат, у таких  дітях є багато того, що створює проблем для оточуючих та самих себе. Зокрема, вони  важко підлягають контролю та керівництву поведінкою.

У мультфільмі Петрик Пяточкін є безумовно позитивним персонажем і викликає симпатію. І це правда- такі діти, як і Петрик, часто є щирі, безпосередні, доброзичливі.

Думаю, долречно було б познайомити вас з декількома історіями реальних таких дітей.

Артем- мрійник. Його фантазія летить із швидкістю світла. Мама розповідає, що її син постійно щось вигадує – і одразу ж намагається втілити свої фантазії у життя. Але, нажаль, багато важливих справ, насамперед шкільні домашні завдання, Артем  не  хоче робити, не закінчує, - там, де робота малоцікава, хлопцю часто не вистачає наполегливості. «То що, я маю все кинути і робити уроки»,- якось зауважив хлопчик.

А ще Артем «летить на найвищих швидкостях»- змалечку у постійному русі: скаче, бігає, не може всидіти у постійному русі, все перевертає.  У школі це створює справжні проблеми: на уроках вовтузиться, крутиться, може  вставати з  місця без дозволу, залізти  під парту. Крім того, на уроці часто розсіяний, неуважний, може сам до себе говорити в голос, співати. Це тішить дітей, але аж ніяк не вчителів: вчителі скаржаться за постійні зриви уроків…

Історія Ігоря  багато в чому схожа: у нього також гіперактивність та порушення уваги, і теж «шкільні» проблеми- за пять років навчання хлопчик змінив пять шкіл. Усі «за зриви уроків», «бійки» та «хуліганство». З останньої школи Ігоря виключили за колективною «петицією» батьків однокласників. Особлива проблема Ігоря – не контролює свої емоції та почуття: як у школі хтось «зачепить»-вибухає, як вулкан, чи то на уроці, чи то на очах у директора… «Але в душі він не злий, - каже мама. – Він так само буде нестримно добрий, якщо його щось зворушить. Він може зі співчуттям та зворушенням віддати усі свої кишенькові гроші старенькій бабці, що жебрає. Я нещодавно плакала, то він мене так щиро потішав…». У ігоря також багато труднощів устосунках з батьками : « До нього по тридцять разів треба говорити, щоби послухався і зробив те, що просиш; і ,взагалі, усе робить під настрій, ми через те часто конфліктуємо…» Ігор не має друзів у дворі. Там з нього люблять насміхатися і «провокувати» знаючи його «запальну» вдачу. А коли серія психотерапевтичних зустрічей завершилаь і діти символічно показували жестом, що хочуть подарувати один одному  на прощання, Ігор показав жестом особливий дарунок- свої серце…

Юля любить малювати. Вона малює свої книжки та придумує історії. Малювання настільки захоплює дівчинку, що вона може бути довго зосередженою і тихою. А на уроках дівчинка переважно розсіяна і неуважна. Вчителька часто скаржиться, що Юля на уроках «не працює», «десь літає у своєму світі». Те саме із домашніми завданнями, -каже мама. – Я мушу сидіти над нею і постійно нагадувати їй: зосередься, будь уважна. І я знаю, що вона може, вона просто не хоче. Юля немов мала дитина- хоче робити лиш те, що їй приємне і не розуміє поняття «треба». Я безмежно втомлена від того, що кожного дня мушу по чотири години робити з донькою домашні завдання – у мене таке враження, що це я учуся у школі…»

Моторна гіперактивність у Юлі виражена незначно, натомість вона «гіпербалакуча» - говорить справді дуже багато, у спілкуванні і з дітьми, і з дорослими дуже безпосередня і щира. Юлина потреба говорити значно утруднює їй здатність слухати- дівчинка перебиває, хоче сказати своє і не дає можливості висловитися іншим. Можливо, саме через це у неї мало друзів. «Зі мною не хочуть товаришувати, - зізнається Юля.- Вони сміються з мене і кажуть, що я хвора на голову…»

Отже, цей розлад має багато облич та широкий спектр можливих проявів, але завжди супроводжується дезадаптацією як в школі, так і в соціумі взагалі.  Слід прийняти, що  гіперактивні діти – це діти багато в чому інші. Ці діти створюють особливі виклики та випробування для батьків, учителів та зрештою всіх, хто живе поруч з ними. Але хотілося б, щоб таки діти  не перетворились на бурульку, а стали щасливими, розкрилися та реалізувалися. Бо вони є не тільки діти, які створюють особливі труднощі, вони є також дітьми з особливими здібностями та багатьма позитивними рисами. Без їхньої радості та любові до життя, невичерпного ентузіазму та безпосередності цей світ буде тьмянішим і біднішим.. Втім, без належної підтримки їхні позитивні якості можуть не розкритися, а життя не відбутися. Ці діти потребують розуміння і допомоги. Почнемо з розуміння…А саме розуміння природи цього розладу.

Це нейропсихіатричний розлад – тобто його причиною є особливості будови і функціонування головного мозку, а не, згідно з поширеними міфами, погане виховання. У дітей із ГРДУ наявне сповільнене дозрівання функцій лобної кори. Як результат, -  розлад здатності головного мозку до організації та самоконтролю поведінки. 30-40 % таких дітей до підліткового віку надолужать своїх ровесників, у решті ж випадків діти з ГРДУ матимуть ознаки порушення самоконтролю і в дорослому віці. Тобто, у більшості випадків дитина з ГРДУ не переростає. Пасивне чекання призводить лише до втрати цінного часу для допомоги, адже що раніше втручання – то воно ефективніше.

І хоча причини розладу біологічні і їх не зміниш, та прогноз розвитку дитини, її майбутнє у першу чергу залежить від факторів психосоціальних, а насамперед – від учителя та батьків.

Допомога дітям З ГРДУ У школі:

Будуючи взаємини з гіперактивною дитиною, слід пам’ятати:

1.  те, що діє на «звичайних» дітей, на цих дітей може діяти  частково чи зовсім не діяти;
2. це не ті діти, які не знають правил, це ті діти, які не можуть їх дотримуватись;
3. добрі стосунки – найголовніша умова впливу на гіперактивну дитину.

Які шляхи побудови таких стосунків?

• щоденне особисте привітання
• використання різних можливостей для спілкування (наприклад, цікавитись настроєм дитини, її життям тощо)
• помічати і відзначати зміни, успіхи ( у тому числі і перед класом), її позитивні особистісні риси, здібності.
• співпраця.

Існують і відповідні вимоги, щодо організації робочого місця такої дитини. Що важливо пам’ятати про це вчителю?

• важливо, щоб гіперактивна дитина сиділа близько до вчителя і  подалі від можливих джерел відволікання;
• добре, якщо сидить з ровесником, який є моделлю належної поведінки

Особливі рекомендації, щодо організації навчальної діяльності таких дітей.

Слід пам’ятати, розлад уваги у таких дітей можна замінити розладом мотивації. Тобто, гіперактивну дитину важливо мотивувати робити щось насправді важливе, до чого вона не має достатньої мотивації.  Ви запитаєте як?

У першу чергу це цікавий та захоплюючий урок.  Щоб такій дитині було цікаво урок має будуватись, наче мультик- цікавий сюжет, послідовність розгортання подій, часта зміна форм роботи, можливість активного залучення дітей у хід уроку ( особливо дуже гіперактивна дитина полюбляє рольові ігри, коли вона виступає в ролі вчителя наприклад. Але ви скажете, що не можливо зробити кожен урок цікавим та захоплюючим, і ви будете праві. Крім того, Олександр Сухомлинський наголошував, що так і повинно бути. Адже навчальна діяльність це і виховання особистості. Зокрема, формування гальм, щодо власних бажань, вмінь сказати «Ні» спокусам. Про те, що така здатність важлива у дорослому житті, я думаю, ніхто сперечатись не буде.. Так от саме такі гальма відсутні у гіперактивної дитини.  Які ж існують шляхи їх розвитку?

• Пояснювати дитині, чому саме таких правил слід дотримуватись і домовлятись про їх виконання

Ось приклад, як про це з дитиною можна поговорити.

« кожна людина – наче автомобіль, у кожної людини є свої особливості. І ти знаєш, що автомобілі бувають дуже різні: швидкі спортивні машини, повльні вантажівки. Так само і діти більш активні та менш активні. Це не означає, що якісь із них кращі чи гірші, просто так само, як і автомобілі, різні люди мають різні здібності, і різні обмеження. Так само і у тебе є багато здібностей і сильних сторін (  і тут ми звичайно називаємо конкретні характеристики), але і так само є і певні обеження. У тебе, як і у тих дітей, що схожі на тебе добре працює педаль газу, але слабкі гальма. І через те, можуть часто траплятись аварії ( тут можна навести конкретні приклади).  Тому для того, щоб безпечно їздити і нікого не кривдити, тобі важливо навчитись їздити за правилами і вміти, коли потрібно, гальмувати..»

• Скласти список бажаної поведінки і за кожен вид поведінки призначити суму балів або жетонів ( на початку такий список повинен бути з 2-3 пунктів, а потім його доповнювати);

І ось тут я хотів би зупинитись на деяких важливих деталях заохочення і покарання гіперактивної дитини. По-перше, для гіперактивної дитини існування система заохочення і покарання є дуже важливою.  . Тому, якщо інші діти без оцінки і винагороди можуть бути або це є для них стресогенним фактоом, то для гіперактивної дитини це шлях вироблення і закріплення у дитини житєво -важливих навичок. Коли дитина знає, що за кожне вчасно і якісно виконане завдання вона отримає фішку, а якщо назбирає їх п’ять, вона отримає нагороду ( перегляд улюбленого мультфільму, можливість погратись в улюблену гру тощо) – це для неї виступає дуже сильним стимулом.

• Покарання. Для гіперактивної дитини це також метод впливу. Яким воно може бути?

• Ізоляція (куточок чи  вивести з класу)
• Штрафування (забирання жетонів тощо)
• Виконання того, що є неприємним
• Написання зауваження тощо.

Після введення таких правил важливо бути готовим до тимчасового погіршення поведінки – відчуваючи встановлення рамок, дитина природно намагається випробувати їх на міцність. Тому тут важливими є терпіння та послідовність

Слід пам’ятати ще й те, що допомога такій дитині - це робота не одного дня, вона тривала в часі.  І орієнтована вона у першу чергу на попередження вторинних проблем, що пов’язані з неуспішністю та асоціальною поведінкою.