Глобальна мінерально-сировинна проблема

Глобальна мінерально-сировинна проблема полягає у тому, що ці ресурси розподілені у світі вкрай нерівномірно, частина з них обмежена, їх виробництво й споживання піддаються коливанням. Природні ресурси не лише визначають комфортність існування людства, але і саму можливість життя людей на Землі. Мінеральна й сировинна проблеми — це проблеми забезпеченості людини сировиною та енергією.

У світі дійсно існує ряд природних обмежень. Так, якщо брати оцінку кількості палива по трьох категоріях: розвідані, можливі, ймовірні, то вугілля вистачить на 600 років, нафти - на 90, природного газу - на 50, урану - на 27 років. Іншими словами, усі види палива по всіх категоріях будуть спалені за 800 років.

Головною причиною виникнення глобальної сировинної проблеми слід вважати постійне зростання обсягів мінеральної сировини, що витягується з надр Землі, особливо прискорився в другій половині XX в. Досить навести дані про те, що тільки в 1960-1980 рр.. було витягнуто 50% міді і цинку, 55% залізної руди, 60% алмазів, 65% нікелю, калійних солей і фосфоритів і близько 80% бокситів від загального обсягу їх видобутку з початку століття. У результаті почалося виснаження багатьох басейнів і родовищ, прискорилося збіднення багатьох використовуваних руд, зросла кількість порожньої породи, що витягується з надр.

Мінерально-сировинна ситуація у світі характеризується переважною концентрацією запасів і видобутку порівняно в небагатьох державах. Ще більшою мірою зосереджене споживання мінеральної сировини. Промислово розвинені країни споживають понад 60% мінеральної сировини, 58% нафти й близько 50% природного газу. Як наслідок в цій підсистемі світового господарства відзначається великий розрив між виробництвом і споживанням мінеральних ресурсів. У США він становить 20%. Країни ЄС можуть задовольняти свої потреби тільки на 2/3. Власні ресурси в них достатні лише по деяких з основних видів мінеральної сировини - залізній руді, ртуті, калійним добривам. Ще нижче рівень самозабезпеченості мінеральними ресурсами промисловості Японії - близько 1/3.

Країни, що розвиваються, у зв'язку з недостатнім промисловим розвитком споживають близько 16% світового виробництва мінеральної сировини. Але на території країн, що розвиваються, сконцентровано майже 50% світових мінеральних ресурсів, 2/3 запасів нафти і близько половини природного газу, при цьому країни, що розвиваються, виробляють менше 20% продукції обробної промисловості. У надрах цієї підсистеми світового господарства перебувають 90% промислових запасів фосфатів, 86% олова, 88% кобальту, більше половини запасів мідної й нікелевої руд.

Головна сучасна сировинна проблема — обмеженість ресурсів, які легко видобуваються, а отже їх видобуток є економічно вигідним. Про повне вичерпання мінеральних ресурсів мова не йде, оскільки гірські породи земної кори та води Світового океану мають величезну кількість хімічних елементів. Наприклад, один кубічний кілометр гранітів включає мільйони тонн кремнію, сотні тисяч тонн різних металів, а у водах Світового океану розчинено близько 10 млн т золота й величезна кількість інших хімічних елементів. Але затрати на видобування таких елементів сьогодні величезні, а технології далекі від досконалості. У зв'язку з цим виникає проблема дефіциту та вичерпаності мінеральних ресурсів, яка може привести до появи конфліктів між країнами на цьому підґрунті.

Освоєння багатих родовищ в нових сировинних районах, в свою чергу, призвело до помітного збільшення територіального розриву між центрами видобутку і споживання, що означає неминуче зростання витрат на перевезення. До цього можна додати і погіршення екологічної обстановки, що завжди буває пов’язано з переважанням екстенсивних методів ведення сировинного господарства. Одним з важливих наслідків перерахованих процесів стало загальне зниження забезпеченості мінеральними ресурсами, в тому числі і на глобальному рівні.

Шляхи вирішення. 1.По-перше, подальше продовження геолого-пошукових і геолого-розвідувальних робіт з метою збільшення розвіданих запасів мінеральної сировини. Особливо слід відзначити перспективи, що відкриваються у зв’язку з розвідкою і подальшим освоєнням корисних копалин на шельфі, материковому схилі і глибоководному дні Світового океану. 2.Більш повне і, головне, комплексне використання видобутих з надр Землі мінеральних ресурсів. 3.Більш послідовне і енергійне здійснення політики ресурсозбереження і зниження загальної матеріаломісткості виробничих процесів. 4.Більш широке використання вторинної сировини, яке в багатьох розвинених країнах вже стало важливим складовим елементом раціонального природокористування. 5.Заміна частини природної сировини та отриманих на його основі матеріалів більш економічними штучними матеріалами, до числа яких відносяться знайшли вже широке застосування пластмаси, кераміка, скловолокно та ін 6.Швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше; 7.Структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

8.Розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів – раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем; 9.Вивчення запасів всіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, сьогодні розвіданий неглибокий шар Землі – до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, та на дні Світового океану; І10.нтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства. 11.Призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання; 12.Комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі про відходи. Так, в США, Франції та інших країнах уряд зобов’язаний надавати підприємствам і організаціям технічну і фінансову допомогу у переробці відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт в даній сфері, поширенні передового досвіду інше. З цією метою використовуються податкові пільги, надання субсидій, зниження тарифів на перевезення вторинної сировини тощо; 13.Нарощування екологічних інвестицій.

У грудні 2015 року в Парижі відбувся кліматичний саміт, на якому представники 195 країн світу прийняли обов’язкову для всіх нову рамочну кліматичну угоду ООН. В тексті закріплені цілі, яких країни-учасники домовилися досягти, щоб зберегти планету від катастрофічних змін клімату. А також затверджений розмір фінансової допомоги країнам, що розвиваються, у боротьбі із забрудненням – до 2020 року планується допомога у розмірі $100 млрд.