Година пам'яті " Біль серця усієї України "

                 

 

 

 

 

 

 

 

          

   

 

 

 

                                                                  

 

 

                                                                                  Підготувала                                                                            педагог-організатор   

                                                                                       Сирко                                                                            Тетяна Володимирівна                        ГОЛОДОМОР 1932-1933р.р. –

              БІЛЬ СЕРЦЯ УСІЄЇ УКРАЇНИ!

       На столі — розламана хлібина, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.

     Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (виходять ведучі і читають вірші) Ведуча 1. 

Історія нас горем вчить,

Щоб не забулось незабутнє.

Бо там, де пам'ять не мовчить, Там щастям повниться майбутнє.

Ведуча 2.

Щоб у ранки і теплі, й холодні

Не ішли шикуватись хрести,

Щоб не плакали душі голодні, Свічку-пам’ять свою захисти.

Ведуча 1.

Ніде нехай такого більш не буде!

Хай день новий життя несе нове.

Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!

В достатку Україна хай живе!

Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.

                         Учні:

 

1.    Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками 

2.    Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

3.    Помічаю: не замки — твердині, не храми — Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.  

4.    Піднялись, озиваються в десятиліттях                                                     З далини, аж немов з кам'яної гори

5.    Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

6.    І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

 

Ведуча 1. 90 років тому нам хотіли винести вирок смерті.

 

Ведуча 2. 90 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором.  Тоталітарний  комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

 

Ведуча 1. 90 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

 

Ведуча 2.  Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це  було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-1933 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931року і тривало до вересня 1933.

 

Ведуча 1.  22  місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на  Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17. Голод забрав протягом 1932-33років, за різними підрахунками від 7 до 10 мільйонів людських життів. Виходять учні.

1                   учень: Ми тут, щоб сказати, що пам’ятаємо вас – тих, хто загинув у голодні 1932-й та 1933-й роки.

2                   учень: Ми тут, щоб сказати, що, незважаючи на довгі роки мовчання,, Україна на повен голос заговорила про одну з найстрашніших трагедій в історії нашої Батьківщини - Голодомор

3                   учень: Ми тут, щоб сказати, що засуджуємо всіх тих, хто причетний до смерті  мільйонів українців у  стражденні голодні роки.

4                   учень: Ми тут, щоб сказати, що віримо, що  страхіття Голодомору ніколи не повториться …

 

Виходить дівчина – Україна, у руках тримає «букет» із колосків і калини з чорною стрічкою, стає посередині:

Україна: 

                    Я - Україна, я- перлина світу,

                    Країна сонця, щедрості, тепла,

                    Родючі землі, люди працьовиті,

                    Здається, так би вік в добрі жила…

                    Та не судилось…Кровожерливі ординці

                    Стоптали кіньми всі мої поля,

                    І помирали в муках українці,                     Від злих катів стогнала вся земля…

                    Кати ці – 32-й  й  33-й 

                    Нещадні і до старця, й до дитини,

                    Топтали рідний край в своїй кареті,

                    Поставили Вкраїну на коліна…

До дівчини - України з двох боків підходять  учні із табличками «1932» та «1933».  Україна присідає на коліна, закривши обличчя руками. 

 

Виходить дівчина - Пам’ять, підходить до України.

Пам’ять:

                  Я - Пам’ять, я – не вбита, я – жива,

                  Я  буду завжди жити у серцях,                   До Господа летять мої слова,                   Із душ невинних витягаю цвях.                   Я – Пам’ять, і мене не зруйнувати,

                  Я – незнищенна,і безсмертна я,

                  Молитвою я відчиняю ґрати -

                  До Бога йде замучене дитя…

                  Я – Пам’ять, і мене не вбити,

                  Пересторога для нащадків я,

                  Не забувати і не повторити –

                  Найголовніша місія моя…

Дівчина- Пам’ять підводить із колін дівчину-Україну.. 

                                        Танець. «Свіча»

 

(Сучасна квартира. Вечір. Мама збирається до магазну: «Діти, досить грати на телефоні, займіться чимось іншим». Варуся бавиться ляльками, Марко читає Гаррі Поттера.)

 

В.: Марку, зліпи для моєї ляльки коника.

М. (шукає пластилін) - Варусю, а пластилін закінчився. (Підходить до хлібниці й починає розминати шматочок білого хліба, тоді окраєць чорного..)

В.: Ой, Марку, хіба можна бавитися хлібом?

М.: Вірно. Бабуся казала, що то гріх. Крихти зі столу потрібно гарненько згорнути і дати пташкам.

В.:(піднімаючи окраєць хліба): А коли впаде окрайчик, то його треба підняти і поцілувати (цілує). –Марку, а  чому у вікнах будинків палахкотять свічечки?

М.:(здивовано) Не знаю, наша мама запалювала свічку тоді, коли в цілому районі вимикали світло. А тут і свічки, і світло. Дивно.

(Хлопчик доліплює колісницю і … полетів …)

М.: Уяви собі, що ми пролітаємо над містом. Вже залишились позаду вулиці, будинки, магазини, рідна школа і садочок.

В.: А тепер під нами порожні поля, на яких біліє трохи снігу. А ось ніби й село, де живуть дідусь з бабусею. Але чому так темно, собаки не гавкають, людей нема, моторошно якось.

М.: А що це на деревах біліє? Аж ніяк не сніг, це якісь фігурки, але з такими сумними заплаканими очима. Варусю, у твоїх книжках вони усміхалися.

В.: Та це ж ангелики. Давай послухаємо, про що ті крилатики розмовляють.

(під супровід музики, ніби танцюючи, з’являються ангелики)

1-ий ангел: Я так хотів їстоньки, а мама все плакали і казали, що ось-ось повернеться татко і принесе хлібчика. Я бачив, як напередодні мама зав’язала в хустинку своє  намисто й мовчки благала татка повернутися з хлібом. Та не дочекався я ні татка, ні хліба.

2-ий ангел: А я ходив до лісу і зрізував кору, бабуся варила її, і ми їли, але потім так болів животик, так нудило, що аж згадувати страшно…

3-ий ангел: А ми… їли цвіт акації, щипали травичку й поволі вмирали.  

(Ангелята виходять)

Повертається мама, ніжно обнімає дітей й дає пухкенькі булочки з родзинками.

Діти кладуть булочки на тарілочку і дівчинка каже: В.: То для ангелят!..

М.: (запалює свічку) Хай світло від свічки у небо летить.

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла.

І у вічність до Бога вона відійшла. Мама: Хай палає свіча… хай палає,

Поєднає нас вона в цей час. Хай сьогодні спогади лунають,

Поки промінь пам’яті не згас.

                          Пісня «Хатина обдерта»

       Ведуча 1. Хвилиною мовчання пом’янемо усіх тих, хто поліг від страшного голоду 1932-1933 років.

                                  Хвилина мовчання

        Ведуча 2. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

        Учні ( із запаленими свічками)

1.    Я несу в своїх долонях свічку,                                                              

Свічку пам’яті про втрачених людей,                                                             Про жадані колоски пшениці,                                                                            

Які з страхом притискали до грудей.  

2.    Хай горить вона і не згасає,                                                                  Свічка болю, як гірка сльоза,                                                                  Знов минуле в вічність промовляє,                                                     

Голос правди лине в небеса.

3.    Реквієм немов молитва ллється,                                                        Плаче свічка, як жива душа,                                                                  Чорні тіні стукають у серце,                                                                          

І зникає вічності межа.

4.    Свічка пам’яті уже не згасне,                                                                 

Доки очі дивляться на нас,                                                                                        Очі тих, хто згинув передчасно,                                                                

Їх ніколи не забуде час.

5.    Хай небу кожна вклониться людина,                                                

Закарбувавши цей страшний урок,                                              

Палають свічки, впавши на коліна,                                                              

І молиться пшеничний колосок.

Ведуча 1.  Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути – ні  матеріальних, ні тим більше людських.

     Говорячи словами О. Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу».

Ведуча 2. Тож давайте і ми  незабудемо, запалимо у своїх домівках 25 листопада о 16 00 год. Свою СВІЧКУ СКОРБОТИ  в  пам’ять про загиблих 1932-1933р.р.