Година спілкування "Моє село-краплиночка на карті"

Година спілкування «Моє село – краплиночка на карті»

Мета: ознайомити вихованців з історією свого краю, з духовними надбаннями свого народу; виховувати любов і повагу до традицій, які склалися в рідному краї.

«Ми Теслугівські – ми проб’ємось!» - девіз жителів села.

Як не любить той край,

 де вперше ти побачив солодкий дивний світ,

 що ми звемо життям... В. Сосюра

А й справді. Хіба можна не любити свій край, духовних надбань свого народу?

І нехай цей куточок Землі не дуже помітний на карті, його назва звучатиме з  наших вуст  у всіх куточках країни і за її межами.

Історію свого краю необхідно знати. Адже це цікаво, як жили наші батьки, діди, прадіди.

Мій рідний край, моя земля

Моя маленька Батьківщина.

Де народилась й живу я

Та вся моя родина.

Люблю свій край

Своє село Теслугів

І ні на що не проміняю

Де так багато друзів маю.

Назва села, мабуть, має право на таку версію: свого часу один заможний пан   з-під Радивилова послав на берег річки своїх слугів для освоєння необжитої території. При потребі контакту з ними він посилав своїх підданих говорячи: „Поїдьте туди, де ті слуги", або де «те слуги». Згодом поселення стало називатись Теслугів.

„Ми теслугівські - ми проб'ємось!" - такий девіз жителів села.

Дорога до Теслугова давня. По ній ходили чумаки, простували полки Богдана Хмельницького, снували татари. До села можна заїхати з траси Київ-Чоп через село Козин, або з Берестечка Волинської області.

    Недалечко від містечка Берестечка проживаєм  ми. Тут межа і там межа, їх Рівненська, Львівська й Волинська область сплела. А між ними: Острів, Берестечко й Пляшева – тут найстрашніша битва була.

    В цих назвах є велика сила, яка зустрічає і руки простягає десяткам тисяч людей з різних куточків нашої Вітчизни. Адже немає навкруг нічого надзвичайного: ані палаців старовинних, ані замків, ані розкішних парків, ні мальовничих гір – лише поля й ліси, зелені луки й болота – усе це Україна свята.

    Тут гинули, воювали за нашу волю – славні предки - козаки. Саме тут знущалися, вбивали, але не зламали…

Влітку село потопає в зелені дерев на березі річки Пляшівка, що вливається у Стир.

У цьому селі  проживаю і я.

В  зелені й  квітах село потопа,

В центрі є школа – велика така.

Теслугівська школа, рідна моя,

Стежка до тебе веде нас щодня.

Навчаєш дітей ти любові й добра,

Даєш для життя нам великі знання,

Щоб Україна багата була,

Гідна зміна в ній підроста!

Є в нас у Теслугові ліс і поля,

Річка і церква – священна земля.

Це також усе – Україна моя.

Довкола Теслугова було чимало хуторів: Заміжки - можливо через те, що розташовані за „межовими наділами". Клин - околиця села має форму клина, Осередок - розташований в центральній, опосередкованій місцевості, Пеньки - на місці викорчуваного лісу. Перетоки - в оточенні переток, тобто рукавів, що з'єднують озерце з річкою, заливне місце, Підклиння - неподалік хутора Клин, Польова - можливо зв'язане із словом „поле", Чорна Лоза - тут був гай з заростями чорної лози, Якубщина - на маєтності Якуба. Серед урочищ слід згадати Гримляче - тут було колись гуркотливе джерело, Липки - біля липового гаю. Пасіки - на місці церковної пасіки.

Село прадавнє. Колись це було замкове містечко.

В позаминулому столітті Теслугів мав цікаві пам'ятки архітектури. Це церква святого великомученика Дмитра Солунського, яка збудована в 1873 році священиком Лукіяном Матусевичем. А роком перед тим була збудована каплиця на честь Марії Магдалини в пам'ять про чудесне зцілення людей і зникнення в селі страшної епідемії 1872 року.

Важливу роль в культурному розвитку села відіграло поселення в ньому сім'ї Журавницьких - Івана та Олени. Сталося це в 1566 році - Теслугів дістався Івану від батька, середньої руки шляхтича з Волині.

Поселився Іван з дружиною в простому сільському замку на острівці річки Пляшівка. Іван оглянув село, поговорив з селянами, довго розмовляв з священиком, покликав війта і наказав розпочати будівництво кузні, а людей не обкрадати. Почалася відбудова замку. Утрамбовували вали, ставили частокіл, зводили браму. Робилося все швидко, тому що могли появитися татари. Через два роки це вже була справжня фортеця. Тепер прийшла черга до церкви і школи. Старенька церква стояла у центрі села. Зараз цю церкву святого Михаїла можна побачити на меморіалі „Поле козацької битви" під Берестечком. А перед цим вона деякий час стояла у селі Острів, куди її продали з Теслугова ще до часів Богдана Хмельницького. У ній гетьман слухав службу Божу перед Берестецькою битвою.

Від Берестечка , де битва була

15 кілометрів нас віддаля.

Козацька слава велика така,

З’їжджається  вся Україна сюда,

Щоб відвідати музей і честь їм віддать,

На Козацьких могилах, щоб побувать.

І славу їх гідно, щоб вшанувать.

При церкві дяк навчав 8 сільських дітей письма. Книжок не було, тому Журавницький, придбавши „Апостола" та „Псалтиря", звелів переписувати їх.

За переписом 1570 року від батька Іванові дісталось: 22 дими, 150 огородників, 2 двори бояр путніх, 2 ремісники, 2 рибалки, 2 млини. „Димами" в той час називали одиницю податкової плати з двора. Один податок тоді могли платити один, два або й три двори. Огородішки - це селяни, що не мали власної землі, а працювали на панській. Відробляли щорічно по дві панщини, а жінки ще й жнивували у пана. Бояри путні - то збіднілі бояри, котрі жили при дворі шляхти або при замках. Вони розвозили сіяли в Теслугові пшеницю, овес, ячмінь, жито, гречку, просо. З городини вирощували ріпу - вона заміняла нашим предкам пізніше завезену картоплю, а також огірки, капусту, буряки, цибулю, квасолю та зелений салат. У місцевих садах росли яблуні, груші, черешні, сливи. Різні ягоди збирали в лісах. Були у господарстві бджоли (80 пнів), мисливські собаки, теслугівські селяни розводили хміль - не тільки для себе, а й для броварів, які здійснювали покупки восени кожного року. Розводили коней, корів, свиней, кіз.

Але не так уже гладко йшлося життя в 16 столітті. Тогочасні 70-80 роки були дуже важкими: на плечі народу один за один падали різноманітні удари. 1568 року після Великодня випав сніг і дуже нашкодив посівам. У травні 1570 року мороз прихопив жито, і хлібороби залишилися без основного зернового продукту. Наступного року, як свідчать тогочасні письменні джерела, у лютому трапилась гроза - рік виявився неврожайним, панував голод, багато людей померло. 1574 року на полях з'явилася сарана й спустошила посіви. Через чотири роки стався землетрус: збитки від нього були невеликі, але страху народ зазнав чимало. Але найбільших збитків завдавали татари. У 1559 році вони напали на Поділля зимою, восени 1567 року вони повторили напад і знову зимою, восени 1575 року вони знову появилися на Волині, знищували, палили міста і села. Забирали коней та худобу, з великою злістю убивали й палили свиней, лишаючи на пройдених дорогах руїни й попіл. Тільки там, де були хоч невеликі замки, населенню щастило рятуватися за їхніми стінами. Теслугівський замок тоді дарував життя багатьом людям, зберіг худобу, яку встигли сюди загнати. Однак ті, що були в полі, за селом, потрапили в неволю.

Близько 1593 року, коли Теслугів набув статусу міста, в ньому дозволялося поселятися купцям, міщанам, боярам і різним «вільним людям». Дозволялось також влаштовувати торги, ярмарки, виготовляти мед, горілку. В поселенні з'явилася невелика ратуша.

Десь в той час у Теслугів із містечка Торчина, неподалік від Луцька, прийшов піп, очевидно, недовчений бакалавр із Краківського університету. Іван Журавницький прийняв його на парафію й в школу вчителем та переписувачем книг. У Теслугові чомусь священика прозвали „Тихоненя", й з цим прізвиськом Ярмоген увійшов в історію української культури.

Йшли роки. Мінялися пани в Теслугові, мінялися люди, мінялося село.

 Прийшла війна, принесла горе, неутішні сльози, прокльони і ненависть, безпорядність і злість, чого тільки вона не принесла, тільки не радість, тільки не щастя. Вона людей поділила на своїх і ворогів. Після битви під Теслуговом 15 лютого 1944 року між німецькими військами і партизанськими частинами С.Ковпака чоловіки призивного віку ідуть на фронт. 75 теслугівців пішли у цей шалений вир. 29 з цих, що пішли, не побачили більше рідного села. У свій час їх уже відплакали, а зараз тільки скромний постамент у центрі села скупими літерами нагадує, що такі люди були.

Але й після війни ще довго не вщухали постріли у Теслугові і навколишніх селах. Йшла безпощадна боротьба між загонами УПА і прихильниками радянської влади. Скільки людей ще загинуло в цей час як з однієї, так і з другої сторони... Багато людей ще пам'ятають ті страшні дні і ночі.

 Як в подальшому складеться його доля? Хто і як буде жити у ньому після того, як не стане нас, теперішніх. Але, як би там не було, я вірю, що це будуть люди, які любитимуть своє село, його славну історію, своїх предків, що вони будуть разом і в радості і в горі.

Тому, що ми теслугівські - ми проб'ємося.

Ми теслугівські  дочки й сини!

Борімось за мир, щоб не було війни.

Щоб сонце світило і небо сія,

Щоб Україна щаслива була.