Година спілкування на тему "Григорій Сковорода - Український Сократ" з нагоди відзначення 300 – річчя з дня народження великого українського філософа Григорія Савича Сковороди

Григорій Сковорода -

«Український Сократ»

                                                            «Любов єднає, будує, творить, єднає»

Мета:

 Ознайомити здобувачів освіти з життєвим шляхом Григорія Савича Сковороди, його літературною спадщиною, розкрити філософські погляди в контексті сьогодення.

Прищеплювати патріотичні почуття молоді, сприяти розвитку інтересу до навчання, самоосвіти як одного з етапів на шляху служіння своїй державі.

Виховувати любов та повагу до рідної землі, свого народу.

Оформлення:

В конференції Zoom   портрет Г. С. Сковороди.

Підготовлена презентація, діти вивчили вірши філософа.

Технічні засоби: ноутбук,презентація,  стереоколонки, флеш-накопичувач з відеоматеріалами.

Викладач: 

Доброго дня, шановні, сьогодні розглянемо біографію та творчість нашого земляка, відомого педагога, філософа, громадського діяча - Григорія Сковороди. Його ім’ям називають бібліотеки, наукові заклади, вулиці, населені пункти, його філософську спадщину вивчають представники різних галузей науки багатьох країн світу. Духовний світ його творів безмежний. На своєму шляху він пройшов тисячі верст Україною та Європою і увійшов у вічність. Попри це, скромність його легендарна, а популярність ще за життя не знала меж.

Шановні, Пропоную вам, друзі, деякі біографічні дані митця з метою системного підходу до розуміння особливостей формування життєвої філософії великого педагога. Майбутній Учитель народився 3 грудня 1722 року у сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що на Полтавщині, у родині малоземельного козака Сави Сковороди і його дружини Пелагеї, котрі мали міщанський достаток середньої заможності та чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, лагідністю між сусідами визначались у своєму колі.

За спогадами мислителя, у дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на, подарованій старим кобзарем, сопілці. За звичаєм того часу він закінчив початкову чотирирічну дяківську школу в рідному селі. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця основам нотної грамоти і поставив першим співаком на кліросі; давав читати книжки і підготував до вступу в академію.

За бажанням майбутнього поета, батько віддав його на навчання до училища, що тоді славилось науками, у Київ. Григорій швидко перевершив своїх ровесників успіхами й похвалами. Не покинув Григорій Савич і занять музикою. Хист Г. Сковороди до музики і напрочуд приємний голос стали причиною вибору його до двору в імператорську співочу капелу.

Навчання Г.С.Сковороди: 

Ще зі школи образ Г. Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, який ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по мужицьких хатах. Але це далеко не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку по хатах та монастирях. Але при цьому він був надзвичайним аскетом, який полюбляв вишукані та дорогі речі. Так, наприклад, його друзі з елітних кіл щедро обдаровували Григорія Савича – висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), найдорожчі музичні інструменти, виконані на замовлення за кордоном (бо на дешевих він не любив грати), сир пармезан (привозили виключно для нього з Європи). В його торбинці завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка скобельського вина.

Педагогічна діяльність:

Не зважаючи на те, що він не мав вищої освіти (хоча були неоднократні спроби отримати вищу освіту у кращих університетах різних країн Європи (Будапешт, Відень, Братислава та Галле)), поет досконало володів такими мовами, як латинь, єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька. Окрім того, він прекрасно грав на флейті та органі, був неординарною особистістю, взяти хоча б факт вчителювання у Харкові. Замість оцінок Григорій Савич писав «туповат», «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное, понят», «возможно, не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.

Мандрівник

Після звільнення з Харківського колегіуму у 1769 р. Сковорода оселився на пасіці в Гужвицькому лісі неподалік Харкова і зажив життям пустельника. Відтепер він обрав новий і не знаний до того стиль життя – мандрівку.  І ця мандрівка тривала до самої смерті – чверть віку.

Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній він ніколи не розлучався з Біблією, сопілкою, і своїми творами. Слава про нього розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника великої правди.

Незабаром звільнилось місце вчителя поезії у Переяславі, куди Григорій Савич і відбув на запрошення тамтешнього єпископа. Був старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою, навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав - найкраща риса педагога.

Так Григорій Савич залишився без місця, без поживи, без одягу, та не без надії.

Віднині убогий, нужденний приїхав він до свого приятеля, одного переяславського сотника, людини добродушної й гостинної. Тут несподівано трапилася йому нагода їхати в Москву, а звідти у Троїце-Сергієву лавру, де був тоді правлячим намісником багатовчений Кирило, що згодом став єпископом Чернігівським. Він, побачивши Г. Сковороду, котрого знав уже з чуток, і знайшовши в ньому людину незвичайного обдарування й вченості, намагався вмовити його залишитися в лаврі на користь училища, та любов філософа до отчого краю кликала мандрівника на Батьківщину. Так Григорій Савич знову повернувся до Переяслава, залишивши по собі в лаврі ім'я вченого і дружбу єпископа Кирила.

Педагогічна діяльність.

Далі доля завела поета у Харків. Там Григорій Савич працює викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. На Слобожанщині він привернув до себе увагу не тільки вченістю, а й простим, скромним життям: одягався пристойно, але і просто, споживав звичайну їжу, спав не більше чотирьох годин, завжди бадьорий, рухливий, всім задоволений, прихильний до убогих.

Афоризми

Григорій Сковорода – це людина глибинного характеру, світлого серця і проникливого розуму. Людина, саме життя якої було оригінальним творінням.

• «Ні про що не турбуватись – значить не жити»
• «З усіх утрат втрата часу часу найбільша»
• «Один у багатсві бідний, а інший у бідності багатий»
• «Бери вершину і матимеш середину»
• “Визначай смак не по шкарлупі, а по ядру”
• “З видимого пізнай невидиме”
• “Найгірша хвороба – хворіти духом.”

«Філософія серця» Г.С.Сковорода

        У Г.Сковороди “філософія серця” розглядає людину як центр Всесвіту. Поняття “серця” тлумачиться ним не лише як емоційна сфера, а й як символ духовного життя людини. У понятті “серця” філософ розмежовує матеріальне і духовне начало, підкреслюючи, що тільки духовне, внутрішнє, моральне вдосконалення приведе людину до щастя.

         З вченням про серце пов'язана етична концепція філософа, за якою серце є найважливішою моральною цінністю і основою щастя людини, яке можливе, коли серце “чисте” і “світле”. Життя людини – це процес безперервного духовного розвитку, засобом якого є самопізнання. Лише вдивляючись у середину себе, в своє серце, людина стає здатною до такого самопізнання.

    Остання мандрівка

Тут у 1785 р. Сковорода закінчує збірку «Сад божественних пісень», над якою працював довгих 32 роки. До збірки увійшли 30 пісень: переклади віршів, переспіви переважно римських поетів. Інколи свої твори та листи Сковорода підписував подвійним іменем Григорій вар Сава Сковорода, Даниїл Майнгард.

В останній рік життя Григорій Савич проживав у селі Пан – Іванівка в домі колезького радника Андрія Ковалівського де і помер 9 листопада 1794 року.

На хресті над могилою, на прохання самого Сковороди, було написано: «Світ ловив мене, та не впіймав …».

І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти, що йому його сопілка і вівця дорожчі царського вінця, коли цариця спитала «Чому ти такий чорний?» Дотепна відповідь містила глибокий смисл, що вказував на суть його життя:

- О! вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять, і вона все у вогні.

Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи Україною, став проповідувати своє філософське вчення.

Учитель:

Шановні поціновувачі літературної спадщини, філософських поглядів Григорія Савича! От ми з вами й відновили свої знання основних етапів життєвого і творчого шляху поета. А зараз пропоную присутнім прикрасити Дерево пізнання Добра та Зла. На ньому вже є листочки-сердечка, а з вашою допомогою їх стане ще більше. Я буду розповідати про філософські погляди Г. С. Сковороди, а ви в цей час почнете занотовувати те, що для вас буде цікаве й корисне з почутого на отриманих кольорових листочках-сердечках. Наприкінці роботи ви причепите свої листочки до Дерева пізнання Добра та Зла.

Вшанування памяті філософа

Ім'ям Сковороди названо:

• село Сковородинівка, Золочівського району на Харківщині
• вулиці у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпрі, Запоріжжі, Чернігові, Хмельницькому, Дрогобичі, Мелітополі, Фастові, Золочеві, Конотопі, Кропивницькому, Ковелі та інших населених пунктах

Ім'я Григорія Савича Сковороди мають наукові та освітні заклади: Інститу філософії імені Григорія Сковороди НАН України в Києві, Харківський національний педагогічний університет, університет  Григорія Сковороди в Переяславі

• На його честь названо астероїд 2431 Сковорода.
• Національний літературно – меморіальний  музей Г.С. Сковороди, с.Сковородинівка, Золочівського району Харківської області
• Меморіальний музей Г.С.Сковороди Національного історико – етнографічного заповідника «Переяслав», м.Переяслав
• Чорнухинський літературно – меморіальний музей Г.Сковороди
• Історико-культурний заповідник «Батьківщина Григорія Сковороди», смт. Чорнухи Полтавської області.

Г.Сковорода на грошових знаках

21 червня 1996 року Національний банк України  випустив срібну ювілейну монету номіналом 1 000 000 карбованців з посвятою великому українському філософу і вченому XVIII століття Григорію Сковороді (1722—1794 рр.)

15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду.

Перегляд Буктрейлера КВНЗ ХАНО «Сковорода. Харківська область»

https://youtu.be/KtLzhsvMVss

Учитель

Тож, в основі пізнання лежить самопізнання. Справжній чоловік і Бог, учив Сковорода, є те ж саме.

Щастя на золоті та обжерливості побудувати неможливо, треба робити його самому, в улюбленій праці за покликанням, а тому, за словами великого філософа, не варто шукати щастя за морем, просити його у людей... Златом можна купити село, річ вартісну, але неважливу, а щастя - це нагальна необхідність, що не завжди і не скрізь дарується. Щастя ні від небес, ні від землі не залежить.

Філософія «серця», вчення про «сродну» працю, безумовно, мали дещо утопічний характер в час поневолення українського козацтва, приниження гідності людини, яка перебувала у повній залежності від пана. Годі й думати про те, що проста людина вільно обирала рід професійних занять, який би приносив їй радість, задоволення і натхнення. Кріпацтво і «сродна» праця несумісні. Сковорода розумів, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що рушійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Цінять не того, хто живе за правдою і совістю, а того, хто обдурює, займається шахрайством, як кажуть, «вміє жити».

Таким чином, ці ідеї Григорія Сковороди розкривають гуманізм його поглядів, їх непересічний характер, їх життєву силу і значення для сучасності.

(Учні називають вірші філософа).

Викладач:

Шановні присутні, от і добігає кінця наша зустріч, котра була присвячена філософії, працям Григорія Сковороди. Цей великий українець мав значний вплив на своїх сучасників і на подальший розвиток нашого суспільства.

Великий письменник і філософ – писав: «Ми створимо світ кращий. В майбутній Україні бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу» .

      Можливо, ми українці ХХІ століття, є тими людьми, які творять нашу нову славу, нашої оновленої землі, на цій землі завжди житиме в серцях вдячних правнуків легендарний любомудр, наша гордість і слава – Григорій Сковорода.

А наостанок свою поезію подарує усім нам Поліна Стовбир.

Учениця читає  вірш Г. С. Сковороди.

• Хай я у світі пес — лише б маєтний був.
  Совість не в моді вже, золота б лише набув.
  Як нажив, хто спита?

Тільки б жирний був гріш.
Це багатий всім брат, він усім наймиліш.
Що у світі найгірш? — зовсім легкий гаман.
Ніж злиденно прожить, краще смерті туман.
Буде мила і смерть, в кого грошей є тьма.
Золоте пресвяте! Краще за тебе нема.
Не так любі дітки, не так мати моя,
Не так батько мене у житті звеселя.
І коли такий чар — у Венери красі,
Хто дивує на те, що закохані всі.