Година спілкування "«Пісня - щастя в кожен дім»(свято колискової пісні)"

Тема:  «Пісня - щастя в кожен дім»(свято колискової пісні)

Мета: ознайомити учнів із родинними українськими традиціями на прикладі колискових пісень; формувати в них моральні цінності, пов’язані з образом матері; виховувати повагу до традицій свого народу.

Обладнання: декорації української світлиці, дитяча колиска, у якій лежить лялька, загорнута в пелюшки, фонограми пісень.

Читець: Ранок. Сонце золоте

Легко тінню листя грає,

Біла яблунька цвіте.

О дитинство, любе, миле!

Знов ти у серці, як колись.

Знову в серці дивовижно

Щастя з мрією сплелись.

Обійму мої дерева,

Обійму мою траву,

О, закуй мені, зозуле,

Чи я довго проживу?

Гей, метелики, куди ви?

І мене туди візьміть…

На степи, квітками вкриті,

Де зелений гай шумить.

Пісня у виконанні Ніни Матвієнко

Вихователь: Ми зібралися сьогодні, щоб влаштувати невеличке свято, приурочене маминій пісні і називається воно «Пісня - щастя в кожен дім». Хай ніхто не забуває таких слів:

Найперша пісня – мамина пісня,

Найкращі ліки – мамина казка, ласка,

Найсвітліші мрії – мамині мрії,

Найсвітліша вірність – мамина вірність.

Читець: Хочемо ми сьогодні ніжною мелодією української пісні торкнутися струн наших сердець, щоб усі пройнялися глибокою повагою до людини, яка подарувала життя – матері. Перші уявлення про щастя, добро, ласку нерозривно пов'язані з рідним домом, із мамою. З усіх доріг, звідусюди, через роки і відстані бачимо матір, матінку, матусю, неньку. Одна у нас мати, єдині рідні місця.

Читець: Любов до рідного краю, мови починається з колиски, з маминої пісні. Жінці на роду написано – бути матір'ю, продовжувати свій рід, родовід. А це – найвище призначення на землі. Заради цього і варто жити на своїй землі, долаючи всі труднощі і незгоди. Під спів  материної пісні виросли майбутні поети і композитори, хлібороби і захисники рідної землі, просто люди.

Читець: Пісня – одна з найдавніших і найулюбленіших видів усної народної творчості і, здається, всю щедрість обдарувань, всю красу і благородство душі, всю ніжність і ласку, весь високий політ думки вклали протягом століть у свої пісні легіони безіменних народних поетів і співців.

Читець:  Це лише краплина в пісенному морі, що котить свої мелодійні хвилі над українськими просторами. І серед багатоголосся пісенних тем, нам хочеться виділити одну – Мати і дитина.

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.  Т. Шевченко

Мати і дитя – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. Їх душі, їх серця зливаються у перших піснях, які чує дитина.

Читець:  В Україні здавна існує звичай класти дитину в колиску, яку підвішували в теплому кутку за гачок, що був забитий у стелю або сволок батьківською рукою. Колиска на м’яких вервечках гойдалася, навіваючи дитині сон. Коли дитина виростала, то колиску не викидали, а берегли, доки в цій оселі жили люди. Колиску робили з клену, осики, калини. Дерево вибирали легке, співуче, здорове.

Читець: Коли закінчиться день, коли натруджена земля лягає спати, коли думкам і мріям відкривається небо, а світ стає добрішим, ближчим до серця – тоді в матері народжується пісня, тоді над колискою вона тремтливо і ніжно виспівує свою душу.

Читець: Колискові пісні – виспівана серцем і розумом поезія, коли мати колисала та леліяла. Допоки сонця і світу – житиме колискова, наш першоспів, перша радість і перша болюча сльоза. Колискова – надія на кращу долю. І коли ходить сон по землі, мати обов’язково покличе долю, проспіває пісню про себе і для свого материнського серця. (колискова «Ходить сон по землі»)

Читець: Людина починається з колискової, з голосу материнської душі над колискою. Хіба не колискова дала світові поета-генія Тараса Шевченка? Хіба отой біль Шевченків не народила колискова? Згадаймо його слова:

Мене там мати повивала,

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину.

Олександр Довженко відзначав: «Яка мати не співала легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх?». Записували і друкували колискові Марко Вовчок, Іван Франко. З особливою любов'ю до колискової пісні ставилася славетна Леся Українка. Вона записала їх на Волині і видала невеличку книжку. Навіть сама писала тексти.

Читець: Леся Українка. «Колискова»

Місяць яснесенький,

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи ж ти, малесенький,

Пізній-бо час.

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!

Гірка хвилинонько!

Лихо не спить...

Леле, дитинонько!

Жить — сльози лить.

Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися, -

Сон пропаде...

Місяць яснесенький,

Промінь тихесенький

Кинув до нас...

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час!

Читець: Якщо народжувалась донька – то присипляли її у вербовій чи калиновій колисці, щоб була завжди бадьорою, жвавою. Якщо народжувався син, то батько робив колиску з явора або дуба. Це найкращі чоловічі породи дерев. Вони додають сили, а ще, кажуть, і розуму.

(колискова «Люлі-люлі, мій синочку»)

Читець: Спати дитину клали голівкою до сходу сонця. А щоб була чуйною до людей і до природи, торкалися колиски руками з північного боку.

Тихенько, люлечко, тихесенько,

Вже вечір близенько, близесенько,

На північ люльку колисаю,

 А з півдня тепла чекаю.

Читець: Матрацик у колиску клали із соломи. Для дівчинки з пшеничної, а для синочка – із житньої. Подушечку робили з гусячого пуху. Не забували і про квіти. Під подушку клали чебрець, м’яту, безсмертник, материнку, полин. Старші люди говорили, що ці квіти мають чудодійну силу. Вони зле з очей знімають, сон дитини оберігають.

Читець: Ой, колишу колисоньку я тихо-тихо,

 Щоб не знала моя дитина ані зла, ні лиха.

То дарма, що не знає мама мелодії, мелодію виспіває з її серця любов. Любов матері до дитини.

Читець:  Дитинство починається від дотику неньчиної руки, від ніжного маминого співу. Материнська пісня… Вона приходила до нас кожного вечора, ніжно і лагідно навівала нам поетичні образи. Всю любов і ніжність, бажання бачити своє дитя розумним, щасливим, мати вкладає у невибагливі рядки і простеньку мелодію.

Колискова «Ходить сон по долині»

Читець: Мама закликає сонька приспати її дитину. Мати хоче, щоб дитя росло здоровим, на радість батькам. У колискових піснях є котик, голуби, ластівочки. Сонько і дрімота діють як люди, що цілком відповідає дитячому первинному сприйманню. Колискові пісні є водночас уроками, які, в доступній формі, знайомлять дитину з побутовими речами.

Читець: У багатьох колисанках мотив присипляння пов'язаний з ще од­нією напівміфічною істотою - котом. Кіт у слов'янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Крім того, очевидно, здавна була помічена здатність кота швидко засина­ти, спати більшу частину доби. З цим був пов'язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину. У колискових піснях з'являється мотив закликання кота:

Коте сірий, коте білий,

Дитиноньку колихати,

Коте волохатий,

Дамо тобі папи,

Ходи вже до хати

Да  у твої лапи.

Читець: Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато у багатьох варіантах і   різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини:

Коте, котику-вуркоте,

На  (ім'я дитини) сон дрімоти,

На котика усе лихо,

А ти (ім'я дитини) спи тихо.

Читець:  Часом конкретизується, яка трава має магічну силу присипляти дитину: рута, м'ята, хрещатий барвінок та ін. Зазвичай, дитину перед сном купали в цих травах, щоб сон був міцніший і здоровий. Колиско­ві, в яких зустрічається цей мотив, мають найбільше споріднених рис із замовляннями.

Читець: Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини, у них ви­ливаються почуття жінки, її ставлення до дочки чи сина у паралельному зіставленні з її власною долею, роздумами про життя:

Ой люлю, люлю,

Коби-м сі з тебе

Коби-м ті вилюляла

Потіхи дочекала..

Деякі з них оповиті сумом передчуття, що дитина виросте, але не принесе радості матері: не подасть води, вижене з хати. Особливо драматичного звучання набувають колискові, в яких оспівується образ матері-удови.

Читець:  Ще трагічнішим є цикл пісень, в яких співається про загибель дитини, яка забилась, коли обірвалась колиска. Подекуди звучать соціальні мотиви, оплакується гірка доля жінки-удови, чоловік якої загинув у рекрутах, з'являється мотив праці на панщині. Мати з жалем говорить, що побачить дитину аж у суботу,  а сама буде важко робити весь тиждень.

Читець: Колискові пісні, як жанр народної творчості, здавна привертали увагу дослідників і майстрів художнього слова. Багато колискових дійшло до нашого часу завдяки старанням письменників – Марка Вовчка, Бориса Грінченка, Григорія Квітки-Основ’яненка. Вперше запис колискової «Ой, ходить сон коло вікон» з’явився у 1838 році.

Читець: Захоплювався колисковими і Т. Г. Шевченко. Його колискові пройняті смутком, болем, бо асоціюються із нещасливим дитинством хлопця з бідної сім’ї. 

Читець:  Ой, люлі, люлі, моя дитино,

Вдень і вночі.

Підем мій сину по Україні

Та плачучи.

Мене не стане, не йди між люди,

А йди у гай.

Гай не спитає й бачить не буде,

Там і гуляй.

Найдеш у гаї тую калину,

Тай  пригорнись.

Бо я любила, моя дитино,

Її колись.

Як підеш в села, у тії хати,

То не журись.

А як побачиш з дітками матір,

То не дивись.

Читець: Скільки тепла вклав у неї Шевченко, як правдиво передав материнську тривогу матері-кріпачки, її настрій. Пісня – душа народу. Ось тому народний досвід показав, що до душі дитини, від її народження, насамперед, найближча пісня. Хто любитиме свою матір, її пісню, той по-справжньому любитиме свою Батьківщину. Найсвятіше почуття  для нас асоціюється з маминою піснею:

«Заглядає в шибку казка з сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.»

Читець: Дні дитинства, наче плин води…

Проліта дитинство та у спадок

Зостається материна пісня, повна згадок,

Пам'ять зостається назавжди.

Пісня «Стежина»

Читець: Не цурайся пісні, яку чув од мами,

Не згуби – то мова прадідів твоїх.

Бо зректися пісні, що цвіла віками –

Мов забудь народ свій, даль його доріг.

У народу й пісні є святі спільноти – є земля єдина,

Доля віща є. А народ свій втратиш – хто ти є і що ти?

Мов пора смеркальна  день тоді стає.

У яких би фарбах небо не світилось,

Збережи кровинку рідного тепла.

Тільки б вічні зорі в криниці дивились,

Тільки б наша пісня нас пережила!

Читець: Колискова пісня, колискова –

То найперша материнська мова.

Пахне вона м’ятою і цвітом,

Чебрецевим і суничним літом,

Пахне молоком і споришами…

Скільки в ній ласкавості і шани,

Скільки в ній тривожності людської,

І надій, і сивини гіркої.

Колискова пісня, колискова –

То солодка материна мова.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї .

І я припадаю до неї вустами,

І серцем вбираю, мов спраглий, води,

Без рідної мови, без пісні, без мами –

Змаліє, збідніє земля назавжди!

Читець: За давнім українським звичаєм у кожній хаті в дні свят запалювали свічку. Нехай цей дорогий вогник зігріє всю землю і залишиться в кожному серці, як символ добра, ніжності.

Запалену свічку передають один одному

Читець:  Міцна хай буде вся наша родина,

Своє коріння і плекаймо, й бережім.

Молитва українська солов’їна

Підніметься і зазвучить, як гімн.

Тож співайте на здоров’я !

А Мати Божа нехай оберігає вас!

Бажаємо вам сто років жити

Без горя, сліз і без журби,

Хай з вами буде щастя і здоров’я

На многі літа, назавжди!

Пісня В. Крищенка «Родина»