Година спілкування «У світі народних українських умільців»

Година спілкування «У світі  народних українських умільців»

Мета: познайомити учнів з ремеслами, якими володіли українці, збагачувати новими знаннями про народні промисли України,  розвивати цікавість до українського декоративного  мистецтва; розвивати вміння критичного мислення; формувати естетичне сприйняття витворів українських майстрів   виховувати пошану до творчої праці свого народу, бажання берегти, примножувати традиції українського народу.

 ХІД

I. Організаційний момент. Звучить лірична українська мелодія.  

Знають змалку в краї нашім діти,                                                                                             Де нам народитись випало і жити.                                                                                               Це наша Вітчизна, наша Батьківщина,                                                                                          Пишна, мальовнича ненька-Україна.

II. Розкриття теми  

Народитися українцем  — велика честь. Адже наш народ віддавна славен у всьому світі. Як ви вважаєте, чим саме славні українські люди?

А ще наш народ — творчий та вмілий.

III. Повідомлення теми й мети

Сьогодні ми поговоримо про ремесла, які були популярними на Україні з давніх часів. 

IV. Подання нових знань

Учні були об’єднані в групи. Кожна з груп підготувала інформацію про певне ремесло.

Група 1. Писанкарство

Легенда. Ось уже третій день, як помер Ісус Христос на хресті. Мати Марія журиться. Не їсть, не п’є нічого. Жінки втішали її, просили поїсти, попити, але вона відмовлялась. Розбита горем Марія старалася знайти якусь розраду. Засвітила каганець і взялася до роботи: вона чудово вишивала. Марія ні на хвилинку не забувала про сина. Її сльози котились і котились. Ганнуся, сільська дівчина, дуже поважала Марію, вважала її розумною і розсудливою. Рано-раненько, коли всі люди раділи воскреслому Ісусу Христу, Ганнуся взяла свій кошик, поклавши в нього кілька яєчок і пішла до   Матері Марії. «Маріє ! Не плачте, не сумуйте - просила Ганнуся. Хіба Ви не знаєте, що Ваш син воскрес? Радуйтеся Маріє!»«Я знаю, Ганнусечко - відповіла тихо Марія. Я бачила його увісні.» Ганнуся дала Марії свій подарунок - кошик з яєчками. Сльози і далі текли з Маріїних очей. І тоді сталося диво. Де впала сльоза, там на яєчках зацвіли чудові квіточки, метелики, зірочки. Вони були такі гарні, гарнюсінькі і сяяли в кошику різними кольорами веселки. Марія дуже зраділа, почала роздавати ті яєчка людям. Коли не стало в кошику яєчок, Марія з великою подякою віддала його Ганнусі. Дівчина вийшла на вулицю, глянула, а кошик знову повний гарних писанок. Звичайно вона дуже зраділа. Ганнуся бігла вулицею і роздавала писанки кожному зустрічному. Це було справді диво. Скільки Ганнуся не роздавала писанок, а кошик її завжди був повний. Всі, хто дістав писанку були дуже раді Їхнім радощам не було меж. На пам’ять про це диво у нас на Україні пишуть писанки. Дарують рідним, друзям і шанують їх як великий скарб.  

Скажіть, як виглядає національна українська сорочка?   За майстерне оздоблення вишивкою сорочку й назвали... Як? Отже, друге народне ремесло…  

Група 2. Вишивання

Серед жіночих народних промислів чільне місце в історії нашого народу займає вишивання.   З покоління в покоління, від матері до дочки передавали таємниці цього виду мистецтва. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна було визначити місце її виготовлення. Народні майстрині старанно зберігають свої традиції. В українському орнаменті, його плавних лініях, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. З орнаментом пов’язані образи добра, краси, оберегу.  За ним стоїть тисячолітня історія українського народу. Раніше вважалося, що вишивання має навчитися змалку кожна українська дівчина. Тож всі україночки росли справжніми рукодільницями. Українські дівчата  вишивали сорочки, скатерті, серветки. А особливо важливим вважалося вишивання рушників. Народна приказка говорить: «Висить сволок, на нім рушників сорок». Це значить, що кожна дівчина, виходячи заміж, повинна була вишити аж сорок рушників. І зробити це, діти, не абияк, а старанно, майстерно. Подивіться на ці українські рушники. Які вони? (Красиві, гарні, барвисті.)

Одним з ремесел є художня обробка деревини. Її природна фактура, колір, аромат - неповторні. Потрапивши у руки майстра, деревина набуває другого життя, перетворюючись у корисні для побуту речі.

Група 3. Різьблення по деревині

Різьбленням по деревині людина почала захоплюватися з прадавніх часів. Ним прикрашали житло і кораблі, меблі та посуд, знаряддя праці, застосовували при виготовленні іграшок. Деревина і в наші дні залишається улюбленим матеріалом художників та народних майстрів.  

 Різьблення — одна з найдавніших технік художнього декорування виробів із дерева. Різьбярі виконують найтоншу роботу по дереву за допомогою випилювання, художньої різьби. Вони оздоблюють предмети побутового та культурного призначення. Дерев'яні, різьблені предмети найчастіше виготовляють з явора. Це дерево легко піддається обробці і служить матеріалом для невеликих виробів. Використовують ще дерево груші, яблуні, горіха, сливи, клена, вільхи, кедра. Матеріал заготовляють за 8-10 років до його обробки.

Бо́ндарство  вид деревообробного промислу, пов'язаний з виготовленням ємностей — бочок, діжок, барил, цебер тощо. Одне з традиційних українських ремесел. Українські бондарі добре розумілися на різних сортах дерева і добирали їх конкретно для кожного виробу. Зокрема, ті, що призначалися для рідин, виготовлялися з твердого дерева, зазвичай дубу

Група 4. Плетіння з лози

 Ще довкола сніги біліють, але як тільки сонце на весну поверне і трохи потепліє, одразу у верболозах з’являються пухнасті котики. Це верба цвіте. Цвіт верби – прекрасне, зворушливе диво природи, а пухнасті котики – це вражаючий символ краси, навесні вони звеселяють наше серце.

Про вербу, скромну нашу вербу, сказано і переказано. Їй  присвячено багато віршів, прислів’їв, загадок, пісень. Але сьогодні ми поговоримо про практичне застосування цього чудового природного  матеріалу. Міцна, легка, зручна в обробці, вона стає в нагоді для створення великих та малих побутових виробів. Лозу не склеюють з десятка деталей, а згинають, заплітаючи місця з'єднання тоншими прутиками. Плетені вироби з лози – один з найстародавніших промислів на Україні. Лозоплетіння розвивалося в тих місцевостях, де росла лоза.  Виробів із лози   легкі, зручні, досить міцні і можуть використовуватись в різних природніх умовах. У багатьох місцевостях народні майстри лозоплетіння   виготовляють меблі – столи різної форми, крісла, шафи, книжкові стелажі, ліжка. Заготівля лози проводиться восени протягом двох місяців.

Педагог

Гутництво - виготовлення виробів зі скла — було відоме в Україні понад тисячу років. Назва промислу походить від слова "гута", що означає скловарну піч. Вироби зі скла були не буденними речами, вони використовувалися як святкові мистецькі прикраси. Це був не тільки посуд, а й декоративні іграшки: півники, зайчики, баранці, а також різні свічники, намисто. Ремісники володіли різними прийомами: видування, орнаментування, кольорового забарвлення скла. Нині гутницькі промисли — рідкісне явище в Україні. Відомі тільки три його осередки: один в Івано-Франківській області й два на Львівщині.

Гончарство

Іншим ремеслом українців, яким славилися наші пращури, було гончарство. Гончарні вироби — це посуд, який виготовляли із сирої глини. Майстер формував свій виріб, користуючись спеціальним гончарним кругом. Потім його запікали в спеціальній печі, щоб виріб став міцним, розписували й покривали глазур’ю. Подивіться на твори українського гончарства. Що це?   Який посуд виготовляли українські гончарі?  Усі вони були не тільки гарними на вигляд, але й добротними, і слугували своїм господарям багато-багато років. Розкажіть, яким розписом прикрашені ці вироби. Які з них подобаються вам найбільше? Як ви вважаєте, як само можна було використати такий посуд? (Учні відповідають.)

Як же працюють гончарі? Починається все з пошуків глини. Вона повинна мати особливі властивості для вироблення певних видів виробів  (біла, сіра, червона глина). Глину копали, промовляючи молитву, оскільки вшановували її як втілення матінки – Землі. Воду для замішування глини набирали вранці, вранці й формували посуд і випалювали його, бо вважалося, що колись вранці був створений Світ. Глину готували до роботи: замішували, місили, викладали на гончарне коло. Штовхаючи ногою нижню частину кола, гончар обертав верхню і формував виріб. Гончарне коло крутили обов’язково по ходу Сонця – справа – наліво. Готували полив – глазур, яким покривався глиняний посуд. Після цього його обпалювали в печі. Дбаючи про те, щоб посуд був красивим, його розмальовували. Ось подивіться, на глечиках, куманцях зображені різні орнаменти, квіти, звірі. Зображення рослин символізувало вічне цвітіння, життя, зображення лева – силу, голуба – любов.  Для дитячої творчості окрім глини підходить такий добре знайомий вам пластичний матеріал, як полімерна глина, холодний фарфор, солоне тісто.

Вироби з солоного тіста

Цей вид народної творчості став популярним не так давно, хоча витоки його лежать в найдавніших пластах слов’янської культури. Якщо ви сумніваєтеся, то згадайте того ж Колобка: чому не художній виріб з тіста? Працювати з таким тестом не тільки просто, але й доступно всім. По-перше, у якому домі не знайдеться купка борошна, а по-друге, цей матеріал значно м’якішими, ніж той же гіпс, та набагато довговічніші, ніж звичний всім пластилін. Тому вироби з солоного тіста так нам всім і полюбилися. Останнім часом цьому мистецтву (а ліплення з тіста – це, без сумніву, саме мистецтво)навіть дали окрему назву — тістопластика. Але, незважаючи на новизну імені, ніхто не засумнівається в тому, що ліпити фігурки з тіста люди почали ще з тих давніх пір, коли тільки навчилися робити борошно

 Пропоную уявити себе в ролі   народного майстра і «виготовити»   певний виріб.

 Учні отримують солоне тісто, виконують завдання в супроводі українських мелодій.  

VІ. Підсумки заняття 

Пройшов час, і українські ремесла дещо забулися, адже з’явилася можливість виготовляти схожі предмети вжитку значно швидше й легше.   Але сьогодні ми всі розуміємо, що такі ремесла потрібно берегти, тому що вони несуть у собі багатовікову історію; їх цікаво розглядати, міркувати, як саме їх виготовляли. Тому можна сказати, що кожен виріб народного мистецтва оповідає власну цікаву й особливу історію. Відроджуючи давні традиції, ми не тільки дивимося назад у минувшину, але й будуємо шлях до тих людей, які житимуть у майбутньому. Подумайте лише, як чудово знати, що й через сто, двісті, а то й більше років люди бачитимуть у витворах рідного мистецтва те саме, що й ми сьогодні! Хіба це не диво? Адже витвори народних митців варті того, щоб ними цікавитися, захоплюватися й пишатися.

Сподіваюся, що й вас, діти, ці речі не залишили байдужими, а змусили милуватися ними й пишатися своїм народом.