Голодом - вбивали нашу свободу

Вчитель історії Бурлака Н.М. “КЗ Макарівський ОК” Ширяївський р-н Одеська обл.

Думки і спогади зринають Несуть нас в ті страшні часи, Яких сучасники не знають, І знать їм, Боже мій, спаси. Нехай не знають тридцять третій І сорок шостий роковий, Коли душа до Бога влеті Вбачала тільки шмат черствий…

Голодомор чорною смугою прокотився Україною, поневічив життя поколінь і забрав у небуття тисячі доль. Голод був спричинений насильницькою колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями , людиноненависною політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян.

Україну називали житницею, але грабуючи її по хижацькому не давали їй жити. Через те й була вона наша Україна вбогою та знедоленою як Шевченкова наймичка

В село Макарове голод прийшов в грудні 1932 року і продовжувався аж до літа 1933 року. Починалося все із створення колгоспу у селі. В колгоспі була важка праця. Вдень жали, вночі молотили. Раз на день варили в полі баланду з макухи, чим і харчувалися самі та дітям приносили з поля. Працювали за трудодень 12 копійок та 200 грам хліба. Грошей в руках ніколи не тримали - вони відразу ж в кінці року перераховувалися державі як податки. Та ще й доплачувати мали: візьми молока, чи ягід, фруктів понеси на базар і продай за копійки та сплати борг державі. А як ні - залишайся без корови.

Навіть порося не мав права ніхто різати без відома: маєш зареєструвати, здати шкіру. М’ясо, молоко й яйці , телятко - треба було здавати державі. І виходить що рік працював даремно. Так і залишилися люди без нічого. Голодувати. Я пам'ятаю продовольчі загони активістів , вони чинили справжнє свавілля (були ці люди з нашого села - Жуковський, Крижанівський, Карпов). На сльози і благання вони не звертали уваги, хліб забирали без попередження. Пошуки проводили скрізь - в подвір'ї, на городі. Користувалися “щупом”- така палиця в яку набиралось зерно. Люди були сильно налякані, вони бачили на власні очі, як б'ють та знущаються з тих хто не хотів віддавати зерно і йти працювати до колгоспу. А коли прийшла осінь 1932 року то забрали в селі все від зерна до буряків, кабаків. Поширились селом сильні крадіжки. Дітям заборонялося самим ходити, бо знали про випадки людоїдства. У кого були приховані коштовності або тканина, хустки йшли на торг біля села Жовтень і там міняли на крупи.

Ми вижили якось, дякуючи одному чоловіку з Букаємки- Ахтимону. Він ходив до Одеси, а там жили два брати мого батька, вони передавали через Ахтимона булочку чорного хліба і ми ділили її по крихтам. Мати готувала оладки з кори берези. Їли зелень – калачики, щавель. Поле охоронялося тому не можна було взяти й колосочка. Від голода померло багато людей , деяких я пригадую: Попов Даніїл (1924 р.н.), Бушняга Іван, Обрамович Євген, Каракалюк Прасковія Андріївна. Було багато людей розкоркулено: Юрков Ігор, Іщенко Василь, Іщенко Володимир, брати Комусти Василь і Максим, Демінський Михайло, Солотяни Василь і Михойло, Лозанов Євген, Корнієнко Сергій. Тих хто чинив супротив владі під час розкуркулення висилали до Сибіру. Хоронили людей, що померли від голоду в селі Макараве на пагорбі нище могили Густова Еберли.

Зерно забирали й вивозили на конях до станції Затишшє, а звідти залізною дорогою до місця призначення. Коли в листопаді пішли дощі то та пшениця погнила і поросла, а брати неможна було. Постраждала найбільше людей на хуторі Флоринівка ,там жило багато заможних селян. Населення хутора Ставки , що відносилося до Макарове, повністю вимерло.За прихованне зерно селян висиляли до Сибіру і там вони працювали на шахтах. Три роки відпрацювала моя сестра Агафія Котова (1916-1962 ).

Про голодомор 1932-33 років описані в оповіданні “Вишеньки” онукою Бондар (Терновою)Вірою Іванівною . … З останніх сил в негоду й спеку йшла Варвара (мати Марії) до міста аби допомогти рідним вижити , здолати горе. Не дати зупинитися дорогому сердечку Марійки. Чоловік працював у місті і пайку хліба передавав Варварою у село , щоб нагодувати єдину донечку. Жінка ділила пайку між голодною ріднею… … Лягла Варвара в тінь під стару вишню, мучив голод, бучив біль. Тихо , повільно, підішла до неї Марійка, і раптом з дитячих уст вирвався зойк радості”Мамо, вишеньки!” Піднялися до сонця, до вишні два бліді обличча, засяяли в очах вогники:”Рятунок!”. Вишня зачервоніла ягідками. Марійка ,як кішечка, почала босими ніжками царапатись по старій корі дерева, до ягідок, до сонця, до Бога, до спасіння. Дитяча долонька стисла ягідки, дівчинка поспішала швидше дати їх матері, розуміла маленька як їй зле, яка вона голодна. Варвара міцно стисла в роті ягідки, житєєдайний сік , мов струмочок наповнив груди. Краплини соку повертали життя…

…Прожила Варвара ще довге життя. Виростила свою Марійку, пережила страшні роки війни. Вистояла Варвара навіть тоді , коли в неї відняли останній шматок хліба, останню надію. Наша земля дає жінці силу давати життя, рятувати життя, вірити в себе , в свій рід і народ…

Очевидці голодомору в селі Макарове: Бондаренко Ніна 1927 р.н. Бабич Катерина 1926 р.н. Гоєва Раїса Трохимівна 1924-1996 Татаров Петро Герасимович 1889-1963 Татаров Устим Герасимович 1900-1970 Татаров Василь Федорович 1921-2008 Погрибняк Надія Іларіонівна 1910-1993 Долбньова Любов Іларіонівна 1926-2008 Каракалюк Марія Харлампівна 1923 р.н. Каракалюк Марія 1887-1970 Корнієнко Леонід (кінець 19 ст. 60 роки) Жосан Марія (кінець 19 ст. …) Жосан Микола (кінець 19 ст. …) Хмиленко Антон (кінець 19 ст. …) Хмиленко Микола (кінець 19 ст. …) Караквлюк Петро (кінець 19 ст. …) Квасюк Марія (кінець 19 ст. …)

Комуністичний режим не міг миритися з існуванням вільних, незалежних людей. Людей основу яких становила їх власна праця на землі, слід було нищити. З українців виймали хліборобську душу. Ламали хребет нації, свідомо провокували канібалізм . Мертвим болить! Без віри в це не має людини. З давніх-давен люди очищувалися вогнем, запалювали свічку і навіки клялися, що пам'ятатимуть , що незабудуть.