Голодомор - біль серця всієї України

Тема : Голодомор – біль серця всієї України

(виховний захід, приурочений роковинам голодомору та десятому року боротьби з російським агресором).

 

Мета: вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, воїнів, що загинули в російсько-українській війні; виховувати в учасників освітнього процесу особистісні риси громадянина України, патріотизм; розвивати у дітей дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

 

Вчитель : Україно… тихо вимовляю твоє ім’я. Стражденна моя… Низько схиляю чоло перед твоєю долею. Стою на колінах біля твоїх могил, Україно. Чи є ще десь така змучена земля? Віками безправна й невільна, солодка для чужинців, до болю рідна і єдина для українців. Чи ж варто було народжуватись тобі, Україно, щоб вічно боротись за землю свою, за культуру, за мову?

Оживай… Оживай, моя люба! Хай повільно і тяжко, але оживай! У пам’яті нашій, у душах наших, ланами своїми, ріками, соборами, піснями… Оживай.

 

Ведуча 1: Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років. В Україні було запро­ваджено День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років та у сьогоднішній жорстокій війні з агресором присвячується наша сьогоднішня зустріч.

 

Відео «Голодомор 1932-1933 рр.: історія трагедії.

 

Ведуча 2: У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, як сьогодні, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

 

 

Ведуча 1: А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали  травневими ночами солов’ї? Ніхто того не бачив і не міг  бачити.

 

 

Ведуча 2: Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було тоді на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

 

Ведуча 1: Тож пом’янімо сьогодні великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними їхньою хресною дорогою. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

 

Ведуча 2: Голод, який поширювався упродовж 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.

 

Я пам’ятаю тридцять третій – 

Проклятий рік -голодомор.

В той час була я вже доросла –

Десятий рік мені ішов.

Сатрапи Сталіна –злодюги

Із хати вимели тоді

Усе -до крихти, до зернини,

Забрали нелюди собі.

Ой, Боже! Боже милостивий!

Не дай побачити повік

Дитячі очі, повні страху,

І сльози наших матерів.

І де не глянеш: мертві люди

Скрізь по городах, по дворах

Лежать розпухлі, мов колоди –

Вже не хоронять -який жах!

Малі були, та ми вже знали,

Що всіх чекає тільки смерть.

Ми навіть плакать перестали

Бо сльози висохли ущерть.

Так вимирали цілі села,

Вмирали душі і слова,

Жило єдине слово: голод

І я між мертвими жива.

 

Пісня-відео «Пам’ять про Голодомор»

 

Ведуча 1: Очевидці, що пережили ті страшні роки, згадують жахливі подробиці: «Люди їли все, що попадалось: мерзлі буряки, які знаходили на плантаціях, просяну шелеху, різні бур’яни. А найбільше їли лободу, яку обмивали кип’ятком і замішували мукою з липового листя, або качанів кукурудзи без зерна…»

 

Ведуча 2: Хліб… Скільки померло з твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять третього року благаю вас – бережіть хліб, бо Хліб – це Життя.

 

Вірш «Коли ми йшли удвох з тобою…»

 

Відео  День пам’яті жертв Голодомору.

 

Ведуча 1: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.

Усі,  хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.

Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.

 

Навіть на останнім рубежі            

Промінь віри в нас ще не погас.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас  розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

 

 Пісня «Боже, Україну збережи!»

 

 

 Ведуча 2: Сьогодні, коли від початку голодомору минуло понад 90 років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здо­лало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинних замучених предків і застерегти від по­вторення страшних помилок. Нажаль, сьогодні все повторюється знову: той самий кат забирає життя українців.

 

Не пощастило нашому народу.      

Дав Бог сусідів, ласих до нашесть.

Забрали все — і землю, і свободу.

Тепер забрати хочуть вже і честь.                   

 

А осінь цього року гірко плаче

Та не за літом. Ні! А за людьми.

За тими, хто вже сонця не побачить.

Кого обняли Ангели крильми.

Ведуча 1: Пом’янімо душі померлих від голоду 32-33 років та загиблих у страшній війні з російським агресором хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання.

Пісня «Плакала калина»

 

Прости нас, Господи великий,          
Прости ще раз, в останній раз —
Позбав нас від такого лиха,
Народи всі і грішних нас.
Прости безумство наше, Боже,
Безвір’я й гордощі прости…
Хто в бідах наших нам поможе?
Спасти нас можеш тільки Ти.
Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати
— Спасти нас можеш тільки Ти.
Пречиста Діво, Божа Мати,
Своїм нас сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи нам подолати
На віки вічнії. Амінь!

 

 

Ведуча 2: Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Сьогодні ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною  цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

 

Один за одним йшли у небуття           
Старі, дорослі, і маленькі діти.
І не було тоді життя,
І не цвіли у полі квіти,
І сонце землю вже не гріло,
А лиш світило…
Лиш світило над селом…
А потім сльози, плач, молитва
“Не забирайте, в мене ж діти!
Облиште, нелюди, благаю!!!”
Та згинь, стара, ти нам мішаєш
У нас приказ, у нас приказ!!!»
Забилось серце швидше враз…
Ковтнула ще разок повітря
і впала мертва…
Бідні діти залишились одні…

Як вижити у цьому світі,
вони ж іще такі малі…
Блукали люди по землі.
А вражий син лише сміявся.
І звідки нелюд цей узявся
що люд наш у могилу звів
хто ж на престол його привів?
Хто підказав забрати зерна,
хто захотів щоб ми померли,
для чого все це, Боже мій?
А скільки полягло голів,
а скільки ще не народилось?
Лиш ти все бачив що робилось,
лиш ти…О, Боже мій!!!

 

Пісня-відео «У селі стоїть хатина»

 

Ведуча 1: А ворог у нас один уже багато століть – росія. І сьогодні в агресора одна мета – знищення українців, щоб нашої нації не було на землі. Сьогоднішня страшна і жорстока повномасштабна війна в Україні, яка триває вже 1000 днів, – це наша боротьба за незалежність, за свободу, за життя…Як і Голодомор. Пам’ятаймо! Не маємо права забути.

 

 

Ведуча 2: Подумай і згадай, заплющ на хвильку очі,

Побач слабких дітей, що ловлять ховрахів,

Бо немічні батьки не піднялися з ночі,

І нікому спекти оладки без муки.

Відчуй їх біль і страх… І холод у будинках,

Як їх крихкі тіла зігрітись не могли,

Який то був їм скарб – знайти якусь морквинку,

Що дивом збереглась, залишившись в землі.

О, мій святий народ, знівечений тим катом,

Зазнавши руйнувань всіх воєн, що були,

Ти витримав Сибір, і табори, і страти,

І цей Голодомор…і ти іще живий?

 

 

Ведуча 1: Сьогодні ми прагнемо чесно і гласно прочитати цю трагічну смертну історію українського народу, робимо спробу визначити міру вини тодішнього керівництва країни, керівництва республіки в цілому і кожного зокрема. Цього вимагає правда історії, наш час. Лише з врахуванням минулого, в тому числі і тих драматичних подій, що дали нам 1932-1933 роки, тільки перемігши ворога у сьогоднішній жорстокій війні, ми можемо йти в майбутнє.

 

Пісня «Свіча», під супровід якої учні запалюють свічки пам’яті.

 

І буде мир…            
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
“Кінець війні, ми ворога здолали!”.

І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.

Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим…

І буде мир…            
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.

Повернемось до мирного життя,

Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята. 

І мама заспіває “Котика-котка”,

І принесе “від зайчика” гостинця тато. 

 

Ведуча 2: Ми впевнені, що Україна, після пережитих страждань, після перемоги у війні з росією, стане однією з найпотужніших європейських націй і важливою складовою європейської спільноти.

 

Ведуча 1: А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Молитва  за Україну.

Отче наш!
Молимось до тебе за мир і спокій
для нашої великої єдиної родини.
Дай нам, Боже, жити в любові до ближнього,
у повазі прав і свобод кожного,
не розпалюючи непремиренності.

Царю Небесний!
Вірю в нашу єдність, бо це велика Сила Твоя!
Вірю, в силу духу нашого, бо це є Чудо Творіння Твого!
Вірю, що ці слова зупинять темні сили.
Нехай ця битва на небі буде на перемогу Світла!

Слава Тобі, Боже!
Хай животворна роса впаде на наші землі.
Нехай вгамується розбрат,
Нехай зникнуть заздрощі й розпалення пристрастей,
Щоб полюбили ми один одного
І, як одне ціле, перебували в Тобі.
І допоможи нам знайти примирення.
Захисти найменш захищених,
Осуши сльози заплаканих,
Скріпи віру тих, які сумніваються.
Пошли в наші серця любов один до одного, мир і спокій.

Господи!
Благослови Україну і всі родини наші.
Навчи нас не продавати свою совість ні дешево, ні дорого.
Захисти нас від ворогів видимих і невидимих,
що хочуть поневолити нас.
Дай нам, Боже, жити вільним життям,
Дай кращу долю нашому народу,
Дай нам єдність, мир і спокій.

Господи! Збережи Україну!                                                                                             Боже, прийми нашу молитву
За Україну! За Мир! і Спокій!
За Україну! За Мир! і Спокій!
За Україну! За Мир! і Спокій!                                                                               Дякуємо тобі, Боже!
Що прихилив небо до битої горем землі нашої.
Дивимось в Небо Твоє і шепочемо:
Слава Тобі!

 

 

 

 

 

 

 

 

Голодомор – біль серця всієї України