Презентація на тему "Україна в контексті міжнародних політичних подій середини ХІХ ст."

Тема: Україна в контексті міжнародних політичних подій середини ХІХ ст.

Після «весни народів» стало зрозуміло, що, творцями політики є не тільки монархи й уряди, а й народи Європи. Із середини ХІХ ст. в політичних планах європейських політиків і російського уряду з’явилося «українське питання» — питання українського національно-визвольного руху й прагнення використати його або повністю знищити. Саме тоді в Криму зіштовхнулись армії кількох країн. Загинули сотні тисяч російських, французьких, турецьких, англійських та сардинських вояків. А Севастополь став об’єктом пропаганди «слави російської зброї». Отже тема нашого сьогоднішнього уроку - «Україна в міжнародних відносинах у середині XIX століття».

Мета уроку:розкрити зміст українського питання в контексті європейської міжнародної політики в другій половині XIX ст.; визначити причини, розглянути перебіг і результат Кримської (Східної) війни 1853-1856 рр.,її вплив на становище в Наддніпрянській Україні, охарактеризувати селянські рухи «Київська козаччина» та «Похід у Таврію за волею». Продовжити працювати над розвитком в учнів уміння працювати з історичною картою, документами, умінням працювати з підручником та аналізувати історичний матеріал, робити висновки. Виховувати толерантність, активну життєву позицію, національну самосвідомість.

Опорні дати:1853-1856 рр. – Кримська (Східна) війна; 1855 р. – «Київська козаччина»; 1856 р. – похід «У Таврію за волею».

Із середини ХІХ ст. Першими звернули увагу на «українське питання» чеські «будителі», які усвідомили, що причиною історичних бід України були зазіхання не лише імперської Австрії, а й слов’янських Польщі та Росії.-Пригадайте, кого називали «будителями»?

У 1840-х роках розпочалось активне економічне, культурне й політичне просування Німеччини на Південний Схід. До сфери інтересів німецької наступальної політики потрапили Балкани, Туреччина, Єгипет, Месопотамія, Персія й навіть Індія. Тому німецький уряд чудово розумів значення Чорноморського басейну й України для утвердження своїх економічних намірів. Німецька експансія в ХІХ ст. принципово відрізнялася від імперської політики російського самодержавства. Царська Росія, захопивши сусідні території, намагалася знищити чи якнайбільше обмежити державність і культуру загарбаних народів. Німеччина ж намагалася створити якнайширший союз держав, у якому вона відігравала б роль економічного й політичного лідера.

Поразки у війні з Пруссією, втрати внаслідок перемоги італійського національно-визвольного руху, а також спроби Росії просунутися на Балкани примусили Австро-Угорщину приділити більше уваги політиці в східному напрямі, насамперед українському питанню, щоб використати його собі на користь. У 1880-х роках у Відні навіть виникли плани створення «Київського королівства», щоб перетворити Україну з російського плацдарму на щит для австрійських володінь. Такі плани повністю відповідали й інтересам Німеччини. Найнебезпечнішим українське питання було для Російської імперії. Російські колонізатори розглядали українське питання як загрозу існуванню імперії. Інакше сприймали Україну російські революційно-демократичні сили, які схвально відгукувалися про свободу України. Проте не вони визначали політику Російської держави.

Українське питання(як ви розумієте цей термін?)«Могутність Росії може бути підірваною лише відділенням від неї України...»

Опрацюйте документ с. 108 Яку назву повинна була мати Українська держава?Які докази на користь утворення цієї держави висуває автор?Яку користь мала Німеччина ?

Робота з історичним джерелом:

На початку 1850-х років російський уряд вирішив здійснити свою давню імперську мрію — витіснити Туреччину з Балканського півострова. У такий спосіб він планував приєднати південних слов’ян, щоб використати їх для наступу на германські та романські народи Європи; установити контроль над протоками Босфор і Дарданелли, щоб гарантувати надійну торгівлю збіжжям із чорноморських портів і контролювати торговельні шляхи в Середземномор’ї.

Випереджальне завдання: визначити і записати у зошит причини Кримської війни.

Приводом для розв’язання війни став конфлікт між православним і католицьким духовенством щодо володіння святими місцями в Палестині та передання турецьким урядом ключів від Вифлеємського храму в Єрусалимі католицькому духовенству. Росія у відповідь зажадала визнання за царем ролі покровителя всіх православних в Османській імперії, однак султан не погодився. Тоді Росія розірвала дипломатичні відносини з Туреччиною й у липні 1853 р. без оголошення війни окупувала залежні від Туреччини дунайські князівства — Молдавію й Волощину. Проти Росії виступили союзники Туреччини.

Заручившись підтримкою західних держав, султан 4 жовтня 1853 р. оголосив Росії війну. З початком воєнних дій російські сили не дали турецьким розгорнути наступ на Закавказзя, а на Балканах самі просунулися на територію поневоленої Туреччиною Болгарії. Наприкінці листопада росіяни несподівано знищили турецький флот у Синопській бухті. Аби завадити Росії оволодіти Чорним морем, туди ввійшли британський і французький флоти, а 28 березня 1854 р. Велика Британія, Франція та Австрія оголосили Росії війну.

Хоча воєнні дії велися на Балтійському та Білому морях, у Тихому океані, на Кавказі, однак основним театром війни став Кримський півострів. 14 вересня союзні війська висадилися в Криму поблизу Євпаторії й узяли в облогу Севастополь. Облога тривала 349 діб. Перегляд відеоматеріалуhttps://www.youtube.com/watch?v=g. LO2 NRYXF4k&t=208s&ab_channel

Оборонці Севастополя, серед яких особливо відзначилися й українці (П. Кішка, Д. Горленко, І. Демченко, Ф. Заїка та багато інших), виявляли нечувану відвагу. Однак через відсталість Росії і бездарність командування ситуація ставала дедалі безнадійнішою. Бракувало не тільки пороху та ядер, а й лопат і кайл для зведення оборонних споруд навколо Севастополя. На кожні десять пострілів союзників Севастополь відповідав одним. Тому оборонці зазнали величезних втрат у живій силі. Загинули навіть три адмірали — командувачі Чорноморського флоту й оборони Севастополя.

Російській імперії довелося підписати Паризький мирний договір 1856 р., за яким її заборонялося тримати в Чорному морі флот і військові бази, уключаючи й зруйнований Севастополь. Під владу Османської імперії знову перейшла дельта Дунаю й заселена переважно українцями південна частина Бессарабії.-Якими були наслідки Кримської війни?

Робота з історичним джерелом:

Розгляньте карту, покажіть на мапі Європи та Близького Сходу території, які царат планував завоювати чи поставити під контроль, використовуючи Україну як плацдарм для наступу. Покажіть на мапі місця основних битв Східної (Кримської) війни 1853–1856 рр.

Вплив війни на становище України Поповнення… Забезпечення… На Півдні… Утримання…Яким було становище кримських татар в роки війни?

Злигодні війни активізували соціальні виступи. У лютому 1855 р. у Васильківському повіті Київської губернії вибухнула Київська козаччина- антифеодальні, антикріпосницькі виступи селянства в Київській губернії за відновлення козацтва як суспільного стану й військового формування. Приводом до дій став маніфест імператора Миколи І про створення державного ополчення. Вислухавши його в церквах і на сільських сходах, селяни витлумачили зміст документа так: цар оголосив про відродження козацтва, і ті, хто запишуться до козацького війська, до весни будуть звільнені від кріпацтва, інших феодальних повинностей і отримають козацькі наділи, вільні від оподаткування.

Київська козаччина 1855 р. Сільські громади виганяли священиків та урядовців, які, на переконання селян, «неправильно» пояснювали зміст маніфесту. Повсталі створювали органи самоврядування, складали реєстри «вільних козаків» і, проголосивши себе козаками, відмовлялися виконувати розпорядження властей, феодальні повинності, відбирали в поміщиків землю під козацькі наділи. На придушення повстанців уряд кинув значні сили кавалерії, піхоти й саперів. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички. Найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни в Биковій Греблі, Березні, Корсуні, Таганчі. До кінця квітня 1855 р. повстання було придушене.

У квітні 1856 р. в Катеринославській і Херсонській губерніях зародився «Похід у Таврію по волю» — новий рух непокори, який охопив майже 75 тис. кріпаків. Селяни йшли до спустошеного війною Криму поодинці, сім’ями, цілими селами. До Криму втекло понад 10 тис. селян. Щоб зупинити цей потік, уряд виставив пости на переправах через Дніпро, на Перекопі. Селяни, озброєні вилами й косами, вступали в бій з військами. Лише масове застосування зброї примушувало повстанців повертати назад.

У Таврію за волею 1856 р.

Домашнє завдання: Опрацювати параграф 12. * Скласти сенкан до вивченої теми.