"Голодомор 1932-1933 років мовою документів, свідчень, чисел." Презентація

Голодомор 1932-1933 років мовою документів, свідчень, чисел.

Голодомор - це геноцид української нації у 1932-1933 роках. Досконалий керівництвом Радянського Союзу з метою упокорення українців, остаточної ліквідації українського опору режиму і спроб побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави.

У 2006 році Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" Голодомор визнаний геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведений геноцидний характер Голодомору: намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації.

У 1932 - 1933 роках було вбито більше 7 мільйонів чоловік на території УРСР і 3 мільйони українців поза її меж, в регіонах, які історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя і Казахстан.

Після поділу території України в середині 17 століття між Річчю Посполитою і Московським царством протягом наступних двох століть українська нація не мала власної державності, через що відчувала політичні, економічні, національні, культурні утиски.

Росія проводила жорстку колонізацію Лівобережної України. Потужна русифікація, шовінізм і політика змішування українців з російським народом (ідентифікація України як частини Росії - Малоросія) не знищили української національної свідомості.

Українці дуже гостро відчували свою відмінність від росіян і протягом століть вели перманентну визвольну боротьбу. Але тільки в 1918 році вдалося створити Українську Державу - Українську Народну Республіку і об'єднати українські території.

“Коли настав голод, то їли все, що бачили: птахів, хом'яків польових, кропиву, лободу, буряк, кукурудзу… Просили хліба по інших селах не ходили. Було дуже багато випадків голодної смерті. Людей не встигали ховати. Випадків людоїдства в селі не було, але чули, що вони були в сусідніх селах.”

У ХХ столітті незалежну Українську Державу протрималося лише кілька років, борючись з постійними посяганням і втручанням у внутрішні справи країни ззовні. Їй так і не вдалося конструктивно закласти і зміцнити фундамент своєї незалежності.

У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на колективізацію, за рахунок об'єднання індивідуальних приватних селянських господарств в колективні господарства державної власності.

Кожному селянинові налічувалося певну кількість трудоднів, за відпрацювання яких платили натуральним продуктом. Однак, в більшій своїй сукупності трудодні були настільки мізерними, що позбавляли селянина можливість прокормити себе і свою сім'ю.

“Більше половини населення села забрав Голодомор 1933 року. Страшно було йти селом: стогін, пухлі, вмираючі і мертві, ховали по кілька людей, бо нікому було яму копати.”

З огляду на сильне почуття індивідуалізму українських хліборобів, в Україні політика насадження колгоспної системи отримала опір.

Тому селян насильно заганяли в колгоспи шляхом примусу, терору і пропагандистської війни з незгодними, на яких режим вішав ярлики "кулаки", "буржуазні націоналісти", "контрреволюціонери" і знищував цих людей.

Політика радянського режиму викликала опір з боку українського народу. Історики зафіксували близько 4 тис. Масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору і насильства органами влади.

Небезпека бунтів і повстань для існування СРСР добре усвідомлювали в Кремлі Йосиф Сталін і його соратники. Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі.

Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскації інших продуктів харчування і майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку.

Лише селянам України і Кубані було заборонено виїжджати в міста, в Росію і Білорусь. 22,4 мільйони людей були фізично заблоковані в межах території Голодомору.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю вмирало 28 тисяч людей, щогодини - 1168 чоловік, щохвилини - 20 українців.

Українці вмирали сім'ями, селами, і не завжди проводився облік. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але не секрет, що померли мільйони.

Режим хотів стерти пам'ять про вбивство понад 7 мільйонів українців. Але пам'ять народу є незнищенною, і зі становленням незалежності України був зірваний заборона говорити про Голодомор.