"Голодомор 1932-1933рр."

Тема: Голодомор 1932-1933рр.

Мета: - узагальнити та систематизувати знання учнів з теми;

- з’ясувати причини Голодомору, наслідки трагедії для України;

- розвивати логічне мислення, критичне мислення, уміння виділяти

 головне;

 -вдосконалювати вміння: працювати в групах, висловлювати свої думки;

-виховувати почуття патріотизму та громадської свідомості.

Тип уроку: систематизація та узагальнення опорних знань

Хід уроку

І. Організаційний момент

Вступ. Вірш

Моя Вкраїно, вистраждана доле,

Тобі б до сонця гордою рости,

Тебе ж із дому нелюди вигонили,

І мусила свій хрест тяжкий нести.

 

Тебе з корінням – та на попелище,

Тебе у воду з каменем тяжким.

А ти злітала усе вище й вище,

Не скорена й не зламана ніким.

 

Із серця слово рідке виривали,

Палили вроду у сліпім вогні.

А ти весною знову зацвіла

У вишитім вкраїнському вбранні.

 

Тебе топтали, били, розпинали,

Стріляли у калину і пісні,

А ти співала, як же ти співала!

Й верталися до саду солов’ї.

 

Моя Вкраїна, гарна, як тополя,

Я – українка із прапрадідів.

Схиляюсь в молитовному поклоні

Щоб наш не перевівся родовід.

ІІ. Повідомлення теми уроку

27 листопада ми відзначатимемо День пам’яті жертв Голодомору. В Україні та в усьому світі у цей день люди традиційно запалять свічки у вікнах — на знак пам’яті та пошани до мільйонів українців, які загинули внаслідок геноциду. 

Тема Голодомору складна тим, що більшості сучасних дітей в України важко уявити тотальний голод. З іншого боку, свідчення тих, хто пережив трагічні події 1932–1933 рр., часом жахають навіть дорослих. 

ІІІ. Обговорення картини Катерини Білокур «Квіти за тином»

Змістова лінія: Мистецтво як опора для проговорення трагічних подій

«Голодомор 1932–1933 рр.: живі»

Учні розглядають картину Катерини Білокур «Квіти за тином»

Уважно подивіться на репродукцію і дайте відповідь на запитання:

Які емоції викликає картина? Чому?

Поміркуйте, що хотіла показати глядачеві художниця?

Розповідь учителя:

Катерина Білокур народилася у 1900 р. в селі Богданівка, на Полтавщині (це Яготинський район Київської області). Давайте порахуємо, скільки років їх було в 1932 р. 32 роки, це вже доросла людина з певним життєвим досвідом.

А що ви знаєте про Голодомор 1932–1933 рр.?

Учні можуть не знати нічого або розповісти про суть подій дуже коротко — був голод, померло дуже багато людей.

Пригадаймо, коли Україна стала незалежною державою? Молодці, ви правильно запам’ятали — 24 серпня 1991 року.

Ви помічали, що деякі бабусі та дідусі зберігають зернятка пшениці? Збирають у дрібку крихти після їжі? Просять дбайливо ставитися до будь-яких продуктів? Ви знаєте чому?

ІV. Розповідь про голодомор

 (Бесіда) Що ви знаєте про Голодомор?

Можливо, ви чули від ваших батьків чи бабусь та дідусів слова "Радянський Союз" чи "СРСР"? Це держава, утворена ще в минулому столітті, в 1922 році. Ваші бабусі та дідусі жили ще в СРСР, ваші батьки народилися в СРСР, й Україна входила до нього як одна з частин – республік. Показую дітям карту.

Радянська влада – керівництво країни – прагнула повністю підпорядкувати собі республіки. Усі не просто повинні були бути рівними – усі повинні були бути керовані. А для цього потрібно було позбавити людей сили – їхньої ідентичності (ви знаєте це слово?), особливостей, культури, історії.

"Радянська влада насаджувала українському народу нові звичаї, нові обряди, водночас змушувала українців зрікатися свого минулого, забути своє походження".

Так українці позбавлялися мови, культури, історії, вулиці та міста, які раніше називалися іменами народних героїв або на честь перемог та гордості українців, перейменовувалися на честь лідерів партії – тих, хто правили країною. Це було важливо, щоби стерти пам’ять про минуле, зробити так, щоби ми перестали пам’ятати про своє.

Колись, до радянських часів, у мешканців села – селян – були власні господарства, але все СВОЄ було невигідним та страшним для радянської влади. Вона намагалася все зробити "спільним" (уявіть, ніби у вас є ваші речі, а хто приходить і каже: "Тепер вони загальні").

Тож селян – людей, які працювали на землі, – заганяли в колгоспи – у колективні господарства, їхню власність відбирали й вони мали відпрацьовувати "трудодні" – робочий час, за який платили так мало, що було складно прогодувати свою сім’ю. Звісно, ​​це спричиняло опір. Тому селян почали насильно заганяти в колгоспи. І щоби зламати їх – залякати, зробити залежними, в Україні – на щедрій і багатій землі – створили штучний голод. Коли люди борються за життя, ними легше керувати.

Влада зробила план із заготівлі хліба, який неможливо було виконати. Спочатку повністю забирали всі запаси зерна (а ви знаєте, що робиться із зерна?), а потім відбирали всі продукти та навіть речі – це були штрафи за "невиконання плану здачі хліба". А щоби люди не могли врятуватися від голоду, їм було заборонено виїжджати до інших міст та республік.

22,4 мільйони людей фізично заблокували в межах території Голодомору. А плани заготівлі хліба все підвищували – вимагали дедалі більше.

7 серпня 1932 року радянська влада затвердила постанову, яку народ назвав "Закон про п’ять колосків". Якщо селянин, аби хоч трохи нагодувати сім’ю, брав із поля неприбране – його дуже жорстоко карали. Усе колгоспне майно прирівнювалося до державного.

"Цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років із конфіскацією майна або знищенням".

А потім ще і ввели штрафи – у селян могли відбирати не лише зерно, а й узагалі всі продукти та все, що їм належало. Усе, що можна було б обміняти на їжу.

І такого не було в жодній із республік Радянського Союзу. Це робилося лише в Україні.

Люди вмирали з голоду на своїй щедрій землі. Але влада мала приховати свій злочин, і тому про це було заборонено говорити. Усе було зроблено для того, щоби про це не знали у світі, усі смерті були записані як від хвороби чи нещасного випадку.

Радянський режим убив мільйони українців. Це жахливий злочин. Це називається геноцидом. І нам важливо пам’ятати про це – щоби ніколи не дозволити собі забути, хто ми.

Ми не можемо змінити минуле. Але можемо зробити все, щоби цінувати життя, щоби не здаватися, щоби лишатися собою. І зберігати те, що нам дороге. Нашу цілісність, нашу силу, нашу культуру. Наші реліквії.

Ті, хто змогли вижити, раділи життю і сподівалися на краще, що ніколи більше не повториться жахіття голоду. Давайте поміркуємо, що могло допомогти людям залишитися живими. Підказку ви можете побачити у мальованій історії «Голодний Дух» ( перегляд відео)

Обговорення із дітьми:

Про які події згадує героїня історії?

Чому дівчинка голодувала? Як причини голоду показані в мальованій історії?

Як дитині вдалося врятуватися?

Чому бабуся згадує події далеких років і плаче?

Картина Катерини Білокур «Квіти за тином» написана у 1935 р. Як ви думаєте, за три роки люди могли забути, що їм довелося пережити у 1932–1933 р.?

V. І на згадку про ці страшні події ми запалюємо свічку пам’яті. (запалюємо свічку, хвилина мовчання)

VІ.  Завдання

• Складання асоціативного куща «Голодомор»

 

 

                                                              БІЛЬ

 

                    СЛЬОЗИ                                                          СТРАХ

 

                        ГОРЕ                  ГОЛОДОМОР              ХОЛОД

                                                      

 

                            ГОЛОД                                      ХЛІБ

                                  УКРАЇНА                        «ЗАКОН 5

                                                                            КОЛОСКІВ»

 

• Складання прислів’я

Хліб –                                     і любов гине.

Де хліб і вода,                       без капусти – не борщ.

Без хліба – не обід,               там нема голода.

Без хліба                                 усьому голова.

VІІ.  Виготовлення пам’ятного знаку

Застосовування технологічної змістової лінії

• Виготовлення пам’ятного знаку – незабудки ( діти утворюють пеано на карті України)
• Виготовлення свічки, колосків

VІІІ. Підсумок уроку

«Життя — цінність, забирати життя — злочин. Наші теперішні негаразди порівняно з тим, що довелося пережити нашим предкам, — можна здолати, і варто радіти життю.»