Голодомор і Красноградщина

Про матеріал
Голодомор 1932-1933 рр. – найтрагічніша сторінка в історії як українського народу, так і людства вцілому. Тоталітарний комуністичний режим вдався до жахливої зброї масового знищення, якою виявився терор голодом. Упродовж двох років українське село було зоною, де діяла безжальна карально-репресивна система. Результатом цих дій стали катастрофічні втрати сільського населення, ганебні для людини явища канібалізму та трупоїдства, фізичне покріпачення великих груп людей.
Зміст слайдів
Номер слайду 1

ГОЛОДОМОР І КРАСНОГРАДЩИНА 1. Здійснення колективізації у Красноградському районі. Голодомор 1932-1933 рр. 2. Книга Пам’яті. Історії з життя простих людей, які пережили Голодомор.

Номер слайду 2

Здійснення колективізації у Красноградському районі. Колективізація — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів.  Масова колективізація у Красноградському районі почалася в 1929 р. 77 колгоспів, утворених у 1930 р., об’єднували 3539 господарств, що становило 33,4% від загальної кількості господарств району. Як і по всій країні, у нашому районі колективізація проходила дуже складно. Найбільший опір колективізації чинили заможні селяни, яких називали куркулями.

Номер слайду 3

Здійснення колективізації у Красноградському районі. До них були застосовані суворі міри покарання: їх майно забирали, а самих селян разом з їх сім`ями виганяли із своїх осель і відправляли на Північ у табори. Звісно, селяни протестували проти такого насилля. Великих повстань на території краю не було. Але дуже частими були випадки нападів та вбивств активістів розселянювання. Актив колгоспників у Сахновщині виймають хліб з куркульської ями. 1931 р.

Номер слайду 4

Здійснення колективізації у Красноградському районі. У 1930 році загинув учасник «розкуркулення» селян голова колгоспу ім. Крупської (с. Піщанка) Д.В. Золотухін. Був убитий рахівник колгоспу „Красный партизан” (с. Піщанка), активний сількор районной газети «Соціалістична перебудова» М.А. Абакумов. 1 червня 1932 року був тяжко поранений пострілом у вікно під час зборів голова Кирилівської сільради С.Г. Пономар; помер 14 червня 1932 року. Д.В.Золотухін С.Г Пономар

Номер слайду 5

Здійснення колективізації у Красноградському районі. У тому ж 1932 році підчас примусового вилучення хліба загинув член оперативної групи, уповноважений карного розшуку Красноградського районного відділу міліції Г.Н. Кіяшко. Про всі ці випадки розповідав активний учасник у боротьбі з розкуркуленими в період колективізації райнаглядач Красноградського райвідділу міліції І.М. Коваленко. Посвідчення І.М.Коваленка І.М.Коваленко (праворуч) серед співробітників

Номер слайду 6

Здійснення колективізації у Красноградському районі. Про серйозні помилки і перекручення в ході масової колективізації сільського господарства на Красноградщині говорилося у звіті виконкому районної Ради робітничих, солдатських та червоноармійських депутатів за 1929-1930-і роки: «1-помилка. Порушення принципу добровільності при проведенні колективізації. 2-помилка. Гігантоманія. 3-помилка. Порушення статуту колгоспу про усуспільнення садиб продуктивної худоби та будівель.”

Номер слайду 7

Здійснення колективізації у Красноградському районі. В 1931 р. селяни-середняки почали виходити з колгоспів. Та під тиском зверху темпи колективізації наростали. У села нашого району були направлені комуністи та комсомольці для прискорення темпів колективізації. Вони вели агітаційну роботу серед одноосібників по об`єднанню в колгоспи та здачі хліба державі. Розміри держпоставок продукції колгоспам не визначалися. Вважалося, що вся їхня продукція мала здаватися державі. План здачі хліба та іншої продукції колгоспам встановлювався таким, що після його виконання натрудодні майже нічого не залишалося.

Номер слайду 8

Здійснення колективізації у Красноградському районі. У 1930-1931 рр. держава витиснула із селянського сектора України майже по 400 млн. пудів хліба. Однак з червня по жовтень 1932 р. цей сектор дав тільки 132 млн. пудів, хоча деякі колгоспи навіть спромоглися виконати план по хлібозаготіві, про що повідомляла місцева газета «Соціалістична перебудова» від 27 вересня 1932 р. Фотокопія з газети «Соціалістична перебудова» від 27.09.1932 р.

Номер слайду 9

Здійснення колективізації у Красноградському районі. Під час хлібозаготівель узимку 1931-1932 рр. в багатьох колгоспах викачали навіть продовольче зерно. Тому в першій половині 1932 р. в багатьох районах України спалахнув голод. Однак Сталін продподаток не скасував. До Харкова була направлена хлібозаготівельна комісія під керівництвом В.М.Молотова з надзвичайними повноваженнями. Комісія мала заготовити 129 млн. пудів зерна, тобто майже стільки, скільки вже було заготовлено. Надзвичайна комісія діяла з 30 жовтня 1932 р. по кінець січня 1933 р. Проводячи заготівлю хліба в Україні, голова РНК СРСР В. Молотов приїздив і до Краснограда. Й.В. Сталін

Номер слайду 10

Здійснення колективізації у Красноградському районі. Застосовуючи силу, хліб забирали „під мітлу”. І навіть у таких умовах комісія Молотова не справилася з виконанням хлібозаготівельного плану, хоч вивезла з республіки майже всі наявні запаси. В Україні хліба не лишилося, а селянам треба було ще дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівлі, як і попереднього року, позбавили голодних людей останнього шматка хліба. Поширилися подвірні обшуки з конфіскацією не лише хліба і м`яса, а й будь-яких запасів їжі – сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь тощо. Конфіскація подавалася як покарання за „куркульський саботаж” хлібозаготівель.

Номер слайду 11

Здійснення колективізації у Красноградському районі. У грудні 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У та Раднарком України прийняли постанову про занесення на „чорну дошку” сіл, які „злісно саботують” хлібозаготівлю. По Харківській області на цю дошку було занесено 25 колгоспів. З них лише у трьох за допомогою економічної блокади та репресій на 10 січня 1933 р. вдалося завершити виконання продподатку. Якщо зимові хлібозаготівлі 1931-1932 рр. спричинили великий голод, то результатом тотальної конфіскації їстівних припасів селянства взимку 1932-1933 рр. став страхітливий голодомор.

Номер слайду 12

Голодомор 1932-1933 рр. Смертність від голоду почалася вже в перший місяць діяльності молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Найвищої точки голодомор досяг у літні місяці 1933 р., коли вже з`явилися перші овочі, фрукти, ягоди. Виснажений організм голодуючих не міг опиратися хворобам. Вимирали цілі села. Найбільша смертність була зареєстрована по селам Петрівка, Піщанка та Октябрьське. Вимерле від голоду село. Харківщина.1933 р.

Номер слайду 13

105 96 (січень-серпень) 1123 185 164 142 Смерт-ність 184 131 112 211 222 218 Народжу-ваність 1935 1934 1933 1932 1931 1930 Рік Народжуваність та смертність населення м. Краснограда в 1930-1935рр. Голодомор 1932-1933 рр. Не кращим було становище і в Краснограді. З цього приводу красномовно промовляють дані Красноградського РАГСу.

Номер слайду 14

19 23 25 33 37 185 266 236 170 74 26 29 Смертність 2 9 8 9 8 15 8 11 10 7 11 14 Народжуваність XII XI X IX VIII VII VI V ІV ІІІ ІІ І Мі-сяць Народжуваність та смертність населення м. Краснограда за 1933 р. Голодомор 1932-1933 рр. За даними Красноградського РАГСу у 1933 р. в м. Краснограді народжуваність та смертність населення була такою:

Номер слайду 15

Голодомор 1932-1933 рр. Причини смертності вказувалися такі: 1. Онкологічні захворювання 2. Самовбивства 3. Слабонароджені 4. Травми 5. Простудні захворювання 6. Інфекційні захворювання 7. Хвороби серця 8. По старості 9. Невідомо 10. Розлад живлення

Номер слайду 16

Книга Пам’яті. Діденко Марія Федорівна, 1925 р. н., в той час жителька с. Березівка Красноградського району Харківської області „Коли почали створювати колгоспи, почали усе людське господарство уганяти в колгосп (худобу, увесь робочий реманент, косарки, молотарки), забирали весь хліб, всі продукти, які залишалися у людей. Лазили у печах, у горщиках, виливали борщ, кашу, щоб люди йшли в колгосп. Багато людей почало вимирати по дорогах, під заборами, по хатах, а за ними їздила стража, збирала і вивозила в одну здорову яму – могильник. Хто залишався живий, особливо діти, весною ходили по полях, збирали гнилу картоплю, буряк і цим годувалися. Ліпили з лободи, кінського щавлю маторженички – млинчики і їх їли. Ходили по пустирях, по лісах, їли калачики, гороб’ячий квасець, козельки і всяку траву. В школу діти не ходили, а ходили на поля полоти пар – поорану землю. Виривали бур’ян, збирали суволоч, а як сіяли буряки – давали кожному пляшечку з маясом – патокою. Збирали жуків-довгоносиків, на озимих полях збирали совку і тому, хто назбирає повну пляшечку, давали в добавку 100 грамів хлібця – яшнього або житнього”.

Номер слайду 17

Книга Пам’яті. Яременко Наталія Стефанівна, 1923 р. н., на той час жителька с. Мала-Бузова Шишатського району Полтавської області „Коли запаси їжі остаточно були вичерпані, люди їли все, що потрапляло до рук: мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних черв’яків. Кістки, що залишалися після них, мололи на борошно. Коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки. Вживали все, що було: кульбабу, реп’яхи, щирицю, кропиву. Із лободи варили суп. Люди пухли. Першими від голоду вмирали чоловіки, пізніше діти, а останніми – жінки. Щоранку біля хат ходив десятник, питав, чи є мертві. Трупи складали на підводи, на кладовищі їх складали на одну кучу. Було, що й живих кидали до купи”. Голодомор. Харків. 1933 р.

Номер слайду 18

Книга Пам’яті. Зінченко Ніна Захарівна, 1912 р. н., на той час жителька м. Краснограда Харківської області „Коли мені було 6 років, я залишилася круглою сиротою. В мене ще було четверо братів та три сестри. З с. Олянівки, де ми тоді проживали, я пішла в Красноград у найми в єврейську сім’ю. Там я гляділа маленьких дітей і ходила на базар. Коли почався голодомор, мені було вже 20 років. Тоді в людей не було чого їсти, тому вони їли все, що потрапляло їм під руку. Діти, можна сказати, „паслися”: вони їли траву, листя, корінці. Кожного ранку до хати приходив чоловік або група чоловіків, які перевіряли кожну шпаринку у хаті, чи не захований там якийсь кусень хліба, жменька зерна. Якщо щось знаходили, одразу забирали, а люди залишалися без нічого. Страшний то був час. Люди їли котів, собак, деякі матері божеволіли та їли своїх діточок. Пам’ятаю сім’ю з чотирьох чоловік, які пішли до лісу, назбирали мухоморів і з’їли їх. Всі четверо померли. Ті, хто вижили, зобов’язані теперішнім життям природі і всьому, що з нею пов’язано.В той час смертність була такою великою, що виривали одну яму і кидали туди десятки людей. Їх не могли поховати і вшанувати нормально”. Масове поховання жертв Голодомору. Харківщина. 1933 р.

Номер слайду 19

Книга Пам’яті. Шевчук Марія Петрівна. 1926 р. н., на той час жителька с. Цибулі Моностарищанського району Вінницької області „В нашій сім’ї було вісім чоловік: мати, батько, дідусь, бабуся і четверо дітей. На хліб заробляли по різному. Мама з тіткою ходили збирати буряки і за це їх годували баландою, в якій не було картоплі. Я зі своїми братами і сестрами ходили збирати з сіткою шкідників на полях. За роботу нам давали скибку хліба і це було великою радістю. Варили лободу, збирали зерна акації, сушили, а потім з них робили млинці. Також збирали мерзлу картоплю, їли картоплиння. Страшні картини були на вулиці. Люди пухли з голоду, помирали прямо на дорозі. Пам’ятаю, як біля дороги лежала зовсім маленька дівчинка. Сусідка, пожалівши її, винесла шматочок хліба, але дівчинка навіть не змогла підвести руки, щоб взяти хліб. Померлих ховали так: копали велику яму, закидали тілами, а потім засипали. В цей голодомор я втратила бабусю, дідуся і тітку”.

Номер слайду 20

Книга Пам’яті. Скиба Митрофан Якович, 1916-2000, на той час житель м. Краснограда, свідчить правнук Коваленко Дмитро, 14 років „Коли прадіду виповнилося 17 років, він поїхав до міста Харкова на навчання. Це був саме 1933 р. Його разом з іншими студентами відправили до села збирати буряки. Коли вони в’їхали до села, стояла тиша, людей на вулиці не було. Як потім прадід дізнався, що майже половина села вже вимерло. В той день, коли вони приїхали до колгоспу, для студентів влаштували „гостинну вечерю”: для них зварили затірку. Прямо на вулиці були поставлені столи, накриті до вечері. Коли вони сіли вечеряти, до них почали сходитися голодні діти і навіть дорослі. Вони почали просити хліба і затірки. Студенти, вражені страшним виглядом голодних дітей, почали давати їм шматки хліба та звареної затірки. Діти та дорослі селяни з жадобою накинулися на їжу, а потім з криком і плачем почали падати на землю і корчитися від болю. На другий день студенти пішли по селу. Бачать – їде назустріч підвода з трупами внавалку. Ця підвода під’їздить до кожної хати і чоловік запитує, чи є мертві. Коли є, то кілька чоловік виносять трупи і кладуть на підводу. Віз рушає далі. Копати ями на кладовищі знесилені селяни були неспроможні. Тому підвода під’їздить до льоху коло одної з хат, трупи скидають до нього і засипають. Ніхто не плаче і не голосить. На обличчях селян цілковита байдужість. Але на студентів та мого прадіда все це справило страшне гнітюче враження”.

Номер слайду 21

Книга Пам’яті. Павелко Поліна Дем’янівна, 1904-2004, на той час жителька м. Краснограда Харківської області, свідчить правнучка Ханова Марина, 13 років „Моя прабабуся народилася в сім’ї службовця, в якій було 11 дітей: 10 хлопчиків і одна вона – дівчинка. Коли їй виповнилося 8 років, її маму заарештували за те, що вона допомагала більшовикам, і розстріляли. Після загибелі мами готувати для всієї сім’ї випало моїй прабабусі. Батько був дуже суворий, за найменшу провину карав. В 1932 р. він працював столяром і йому за працю давали торбочку борошна. На той час діти вже розлізлися межі людьми, і батько жив сам. Тоді він пустив до своєї оселі квартиранта, який зарубав його за це борошно. У 1933 р. прабабуся закінчила полтавські 2-місячні курси віспощеплення. І послали її на село робити щеплення. Село зустріло її мертвою тишею. Люди ходили пухкі від голоду, деякі лежали під тинами конали. Ні собак, ні кішок – все було з’їдене. Зайшла у першу хатинку, чує, що щось стукає у сінях. Погукала. Виглянула дівчинка. Прабабуся запитала: - Що ти тут робиш? - Мама померла, вирила ямку у сінях, хороню. Пішла далі і зайшла в крайню хатинку. Погукала. Із сараю виглянув чоловік і поманив її до себе рукою. Прабабуся підійшла і в глибині сараю побачила діжу, з якої стирчала людська рука. Де взялися сили? Як вона бігла... Полем, через пшеницю, упала, розсипала ліки... А він наздоганяє. Тільки коли він впав, прабабусі вдалося втекти. Прабабуся прожила 100 років і 4 дні”.

Номер слайду 22

Книга Пам’яті. Толста Євдокія Петрівна, 1916-1999, на той час жителька с. Піщанка Красноградського району Харківської області, свідчить правнук Остапенко Дмитро, 14 років „У прабабусі була велика сім’я: тато, мама, чотири брати і вона. Її тато мав велике господарство: коней, корів, плуги, сівалку, молотарку і багато землі. В 1933 р. їх розкуркулили. Тата заарештували. Його повезли в Полтавську тюрму, де він і загинув. А в них відібрали все, навіть соління з погреба витягли і вилили на сміття. Прабабусю відправили працювати на кагати в селище Валки. А вдома від голоду загинули мама і два брати. Ще один брат десь служив і про його долю прабабуся довго нічого не знала. А самий менший братик голодний прийшов у Валки до неї. Вона його нагодувала і хотіла залишити до ранку в себе в гуртожитку, але комендант його вигнав. Це було ранньою весною. Брат в пітьмі потрапив у глибокий рівчак, з якого не зміг вилізти і до ранку помер. Так вона залишилася сама. І тільки через багато років прабабуся дізналася, що брат, той що служив, залишився живим, вони зустрілися. Моя прабабуся вийшла заміж за мого прадіда Толстого Павла Трохимовича. Я застав свою прабабусю. Вона мене колисала, а вже коли я став більшим, розповідала мені казки і малювала чудові малюнки”.

Номер слайду 23

Книга Пам’яті. Світова історія знає чимало жахливих масових злочинів. Але рідко який за своїми масштабами й садизмом може зрівнятися з тим, який було скоєно в 1932-1933 роках. Скільки загинуло українців у цей голодомор ніхто точно не знає. А тому наш найсвятіший обов’язок – зберегти пам’ять про всіх безневинно закатованих, пам’ять про живих і ненароджених. Голод 1933 року, при всій його неймовірній трагічності, мусить бути використаним сьогодні нащадками загиблих, як оздоровлюючий чинник для людства, його світорозуміння, плекання людяності.

Номер слайду 24

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ !

ppt
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 10 клас (Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г.)
Додано
26 березня 2019
Переглядів
156
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку