Розробка екскурсійного маршруту "Село Чернещина у роки Другої світової війни"

Екскурсія  «Село Чернещина у роки Другої Світової війни»

Колективна робота вихованців гуртка «Історичне краєзнавство»

 Історія складена шляхом документації усних спогадів очевидців, фронтовиків, працівників тилу, людей, що проживали на окупованій території – мешканців населених пунктів, де проживають учасники Акції.

Історична пам’ять та національна свідомість є чистим джерелом духовності і культури народу. Головним завданням юних пошуковців стало дослідження та висвітлення нерозкритих сторінок, пов’язаних з прагненням народу України до волі та незалежності, вивчення трагедії Голодомору та сталінських репресій в своєму краї, встановлення забутих чи прихованих фактів історії. Особливо це стосується періоду Другої світової війни та національно-визвольного руху в Україні.

Жодна держава не втратила стільки людей у Другій світовій війні, скільки Україна. Сім мільйонів українців загинуло в тій страшній битві народів. Навіть втрати Німеччини були меншими на півмільйона чоловік. Українці героїчно боролись з німецькими, угорськими, румунськими окупантами в радянському війську та партизанських загонах.

Все менше залишається учасників і свідків тих кривавих подій. Ми поспішаємо зустрітися з ними, відтворити маловідомі і невідомі факти нашої історії, місця боїв, імена їх учасників, місцезнаходження поховань наших дідів і прадідів, що боролись за рідну землю, знайти та зберегти для наступних поколінь усі, хай найменші, документальні свідчення тих подій.

Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам'ять тих літ. Вона живе спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних і переможних боїв, пильно  дивиться на нас у залах музеїв, із сторінок книг: її мужню і величну надійно оберігає народ, передаючи, як святиню у спадщину поколінням.  Напад  фашистських  загарбників  не  обійшов  стороною  й  наше  село.  Чернещина   перебувала  під  окупантами  з 19  вересня  1941  року  по  19  вересня  1943  року. Давно  відгриміли  останні  залпи  гармат,  зарубцювались  рани  на  українській  землі,  та  роками  не  стерти  в  народній  пам’яті  подвиги  героїв. 581 мешканець села зі зброєю в руках відстоював незалежніть своєї Батьківщини від німецько-фашистських загарбників. 395  воїнів  не  повернулося  з  кровопролитних  боїв,  загинули,  виконуючи  свій  святий  обов’язок: захищати  рідну  землю.  Величезна  кількість  цих  воїнів – визволителів,  їхніх  могил  розкидана  по  всій  території  України.                           

У центрі села знаходиться братська могила і пам׳ятник Невідомому солдату. Ми знаходимось з вами у центрі села Чернещина біля пам’ятника Невідомому солдату. Вперше монумент було встановлено у 1952 році був  у вигляді матері, перед якою стояв на колінях солдат. В 1974 році монумент було оновлено і прийняв він сучасний вигляд.

 Ми бачимо дві стелли, на яких викарбувані імена солдат - чернещан і новоселян, які пали смертю хоробрих на полях Великої вітчизняної війни. Всього 395 чоловік.

 Поряд знаходиться братська могила, де поховані 14 червоноармійців, які підірвалися на мосту через річку Орчик. Міст було заміновано фашистами у 1943 році, яких виганяла Червона Армія за межі України.

 Розуміючи безвихідність свого становища фашисти прагнули завдати я більше шкоди людям та народному господарству СРСР.  Тому вони мінували споруди, мости, місцевість, палили хати, забирали  у людей все майно, худобу. Якщо піднятися на сучасний міст через річку Орчик ми зможемо побачити те місце. Влітку коли води в річці мало, можна побачити сваї старого мосту.

За спогадами односельчан фашисти вступали в село у 1943 році із Зачепилівки, Новоселівки. Залишали село по вулиці Садовій, імені Перемоги, Полтавський шлях. Саме на цих вулицях була спалена велика кількість хат. Німці забирали худобу і гнали її із собою, щоб було що їсти. Але з невідомих причин велика кількість худоби була розстріляна поблизу села Розумівка, що за 12 кілометрів від Чернещини. Щоб зберегти свою худобу, люди мітили її і випускали у ліс, у степ. А потім люди знаходили свою худобу, яка вижила якимсь дивом.

Село Чернещина надзвичайно мальовниче. З  гори, відкривається чудовий краєвид. Північно-західна частина села прилягає до Полтавської області, яка вкрита лісами. Перед лісом ми бачимо великі за площею луки. А на луках голубі плями водоймищ. То не що інше, як воронки, що утворилися внаслідок вибухів бомб. Згодом з дна воронок почали бити джерела, вони заповнилися водою, і утворилися озерця, які в народі називають «бурчаки».

 Величезна воронка знаходиться по ліву сторону на горі, де нині росте шовковиця.

І всі: і дорослі, і діти знають у Чернещині, що ці воронки – це шрами, які залишила на нашій землі війна.

Люди дуже боялися фашистів, особливо вони були люті, коли відступали. Тому люди кидали все і тікали із села. Сховищем слугував климівський ліс, де люди рили окопи і там переховувалися. Окопи і землянки люди звели в яру під назвою Ложниця. В самому своєму початку Ложниця нагадує глибоке урвище, вкрите очеретом, заростями дерези. На дні яру били чисті джерела, вода потічком стікала через село у річку. Навесні вода топила дорогу, зносила місточки, а влітку це був невеликий потічок, в якому купалися качки та гуси, пили воду корови. Так от, саме там, в непролазних хащах дерези, очерету, під покривом акацій люди побудували землянки і переховувалися від фашистів у 1943 році.

Якщо з гори  поглянути праворуч, то перед нами відкривається краєвид руновщинського лісу. Саме там, знаходився склад боєприпасів німецької армії. Такий самий склад знаходився у селі Новоселівка, на вулиці Рощанській, де нині проживає Верета Олександра Іванівна, Федюшко Рита Іванівна, Веклич Світлана вікторівна (учителі) та інші. На городах у цих людей виорювали неодноразово міни і снаряди, безліч патронів і гільз.

Коли в’їзжаєте у Чернещину  з руновщинської сторони, ви неодмінно звернете увагу на могилку обсаджену бузком та обнесену оградкою,

там поховані підлітки 12-14 років (Мандибула І.Г, Лисяк Г.О., Веклич М.І.). Які підірвалися на снарядах у 1944 році. 

Післявоєнний час…. На вигоні, перед рядом хат, штабелями були складені снаряди. Снаряд, якщо його розібрати, мав у собі порох, насипаний у  своєрідний мішечок, видовженої форми із цупкої тканини.

Підлітки розбирали снаряди, витрушували порох, а собі брали «мішечки», які називали «чулки», адже після війни у людей не було нічого ні одягти, ні взути. Снаряди  зірвалися. З якоїсь  причини відбувся потужний вибух.

 Своєю вибуховою частиною снаряди були складені до степу, тому розшматовані тіла дітей шукали люди по горі, по полях. Все, що знайшли поховали в одній домовині. На тому самому вигоні. Це страшне лихо накрило  все наше село… Прикро, але такі випадки у Чернещині були непоодинокі. Снаряд зірвався у руках 11 річного хлопчика Іванка, брата Лисогір Анастасії Тимофіївни 1930 року народження. ЇЇ було покалічено, але вона залишилися жива, а хлопчик загинув.  Гірке відлуння війни було продовженням трагедії нашого народу, про яку ми повинні пам’ятати.

Вчителі Чернещинської школи  у горнилі подій Другої світової війни.

Список Ветеранів Великої Вітчизняної війни-учителів:

Педько Григорій Никифорович(старший піонервожатий) –загинув на фронті

Артеменко Тетяна Олександрівна (завуч, учитель географії) –учасник бойових дій

Войко Петро Дем'янович (директор школи)- учасник бойових дій

Педько Іван Климович (учитель математики)-учасник бойових дій

Касьяненко Микола Михайлович(учитель математики)- учасник бойових дій

Вільний Петро Панасович (директор школи)- учасник бойових дій

Вчителями Чернещинської семирічки були Білик Петро Дмитрович, Оверко Дарія Микитівна, Гончаренко Микола Васильович, Перерва Прокіп Якович, Артеменко Тетяна Олександрівна. Після  Великої Вітчизняної війни вони не повернулися  в  Чернещинську школу, крім Артеменко Т.О., яка до1978 року працювала завучем Чернещинської восьмирічки і читала географію.

    Першим із педагогічного колективу  пішов на фронт старший піонервожатий школи Педько Григорій Никифорович, працював у школі 1937 – 1941 роки, він загинув на фронті.

 В 1945 році в нашій школі почав свою трудову діяльність Педько Іван Климович. Він працював вчителем математики. Це був одним із тих небагатьох людей, які пройшли всю війну. На початок війни  він служив в лавах Червоної Армії у Львівській області, за 6 кілометрів від кордону із Польщею.

 З великою повагою люди нашого села згадують про подружжя вчителів Войко Петра Дем”яновича та Таран Тетяну Іванівну. „Після війни було дуже тяжке життя: не було підручників, книг, паперу, зошитів. Писали на клаптиках паперу, газетах….”- пригадувала Тетяна Іванівна.

                 Лисяк Петро Нестерович  - 10.07.1927р.н.,с. Новоселівка

Все далі  в часі віддаляються від нас події Великої вітчизняної війни, але ми збережемо назавжди у своєму серці пам'ять про героїзм нашого народу, і дітям своїм розкажемо про подвиг нашого народу у боротьбі із фашизмом.

« Ми будем вічно пам’ятати,

І Вам забути не дамо!»