Голос - що звучить крізь віки. До Дня народження Лесі Українки

                                                               Матеріал зібрала вихователь              

                                                                                                   Чинадіївського дитбудинку

                                                                                                    Бубряк Т. І.

 

 

             «ГОЛОС  - ЩО ЗВУЧИТЬ КРІЗЬ ВІКИ»

 

 

 

Бесіда: «До дня народження Лесі  Українки»

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки,

            виховувати любов до українського поетичного слова, до

            Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

 

Оформлення: портрет Лесі Українки, виставка книг до творів поетеси,

                         малюнки, свічка, вишиті рушники.

 

                                                    Хід бесіди.

 

1. Організаційний момент.

 

Діти , сьогодні ми зібралися з вами щоб поговорити про творчість великої поетеси Лесі Українки. Ви напевно вже багато чули про неї вивчали вірші та сьогодні ми більш ширше торкнемося її життєвого шляху та творчості. Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії, глибоку любов до рідної землі, неньки України. Отже ми починаємо.

 

2. Вступне слово вихователя.

 

«Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, - писав Максим Рильський, - то найвідповідніше слово було б – боротьба». З’явившись на рубежі двох століть і двох епох, ця творчість стала однією з вершин української літератури . Ім’я поетеси овіяне всенародною Любов’ю. Це була людина виняткової мужності духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці.

Сьогодні ми проведемо бесіду «Вічний живий голос».

 

 

 

 

Епіграфом є такі рядки:

 

    Це талант на скрізь мужній, хоч не позбавлений

    Жіночої грації і ніжності…

    Її поезія-то огнисте оскарження того гніту сваволі,

    Під яким стогне Україна.  І.Я. Франко.

 

3. Основна частина.

 

1. Біографія Лесі Українки.

 

 Вихователь: Діти, запрошую вас у царство мудрого й красивого, правдивого

 і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова.

 Поезія-це вогник, схожий на полум’я  свічки, що запалює душу людини

( запалюють свічку).

 

Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

 

( Звучить музика.)

 

За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871р, народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати-письменниця Олена Пчілка, батько-юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.

 

Ведучий: Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки. Учителями її були мати,  батько, а також книги і життя.

Ларисина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж російськомовної  шкільної науки.

 

Вихователь: Леся розказує про свої дитячі роки:  Жодних шкіл не закінчила і взагалі систематично вчилася до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себто вчилась того , що мені подобалось, а читала все , без жодної заборони.

У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги «Кобзар»                 Т. Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х. Андерсена.

У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю . Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».

 

Читець. Ні долі , ні волі у мене нема,

              Зосталася тільки надія одна:

              Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

              Поглянуть іще раз на рідну країну,

 

             Поглянути ще раз на синій Дніпро,

             Там жити чи вмерти, мені все одно,

             Поглянуть іще раз на степ, могилки,

             Востаннє згадати палкії гадки…

             Ні долі, ні волі у мене нема,

              Зосталася тільки надія одна…

 

Ведучий: З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.

 

Вихователь.  Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною. «Як Леся грала, - згадувала сестра, - то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики».

 

(Гра на фортепіано, догравши п’єсу дівчинка говорить до нього).

 

                Мій давній друже! Мушу я з тобою

                Розстатися надовго… Жаль мені!

                З тобою звикла я ділитися журбою,

                Вповідувать думки веселі та сумні.

                                                           ( «До мого фортепіано»)

 

Вихователь. Що ж змусило авторку цих рядків розставатися з «давнім другом»? – Хвороба.

Зі слів сестри Ольги Косач: «Леся дуже любила бути на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася . Скоро по тому у неї почала боліти нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю». Відтоді, писала вона, розпочалася її «30 – літня війна» з хворобою. Терпіла муки – болісні лікувальні процедури, операції, милиці, протез, ліжковий режим. Серйозні заняття музикою, звісно, стали неможливими.

 

 

                                       Хто вам сказав ,що я слабка,

                                       Що я корюся долі ?

                                       Хіба тремтить моя рука,

                                       Чи пісня й думка кволі ?

                                       Ви чули , раз я завела

                                       Жалі та голосіння,

                                       То ж була буря весняна

                                       А не сльота осіння.

                                       А восени…

                                       Яка журба,

                                       Чи хто цвіте, чи в’яне,

                                       Тоді й плакучая верба

                                       Злото-багряна стане.

                                       Коли ж суворая зима

                                       Покриє барви й квіти

                                       На гробі їх вона сама

                                       Розсипле самоцвіти.

 

  2. Творчість Лесі Українки.

 

Ведучий:Кажуть, що талановита  людина талановита в усьому, тож Лесині «думки веселі і сумні» знайшли інший не менш достойний, вихід – поезію.

Тут її дар розквіт і пишно плодоносив – за життя Лесі Українки вийшли оригінальні збірки поетичних творів « На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», та інші.

Вихователь: Послухайте вірші із збірки думи і мрії.

 

                                      «Давня весна».

 

                        Була весна весела, щедра, мила,

                        Промінням грала, сипала квітки,

                        Вона летіла хутко, мов стокрила,

                        За нею вслід співучії пташки!

 

                                                      Все ожило , усе загомоніло

                                                      Зелений шум, веселая луна!

                                                      Співало все, сміялось і бриніло,

                                                      А я лежала хвора і самотна

 

                        Я думала: «Весна для всіх настала,

                        Дарунки всім несе вона, ясна

                        Для мене тільки дару не придбала,

                        Мене забула радісна весна».

 

                                                      Ні, не забула! У вікно до мене

                                                      Заглянули від яблуні гілки,

                                                      Замиготіло листячко зелене,

                                                      Посипались білесенькі квітки.

 

                        Прилинув вітер і в тісній хатині

                        Він про весняну волю заспівав,

                        А з ним прилинули пісні пташині,

                        І любий гай свій відгук  з ним прислав.

 

                                                      Моя душа ніколи не забуде

                                                      Того дарунку, що весна дала;

                                                      Весни такої не булу й не буде,

                                                      Як та була, що за вікном цвіла.                                

 

                                          «Як дитиною, бувало…»

                        Як дитиною бувало,

                        Упаду собі на лихо,

                        То хоч в серце біль доходив,

                        Я собі вставала тихо.

 

                                                      «Що болить мене питали?»

                                                      Але я не признавалась

                                                      Я була малою горда,

                                                      Щоб не плакать, я сміялась.

 

                        А тепер коли для мене

                        Жартом злим кінчиться драма

                        І от – от зірватись має

                        Гостра, злобна епіграма,

 

                                                      Безпощадній зброї сміху

                                                      Я боюся піддаватись,

                                                      І, забувши давню гордість,

                                                      Плачу я, щоб не сміятись.

 

Ведучий: Минав час. Коли дівчинці було тринадцять років мати порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка.

Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.

Вихователь: Лесина хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. То ж  Леся багато подорожувала, про те чужі країни , їхні небачені красоти і дива, не затьмарили головного чуття – любові до рідної землі. Та подорожуючи з’являлись нові збірки поетичних циклів: « Подорож до моря», «Кримські спогади», «Кримські відгуки», «Весна в Єгипті», «З подорожньої книжки». Послухайте поезію написану поетесою від враження побаченого моря, коли вона його вперше побачила то була приголомшена.

 

                 Тиша в морі… ледве – ледве

                  Колихає море хвилі,

                  Не колишуться од вітру

                  На човнах вітрила білі.

                  З тихим плескотом на берег

                  Рине хвилечка перлиста,

                  Править хтось малим човенцем,

                  В’ється стежка золотиста.

 

Ведучий. Не дивлячись на тяжку долю, Леся прагнула активної участі у громадському житті. Проявляла інтерес до різних галузей знань, знала багато мов, робила численні переклади, вивчала історію свого народу, її дивувало, що такий народ, як українці, з багатющою історією, культурою, не має свого державного об’єднання , змушений перебувати в залежності від Росії.    Леся Українка служила своєму народові огнистим словом, яке рвалося з глибини самого серця.

 

                  Сім струн я торкаю, струна по струні,

                  Нехай мої струни лунають,

                  Нехай мої співи літають

                  По рідній коханій моїй стороні.

                  І може, де кобза знайдеться,

                  Що гучно на струни озветься,

                  На струни, на співи мої негучні.

 

Вихователь. Доля відміряла Лесі Українці всього – на - всього 42 роки. Це були насичені, яскраві, повноцінні роки: творила, працювала як науковець, перекладач, літературний критик, публіцист, зрештою кохала, вийшла заміж –її чоловіком був музикознавець – фольклорист Климент Квітка.

 Якось Леся Українка, сказала: «…Вже , видко, мені на роду написано бути такою далекою царівною, пожила в Азії, поживу ще й в Африці, а там… Отак все посуватимусь далі та далі – та й зникну, обернуся в легенду… Хіба ж се негарно?» Ці слова видаються пророцтвом – пророцтвом, що збулося…          1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі перестало битися її серце. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

Донька Прометея, як прозвали її, несла вона вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як шана наша пам’яті її великій.

 

     3.    Інсценізація уривку із драматичного твору Лесі Українки

                                      «Лісова пісні».

 

Виходить Лукаш із сопілкою. Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

 

Мавка. Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш. Та що ти дівчино? Чи я розбійник?

              Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка. Не точи ! Се кров її.

             Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш. Березу ти сестрою називаєш?

             Хто ж ти така?

Мавка. Я – Мавка лісова.

Лукаш. (не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

              А, от ти хто! Я від старих людей

              Про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка. А бачити хотів?

Лукаш. Чому ж би ні? Що ж, ти зовсім така,

              Як дівчина… ба ні, хутчій як панна,

              Бо й руки білі, і сама тоненька,

              І якось так убрана не по – наськи…

              А чом же в тебе очі не зелені?

                        (Придивляється)

              Та ні, тепер зелені… а були,

               Як небо, сині… О! Тепер вже сиві,

              Як тая хмара… ні, здається чорні

              Чи, може, карі… ти таки дивна!

Мавка. (усміхаючись) Чи гарна ж я тобі?

Лукаш. (соромлячись) Хіба я знаю?

Мавка. (сміючись) А хто знає?

Лукаш.(зовсім засоромлений) Ет, таке питаєш!..

Мавка.(щиро дивуючись) Чому ж сього не можна запитати?

             Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?»

           А ясень їй киває верховітті: «Найкраща в світі!»

Лукаш. А я й не знав, що в них така розмова.

             Я думав – дерево німе, та й годі.

Мавка. Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш. Чи то ти все отак сидиш у лісі?

Мавка. Я зроду не виходила ще з нього.

Лукаш. А ти давно живеш на світі?

Мавка. Справді, ніколи я не думала про те… (Задумалася).

             Мені здається, що жила завжди…

Лукаш. І все така була, як от тепер?

Мавка. Здається все така…

Лукаш. А хто ж твій рід?

              Чи ти його зовсім не маєш?

Мавка. Маю. Є Лісовик, я зву його «Дідусю»,

             А він мене – «дитинко» або «доню».

Лукаш. То хто ж він – дід чи батько?

Мавка. Я не знаю . Хіба не все одно?

Лукаш. (сміється) Ну та й чудні ви отут у лісі! Хто ж тобі тут мати,

              Чи баба, чи вже як у вас зовуть?

Мавка. Мені здається часом, що верба ота стара,

             Сухенька, то – матуся.

             Вона мене на зиму прийняла

             І порохном м’якеньким устелила

             Для мене ложе.

Лукаш. Там ти й зимувала?

              А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка. Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?

             Спить озеро, спить ліс і очерет.

             Верба рипіла все: «Засни, засни…»

             І снилися мені все білі сни:

             На сріблі сяяли ясні самоцвіти,

             Стелилися незнані трави , квіти,

             Блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі

             Спадали з неба – білі, непрозорі

             І клалися в намети… Біло, чисто

             Попід наметами. Ясне намисто

             З кришталю грає і ряхтить усюди…

             Я спала. Дихали так вільно груди.

             По білих снах рожевії гадки

             Легенькі гаптували мережки,

             І мрії ткались злото – блакитні,

             Спокійні, тихі, не такі, як літні…

Лукаш. (заслухавшись). Як ти говориш…

Мавка. Чи тобі так добре?

              Твоя сопілка має кращу мову.

               Заграй мені, а я поколишуся…

 

Підсумок.

 

Діти! Якщо вас зацікавила творчість видатної поетеси ,її твори ви маєте можливість відвідати нашу бібліотеку , і наодинці пройтися життєвим шляхом Лесі Українки, або прочитати  твори, з яких долинуть до вас її слова.

На цьому наша бесіда закінчується.