Гомеостаз. Кров. Лімфа. Внутрішнє середовище організму.

Внутрішнє середовище організму. Поняття про гомеостаз. Кров, її склад та функції. Лімфа.

Внутрішнє середовище організму = кров + лімфа + тканинна рідина Які функції має внутрішнє середовище організму? 1. Обмін речовин 2. Підтримка гомеостазу Гомеостаз — це відносна сталість складу та властивостей внутрішнього середовища організму.

Кров — це рідка сполучна тканина, що складається з плазми та формених елементів (клітин) та циркулює замкненою кровоносною системою. Плазма крові — це рідка частина плазми, що складається з води, мінеральних солей (0,9 %), органічних речовин (білки, глюкоза) та неорганічних речовин. Еритроцити Тромбоцити Лейкоцити

Форма. Увігнуті з обох боків диски. Прямокутні пластинки. Неправильна амебоїдна форма. Норма вмісту. Найбільша кількість 3,5-5,5 х 10ˆ12/л. Проміжна кількість 180-320 х 10ˆ9/л. Найменша кількість 4-9 х 10ˆ9/л. Місце утворення. Червоний кістковий мозок. Червоний кістковий мозок Лімфатичні вузли Селезінка. Місце руйнування. Селезінка (до білірубіну)Селезінка, печінка. Селезінка та місця запалення. Тривалість існування120 діб5-8 діб3-8 діб Деякі довічно. ОсобливостіМістять гемоглобін з залізом (Fe2+), що переносить О2 та CO2 Активуються під час пошкодження судин. Здатні до фагоцитозу – захоплюють віруси та бактеріїФункція. Транспорт кисню та вуглекислого газу. Згортання кровіІмунний захист

Оксигемоглобін — розчинна сполука гемоглобіну з киснем. Карбгемоглобін — розчинна сполука гемоглобіну з вуглекислим газом. Карбоксигемоглобін — нерозчинна сполука гемоглобіну з чадним газом.

Тканинна рідина — частина плазми, що внаслідок фільтрації перейшла до тканин. Відповідає за безпосередній обмін речовин між клітиною та капіляром. Лімфа — це рідина внутрішнього середовища, що утворюється внаслідок філь- трації тканинної рідини, містить лімфоцити. Функції в лімфи:дренажна: виводить надлишок води з тканин захисна: очищає кров від чужорідних агентів (віруси, бактерії) відновлює баланс білків та рідини.

Еритроцити або червоні кров’яні тільця – це найчисленніші з формених елементів. Кількість еритроцитів — один з найбільш важливих показників системи крові. Еритроцити містять гемоглобін, що забезпечує їхню головну функцію — транспорт газів (кисню до всіх тканин та органів та вуглекислого газу до легень). Цікаві факти про еритроцити:еритроцити утворюються з клітини - попередника - ретикулоцита після виходу його з кісткового мозку, в крові еритроцити циркулюють близько 120 днів, а потім руйнуються в селезінці та печінці, зрілі еритроцити не мають ядра, але мають своєрідну форму – двоввігнутих дисків, завдяки такому «дизайну» еритроцитів вони здатні «складатись» і проникати у найтонші судини (капіляри) в організміще одна цікава особливість - завдяки антигенним властивостям еритроцитів у людей розрізняють чотири основні групи крові

Підвищення кількості еритроцитів у крові має назву еритроцитоз і зустрічається при таких захворюваннях і станах:еритремія або еритроцитеміягемоглобінопатіїГіпоксія (недостатня кількість кисню в організмі) - може спостерігатися навіть у здорових людей, наприклад, на великій висоті в горах, або ж при захворюваннях дихальної, ендокринної системи, печінки, вадах серця. Зниження рівня еритроцитів у крові спостерігається при гострих крововтратах, анеміях.

 Група крові — це генетично наслідувані ознаки, що не змінюються протягом життя за природних умов, та опис індивідуальних антигенних характеристик еритроцитів, які визначають за допомогою методів ідентифікації специфічних груп вуглеводів і білків, уміщених до мембрани еритроцитів людини або тварини. Група крові також характеризує системи еритроцитарних антигенів, або аглютиногенів (речовин, які організм людини розглядає як чужорідні, потенційно небезпечні, проти яких починає виробляти власні антитіла), які контролюються певними локусами (конкретна ділянка в хромосомі), що містять різну кількість алельних (варіанти послідовності нуклеотидів ДНК у локусі) генів, таких, скажімо, як A, B і 0 у системі AB0. Наявність у людей різних ГК зумовлена генетичними чинниками, які містяться у довгому плечі 9-ї хромосоми.

До початку 20-го століття ніхто й гадки не мав, що кров може бути різною. Переворот у цій області знань зробив австрійський лікар Карл Ландштейнер, який виявив і дослідив три антигени А, В і С. У 1900 році він поставив незвичайний експеримент: взявши кров у себе и п'яти своїх співробітників, відділив сироватку від еритроцитів за допомоги центрифуги й змішав окремі зразки еритроцитів з сироваткою крові різних осіб та власної. Деякі сироватки склеювали еритроцити, а деякі — ні. Залежно від наявності або відсутності цієї реакції (аглютинації) були виявлені групи крові. У спільній роботі з Л. Янським за наявністю або відсутністю аглютінації Ландштейнер розділив усі зразки крові на три групи: А, В і 0. Два роки потому учні Ландштейнера, А. Штурлі и А. Декастелло, відкрили четверту групу крови — АВ. Загальноприйнятим є літерно-цифрове позначення ГК: перша група — 0 (І), друга — А (ІІ), третя — В (ІІІ), четверта — АВ (ІV). У середньоєвропейській популяції за системою AB0 близько 43% людей мають першу групу, 42% — другу, 11% — третю та близько 4% — четверту. ГК за системою АВ0 відрізняють за наявністю антигенів (аглютиногенів) на еритроцитах та антитіл (аглютинінів) у сироватці крові

Для клінічної практики найбільше значення мають дві класифікації ГК людини: система AB0 і резус-система (Rhesus) — внаслідок того, що ці системи володіють найбільшою антигенною силою. При кожному переливанні крові від людини до людини обов’язково враховують сумісність саме за цими двома системами, оскільки в разі переливання людині іншої (несумісної) ГК відбувається аглютинація (склеювання) та гемоліз (руйнування) еритроцитів, що може спричинити смерть.

Відоме цікаве явище наявності у різнояйцевих близнюків (dizygotic twins) двох груп крові одночасно, що має назву «химеризм за групами крові»; це явище зумовлене обміном гемопоетичними клітинами під час внутрішньоутробного розвитку.

У першому періоді, який охоплює тисячоліття, були спроби використовувати кров здорової людини для лікування при різноманітних захворюваннях. Повідомлення про застосування крові для лікування знайдено у пам’ятках Стародавнього Єгипту (2000–3000 рр. до н.е.), у Плінія, Цельса, Гомера та ін. Відкриття Гарвеєм закону кровообігу заклало підґрунтя методики переливання крові, в різних країнах почали проводити дослідження з вливання у вену крові та інших рідин. Вперше здійснив переливання крові ягняти людині Дені в 1667 р. (Франція). Незнання біологічних особливостей крові, законів гемаглютинації призводило в більшості випадків до невдач. З огляду на численні невдачі, у Франції в 1670 р. вийшов наказ, що забороняв переливання крові без згоди Академії наук. Однак це не зупинило дослідників, і вони продовжували пошуки з метою вдосконалення техніки та ефективності методу переливання крові.

Технічно переливання крові проводили безпосередньо із вени у вену за допомогою срібних трубочок, що з’єднували обидві вени. Використовували також і непрямий метод переливання за допомогою шприців. Методика була дуже примітивною, кількість перелитої крові вимірювали за зменшенням маси тіла ягняти. Під час переливання рекомендували негайне припинення його, якщо у хворого з’являлись симптоми збудження, тремтіння, отже тогочасним лікарям була вже відома картина гемолітичного шоку. На початку ХІХ ст. у літературі з’являються описи окремих випадків вдалих переливань крові. Перше переливання крові від людини до людини здійснив Блондель у 1819 р. До 1875 р. було проведено всього 347 гемотрансфузій та 123 гетеротрансфузій. У 1830 р. у російському військово-медичному журналі було опубліковано статтю В. Хотовицького, в якій він стверджував, що переливання крові у багатьох випадках є чи не єдиним засобом порятунку породіль, які втратили під час пологів багато крові. В 1832 р. з успіхом провів гемотрансфузію петербурзький акушер Вольф, який перелив кров породіллі. У 1848 р. вийшла в світ монографія про переливання крові професора Московського університету О. Філомафітського «Трактат про переливання крові як єдиний засіб врятувати згасаюче життя, складений в історичному, фізіологічному і хірургічному відношенні». У своїх експериментах О. Філомафітський близько підійшов до розуміння небезпеки згортання крові під час її переливання.

Служба крові в Україні В нашій країні створена чітка організаційно-штатна структура служби крові, включаючи Інститут гематології та переливання крові, обласні та міські станції переливання крові, відділення переливання крові, кабінети та пункти переливання крові. Інститут гематології і переливання крові та обласні станції переливання крові проводять наукові дослідження в галузі гематології та переливання крові і здійснюють організаційно-методичне керівництво закладами служби крові. Обласні та міські станції переливання крові планують, комплектують донорські кадри, здійснюють медичний контроль, заготівлю крові, одержують із крові компоненти і препарати, розподіляють трансфузійні препарати серед лікувальних закладів, контролюють правильність їх використання. Відділення переливання крові заготовляють свіжу донорську кров, організують та проводять трансфузійну терапію в лікувальному закладі. Такі відділення є в кожній лікарні і клінічних науково-дослідних інститутах, де є 150 і більше ліжок. Кабінети переливання крові є організаційно-методичним центром з трансфузіології в лікувальних закладах, які не мають відділення переливання крові. У багатьох лікарнях кабінети переливання крові реорганізовані у відділення переливання крові. Співробітники відділення переливання крові не займаються безпосередньо заготівлею крові. Їх завданням є: організація трансфузійного забезпечення лікарні, постачання відділень лікарні кров'ю, її компонентами, препаратами крові і кровозамінниками, стандартними сироватками або цоліклонами анти-А та анти-В, консультативна допомога і контроль за проведенням трансфузійної терапії в лікарні. Пункти переливання крові організують на базі великих поліклінік для амбулаторного переливання крові, останнє особливо ефективне у гематологічних хворих. Пунктом переливання крові керує досвідчений лікар-трансфузіолог.