Загальна характеристика сенсорних систем. Око. Вухо

Загальна характеристика сенсорних систем. Око. Вухо

Сенсорні системи — спеціалізовані органи чуття, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього та внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів: зору, слуху, смаку, нюху, дотику та рівноваги.

Починається сенсорна система з рецепторів — чутливих клітин, що сприймають та перетворюють різні види енергії (світлову, хімічну, механічну) на нервові імпульси. По нервових волокнах (провідникових шляхах) через підкіркові центри ці імпульси надходять до нервових центрів кори півкуль, де і відбувається аналіз та синтез збудження і формування відповідної реакції.

Органи чуття є периферичними частинами аналізаторів. Сенсорні системи кодують чотири аспекти стимулу:тип (модальність);інтенсивність;положення;тривалість

Око — орган зору, розміщений в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок:зовнішньої — щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (до неї прикріплюються м'язи, які рухають око);середньої — судинної, яка пронизана густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку;внутрішньої — сітківки, в якій розміщені рецептори ока — палички і колбочки, де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку. 

Вухо — орган слуху, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Людина спроможна визначити напрямок звуку, його висоту, тембр та силу. Зі слухом пов'язане мовне спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа і складається з трьох основних відділів: зовнішнього вуха, середнього та внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій відділ містить звукосприймальний і вестибулярний апарат. Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги забезпечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і напівколових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються. Виникають нервові імпульси, які проходять по нервових шляхах у середніх мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контролю рівноваги положення тіла забезпечується прямоходіння.

Нюх — це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів нервові імпульси передаються у проміжний мозок, потім у лобну долю кори, де відбувається аналіз речовин, що вдихаються.

Смак — це сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика — сосочків, на стінках глотки і м'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і проходження процесу травлення в цілому.

Дотик — це сприйняття форми, розміру, щільності, температури різних предметів. У слизових оболонках шкіри містяться дотикові рецептори. Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальцях та на долонях. Користуючись дотиком, людина може визначити фізичні властивості предметів, такі, як форма, твердість, м'якість, характер поверхні, тепло або холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.

Рогівка - прозора оболонка ока, яка пропускає і заломлює світло. Вона абсолютно не містить кровоносних судин, зате дуже багата нервовими закінченнями і є однією з високочутливих тканин людського організму. Рогівка володіє певною оптичною силою і має середню товщину 500-600 мікрон. Складається з:епітелію, в якому зосереджені всі нервові закінчення. Оновлюється кожні 1-2 дні;бoуменової мембрани (передня прикордонна мембрана);строми – становить близько 90% товщини рогівки і складається з шарів і волокон колагену;задньої прикордонної мембрани (десцеметової оболонки);внутрішнього епітелію – ендотелію, самого внутрішнього шару рогівки, який регулює кількість води в стромі, і від рівня якої залежить прозорість рогівки.

Склера. Непрозора оболонка, що підтримує око. Судинна оболонка. Складається з безлічі дрібних судин, по яких кров постачає око киснем і живильними речовинами. У цій оболонці також виділяють кілька відділів:передній – райдужка (виконує функцію діафрагми). Колір наших очей визначається вмістом пігменту в райдужці, яку видно через рогівку. У центрі райдужної оболонки знаходиться – зіниця. Її розміри змінюються в залежності від освітленості: в темряві вона збільшується, при яскравому світлі – зменшується;середній – циліарне тіло, що виробляє внутрішньоочну рідину, яка циркулює всередині ока, омиваючи і живлячи рогівку, кришталик, склисте тіло. Ця рідина відтікає через спеціальну дренажну систему в кутку передньої камери. У товщі циліарного тіла знаходиться акомодаційний м’яз, який за допомогою зв’язок регулює форму кришталика;задній – хоріоідея (задня частина судинної оболонки – безпосередньо контактує зі сітківкою, забезпечуючи їй необхідне живлення).

Сітківка. Складається з декількох шарів нервових клітин. Саме вона забезпечує нам зір. На сітківці відображаються предмети, які ми бачимо. Інформація про них передається по зоровому нерву в головний мозок. Однак не вся сітківка сприймає зображення однаково: найбільшою зоровою здатністю володіє макула – центральна частина сітківки, де розташоване основна кількість зорових клітин (колбочок).

Передня камера. Знаходиться між рогівкою і райдужкою, а задня камера – між райдужкою і кришталиком. Камери заповнені внутрішньоочної рідиною. Кришталик. Це двоопукла лінза, що володіє оптичною силою до 15-18 діоптрій. Розташовується між райдужкою і склистим тілом, утримується за допомогою цінових зв’язок. Кришталик здатний миттєво «наводити фокус» на предмети різної дальності. Еластичний, але з віком ця властивість зменшується. Як і рогівка, кришталик є частиною складної системи світозаломлюючого апарату ока, в яку також входять: рогівка, волога передньої камери і склисте тіло. Склисте тіло. Має консистенцію желе і відокремлює кришталик від очного дна.

Вухо - орган слуху і рівноваги, в його функції входить сприйняття звукових хвиль і рухів голови. Анатомічно вухо ділиться на три частини: зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Зовнішнє вухо концентрує звукові хвилі, направляє їх у зовнішній слуховий отвір і проводить їх до внутрішніх структур.

У слуховому каналі виробляється вушна сірка - воскоподібний секрет сальних і сірчаних залоз. Вушна сірка служить для захисту шкіри слухового каналу від бактеріальної інфекції і для запобігання потрапляння різних комах за рахунок специфічного запаху. Звукові коливання викликають рух барабанної перетинки (-це мембрана, яка вібрує під дією звуку) і трьох крихітних пов'язаних з нею кісток (середнє вухо).

Три мініатюрні кісточки (найменші кістки в людському тілі) в середньому вусі передають рух від барабанної перетинки до овального вікна. Відповідно до форми, кісточки називаються молоточок, коваделко і стремено. Молоточок своєю рукояткою прикріплений до центру барабанної перетинки за допомогою зв'язок, а його голівка сполучається з коваделком, яке, в свою чергу, прикріплене до стремена. Молоточок міцно фіксований зв'язками і перебуває в постійному контакті з барабанною перетинкою. Коваделко з одного боку з'єднане з молоточком, а з іншого - зі стременем, забезпечуючи тим самим передачу рухів від молоточка до стремена. Крихітні м'язи сприяють передачі звуку, регулюючи рух цих кісточок.

Євстахієва (або слухова) труба з'єднує середнє вухо з носоглоткою. При зміні тиску навколишнього повітря тиск по обидві сторони барабанної перетинки вирівнюється через слухову трубу. Вестибулярна система. Вестибулярна система в нашому вусі - це частина системи підтримки рівноваги тіла. Сенсорні комірки надають інформацію про положення та рух нашої голови.

В щільній кістці внутрішнього вуха знаходяться два надзвичайно чутливих формування: равлик, власне орган слуху, і вставлений в неї перетинчастий лабіринт - одне з джерел нервових сигналів в центральній нервовій системі, завдяки яким підтримується рівновага тіла. У равлику знаходяться тисячі крихітних схожих на волосся комірок, які з'єднані з волокнами слухового нервa. Під дією звукових хвиль комірки равлика виробляють електрохімічні сигнали, які прямують через акустичний нерв до головного мозку. Мозок приймає нервові імпульси і формує звуковий образ. Назва равлика визначається її спірально звивистою формою. Це кістковий канал, який утворює два з половиною витка спіралі і заповнений рідиною. Анатомія равлика вуха дуже складна, деякі ee функції досі недосліджені.

Kортіїв орган складається з ряду чутливих, забезпечених волосками клітин, які покривають базилярну мембрану. Звукові хвилі уловлюються волосовими клітинами і перетворюються в електричні імпульси. Далі ці електричні імпульси передаються по слуховому нерву в головний мозок. Слуховий нерв складається з тисяч найтонших нервових волокон. Кожне волокно починається від певної ділянки равлика й передає певну звукову частоту. Низькочастотні звуки, передаються по волокнам, що виходять з верхівки равлика, а високочастотні - по волокнам, пов'язаним з її основою. Таким чином, функцією внутрішнього вуха є перетворення механічних коливань в електричні, так як мозок може сприймати тільки електричні сигнали.

Захворювання та гігієна органів зору та слуху

При далекозорості, або слабій рефракції, промені світла збираються за сітківкою. При цьому можливе зниження зору. Віддалені, а особливо близькі предмети, можуть бути розпливчастими. Маленьким дітям властива далекозорість, оскільки у них передньозадній діаметр очного яблука вкорочений. У 90% новонароджених дітей спостерігається далекозорість. Як правило, вона з віком компенсується великою силою заломлюючих середовищ ока і не потребує окулярів. Лише при сильній далекозорості дитині виписують окуляри. Прогресування далекозорості є наслідком затримки росту очного яблука. 

Короткозорість (міопія), або сильна рефракція, має протилежну далекозорості особливість: промені світла збираються перед сітківкою. При цьому добра гострота зору можлива лише зблизька, а віддалені предмети розпливчасті. Короткозорість може змінити поведінку і навіть характер дитини: вона швидко втомлюється, близько підносить предмети до очей, жмуриться, ходить з низько опущеною головою, починає горбитися. Крім того, дитина може скаржитись на біль в очах, головний біль, на те, що предмети перед очима розпливаються, двояться. Деякі діти під час розгляду предметів втомлюються і починають косити. Дитину з указаними симптомами потрібно направити до лікаря-офтальмолога. Короткозорість характеризують за величиною (ступенем), яку визначають у діоптріях. Чим більша величина короткозорості, тим гірше дитина бачить вдалину. Міопія до 3 діоптрій вважається слабкою, від 3 до 6 – середньою і більше 6 – високою.

Іноді діти з нормальною гостротою зору низько нахиляються над столом, періодично скаржаться на головний біль у кінці дня. Біль виникає внаслідок втоми м'язів ока при роботі на близькій відстані. Такий стан називається спазмом акомодації. При правильному лікуванні та дотриманні гігієни зору це порушення зору проходить. При недотриманні рекомендацій лікаря може прогресувати і передувати розвитку короткозорості.

Косоокість виникає при неправильній від народження або порушеній протягом життя будові оптичної системи одного або двох очей (далекозорість, короткозорість), а також при порушенні злагодженого руху обох очних яблук. При цьому предмети перед очима починають розпливатися, двоїтися, дитина не бачить їх чіткого зображення. Намагаючись знайти для очей таке положення, при якому всі предмети було б видно чітко, дитина починає косити. Спочатку така косоокість буває під час перевтоми, збудження, а далі вона може посилитись і стати постійною після важкої хвороби або переляку. Гострота зору ока, яке косить, різко знижується, погіршується можливість правильно визначити відстань між предметами, їхні розміри, об'єм, користуватися стереоскопічними приладами. У початковій стадії косоокість можна повністю вилікувати, якщо вчасно її помітити і показати дитину лікарю. Лікування починається з призначення дитині навіть з 1-2 років окулярів. Потрібно також стежити за тим, щоб призначені окуляри діти носили постійно, знімали їх лише під час умивання або перед сном.

Порушення функції кольоровідчуття (дальтонізм). . Недосвідчені працівники дитячих закладів помилки дітей сприймають за неуважність, роблять їм зауваження. Все це може тяжко відобразитись на нервовій системі дитини, вплинути на її подальший розвиток і поведінку. Тому в таких випадках, коли дитина плутає або довго не може засвоїти ті чи інші кольори, її необхідно показати лікарю-спеціалісту, щоб з'ясувати, чи не є це результатом вродженого дефекту зору.

Глухота (сенсоневральна глухота) – таке ураження слухової функції, коли сприйняття мовлення на слух повністю або частково неможливе, незалежно від його гучності, внаслідок переважного ураження звукосприймаючого апарату (органу Корті і нервових шляхів).

Туговухість (кондуктивна глухота) – таке пониження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті мовлення внаслідок переважного ураження звукопровідного апарату (зовнішнього, середнього та частини внутрішнього вуха).

Кон'юнктивіт – це запалення слизової оболонки (кон'юнктиви), яка покриває внутрішню поверхню повік і передню частину очного яблука. Причиною кон'юнктивіту є бактерії, віруси, алергени. Починається він гостро із сльозотечі, світлобоязні, почуття печії та різі в очах, відчуття "піску" в очах. Пізніше спостерігаються гнійні виділення, які можуть склеювати вії так, що дитина зранку не може відкрити очі. Іноді кон'юнктивіт супроводжується нежиттю, головним болем, підвищенням температури. Дитину ізолюють. Профілактика: дотримання правил особистої гігієни дітей і персоналу: індивідуальні предмети особистого користування, планові прибирання і дезінфекційні заходи у групі.

Гостре запалення середнього вуха (отит) може бути катаральним і гнійним. Виникає і як самостійне захворювання, і як ускладнення інфекційних хвороб (грип, кір, скарлатина та ін). При катаральному отиті гнійних виділень із вуха немає, при гострому гнійному отиті – із зовнішнього слухового проходу виділяються слизисто-гнійні виділення. Особливо тяжкий перебіг отит у дітей раннього віку. Дитина часто просинається вночі, плаче, неспокійна, крутить головкою, у неї висока температура тіла. При хронічних гнійних отитах середнього вуха утворюється отвір (перфорація) в барабанній перетинці, через який періодично виходять слизисто-гнійні виділення, погіршується слух. Гострі та хронічні отити можуть стати причиною запалення мозкових оболонок, мозку та ін. Лікування хворих дітей з отитами проводиться або в стаціонарі, або амбулаторно, але під контролем лікаря-отоларинголога. Дітей допускають у колектив після повного одужання. Профілактика отитів полягає у загартовуванні дітей з метою підвищення їх імунітету та лікуванні порушень носового дихання.