Готовність дитини до навчання

Готовність дитини до навчання.
Сутність та діагностика

      Вступ до школи й початок навчання викликають перебудову діяльності дитини. Цей період важкий для дітей як у 6, так і в 7 років.
   Дитина, яка вступає до школи, повинна бути зрілою  у фізіологічному та соціальному плані, вона повинна досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку.
      Навчальна діяльність вимагає певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина має володіти мисленнєвими операціями, уміти узагальнювати й диференціювати предмети та явища навколишнього світу, планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль.
Важливими є також позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки та прояв вольових зусиль для виконання поставлених завдань. Не менш важливі й навички мовленнєвого спілкування, розвинена дрібна моторика  руки та зорова й рухлива координація. Отож поняття «готовність дитини до навчання» — комплексне та багатокомпонентне.
На етапі прийому дитини до школи (а також на перших етапах навчання) доцільно діагностувати рівень психологічної зрілості дитини. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури дозволяє систематизувати уявлення про психологічний портрет дитини, яка приходить до школи.
Психічна функція особливості розвитку
Сенсорний розвиток
— зорове сприймання стає провідним при ознайомленні з навколишнім світом;
— засвоюються сенсорні еталони;
— зростає цілеспрямованість, планомірність, керованість, усвідомлення сприймання;
Психічна функція особливості розвитку
— встановлюються взаємозв’язки сприймання з мовленням та мисленням —
сприймання інтелектуалізується
Увага

 — значно зростає концентрація, обсяг та стійкість уваги;
— формуються елементи довільності й керування увагою на основі розвитку мовлення та пізнавальних процесів;
— увага стає опосередкованою;
— з’являються елементи післядовільної уваги
     Пам’ять

— переважає мимовільна образна пам’ять;
— пам’ять набуває інтелектуального характеру, об’єднуючись із мовленням та мисленням;
— словесно-змістова пам’ять забезпечує опосередковане пізнання та розширює
сферу пізнавальної діяльності дитини;
— формуються елементи довільної пам’яті, як здатності до регуляції цього процесу спочатку з боку дорослого, потім — самої дитини;
— формуються передумови для перетворення процесу запам’ятовування в особливу розумову діяльність, спрямовану на оволодіння логічними прийомами
запам’ятовування;
— упродовж накопичення досвіду поведінки й спілкування дитини з дорослими та однолітками розвиток пам’яті «підключається» до розвитку особистості
Мислення

 — дитина розв’язує розумові задачі, уявляє їхні умови, мислення стає зовні ситуативним;
Психічна функція особливості розвитку
— засвоєння мови призводить до розвитку судження як засобу розв’язання розумових задач, виникає розуміння причинності явищ;
— дитячі запитання є показником допитливості та свідченням проблемності мислення дитини;
— з’являється нове співвідношення розумової та практичної діяльності, коли практичні дії виникають на основі попереднього міркування, зростає планомірність мислення;
— дитина переходить від використання готових зв’язків і відносин до «відкриття» більш складних;
— виникають спроби пояснити явища й процеси;
— експериментування виникає як засіб, що допомагає зрозуміти приховані зв’язки й відношення, застосувати знання, випробувати свої сили;
— складаються передумови таких якостей, як самостійність, гнучкість, допитливість
        Мовлення

— мовлення втрачає ситуативність, перетворюється на універсальний засіб спілкування, зростає виразність;
— дитина вчиться викладати свої думки зв’язно, логічно; з’являються роздуми як засіб розв’язання інтелектуальних завдань, а мовлення стає засобом
пізнання, інтелектуалізації пізнавальних процесів;
      Психічна функція особливості розвитку
— розвивається регулювальна функція мовлення, що проявляється в розумінні літературних творів, у виконанні інструкцій дорослого, мовлення стає особливим видом довільної діяльності;
— формується свідоме ставлення до мовлення;
— складається планувальна функція мовлення, коли воно починає передувати вирішенню практичних та інтелектуальних завдань;
— виникає звукова функція мовлення, виокремлення слова як абстрактної одиниці, що створює можливість зробити слово
об’єктом пізнання, виникають передумови для засвоєння грамоти;
— мовлення перетворюється на особливу діяльність, що має свої форми: слухання, бесіда, судження та розповіді;
— завершується процес фонетичного розвитку: дитина правильно чує та вимовляє звуки
           Уява

 — уява набуває довільного характеру: дитина вміє створити задум, спланувати його та реалізувати;
— уявлення стає особливою діяльністю, перетворюючись на фантазування;
— дитина засвоює засоби створення образів;
— уява переходить на внутрішній план, зникає потреба в наочній опорі для створення образів
        Самосвідомість

 — виникає критичне ставлення до дорослих
та однолітків;
— проявляється здатність до оцінювання своїх досягнень у конкретних видах
діяльності, своїх певних якостей;
Психічна функція особливості розвитку
— формується диференційована самооцінка, самокритичність;
— розвивається здатність мотивувати самооцінку;
— з’являється усвідомлення себе в часі, особиста свідомість
         Воля — формується боротьба мотивів, з’являється самоконтроль у діяльності та поведінці;
— розвивається здатність до вольових зусиль;
— дитина здійснює мовленнєве планування, примушує дорослих та однолітків робити так, як вона замислила;
— формується довільність у сфері рухів, дій, пізнавальних процесів та спілкування з дорослими
      Емоційний розвиток
— дитина опановує соціальні норми вираження почуттів;
— змінюється роль емоцій у діяльності дитини;
— почуття стають більш усвідомленими, розумними, довільними;
— формуються високі почуття — інтелектуальні, естетичні
     Моральний розвиток
— формуються перші моральні судження та оцінки, розуміння суспільного змісту моральної норми;
— збільшується дія моральних уявлень;
— виникає свідома моральність, тобто поведінка дитини починає опосередковуватися моральною нормою
      Готовність дитини до навчання — поняття багатокомпонентне. Її визначають за допомогою різноманітних методик і тестів.