Григір Тютюнник "Три зозулі з поклоном"

 

 

ТЕМА. Григір Тютюнник Вічна тема любові в новелі «Три зозулі з поклоном». Роль художньої деталі в розкритті характеру, ідеї.

 

Мета: розкрити ідейно-художній зміст твору, поглибити поняття про но-

велу, удосконалювати вміння визначати проблематику твору; розвивати кри-

тичне мислення, вміння аналізувати, формувати власну думку про поведінку

героїв; виховувати повагу до високих людських почуттів, прагнення знайти її

в житті, уміння берегти її й цінувати.

Обладнання: портрет Г. Тютюнника, фотографії, ілюстрації, аудіозапис,

твори письменника.

Тип уроку: засвоєння нових знань; комбінований, з використанням інтерактивних технологій.

                                                                      Любов – це,люди,

                                                                      Діло не осудне

                                                                      По всі віки. Вовік віків

                                                                      Амінь.

                                                                             Ліна Костенко « Маруся Чурай»

 

                                 ХІД  УРОКУ

 

I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Інтерактивна вправа «Очікування»

Діти, сьогодні мова піде про «любов Всевишню», про почуття, яке рухає життя на землі. Чого ви очікуєте від сьогоднішнього уроку?

Свої очікування учні записують на паперових різнокольорових квітах.

2. Створення емоційно-позитивної атмосфери на уроці

Звучить пісня «Летіла зозуля» (додаток).

II. ЦІЛЕВИЗНАЧЕННЯ І ПЛАНУВАННЯ

Оголошення теми уроку

— Яка мета нашого уроку?

Учні самостійно визначають мету уроку, учитель підсумовує.

— Отже, сьогодні на уроці ми:

 усвідомимо зміст твору Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»;

 будемо вдосконалювати навички роботи з художнім текстом;

 розкриємо багатогранність письменника через його твір, переживання, роздуми героїв;  творчо осмислимо морально-етичний пафос новели;

 розкриємо погляд Григора Тютюнника на «любов Всевишню».

Робота з епіграфом

• Прочитайте рядки Ліни Костенко з твору «Маруся Чурай». Поясніть їх зміст. А наприкінці уроку ви дасте відповідь на запитання:

  Чим є любов для людини? Чи маємо ми право засуджувати це високе    почуття?

 

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

На попередньому уроці ми з вами познайомилися з життєвим та творчим шляхом Григора Тютюнника і вдома ви мали створити презентації. Обравши  собі роль біографа чи літературознавця .

Учні представляють свої роботи.( перегляд учнівських презентацій 2-3 учні)

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя

Надвечірнім простором солоним,

Подолавши даль гірких років,

Три зозулі прилетять з поклоном

До квітчасто-чистих рушників.

І душа здригнеться рушниково,

І дитинність вирветься з оков.

Як джерельце — Григорове слово —

З первозданним іменем: любов

                                                                                                         С. Чернілевський

Історія створення новели.

 1976 року до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист. Він виконував пісні, які тривожили душу. Але одна особливо вразила

письменника. У цій пісні йшлося про вічне кохання, яке приносило людині страждання. В українського народу існує віра не лише у приворотне зілля, а й у відворотні замовляння. Коли закоханій людині не могли відповісти взаємністю, щоб позбавити страждань, через малу дитину або старця передавали їй «три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, відпусти. Григір почув цю пісню, так народилася найчарівніша новела про віддане кохання, людську чесність і порядність.

Новела «Три зозулі з поклоном» глибоко розкриває внутрішній світ

 Г. Тютюнника, його світобачення.

 Зверніть увагу на епіграф новели : «Любові Всевишній присвячується» бо саме таким, чистим, без підлості і душевного кривляння є кохання, яке показано через стосунки головних героїв: Михайла, Марфи, Софії. Епітет «Всевишній», який в українській мові вживається у сполученні зі словом «Бог» підкреслює велич найбільшого людського почуття – кохання. 

 - Що говориться у Біблії про це почуття? Давайте знайдемо у Новому Заповіті рядки,в яких говориться про Любов.

Відкрийте 1 послання Апостола Павла до Коринфян ( розділ 13: вірші 1- 8). Прочитайте:

« Любов довго терпить, милосердствує.

  Любов не заздрить, не вихваляється, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не радіє з неправди, а радіє Істині…»

« Любов ніколи не минає, навіть коли мови замовкнуть і знання зникне.»

«Любов довготерпелива, любов лагідна, любов не заздрить, любов не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає свого, не роздратовується, не гнівлива, усе покриває, всьому вірить,завжди надіється, все терпить.»

 - Ці слова є Гімном Любові для всіх народів.

  Які роздуми виникли у вас після прочитання  цього твору?

Відповіді учнів.

— У новелі любов заволоділа серцями трьох людей. Три зозулі — то три долі — Марфи, Михайла та Софії, то три «туги», освячені любов’ю.

Тому й уклонився їм автор і спонукав читача доторкнутися святості й очиститися від душевної скверни, однозначно заявивши нам, що людина

гідна високої любові.

2. Робота в групах

Учні об’єднавшись у три групи, готують матеріал

про те, яку роль у житті героїв відіграє це високе почуття.

I група. Любов у житті Марфи

Один учень від імені Марфи розповідає історію її кохання, другий — добирає цитати до образу героїні, третій — складає «асоціативний кущ», інші — записують план характеристики Марфи.

 

1-ша учениця. Я — Марфа Яркова, одружена, але не кохаю свого чоловіка. Не можу витерпіти, коли він сидить та у стелю дивиться, чи у вуса дує, або тьопає галушки, «як за себе кидає». Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі мало не погасне. «Я,—каже,— картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки». Товстопикий був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя... Як стара солома. А Михайла кохаю безмежно. Я розумію, що у нього дружина, синок. А нічого не можу вдіяти з собою. Мені б тільки бачити його, чути голос, спів. Я не хочу розбивати сім’ю. Але Михайла засилають до Сибіру, звідки він, мабуть, ніколи не повернеться. Не знаю, як я відчувала Михайлові листи, але це було єдине, що у мене залишилось… Життя минає, Михайло десь там,

звідки «далеко вертатися», а любов моя не поменшала, хіба що стала мудрішою. Лише душа моя завжди з коханим «в Сибірах неісходимих»,

блукає нещасна, бо не може нічим зарадити, допомогти, лише тужить-голосить. Ніякого щастя не було, видно, прописано моїй долі. Та все-таки світло спогадів у душі не тьмяніє...

2-й учень

1) «Марфа серцем чула, коли від тата приходить

лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той

лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде

до пошти, сяде на поріжку — тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиваній сорочині й рясній спідничці над босими ногами, — і сидить,

сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки».

2) «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють

угору на дядька Левка — ще синіші... Вона

хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться їй по щоках, — пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу...»

3) «Марфа…не скоро віддає йому листа, мліючи

з ним на грудях, і шепоче, шепоче:

— Ну от бачите, нічого я йому і не зробила...»

4) «А Марфа біжить на роботу, птахою летить,

щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер

сушить — не висушить сльози у її очах.

3-й учень складає «асоціативний кущ» «Марфа»

 

 з чистою душею

лагідна тиха

порядна

МАРФА                       «Асоціативний кущ»

вірна

обожнює сина                              

коханого

відчуває чужий біль

здатна на велике кохання

тужить

переживає

 

4-й учень складає план характеристики героїні.

Учитель. Марфа вся — пам’ять і чекання. Не можна не вклонитися цій святій любові. Перед силою такого почуття никнуть скептики й циніки, і будь-який поговір — ніщо, бо це — Любов, яка без дозволу входить в людське серце і виповнює його вщерть.

 

II група. Любов у житті Михайла

1-й учень. Я — Михайло. Не судилося мені щастя на цьому світі. І сім’я була: жінка, син. Але, мабуть, своєї долі не обминеш. Репресували мене і відправили в Сибір, як ворога народу.

А який я ворог? Все своє життя працював, робив вікна, двері фільончасті, столи, ослони. Навіть тут на засланні руки «засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі». Але чомусь не таке все виходить, як вдома. Бо душа залишилася у рідному селі, а без душі — яка робота? Бо так далеко «єдина в світі Соня» та «синок, мій колосок». А ще Марфа… За тисячі верств чую її душу…Не ощасливлю її, але і не розколю дитячого серця, збережу його повноцінним, готовим до великої Любові.  Як же ж мені хочеться вижити! Не так далеко я зайшов, та далеко вертатися. Але мою любов ніхто не відбере, вона помре разом зі мною…

 

2-й учень

1) «Тато ж... він якось і не старів, однаковий зоставався і у двадцять, і в тридцять годочків...Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так

і печуть, чорнющі. Гляне, було,— просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх при-

криє і думає про щось. А востаннє, як бачила його (ходила аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману».

 

2) «…співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде…Ото гляне, було, як чоловік над галуш-

ками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах — наче дві свічечки голубі. До тата... Я то бачу. А він затулить

надбрів’я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.

3) «Ти, Михайле,— кажу,— хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться».

4) «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня,що десь тут коло мене ходить Марфина душа  нещасна».

 

3-й учень складає асоціативний кущ «Михайло»

з чистою душею

талановитий   переживає

вірний

МИХАЙЛО                             «Асоціативний кущ»

порядний

обожнює сина, дружину

трудолюбивий

здатен на велике кохання

чутливий

 

4-й учень складає план характеристики героя.

 

Учитель. Михайло за тисячі верств чув Марфу, проте не зрадив ні дружині, ні синові, так ніби взяв на свої міцні плечі відповідальність за всіх . Передав сину в спадок силу любові невгасиму. Бо вірив, що на долю його дитини не випадуть ні війни, ні концтабори, а прийде нещастя — зуміє він вистояти, зберегти чистою душу. Отак і катувався у снігах та морозах між любов’ю та обов’язком, зате мав право сказати «моя єдина в світі Соню».

 

III група. Любов у житті Софії

1-ша учениця. Я — Софія, дружина Михайла. Важко мені було ростити сина одній, коли забрали чоловіка. Чекала його листів, але Марфа  їх серцем відчувала. Не картаю суперницю — навпаки, найкращими, теплими словами говорю про неї своєму синові. Я давно збагнула той відчайдушний, глибоко тамований біль Марфин, розуміла й не сердилася, бо сама зазнала щастя материнства, і син мій схожий на батька, його кровиночка. А ще до нас обох прийшло горе, таке  безпросвітне, а в «горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе». Спогади мої не щемлять і не болять — закам’яніли.

2-й учень

1) «Ти, Михайло, — кажу, — хоч би разочок на

неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться».

А він: «Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться».

2) «Очі мамині сухі, голос не здригнеться, і я чую

за ним: спогади її не щемлять їй і не болять —вони закам’яніли».

3) «... А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?

— Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я бо

теж за нею слідком з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти. Дивлюсь, а вона вже на поріжку сидить, жде... Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься. — І ви на неї не сердилися?

— У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе. — А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?»

3-й учень складає асоціативний кущ «Софія»

з чистою душею

талановита  переживає

вірна

СОФІЯ                  «Асоціативний кущ»

співчутлива

обожнює сина,

чоловіка

здатна на велике кохання

чутлива

відчуває чужий біль

 

4-й учень складає план характеристики героїні.

 

Учитель. Софія — мудрість, а ще мучениця,

матір Віри, Надії, Любові. Марфа ще чекає повернення Михайла, а Софіїні спогади вже не щемлять, не болять — вони закам’яніли…Михайло писав дружині про своє почуття до іншої, бо був певний, що зрозуміє. І не помилився.

Звучить пісня «Знаєш» у виконанні В. Козловського (на слова І. Франка).

ОСТАННІЙ ЛИСТ ВІД ТАТА

11-класник читає напам’ять.

«Софіє! Соню!

Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова вся,а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній...  Більше не дивитимусь.

Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі... А руки як не свої. Дерево тут хороше, у нашій стороні з нього білі

палати робили б. Але сире. Та й інструмент не той, що в мене був. Ти його ще не спродала? Як буде скрута — не жалій. Коли повернуся, на но-

вий розживемось. Соню, аби ти знала, як хочеться вижити. Не так то й далеко я зайшов, та далеко вертатися.

Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’ятнадцять мисок умолотив би,

ще й добавки попросив! Вдягачка звичайна, селянам до неї не звикати.

Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, й вища. Сосна — а за нею річки синє крило... Ні ти, ні синок, мій колосок,

чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтеся. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога  не називає. До кого молиться?..

Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи

впадуть од морозу. («Сибір неісходиму» було нерішучою рукою

закреслено густим чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: «Сибір неісходиму»).

Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття.

Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму».

 

3. Бесіда

1. У яких творах ми зустрічалися з любовним трикутником?

 (І. Франко «Украдене щастя», Ліна Костенко «Маруся Чурай»)

 2.  Яка основна лінія цього любовного трикутника? (Михайло і Марфа — їх стосунки, яких фактично не було)

3. Як ставився Михайло до Софії? А до Марфи?

4. Чи можемо ми засуджувати Марфу за те, що так, мимоволі втрутилася вона в сімейне життя Софії і Михайла? (Вона і сама страшенно переживала, тужила, розуміла, що подумки, можливо, зраджує чоловікові.)

 5. З яким почуттям розказує сину про безмежно люблячу, чисту душею Марфу, Софія?

(Без ревнощів, без образи, без осуду)

 6. Чому вона так розуміє Марфу? (Вони дуже схожі  поривами душі.)

7. Що спільного в характерах Марфи, Софії, Михайла? (Спільне — здатність на велике кохання; душевна чистота; вміння відчувати чужий біль

(кола Вена).)

 У творі багато символів. Назвіть їх.

  (Софія — мудрість, а ще — мучениця, матір Віри, Надії, Любові;

 зозуля — міфічна істота, поширений образ у народних піснях, баладах, у творах Тараса Шевченка, символ туги;

 символічне число 3 (три зозулі з поклоном посилає Михайло Марфі);

 сосна — вічнозелене цар-дерево, шишки якого символізують плодючість, багатство; це дерево вважають також і надгробним.)

IV. ПІДСУМОК УРОКУ

— Чому твір має таку назву?

Відповіді дітей.

Учитель. Зозуля — одна з найприкметніших «міфічних» пташок. Зозуля віщує весну і пророкує людині, скільки років та житиме. Кажуть,

що зозуля кує тільки навесні від Благовіщення. до Купала, а як викинеться ячмінний колос, вона ним «давиться» і перестає кувати. Вірили в те, що в зозулі-золотоключниці зберігаються ключі від

вирію, а тому вона прилітає останньою, а у вирій летить першою. Три зозулі відкрили головному героєві таємницю кохання.

Відомо, що зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття. І Марфа, і Софія, і Михайло сподівалися на щастя. Але даремно. Із змісту зрозуміло, що до всіх них линули три зозулі з поклоном. Герої залишаються на роздоріжжі: Михайло безслідно

зникає на каторзі, Соня одна ростить сина, Марфа продовжує чогось чекати, вдивляючись в обличчя сина Михайла.

 Як ви зрозуміли задум письменника у творі?

(Письменник відтворює особисте бачення складної ситуації. Жоден із героїв новели не поборов свої страждання, не зменшив сили душевного болю, але

всіх їх єднає велике світле кохання.)

  Яка ідея цієї новели? (Автор оспівує високий ідеал простої людини, яка любить людей і сповідує святі закони моралі.)

Повернімося до епіграфа нашого уроку. До якого висновку автор підводить читача? Чим є любов для людини? Чи маємо ми право засуджувати це високе почуття?

 (Любов — почуття,не залежне від людської свідомості, волі, бажання.

Воно ніби дано якоюсь вищою силою, тому мусить лишатись поза осудом чи запереченням.)

 Що ви візьмете з цього твору для себе? (Потрібно цінувати кохання, бути людяними, милосердним, вміти долати труднощі, любити життя.)

— Спробуйте викласти своє розуміння любові у сенкані

Любов

Безмежна, Всевишня

Возвеличує, живить, надихає

Чекаю цього благотворного вогню

Щастя

Учитель. Коли один заповзятий молодик настирливо допитувався у Григора Тютюнника про причини його літературних успіхів, той спочатку відмовчувався, а потім відрізав: «Біль! Повна душа болю».

Так, жаль, біль, горе, смуток переповнюють новелу, проте не затьмарюють світла, що ллється із шляхетних душ героїв, а навпаки, роблять їх ще чистішими, благороднішими.

Григір був справжнім вулканом, безкомпромісним, бачив жахливу прірву між словом і ділом, безмежно вірив у добро, зовні сильний і мужній — на-

справді був незахищеним дитям на цій землі, вразливим, щирим, чесним. Незатишно йому жилося ще з юних літ, завжди відчував свою самотність.

У лютому 1980 р. Г. Тютюннику було присуджено премію ім. Лесі Українки, а 7 березня він заподіяв собі смерть.

Посмертно Г. Тютюнник був удостоєний премії ім. Тараса Григоровича Шевченка.

Рефлексія

— На початку уроку ви записували свої очікування на квітці. Чи справдились вони? Давайте зберемо букет квітів з ваших думок, прагнень, бажань.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ НА ВИБІР

1. Написати роздум за темою:

«Любов — це, люди, діло не осудне . По всі віки. Вовік віків. Амінь».

2. Написати вірш  про кохання.

ДОДАТОК

Летіла зозуля

Через мою хату,

Сіла на калину

Та й стала кувати.

Зозуле, зозуле,

Чого рано куєш,

Чи ти, зозуленько,

Моє горе чуєш?

Якби не чувала,

То б я не кувала,

Тобі молоденькій

Правди б не казала...

Зозуле, зозуле,

Що я наробила:

Козак має жінку,

А я полюбила.

Козак має жінку,

Ще й діточок двоє.

Крається серденько

На четверо моє...

... Ой то не зозуля,

То рідная мати —

Вона прилетіла

Дочку рятувати