Гуманізм. Високе Відродження

6. Гуманізм. Високе Відродження

Поняття. Гуманізм — світське вільнодумство епохи Відродження, що протистояло духовному пануванню церкви в суспільстві. У широкому розумінні — визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і реалізацію своїх можливостей. Найвищого розквіту культура Відродження досягла за часів Високого Відродження (кінець XV — перші десятиліття XVI ст.) — «золотого віку» італійської літератури, образотворчого мистецтва, філософії та науки. Це були часи титанів Відродження, що закладали підвалини нового розуміння світу та місця людини в ньому. Під впливом Італії мистецтво Відродження поширилося в країнах Північної Європи. Тут на становлення нової культури вирішальний вплив мала не антична спадщина, а християнство.

Нікколо МакіавелліМакіавеллі одним із перших запропонував ідею, що держава створюється не Богом, а людьми. Оскільки інтереси людей є різними і дуже часто навіть протилежними, талант правителя полягає у здатності розуміти потреби суспільства і враховувати людську психологію. У своєму творі мислитель радив правителю піклуватися про підтримку народу, оскільки в разі небезпеки в нього не буде прихильників. Він розумів і те, що для збереження своєї влади правитель іноді має бути рішучим і безжальним. Тому Макіавеллі радив тому, хто захопив владу у державі, одразу вдатися до жорстоких заходів, а згодом зменшувати кількість насильства і тоді народ заспокоїться. Католицька церква рішуче засудила цей твір як несумісний із християнською етикою, хоча флорентійський мислитель лише першим висловив те, що було політичною дійсністю його часів.

Леонардо да ВінчіМайбутній великий художник Леонардо да Вінчі (1452—1519) народився у Флоренції. У 14-річному віці він почав навчатися живопису. Проте на цьому не зупинився — упродовж усього життя наполегливо вивчав різні науки. Леонардо-живописець працював дуже повільно, постійно шукаючи чогось нового, експериментуючи. Живопис був для нього засобом пізнання світу. Він вдивлявся в обличчя людей, прагнучи зрозуміти їхній внутрішній світ і перенести на свої картини. У період розквіту свого таланту Леонардо створив фреску на біблійну тему «Таємна вечеря». У її основі лежить євангельський сюжет про те, як під час вечері перед стратою Христос сказав учням, що один із них зрадить його. Майстер зумів досить реалістично передати вирази облич учнів Христа, сповнені обурення і здивування, і охоплене жахом обличчя Юди.

Мікеланджело БуонарротіЯкщо Леонардо мав вдачу мислителя, то Мікеланджело Буонаротті (1475—1564) був вічним бунтівником. Він постійно боровся проти заздрощів, нерозуміння, навіть проти самого себе і довів, що людина може здійснити неможливе протягом свого короткого життя. Мікеланджело зробив головним персонажем своїх творів людину. Жодний пейзаж не цікавив майстра — тільки зображення прекрасного людського тіла. У своєму величному мармуровому «Давиді» він усупереч біблійному міфу зобразив не хлопчика, а розквітлого юнака, сповненого титанічної сили. Ця статуя стала водночас і символом повернення античної краси до мистецтва, й ідеалом нової людини, втіленням непохитної волі та могутності.

Муки св. Антонія

Працюючи над розписом плафона Сикстинської капели, протягом 1508—1512 рр. Мікеланджело самостійно розписав 600 м2 стелі на висоті 18 м сюжетами з біблійних міфів. Проте його композиції далекі від традиційного релігійного змісту, вони звеличують людську велич та красу. Такі ж силу й натхнення вклав він у виконання мармурової статуї Мойсея для надгробка Папи Юлія II. У трактуванні Мікеланджело Мойсей — це могутній вождь, якого в ті часи так не вистачало роздробленій Італії. Мікеланджело був найбільш незалежним серед усіх митців італійського Відродження. На прохання Папи Римського зробити його величезну статую скульптор відповів у листі: «Про те, що робити або не робити... дозвольте вирішувати тому, хто до цього причетний».

Рафаеля Санті (1483—1520) називали світлим генієм італійського Відродження, який спромігся поєднати дух античності з духом християнства. За своє коротке життя Рафаель зумів зробити дуже багато. Декілька років він керував будівництвом собору Св. Петра в Римі, укрив фресками стіни багатьох залів папського палацу у Ватикані, створив чудові портрети своїх сучасників. У його роботах відтворено найтонші відтінки людських почуттів, духовну та фізичну красу персонажів. Новий ідеал людини він утверджував насамперед у портретах і численних зображеннях мадонн.

Тріумф ГалатеїЗгадаємо міф про Пігмаліона та Галатею?

Тиціан. Тиціан Вечелліо (1477—1576) був найвідомішим італійським художником венеціанської школи. Багато уваги він приділяв біблійним сюжетам («Христос і Магдалена», «Покладання в труну»). Образи Тиціана сповнені внутрішнього спокою, краси, випромінюють внутрішнє світло. Неперевершених висот досяг майстер у мистецтві портрета. Йому вдавалося відтворювати різні, іноді суперечливі риси характеру героїв: велич, скупість, підозрілість, лицемірство, хитрість тощо. Художник відкривав у своїх героях те, що вони намагалися приховати, і знаходив неповторні, ледь помітні засоби, щоб це передати. Його портретам завжди була притаманна цікава особливість — домінуючий колір, що повторювався у відтінках. Найвідоміші серед портретів Тиціана — «Іпполіто Медичі», «Карл V».

Північне Відродження. Північне Відродження. Північним Відродженням називають культуру Ренесансу, яка поширювалась у XV—XVI ст. в країнах, розташованих на північ від Італії: у Німеччині, Нідерландах, Франції та Англії. Культура Відродження в них була менш поширена, ніж в Італії. Проте й тут були творці світового рівня. Північне Відродження, на відміну від італійського, натхнення черпало не лише в античності, а також у готиці та працях середньовічних богословів.

Уже в другій половині XV ст. досягає розквіту мистецтво Нідерландів, а кінець XV — перша половина XVI ст. — це «золота доба» німецького живопису. Серед кращих майстрів варто назвати імена Лукаса Кранаха Старшого (1472—1553), автора відомого портрета М. Лютера, та Ганса Гольбейна Молодшого (1497(1498)— 1543), який був придворним майстром англійських королів і досяг вершин майстерності у створенні портретіПереходимо у вікіпедію на Пітер Брейгель Старший. Порівнюємо із італійськими картинами

Дюрер. Центральне місце в німецькому мистецтві XVI ст. посідає Альбрехт Дюрер (1471— 1528). У його творчості відображено драматичні події історії Німеччини того часу. Дюрер вирізнявся характерною для майстрів Відродження різноманітністю вподобань: він цікавився анатомією, математикою, інженерною справою, живописом і виготовленням гравюр. Дюрер написав багато портретів відомих сучасників, що жили і діяли в ті буремні роки в Німеччині. Особливої майстерності він досяг у мистецтві гравюри, створивши понад 200 картин. Використовуючи відомі біблійні сюжети, художник вкладав у них новий зміст. Відомою є серія його гравюр «Апокаліпсис», де під виглядом Стародавнього Вавилона, що накликав на себе Божу кару, художник зобразив папський Рим. Дюрер прихильно ставився до Реформації, що розгорнулася в Німеччині, підтримував вимоги повстанців у Селянській війні.

Еразм Роттердамський. У творах Еразма Роттердамського викладені основи його гуманістичного вчення. Зокрема, він розглядав християнство як вищий етап морального розвитку людства, підготовлений попереднім періодом розвитку античної культури й науки. Саме античність, на його думку, визначила важливе значення людяності та людської гідності у загальному процесі морального самовдосконалення. У своїх сатирах «Похвала глупоті», «Розмови запросто» Еразм Роттердамський викривав формалізм, догматизм і відсутність будь-якої розумної основи — «глупоту» в усіх сферах життя — політичній, церковній, культурній. Найбільш різко він критикував церковних богословів. Вчення мислителя сприяло поширенню у Європі реформаційних ідей, хоча він сам був рішучим противником Реформації.

Уривок із «Похвали глупоті» Еразма Роттердамського... А верховні першосвященики, що займають місце самого Христа? Якби вони, у свою чергу, також спробували наслідувати його життя, тобто його бідність, його працю, його вчення, його страждання, його презирство до життя, а також замислилися про значення свого титулу «папи», тобто отця і святійшого, то скажіть, що було б сумнішим за становище папи? І хто б став ціною свого добробуту боротися за це місце? Хто, купивши його, став би відстоювати його мечем, отрутою і будь-яким насильством? Скільки переваг втратив би папський престол, якби сюди дісталася мудрість? Що б сталося з усіма цими багатствами, з усіма цими перемогами, з усіма цими надіями, дозволами та порушеннями церковних заборон, поборами, індульгенціями, кіньми, мулами, охоронцями, що б відбулося, кажу я, з усіма цими принадами?... Як зображує Еразм Роттердамський спосіб життя римських пап?