«Гуманізм як принцип життя та педагогічної діяльності Василя Сухомлинського»

Про матеріал

Педчитання на тему:

«Гуманізм як принцип життя та педагогічної діяльності

Василя Сухомлинського»

Педагогічний доробок В. Сухомлинського є істотним внеском у теорію і практику виховання особистості. Висловлені ним півстоліття тому ідеї витримали випробування часом і є актуальними у сьогоденні.

Мета статті – окреслити основні події життя В. Сухомлинського, визначити основні ідеї його педагогічного доробку.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педчитання на тему:

«Гуманізм як принцип життя та педагогічної діяльності

Василя Сухомлинського»

 

 

 

 

підготувала

Ворончук Христина Володимирівна

 

 

 

 

 

2018

Педагогічний доробок В. Сухомлинського є істотним внеском у теорію і практику виховання особистості. Висловлені ним півстоліття тому ідеї витримали випробування часом і є актуальними у сьогоденні.

Мета статті – окреслити основні події життя В. Сухомлинського, визначити основні ідеї його педагогічного доробку.

Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці Онуфріївського району Кіровоградської області (Херсонська губернія, Олександрійський район). Тут минули його дитинство і юність. Він навчався в рідному селі й у 1933 році закінчив семирічку в селі Василівка. Влітку 1933 року мати повела молодшого сина Василя до Кременчука.

Спочатку Василь Сухомлинський навчався в Кременчуцькому медичному технікумі, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет і достроково його закінчив його.

З 1935 року почався педагогічний шлях В. Сухомлинського. У 17 років він став учителем української мови і літератури у Василівській та Зибківській школах Онуфріївського району Кіровоградської області. У 1938 році закінчив екстерном заочне відділення Полтавського педагогічного інституту.

У 1941 році навчався на курсах Військово-політичної академії у Москві. Під час Другої світової війни добровольцем пішов на фронт. Брав участь у боях на Калінінському фронті.

У січні 1942 року молодший політрук В. Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву в битві під Ржевом. Осколок снаряда залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування у шпиталі селища Ува, що в Удмуртії, він просився на фронт, проте комісія не визнала його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942 року його призначили директором середньої школи в селі Ува Удмуртської АРСР, де він пропрацював до березня 1944 року. 9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б). Як тільки рідні місця були звільнені, повернувся на батьківщину і став завідувачем Онуфріївським райво Кіровоградської області. Проте вже в 1947 році В. Сухомлинський просився назад до школи.

У 1948 році В. Сухомлинський став директором Павлиської середньої школи і беззмінно працював протягом 23 років до кінця своїх днів. У 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 році у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук з теми «Директор школи – керівник навчально-виховного процесу».

З 1957 року – обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР. Здійснює активну громадську діяльність: обирався делегатом ІІ з’їзду вчителів УРСР; брав участь у роботі Всеросійського з’їзду вчителів; у Міжнародній конференції з проблем трудового виховання в м. Потсдам (НДР); обирався делегатом ІІІ з’їзду вчителів УСРС, Всесоюзного з’їзду вчителів.

2 вересня 1970 року В. Сухомлинський помер і похований у с. Павлиш Онуфріївского району Кіровоградської області. Його ім’я присвоєно Павлиській школі [1].

Василь Олександрович Сухомлинський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. У квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всебічно розвинутої особистості» – доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робіт, яку він не встиг захистити через смерть. Усі праці В. Сухомлинського дають переконливе уявлення не тільки про різносторонність педагогічних підходів ученого, але і про цілісність його педагогічного мислення.

Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу загальним тиражем майже 15 млн. примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання.  Його книги присвячені, головним чином, вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури в середніх школах тощо.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського різностороння і багатопланова. Вся система діяльності павлиського вчителя пройнята принципами гуманізму, глибокою пошаною до особи дитини. Коли його запитували: «Що найголовніше було в його житті?», він відповідав: «Любов до дітей!» Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, за В. Сухомлинським, поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, щадити беззахисність дітей, бути для них втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителя. «Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна благородним потягом, поривом до чогось світлого, розумного, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є насторожені, недовірливі, а іноді й злі діти, то лише тому, що вчителі не пізнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням у пітьми» [2, с. 21].

В. Сухомлинський – гідний спадкоємець гуманістичної традиції. У Павлиській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом діяльності усього педагогічного колективу. В. Сухомлинський, на відміну від його попередників, розумів покарання набагато глибше. «У середовищі педагогів, – відзначав В. Сухомлинський, – можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, найголовніше заохочення і найсильніше покарання в педагогічній праці – це оцінка». «Лихо багатьох учителів у тому, що вони вимірюють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, ділять всіх учнів на дві категорії залежно від того, вчать чи не, вчать діти уроки» [3, с. 12].

В. Сухомлинський вважав, що правом користуватися гострим інструментом оцінки має тільки той педагог, який любить дітей. Учитель повинен бути для дитини такою ж дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємне довір'я між ними, людяність і доброта – ось те, що необхідне вихователю, те що хочуть бачити діти в своєму наставнику. Одна з найцінніших його якостей – людяність, у якій поєднується серцева доброта з мудрою суворістю батьків. Говорячи про оцінку як інструменті покарання, В. Сухомлинський вважав допустимим її застосування тільки для школярів старших класів.

Оцінка у В. Сухомлинського завжди оптимістична, це винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік у дитини «може щось не виходити, але прийде час – навчиться». Свідомість дитини – могутня, але повільна річка, і в кожного вона має свою швидкість. В. Сухомлинський настійно рекомендував батькам не вимагати від дітей обов'язково тільки відмінних оцінок, щоб відмінники не відчували себе щасливчиками, а успішних на трійки не пригноблювало відчуття неповноцінності». Педагог рекомендує вчителям викликати в школу батьків не з приводу поганої успішності або дисципліни їх дитини, а тоді, коли вона скоює щось добре. Потрібно похвалити дитину в її присутності, підтримати і неодмінно написати в щоденнику. Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, призводить надзвичайно рідко до психічних зривів, до появи «важких» підлітків.

В. Сухомлинський вважав, що колектив – це завжди ідейне об'єднання, яке має певну організаційну структуру, чітку систему взаємозалежностей, співпраці, взаємодопомоги, вимогливості, дисципліни і відповідальності кожного за всіх і всіх за кожного. «Дитячий колектив – найсильніший засіб виховання, такий могутній, що їм треба користуватися з відомою обережністю. Діти – не дорослі, вони легко збудливі, легко піддаються навіюванню, і ніяка крайність для них не крайність. У дитячому колективі всьому є міра, все виконується з обережністю; вихователь ніколи не повинен випускати з – під контролю дитячі пристрасті. І колективна думка, яка серед дорослих є справедливою, може стати причиною непоправних душевних травм у дітей» [2, с. 190].

У 1989 році послідовники створили Міжнародну асоціацію прихильників В. Сухомлинського (Марбург), а в 1990 р. – Українську асоціацію Василя Сухомлинського, яка систематично проводить Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені вивченню і впровадженню у широку педагогічну практику творчої спадщини видатного педагога. З плином часу інтерес учених і вчителів до життя і творчості В. Сухомлинського зростає, поширюється в Україні й світі. Без його творчості не можна уявити сучасної гуманної педагогіки.

Василь Олександрович Сухомлинський ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного та естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти найкращі народні традиції й стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. У дусі українських культурно-історичних традицій учитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність – це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Свій ідеал естетичного виховання талановитий педагог убачав у тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинилася перед ним у подиві, зробила його частинкою свого життя. Пізнання прекрасного, переживання радості в зв'язку з його створенням збагачують людину, примножують її сили, формують світогляд. Адже світогляд базується не тільки на сумі знань, але і на морально-естетичному, емоційному світі людини, у тому числі й на відчутті прекрасного. Входження мистецтва в духовний світ дитини починається з пізнання краси слова. Пізнання краси слова виявилося найважливішим кроком у світ прекрасного.

Список використаних джерел

1. Василь Олександрович Сухомлинський – український педагог, публіцист, письменник, поет [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://msdnipro.com/istoriya-ukrayini/28-veresnya-1918-r-narodivsya-vasilsuhomlinskiy.html

2. Сухомлинский В.А. О воспитании / В.А. Сухомлинский. – М., 1979.

3. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям / В.А. Сухомлинский. – Киев, 1974.

doc
Пов’язані теми
Педагогіка, Виховна робота
Додано
30 вересня 2018
Переглядів
825
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку