Хотіла б я піснею стати

Хотіла б я піснею стати…
Мета:  Розширити знання дітей про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, викликати інтерес до її творів та бажання їх читати. Сприяти вихованню патріотичних почуттів

Учениця 1. Є люди, як свічки,-

Згорають і відходять в небуття.

Учениця 2 Є люди, як зірки,-

Горять і світять все життя.

УчениияЗ Та ні, це не зірки, холодні,мертві.

Вони, як сонце, засвічені у небі,

Які горять , обігрівають все

І не згасають і не згаснуть...

Мавка (під музику і танок русалок)

... Я- Мавка лісова... 

І слово

уста мої німії оживило.

І я вчинила диво...

Я збагнула,

Що забуття не суджено мені...

Я- Мавка.

Я донька волинського краю.

Я казка поліська, що довго блукала...

Мене чарівниця покликала з гаю,

І вийшла я з казки і піснею стала.

Від серця до серця, від краю до краю,

Несли мене Лесині крила невпинні.

Та де б не була я –

Завжди пам”ятаю,

Що рідна оселя моя на Волині.

Що коси мої - це берізки,

Я знаю,

Що серце моє - українське,

В якому вогні засвітились досвітні.

Зійшли вони сонцем вродливої долі,

а темрява ночі навіки згоріла.

Живе у єдиному братньому колі

Дочка України - Волинь моя мила.

Хто з нею не бачивсь,

приїдьте, будь ласка.

Там ниви, озера,

гаї солов’їні.

Якщо не забули ви,

Що таке казка,

Її ви зустрінете в нас,

На Волині.

Учениця .Милий серцю волинський край! Край предковічних дубів, незайманих борів, таємничих озер із смарагдовими берегами.

Край, який дав світові творця ніжної чарівної Мавки, гордої , незалежної Кассандри, нескореного Неофіта і одержимої Міріам, розповів людям дивну „Осінню казку” і проспівав „Лісову пісню”, кинув нам гіркі „Сльози- перли”. Край володарки ночей, яка серед темряви засвітила провідну зірку свободи. „Убий - не здамся”- девіз життя Лесі Українки.

Учениця Геніальна поетеса і драматург.

Учениця Талановитий прозаїк і перекладач.

Учениця Учений-літературознавець і фольклорист - етнограф.

Учениця Публіцист, педагог, видавець.

Учениця Журналіст. Поліглот, громадський діяч.

Учениця І просто жінка, яка багато страждала, уміла кохати і хотіла бути потрібного.

Ведучий.

Як помогти в безмірнім людськім горі?

Як світ новий з старого збудувати?

Як научить байдужих почувати?

Як розбудити розум, що заснув?

Як час вернуть, що марне проминув?

Ведучий.

Автор цих слів - Леся Українка... Великий поет України і жінка з трагічною долею, що увійшла у свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. Її слово звучало як гарячий поклик „до бою за волю і людські права”

Ведучий.

150 років тому 25 лютого 1871 року у метричній книзі Новоград-Волинської Преображенської церкви з’явився запис про народження Лариси Петрівни Косач - Лесі Українки.  Зростала в інтелігентній сім’ї, передовій родині, яка мала давні волелюбні традиції. Лесин дід по матері, Яків Драгоманов, був декабристом, а дядько - Михайло Драгоманов - відомим публіцистом, істориком, громадським діячем. Батько, Петро Антонович Косач, юнаком брав участь у студентському русі. Мати Лесі - Ольга Петрівна - відома українська письменниця, що друкувалася під псевдонімом Олена Пчілка.

Ведучий.

Майбутня письменниця взяла все краще від своїх батьків.

Любов і страждання – від неньки, озерна задума очей і пророче слово – від неньки, ім’я сонячне і ласкаве «Леся Українка» - від неньки-України. Ім’я донечки, стиха промовлене маминими устами, пролунало на цілий світ і пішло у мандрівку століть з печаттю духу України.

Знаю, бо казала

Мені моя ненька,

Що я українка,

Правдива, маленька.

Знаю, Україна

Серцю мому мила

Я по-українськи

Молитися вчилась…

Ось мою молитву

Прийми, Отче Боже,

Нехай Україні

Вона допоможе.

 Ведучий.

Родина Косачів приятелювала з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким. Таке оточення позитивно вплинуло на формування допитливої, вольової натури Лесі, сприяло духовному збагаченню. Виростала Леся гордою, волелюбною.

1-й читець.

Як дитиною бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

„Що, болить?” - мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, -

Щоб не плакать, я сміялась

Слово: Із давніх-давен мешкали собі на землі українській Вишиванки та Колядки, Казки та Загадки, Крашанки та Легенди, Щедрівки, та всі ті, хто в серці народу живе. А за старших в них були ми — Слово та Пісня...

 Пісня: Любили нас люди та приказували: «Споконвіку ми разом. Будемо одне про одного дбати. У злагоді та любові житимемо».

Слово: І все б нічого, та прийшли царі із країв дальніх...

Музика затихає. Виходять Царі.

Царі : Подобається мені тут.

Цар 2:1 мені подобається.

Цар 1: Збираймо армію могутню. Всіх підкоримо та за нашими законами жити примусимо.

Цар 2: А Слово і Пісню з цих країв виженемо. У нас і свої є. (Ідуть).

Слово: Треба усім разом за землю рідну встати. Усі разом ми — сила.

Пісня: Відкрию вам таємницю велику. Народиться в Україні людина розумна і сміливіша з найсміливіших. Найбільшим багатством вона вважатиме Пісню та Слово. І буде то дівчинка.

Відкривається завіса. Ліворуч за столиком сидить Леся Українка.

Звучить музика А. Штогаренка «Пам’яті Лесі Українки». Сюїта. Вступ.

Леся Українка:

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?..

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Музика затихає. На сцену виходять Мати, Леся і Михайлик.

Прислухаються, як витьохкує соловейко.

Леся: Мамо, що то за пташка у саду так виспівує?

Михайлик: Як по нотах пісню виводить!

Мати: То соловейко до нас прилетів.

Леся: Соловейко? А де він раніше був? Чому нам своїх пісень не співав?

Мати: Це довга історія. Старі люди розповідають, що ця пташка раніше не жила в Україні. Було це ще за дідів-прадідів...

Михайлик: Розкажіть, мамо.

Мати: Країна солов’їна розкинулася за морями глибокими, за горами високими. І правив тою країною король Музика... Щовесни він нагадував своїм підлеглим: «Летіть по всьому світу, пташки співочі, слухайте уважно пісні народів різних». Полетіли пташки хто куди. А маленький Соловейко залетів аж в Україну. Чує: люди з поля повертаються. Потомлені, але співають... Бо де праця, там і пісня.

Звучить українська народна пісня.

Мати: Слухає наш Соловейко, все запам’ятовує.

Михайлик: А далі?

Мати: А далі полетів він до короля Музики. Вислухав його король і наказав своїм підлеглим: «Летіть в Україну! Слухайте ті пісні, що їх люди співають, і перекладайте на нашу мову пташину... І несіть по усьому світові». Отак весь світ дізнався про українську пісню... А солов’ї навіки оселилися в Україні.

Леся: А чому, мамо, царі Пісню і Слово з України женуть?

Мама: Пісня народ єднає. Є пісня — є народ. Немає її, немає Слова рідного — то й народу нема.

Михайлик: Я, як підросту, багато пісень вивчу.

Леся: А я, як підросту, пісні складатиму.

Ідуть. Звучить музика А. Штогаренка «Пам ’яті Лесі Українки».

Сюїта. Пісня.

Леся Українка:

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

Музика затихає.

Мати: В дітей своїх мені хотілося перелити свою душу і думки. З певністю можна сказати, що мені це вдалося. Не знаю, чи стали б Леся і Михась українськими літераторами, коли б не я. Може, стали б, але хутчій, що ні... Власне, я наважила й завше окружала б дітей такими обставинами, щоб народна стихія була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зі мною та посеред волинського люду сприяло цьому.

Ведучий.

Леся була милосердною до всього і до всіх. їй хотілося захистити зайченя від вовка, билинку від негоди, подружку від хвороби, людину від зла. А зло зустрічалося не тільки в казках, книжках. Вона бачила його в житті.

Чужий біль сприймала дівчинка як власний. Несправедливість, неііравда її гнітили, обурювали, їй хотілося протестувати. Коли Лесі було 9 років, несподівано для неї за революційну діяльність заарештовано її улюблену тьотю Єлю. Страшенно тяжко вона пережила цю звістку і написала вірш „Надія”

2-й читець

Ні долі, ні волі, у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, -

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки...

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Ведучий.

Дівчинка росла наполегливою. До всього їй хотілося дійти самій. Відчути чари нічного лісу - і вона крадькома йшла у ліс. Проникнути у таємниці Луцького замку, поблизу якого жила. Вона збирає про нього перекази. Замок відразу стає місцем розваг дітей, тут вони створили своє таємне товариство. Наслідуючи дорослих, члени товариства запозичили всі конспіративні умовності: варту, пароль, клятву.

1-й читець.

Вірш „Віче”

Ведучий.

Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів.

Леся: Мамо, я вірш написала.

Мати: Про що він, доню?

Леся: Про квітку конвалію, про її недовгий вік. Як зірвали її в гаї та й понесли на бал. Коли ж зів’яла квітка, панночка її кинула додолу.

Мати: А може, і не про квітку вірш?

Леся: Може, про людину?

Мати: А ти прочитай.

Леся читає вірш «Конвалія».

Мати: Ти в мене сильна. А от вірш треба надрукувати. Та гірка доля в українського слова.

Утискають його, забороняють. У Львові виходить журнал «Зоря». Туди і надішлемо.

Леся: Тільки от псевдоніма в мене нема.

Мати: То не біда. Як би ти хотіла підписатися?

Леся: Звичайно, Леся.

Мати: Ну, то нехай буде Леся. Леся на прізвище Українка.

Леся: І воно означатиме — Леся з України.

Ведучий.

Відтоді і пішли по всьому світі прекрасні поезії, підписані цим гордим, ніжним і красивим ім’ям - Леся Українка. Чому Українка? Та тому, що в сім’ї панували українські звичаї. Часто це викликало подив: „Як-то може бути, щоб у сім’ї дворян та все було отаким мужицьким?” Леся вже знала, що українському слову доводиться боротися за виживання - діє циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва, який не дозволяв друкувати українською мовою навчальні та науково-популярні книги. Діє також царський указ про заборону ввозити з-за кордону в Україну українські книги, ставити українські п’єси.

Псевдонім Українка був своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови в рідному краї. І не в одній своїй поезії Леся Українка створює образ України.

4-й читець.

Вірш „Сім струн. До (Гімн)”

Ведучий.

Тяжка була в Лесі Українки доля. Спершу захворіла нога, потім рука, потім нирки і шлунок. Кілька операцій витримала вона. Доводилось ходити в гіпсі, зі спеціальним апаратом, на милицях. Це завдавало нестерпних мук. Але вона мужньо повторювала, що буде „серед лиха співати пісні” і шукатиме „зірку провідну”. Адже ще жили сподівання, що молодий організм подолає хворобу. Батьки докладали всіх зусиль, щоб допомогти дочці, лікування у Києві, солоні ванни у Литві, грязьові лимани на Одещині, купель в Криму, Сеанси народної медицини на Сумщині, клініки Відня. Проте Леся вже змушена відмовитись від гри на фортепіано, від малювання...

Ведучий.

Від хвороби Лесю відволікали хвилини поетичного натхнення, книги і природа. Батьки прищепили їй любов до природи, любов споглядальну. Природу поетеса розглядала у зв’язку з людиною. Вона може чарувати, а може й засмучувати.

Краса природи не тішить, бо .. скрізь голосіння сумні!

Ох, невже в тобі, рідний мій краю,

Тільки й чуються вільні пісні - У сні?

Виходять Слово і Пісня

Пісня: Отак ми подружилися з Лесею. І не розлучалися з тої пори. Де я, там і Леся?

Леся Українка: Де Пісня, там і я.

Пісня: А пам’ятаєш, Лесю, Русальні свята у Жаборинцях?

Леся Українка: Пам’ятаю... І давно вже мрію... мрію написати...

Пісня: Оповідання? Вірш?

Леся Українка: Це буде романтична казка. Я повернуся думками у першопочатки. Словами з попелу я вирощу вербу-сопілку. Нехай співає людям і мені. Я розповім про Мавку лісову. Про хлопця-красеня, про Пісню і Любов... В умі держу я образ дивний.

Пісня: Про що ти, Лесю?

Леся Українка: Розкажу тобі. Одного разу я гуляла з мамою у лісі. То був казковий ліс. Дерева там були, як дитинчата. Маленькії на зріст, немов однолітки мої. Один до одного тулились рясно-рясно. А матінка моя мені розповідала казку. Про звірів лісових, про мавок, потерчат, водяника і лісовика...

Уривок із драми-феєрїї «Лісова піст»

Виходить Мавка, розправляє руки і проводить долонею по очах.

Мавка: Ох, ж я довго спала!

А хто мене збудив?

Мабуть, весна...

Входить Лукаш із сопілкою, хоче надрізати ножем березу, щоб сточити соку. Мавка кидається і хапає його за руку.

Мавка. Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

Лукаш. Та що ти дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка. Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш. Березу ти сестою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка. Я-Мавка лісова

Лукаш уважно придивляється до неї

Лукаш. А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка. А бачити хотів ?

Лукаш. Чому ж би ні ? Що ж, ти зовсім така,

ж дівчина..

А чом же в тебе очі не зелені... а були,

ж небо, сині...

О! Тепер вже сиві, ж тая хмара., ні, здається, чорні,

чи, може, карі...

Ти така дивна!

Мавка (усміхаючись). Чи гарна я тобі?

Лукаш (соромлячись). Хіба я знаю?

Мавка. А хто ж те знає ?

Лукаш. Ет, таке питаєш !...

Мавка. Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі!».

Лукаш. А я й не знав, що в них така розмова Я думав - дерево німе, та й годі.

Мавка. Німого в лісі в нас нема нічого.

Виходять

Ведучий.

Свій шедевр «Лісову пісню» Л. Українка написала на Кавказі за 29 днів. Поєднавши у творі казкові образи з реальними, вона досягає високої художньої виразності, прозорості, стверджує, що насильство над природою неприпустиме.

Ведучий.

Леся Українка відома всьому світу своєю лірикою, патріотичною поезією. Вона дуже багато віршів присвятила оспівуванню краси української природи.

Свого часу подорожуючи Україною, вона відвідала Поділля. Вражена красою подільської землі написала вірш „Красо України. Подол ля!”

Вірш „Красо України Подолля”

Ведучий.

Багато творів Леся Українка написала для дітей, це казки „Біда навчить”, ,Лілея”, цілий ряд віршів для дітей.

Пісня „Вишеньки-черешеньки”

Ведучий.

Вірші Л. Українки дуже ліричні, мелодійні, і чимало віршів Лесі покладено на музику. До багатьох віршів написав музику відомий український композитор Микола Лисенко.

Ведучий.

Пройшли роки, але поезія Лесі Українки не втратила своєї актуальності і сьогодні.

Її твори вивчають в школах, співають пісні та романси на її вірші.

Ім’ям Лесі Українки названі вулиці, театри.

Багато поетів присвятили свої вірші Лесі Українці - „співанці досвітніх вогнів”. Це і Дмитро Павличко, Максим Рильський, Андрій Малишко.

- Я не бачив тебе недужою

І не чув про жалі і втому,

Серед літа ідеш із ружами

На Вкраїну до свого дому.

Де Волинщина, Поліщина,

Грає зорями синь обічна,

Де життя твоє не заміщене

Лесю, Лесю, легендо вічна

Ведучий. Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте ...», Україна не чула такого “всильного, гарячого і поетичного слова, ж з уст сеї хорої, слабосилої дівчини», - писав І.Франко.

Читець

Ти себе Українкою звала, і чи краще знайти ім’я ?

Тій, що радісно в муках сіяла Як Вітчизна велика твоя!

Читець

Хвора дівчино, бідна Леся!

Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебесся,

Що його не сягнуть і орли!

Ведучий. Леся Українка - це наша душа, наша совість, наша гордість. Вона була

великим Будівничим нашого національного духу. Це поетка, яка йшла сходами гігантів.

Ведучий. Вона з'явилася в Україні ж поет грандіозного обдарування. Без України не

могла бути - бо це доля, яку не вибирають, бо це - Мати, яку, ж і долю, не вибирають, бо це пісня, яка вічна на землі.

Ведучий. Рано обірвалася її пісня, її спів. Сорокадворічною пішла вона з життя, пішла незламна духом.

Ведучий. Ми прощаємось з Лесею Українкою, її віршами. Сподіваюсь, краплина почутого ввіллється до ваших сердець.