ХУДОЖНІ ФУНКЦІЇ СТИЛІСТИЧНИХ ФІГУР У ПОЕЗІЇ ЮРІЯ КЛЕНА

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Запорізької облдержадміністрації

Запорізьке територіальне відділення МАН України

 Відділення: літературознавства,

         фольклористики та мистецтвознавства

                                                            Секція: українська література   

ХУДОЖНІ ФУНКЦІЇ СТИЛІСТИЧНИХ

ФІГУР У ПОЕЗІЇ ЮРІЯ КЛЕНА

Роботу виконала:

                                                            Ліщук Альона Олександрівна                                                                                       учениця 11 класу

Комунального закладу «Приморський регіональний українсько-болгарський багатопрофільний ліцей ІІ-ІІІ ступенів»

Науковий керівник:

Вишневецький Василь Олександрович,

                                                            учитель української літератури 

      КЗ «Приморський ліцей»

вищої категорії, «старший учитель»

Приморськ - 2014

Тези

 «Художні функції стилістичних фігур у поезії Юрія Клена»

Лiщук Альона Олександрiвна,

учениця 11 класу КЗ  «Приморський ліцей»

Вишневецький В.О., учитель української літератури

Актуальність дослідження полягає в тому, що питання розгляду творення індивідуального стилю через стилістичні фігури Ю.Клена у літературознавстві на сьогодні вивчене недостатньо, оскільки літературна особистість поета-неокласика у різних формах проявляється у його поезії, зокрема у стилістичних фігурах.

Об’єкт дослідження: функції стилістичних фігур у поезії Юрія Клена як складовi творення індивідуального стилю.

Предмет дослідження: синтаксичнi засоби увиразнення домінанти творів Ю.Клена.

Мета: аналіз загальної художньої виразності та ролі художніх функцій стилістичних фігур у створенні домінанти у творах Ю.Клена.

Завдання дослідження:

1. Вивчити експресивність поетичного вислову Ю.Клена.

2. Дослідити засоби реалізації домінанти через художні функції стилістичних фігур у поетичному мовленні митця.

3. Окреслити оригінальну форму образного вираження думок і почувань Ю.Клена.

Висновки: багатство та самобутність використання Ю.Кленом стилістичних фігур надають домінантам у його творах оригінальної форми для образного вираження думок і почувань. В осмисленні феномену Кленової поезії особливо вражає стрункість його фрази, а також витончена мальовничість та зорова ефектність, що засвідчує самобутність його художнього мовлення.

Практичне значення: дослідження може бути використане під час факультативних занять з літератури, на уроках літератури як приклад вживання художніх стилістичних засобів майстром красного слова.

Рецензія

на дослідницьку роботу учениці 11 класу Ліщук Альони Олександрівни

за темою “Художні функції стилістичних фігур у поезії Юрія Клена” 

  Дослідження Ліщук А. присвячено питанню розгляду творення індивідуального стилю через стилістичні фігури Ю.Клена, оскільки індивідуальний стиль митця передбачає наявність певної системи засобів вираження, зокрема – синтаксичних засобів. Учениця проаналізувала домінанти поета через призму художніх засобів, що дало змогу пізнати індивідуальність митця.

  Дослідження чітко структуроване – поділяється на чотири приблизно однакові за розміром частини, кожна з яких підпорядкована одній меті – щонайповнішому вивченню функції стилістичних фігур у поезії Юрія Клена.

У теоретичному розділі дослідження на багатому фактичному матеріалі з’ясовуються синтаксичні засоби увиразнення поетичного мовлення, які складає група так званих стилістистичних фігур мовлення, тобто своєрiдних вiдмiнних форм синтаксичного упорядкування фрази, що формують індивідуальну манеру творчості поета, виокремлюються три групи стилістичних фігур за характером вiдступу вiд узвичаєних синтаксичних норм побудови фрази.

  У другому розділі дослідження дається вичерпна характеристика фігур, які пов’язані з відхиленнями від логіко-граматичних норм та їх використання у творах Ю.Клена. У третьому - фігур повтору, у четвертому - фігур зіставлення.

У висновках Ліщук А. наголошує на шляхах реалізації домінанти у творчості Ю.Клена.

  Робота свідчить про значну методологічну підготовленість учениці, про досконале оволодіння нею основами проведення сучасного аналізу художнього твору в усьому його методичному розмаїтті.

Вчитель української мови та літератури

вищої категорії, «старший учитель»    Дмитренко С.Ю

Відгук

 на дослідницьку роботу учениці 11 класу Ліщук Альони Олександрівни

за темою “Художні функції стилістичних фігур у поезії Юрія Клена” 

  Ще донедавна історія української літератури являла собою книгу з величезною кількістю вирваних сторінок – було чимало яскравих, самобутніх, надзвичайно талановитих письменників, сама лишень згадка про яких – їхнє життя, творчість, внесок у літературу – була під забороною. Це і представники старшого покоління української творчої інтелігенції, які рішуче рвали пута духовної та інтелектуальної неволі, це і митці Розстріляного Відродження, які піднесли рівень рідного письменства до європейських верховіть і цим заслужили немилість радянської тиранії, але передусім така доля – замовчування, викреслення з історії літератури, оганьблення – спіткала літераторів української діаспори, котрі з тих чи інших причин залишили рідний край, але не поривали з ним духовного зв’язку. 

  Наукову роботу Альони Ліщук присвячено дослідженню художніх засобів однієї з таких постатей – Юрія Клена.

Дослідження є чітко структурованим – воно поділяється на чотири приблизно однакові розміром частини, кожна з яких підпорядкована одній меті – щонайповнішому аналізу поетичного синтаксису вірша Ю.Клена. У дослідженні на багатому фактичному матеріалі з’ясовуються функції стилістичних фігур у поезії Юрія Клена як складові творення індивідуального стилю, виокремлюються шляхи реалізації домінантних образів, що мають визначальний вплив на розумінні творів митця красного слова, провідних рис характеру творчості поета та реалізація синтаксичних засобів увиразнення поетичної думки.

  Здійснивши аналіз художньо-зображувальних мовних засобів, Ліщук А. визначила, що відбирає поет у свою творчість зі скарбниці української мови і як розвиває приховані здатності рідного слова, які органічно вплітаються у цілість його поетичних структур, сприяють єдності форми і змісту.

Науковий керівник   В.О.Вишневецький

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення…………………………...6

РОЗДІЛ 2. Фігури, пов’язані з відхиленнями

від логіко-граматичних норм……………………………………………………….9

2.1. Інверсія…………………………………………………………………………..9

2.2. Еліпсис………………………………………………………………………….11

2.3. Асиндетон………………………………………………………………………11

РОЗДІЛ 3. Фігури повтору………………………………………………………...13

3.1. Звукові повтори………………………………………………………………..14

3.2. Словесні повтори………………………………………………………………14

3.3. Плеоназм і тавтологія………………………………………………………….15

3.4. Синтаксичний паралелізм……………………………………………………..16

3.5. Анафора………………………………………………………………………...17

РОЗДІЛ 4. Фігури зіставлення…………………………………………………….18

Висновки……………………………………………………………………………22

Список використаних джерел……………………………………………………..25

ВСТУП

Поет-неокласик, Ю.Клен (Освальд Бургардт) продумано й свідомо створював власний індивідуальний стиль, прагнучи довершеності віршованої форми, домагався краси слова, вишуканої образності та відточеності вірша. Конкретні й зримі образи його творів захоплюють своєю шляхетною простотою й мистецькою досконалістю, а експресивність поетичного вислову йде з глибини почуттів.

  Творчість Ю.Клена досліджувалася і популяризувалася здебільшого в еміграційних виданнях. У періодичних виданнях України ім'я Ю.Клена з'явилося в кінці 80-х років завдяки Ю. Коваліву, М. Неврлому, Л.Череватенку, О.Астаф'єву, І.Дзюбі, В.Брюховецькому, М.Ільницькому, Г. Райбедюк. Окремі аспекти творчого доробку поета аналізуються в дослідженнях Л.Кравець, Л.Ставицької, В.Калашника, Л.Савченко, М.Ласло-Куцюк, Л.Новиченка, О.Ашер, Л.Таран. На особливу увагу заслуговують дослідження останніх років М.Богач [1], В.Сарапин [4], О.Черевченка [6].

 Творча постать Ю.Клена-поета помітно виділяється навіть на тлі багатого на таланти літературного життя 20-х років. Це був митець строгої, вивіреної думки, надзвичайно чутливий до художнього слова, рідкісний ерудит, проникливий історик літератури, блискучий оратор і полеміст. Разом з Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою та Миколою Зеровим він належав до поетичної групи “неокласиків”. Неокласицизм (від гр. neos — новий і лат. classicus — зразко­вий) — течія у літературі і мистецтві, яка з'явилася значно пізні­ше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних обра­зів і мотивів, проголошенні гасел «чистого мистецтва» та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласицизм виник у середині XIX ст. в західноєвропейській літературі. Його тенденції позначились на російській та українсь­кій поезії.

Неокласики групувалися навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а пізніше — біля київського видавництва «Слово». Сюди входили такі письменники, як М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Ю.Клен і М.Риль­ський, які прагнули підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.

Група неокласиків в українській поезії 20-х років, відмежовуючись від так званої «пролетарської культури», прагнула наслідувати мистецтво минулих епох. До основних рис цієї школи, крім підкресленої уваги до худож­ньої форми, відносять також орієнтацію на вивірені віками духовні цінності, відданість традиціям світової класики (від античності до початку XX ст.), віддання переваги історико-культурній та морально-психологі­чній проблематиці, негативне ставлення до політизації мистецтва, повернення до вічних законів мистецтва, орієнтир на кращі здобут­ки античності, інтелектуалізм, вико­ристання зразків античної культури і культури епохи Відродження, есте­тизм, аристократизм духу, гармонія між розумом і почуттями, несприйняття радянської дійсності (комуніс­тичної ідеології - всього, що призве­ло до падіння рівня духовності).

Принцип неокласиків: «На теми, що нові, античний вірш складаймо».

Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

Хоч художня вартість творчості Ю.Клена визнана сучасниками й високо оцінена у літературознавчих дослідженнях, проте індивідуальний стиль поета не описано досі повною мірою. Зокрема, це стосується характеристики поетичного синтаксису його вірша. Поетичний синтаксис – підкорений загальним законам сенсу, поетичній логіці, органічно вплітається у цілість поетичних структур, сприяє єд­ності форми і змісту. Митець має право на відхилення від усталених норм, тому і поетичний синтаксис дає широку варіантність засобів висловлю­вання, які не адекватні традиційним нормам.

Поет шукає своїх форм, синтаксичних будов, які б актуалізували найбільш значущі образи, тобто – домінантні. Поетичні фігури – це й тро­пи і власне фігури. “Єдиної загальноприйнятної класифікації фігур не­ма”, – стверджує Е.Береговська, автор ґрунтовної розвідки про синтак­сичну фігуру хіазму [4, с. 228].

Актуальність дослідження полягає у тому, що питання одночасного розгляду творення домінант, шляхетної простоти, мистецької досконалості та експресивності поетичного вислову Ю.Клена на сьогодні вивчене недостатньо, оскільки літературна особистість поета-неокласика у різних формах проявляється у його поезії, і зокрема у стилістичних фігурах.

Метою нашої роботи є спроба здійснення аналізу загальної художньої виразності та ролі художніх функцій стилістичних фігур, що творять домінанту, у творах Ю.Клена.

Завдання дослідження:

1. Вивчити експресивність поетичного вислову Ю.Клена.

2. Дослідити засоби реалізації домінанти через художні функції стилістичних фігур у поетичному мовленні митця.

3. Окреслити оригінальну форму образного вираження думок і почувань Ю.Клена.

Новизною роботи є те, що вперше розглянуто творення індивідуального стилю Ю.Клена, який у різних формах проявляється у використанні  стилістичних фігур.

Об’єкт дослідження: функції стилістичних фігур у поезії Юрія Клена як складові творення індивідуального стилю.

Предмет дослідження: синтаксичнi засоби увиразнення домінанти творів Ю.Клена.

У ході роботи було використано описовий, порівняльний та формальний методи аналізу.

РОЗДІЛ 1

СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ МОВЛЕННЯ

Синтаксичні засоби увиразнення поетичного мовлення складає група так званих стилістистичних фігур мовлення, тобто своєрiдних вiдмiнних форм синтаксичного упорядкування фрази: ”стилiстичнi фiгури – це особливi побудови, що вiдхиляються вiд звичайного синтаксичного типу й дають оригiнальну форму для образного вираження думок i почувань людини” [8, c.178].

За характером вiдступу вiд узвичаєних синтаксичних норм побудови фрази всi наявнi стилiстичнi фiгури мовлення можуть бути подiленi на три типи:

І. Фiгури, пов'язаннi з вiдхиленням вiд певних логiко-граматичних норм оформлення фрази: інверсія, анаколуф, еліпсис, асиндетон (або безсполучниковiсть).

ІІ. Фiгури пов'язанi з вiдхиленням вiд певних логiко-граматичних норм оформлення фрази. У межах цього типу можна видiлити три групи фiгур: повтору, зiставлення та протиставлення слiв та бiльших або менших мовних величин.

1) фігури повтору. Серед повторiв розрiзняються простi та композицiйнi повтори. Простим називається пiдсилювально-смисловий повтор, який не має структурно-органiзуючого значення, тобто повтор, не суттєвий у композицiйному (але не в загально-смисловому) вiдношеннi. У залежностi вiд того, якi саме смисловi величини повторюються, простi повтори подiляються на звуковi, словеснi, фразові:

а) звуковими називаються повтори однакових або однотипних звукiв у сумiжних словах або фразах тексту (переважно поетичного). Повтор приголосних звукiв називається алітерацією; повтор голосних звукiв називається асонансом;

б) словесними називаються повтори слів - найчастiше у межах словосполучень, одного або кiлькох сумiжних речень, рiдше в бiльш широких межах. Повтор однакових слiв називається прямим повтором. Прямими можуть бути повтори як повнозначних (простий прямий повтор), так i службових слiв. Повтори однотипних слiв називаються видозмiнюваним повтором;

 в) фразовими називаються повтори сумiжних частин (як правило, окремих, коротких речень) фрази. Найчастiше такий повтор приймає вигляд так званого синтаксичного паралелізму [8, c.180].

Уже синтаксичний паралелiзм може виконувати композицiйну функцiю. На вiдмiну вiд простих, композиційні повтори, якi  не обмежуються пiдсилювально-смисловою функцiєю i виконують композицiйне завдання, виступаючи, зокрема, сигналом початку та кiнця певних фразових одиниць. Найбiльш яскраво композицiйна функцiя повтору виявляє себе у прозi.

2. Фігури зіставлення. Цi фiгури близькi за своїми ознаками та функцiями до фiгур видозмiнюваного повтору. Подiбно до останнiх, вони постають на основi такого накопичення слiв, яке видається зайвим, немотивованими нормами та вимогами логiчного викладу, таким, що вiдволiкає й ускладнює сприймати його фактологiчну сутнiсть. До фiгур зiставлення вiжносяться ампліфікація, градація, парономазія.

3. Фігури протиставлення. Цi фiгури, на вiдмiну вiд фiгур зiставлення, ґрунтуються не на однорiдностi (смисловiй близкостi) спiвставлюваних слiв, а на їх бiльш-менш рiзнiй рiзнорiдностi (смисловому контрастi), яка пiдкреслюється та посилюється контекстом їх спiвставлення. До фiгур протиставлення вiдносяться антитеза та оксюморон.

III. Фiгури, пов’язанi з вiдхиленням вiд певних комунiкативно-логiчних норм оформлення фрази, - так званi риторичні фігури: звертання, питання, заперечення, оклик [8, c.180].

Одним з компонентів загальної художньої виразності та предметом естетичної обробки у творах Ю.Клена стає особлива впорядкованість синтаксичної структури, яка характеризується тенденцією до її ускладнення.

  Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм стилістичного впорядкування фрази. Стилістичні фігури художнього мовлення завжди «є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на читача; можуть виконувати різноманітні функції, зокрема, індивідуалізувати чи типізувати мовлення, виділяти окремі слова чи частини фрази, особливо важливі в смисловому відношенні, виконувати композиційну функцію емоційного увиразнення і т.д.» [4, с. 224].

  Аналіз дослідження стилістичного впорядкування поетичної фрази Ю.Кленом засвідчив багатство та самобутність використання автором стилістичних фігур, що надають його творам оригінальної форми для образного вираження думок і почувань.

РОЗДІЛ 2

ФІГУРИ, ПОВЯЗАНІ З ВІДХИЛЕННЯМИ ВІД ЛОГІКО-ГРАМАТИЧНИХ НОРМ

2.1. Інверсія

Iнверсія (лат. Inversio – перевертання, перемiщення) – стилiстична фiгура, побудована на порушеннi того порядку слiв у реченнi, який видається нормованим, звичайним. Українська, як i iншi схiднослов'янськi мови, належить до мов з вiльним порядком слiв у реченнях, проте певна їх синтаксична послiдовнiсть, внаслiдок своєї узвичаєностi, а також у силу її пiдпорядкованостi логiцi розгортання думки, яка висловлюється, видається бiльш природною, тодi як змiна такої послiдовностi психологiчно сприймається як вiдступ певної сталої норми [8, c.180]. Логiчна послiдовнiсть розгортання думки регулює, зокрема, порядок головних членiв речення, якi складають свого роду синтаксичний кiстяк висловлюваної думки. Нормальна логiчна послiдовнicть розгортання думки передбачає її рух вiд вже вiдомого (тобто того, про що вже говорилось або такого, що подається як наперед вiдоме) до невiдомого того, що власне повiдомляється про це ”вже вiдоме” i фiксує у ньому якiсь змiни. Оскiльки ”вже вiдоме” в реченнi звичайно виражається через пiдмет (суб'єкт думки), а “невiдоме”, нове через присудок (предикат думки) то природним або прямим буде порядок слiв, за яким присудок буде розмiщуватись за пiдметом, а iнверсованим буде їх зворотний порядок: присудок перед пiдметом. Наприклад, один iз вiршiв Ю.Клена починається таким реченням: «І вже під радісний весінній дзвін // Веселим шумом нас стрічає Дін» [13, с. 120]. Ця фраза сприймається як iнверсована через те, що спочатку в нiй подається дiя, граматично виражена присудком “стрічає” (тим новим, що повiдомляється про суб'єкт дiї), а потiм вже називається сам суб'єкт дiї, граматично виражений пiдметом “Дін”. Нормативно-логiчному порядку розгортання думки тут мала б вiдповiдати iнша послiдовнiсть слiв, а саме: «І вже під радісний весінній дзвін // Веселим шумом нас Дін стрічає».

Якщо синтаксичний порядок головних членiв речення регулюється нормами логiчної послiдовностi розгортання висловлюваної думки, то порядок другорядних членiв речення в кожнiй нацiональнiй мовi встановлюється iсторично усталеними в нiй нормами синтаксичної побудови словесних конструкцiй. Зокрема для української мови бiльш природним буде розмiщення додаткiв (1) та обставин (2), виражених iменниками, у позицiї поза словом, до якого вони вiдносяться , а означень (3) та прислiвникових обставин (4) у позицiї – перед словом, до якого вони вiдносяться. Зворотний порядок їх розмiщення звичайно сприймається як iнверсований. Наприклад: «Моя осіння туга, лагідна і ніжна, //Крізь срібло згаслих вечорів // Пливе, як лебідь білосніжний // У смутку тихому покинутих ставків» [13, с. 60], замiсть Моя осіння лагідна і ніжна туга.

Синтаксично інверсований порядок членів речення служить у першу чергу метi виділення окремих, найбiльш вагомих у контекстi даного висловлювання слiв. Iнверсоване слово за рахунок того, що потрапляє у незвичну для нього синтаксичну позицiю, мимоволi привертає i затримує на собi бiльше уваги. Особливо в яскравiй формi ця функцiя iнверсiї виявляє себе у випадку, коли iнверсоване слово не просто змiнює свою узвичаєну синтаксичну позицiю, але при цьому щей  вiддiляється вiд члена речення, якому воно пiдпорядковане, iншими словами, - коли грамматично зв'язанi слова, iнверсуючись, розводяться в межах речення, а iнколи й сумiжних речень.

За рахунок спеціальної зміни порядку слів (інверсії) Юрій Клен перерозподіляє смислове навантаження слів і виводить висловлювання з нейтрального плану в план емоційно-експресивний. Інверсія служить засобом увиразнення викладу й підвищує емоційну насиченість тексту. Інверсоване слово мимоволі привертає й затримує більшу уваги: «Дзвенять затьмарені трамваї, //Хриплять розпачливо гудки. //На шмаття буря розриває // Вечірні натовпи людські» [13, с. 290]. Наприклад, постпозиційне означення створює особливу ритмомелодику, наспівність речення, задушевність: «Моя осіння туга, лагідна і ніжна, //Крізь срібло згаслих вечорів // Пливе, як лебідь білосніжний // У смутку тихому покинутих ставків» [13 с. 60].

Iнверсоване слово, яке видiляється вже само по собi, звичайно ще й  тяжiє до винесення його в позицiю початку або кiнця такої фрази, що вимовляється на одному диханнi ( це приблизно 7- 8 складiв), тобто на iнтонацiйно сильнi i бiльш вiдчутнi мiсця фрази. З особливою очевиднiстю ця тенденцiя виявляє себе у вiршових текстах Ю.Клена, рядки яких якраз i  вiдповiдають, в принципi, таким фразовим побудовам. Кiнець кожного рядка є бiльш вiдчутним за рахунок того, що на нього припадає сильний фразовий наголос, вiдчутнiсть початку наступного рядка створює сильна (так звана константна) пауза, якою вiн вiддiляється вiд попереднього рядка. Вiдчутностi окремих слiв сприяють тут i так званi цезурнi паузи, якi дiлять навпiл довгi рядки I перед якими дещо сповiльнюється мовлення.

Таким чином, можна зробити висновок, що у текстах Ю.Клена інверсія набуває дуже складних форм, адже часто інверсується відразу декілька членів речення. Інверсія ідеалізує і емоційно увиразнює мовлення Ю.Клена.

2.2. Еліпсис

        Нерідко використовує Ю.Клен і еліпсис (гр. Elleipsis – пропуск, нестача) – це стилiстична фiгура, побудована на пропуску слова або кiлькох слів,  що з'явилася внаслідок прагнення поетів до максимальної ущільненості віршового рядка, «згущення думки» [3, с.22]. Еліпсисні конструкції надають висловлюванню динамічності, експресивної виразності, створюють інтонації живого схвильованого, невимушеного усного мовлення, передаючи стан персонажа (у діалогах і монологах) або ставлення автора до зображуваного (в авторських відступах), наприклад: «Чумацький Шлях - як срібний пояс» [13, с.139], «І враз удар. Хтось підкидає // Мене. У серце - блиск меча» [13, с.184]. В останньому рядку тут опущено слово ”вдарив”.

2.3. Асиндетон

 Характерним для мовлення Юрія Клена є спеціальний пропуск сполучників між окремими словами і частинами фраз – асиндетон (гр. Asyndeton – незв’язане) або безсполучниковість - це стилiстична фiгура, яка полягає у пропуску сполучникiв, що зв'язують окремi слова та частини фраз [8, c.183]. Відсутність сполучників надає висловлюванню стрімкості, конденсованості змісту, легкості. Наприклад, коли поет перебуває в стані високого почуттєвого напруження, він не в змозі холодно, логічно вибудовувати й поєднувати фрази: «Нема, нема, нема набоїв, //Сльота і сніг січуть людей, // Ворожі сили чорт потроїв, // Мороз проймає до костей» [13, с. 167]; «Страсна субота...Натовп у притворі...» [13, с. 174]; «Холодний вітер. Сніг. Сузір'я Лебідь...» [13, с. 75]. У двох останніх прикладах прості речення інтонаційно нанизуються в цілісну розповідь. Така, на перший погляд, одноманітна будова створює враження глибокого внутрішнього хвилювання оповідача, який ніби окремими іскрами-спалахами добуває деталі зі своєї пам'яті, розповідь дається йому важко.

 Отже, можна зробити висновок, що за допомогою фігур, які пов’язані з відхиленням від логіко-граматичних норм, Ю.Клен, спираючись на класичну традицію, творить власну художню модель, якісно нову для вітчизняної літератури першої половини ХХ століття. Власне, цим самим поет руйнує стереотип сприйняття класики як застиглої консервативної системи, укотре вливаючи „молоде вино“ (сучасну проблематику) у „старі міхи“ (традиційну форму).

РОЗДІЛ 3

ФІГУРИ ПОВТОРУ

3.1. Звукові повтори

Звукопис (звукові повтори) у художніх творах Ю.Клена проявляється по-різному й виконує неоднакові функції. Це й звуковідтворення («...а пащі рявкали: «Гар-гар!» [13, с.260]), і звуконаслідування («Шамрає і шамотить... » [13, с. 350]), і звукопис - алітерація й асонанс.

Слідуючи традиції, поет пов'язує зображувані явища з уживанням певних звуків мови. Так, найчастіше він використовує для звукопису плавний Л, який створює колорит ніжності, м'якості, наприклад: «ПЛиве, як Лебідь біЛосніжний» [13, с. 60]; «І мЛявих Літ ЛітепЛу Лінь» [13, с. 29]; чи динамічний Р, що передає нестримність і силу: «В багРянім гРомі // Ревла небесна твеРдь, // Як і тоді, // Ряхтіли // гРиви Ржаві і Руді» [13, с. 116]; чи рідко вживані Ш та Ч: «Літак Шулікою Ширяє» [13, с. 51]; «СпоЧинок безЧинний між квітів //Чекає» [13, с. 39].

  Добір звуків для створення певного враження може втілюватися й поодинокі елементи, як у попередніх прикладах, а може створювати систему елементів однакового чи схожого типу (так звані алітераційні дуети), як, наприклад, Р та Л: „І всЛід пожаРам чоРними сЛідами // пішЛи по тРупаххЛад, і гЛад, і моР» [13, с. 290]; або Д та Л: «ЛовитиДаЛьнійДимДозвіЛЛя» [13, с. 57].

Повтори голосних у мовленні Ю.Клена зустрічаються значно рідше. Останні не стільки увиразнюють окремі слова, скільки створюють своєрідне звукове тло, на якому стають помітнішими інші компоненти - змістові, звукові, ритмічні, наприклад: «І рідкО спОстережливіше ОкО // дОпитливО зОрилО днО глибОке» [13, с.122]. Асонанси надають розлогості звуковому оформленню поезії («ВОдОю в бЕзвість пОтЕклО» [13, с. 109], «СпливАє літо І життЯ» [13, с. 87] ).

  Ю.Клен надає перевагу певним звукам, що могли б служити образною характеристикою стилю його поетичного мовлення. Інколи здається, ніби віршований текст перенасичений звуками, як, наприклад, С, який характеризує внутрішню мелодику: «Слова Сичали Сотнями гадюк» [13, с. 36]; «КолиСали твою веСну хвилі // Стиглого вівСа. // Тільки глянь - і вСе воСкреСне, // Бо на вСьому ще роСа» [13, с. 42]. Так відтворюється відповідний настрій.

  Цікавим прикладом смислотворчого використання цього засобу є звукоповтори Р, С, Ж, що створюють звукообраз битви, наприклад: «ТРуби, СуРми, ЗбРої ЖаР» [13, с. 116]. Поєднання в одному рядку глухих шиплячих з дзвінкими та сонорними відтворюють момент наростання звуку - від приглушеного шипіння дощових крапель до динамічного зіткнення їх зі склом («А по Шибах доЩ ЗаБРеНькаВ» [13, с. 63]).

3.2. Словесні повтори

Ю.Клен часто вдається до простого прямого повтору (повнозначних слів). Звичайний повтор слів є засобом підкреслення емоційного й смислового чинника, адже повторюються ті вислови, які створюють почуттєву домінанту. Інтонаційно-виражальна сутність цих повторів залежно від їх змісту й місця у вірші різноманітна. Вони можуть виражати тривалість дії, її інтенсивність у вияві, а також переважання якоїсь певної ознаки, що надає поетичній думці особливої інтонаційної переконливості, наприклад: «Пливе мара, мара, мара //І скрізь почвари і машкари» [13, с. 293]; «Гуде, гуде з-за хмар труба» [13, с. 147]; «Відступають загони, // Вагони, вагони, вагони... » [13, с. 163]; «Плакат, плакат, божественний плакат //Мистецтво подає єдине» [13, с. 79]. В інших випадках, при наявності відповідної інтонації й контексту, повтори можуть створювати враження пришвидшеного мовлення, наприклад: «Мерщій, о мерщій, о мерщій!» [13, с. 38]. Експресивний повтор - обов'язковий компонент художнього мовлення Юрія Клена: «О земле, земле, вітром лихоліття //Сплюндрована і знищена давно!» [13, с. 312].

  З-поміж звичайних повторів особливо виділяються посилювальні повтори-нагнітання. Повтор службових слів, так звану багатосполучниковість (полісиндетон), поет використовує:

 - як засіб, що уповільнює мовлення, наприклад: «Що вірш, і що музика, і що коло // Заслуханих у шум джерельних муз» [13, с. 355];

- для передачі нагромадження якихось предметів або явищ, рис описуваного з увиразненням, виділенням кожного складника такого опису, наприклад: ... У неосяжному краю, Де правда-воля вже не згасне, Де в січні все - як у маю, Де все не так, як у Тіролі, Де свині-гуси, як бики, Де виноград, як бараболя, А полуниці, як сливки... [13, с. 312-313];

 - для надання мові урочистості, оскільки часто асоціюється або стилізується під багато сполучникові синтаксичні конструкції біблійних текстів, наприклад:

 Залізною мітлою край змети,

 Щоб не було врожаю, щоб руками

 Збирали люди в полі колоски,

 Щоб за тверде підложжя був їм камінь,

 Щоб не мололи мертві вітряки [13, с. 286].

3.3. Плеоназм і тавтологія

Маловживаним у поетичному мовленні Ю.Клена є плеоназм (гр. Pleonasmos - надмiрнiсть) - це стилiстична фiгура, що ґрунтується на синонiмiчному повторi попереднього слова: ждати - чекати, пам'ятай - не забувай, тишком - нишком тощо. Плеонастичний повтор не мотивований логiчно i вживається як засiб cтилicтичного увиразнення мовлення. Найчастiше уживаний в народно-поетичнiй творчості [8, c. 184].

Ю.Клен досить рідко нагромаджує синонімічні вислови, утворені з близькозначних слів, як наприклад: «Правда-воля вже не згасне» [13, с. 312]; «Гатили-гупали у двері» [13, с. 266]; «Над Києвом на мить-хвилину влада //Нова зійшла сузір'ям п'ятірним» [13, с. 162]. Хоча поза контекстом ці слова не є синонімічними, у контексті вони взаємно доповнюють і увиразнюють одне одного.

На противагу плеоназму, тавтологія (гр. Tauto - тотожнє i logos - слово) - це стилiстична фiгура, що ґрунтується на однокореневому повторi попереднього слова: диво дивне, темниця темна, тьма-тьмуща тощо. Як i плеоназм, тавтологiя немотивована логiчно i вводиться в текст з стилiстичних міркувань [8, c. 185]. Найбiльш типовим уживання цiєї фiгури є для народно-поетичної творчостi, проте досить часто вона зустрiчається i в лiтературнiй поезії, зокрема і в поетичних творах Ю.Клена  - надзвичайно часто. Підсилення одного слова його модифікованим варіантом створює експресію, повертає слову його первісну образність. Хоча тавтологія і створює певну надлишковість, проте водночас і збагачує вислів додатковими нюансами - і змістовними, й експресивними: «Ясну весну твою поховано, //А вільну волю замуровано» [13, с. 185].

Особливістю вживання Ю.Кленом тавтології є те, що вона виступає у тексті не в чистому вигляді, а разом з іншими засобами виразності, створюючи образи потрібного авторові спрямування, наприклад: «Була для мене дивна дивина // Оця почвара» [13, с. 230]; «Димів той самий білий дим» [13, с. 239]; «Нехай же древнє полум 'я не гасне, //В якому я, згоряючи, горю» [13, с. 115].

3.4. Синтаксичний паралелізм

Вдається Ю.Клен і до фразових повторів суміжних частин. Найчастіше такий повтор набирає вигляду так званого синтаксичного паралелізму (гр. Parallelos – той, що йде поруч) – це стилiстична фiгура, яка ґрунтується на однотипнiй синтаксичнiй побудовi двох або бiльше сумiжних мовних одиниць, переважно рядкiв поетичного тексту, що породжує вiдчуття їх симетрії [8, c. 185]. У поета він полягає в образному зіставленні виражених у ньому думок - так званий образно-психологічний паралелізм - між життям природи й фрагментами людського життя: «Високий день стояв ще над ставком І жовто пах липневим медом, А я над недописаним листком Хиливсь новітнім Архімедом» [13, с. 300].

Особливістю наведеної строфи є те, що в ній співвідносність, паралельність дій не втілено в повний паралелізм синтаксичний, проте весь текст викликає відчуття етично довершеного, яскравого паралелізму семантично-асоціативного. Паралелізм структури однотипних речень, однаковість їх інтонаційного малюнка, ритмічність, яка випливає з співвідносності їх будови й однакових інтонацій, зумовлює легкість сприймання таких речень і дає повноту вражень від сказаного.

3.5. Анафора

Серед стилістичних фігур є такі повтори, сила впливу яких прямо пов'язана з їх місцем у тексті (анафора, епіфора, епанафора та анепіфора). Оскільки особливо виразними й впливовими є початкові позиції слова, словосполучення й речення, то не дивно, що Ю.Клен в основному використовує анафору.

Аналізуючи поетичну основу творів Ю.Клена, слід брати до уваги її анафористичність. Анафора в поета досить своєрідна: «Він - стоголовий звір, ні в чім не винний. //Він скрізь понаставляв своїх ікон.//Він правду нам дає для всіх єдину; // Йому на кабель мало наших жил. // Йому не досить наших утлих тіл, // Йому до дна віддати треба душу». [13, с. 114].

  Таким чином, доходимо висновку, що серйозне оволодіння Ю.Кленом технікою класичного вірша є справою значно складнішою, ніж оволодіння технікою асоціативно-метафоричного віршування.

 У свою чергу асоціативно-метафорична поезія наділена рядом виграшних моментів. Вона чуйніша до підсвідомих творчих імпульсів, щедріша на нюанси, тонкі відтінки. Ніщо не заважає взаємодії традиційної та асоціативно-метафоричної поезії.

Таким чином, ці дві художні системи у Ю.Клена є відкритими одна до одної, тобто здатними до взаємопроникнення. Якщо, наприклад, уважно приглянутись, за рахунок яких «резервів» збагачуються виражальні можливості неокласицистичної поетичної мови, то стане зрозумілим, що «резерви» в основному перебувають у сфері фігур повтору.

РОЗДІЛ 4

 ФІГУРИ ЗІСТАВЛЕННЯ

Часто Ю.Клен удається до такого накопичення слів, яке підкреслено зіставляє, експресивно посилює висловлену думку. З такою метою поет звертається, наприклад, до амліфікації: «Лізе строкате, страшне, рябе перемішане стадо» [13, с. 249].

Використовує поет і градацію, зіставляючи певні мовні одиниці в послідовності поступового наростання чи спадання їхнього смислового або емоційного значення, наприклад: «Радій, захоплюйся, палай, гори!» [13, с. 152] або «Глаголь, віщуй, реви!» [13, с. 148]. Тут в один висхідний градаційний ряд вмонтовані семантично віддалені, різноаспектні слова.

Орієнтуючись на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення, Ю.Клен досить часто застосовує парономазію, наприклад: «Якому зграйнику ти гру програв? //Якому звіру ти святиню звірив? //Іхто без брані в бран тебе забрав?» [13, с. 127].

Власною художньою практикою поет відстоював принцип милозвучності, де поширеним став прийом семантизації близькозвучних слів. Цей прийом полягає в асоціативному зв'язку між близькозвучними, але різнокореневими словами, що низкою внутрішніх прихованих рим творить метафору, а значить цілісний образ (мікрообраз), наприклад: «Моїх пісень розбурений бурун» [13, с. 37]; «В руках у того Карла ти скарліла» [13, с. 154]; «Безшкірий звір на тебе ікла шкірив // З пратьми віків, аж ось красу украв, // Бо звабив вирієм, втопив у вирі» [13, с. 127]; «І владно брав мене у бран» [13, с. 238]. Інколи цей прийом стає ключовим у створенні тих чи інших поетичних картин, наприклад, відьомського шабашу у Вальпургієву ніч: «Хурделить вітер у хуртечі, / /у хугу мчить чортів хурман», «Шамрає й шамотить в утечі // І шамко шастає шаркан» [13, с. 350].

  Як засіб, що допомагає читачеві глибше усвідомити зв'язок явищ, чіткіше уявити їхні особливості, Ю.Клен використовує антитезу. Підкреслене протиставлення протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів дає можливість автору створити надзвичайні виразні, об'ємні образи: «Хтось віддасть, і хтось візьме життя» [13, с. 146]; «І, мов дитя, на білих грудях хвиль // Тебе гойдають чорні буревії» [13, с. 30]; «Лиш темна ніч і завірюха, // І білий простір навкруги» [13, с. 168]. Антитеза сприяє змалюванню картин, у яких відбувається різке й несподіване зіткнення різнорідних понять, наприклад: «Строгі закони лицарські, // А не погані татарські // Владу держав берегли» [13, с. 232].

  Антитеза дає невичерпні можливості для створення сатиричних картин. Проте може будуватись і на потенціальних антонімах, на словах, які не є антонімами в мові, але набувають контрастності в спеціально організованих текстах, як наприклад: «Он лугом ясна дівчина іде, //А поруч неї - темний мурин» [13, с. 309].

  Потрібний поетові настрій може створюватись через цілу систему часткових протиставлень, які уже разом творять образ: «Слово не зрадника-хана, //Слово, шляхетником дане, //Що не скривити в дугу, // Клалося тут на вагу» [13, с. 233]; «Я пошматованості навісній //Різьблену єдність протиставлю; //Явлю добу в красі її страшній...» [13, с. 190]. Останній приклад є цікавим зразком використання - як єдиного цілого - епітета-оксюморона («страшна краса») і антитези.

  Епітет-оксюморон є ще одним характерним для Ю.Клена лаконічним засобом контрастного зіткнення понять. Поєднуючись, два протилежні за змістом слова в сукупності дають нове поняття. Такі фігури допомагають повніше відтворити складність і суперечливість зображуваних явищ: «І ворожба зійшла проклята //На білий мармур мертвих статуй» [13, с. 144]; «Мертві форми мертвої краси» [13, с. 190]; «Ти заучив слова затертілі //1 заживо спромігся вмерти» [13, с. 180]; «Та дружньою рукою хижий друг //Із нас вичавлює поволі дух» [13, с. 124].

  Мовлення Ю.Клена насичене риторичними фігурами, які індивідуалізують й емоційно увиразнюють його, привертають особливу увагу до певних аспектів зображуваного явища, а в окремих випадках використовуються з композиційною метою. Так, для посилення виразності й емоційного напруження Юрій Клен вдається до риторичних звертань, які не просто привертають увагу, а ще й виробляють у читача певне ставлення до зображуваного, наприклад: «О дні дзвінкі звитяг і слави!» [13, с. 256]; «О спогади терпкі і непотрібні //Про ті роки жорстокі і безхлібні!» [13, с. 121]; «О четвертована Вкраїно!» [13, с. 97]; «О Україно, Лебедю мій ясний!» [13, с. 38]. Як правило, риторичні звертання ускладнені означеннями, персоніфікаціями.

  Риторичні запитання відзначаються великим зарядом експресії, часто передають чиїсь почуття й роздуми у гіперболізованій, категорично-виразній формі, афористично узагальнюючи загальновідому або очевидну думку, наприклад: «Хто вичерпає нам шоломом горе? //Хто в душу нам плесне води відро?» [13, с. 117]; «Кого ж, кого мені ще під кінець //За звичаєм старинним величати? //Кому вдягти на голову вінець?» [13, с. 128]; «Який в розпачі сенс?» [13, с. 259].

  Проте риторичні запитання можуть передавати й цілу гаму тонких, напівокреслених, ледве відчутних нюансів людських почуттів і переживань, наприклад: «В чиїх серцях ти спогадом цвітеш?» [13, с. 111].

 Інколи поставлене автором запитання мотивує подальше розгортання художнього викладу, яке розкриває ті чи інші, пов'язані з запитаннями, смислові аспекти: «Хто це сказав, що створено людину // По образу Господню? //Ні, в темряві безплідній //Її диявол замісив із глини» [13, с. 303]; «Хто це сказав, що плоть людська ожила, // Натхнена божим вітром? // О ні, диявол хитрий //Їй вихором нап 'яв жаги вітрила» [13, с. 303].

  Наявні в мовленні Юрія Клена і риторичні заперечення як відповідь на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника, наприклад: «І ось зійшов двадцятий вік. // О ні, не зверне він убік!» [13, с. 141]; «Ні, не орел є нашої доби // Птах символічний, а папуга!» [13, с. 179].

  З метою затримати або посилити увагу на якомусь із аспектів зображуваного автор вводить у текст риторичні оклики, що мають підкреслено-емоційний характер. Наприклад: «О чайки зойк понад ставками!» [13, с. 140]; «Як людські душі стали схожі //На радіо чи грамофон!» [13, с. 290].

Отже, під час аналізу кожної складової частини поезій Ю.Клена ми дійшли висновку, що авторській ідеї підпорядковані саме ті мовні засоби, зокрема й фігури зіставлення, якими митець намагається спрямувати думки читача до потрібного розуміння явищ дійсності, на розкриття провідної ідеї твору, щоб сприйняття поетового слова стало зрозумілим читачеві, якого веде сам автор.

ВИСНОВКИ

Стильовий аналіз творів Ю.Клена засвідчив багатство та самобутність використання автором стилістичних фігур, що надають творам оригінальної форми для образного вираження думок і почувань. Синтаксична структура творів є стилістично увиразненою, характеризується тенденцією до ускладнення. Новітні тенденції розвитку модерністської літератури зумовили естетичне використання фонетичних засобів. В осмисленні феномену Кленової поезії особливо вражає стрункість його фрази, а також витончена мальовничість та зорова ефектність, що засвідчує самобутність його художнього мовлення - домінанту.

Таким чином, домінанта реалізує себе:

- у комплексі синтаксичних фігур, які утворюють міцну будову тексту, структуровану цілісність твору;

- синтаксичні фігури формують ритм образу, його смислову енергію, а це:

- різнорідна антитеза, полярність тональностей та інтонації;

- у межах загального ритму твору виникають перебої ритму, чітка ритмічна упорядкованість створює дисонанс з перебоями метру;

- у лексичних протиставленнях різних шарів;

- у фігурі стику, анафорі;

- у системі повторень різного характеру в залежності від контексту;

- в еліпсах, у замовчуваннях, розривах фрази;

- у різноманітних інверсіях - найбільше.

 Поетичний світ Ю.Клена напрочуд розмаїтий як у плані тематичних обширів, образотворчого арсеналу, так і в галузі організації вірша. Орієнтуючись на зразки античного мистецтва, неперевершені здобутки середньовічної лірики, торуючи свій самобутній шлях на тлі художніх пошуків ХХ століття і насамперед українського неокласицизму в особі М.Рильського й М.Зерова, Є.Маланюка й М.Драй-Хмари, П.Пилиповича та Т.Осьмачки, Олега Ольжича та ін., Ю.Клен став справжнім віртуозом у царині красного письменства.

 Здійснивши аналіз художньо-зображувальних мовних засобів і поетичного синтаксису зокрема, ми з’ясували, що відбирає поет у свою творчість зі скарбниці української мови і як розвиває, воскрешає приховані здатності рідного слова. Поетичний синтаксис Ю.Клена - підкорений загальним законам сенсу, поетичній логіці, органічно вплітається у цілість його поетичних структур, сприяє єдності форми і змісту. Зазнаючи, що майстер красного слова має право на відхилення від усталених норм, доходимо висновку, що  поетичний синтаксис Ю.Клена дає широку варіантність засобів висловлювання, які не адекватні традиційним нормам. Найчастіше відхилення зустрічаються в інверсії, у зв'язках між словами, синтаксичному паралелізмі, у зіткненнях тощо.

На симетрію будови поетичного висловлювання і на роль домінантних образів у ньому найбільше впливає у поетичному творі Ю.Клена фігура паралелізму. В основі цієї фігури від­чутне певне порівняння, зіставлення досить умовне і суб'єктивне. У поезіях Ю.Клена паралелізми дотичні до сфери почуттів, переживань, тому їх можна назвати психологічними, вони набирають більш поширеної форми, обіймають цілу строфу. Паралелізм поета найвідчутніше з’єднується із змістом, він і всі його різновиди сприяють утворенню структурної ці­лості Кленової поезії, а це й домінуючий мотив, авторська модальність, топікалізація структури, настрій, тональність, промовисті лексеми, які сприяють полісемантизації, формують експресію. Експресія ж – це душа тексту вірша Ю.Клена, його пафос і концепт. Експресія – завжди – злет, піднесення, і фігури поетичного синтаксису ефективно сприяють відчуттю читачем експресивності висловлювань.

Ю.Клен шукає своїх форм, синтаксичних будов, які б актуалізували найбільш значущі образи, тобто - домінантні. Поетичні фігури - це й тропи і власне фігури. Всі поетичні фігури - є певного роду порушенням нормативної, тобто літературної мови. Літературна мова для поетичної є тлом, на якому відображається підказана естетичними уявленнями митця спеціальна деформація мовних частин твору, іншими словами, спеціальне порушення мовної норми. Спеціальне порушення мовної норми часто обертається магією мистецтва.

Ю.Клен не закликав і не проповідував, а шукав, розмірковував, розраховуючи на емоційне сприйняття, на читацьке взаєморозуміння. За власним зізнанням, він відчував «священний обов’язок лицаря Ґрааля, що його виконати він має перед культурою, яку одідичив і яка довірена його дбайливій охороні» [10, 422]. Власною творчістю поет довів право не визнавати усі регламентації, творити свій синтаксичний лад, що є одним із факторів утворення домінантних образів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Астаф’єв О. Поетика вірша Юрія Клена "Беатріче" // Українська мова та література. – 1997. - №35. – С.5-6.

2. Астаф’єв О. Стилі української еміграції і естетика тотожності / Про Юрія Клена // Українська мова та література. – 2000.- №7. – С.1-2.

3. Баган О. Юрій Клен: неокласик чи неоромантик? / Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004. – С. 9-28.

4. Береговська Е. К теории фигур: семантико-функциональная характеристика хиазма // Известия АН СССР, серия литературы и языка. - 1984.

5. Біленко Т. Екзистенційні засади герменевтики слова сакрального і профанного в ремінісценціях Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004. – С. 29-45.

5. Бондаренко М. Поетичне осмислення Ю. Клена світової культурної спадщини / Українська мова та література. – 2000. – Ч.7.- С.6-7.

6. Богач М. Р. Світогляд і поетика Юрія Клена: Автореф. дис. канд.. філологічних наук: 10.01.01 - К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 1998. – 24с.

7. Бухарова О. Буття образу трубадура в поезії Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004.- С. 54-62.

8. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Загальне літературознавство: Навчальний посібник для вузів. – Рівне, 1997. – 544с.

9. Генкен-Русова Н. Патриціанська поезія або дві стихії Юрія Клена // Визвольний шлях. – 1968. – №4.-с. 474-490; Кн.5. - С. 585-586.

10. Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-30рр. ХХст.). – Львів: Льв. обл. наук.–метод. інститут освіти, 1994. – 70с.

11. Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк, 1992.- Т.1. – С. 5-22.

12. Клен Юрій. Вибране. - К.: Дніпро, 1991. - 445 с. [твори поета цитуються за даним виданням, сторінки вказані в тексті роботи].

13. Клен Ю. Спогади про неокласиків // Клен Ю. Твори у 5-х т. – Торонто, 1960. –Т.3. – С. 107-190.

14. Клен Ю. Твори. - Нью-Йорк, 1992. - Т.1.

15. Ковалів Ю. І. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Ю. Вибране. – К.: Дніпро, 1991. – С. 3-23.

16. Косян Л. Образний світ Ю. Клена (поема "Попіл імперій") // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004. – С. 90-98.

17. Мединська А. Метафора в поетичній мові Юрія Клена: зв’язок з художнім методом // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004.- С.107-116.

18. Наливайко Д. С. Українські неокласики і класицизм // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія": Філологія.- Т.4. - К., 1998.- С. 3-19.

19. Плітка В. Джерела міфологічної образності сонета-диптиха "Лот" Юрія Клена // Литературоведческий сборник. – Донецк, 2000. - В.2. – С. 152-167.

20. Сарапин В. Варіації на класичні теми. До проблеми інтертекстуальний зв’язків у поемі-епопеї Юрія Клена "Попіл імперій" // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004.- С. 224-240.

21. Сірик Л. Юрій Клен – поет і перекладач // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004. - С. 310-324.

22. Череватенко Л. Уроки давньої полеміки // Про творчість Юрія Клена та І. Багряного. – Київ. - 1996. - №7-8. – С. 127-130.

23. Черевченко О. М. Ідіостиль Юрія Клена в контексті інтелектуалізаторських мовних традицій українського неокласицизму. - Автореф. дис. канд. філ. наук. - К., 2005. - 20 с.

24. Чижевський Д. Юрій Клен, вчений та людина // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. – Кн. 1. К., 1994. – С. 613-623.

25. Шудря М. Неокласики // Українська мова та література. – 1999. – №7. – С.6-9.

26. Шум-Стебельська А. Натхненний літописець долі України, її традицій і звичаїв // Народна творчість та етнографія. – 1998. – №5-6. – С. 114-118.

27. Шум-Стебельська А. Поет високого духу і величної краси – Юрій Клен // Визвольний шлях. – 1994. - №12. – С.863-872.