ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗІВ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ПОЕМІ Ю.КЛЕНА «ПОПІЛ ІМПЕРІЙ»

Про матеріал

«Трансформація образів світової літератури в поемі Ю.Клена «Попіл імперій» Актуальність дослідження полягає у необхідності системного, узагальнюючого осмислення своєрідності трансформації образів світової літератури в поетичному світі Ю.Клена. Об’єкт дослідження: поема Ю.Клена «Попіл імперій», літературно-критичні матеріали та наукові дослідження про творчість поета. Предмет дослідження: образи світової літератури та літературні ремінісценції в поемі Ю.Клена. Мета: висвітлення ролі таких образів, визначення типового і самобутнього в їх трактуванні Ю.Кленом, систематизація образів різних генетичних груп. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) висвітлення ролі традиції у формуванні естетичної доктрини поета; 2) проведення класифікації образів світової літератури у творчості Ю.Клена; 3) з’ясування самобутності трактування образності в поетиці Ю.Клена; 4) висвітлення ролі літературних ремінісценцій та образів у поемі. Методи дослідження: у роботі застосовано інтертекстуальний підхід до інтерпретації художнього твору, а також методи порівняльного і систематичного аналізу літературних явищ. Висновки: поема-епопея Ю. Клена „Попіл імперій“ – центральний твір в його поетичній спадщині, грандіозний літопис трагічної історії України та людства у XX столітті, яка ніби підключена до інтертексту світової культури, осмислена через образи фольклорні, античні, біблійні, образи української, російської та інших європейських літератур. Проведене дослідження трансформації образів світової літератури в поемі Ю.Клена дозволяє визначити такі ідейно-естетичні функції: 1) За допомогою образів світової літератури поет ніби підключається у своїй творчості до широкого історико-літературного контексту. Таким чином виконується функція культурологічна. 2) Характерологічна функція: образи світової літератури служать для лаконічної і максимально виразної характеристики героїв Ю.Клена (таку функцію виконують образи Данте, Фауста та Енея в поемі "Попіл імперій"). 3) Через образи світової літератури організується художній час і простір твору, здійснюється екскурс у далеке минуле (Данте в часи античності, Еней – у часи зруйнування Трої), у якому автор шукає аналогії з українською дійсністю. Практичне значення: матеріали та результати роботи можуть бути використані при підготовці і проведені спецсемінарів з поетики стилю, а також присвячених проблемі традицій і новаторства в українській літературі.

Перегляд файлу

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..…3

РОЗДІЛ І. Образ Данте в поемі Юрія Клена………………………………….…6

РОЗДІЛ ІІ. Образ Енея в поемі Ю.Клена "Попіл імперій" як втілення рис українського національного характеру………………………………………...18

РОЗДІЛ ІІІ. Фаустівські мотиви і ремінісценції у художній структурі поеми Ю.Клена "Попіл імперій"……………………………………………………….26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….…..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Один із важливих чинників збагачення, самоутвердження, самопізнання національної культури є процес освоєння духовних надбань цивілізації. Важливого значення він набуває в часи внутрішнього вибору нацією шляху свого розвитку. Українська література впродовж своєї історії ідентифікувала власну самобутність, колорит у прозаїці світової культури. Цьому сприяв і постійний інтерес українських митців до духовної спадщини людства, її джерел: від біблійних вартостей і античності до духовного досвіду Нової Європи – від Григорія Сковороди до сучасних митців. Перша половина ХХ ст. – період національного відродження, у якому, як відзначає Г. Вервес, культурне піднесення "є квінтесенцією, певним підсумком духовних змагань тривалого часу в історичному бутті нації, і тому в них найоб’ємніше виявляються особливості входження культури у регіональний та світовий контекст " [18; 9]. Знаковою у цьому контексті виступає творчість поетів-неокласиків, зокрема Ю.Клена, культурологічний світогляд якого досліджуємо. Поезія Ю.Клена засвідчила невід’ємну спорідненість українського Слова з Мовою світової культури. У складних умовах 20-х рр. Ю.Клен утверджував у літературі істинні мистецькі ідеали, викристалізовані духовною історією людства.

Проблема міжлітературних взаємовпливів, трансформації світового образно-сюжетного матеріалу національною літературою у вітчизняному літературознавстві у сьогоденні набуває якісно нового змісту, полишеного ідеологічної корекції. Віхами в історії дослідження цієї проблеми стали праці Ю.Микитенка, Д. Наливайка, В. Сулими, О. Турчан.

Естетично-філософська доктрина неокласицизму фундаментально формувалася на традиціях світової культури: поетиці античності, класицизму, європейської поезії кінця ХІХ – початку ХХст., що й зумовлює насиченість їхньої поезії класичними образами, мотивами і сюжетами. Неокласики "були поетами культури – не в значенні її співців чи апологетів, а в тому, що культура є джерелом, ґрунтом і матеріалом їхньої творчості, що їхня творчість належить до цієї специфічної сфери, котра, будучи твором людського духу, розміщується над природою" [52; 14].

Загальних проблем неокласицизму як поетичної школи торкалися В.Брюховецький, В. Державін, І. Качуровський, Ю. Ковалів, Г. Кочур, Л.Темченко, Юрій Шерех, однак самобутність неокласичної рецепції світових образів культури висвітлюється в їх працях лише принагідно.

Поетичний світ Ю.Клена, глибоко закорінений у традицію світової і національної культур, привертає увагу багатьох дослідників. Окремим питанням сприйняття світових образів присвячено статті О.Астаф’єва, В.Плітки та інші. Важливим внеском у дослідження творчого спадку Ю. Клена є матеріали збірника "Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму" кафедри світової літератури теорії та історії української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, до якого увійшли маловідомі оригінальні твори, переклади Ю.Клена, а також статті науковців, які розглядають різноманітні аспекти його творчості, у тому числі самобутність функціонування образів світової культури та інтертекстуальні зв’язки: образ трубадура (автор О.Бухарова), образи культури (І.Дмитрів, В.Просалова), інтертекстуальні та перекладознавчі аспекти, літературні та історичні контексти (В.Зварич, В.Сарапин, М.Борецький, Л.Кравченко, О.Мациборська) та інші. Як бачимо, проблеми рецепції образів світової культури у поезії Ю.Клена літературознавцями висвітлено багато питань функціонування певних образних структур, їхньої ролі в увиразненні індивідуального стилю митця. Але дослідження системного, узагальнюючого характеру майже відсутні.

Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю системного, узагальнюючого осмислення своєрідності трансформації образів світової літератури в поетичному світі Ю.Клена.

Мета роботи полягає у висвітленні ролі образів світової літератури, їх стилетворчої функції, визначенні типового і самобутнього в їх трактуванні Ю.Кленом, систематизації образів різних генетичних груп, що сприяє конкретизації висновків, узагальнень щодо їхньої ролі у формуванні його поетичного світу.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

- висвітлення ролі традиції у формуванні філософсько-естетичної доктрини поета;

- проведення класифікації образів світової літератури у творчості Ю.Клена;

- з’ясування самобутності трактування традиційної образності в поетичному світі Ю.Клена;

- висвітлення ролі літературних ремінісценцій та образів у поемі "Попіл імперій".

Об’єктом дослідження є поема Ю.Клена «Попіл імперії», літературно-критичні матеріали та наукові дослідження про творчість поета.

Предметом дослідження стали образи світової літератури та літературні ремінісценції в поемі Ю.Клена.

З-поміж методів дослідження у роботі застосовано інтертекстуальний підхід до інтерпретації художнього твору, а також методи порівняльного і систематичного аналізу літературних явищ.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше творчість Ю.Клена розглянуто в широкому літературному і культурному контексті.

Практичне значення полягає в тому, що матеріали та результати роботи можуть бути використані при підготовці і проведені спецсемінарів з поетики стилю, а також присвячених проблемі традицій і новаторства в українській літературі, при вивченні творчості Ю.Клена в середній школі.

ВИСНОВКИ

У модерністичному дискурсі української літератури першої половини ХХ ст. важливим чинником у формуванні культури поетичного слова виступає освоєння митцями духовного досвіду людства.

Ю.Клен свій шлях до світової літературної спадщини починав з читання і перекладів творів видатних класиків світового письменства. Вагомий вплив на формування поетичного світу Ю.Клена мало його німецьке походження. Як український поет О. Бургард відбувся у Німеччині. Поетові випало продовжувати традиції київських неокласиків в еміграції, стати ланкою між українськими митцями і митцями еміграції, засвідчити неперервність духовного розвитку.

Глибокі знання світової літературної класики виявились в індивідуальному стилі Ю.Клена, формуванні його творчого методу.

Поема-епопея Ю. Клена – „Попіл імперій“ – центральний твір в його поетичній спадщині, грандіозний літопис трагічної історії України та людства у XX столітті, яка ніби підключена до інтертексту світової культури – від міфології до сучасності, зображена через призму „Божественної комедії“ Данте, „Фауста“ Гете, „Енеїди“ Котляревського, осмислена через образи фольклорні, античні, біблійні, образи української, російської та інших європейських літератур. Складна, символічно-багатозначна структура поеми дозволяє автору художньо дослідити долю сучасної людини в світі, її духовності, долю цивілізації і культури, долю української нації і держави, перспективи майбутнього українського народу в світлі історії Європи у XX ст., яку поет розумів, як втілення ідейно-психологічних величин переважно негативного порядку. Негативні елементи, містячись в ідеях, з яких поставали імперії та царства, були гріхом проти абсолютної істини. Вони ж, ці елементи зла, зумовлюють також загибель імперій та царств. Але, перше, ніж розпастися на попіл, злочинність їх може набувати нечуваних, потрясаючих розмірів.

Проведене дослідження трансформації образів світової літератури в поемі Ю.Клена дозволяє визначити такі ідейно-естетичні функції цих образів:

1) за допомогою образів світової літератури поет ніби підключається у своїй творчості до широкого історико-літературного контексту. Таким чином виконується функція культурологічна.

2) характерологічна функція: образи світової літератури служать для лаконічної і максимально виразної характеристики героїв Клена. (Таку функцію виконують образи Данте та Енея в поемі "Попіл імперій").

3) через образи світової літератури організується художній час і простір твору, здійснюється екскурс в далеке минуле. (Данте в часи античності, Еней – в часи зруйнування Трої), в якому автор шукає аналогії з українською дійсністю.

4) майбутнє України та її держави мають засновуватися на духовних підвалинах, які є полярними до тих сил, що несуть війни, конфлікти та руїни. Цими духовними підвалинами є ідеалістичний світогляд, глибока віра в Бога, прагнення до гармонії з собою, вроджений естетизм, волелюбність і прив’язаність до рідної землі.

Ця історіософська та морально-естетична концепція Ю. Клена знайшла своє втілення у сповненому контрастів, антиномічному поетичному світі твору, в якому поєднується реальність і фантастика, трагедія і фарс, романтика і буденність, високе і низьке, прекрасне і потворне. Образну тканину поеми автор порівнює з „узорним килимом“, „чудними арабесками“, в яких переплелись „безбарвні будні спалених років“ та „золотисто-сині фрески“. Звертаючись до читача, поет говорить: „Тож знай, доба, що кров’ю ізійшла, (роздерта, як твій рідний Київ,) в отих шматках порізнених знайшла (собі еквівалентний вияв... В житті, як і в поемі наших днів,) мінялись розміри і ритми. В неполотому полі бур’янів / зривали то будяк, то квіт ми“ [с.190].

Ю.Клен постає перед нами як співець краси і гармонії, поет лицарського духу, який протистоїть непримиренній духовній опозиції до постреволюційної дійсності і прагне віднайти свій ідеал у світі природи, культури, у самозаглибленні в „таємничий Тибет душі“, у минулому або у сповненій трагічного оптимізму незгасній вірі у щасливе майбутнє України. Проблема гармонії світу є трагічна проблема, оскільки реалізація її неможлива за певних соціальних обставин, і поет болісно сприймає неможливість втілення цього ідеалу в жорстокому, сповненому страждань, насильства та упокорення сучасному світі.

Концептуальним у творі є мотив примарності, безумства сучасного світу, що перебуває ніби під владою чаклуна, в полоні темних чар, під владою Диявола. У поемі актуалізується фаустіанський мотив душі, проданої дияволу. Таким „сучасним Мефістофелем“ зображені Ленін і Гітлер. Правління Гітлера, його „діяння“ також супроводжуються в поемі мотивом бісовщини, виттям „демонів стовухих“ та „вітру-завірюхи“, які віщують загибель усього живого.

Гротескний образ чудовиська, потвори є наскрізним в цьому творі і досягає своєї кульмінації наприкінці другої частини, в якій поет разом з Данте мандрує у „новітнє пекло“ сталінського ГУЛАГу. Ця подорож завершується у Кремлі, „аулі сатани“, де розміщені володіння Сталіна – страшної почвари, яка пожирає своїх жертв і хоче розчавити ліричного героя.

Модернізація і актуалізація образів світової літератури досягається шляхом надання їм національного українського колориту, що свідчить про націоцентричність поетичного світу Юрія Клена як неокласика.

Вагому стилетворчу роль відіграють в поезії Ю.Клена образи античної культури, і це природно, адже неокласикам притаманні неоміфологізм, тобто активне використання античних образів у своїй поезії. Клен надає цим образам як традиційного, так і символічного забарвлення, наповнює їх глибоким філософським змістом, використовує для порівняння і створення певних образів – характерів.

Це ж стосується і образів, запозичених з Біблії, які виконують в творах Ю. Клена переважно аксіологічну функцію, тобто слугують для поета тим моральним ідеалом, абсолютом, за допомогою якого він дає різко негативну моральну оцінку "безбожній" радянській дійсності. Образи, цитати, ремінісценції вітчизняної і світової літератури посідають вагоме місце в творах Юрія Клена, виконують важливу комунікативну функцію, тобто беруть участь у діалозі автора з читачем і культурою. За їх допомогою створюється поетичний хронолог творів Юрія Клена, його неповторний поетичний світ, що увібрав в себе культурні традиції різних епох і народів.

РОЗДІЛ І

ОБРАЗ ДАНТЕ В ПОЕМІ Ю.КЛЕНА

Постать Данте належить до найбільш універсальних у світовій культурі. Важко знайти помітного письменника чи митця, який хоча б побіжно, бодай один раз не звертався до образу великого флорентійця. Т.Еліот у своєму відомому есе про Данте спробував відповісти на запитання: чому італійський поет і досі ближчий і зрозуміліший, аніж чимало його геніальних сучасників і наступників: "Причина не в тому, що Данте вищий як поет, а в тому, що він писав, коли Європа ще була більш або менш єдина. Навіть якби Чосер та Війон жили в ті ж роки, вони – й за мовою, й за місцем – були б далі від центру Європи. Однак Данте не лише мислив, як мислив тоді кожний освічений європеєць, але й метод, який він застосовував, був усім зрозумілий" [32;177]. Автор точно підмітив момент усеєвропейськості Данте.

Ще однією причиною інтересу до творчості Данте, є насиченість "Божественної комедії" образами, які кожен митець може інтерпретувати по-своєму, вкладати інший зміст, часто відмінний від дантівського, дозволяючи цій поемі бути одним із найпоширеніших творів ось уже протягом майже семисот років. Тому для кожної національної культури історія її дантеани є водночас своєрідним літописом власного націєтворення.

У поемі "Попіл імперій" – вершині творчого піднесення Ю.Клена – мотив неволі України, страждання її народу, його синів в умовах тоталітарних режимів ХХ ст. У цьому епосі відтворено не лише затоптане відродження України, а й воєнне божевілля Європи. У тексті поеми п’ять частин, кожна з яких має свою тему, репрезентовану на ідею, спільну для всіх, винесену в заголовок – "Попіл імперій" – руйнування імперій.

Перша частина поеми – розлога автобіографічна розповідь про поетове дитинство, юність, першу світову війну, визвольні змагання, літературну діяльність двадцятих років із надзвичайними теплими й зворушливими спогадами про друзів-неокласиків. Центральна сюжетна лінія, як і її тема, -Російська імперія, що йде до своєї загибелі, та народження іншої, більшовицької, злочинність якої є об’єктом художнього осмислення в другій частині.

Друга частина і за формою, і за змістом повністю навіяна "Божественною комедією" Данте. В. Сарапін зауважує: "Інтертекстуальний підхід до "Божественної комедії" проявлений не тільки у цитуванні, але й у використанні Ю.Кленом ритмічних структур, інтонаційного ладу твору. Уся друга частина, за винятком інтродукції "At astra", написана п’ятистопним ямбом, укладеним у форму терцини" [57; 227].

Терцина – (італ. "tezzina" від "tezza" – третя) – тверда строфічна форма, що складається з низки віршів у яких серединний неримований (холостий) вірш кожної попередньої строфи римується з крайнім віршами наступної (ава всв сес і т. д.); закінчується терцина самотнім холостим віршем (тому Й.-В. Гете казав, що терцина ніколи не закінчиться). Терцина постала з італійських фольклорних тривіршів ("сторнелло"), у яких кожний наступний підхоплює риму попередньої. Склалася терцина в кінці ХІІІ століття, була канонізована Данте Алігєрі в "Божественній комедії". Ця поема написана італійським 13-складником" [38; 562].

Майже всю, окрім невеликого вступу, другу частину поеми написано терцинами і наскрізь пронизано кантівськими алюзіями, починаючи з найперших слів:

Я в нетрі йшов, а навкруги чорнів

Той бір, в якім на півдорозі Данте

Зблукав та рятувався від звірів [с. 192].

"Божественна комедія" починається терциною, до якої прямо звертається Юрій Клен:

На півшляху свого земного світу

Я трапив у похмурий ліс густий,

Бо стежку втратив, млою оповитий [28; 23].

Образ самого Данте у Ю.Клена далекий від трафаретного, він модернізований і припасований до сучасності:

Стрункий і худорлявий, височів

Він понад мороком – таємна постать

У френчі й галіфе, - і кольт висів

На пасі шкірянім. Когось він ростом

І профілем нагадував мені [с. 192].

Саме такий образ Данте пасує до початку ХХ ст., бо ж власні Дантові часи "були лихі, і та не були вони такі ще підлі, і такі до скарг і до благань глухі" [с. 194].

У поемі Ю.Клена знаходимо пряму цитату з "Божественної комедії"

Лев, пантера, вовчиця

Мене стежать у хащах,

Стежать душі пропащих [с. 191]

Порівняймо з Дантовими рядками:

Пора була навкруг квітнева,

Та я не чув нічого, тільки ляк

Од вигляду уже близького лева.

І так, здавалось, на мене йшов хижак,

Наївшись, страшенно зголоднівши,

Що рух повітря вплив, здалось, закляк.

Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, -

Її не утомлена худорба

Примушує людей конать збіднівши [28; 24].

Алегоричний зміст Дантових образів такий: лев – жорстокість, гордість, жадоба до влади, насильство, вовчиця – егоїзм, скнарість, пантера – леопард – брехня, зрада. О. Алексеєнко у вступній статті до "Божественної комедії" зазначає: "Твір має чотири сили: буквальний, алегоричний, моральний і аналогічний. Згадаймо першу пісню поеми. Герой опиняється в густому пралісі. Шлях до рятівного пагорба, що ним закінчується страшна долина, поетові заступає три звіра: пантера, лев і вовчиця.

Перед нами образу розкривається химерний світ багатозначності Дантових образів. Три звірки, виходячи з морального змісту, це є людські пороки: любострастя, гордість і корисливість. Найпоширенішим є, проте, аналогічний символ: це сили зла, що перетинають людині шлях до досконалості [1; 5]. У поемі Ю. Клена збережено алегоричну наповненість образів, спроектованих на сучасність: звірі " символізували тодішні політичні сили країни, а також темні сили, що поборювали дух його" [38; 451].

З безсмертною поемою Данте твір Ю.Клена зближує основна сюжетна лінія – подорож до пекла. У "Попелі імперій" ця подорож зазнає суттєвого переосмислення: на релігійно-містичний та політичний аспект літературного зразка накладається зримий зміст, утілений в імперський тоталітарній системі: "На перше місце художньої обсервації висувається відображення не тільки людського страждання, але й смерті – нетипового для пекельних картин процесу. Юрій Клен переміщує пекло на землю і до того ж ще й "перевертає" його. У радянському пеклі страждають праведники, безвинні" [57; 227-228]. Видіння сталінського пекла в поемі займають понад тисячу рядків, більшість з яких вражають поетичною силою опису страшних картин зла, втіленого в тоталітарному режимі. В інтерпретації Ю.Клена картини людських страждань насичені реаліями абсурдності і жорстокості.

Колами новітнього пекла супроводжує поета Данте. Як і в дантівському пеклі, їх оточує морок і страхіття і "якась потвора, чудище стооке", яке "стежить пильно день і ніч, думки відгадує і числить роки". Данте і Ю.Клен подорожують разом, бо у них є багато спільного (основні ідейні та сюжетні лінії поем), а також доля вигнання з рідної сплюндрованої землі:

І, як вигнанець-Данте, я покинув,

Вітавши обшир невідомих лон,

В ту ніч мою Флоренцію-Вкраїну [с. 232].

Увиразнює мотив єдності долі й творчостей обох поетів образ чаші, що є одним із провідних у творчості Юрія Клена:

"Скажіть, товаришу, чи в давні дні

не схрещувались дороги наші?"

Він відказав: "І в яві, і вві сні!

Хіба ж не з спільної ми пили чаші

Терпке вино страждання і розлук?

Згадай, як для свого Пегаса каші

Ти в мене позичав, тулив до рук

Моїх, стомившись, своє обличчя!" [с. 192].

Початкові ознаки "новітнього пекла" у Ю.Клена виходить за рамки міфологічної традиції: пекло в нього – простір:

А я став без думки і без тями,

Мені простяг він руку і повів

Крізь темний бір якимись манівцями,

Туди, де простір мороком чорнів [с. 194].

І тільки "тьма", що огортає пекло, "глибиніла". У Вергілія пекло – "вир", у Данте – форма зрізаного конуса, направленого вглиб, "безодня".

Збережено й атрибутивні ознаки підходу до нього – "бір", що "навкруги чорнів", "нетрі", "туман", "горби". У Данте – ліс, жахаючий зміст якого підсилено системою градаційних епітетів: "похмурий", "дикий", "дрімучий". Вхід до пекла теж означений традиційними міфічними прикметами: У Вергілія – "гирло відкрите печери", у І. Котляревського – гора, і "в ній велика нора, у Ю.Клена – "тьма глибиніла".

У структурі оповіді про пекло теж простежується подібність до "Божественної комедії" Данте. У "творі сто пісень, тобто квадрат 10 – досконалого числа в поезії Данте" [26; 467]. До геометричних фігур тяжіє і Ю.Клен. Час як частка світобудови визначається як "антракт" між безчассям, "мить атома і війн", як хаос:

Він, що нещадний до життя,

Він, що вміщує смерть імперій

І що в Європі в небуття

Розкрив широко навстіж двері [с. 142].

"Мотив світового хаосу окреслюється через трансформацію кола в квадрат, ромб (квадрат – символ дисгармонії) [26; 462]. Центром світобудови в Ю.Клена є земля, перетворена на пекло ("роїлось пекло на землі"). Верхній ярус – небо, але й воно трактується як пекло душі. Нижній ярус, підземний – теж пекло, але вже тіла. Три кола (три – улюблене число в поетиці Данте) в зображені яких пекельні ознаки ("кляте коло", "новітнє пекло", "закляте коло", "зачаклований круг", "проклятий круг"), - створюють картини земного пекла. Побудована за принципом кола і характеристика фашизму. "З чорним знаком білий круг став колесом історії". Значимим у поемі є числа три і чотири, їх символічний зміст трансформовано у відповідності до нової дійсності. Так, число три в поемі використовується не в його позитивному сенсі, воно асоціативно пов’язано з тими міфологічними фігурами, що є емблемами зла (три Фурії, три гарпії, три Горгони). У пекельному просторі виділено три "царства тіней" "мертвої країни" (Ухто-Печерськ, Соловки, Колима), де "труд, холод, голод, злидні і тортури" [с. 215]. У другому колі зафіксовано три апокаліптичні явища українського села 20-х початку 30-х років (голод, канібалізм, виселення). Аналогічно інтерпретовано і символічний зміст числа чотири: не символ цільності, справедливості, інтелекту, землі, почуття [60; 412], а розп’яття. У чотирьох камерах в’язниці зазнають невимовних катувань невинні жертви. У функціонуванні образів Цербера і Люцифера теж домінує цифра три. В "Енеїді" Вергілія "Цербер тримордий", "гадюками грива", "три скажені пащеки" [19; 138]. У Данте – "з трьома пащами Цербер, хижак і громада, гавкає, як собака на народ" [28; 31], у портреті Люцифера ключовими є деталі: три обличчя і пащі, шість очей. У Ю.Клена – триголовий пес, наділений рисами і Цербера і Люцифера:

Якась потвора, чудище стооке,

за нами стежить пильно день і ніч,

думки відгадує і числить роки [с. 194].

Поглиблено цей образ у портреті двійників, які "зрослись тілами" (тут натяк на зображення Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна на радянських плакатах), де зафіксовано "чотири шиї, восьмеро очей". Ю.Клен накладає реальні історичні образи на легендарно-міфологічний зміст, переносячи на них традиційні ознаки потвори. У Вергілія Сивіла кидає Церберу "коржика, заправленого зіллям чарівним / З медом солодким" [19; 138]. У Данте "три пащі" "шматують" по грішнику, і з кожної пащі тече "кривава слина" [28; 152]. У Ю.Клена теж присутня ця деталь, проте її наповнено ще жахливішим змістом:

Текло із пащі четвертної сало,

Стирчали в них огризки рук і ніг,

А під зубами черепи тріщали [с. 229].

У поемі Данте перед нами драматична історія загибелі (Пекло), переродження (Чистилище) і відродження (Рай) людської душі. Данте прагне провести читача через страждання до пізнання вищої істини. Його душа, шукаючи духовний ідеал, мандрує до Пагорба Спасіння. Поет почав пошук шляху до врятування людства увечері Страсної П’ятниці і завершив у Страсну Суботу, що наповнено християнською символікою: саме наприкінці Страсного тижня завершилося земне життя Ісуса Христа і настав день Спасіння людства – Воскресіння. Тема "новітнього пекла" у Кленовій поемі – знищення душі. В. Сарапін пише: "Дантове пекло в інтерпретації Ю.Клена набуває гротескного оформлення. Людські страждання там абсурдні, методи тортур винахідливі й жорстокі. Радянське тоталітарне пекло "антропоморфізується", оскільки каральні функції виконують не містичні злі сили, а люди" [57; 228]. У пеклі Данте муки грішників мають свою логіку, здійснюються за словами з Біблії: "Хай кожному віддасться за гріхи його". Насильники, що жадали крові ближнього свого, нині захлинаються у кривавій ріці. У брехливих пророків голова звернута на 180⁰назад, щоб вони більше не могли читати "майбутнього" і одурювати людей. Лицеміри ходять в одязі зі свинцю, вкритому оманливим блиском золота. У заздрісників зашиті очі. Горді, які ніколи ні перед ким не схиляли голови, тепер не можуть підняти її - до шиї прив’язаний важкий тягар. У першому колі, Лімбі, знаходяться душі нехрещених немовлят і язичники (серед них і Вергілій, який супроводжує Данте); у другому – порушники шлюбної вірності, серед яких Франческа і Паоло; третьому – душі ненажер; четвертому – скнари і марнотрати, серед яких багато духовних осіб; п’ятому – душі гнівні і ліниві застрягли в болоті; шосте – пекельне місто Діш, де у вогняних лампах горять єретики; тут і Фарінат – політичний ворог; сьоме – грішні душі тиранів; розбійників, ґвалтівників; восьме – у десяти пазухах страждають звідники, спокусники жінок, алхіміки, брехуни тощо; дев’яте коло – кульмінація поеми - тут у колодязі, біля центру землі, в льодяному озері, мерзнуть зрадники. У самому центрі Люцифер, що має три пащі, з яких стирчать Іуда, Брут і Кассій.

У "Попелі імперій" поет і Данте потрапляють у перше коло – "В’язничний двір", "де двері обабіч, глухі й важкі" [с. 195].

"Дивись, що діється вікам на сором! –

супутник мій, поет, прошепотів. –

тут чавиться безсмертний дух між жорен" [с. 195].

Саме "безсмертний дух" - людська душа - вбивається у цьому новітньому пеклі: "чудна кабалістика" – символ дисгармонії, "трикутники і ромби, і квадрати" [с.196] вливають "свій ритм у в’ялу кров" [с. 196]. Поет свідомо розраховував на читача, здатного оцінити гру поетичних рядків, які перегукуються з конкретними сторінками кантівського "Пекла", скажімо, побачивши в рядках "хтось борсався у ньому, / топивсь, і хлюпався, і виринав..." цитату з опису Стікського болота:

Я, придивившись, що то за сквернота,

Побачив тіней гомін гурт тісний,

Занурений в драговину болота.

Не лиш руками билися вони,

А й головою, і грудьми, й ногами,

А хто й зубами гризся, навісний [28; 54].

Так само у поемі Ю.Клена описано болото, у якому мордуються не душі "тих, кого вразила лють" [28; 54], а живі люди, "людина смирна":

І ось вода, сягнувши аж до віч,

Спадала в водозборі, у якому

Той ляпатися мусив день і ніч.

Він мить стояв, засапаний і голий,

Та знову розтинавсь той самий клич,

Бо налинала знов вода поволі [с. 197].

Цей спосіб тортур спрямовано лише на те, щоб розв’язати язика людині, сподіваючись, що вона "буяючи поміж життям і смертю, / не стулюючи сім ночей повік, / невинного тортурою ізжертий, / він нагородить правди і брехні / і ліпших друзів принесе у жертву" [с. 197]. Заради того, щоб людина взяла на себе "ту вину, яку їй примха слідчого накине" [с. 198], в’язнів садовили на лід, тиждень тримали "на стільці при допиті, не давши відпочити" завдавали інших страшних мук. Пекло Ю.Клена перевернуте до абсурду: пекельних мук тут зазнають чесні і талановиті люди.

Фізичних катувань, спрямованих на знищення душі, зазнали українські митці Лесь Курбас, М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович. У поемі маємо приклад свідомого протистояння тоталітарною режимові, що виявляється в уявному діалозі, звідси ремінісценції, цитування творів "неокласиків", відгуки театральних подій тощо [57; 229].

Так, один із в’язнів заявляє:

Що ти спроможний вдіяти моїй

Душі безсмертній, що прийшла на учту

І викликає вас на вічний бій?!

Вона є поза досягом чекіста.

А тіло на тобі, катуй, пали [с. 205].

У в’язневі з розкраяного головою впізнається образ зухвальця Берірана де Борна, що ніс у Данте власну голову в руках. Як зауважує Л. Косяк, мотив безликості, безголовості, мертвої душі домінує в поемі, тут неодноразово повторюється також гротескний образ відділеної від тіла людської голови, мотив гри в футбол людським головами і тілами як символ тортур, страждання, маніпулювання свідомістю" [44; 94]. Голову мертвої дитини мати варить у казані під час голодомору. Головою ліричного героя грають у футбол під час засідання:

В. Сарапін зауважує, що "художньо осмислюючи українську трагедію, спричинену голодомором і масовими репресіями, поет звертається до "відгуків" творчості Данте Алігєрі у попередній вітчизняній традиції. Його художня модель починає відрізнятися від пратвору й наближається до кантівського дискурсу "Іржавець" Тараса Шевченка" [57; 230]. Як приклад, науковець наводить картини під радянської України, що витікають із шевченківського сприйняття дійсності, якого "перелякать / Саме блекло можна. А Данта старого / Полупанком нашим можна здивувать". Автор підсумовує: "В основі обох творів лежить інтерпретація "Божественної комедії", що ґрунтується на гіперболізації і трагічному сприйнятті соціально-політичної реальності" [57; 230].

Закінчується друга частина поеми ще одним промовистим відписанням до Данте:

Він височів, незбагненний і темний,

Та вже не в галіфе, в плащі своїм,

В якому він ходив в краї підземні,

У тому чорному плащі, в якім

Він на посту зустрівся з Беатріче.

І далі я пішов шляхом нічним,

Бо знав: назад мене він не покличе

Над обрієм спливав вже Оріон.

Дивилась долина мені у вічі [с. 232].

Якщо оцінювати поему Ю.Клена з огляду смаків та уподобань сьогоднішніх постмодерністів, то до неї будуть цілком застосовані слова Еліотового Данте: "Слова вчорашні втратили свій сенс, / А завтрашні промовить інший голос." У поемі Клена присутня спроба показати долю України в широкому європейському культурному контексті. І спробу цю здійснила людина, для якої європейські культурні реалії не були чимось зовнішнім і нечітко усвідомленим, а річчю добре знаною і глибокою відчутною [59; 90].

Таким чином, проведене дослідження провідних мотивів "Божественної комедії" та образу Данте в поемі Юрія Клена "Попіл імперій" дає можливість зробити наступні висновки: твір Данте здійснив великий вплив на ідейний зміст і художню структуру поеми "Попіл імперій"; використовуючи відомі кантівські образи і мотиви Юрій Клен надає їм сучасного звучання, співвідносить із реаліями української дійсності і, порівнюючи себе з великим Данте, поет увиразнює свою опозицію тоталітарному більшовицькому ладу. Образи "Божественної комедії" набувають у поемі Юрія Клена глибоко символічного змісту.

РОЗДІЛ ІІ

ВТІЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ЧЕРЕЗ ОБРАЗ ЕНЕЯ

Якщо в другій частині поеми "Попіл Імперій" перед читачем розгортається масштабна картина "новітнього пекла", наземного, влаштованого сталінським режимом, то в третій йдеться про другий, так само злочинний режим – фашистську Німеччину. Третя частина поеми містить численні ремінісценції, зберігає тональність і розмір "Енеїди" І.Котляревського. Як і поему І.Котляревського, цю частину написано п’ятистопним ямбом і десятирядкового строфою. Для художнього світу "Енеїди" І. Котляревського властиве уособлення українських національних рис у героях поеми Вергілія. Загальні події розвиваються так, як і в поемі Вергілія. Поема І.Котляревського представляє химерний, точніше сміховинний варіант "Енеїди" Вергілія. Тому при зустрічі з ліричним героєм поеми Ю.Клена Котляревський, "що на пальцях ямби скандував", на запитання "хто ви?" відповів:

Пане,

Ви не пізнаєте, бо вже ніч,

Котляревського Івана,

Що Вергілія затяг у Січ

І в козацькій шаровари

Зодягнув троянців і римлян" [с. 225].

Проте прохання оповідача провести його в "геєну Вашу, у яку ходив Еней" Котляревський відмовляється виконати і пропонує йому за провідника Енея. Тут використовується пряме цитування:

Але я мого героя

Вам даю, щоб він Вас проводив

По геєні, до якої

Він, сердешний, сам колись ходив

Він же парубок моторний

І хлопчина хоч куди козак [с. 255].

Спритний, в’юнкий Еней повністю зберігає образні характеристики твору Котляревського:

Богу, хтось там, щоб не потонути,

У високі чоботи узутий

Спритно скаче поміж тих баюр

По тих острів очках кучугур...

Обминувши всі ковбані в’юнко,

Раптом ставши, витягся він струнко,

Спритний і обсмалений, як чорт,

І відразу склав мені рапорт [с. 257].

Для художнього світу "Енеїди" І.Котляревського характерна гра зі смертю, що виражається у специфічному нанизуванні смертельних випробувань та в комічному їх потрактуванні. Вже з перших рядків з другої частини поеми Ю.Клена, де описана мандрівка по пеклі фашистських таборів, відчувається ця ж характерна риса. Пекло починається прямо по дорозі, "де ті верби". Його сторожить знову цербер – триголовий лютий пес, але тут він має іншу природу (згадаймо, що у другій частині Цербер уособлював Леніна, Сталіна, Маркса і Енгельса). Тут три пащі гавкають по-різному (по-німецьки, по-угорськи і по-румунськи). Цербер уособлює фашистську імперію. Триголовий пес зустрів на дорозі Енея і Сивіллу за Стіксом. У сміховинній традиції поеми його названо Бровком: Еней злякався Бровка і вже хотів "назад тікать":

Аж баба хліб Бровку шпурнула

І горло глевтяком заткнула

Навчений "попереднім досвідом" Еней у поемі Ю.Клена не розгубився (тепер вже він провідник знайомими йому шляхами):

Але Еней не стратив нервів:

В німецьку пащу, як мастак,

Шпурнув бляшанок п’ять консервів;

В мадярську, вилаявшись так,

Як лаються у нас в Одесі,

Здихнув сигар пачок із десять.

Румунській, що весь час: "гав-гав"

І ні на хвильку не вгавала,

Бо і собі чогось жадала,

Він тільки дулю показав [с. 260].

Лайка, доброзичливо-недбале ставлення до ворогів, різноманітні розбишацькі витівки і забавки Енея забезпечують сміхову традицію. Еней сам наголошує на своїй сміховинній вдачі, порівнюючи себе з "поважним" Данте:

"Була у Данта інша вдача, -

сказав Еней. – Зірками значить

шляхи він. Він носив бурун.

Дант малював на стінах фрески,

А я даю лише гротески,

Бо я – пустотник і жартун" [с. 262].

На подібність сталінського і фашистського пекла автор натякає далі:

Та правда тут і там та сама.

Дається тільки різний сос.

Тож відчінімо правді браму! [с. 262].

У другій частині колами пекла були в’язничні камери, кабінети, двори сталінських таборів, у третій – фашистських. Методи і способи тортур повторюються (в’язнів вішають, мордують у багнюці, грають ними у футбол), що помічає ліричний герой:

"Бачив я канкан той,

мені – вже показав це Данте.

Невже ті самі тут і там

Методи й спосіб катування

Якими вичавлять зізнання

Так конче хочеться катам? [с. 277].

Різниця проте існує, і її у своєму гумористичному, сміховинному стилі розкриває Еней:

"Ріжниця є, хто в тямки візьме, -

мовляв Еней, - Впровадив чорт

гру там в ім'я соціалізму,

а тут вона – веселий спорт.

Все німець переймає швидко,

Бо вже він має п’ятилітку

Та концентраки заснував

Що в нього звуться "Nacht und Nebel" [с. 277].

Українську націю, народ знищували і в радянській країні, і фашистській імперії, різниця тільки в тому, що більшовики:

"Ліквідували нас як клясу, -

Тут ліквідують нас, як расу" [с. 269]

Попри бурлескну природу, сміхове звучання поеми, у ній повсякчас нанизуються одна на одну картини смерті. Вона поступово наповнюється різними відтінками змісту: як "чорна маса", "чортівський бенкет", на якому замість гопака танцюють чарльстон, страшні картини Де-Сада якого "зуміли тут перевершить" та ін. У "Енеїді" І.Котляревського символічним наповненням відзначається сцена спалення Дідони.

Пекло – це нестерпний вогонь, нелюдська спека. Вогонь, спалення ілюструє ідею реінкарнації, перевтілення. Кремація, як спосіб поховання, відома була ще давнім слов’янам. Дідона у поемі І. Котляревський розводить вогнище з уже готових до спалення стосів очерету, що асоціюється з інквізиційним ритуалом спорудження багать. Подібні мотиви спостерігаємо у поемі Ю.Клена:

До клунь замкнувши баб із дітьми,

Солому, складену кругом,

Щоб засвітити їм у пітьмі,

Підпалювали сірничком [с. 264-265].

Семантичний ряд поняття "вогонь" наповнюється своєрідним змістом: вогонь – вогнища інквізиції, на яких спалювали ворогів церкви. Проте у поемі Ю.Клена спалюють невинних людей – "баб із дітьми".

У поемі І.Котляревського, відповідно до бурлескної поетики, смерть змальовується як накопичення розшматованих частин тіла. Мотиви героїки та розчленування тіла в поемі переплітаються й становлять цілісність.

Йдеться не просто про загибель когось одного, а про масове явище смерті в бою, яке, втім, потрактовується не героїчно, не пафосно, не трагічно, а у сміховому ключі. Смерть при цьому сприймається як мить життя. У поемі Ю.Клена збережено бурлескну поетику опису смерті як накопичення мертвих тіл.

По всіх колах фашистського пекла масово знищували людей: "жидів сто тисячами гнали / з усіх околиць і кошар"; "А то дідів, жінок, дівчат / розстрілювали пачками. / Скидали трупи всі до ями / і долучали немовлят" [с. 266]. Мотив розчленування тіла є наскрізним у цій частині поеми:

Від операцій люди мруть;

Для дослідів, як у вивірки,

Їм вирізають мозок, нирки,

І ліки впорскують від ран,

Які утишують печалі [с. 271].

У фашистів нічого не пропадає даремно, до людських рештків вони відносяться "по-господарськи": зуби, в яких є золото, складають окремо, людські шкури "на вироби піде", "на рукавички, абажури" [с. 271]. Як і у другій частині поеми, тут присутній, як наскрізний мотив, людської голови, відділеної від тіла:

Там, де було все голо-пусто

І в жовтих розсипах піски,

Біліли качани капусти.

"Тож то є голови людські!" [с. 275].

У змалюванні цих картин Кленова поема відрізняється від "Енеїди" І.Котляревського: мотиви накопичення мертвих тіл, їх розчленування, масове явище смерті у І. Котляревського органічно поєднане з героїкою бою; у поемі Ю.Клена героїки немає, є просто нищення маси безневинних людей.

Попри гумор, притаманний поемі Ю.Клена, у ній повсякчас звучать трагічні ноти, що зумовлені усвідомленням трагічної долі народу під важким чоботом імперій - чи то сталінської, чи фашистської. "Пустотник і жартун" Еней допоміг знайти героєві поеми "поетну, ніжну, як вербену, / що край дороги розцвіла, / що їй дзвінке ім'я Оксана. / Що зачарована пішла / повз таємничі звабні двері / на дальній і "прекрасний берег, / на клич задимлених вогнів" [с. 278]. Цитування рядків із поезії Олени Теліги вказує, що йдеться саме про неї. Жартівник Еней сумно говорить, вказуючи на в’язницю: "Оце житло її сумне, - / сказав він. – Тут їй казка сниться" [с. 278].

У картині смерті поетки звучить мотив чаші, сповненої вином страждання, який є наскрізним у поетиці Ю.Клена: "Не холодне умирання / послав Господь. Вином страждання / мені налив Він чашу вщерть" [с. 279].

Співіснування страшного і комічного як у поемі І. Котляревського, так і творі Ю.Клена, має свої глибокі корені, що вкладені в українській язичницькій ментальності, оскільки період розваг і жертовного задобрювання покійників-предків не мали в язичництві чіткого розмежування. Тризна могла закінчуватися грищами, в ході свят могли з’явитися образи Смерті та її слуг (у вигляді масок, перевдягання тощо). Елементи таких ігрищ, перевдягань збереглися ще й до сьогодні. І.Котляревський не вигадав сусідства жаху зі сміхом, а лише увиразнив його в своєму гуморі, що Ю.Клен переніс у свою поему, втіливши ці риси в образі Енея.

Мотив подолання смерті, безсмертя людської душі звучить у відправі за померлим, панахиді, поминанні. Так, гостюючи у царя Ацеста, Еней у поемі І. Котляревського раптом згадує про роковини смерті свого батька й починає організовувати поминки, які означають вторгнення потойбіччя в життя троянської ватаги. Поминки стають ще одним аргументом на користь подолання смерті.

У поемі "Попіл імперій" цей мотив втілено у сцені відправлення панахиди, яку в таборі здійснили, як могли – мовчанкою:

Ввійшли ми в табір. Мертвий спокій

Там панував. Він весь затих [с. 280].

Показово, що подолати смерть можуть тільки герої, єпископ, який правив панахиду наголошує на цьому:

Героям слава.

Герой загиб, і я по нім

Мовчазну правив панахиду.

Нікого з спільників не видав,

Себе не зрадив він нічим [с. 280].

Це був поет, воїн, лицар, який "уславив" "вік золотий і срібний, і той, що з міді" [с. 281], який йшов тільки вперед з гаслом "Ні кроку зі шляху, ні думки назад" [с. 281]. У житті, творчості, незламному духові Ольжича поет бачить надію майбутнього відродження України, її перемоги над ворогом:

Поетизація смерті в поемі Котляревського вивершується алегоризованою постаттю самої Смерті, яка зустрічає Енея й Сивіллу при вході в пекло. Змальовується вона в оточенні всіх тих лих, що мордують людину протягом життя: чума, війна, холод, голод тощо.

Таким чином, образ Енея в художній структурі поеми Ю.Клена сприяє організації художнього часу і простору: через нього здійснюється екскурс в час зруйнування Трої, в якому автор знаходить аналогії до української дійсності. Продовжуючи традицію І.Котляревського, Юрій Клен втілює в образі Енея риси українського характеру, про що свідчить характер героя, висловлювання, гумор, намагання крізь сміх сприймати трагічні події сучасності.

РОЗДІЛ IІІ

ОБРАЗ ФАУСТА У ПОЕМІ Ю.КЛЕНА "ПОПІЛ ІМПЕРІЙ"

Погляд на сьогодення крізь призму минулого і його осмислення виступає у Ю.Клена у поезії, присвяченій зображенню Німеччини після приходу до влади нацистів.

У вірші "Франкфурт-на-Майні", написаному на другому році диктатури Гітлера, роздуми над державою, її великою культурою досягають особливої емоційної сили. Ліричний герой поезії мандрує містом і згадує знакові символи німецької культури: Гете, Фауста, Мефістофеля, Маргариту. "Синє небо", тісні завулки нагадують ліричному героєві про Гете, який "колись закоханий блукав" ними. Спогади, традиція тісно переплетені у свідомості героя Кленової поезії:

О, певне, Фавста теж водив

В ці нетрі хитрий Мефістофель,

На цій стіні лишив свій профіль

І пиво з цих шухляд цідив [с. 71].

Попри варварство існуючих імперій, які з часом перетворяться на попіл, залишаться вічні цінності культури, духовності:

Входжу в собор, де вічна мла,

І з мороку середньовіччя

Всміхається мадонн обличчя

На синім візерунку скла

Христос, незмінний у роках,

Прозорий, пломенем прошитий

Отут могила Маргарита

І гірко каялась в гріхах [с. 71].

Ліричний герой переконаний, що минуле відроджується, і спостерігає це відродження в оточуючому світі типового німецького міста з його бароковими храмами, тісними вуличками:

Потужну повінь ллє орган.

Стара легенда оживає.

На хвилях серце випливає

В вечірній франкфуртський туман [с. 71].

"Стара легенда оживає" у "Попелі імперій" Юрія Клена, з’єднуючи минуле і сучасне в єдиному гармонічному звучанні. Власне інтертекстуальний зв’язок "Фауста" Гете з Кленовою поемою реалізується у "Вальпургієвій ночі" - четвертій частині епопеї. Тут переосмислюються ідеї, мотиви поеми Гете. У мандри по колах демонічного світу Ю.Клен обирає Данте, Енея і Фауста. Дві перші постаті, як вже зазначалося, скеровують читача до образу Вергілія. Зберігши їхні характеристичні домінанти, Данте – в душі мандрівник, поет, дуже близький авторові поеми, репрезентований вже у "Каравелах"; Еней – воїн, мандрівник, баляндрасник; Фауст – магістр, вчений маг – Ю.Клен наділив їх нетрадиційною функцією – провідника-гіда. Як і Данте та Еней, Фауст у поемі осучаснений, переодягнений в альпініста (адже Фауст водить героя горами). У поемі Гете Фауст – глибоко розчарована людина, вчений, що зневірився в мисленні і логіці, які не допомагають зрозуміти не тільки життя в цілому, а й навіть самого себе. У Ю.Клена:

І враз почув я за собою кроки,

То горо лаз якийсь мене здогнав,

Середніх літ, вродливий і високий, -

Маляр-митець чи доктор прав

З-під оксамитно-чорного берета,

З чудним пером дививсь він так, немов

Зійшов зі старовинного портрета:

Колишній лицар-звіролов [с. 321-322].

Як і в попередніх подорожах, портрет провідника досить детальний. Як і Фауст Гете, персонаж Ю.Клена, з’являючись, заявляє про себе:

Магістер Фавст, а фах

мій – вчений маг. Не раз із цим іменням

Ви зустрічалися в книжках [с. 322].

Фауст розповідає свою історію, яку герой знає вже з книжки, довідався "із творів Гете":

"Той самий! – з усміхом він відповів. –

Як Мефістофель вів мене горами,

А потім Шпенглера я вів" [с. 322].

В. Сарапін підкреслює, що йдеться "про термін "фаустівський рух" до пізнання – основну рису європейської культури й метапсихології, які обстоював автор "Присмерку Європи" і його сучасники" [57; 236]. Як і в попередніх мандрах по пекельних колах, тут "стару традицію відчутно":

Відколи на планету

Нагнав розчухрану мару

Та оселився в цих мадярських горах

Отой, що звав його народ вождем,

І що, зухвало стерши світ на порох,

Творити став новий едем" [с. 322].

І розігрується "містерія віків", у якій вирішується доля Європи. Саме те, що "Суперечка іде вже не про окрему людину, а про ціле покоління" відрізняє, на думку І. Качуровського, поему Юрія Клена від першоджерела. Поет надає зображенню "Вальпургієвої ночі" національного колориту, у чому, знову ж таки, виявляється його націоцентричність. Як відмічає І.Качуровський, цей уривок "Попелу імперій" триплощинний: "На першому, найнижчому, рівні бачимо сатиру на українську, головно повоєнну, дійсність, причому висміяно як політичні угрупування, так і окремих діячів, з одного боку, а з другого – літературні напрямки та їх представників" [36; 30] В.Сарапин наголошує, що "у "Вальпургієвій ночі" маємо полемічний перегук мотивів, образів емігрантської поезії й публіцистики, пародіюванню піддані, приміром Порфирій Горотак (тут йдеться про автопародію), Т. Осьмачка ("поет гіперболічних жахів"), Д. Донцов ("Квазі-Мефістофель") та ін. І.Качуровський не наважився однозначно трактували шаржовані й фейлетовані постаті "Вальпургієвої ночі". Сам же Ю.Клен заперечував будь-яку прив’язаність до конкретних персоналій, хоча, можливо, це один із елементів гри з читачем, до яких поет був схильний (про це свідчать, наприклад, історії з його довго не ідентифікованими псевдонімами – Юрій Клен, Гордій Явір, Роксолана Черяснівна та містифікованим Порфирієм Горотаком). Без авторських коментарів важко сьогодні точно встановити праобраз того чи іншого героя, тому цей пласт художнього матеріалу залишається відкритою проблемою" [36; 237].

Другий рівень, за І.Качуровський, "загальнополітичний, у світовому масштабі" "сатира з політичним забарвленням" [36; 30] Перед очима Люцифера проходять прибічники різних тенденцій: "четверо, що несуть важкий тризуб", "гурт людей у багряних одягах ", " четверо генералів в уніформі. "Тут уже поруч із глумами маємо трагічний елемент [36:30]: хор в’язнів, хор спалених єврейських дітей. "Релігійно філософське трактування проблем добра і зла". І.Качуровський вважає найвищим рівнем ідейно-тематичного ряду [56; 30]. Проблема Добра і Зла трактується в поемі по-фаустівськи. Сучасний світ перетворюється на велику арену боротьби Бога і Диявола, Світла і Темряви, Добра і Зла. Ця боротьба точиться не тільки в реальній дійсності, на землі, що перетворилась у "скорботи тужне житло", а й переноситься на Всесвіт, Універсум, досягаючи своєї кульмінації у "Вальпургієвій ночі". Тут зображено грандіозний двобій – суперечку між Богом і Люципером і його свитою за душу людини" [44; 91].

Мефістофель у Гете – однобічний раціоналіст, який послуговується нерідко дотепною, проте завжди егоїстичною софістикою – тим, що Кант назве "здоровим глуздом" і ретельно відрізняє його від "розуму". В особі Фауста він хоче дискредитувати людину як духовну істоту. Ставши супутником Фауста, Мефістофель грає роль "Анти-Вергілія", його завдання полягає в тому, щоб у прямому значені слова ввергнути душу Фауста в Пекло. Для цього він силкується відвернути його від піднесених прагнень і пропонує замість них принади, проти яких, як він вважає, людська природа безсила. Тобто укладає з Фаустом контракт, за яким "душа його буде належати Дияволу, якщо він не відмовиться від принад" [25; 487].

У поемі Ю. Клена ця ідея є провідною:

Слава ж тобі, о людино, яка по потай

Плинеш човнами по ще не відомих морях!

Предків не маєш? – тож будь тепер сам собі предок

Люди забули легенди? – Нову їм створи

Втратили віру? – Кресли на скрижалях їм кредо.

Щезли герої? – Меча тоді в руки бери [с. 356].

Легендарний мотив продажу душі дияволу, спільний для багатьох європейських народів, проявляється у третій частині у зв’язку з подіями Другої світової війни у Польщі і презентована постаттю пана Твардовського. [57; 235]. Моментом загальної подібності між "Фаустом" і "Попелом імперій" є "лейтмотив злих духів, чий хор... вклинюється у виклад подій" [36; 25]. Так, у дії, що має назву "Кабінет Фауста", коли Фауст входить у супроводі пуделя-Мефістофеля, хор духів втручається, щоб звільнити "одного з своїх" від собачої оболонки.

У Ю.Клена вся третя частина пронизана цим лейтмотивом:

Хвала, хвала тобі, о Люцифере!

Вславляють духи вітрів і болот,

І ті, які посіяли ці печери,

Тебе і мудру Астарто [с. 327].

В Кленовій епопеї відбувається суперечка між Господом і Люцифером, який створив на землі нову людину "з коріння мандрагори" за своєю подобою:

Не звірячий, а демонічний розум

У них клекоче в теплих черепах.

Я ще додав легкої волі дозу.

На все живе наводить страх

Ота істота хижа і злочинна [с. 327].

У новій людині, яку створив Люцифер, упізнається ідеологія ленінізму.

Слід цілком погодитись з думкою, яка пише В. Сарапін: "Ми не схильні наслідувати пафосний підхід Кленових сучасників, які приписували йому здатність до містичного пророцтва. І все ж треба констатувати, що у варіанті майбутнього, виголошеного Люцифером, як це інколи трапляється в літературі, і не тільки науково-фантастичній, виявляється Касандрин комплекс." [57; 236].

Отже, створивши нову людину, Люцифер став "тепер над світом пан". Страшне майбутнє пропонується в поемі:

Ті люди – як ті блохи,

Обскачуть кулю всю, і вже реве

Страшний пожар майбутньої епохи,

Що буде жерти все живе [с. 328].

До Люциферової когорти належить і новий вождь, який:

... став там на Люциферовому троні,

простягши струнко руку наперед,

немов застигши в мертвім перегоні,

перемий і гострий, як ланцет? [с.239].

Таким сучасним Мефістофелем зображений Ленін. Він – новий вождь, що "приймає парад великий смерті" [с. 334]. Ці "потвори, нелюди і звірі" перетворили життя людей на пекло. Л.Косяк зауважує: "Цікаво, що про Леніна і Гітлера Клен говорить майже ті самі слова, передає через образ тіні свою оцінку цих історичних постатей: "Лягає велетенська тінь / низької постаті у пеклі / на простір царських володінь" [с. 149]; або про Гітлера: "то падає на тлі історії твоя страшна і велетенська тінь" [с. 249]. Правління Гітлера, його "діяння" також супроводжується в поемі мотивом бісовицьким, виттям "демонів стовухих" та "вітру-завірюхи", які віщують загибель усього живого". [44; 92] Цікавим у цьому контексті є образ Прокрустового ложа, на яке кладуть "кожного небогу":

Біда, як хто по мірці не прийшовсь:

Хто завеликий, тим відрубуй ноги,

Хто замалий – розтягуй вздовж [с. 337].

Трактування міфу про ложе Прокруста сповнене нового змісту, його використовують для державних інтересів, причому досить предметно:

Це забезпечує державні послуги:

Вгадай, де тут мудрець, де ідіот,

Як, підрівнявши до одного росту,

Знівелювали весь народ! [с. 337].

Господь у поемі Юрія Клена з’являється з "котмою за плечима" в образі мандрівника. Травестія присутня й у цій частині поеми: тут не Люцифер має відібрати у Господа душу, а Господь бореться за душі, відбираючи їх у Люцифера, який став паном на землі, де "зростає людське покоління, / що дасть відставку всім богам" [с. 329]. Господь признає, що Люцифер править душами людей.

Між Господом і Люцифером відбуваються протистояння, гостра боротьба, основні ідейні акценти якої звучать у діалозі:

Як завжди, від твого експерименту

Лишиться тільки чад і дим.

Господь: На вашім зборищі з моїх сандалів

Стряхаю Я нечисті порохи.

Почавсь одвічний змаг, і в дальні далі

Десь наші стрінуться шляхи [с. 331].

Люцифер отримує хоча й тимчасову, але все ж перемогу, бо Господь йде геть, покидає "зборище". Залишається сподіватися, що боротьба Добра і Зла ще не завершилася.

Віщуючи смерть імперіям, Ю.Клен, як Гете і Данте, через пекло "веде до неба" героя-оповідача. З німецьким поетом автора "Попелу імперій" зближує не лише введення в її сюжет образу Фауста із зображенням окремих гетевських його характеристик, а й розмаїття ремінісценцій з "Фауста", мотив "сходження до зірок" (ad astra). У четвертій частині, як у "Фаусті", осмислюється концепція життя як єдності Добра і Зла.

У реалізації мотиву "ad astra" як узагальнюючої соціальної ідеї Ю.Клен запозичає чимало деталей. Уперше з’явиться як заголовок до експозиційного вірша другої частини, цей мотив розвивається, передрікаючи перемогу Добра над Злом.

Тема сходження до зірок у четвертій частині поеми "Попіл імперій" набуває значення повороту "з чужого простору на Вкраїну". Вона для небо і зірка, світло і сонце. Такою вона постає через систему символів і метафор астрального змісту: "нагорний спокій зір", "простір безсмертної блакиті і сонця повінь золота", соняшник як квітка – символ, "ясного Хорса квітне золотий" [с. 317, с. 321].

Парадоксальність реального у співвідношенні з уявним образом України створюють відчуття її недосяжності, як зірки, як неба, сонце для Поета. Жертви імперії зображені на тлі червоної землі, образ якої тотожний образові "мертвої землі". У "Діалозі людини з землею" доля поета, його місія – бути літописцем, борцем і творцем. " Золотий засів" поета, святість і мудрість, думки його спрямовані до неба, до зірок, до природи – втілення гармонії. Таке трактування мотиву сходження до зірок співзвучне античній культурі і неокласикам, що на неї орієнтувалися.

Тема катастрофи у літературі ХХ ст. відображала жах, викликаний усвідомленням пережитих й очікуваних майбутніх катаклізмів і випробувань, передала почуття можливої загибелі європейської культури, конденсувала почуття розгубленості у світі, яким керує якась бездушна містична сила. Подібно до своїх сучасників, Ю.Клен сприймав історію як зіткнення злих і добрих первнів, а ХХ ст. вважають моментом торжества Антихриста [57; 232].

Отже, "стара легенда" про доктора Фауста оживає в поемі Ю.Клена, переосмислюється, наповнюється сучасним змістом: "фастівський рух" до пізнання, як основну рису європейської культури й мета психології, замінено іншим ідеалом, який приніс "отой, що звав його народ вождем", переосмислюючи мотив продажу душі дияволу, Ю.Клен переніс його на український грунт, надаючи йому іншого звучання: суперечка йде не лише про душу окремої людини, й про ціле покоління. Грандіозний двобій Добра і Зла, Світла і Темряви, Бога і Диявола переноситься на масштаб Всесвіту.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Алексєєва О. "Божественна комедія" Данте // Данте А. "Божественна комедія". Поема / пер з італ. – Харків: "Фоліо", 2001
Антофійчук В. І., Нямцу А. Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ – ХХст. – Чернівці: Рута, 1996. – 208с.
Астаф’єв О. Поетика вірша Юрія Клена "Беатріче" // Українська мова та література. – 1997.-Ч.35. – С.5-6
Астаф’єв О. Візії Сковороди в поемі Юрія Клена "Попіл імперій" // Українська мова та література. – 2000. – Ч.7. – С.5.
Астаф’єв О. Стилі української еміграції і естетика тотожності / Про Юрія Клена // Українська мова та література. – 2000.-№7. – с.1-2 Зарубіжна література – 2000. – № 7.
Баган О. Юрій Клен: неокласик чи неоромантик? / Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. – Дрогобич. "Відродження", 2004. – С. 9-28
Баглай Б. Іван Франко – дослідник античної літератури. – Ужгород: Вид-во УжДУ. – 1998. – 138с.
Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії кінця ХІХ – поч.. ХХ ст. – Zielona Ciora – Kijow, 1999. – 160c.
Біленко Т. Екзистенцій ні засади герменевтики слова сакрального і профанного в ремінісценціях Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. – Дрогобич: "Відродження", 2004. – С. 29-45
Библейская Энциклопедия Брокгауза / Фритц Ринекер, Герхард Майер. – Lexikon zur Bibel, 1994 – 1008c
Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. – Ukrainian Bible, 1995
Бондаренко М. Поетичне осмислення Ю. Клена світової культурної спадщини / українська мова та література. – 2000. – Ч.7.-С.6-7
Богач М. Р. Світогляд і поетика Юрія Клена: Автореф. Дис. Канд.. філологічних наук: 10.01.01-К.: інститут літератури ім.. Т. Г. Шевченка НАН України, 1998 – 24с.
Борецький Л. М. Порятунок від зла для всього людства (Біблійні образи в поезії Юрія Клена) // Українська література в сер. школах, гімназіях та колегіумах. – 2001. – №3. – С.63-68.
Борецький Л. М. Микола Гумільов і Юрій Клен // Творчість Миколи Гумільова в контексті культури срібного віку. Тези міжнародної конференції. – Дрогобич, 1996. – С. 62-64
Борецький Л. М. Християнські мотиви в поезії Юрія Клена // Класична спадщина і сучасне художнє мислення. Збірник наукових праць. 60-річчя М. І. Борецького. – Дрогобич – Черкаси: КОЛО, 2001.-С.158-169.
Бухарова О. Буття образу трубадура в поезії Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірник наукових праць. – Дрогобич: "Відродження", 2004.-С. 54-62
Вервес Г. Д. В єдиному русі (від Київської Русі до Шевченка) // Слово і час. – 2000. п4.-с. 7-11.
Вергілій Марон Л. Енеїда / пер. М. Білика – К.: Дніпро, 1972.
Волков А. Традиційні сюжети та образи (нарж теорії ТСО) // Волков А., Рихло П., Бойченко О Наскрізні сюжети і образи в літературах Європи. – Чернівці – Київ. 1998.-С. 3-14
Волков А. К теории традиционных сюжетов // Сравнительное изучение славянских литератур. – М.: Наука, 1973.-С. 303-314
Гачев Г. Национальные образы мира. – М.: Советский писатель, 1998.-488с.
Генет-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. – К.: Гелікон, 2000.-368с.
Генкен-Русова Н. Патриціанська поезія або дві стихії Юрія Клена // Визвольний шлях. – 1968. – №4.-с. 474-490; Кн.5.-С. 585-586
Гете Й. В. Фауст: Трагедія / З нім. переклад М. Лукаш – К.: Дніпро, 1981. – 540с.
Голенищев-Кутузов И. "Божественная комедия". Послесловие // Данте А. Божественная комедия. – М.: Наука. 1967 – С. 468-468
Гумилев Н. С. Избранное – М.: Советская Россия, 1989. – 482с.
Данте А. Божественна комедія: Поема / пер з італ. і коментарі Є.А.Дроб’язка – Харків: Фоліо, 2004. – 607с.
Державин В. "Попіл імперій" і новітня спроба переоцінки його поезії / Про Юрія Клена // Визвольний шлях. – 1958. -№10. – С. 1175-1179, 1959. – №1. – С.195 – 201
Дмитрів І. Особливості символічного наповнення образу Ісуса Христа у поетичні творчості Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004. - С. 73-79
Драй-Хмара М. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 541с.
Еліот Т. С. Данте. Пекло / пер. М. Стріхи // Кур’єр Крив басу. – 2002. – Ч.149. – С. 174-184
Зварич В. Біблійні образи в поезії неокласиків: своєрідність трансформації // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім.. І. Франка. – В.7. – Дрогобич: КОЛО, 2001. – С. 232-243
Зеров М. Твори: у 2-х томах: Т.1. Поезії. Переклади. – К.: Дніпро, 1990. – 842с.
Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-30рр. ХХст.). – Львів: льв. обл.. наук. – метод. Інститут освіти, 1994. – 70с.
Качуровський І. Відгуки творчості Гете в поезії Юрія Клена // Сучасність. – 1983. - №3 – С. 18-30
Качуровський І. Творчість Юрія Клена, на тлі українського парнасизму // Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк, 1992.- Т.1. – С. 5-22
Клен Ю. Вибране. – К.: Дніпро, 1991. [твори поета цитуються за даним виданням, сторінки вказані в тексті роботи]
Клен Ю. Спогади про неокласиків // Клен Ю. Твори у 5-х т. – Торонто, 1960. –Т.3. – С. 107-190.
Клен Ю. Твори. Нью-Йорк, 1992. - Т.1.
Ковалів Ю. І. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Ю. Вибране. – К.: Дніпро, 1991. – С. 3-23
Коваль А. П. Спочатку було Слово. Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К.: Либідь, 2001. – 303с.
Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході / Упор. Бойчук Б., Рубчак Б. – Мюнхен: Сучасність, - 1969.
Косян Л. Образний світ Ю. Клена (поема "Попіл імперій") // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004. – С. 90-98
Котляревський І. Енеїда: Поема. Наталка Полтавка: п’єса / педм. Та прим. О. Гончара, післямова В. Шевчука. – К.: Веселка, 2000. – 326с.
Кун М. А. Легенди і міфи Давньої Греції – К.: "Академія", 2002. – 446с.
Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А. Волкова та інших. – Чернівці, 2001
Мациборська О. Шлях конкістадорів у поезії Ю. Клена і М. Гумільова // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004. - С. 291-299
Мединська А. Метафора в поетичній мові Юрія Клена: зв’язок з художнім методом. // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004.-С.107-116
Мних Р. Категория символа и библейская символика в поэзии ХХ века. – Lublin: UMCS, 2002. – 258c.
Наливайко Д. С. Українські неокласики і класицизм // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія": Філологія.- Т.4. - К., 1998.- С. 3-19
Нямцу А. Є. Загальнокультурна традиція у світовій літературі. – Чернівці: Рута, 1997. – 223с.
Нямцу А. Є. Євангельські мотиви у світовій літературі (теоретичні аспекти) // Біблія і література. – 2000. - №1. – С. 21-25
Плітка В. Джерела міфологічної образності сонета-диптиха "Лот" Юрія Клена // Литературоведческий сборник. – Донецк, 2000. - В.2. – С. 152-167
Рильський М. Т. Зібрання творів у 20-ти томах – Т.1. – К.: Наукова думка, 1983 – 534с.
Сарапін В. Варіації на класичні теми. До проблеми інтертекстуальний зв’язків у поемі-епопеї Юрія Клена "Попіл імперій" // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004.- С. 224-240
Сірик Л. Юрій Клен – поет і перекладач // Творчість Ю. Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Збірка наукових праць. – Дрогобич: Відродження, 2004. с. 310-324
Стріха М. Данте й українська література. Досвід рецепції на тлі "запізнілого націєтворення", - К.: Критика, 2003 – 162с.
Тресендер Дж. Словарь символов. – М.: Гранд, 1999. – 300с.
Филипович П. П. Поезії. – К.: Радянський письменник, 1989. – 193с.
Франко І. Я. "Тополя" Т. Шевченка // Франко І. Твори: у 50-ти томах. К.: Наукова думка, 1980. – Т.28. – С. 73-88
Холл Дж. Словарь сюжетов и символов в искусстве. – М.: "Крон-Пресс", 1999. - 655с.
Храпченко М. Горизонты художественного образа. – М.: Художественная литература, 1986. – 437с.
Череватенко Л. Уроки давньої полеміки / Про творчість Юрія Клена та І. Багряного. – Київ – 1996. - №7-8. – С. 127-130
Чижевський Д. Юрій Клен, вчений та людина // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. – кн1. К., 1994. – С. 613-623
Шудря М. Неокласики // Українська мова та література. – 1999. – Ч.7.
Шум-Стебельська А. Натхненний літописець долі України, її традицій і звичаїв // Народна творчість та етнографія. – 1998. – №5-6. – С. 114-118
Шум-Стебельська А. Поет високого духу і величної краси – Юрій Клен // Визвольний шлях. – 1994. - №12. – С.863-872

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Вишневецький Василь Олександрович

Пов’язані теми

Українська література, 11 клас, Інші матеріали

До підручника

Українська література (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Авраменко О.М., Пахаренко В.І., Мовчан Р.В.)

Додано

6 січня 2022

Переглядів

1467

Оцінка розробки

Відгуки відсутні