Хуліо Кортасар "Менади" (презентація)

Хуліо Кортасар «Менади»

Автор – Х. Кортасар. Рік написання -1956 Жанр – новела. Збірка – «Кінець гри». Тема — зображення фантасмагоричної картини безумства натовпу; інтерпретація відомого міфічного сюжету на сучасний ладІдея - це новий погляд на мистецтво, на його роль у сучасному суспільстві споживачів. Фантасмагорія (фр. fantasmagorie) — вид спектаклю, придуманий у 18 столітті у Франції, у якому з допомогою магічного ліхтаря показували образи привидів, мертвих, різних страховиськ. Клод Верліндена «Натовп»

Заголовок твору багато про що говорить читачу. Зрозуміло, що в оповіданні йтиметься про театр, мистецтво, адже менади - це персонажі грецької міфології, супутниці бога Діоніса. Під час святкувань на честь Діоніса зародилися театральні вистави. Звісно, сьогоднішні театри не схожі на еллінські амфітеатри, та суть залишилася незмінною: це місце, де публіка зустрічається з Мистецтвом. Крім того, назва твору провіщає криваві події, адже грецькою «Μαιναδες» у перекладі означає «безумна, скажена, навіжена». Новочасні «менади» в оповіданні вбивають диригента, як колись в Елладі приносили в жертву Діонісу цапа. До речі, що й Орфея розірвали саме менади (вакханки). Діо́ніс  — один з найпопулярніших богів Давньої Греції, бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства. 

Вакханки, або менади (грец. μαινάδες — «шалені», що безумствують) — німфи, які супроводжували Діоніса в його мандрах і походах. Іншими словами  — жінка, нестримна у проявах своєї пристрасті. Часто жертвами Вакханок ставали випадкові чоловіки, яких катували і вбивали. Жінок, що зустрічалися їм по дорозі, Менади прагнули захопити з собою і залучити до свити Діоніса. А того, хто не хотів підкорятися, роздирали на шматки

Події відбуваються в провінційному аргентинському містечку середини ХХ ст. Театр Корона — місце, де відбулася трагедія сучасного Орфея — Маестро. Це диригент, який працює в місті за контрактом і робить спробу призвичаїти місцеве населення до класичної музики

Головні герої: Маестросеньйора Джонатандоктор Епіфапія та його родина. Кайо Родрігес. Гільєрміна Фонтан. Сліпийжінка в червоному (є втіленням фатальної сили менад, вона спричинила шаленство натовпу).

1. «Сон літньої ночі» — концертна увертюра , а також музика до однойменної комедії В. Шекспіра  Фелікса Мендельсона.2. Штраус «Дон Жуан» 3. «Море"  — п'єса для оркестру у трьох частинах Клода Дебюссі, написана 1905  року4. «П'ята симфонія» - чи не найвідоміший твір німецького композитора Людвіґа ван Бетховена (3 Мендельсоном публіці буде легко і просто)(Такий щедрий, округлий, усі мелодії — в пам'яті, можна наспівати будь-яку)(З Дебюссі публіка відчуває себе людьми МИСТЕцтва: не кожен розуміє його музику) (Бетховен - головна страва, добрячий звуковий масаж)До цієї програми включені справжні шедеври, І вона, між іншим, складена за листами його шанувальників. Якою ж була програма того трагічного ювілейного концерту, про який ідеться у «Менадах»?

Кортасар був інтелектуалом, дуже добре обізнаним у музиці й театральному мистецтві, тож випадковостей тут немає. Концертна програма, яку слухали герої оповідання, є еклектичною, тобто містить твори різноманітних музичних напрямів і стилів. Фелікс Мендельсон (1809-1847) - німецький композитор-романтик, тісно пов’язаний з класичними традиціями. Ріхард Штраус (1864-1949) - німецький композитор і диригент, яскравий представник німецького експресіонізму. Клод Дебюссі (1862-1918) - французький композитор-імпресіоніст. Його творчість вважають перехідною формою від пізнього романтизму до модернізму «П'ята симфонія» - чи не найвідоміший твір німецького композитора Людвіґа ван Бетховена (1770-1827), яскравого представника класичної музики 

Про що свідчить поєднання цих різнорідних музичних явищ? Можливо, диригент, знаючи смаки (чи несмак?) своєї публіки, прагнув догодити слухачам? Можливо, публіка лише здається естетично вихованою? Хай там як, але колективний психоз («масове шаління») Кортасар зобразив геніально! Навіть оповідач потрапив під уплив цього «менадства», тобто колективного безуму. Він навіть шкодує, що не може долучитися до здичавілих театралів, а лише спостерігає за цим усім неначе збоку. Те саме писав Йонеско в «Носорогах», коли Беранже за мить до того, як прийняти своє екзистенційне (і єдино людське!) рішення: «... Проти всіх я боронитимусь! Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!», все-таки ледь не піддався колективному психозу «оносороження»: «Шкода, я ніколи не стану носорогом, ніколи, ніколи». Отже, бацила цієї схильності до колективного безумства, до «менадства» (як вірус чуми) сидить у кожній без винятку людині й щомиті може прокинутися? 

Маестро. У програмі його концерту безсоромна естетична сваволя. Знав свою публіку. Репертуар був розрахований на завсідників театру Корона. Приніс гарну музику до незнайомого з мистецтвом міста. Створив оркестр, який по праву може вважатися першорядним. У Маестро срібне весілля з музикою (оркестрові минає п'ять років) Маестро мав чи то допитливий, чи то стурбований вигляд обличчя,— його досвідчений слух, мабуть, уловив, що сьогодні на його ювілейному концерті публіка поводиться якось незвично. З усіх у залі, мабуть, один Маестро та його музиканти зберігали людську гідність.

Люди без претензій. Віддають перевагу перед гарним, але новим, поганому та звичному й знайомому. Ставлення публіки до концертних програм Маестро. Попервах власники лож невдоволено бурчали. Після зміни репертуару, винагороджували тривалими оплесками. На початку концертного сезону слухачі щедрі на оплески і долоней не шкодують, ляпають з особливим смаком. Всі до єдиного обожнювали Маестро. Створив не тільки оркестр, але й нас, публіку (сеньора Джонатана)На думку сеньори Джонатан, Маестро повинен диригувати обличчям до публіки, адже чи до певної міри вони теж його музиканти

Публіка під час концерту. Він геніальний. Він перевершив себе! Скільки вогню, яке піднесення! Чоловіки і жінки з завиванням виривали у скрипалів скрипки, потім стали кидати в залу всіх музикантів поспіль. Музиканти, задихаючись від нескінченних обіймів, благали відпустити їх. На концерті спочатку публіка з трепетом слухала романтичну музику Ф. Мендельсона до трагедії В. Шекспіра «Сон літньої ночі». «Дон Жуан» Р. Штрауса теж сподобався відвідувачам. Імпресіоністична музична п’єса «Море» К. Дебюссі викликала бурхливу овацію. Поступово в театрі ніби згущується повітря, наростає напруження…Кульмінацією музичного виступу стала «П’ята симфонія» Бетховена. Драматизм музики викликав у слухачів дике шаленство емоцій. Люди перетворилися на страшний натовп, який у пориві вдячності до Маестро був готовий «розірвати» його.

Маестро викликав у душах людей своїм талановитим виконанням зовсім не ті емоції, які хотів. Духовно обмежені й культурно не розвинені жителі міста були не готові до глибини класичних шедеврів і перетворилися на страшних «менад», які були готові нищити все на своєму шляху, навіть композитора, який дав можливість доторкнутися до мистецтва. Безумні слухачі були готові знищити інструменти, бити один одного. У розповідача ця картина викликає огиду, він один не приймає участі у безумстві натовпу. Але коли диригентові загрожує реальна небезпека, піднімається на сцену. Та Маестро кудись зник… А юрба продовжувала шаленіти й нищити все довкола.

Справді відчував велику симпатію до Маестро за те, що він приніс гарну музику до нашого незнайомого з мистецтвом міста. Оповідач. Має вельми невиразні уявлення про музику. Програма Маестро здається йому просто жахливою. В антракті, прогулючись по фойє, задумався над питанням: чи заслуговує виконання обох речей (Мендельсона і Штрауса) такого виплеску бурхливих почуттів (овацій) і чому сьогодні так шаленіє публіка, яка взагалі, за його спостереженнями, не вирізняється особливою великодушністю?Йому здавалося, що Маестро не в ударі, що у нього, мабуть, поболює печінка, що він, як кажуть, не викладається, а стриманий і нуднуватий. Його зворушував і водночас дратував цей несамовитий захват усієї публіки після першого відділення…Йому було прикро, що не бере участі в цьому дійстві. Він не відчував ані найменшого бажання хоч якось сприяти розгулу пристрастей. Хотів бачити на власні очі все, що відбувається і відбудеться на цьому неймовірному ювілеї. Не втрачав здорового глузду. Не бажав долучатися до цих зовсім збезумілих від захвату людей, ладних битися одне з одним.  Напевно, власна байдужість пробуджувала в ньому дивне почуття вини, ніби його поводження було в чомусь найганебніше, особливо скандальне серед цього загального неподобства. 

Проблематика твору «Менади»:проблема індивідуалізму, відчуження особистостіпроблема непередбачуваності психології натовпупроблема ролі мистецтва в суспільстві споживачівпроблема дисгармонії людини і натовпу

Особливості оповідання:алюзії на еллінські Діонісії, коли театральне дійство поєднувалося з кривавим жертвоприношенням (передовсім цапа як символу Діоніса) на честь божестваметафоричність багатошарова символікапоєднання реальності та фантастики створення надзвичайних ситуацій для випробуваннякалейдоскопічність подій

Використані джерела:1. Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ковбасенкоhttps://uahistory.co/pidruchniki/kovbasenko-world-literature-11-class-2019-profile-level/30.php2. «Менади» Хуліо Кортасар. Аналіз. https://dovidka.biz.ua/menadi-hul-o-kortasar-anal-z/ 3. Укрліб. Хуліо Корасар «Менади» "https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=8011&page=3