"Ігри на уроках іноземної мови як один із засобів креативного методу навчання"

 Ігри на уроках іноземної мови як один із засобів креативного методу навчання.

Підготувала вчителька англійської та німецької мов Елеонора Олександренко.

Здавна знання іноземних мов високо цінувалося в житті суспільства. Володіння кількома мовами розширює кругозір, підвищує ефективність інтелектуальної праці, збагачує духовний світ людини та поглиблює знання рідної мови. Мова людини - складова її діяльності. Користуючись мовою як засобом пізнання і спілкування, людина говорить, слухає, пише. Дійсно, сказати, що людина оволоділа мовою, можна лише тоді, коли вона успішно користується нею у щоденному мовленні з іншими людьми. Мова творча за своєю природою. Кожну фразу можна висловити і сприйняти по різному. Крім того, кожне речення або ж слово може викликати різні емоції у людей. Кожна мама знає, що для того, щоб дитина заговорила своєю рідною мовою, вона повинна докласти багато зусиль та проявити максимум креативності. Творчий підхід до викладання іноземної мови – це підхід, який представляє креативність як одну з багатьох наших вроджених навичок, талант, який має кожна людина та кожен, хто вивчає мову. Цей підхід зосереджується на ідеї, що всі ми можемо користуватися потенціалом творчості за певних умов; що всі ми багаті різними формами та рівнями творчості, і що завдання вчителя — стимулювати творчий потенціал учнів. Найкраще це зробити за допомогою ігрових форм навчання.

Ігри дозволяють вчителю створити ситуації, наближені до життя, в яких учні вимушені використовувати мову як єдиний засіб спілкування. Діти, які хочуть взяти участь у грі аби виконати те, що вимагається, повинні розуміти, що говорять або пишуть інші, а також вони вимушені говорити або писати іноземною мовою, щоб висловити свою думку або надати інформацію. Саме ігрові прийоми роблять набагато легшими засвоєння складних граматичних конструкцій, розширюють словниковий запас, допомагають створити наближені до життя ситуації і дають можливість дітям оволодіти необхідними комунікативними навичками та адаптуватися до реалій і потреб навколишнього середовища. Гра як шлях пізнавальної активності учнів має важливе значення на уроках іноземної мови. Гра сприяє створенню сприятливого психологічного клімату на уроці та розвитку активності учнів.

Основна мета навчального процесу вбачається в тому, щоб сформувати комунікативну і соціокультурну компетенцію учнів, розвинути їхню здатність використовувати іноземну мову як інструмент спілкування у діалозі культур. Учні мають бути ознайомлені з особливостями життя та побуту народів країн іншомовного світу, з духовною спадщиною України, її внеском у світову культуру, сучасним життям українців. Як відомо,вивчення іноземної мови вимагає старанності та неабиякого терпіння. Перетворити заучування матеріалу на захоплюючу гру, навчити дітей ефективних прийомів запам'ятовування -- один із шляхів до активізації пізнавальних інтересів дітей. Психологи доводять, що знання, отримані без зацікавленості, не підкріплені позитивними емоціями, не є корисними.  Це - пасивний вантаж, який обтяжує пам'ять учнів. Тому зацікавити дітей і залучити їх до творчої cпiвпpaцi на гуманно-особистісних засадах є першочерговою метою вчителя. Створення середовища довіри між вчителем та кожним учнем в класі  є вирішальним.

Якщо кожен з нас трішечки подумає, то зрозуміє, що всі ми любимо грати в ігри. Неважливо скільки дітям років три, десять, шістнадцять чи тридцять вісім – всі з задоволенням приймають участь у грі. Для того, щоб зрозуміти чому люди люблять гратись  давайте розглянемо найбільш відомі підходи до гри через призму історії. З. Фрейд визначає два підходи до дитячої гри. Один підхід розглядає гру як вираження глибинних інстинктів та потягів дитини, які не можуть буди досягнуті в реальному житті, а другий характеризується тим, що реальні потреби та емоції дитини стають предметом гри, змінюючи свою природу. В результаті цього дитина може активно керувати ними.  К. Гросс надавав дитячій грі дуже великого значення, стверджуючи, що «… у дитини вона складає головний зміст її життя». Цей відомий німецький психолог розглядав гру як властивість високорозвинених організмів за допомогою якої дитина намагається імітувати ті чи інші сторони життєдіяльності людини. Відомий філософ ХХ сторіччя  Йохан Гейзинг розглядав гру як найвагомішу характеристику людини, як висококультурної  істоти та відмітив її універсальне значення в цивілізації людини.

Як бачим, гра дуже важливий елемент розвитку людини. Під час гри людина реалізує себе як особистість. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри – це простір для самореалізації. Гра – діяльність комунікативна. Вона вводить гравця в реальний контекст складних людських відносин. Людина поводиться в грі на максимумі проявів (інтелект, творчість). Гра може і повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з іншими людьми, у навчанні. Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Для більшості ігор притаманні чотири риси: розвиваюча діяльність, творчість («поле для творчості»), емоційність (суперництво, змагання, конкуренція), наявність певних правил. Ми граємось, тому що розвиваємось, і розвиваємся, тому що граємось. А  якщо ця гра з елементами навчально-пізнавальної діяльності – це запорука швидкого та легкого опанування нами якогось нового матеріалу, активізація вже засвоєного або ж відшліфовка навиків говоріння. Слід зазначити, що як засіб навчання, гра є потужним стимулом до оволодіння іноземною мовою та надає великі переваги учасникам: за допомогою гри добре відпрацьовується вимова, розвиваються навички аудіювання і активізується граматичний та лексичний матеріал. Будь-яка гра має містити такі складові: ігровий сюжет, ігровий образ, проблемна ситуація, творчі завдання, ігрові дії, певні правила, результат та оснащення.

Незважаючи на безсумнівну дидактичну цінність гри (гра зміцнює мотивацію вивчення іноземної мови, сприяє ефективному засвоєнню будь-якого матеріалу і подоланню мовних і психологічних бар’єрів), необхідно пам’ятати, що ігрові елементи необхідно давати як ліки – дозовано, адже вона може набриднути та втомити дітей.

 Будь-яка навчальна гра має три  етапи: підготовчий етап, етап проведення гри та етап узагальнення, аналізу результатів. Виходячи з цього, під час підготовки до уроку, на якому застосовуватиметься гра, необхідно продумати наступні запитання:

1. Мета гри. Які вміння та навички студенти засвоять у процесі гри? Якому етапу гри необхідно приділити більше уваги? З якими проблемами можуть зіткнутися учасники гри?
2. Кількість учасників та необхідне для проведення гри оснащення.
3. На який рівень знань студентів розрахована гра?
4. Чи враховуються в грі індивідуальні особливості гравців?
5. Як донести правила гри до всіх учасників?
6. Яким чином забезпечити участь всіх гравців у грі?
7. Які зміни можна внести до гри, щоб зацікавити кожного гравця?
8. Яким чином перевірити результати гри?

Під час підготовки до гри на уроках слід пам’ятати притаманні будь-якій грі загальні ознаки, ви­словлені Й. Гейзингом:

• умовний характер гри (відділяє гру від унітарної дійсності);
• добровільна участь у грі (гра під примусом вже не гра, а вико­нання певних дій);
• обмеженість    гри     (часовими, просторовими,   матеріальними та іншими рамками);
• невизначеність гри (розвиток та результати гри часто програмо­вані, але не визначені, оскільки залежать   від   змінних   факто­рів — учасників, часу, простору та іншого);
• емоційність гри (тільки зацікав­лена людина стане учасником
  гри, що надає грі емоційне за­барвлення).

Хотілося б додати до цього перелі­ку загальних ознак і розвиваючий фактор. Кожна гра дає певний ре­зультат, навіть негативний, що впливає на розвиток людини.

  Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри з-поміж інших форм виховної діяльності полягає в тому, що вона досягає своїх цілей непомітно для студента але приносить великі результати.

З огляду на розбіжність рівня володіння мовою та темпераментів учнів доцільно комбінувати різні види ігор. Класифікація ігор сьогодні в педагогічній літературі дуже різноманітна. Ігри можна розділяти за сферою діяльності, за ігровими методиками, за характером педагогічного процесу, за ігровим середовищем (оточенням), за різними цілями. Існують багато різних класифікацій ігор. Спираючись на дослідження відомих психологів та педагогів (С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонт’єв, Ю.К. Бабанський, Д.Б. Ельконін та Т.Р. Яновська) можна виділити дві великі групи ігор: ігри з правилами (дидактичні) і творчі ігри. До ігор з правилами належать: інтелектуальні, дидактичні, пізнавальні, рухливі (спортивні), ігри-розваги, предметні (математичні, хімічні, історичні тощо), музичні (ритмічні, хороводні, танцювальні), лікувальні, корекційні (психологічні ігри-вправи), жартівні (забави, розваги). На думку П. Підкасистого, дидактична гра – це така колективна, цілеспрямована навчальна діяльність, коли кожен учасник і команда в цілому об’єднані виконанням одного завдання і орієнтують свою поведінку на позитивний успішний результат. Творчі ігри – ігри, які придумують самі діти, відтворюючи у них враження від пізнання навколишнього світу. Головне в творчій грі – моделювання соціальних відносин між людьми. До творчих ігор належать: сюжетно-рольові ігри, будівельно-конструктивні і театралізовані.

 Алан Малей та Нік Пічі у своїй статті «Creativity in the English language classroom» зазначають, що іноді виникає плутанина у відносинах між творчістю, з одного боку, і винахідництвом з іншого. Відкриття означає знайти щось, що було там завжди, але залишалось непоміченим. Наприклад, Ньютон не винайшов гравітацію, вона була і до нього: він виявив її. І навпаки, винахід означає привнести щось нове, чого не було раніше. Прикладом креативності у грі може бути складений дитиною вірш, малюнок до теми, придуманий новий рецепт , або ж виготовлення чогось з паперу. Все залежить від схильності дитини до вирішення проблем і критичного мислення кожної дитини як невід’ємної частини творчості.

 Із свого досвіду можу сказати, що учням 5-6 класів НУШ дуже подобається вигадувати різні історії. І таку практику можна використати у вивченні іноземної мови: учні можуть описувати картинки, придумувати події, які можуть бути пов’язані з нею, або ж продовжити якусь незакінчену історію. Діти можуть створити уявну мильну оперу з певним сюжетом, реальною місцевістю та реальними людьми. Вони можуть дати імена своїм героям, назвати вік, рід занять та вподобання. З кожним днем ця розповідь може продовжуватись і розвиватись. Такі ж історії можна придумати і у світі фентезі, якщо взяти картинку з монстриками. Також дітям можна запропонувати намалювати комікс з вигаданими персонажами і розмалювати його. Учні можуть описати кольори, форми, певні особливості головних персонажів, їх характеристику та поведінку. Також можна попросити прокоментувати що зробили головні герої та реакцію спільноти. Ми можемо час від часу змінювати форми гри: замість малюнків можна описати те, що дитина бачить за вікном. Учні можуть описувати погоду, пору року, наявність певних будівель (магазини, школа, аптеки, дитячі майданчики, парки) чи уявляти куди можуть іти перехожі. Таку гру можна ускладнити: попросити дітей попрацювати в парах або ж групах. Під час таких вправ з дітьми можна відпрацьовувати граматичний матеріал та заучувати нову лексику.

 Коли дитина починає описувати свій малюнок, або ж розповідати історію, то ми повинні розуміти, що це найдовше безперервне її говоріння іноземною мовою. В таких ситуаціях вчитель повинен зосереджуватись на плавності та чіткості самої розповіді, а не на точності її переказу. Під час такого виду роботи я дозволяю іншим дітям підказати слово, яке не знає розповідач, або ж показати за допомогою жестів. Головне для мене, щоб діти навчились висловлювати свою точку зору та уважно слухати один одного.

 У своїй практиці я також використовую картки на різну тематику: природа, село, ліс, місто, школа. Я підготовлюю декілька карток і прошу дітей підібрати до певної теми ті картки, які на їх думку можна використати для цієї теми. Наприклад, якщо тема уроку Дикі звірі, то я пропоную на вибір картки із зображенням лісу, джунгель, пустелю, зоопарк, різні зображення диких та свійських тварин. Учні групуються по групам і вибирають ті картки, які найбільше підходять для тематики. У групах учні обговорюють певні моменти та створюють історію. Кожна команда представляє свій проєкт. Учні демонструють своє бачення ситуації. Після того як ми вислухали всі проєкти, можна влаштувати дискусію, під час якої я пропоную дітям сказати який проєкт їм сподобався найбільше і чому.

 Інший вид креативного методу навчання – це інтерпретація історії. Як правило я використовую цей метод під час аудіювання. Учні двічі слухають текст, а потім я пропоную їм намалювати те, що вони почули. Діти зображують свою версію почутого, а не відповідають на запитання по тексту. Учні описують свої малюнки і відповідають на запитання однолітків. Таким чином можна перетворити закритий вид діяльності на виклик і заохотити учнів розвивати креативність та критичне мислення.

        Таким чином, на уроках іноземної мови можна використовувати наступні різновиди ігор: 

1. За функціями:

• навчально-тренувальні – сприяють розвитку загально навчальних умінь та навичок (пам’ять, увага, сприйняття інформації різної модальності) і розвитку навичок володіння рідною та іноземною мовами; мотивують тренування вмінь і навичок (комунікативних, професійних, пізнавальних);
• виховні – дають можливість моделювати різні ситуації життя (побутові та професійні); вчать критично мислити;
• навчально-виховні – сприяють оволодінню іноземною мовою, враховуючи аспект виховання;
• розважальні – розвивають емоції, почуття та відновлюють життєві сили людини; створюють сприятливу атмосферу на заняттях, перетворюючи урок на захоплюючу подорож;
• комунікативні – об’єднують всіх учасників гри у єдиний колектив, допомагають встановленню емоційних контактів, знімають мовний бар’єр, сприяють формуванню навичок і умінь спілкування;
• пізнавально-розвиваючі – навчають студента працювати в команді, слухати співрозмовника та знаходити вихід із штучно створеної ситуації, яка моделює реальність; сприяють гармонійному розвитку особистих якостей  для активізації усіх можливостей людини; Пізнавальні ігри поділяються на: ділові, рольові, інтерактивні, стимуляційні.

2. За психічним впливом:

• релаксаційні – знімають емоційне напруження, викликане навантаженням на нервову систему під час навчання;
• стимулюючі – стимулюють процеси мислення, запам’ятовування, відтворення дійсності (імітаційні);
• емоційно-почуттєві – учать розмаїтості емоцій та почуттів у сприйнятті всього існуючого у житті та пошуку виходу з конфліктних ситуацій, не вдаючись до агресивності;

3. За дидактичною метою мовлення:

• спрямовані на оволодіння монологічним мовленням, тобто зв’язним безперервним висловлюванням однієї особи, адресованої одному або кільком співрозмовникам;
• спрямовані на оволодіння діалогічним мовленням, тобто сприяють формуванню процесу розмови двох партнерів, який не планують наперед.

4. За ступенем введення до уроку:

• ігри, які використовуються на початковому етапі уроку; їх метою є введення дитини до іншомовної атмосфери;
• ігри, спрямовані на введення нового матеріалу;
• ігри, спрямовані на закріплення нового матеріалу;
• ігри, які вимагають вільного використання вже знайомого матеріалу;
• ігри для повторення навчального матеріалу.

5. За використанням матеріалу:

• лексичні -  спрямовані на відпрацювання лексичних одиниць, враховуючи їх особливості;
• фонетичні – спрямовані на оволодіння специфікою мови та інтонацією англійської мови;
• граматичні – спрямовані на оволодіння граматикою англійської мови.

6. За відтворенням дійсності:

• навчальні – основні ігри під час навчального процесу; передають атмосферу на уроці, покликані спонукати студента до активної праці на уроці;
• ділові – проектують майбутню професійну діяльність (бухгалтера, фінансиста, маркетолога тощо); спрямовані на оволодіння специфічною лексикою;
• рольові – спрямовані на добровільне вживання в роль і використання реплік, слів, які найкраще характеризують цю роль;
• творчі, ігри-уяви – покликані перенести гравця в уявний світ, де він матиме змогу за допомогою іноземної мови відобразити свої почуття та власний досвід;
• ігри-фантазії – схожі на ігри-уяви, допомагають гравцю за допомогою іноземної мови закінчити ту ситуацію, яка була запропонована викладачем.
• дискусії (дебати, «круглі столи») – спрямовані на колективне обговорення якоїсь проблеми, спонукають гравців приймати активну участь у обговоренні та знаходити правильний розв’язок порушеного питання через висловлення власних міркувань та зіставлення поглядів опонентів на проблему;

7. За завершальною метою:

• навчальні – направлені на засвоєння та активізацію навчального матеріалу і формування необхідних для цього навичок та умінь; сприяють розвитку мовлення та аудіювання; переслідують навчальні, тренувальні, виховні, соціокультурні та комунікативні цілі на уроках іноземної мови;
• пошукові – направлені на пошук нової цікавої інформації та вибір відповідного стилю (офіційного/неофіційного), нових підходів до участі у дискусії; сприяють розвитку власного мислення, креативності, уяви та винахідливості; розвивають прагнення студентів працювати в команді та прислухатись до думки опонентів;

8. За методологією проведення:

• рольові
• групові
• імітаційні
• організаційно-діяльнісні
• інноваційні

Для учнів старших класів можна застосовувати різноманітні модифікації дидактичних ігор: імітаційні, рольові ігри, діловий театр, психо-соціодрама.

• Імітаційні ігри. На заняттях імітують діяльність певної організації, підприємства, навчально-виховного закладу тощо. Можуть імітувати події, конкретну діяльність людей (ділова нарада, обговорення плану) та умови, у яких відбувається подія (зал засідань, кабінет керівника).
• Рольові ігри. У них відпрацьовують тактику поведінки, дій, функцій і обов'язків конкретної особи. Для проведення рольових ігор розробляють модель ситуації, між учасниками розподіляють ролі.
• "Ділові ігри". Розігрують якусь ситуацію і поведінку людини в цій ситуації. Учень має мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ певної особи, зрозуміти її дії, оцінити ситуацію і знайти правильну лінію поведінки.

Останнім часом популярними стали симуляційні ігри (лат. simulare — прикидатися). Пропонується, наприклад, відтворити засідання парламенту, порівнюючи свої дії і висновки з діями депутатів. Це допомагає учням виявити і зрозуміти мотиви прийняття тих чи інших законопроектів. Гра «бізнес-клуб» допомагає з'ясувати економічну, суспільну, етичну основу комерційної діяльності. У рольовій грі діють ведучі, виконавці, експерти, глядачі. Вона містить пояснення змісту й умов гри, підготовку дійових осіб до виконання своїх ролей, ведучого, учнів-експертів та ін. Метод інсценізації може мати різні форми, наприклад, форму завчасно підготовленого діалогу, форму театралізованого відтворення подій, які мають життєве підґрунтя або є гіпотетичними. Метод генерації ідей нагадує «мозкову атаку», коли учасники разом «накидуються» на важку проблему і висловлюють (генерують) власні ідеї її вирішення.
Хочу звернути увагу на такий вид гри як навчальна дискусія. Вона може забезпечити  хороші результати там, де інші методи виявляються менш ефективними. Суть даного методу полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми, створенні ситуації пізнавального спору. Для такого спору використовуються факти боротьби різних наукових точок зору з тієї чи іншої проблеми. Наприклад, учні висловлюють різні думки щодо причин зміни клімату на Землі, різні концепції походження людини і подій. Ситуація протилежних думок, наукової суперечки мимоволі привертає їхню увагу до теми. На цій основі виникає більший інтерес як до теми, так і до процесу навчання. Крім того, за допомогою дискусії учні набувають нових знань, вчаться їх відстоювати, стверджуються у власній думці. Важливою умовою ефективності навчальної дискусії є попередня змістовна підготовка , яка полягає в накопиченні необхідних знань з теми дискусії, а також формальна підготовка — у формі викладу цих знань. Без цього дискусія стає безпредметною, беззмістовною, заплутаною і суперечливою. Дискусію застосовують при вивченні всіх навчальних дисциплін. починаючи з початкової школи, а повного обсягу її використання досягають у старших класах. Учнів вчать мистецтву ведення дискусії.

Список використаних джерел:

1. Alan Maley and Nic Peachey  Creativity in the English language classroom культури [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.teachingenglish.org.uk/sites/teacheng/files/pub_F004_ELT_Creativity_FINAL_v2%20WEB.pdf
2. Д. Б.Эльконин. Психология игры. — Педагогика, 1978. — 304 с. — 30 000 экз.
3. Пидкасистый П. И. Психолого-дидактический справочник преподавателя высшей школы / П. И. Пидкасистый, Л. М. Фридман, М. Г. Гарунов. – М. : Пед. общество России, 1999. – С. 3–56.
4. Природа і значення гри як явища культури [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://pidru4niki.com/1876041537776/filosofiya/yogann_geyzinga_1872-1945
5. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. –М. : Педагогика, 1973. –416 с.
6. Семенова, Т.В., Семенова, М.В. Ролевые игры в обучении иностранным языкам / Т. В. Семенова, М. В. Семенова // ИЯШ. - 2005. - №1. - С. 16-18.
7. Фрейд З. По той бік принципу задоволення // Психологія несвідомого. 2004. С. 346.
8. Хоменко О. О. Навчальні ділові ігри як засіб формування професійних умінь студентів технікумів і коледжів (на прикладі будівельних спеціальностей): Автореф. дис. ... канд. пед. наук. К., 1994. – 34 с.
9. Шмаков С. А. Ее величество – игра / С. А. Шмаков. – М., 1992.