Ігри та вправи на розвиток уваги

Ігри та вправи на розвиток уваги

1. «Що чути?»

Мета: розвиток уміння швидко зосереджуватися.

   На сигнал ведучого увага дітей звертається почергово то на двері, то на вікно. При цьому їм пропонують послухати і запам'ятати те, що відбуваєть­ся за дверима й за вікном. Потім кожен учень розповідає, що там відбува­лося.

2. «Друкарська машинка»

Мета: розвиток довільної уваги.

 Кожному гравцеві присвоюється 1—2—3 літери алфавіту (залежно від кількості учасників, щоб усі літери були розподілені). Потім придумується слово або фраза з 2—3 слів. На сигнал ведучого учні починають «друкува­ти» (оплески). Коли слово буде «надруковане», всі дружно плескають,

3. «Хто швидше?»

Мета: розвиток уважності, вміння зосереджуватися; тренування переключення та розподілу уваги.

Варіант А. Учням пропонують якомога швидше викреслити олівцем у колонці будь-якого тексту якусь одну літеру алфавіту. Успішність вико­нання завдання оцінюється за затраченим часом і кількістю помилок (про­пущених літер).

Варіант Б. Пропонують закреслювати одну літеру вертикальною лінією, а другу — горизонтальною.

Варіант В. Одну літеру закреслюють, другу підкреслюють, а третю — обводять кружечком.

4. «Пальці»

Мета: розвиток уміння зосереджуватися.

 Гравці сидять у колі. Руки на колінах, пальці, крім великих, перепле­тені. На команду ведучого починають повільно обертати великі пальці один навколо одного з постійною швидкістю і в одному напрямку, слідкуючи за тим, щоб вони не торкалися один одного. Необхідно зосередити увагу на цьому русі. Вправа завершується через 5— 7 хв по команді ведучого.

5. «Муха»

Мета: розвиток уміння зосереджуватися і концентрувати увагу.

 Для гри необхідна класна дошка з розкресленим на ній ігровим полем із дев'яти клітинок (3х3) і невелика присоска (або шматок пластиліну), яка виконує роль «дресированої мухи». «Муха» може пересуватися на коман­ду з однієї клітинки в іншу (вгору, вниз, вправо, вліво). Стартове положен­ня «мухи» — центральна клітка ігрового поля. Команди подаються учасни­ками гри почергово. При цьому потрібно слідкувати, щоб «муха» не вий­шла за межі поля. Після цих пояснень починається сама гра. Вона прохо­дить на уявному полі, яке кожен з учасників уявляє перед собою. Якщо хтось із гравців губить нитку гри або «бачить», що «муха» вийшла за межі поля, він подає команду «Стоп!» і, повернувши «муху» на центральну клітин­ку, починає гру спочатку.

Ускладнювати гру можна збільшенням кількості клітинок (наприклад, 4х4) або кількості «мух». В останньому випадку команди подаються кожній «мусі» окремо.

6. «Хор»

Мета: розвиток уміння розподіляти увагу.

Один із учасників гри — «відгадувач». Він виходить із приміщення. Інші гравці беруть 2—3 рядки з відомого вірша, і кожен учень отримує по одно­му слову. Входить «відгадувач». По команді ведучого учасники разом ви­мовляють кожний своє слово. Потрібно відгадати рядки з вірша. Якщо «відгадувач» не може впоратися із завданням, «хор» повторює слова вірша.

7. «М'ячики з числами»

Мета: розвиток уміння зосереджуватися.

Гравці стоять у колі. Ведучий кидає комусь м'ячик невеликого розміру (наприклад, тенісний) і називає будь-яке число від 1 до 19. Той, кому кину­ли м'ячик, повинен миттєво відгукнутися, назвавши число на одиницю більше, і знову кинути комусь м'ячик, назвавши при цьому нове число. За­бороняється називати число, що йде за тим, на яке відгукнулися.

8. «Скульптор»

Мета: тренування розподілення уваги.

Частина гравців (2—4) повинні збудувати «скульптурну групу» із са­мих себе. Один із гравців («скульптор») протягом певного часу спостерігає за «скульптурою», яка стоїть нерухомо. Потім «скульптура» розпадається і «скульптор» повинен створити її заново. Учасники «скульптурної групи» вказують на помилки, допущені «скульптором».

9. «Меблі»

Мета: тренування розподілення уваги.

Учасникам гри пропонують уявити себе якимось предметом інтер'є­ру і зайняти відповідні місця в приміщенні. Один із гравців — «госпо­дар» кімнати — ознайомлюється деякий час з інтер'єром. Його можна уявити за допомогою виразних поз учасників гри. Після цього «госпо­дар» виходить із приміщення. Проте з'являється його «син»-пустунчик і робить перестановку у приміщенні. «Господар» повинен усе розста­вити так, як було.

10. «Надзвичайна увага»

Мета: розвиток уміння концентрувати увагу.

Учасники гри розподіляються на дві групи: «ті, що заважають» та «уважні» (помітити їх наручними пов'язками тощо). Ведучий розставляє «уважних» по периметру приміщення обличчям до центру і дає їм завдан­ня повністю зосередитися на якихось роздумах і не помічати та не реагува­ти на те, що діється поруч, поки не буде дано команду «стоп!». Гра продов­жується 5—15 хв. За цей час ведучий разом із «тими, хто заважає» органі­зовує серію провокаційних дій, метою яких є відволікати увагу «уважних» від їхніх роздумів. «Ті, що заважають» скандують лозунги, розігрують сцен­ки, розповідають анекдоти, інсценують закінчення занять та вихід із при­міщення, зображають тварин, просять милостиню в «уважних» тощо. Ве­дучий слідкує за тим, щоб дії «тих, хто заважає» не були надто ефективни­ми. Зокрема, він забороняє торкатися «уважних»: в критичні хвилини до­помагає їм утриматися у своїй ролі. Потім лунає команда «стоп!», починаєть­ся обговорення гри.

11. «Сонар»

 Мета: тренування вміння переключати увагу.

 Ведучий пояснює дітям, що є такий технічний прилад — сонар, який вловлює різні звуки. Після цього пропонує уявити, що ввімкнули сонар. «Тихо! Послухаємо, які звуки оточують наше приміщення... Шум за вікна­ми, приглушений звук розмов та кроків у вестибюлі, на поверсі — звуки музики. Спробуйте розділити їх на складові частини. Прислухайтеся до звуків надворі і відключіться від усіх інших шумів... А зараз увімкніть тільки звуки музики!.. Тільки вестибюль!.. Переключайтеся тільки по моїй ко­манді! Вулиця! Вестибюль!.. Вулиця!.. Кроки!.. Музика!.. Вестибюль!..»

12. «Хто уважніший?»

 Мета: розвиток мимовільної уваги, оперативної пам'яті, концентрація уваги.

 Варіант 1. Ведучий зачитує 8—12 слів (або демонструє список слів на аркуші паперу) з інтервалом 2—3 с (кількість слів учням не повідом­ляється). До списку слів включаються поняття, які можна об'єднати у 2—3 групи.

Наприклад: «шафа» — «цукерка» — «гвоздика» — «пряник» — «ромаш­ка» — «стіл» — «шоколад» — «тюльпан» — «диван» — «троянда».

Після цього учням ставлять такі запитання:

— Які саме назви квітів і скільки 'їх було в цьому списку?

— Скільки всього слів було у списку?

— У які групи можна об'єднати ці слова?

 Варіант 2. Ведучий звертається до учнів із словами: «Будьте уважнії» і зачитує текст: «Їхав порожній автобус. На першій зупинці в нього сіли 5 чоловік і поїхали далі. На другій зупинці зайшли ще 3 чоловік, а вийшло

2 людей; на наступній — увійшов 1, а вийшло 4. Автобус поїхав далі. Знову зупинився — 5 вийшло, 2 зайшло». Після цього учням ставлять запитання: «Скільки було зупинок?»

Матеріали з досвіду роботи

         практичного психолога ліцею №269 міста Києва Сєдової О.А.