Ігрові технології на уроках в початкових класах.

ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ: ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

Актуальність теми. Феномен гри протягом усієї історії людства притягував до себе увагу видатних мислителів, філософів, соціологів, психологів, педагогів. І це зрозуміло, адже гра - найдавніший і найдоступніший інструмент навчання та виховання.

Необхідність використання ігрових технологій підвищується з кожним роком. Перенасиченість сучасних школярів інформацією спостерігається у всьому світі, Україна – не виняток. Телебачення, відео, радіо, комп'ютерні мережі, що містять величезний обсяг інформації, впливають на формування особистості. Школа потребує такої організації своєї діяльності, яка б забезпечила розвиток ініціативної, активної, творчої, здатної до саморозвитку, самовиховання, самоосвіти, оцінки та відбору інформації особистості, впровадження різних інноваційних навчальних програм, реалізацію принципу гуманного підходу до дітей.

Унікальність гри забезпечує можливість зробити цікавою і захоплюючою не тільки роботу учнів на творчо-пошуковому рівні, але й буденні навчальні кроки. Цікавість уявного світу робить позитивно налаштованою монотонну діяльність із запам'ятовування, повторення, закріплення чи засвоєння інформації, а емоційність ігрового дійства активізує всі психічні процеси дитини. Гра сприяє використанню знань у новій ситуації, таким чином матеріал, який засвоюють учні проходить через своєрідну практику, вносить різноманітність та інтерес у навчальний процес. Саме ігрові технології є тією формою навчання, що сприяють практичному використанню знань, отриманих на уроці і в позаурочний час.

Проблему ігрової діяльності молодшого школяра представлено в багатьох дослідженнях: концепції культурно-історичного походження психіки (Л.Виготський, О.Запорожець); культурологічній теорії гри (Й.Гейзинга); психологічній теорії діяльності (Л.Виготський, О.Леонтьев, С.Рубінштейн); теорії навчально – пізнавальної діяльності (Н.Бібік, Г.Костюк, В.Сухомлинський, О.Савченко); психологічній теорії ігрової діяльності (Л.Виготський, Д.Ельконін, О.Леонтьєв); теорії соціальної детермінованості ігрової діяльності (П.Блонський, Л.Венгер, Л.Виготський, Д.Ельконін, О.Запорожець); теорії керівництва ігровою діяльністю дітей (Н.Анікєєва, Л.Артемова, Л.Виготський, Р.Жуковська, О.Запорожець, Я.Коменський, В.Котирло, Н.Кудикіна, Г.Люблінська, В.Менджерицька, Н.Менчинська, С.Русова, В.Сухомлинський, А.Усова, К.Ушинський); педагогіці гри школярів, що будується на засадах теорії гуманістичної педагогіки та психології (Ш.Амонашвілі, Г.Балл, С.Русова, В.Сухомлинський).

Мета статті: з’ясувати психолого – педагогічні особливості використання ігрових технологій на уроках в початковій школі.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до класифікації педагогічних технологій за типом організації та управлінням пізнавальною діяльністю дослідниками чітко виокремлено ігрові технології .

Ігрові педагогічні технології - це технології, в основу яких покладена педагогічна гра, як вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду .

Результати аналізу наукової літератури свідчать, що різні автори тлумачать поняття «гра»

по – різному.

Г. Селевко вважає, що місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор.

С. Шамаков зазначав, що більшості ігрових методик властиві такі риси:

• вільна розвивальна діяльність, яка здійснюється лише за бажанням дитини, задля задоволення від самого процесу діяльності, а не тільки від результату (процедурне задоволення);
• творчий, значною мірою імпровізований, дуже активний характер цієї діяльності

(«поле творчості»);

• емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція, атракція

(почуттєва природа гри, «емоційна напруга»);

• наявність прямих або непрямих правил, які відображають зміст гри, логічну та часову послідовність її розвитку .

В. Кукушин виділяє такі функції гри:

• соціалізації - включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського

«гуртожитку».

• міжнаціональної комунікації - засвоєння єдиних для всіх людей соціокультурних цінностей;
• самореалізації - гра як «полігон» людської практики;
• комунікативна - оволодіння діалектикою спілкування;
• діагностична - виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;

Гра є потребою зростаючого організму дитини, її особистих, інтелектуальних зусиль. Гра для дітей - життя, у якому процес самовиховання активний та результативний .

Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:

• добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;
• мотиваційна за своєю природою (вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);
• ефективний засіб активізації; у грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри;
•    дає змогу вирішувати питання формування знань, умінь, навичок; переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання;
• багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом;
• має кінцевий результат; у грі учасник має отримати приз: матеріальний, моральний, психологічний;
• має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат .

У сучасній школі ігрова діяльність використовується як:

• самостійна технологія з метою засвоєння понять, теми або розділу навчального предмета;
• елемент системної педагогічної технології;
• окремий урок або його структурна частина;
• технологія позакласної виховної роботи .

Педагоги та психологи, побачивши в грі потужний потенціал для подолання кризових явищ в освіті, вже багато років успішно використовують її у своїй діяльності. Деякі країни навіть визначилися з напрямком: США, наприклад, «спеціалізується» на ігрових методиках навчання, в Ізраїлі взагалі педагоги без знання ігрових технологій не допускаються до роботи з дітьми.

Практика застосування ігрових технологій в навчальній діяльності учнів початкової школи

Ідеалом сучасної освіти є особис­тість не з енциклопедичною пам’яттю, а з гнучким розумом, швидкою ре­акцією на все нове, повноцінними, розвинутими потребами подальшого пізнання та самостійної дії, добрими орієнтувальними навичками й твор­чими здібностями. «Однією з найсерйозніших хиб нашої шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переваж­но вчитель» — ця думка В. О. Сухомлинського характеризує навчальний процес і на сучасному етапі. Праця учня, який роками мовчки сидить за партою, слухає вчителя і намагається запам’ятати те, що йому говорять, не може забезпечити повноцінного, найвищого щастя людини від успіхів у праці. Розвиток творчого потенціалу лю­дини трактується сьогодні як основ­не завдання школи. В. О. Сухомлинський вказував на позитивну роль гри у підвищенні якості знань. «Дуже велике значення має ігровий елемент у процесі на­вчання» — писав він у своїй книзі «Сто порад вчителеві».

Досвід роботи — допомогти вчителю урізноманітнити структу­ру уроків і методи роботи, відійти від шаблонів, навчати учнів діяти творчо і самостійно, з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей та інтересів. Методики стануть у пригоді не лише вчи­телям, а і дбайливим батькам, що мають на меті підтримати і зберегти інтерес своїх дітей до навчання.

Намагаємося зробити  навчання  школярів цікавим, творчим, лег­ким, різноманітним, повною мірою завантажити тих школярів, що вже виконали завдання. Великого значення у розвитку активності учнів на уроках слід нада­вати грі, розгадуванню кросвордів, ребусів. На уроках можна проводити такі ігри: «Віднови вірш», «Розвід­ники» (скільки разів у тексті вжите певне слово), «Заміни вислів одним словом» (дуже сильний дощ — зли­ва), «Знайди у словах зайві букви», «Склади і поясни народні приказки», «Закінчи речення», «Знайди зайве слово», «Хто це…» (обмірює, шиє, кроїть, перешиває, ріже), «Знайди пару» та інші.

На уроках природознавства можна запропонувати учням такі завдання:

1. Скласти порівняльні таблиці природних зон (мішаних і листяних лісів), природних угрупувань (боліт, луків), корисних копалин (торфу і вугілля).
2. Описати тварину (за малюнком і планом): лося, зубра, лелеку.
3. Описати одну з корисних ко­палин нашого краю.
4. Запропонувати способи під­вищення родючості грунту на при­садибній ділянці.
5. Скласти розповідь про при­родну зону рідного краю.
6. Підготувати за допомогою до­відкової літератури розповідь про одну з рідкісних рослин або тварин рідного краю, занесених до Червоної книги України.
7. Підготувати свою програму збереження природи в Україні.
8. Підготувати розповідь про одне з промислових підприємств області.
9. Скласти розповідь про ріку України, на якій побував.
10. Порівняти озеро і море. Чим вони відрізняються?
11. Дати відповідь на запитан­ня: «Чому рослини в лісах ростуть ярусами?»

Багато таких завдань учні вико­нують вдома. І варто сказати, що більшість добре справляється з ними, естетично оформлюючи свої неве­личкі реферати.

На уроках математики доречним буде використання математичних задач, жартів, загадок, головоломок, лічилок, кросвордів. Такі завдання вчать дітей мислити логічно, розви­вають допитливість. Слід практику­вати розв’язування задач, що мають декілька розв’язків, логічних задач підвищеної складності, викорис­тання життєвого досвіду в процесі розв’язування задач чи прогнозуванні майбутніх подій, розв’язування задач шляхом повторного повернення до них через певний проміжок часу.

Учитель повинен створювати такі умови, щоб учні стали не об’єктами, а суб’єктами навчання: вміли оцінювати проблему та обирати правильний варіант у предметній дискусії, могли довести правильність своїх міркувань чи відмовитись від хибних, вміли аналізувати причини помилок, здійснювати самоконтроль.

Підтримати в учнів пізнавальний інтерес, зробити навчання твор­чим, цікавим, яскравим допоможуть такі форми організації навчально-виховного процесу, як урок-казка, урок-екскурсія, телеурок, урок – подорож, інтегровані уроки.

Застосування ігрових технологій на уроках в початковій школі є дієвим інструментарієм кожного вчителя. В кожного педагога є свої психологічні прийоми, підходи, свої  секрети. В нашому динамічному світі спостерігаються зміни в усіх процесах та явищах, однак незмінним залишається інтерес дитини до казки та гри. Гра феномен, що дає поштовх фантазії, збагачує уяву, спонукає до творчого мислення. Спостерігаючи за дітьми в процесі дидактичних ігор можливі наступні висновки-рекомендації:

1. Підбір дидактичних ігор має бути цікавим та природовідповідним, доступним для певного віку.
2. Дидактична гра має діяти непомітно на учасників, але кінцевою метою її є вплив на когнітивні процеси дитини та результат заняття (первинне закріплення навчального матеріалу, повторення теми, узагальнення знань тощо.).
3. Ігрові елементи пожвавлюють хід уроку і своєю незвичністю та несподіванкою справляють сильне емоційне враження на дитину, що сприяє швидкому запам’ятовуванню матеріалу.
4. При складанні плану «Уроку-подорожі» важливою є сучасна персоніфікація: героями-мандрівниками в країні Математика чи Музика мають бути персонажі сучасних мультфільмів.
5. Ігри-вправи є обов’язковими на уроках початкової школи, оскільки вони сприяють закріпленню вивченого матеріалу. Завдяки іграм-вправам процес навчання стає легшим, цікавішим.
6. Гра на уроках пожвавлює атмосферу заняття, робить всіх її учасників активними, успішними, дотепними, а значить позитивно мотивує на участь в процесі засвоєння  та запам’ятовування учбового матеріалу.
7. Використання фольклорних матеріалів в дидактичних іграх початкової школи не лише виконує дидактичну мету, а й пробуджує інтерес до історії та культури нашого народу.
8. Участь у навчальній грі дає значний поштовх до позитивні мотивації навчання, адже у грі дитина почувається впевненою, намагається досягти кращої результативності у завданнях, прагне перемагати.
9. Використовувати різні види навчальної гри, адже завдяки грі дитина отримує задоволення від своїх результатів, відкриває для себе багато нового, набуває соціального досвіду, вчиться партнерства, колективізму, набуває інших соціальних навичок.
10. Участь школярів в дидактичних іграх позитивно впливає на їх загальний розвиток, активізує мислення, увагу, пам’ять, уяву, фантазію, а все це разом стає підґрунтям індивідуального розвитку й готовності дитини до навчальної праці.