Посібник

Дисципліна «Загальна психологія»

На тему:

Індивідуальні особливості пам’яті особистості

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Підходи вчених до вивчення індивідуальних особливостей пам’яті

1.1 Історія вивчення проблеми пам’яті

1.2 Види пам’яті та індивідуальні особливості людської пам’яті

Розділ 2. Організація практичного дослідження індивідуальних особливостей пам’яті

2.1 Опис методів дослідження

2.2 Аналіз отриманих даних

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Образи зовнішнього світу, що виникли в корі головного мозку, не зникають безслідно. Вони залишають слід, який може зберігатися протягом тривалого часу. Запам’ятовування, збереження та подальше відтворення особистістю її досвіду і становлять сутність такого явища, як пам’ять. Завдяки пам’яті розширюються пізнавальні можливості людини.

Пам’ять — форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні та подальшому відтворенні минулого досвіду [3, с. 161].

Тема цієї роботи є актуальною на сьогодні, оскільки саме пам’ять лежить в основі здібностей людини, є умовою навчання, набуття знань, формування умінь і навичок. Без пам’яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам’яті та її вдосконаленню людина виокремилася з тваринного світу й досягла тих висот, на яких перебуває нині. Подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієї функції також немислимий.

Абсолютно все, що ми знаємо й уміємо, є наслідком здатності мозку запам’ятовувати та зберігати в пам’яті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їхні системи. Людина, позбавлена пам’яті, постійно перебувала б, за думкою І.М. Сєченова, у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною чогось навчитися, чимось оволодіти, а її дії визначалися б лише інстинктами.

Пам’ять створює, зберігає й збагачує наші знання, уміння та навички, без чого неможливі ні успішне навчання, ні плідна діяльність. Чим більше людина знає й уміє, тобто чим більше інформації зберігається в її пам’яті, тим більше користі вона може принести суспільству.

Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості.

Пам’ять пов’язує минуле суб’єкта з його теперішнім і майбутнім та є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку й навчання.

Тема роботи актуальна також тому, що пам’ять є основою психічної діяльності. Без неї неможливо зрозуміти основи формування поведінки, мислення, свідомості та підсвідомості. Тому для кращого розуміння психології людини необхідно якомога більше знати про нашу пам’ять.

Дослідженням пам’яті нині займаються представники різних наук: психології, біології, медицини, генетики, кібернетики та низки інших. У кожній із цих наук існують власні питання, у зв’язку з якими вони звертаються до проблем пам’яті, власна система понять і, відповідно, власні теорії пам’яті. Проте всі ці науки разом розширюють наші знання про пам’ять людини, взаємно доповнюють одна одну, дають змогу глибше зазирнути в одне з найважливіших і найзагадковіших явищ людської психології. С.Л. Рубінштейн зазначав, що «без пам’яті ми були б істотами на мить. Наше минуле було б мертвим для нашого майбутнього, а теперішнє... безповоротно зникало б у минулому» [12, с. 302].

Найдетальніше питання пам’яті людини розроблено у працях учених минулого й сучасності: А. Біне, Г. Еббінгауза, К. Бюлера, Т. Рібо, З. Фрейда, П. Жане, Л.С. Виготського, П.І. Зінченка, А.А. Смирнова тощо.

Пам’ять є в усіх живих істот, однак найвищого рівня розвитку вона досягає в людини. Такими мнемічними можливостями, якими володіє людина, не володіє жодна інша жива істота у світі.

Мета цієї роботи — розглянути та виявити індивідуальні особливості пам’яті людини. Відповідно до цієї мети можна виокремити такі завдання роботи:

1. Вивчити основні теоретичні підходи вчених до проблеми пам’яті.

2. Розглянути й охарактеризувати основні види пам’яті, а також вивчити поняття «індивідуальні особливості пам’яті людини» та з’ясувати, які чинники впливають на формування того чи іншого типу пам’яті.

3. Виявити індивідуальні особливості пам’яті студентів 1 курсу економічного факультету напряму підготовки «Професійне навчання».

Об’єктом вивчення в цій курсовій роботі є людська пам’ять.

Предметом вивчення в цій роботі є індивідуальні особливості людської пам’яті.

Методологічною основою роботи є наукові праці видатних вітчизняних і зарубіжних учених та психологів.

Розділ 1. Підходи вчених до вивчення індивідуальних особливостей пам’яті

1.1 Історія вивчення проблеми пам’яті

Інтерес до проблеми пам’яті виявлявся ще в глибоку давнину. Спроби підійти до її розуміння можна знайти у працях Платона й Аристотеля, які осмислювали ці питання переважно з філософських позицій.

Власне психологічні вчення про пам’ять значно старші за її медичне, генетичне, біохімічне та кібернетичне дослідження. Однією з перших психологічних теорій пам’яті, що не втратила свого наукового значення до сьогодні, була асоціативна теорія. Вона виникла у XVII ст., активно розроблялася у XVIII і XIX ст., а найбільше поширення та визнання отримала в Англії й Німеччині.

Приблизно в цей самий час, тобто на початку XX ст., виникає смислова теорія пам’яті, згідно з якою робота процесів пам’яті перебуває в безпосередній залежності від наявності або відсутності смислових зв’язків, що об’єднують матеріал, який запам’ятовується, у більш чи менш розгорнуті смислові структури (А. Біне, К. Бюлер). На перший план під час запам’ятовування й відтворення висувається смисловий зміст матеріалу. У цій теорії стверджується, що смислове запам’ятовування підпорядковується іншим законам, ніж механічне: матеріал, який підлягає заучуванню чи відтворенню, включається в контекст певних смислових зв’язків.

З початком розвитку кібернетики й появою обчислювальної техніки, а також із виникненням математичного програмування, у цих галузях знань почали моделюватися процеси пам’яті, механізми запам’ятовування, способи зберігання та відтворення інформації за допомогою ЕОМ. У психології почала розроблятися нова теорія пам’яті — так звана інформаційно-кібернетична теорія. Цей напрям є дуже перспективним, оскільки мозок людини — це також своєрідна надзвичайно складна ЕОМ. Розуміння процесів, тісно пов’язаних із пам’яттю, а також процесів пізнання й мислення загалом допомагає створювати нові покоління ЕОМ, робота яких ґрунтується на процесах, ідентичних нейронним мозковим механізмам [3, 161].

Вивчення пам’яті тісно пов’язане з вивченням загальнопсихологічної теорії діяльності. У контексті цієї теорії пам’ять постає як особливий вид психологічної діяльності, як система теоретичних і практичних дій людини, спрямованих на запам’ятовування, збереження та відтворення різноманітної інформації.

Початок вивченню пам’яті як діяльності було покладено працями французьких дослідників. Вони одними з перших почали трактувати пам’ять як систему дій, орієнтованих на запам’ятовування, переробку й зберігання інформації. Французька школа в психології довела соціальну зумовленість усіх процесів пам’яті, її залежність від практичної діяльності людей.

У Росії ця концепція отримала подальший розвиток у культурно-історичній теорії походження вищих психічних функцій людини, розробленій Л.С. Виготським і його найближчими учнями О.М. Леонтьєвим та О.Р. Лурією.

Значний внесок у вивчення пам’яті зробили також П.І. Зінченко й А.А. Смирнов. Вони детально дослідили залежність мимовільного та довільного запам’ятовування від організації практичної діяльності й інших умов, у яких відбувається запам’ятовування або відтворення інформації людиною.

Розглянемо основні досягнення, отримані в руслі різних теорій пам’яті.

Німецький учений Г. Еббінгауз був одним із тих, хто, керуючись асоціативною теорією пам’яті, вивів єдину систему 14 закономірностей механічного запам’ятовування нейтрального в смисловому й емоційному відношенні матеріалу, встановлених у дослідженнях, де для запам’ятовування використовувалися беззмістовні склади та інший слабо організований у смисловому плані матеріал [11, с. 57].

Т. Рібо, аналізуючи важливі для розуміння психології пам’яті випадки амнезій — тимчасових втрат пам’яті, — відзначає ще дві закономірності:

— пам’ять людини пов’язана з її особистістю таким чином, що патологічні зміни особистості майже завжди супроводжуються порушеннями пам’яті;

— пам’ять у людини втрачається й відновлюється за одним і тим самим законом: у разі втрати пам’яті насамперед страждають найскладніші та нещодавно отримані враження; під час відновлення пам’яті все відбувається навпаки, тобто спочатку відновлюються найпростіші й давні спогади, а потім — складніші та недавні.

Узагальнення цих та багатьох інших фактів дало змогу вивести низку законів пам’яті. Установлено, що в процесах запам’ятовування, збереження й відтворення матеріалу беруть участь різні операції його переробки, перекодування, зокрема такі мисленнєві операції, як аналіз, систематизація, узагальнення, синтез тощо. Саме вони забезпечують смислову організацію матеріалу, яка визначає його запам’ятовування та відтворення.

Під час відтворення будь-якого тексту з метою його запам’ятовування в пам’яті закарбовуються не стільки самі слова й речення, що становлять цей текст, скільки думки, які в ньому містяться. Саме вони першими спадають на думку тоді, коли виникає завдання згадати цей текст.

Установка на запам’ятовування сприяє йому, тобто запам’ятовування найкраще відбувається тоді, коли людина цілеспрямовано намагається запам’ятати певну інформацію. Якщо така установка розрахована на запам’ятовування й зберігання інформації протягом певного строку, що буває під час використання оперативної пам’яті, то саме до цього строку, як правило, спрацьовують механізми пам’яті.

Подальші дослідження цього питання різними вітчизняними психологами привели до підтвердження зазначеного вище припущення.

Під час досліджень впливу похвали й заохочення на навчання психолог Е. Харлок виявив, що продуктивність у «похвальній» групі була вищою, ніж у контрольній. Також проводилися досліди з вивчення використання негативного дієвого сигналу (удару електричним струмом) у процесі запам’ятовування інформації. У результаті з’ясувалося, що його застосування підвищує продуктивність, якщо сигнал подається при неправильних діях (наприклад, у дослідах з оволодіння руховими навичками).

Вплив змагань, за дослідженнями В. Сіме та Дж. Маллера, мав велике значення у випадку особистісної першості.

Було проведено також багато інших досліджень, у яких вивчався вплив різних чинників, що виступали в процесі експериментів як мотиви.

Досліди й дослідження, проведені вітчизняними психологами З.М. Істоміною та Г.І. Зінченком, своїми результатами підтвердили зазначену вище гіпотезу про те, що мотиви діяльності часто відіграють вирішальну роль у процесі запам’ятовування. Примітно, що одні й ті самі мотиви могли справляти абсолютно різний вплив на різних досліджуваних [4, 262].

1.2 Види пам’яті та індивідуальні особливості людської пам’яті

Розглянемо тепер загальноприйняту класифікацію видів пам’яті. Найточніше визначення основних видів пам’яті подано в підручнику Р.С. Немова [9]. Розглянемо його класифікацію.

Миттєва, або іконічна, пам’ять пов’язана з утриманням точної та повної картини щойно сприйнятого органами чуття без будь-якої переробки отриманої інформації. Ця пам’ять є безпосереднім відображенням інформації органами чуття. Її тривалість становить від 0,1 до 0,5 секунди. Миттєва пам’ять являє собою повне залишкове враження, яке виникає від безпосереднього сприйняття стимулів. Це пам’ять-образ.

Короткочасна пам’ять являє собою спосіб зберігання інформації протягом короткого проміжку часу. Тривалість утримання мнемічних слідів тут не перевищує кількох десятків секунд, у середньому близько 20 секунд (без повторення). У короткочасній пам’яті зберігається не повний, а лише узагальнений образ сприйнятого, його найсуттєвіші елементи. Ця пам’ять працює без попередньої свідомої установки на запам’ятовування, але з установкою на подальше відтворення матеріалу. Короткочасну пам’ять характеризує такий показник, як обсяг. У середньому він дорівнює від 5 до 9 одиниць інформації й визначається кількістю одиниць інформації, які людина здатна точно відтворити через кілька десятків секунд після одноразового пред’явлення їй цієї інформації.

Короткочасна пам’ять пов’язана з так званою актуальною свідомістю людини. Із миттєвої пам’яті до неї потрапляє лише та інформація, яка усвідомлюється, співвідноситься з актуальними інтересами й потребами людини та привертає до себе її підвищену увагу.

Оперативною називають пам’ять, розраховану на зберігання інформації протягом певного, заздалегідь заданого строку — у діапазоні від кількох секунд до кількох днів. Строк зберігання відомостей у цій пам’яті визначається завданням, що постало перед людиною, і розрахований лише на його розв’язання. Після цього інформація може зникати з оперативної пам’яті. Цей вид пам’яті за тривалістю зберігання інформації та своїми властивостями займає проміжне положення між короткочасною і довготривалою пам’яттю.

Довготривала пам’ять — це пам’ять, здатна зберігати інформацію протягом практично необмеженого строку. Інформація, що потрапила до сховищ довготривалої пам’яті, може відтворюватися людиною скільки завгодно разів без втрати. Більше того, багаторазове й систематичне відтворення цієї інформації лише зміцнює її сліди в довготривалій пам’яті. Остання передбачає здатність людини в будь-який потрібний момент пригадати те, що колись було нею запам’ятовано. Під час користування довготривалою пам’яттю для пригадування нерідко потрібні мислення й вольові зусилля, тому її функціонування на практиці зазвичай пов’язане з цими двома процесами.

Генетичну пам’ять можна визначити як таку, у якій інформація зберігається в генотипі, передається й відтворюється спадково. Основним біологічним механізмом запам’ятовування інформації в такій пам’яті є, очевидно, мутації та пов’язані з ними зміни генних структур. Генетична пам’ять у людини — єдина, на яку ми не можемо впливати через навчання й виховання.

Зорова пам’ять пов’язана зі збереженням і відтворенням зорових образів. Вона надзвичайно важлива для людей будь-яких професій, особливо для інженерів і художників. Доброю зоровою пам’яттю нерідко володіють люди з ейдетичним сприйняттям, здатні протягом досить тривалого часу «бачити» сприйняту картину у своїй уяві після того, як вона перестала впливати на органи чуття. У зв’язку з цим цей вид пам’яті передбачає розвинену в людини здатність до уяви. На ній, зокрема, ґрунтується процес запам’ятовування й відтворення матеріалу: те, що людина може зорово уявити, вона, як правило, легше запам’ятовує й відтворює.

Слухова пам’ять — це добре запам’ятовування й точне відтворення різноманітних звуків, наприклад музичних чи мовленнєвих. Вона необхідна філологам, людям, які вивчають іноземні мови, акустикам, музикантам. Особливим різновидом мовленнєвої пам’яті є словесно-логічна пам’ять, тісно пов’язана зі словом, думкою й логікою. Цей вид пам’яті характеризується тим, що людина, яка ним володіє, швидко й точно може запам’ятати зміст подій, логіку міркувань або певного доказу, зміст прочитаного тексту тощо. Цей зміст вона може передати власними словами, причому досить точно. Таким типом пам’яті володіють учені, досвідчені лектори, викладачі закладів вищої освіти та вчителі шкіл.

Рухова пам’ять являє собою запам’ятовування й збереження, а за потреби — відтворення з достатньою точністю різноманітних складних рухів. Вона бере участь у формуванні рухових, зокрема трудових і спортивних, умінь та навичок. Удосконалення ручних рухів людини безпосередньо пов’язане з цим видом пам’яті.

Емоційна пам’ять — це пам’ять на переживання. Вона бере участь у роботі всіх видів пам’яті, але особливо проявляється в людських стосунках. На емоційній пам’яті безпосередньо ґрунтується міцність запам’ятовування матеріалу: те, що викликає в людини емоційні переживання, запам’ятовується без особливих труднощів і на триваліший строк.

Дотикова, нюхова, смакова та інші види пам’яті не відіграють особливої ролі в житті людини, а їхні можливості порівняно із зоровою, слуховою, руховою та емоційною пам’яттю обмежені. Їхня роль переважно зводиться до задоволення біологічних потреб або потреб, пов’язаних із безпекою та самозбереженням організму [9, с. 312–317].

За характером участі волі в процесах запам’ятовування й відтворення матеріалу Р.С. Немов поділяє пам’ять на мимовільну й довільну.

Мимовільне запам’ятовування — це продукт і умова здійснення пізнавальних та практичних дій. Людина при цьому не ставить мети запам’ятати й не витрачає вольових зусиль. Довільне запам’ятовування — це продукт спеціальних мнемічних дій. Людина ставить перед собою мету — запам’ятати, тобто витрачає вольові зусилля.

У першому випадку мають на увазі таке запам’ятовування й відтворення, яке відбувається автоматично та без особливих зусиль із боку людини, без постановки перед собою спеціального мнемічного завдання (на запам’ятовування, упізнавання, збереження або відтворення). У другому випадку таке завдання обов’язково наявне, а сам процес запам’ятовування або відтворення потребує вольових зусиль [9, с. 312–317].

У дослідах, проведених А.А. Смирновим і його колегами, спостерігається одна й та сама закономірність: із віком показник ефективності мимовільного запам’ятовування відносно зменшується. Насамперед це пояснює раніше виявлену закономірність: продуктивність мимовільного запам’ятовування визначається передусім ступенем інтелектуальної активності, необхідної для виконання діяльності. Іншими словами, дорослі внаслідок розумового розвитку докладають менше зусиль до простішої діяльності, ніж діти, що й призводить до меншої уваги до матеріалу. Це ще раз доводить важливість високого ступеня інтелектуальної активності для мимовільного запам’ятовування та становить основу його переваги над довільним за певних умов [13, с. 66].

Мимовільне запам’ятовування не обов’язково є слабшим, ніж довільне; у багатьох життєвих випадках воно його перевершує. Установлено, наприклад, що краще мимовільно запам’ятовується матеріал, який є об’єктом уваги й свідомості, виступає як мета, а не як засіб здійснення діяльності. Мимовільно краще запам’ятовується також матеріал, з яким пов’язана цікава й складна розумова робота і який має для людини велике значення. Показано, що тоді, коли з матеріалом, що запам’ятовується, проводиться значна робота з його осмислення, перетворення, класифікації, встановлення в ньому певних внутрішніх (структура) та зовнішніх (асоціації) зв’язків, мимовільно він може запам’ятовуватися краще, ніж довільно. Це особливо характерно для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку [1, с. 31].

Розглянемо тепер деякі особливості та взаємозв’язок двох основних видів пам’яті, якими людина користується в повсякденному житті: короткочасної та довготривалої.

Обсяг короткочасної пам’яті індивідуальний. Він характеризує природну пам’ять людини й виявляє тенденцію до збереження протягом усього життя. Саме ним передусім визначається механічна пам’ять, її можливості. З особливостями короткочасної пам’яті, зумовленими обмеженістю її обсягу, пов’язана така властивість, як заміщення. Вона проявляється в тому, що при переповненні індивідуально обмеженого обсягу короткочасної пам’яті людини нова інформація частково витісняє ту, що там зберігається, і остання безповоротно зникає, забувається, не потрапляє до довготривалого сховища. Це, зокрема, відбувається тоді, коли людині доводиться мати справу з такою інформацією, яку вона не здатна повністю запам’ятати і яка пред’являється їй безперервно й послідовно.

Перехід інформації з короткочасної пам’яті до довготривалої пов’язаний із низкою особливостей. До короткочасної пам’яті потрапляють останні 5 або 6 одиниць інформації, що надійшли через органи чуття; саме вони насамперед проникають до довготривалої пам’яті. Зробивши свідоме зусилля, повторюючи матеріал, можна утримувати його в короткочасній пам’яті довше, ніж кілька десятків секунд. Тим самим можна забезпечити переведення з короткочасної до довготривалої пам’яті такої кількості інформації, яка перевищує індивідуальний обсяг короткочасної пам’яті. Цей механізм лежить в основі запам’ятовування шляхом повторення.

Зазвичай без повторення в довготривалій пам’яті залишається лише те, що перебуває у сфері уваги людини. Цю особливість короткочасної пам’яті ілюструє такий дослід. У ньому досліджуваних просять запам’ятати лише 3 літери й приблизно через 18 секунд відтворити їх. Однак у проміжку між первинним сприйняттям цих літер і їх пригадуванням досліджуваним не дають змоги повторювати ці літери подумки. Одразу після пред’явлення трьох різних літер їм пропонують у швидкому темпі почати вести зворотний рахунок трійками, починаючи з якогось великого числа, наприклад із 55. У цьому разі виявляється, що багато досліджуваних узагалі не здатні запам’ятати ці літери й безпомилково відтворити їх через 18 секунд. У середньому в пам’яті людей, які пройшли такий дослід, зберігається не більше 20% первісно сприйнятої ними інформації [2, с. 69].

Багато життєвих психологічних проблем, які, здавалося б, пов’язані з пам’яттю, насправді залежать не від пам’яті як такої, а від можливості забезпечити тривалу й стійку увагу людини до матеріалу, що запам’ятовується або пригадується. Якщо вдається звернути увагу людини на щось, зосередити її увагу на цьому, то відповідний матеріал краще запам’ятовується і, отже, довше зберігається в пам’яті. Цей факт можна проілюструвати за допомогою такого досліду. Якщо запропонувати людині заплющити очі й несподівано відповісти, наприклад, на запитання про те, якого кольору й форми предмет, який вона неодноразово бачила та повз який багато разів проходила, але який не викликав до себе підвищеної уваги, то людина насилу може відповісти на поставлене запитання, попри те, що бачила цей предмет багато разів. Багато людей помиляються, коли їх просять сказати, якою цифрою — римською чи арабською — позначено на циферблаті їхнього механічного наручного годинника цифру 6. Нерідко виявляється, що її на годиннику немає взагалі, а людина, яка десятки й навіть сотні разів дивилася на свій годинник, не звертала уваги на цей факт і, відповідно, не запам’ятала його. Процедура введення інформації до короткочасної пам’яті і є актом звернення на неї уваги.

Одним із можливих механізмів короткочасного запам’ятовування є часовe кодування, тобто відображення матеріалу, що запам’ятовується, у вигляді певних послідовно розташованих символів у слуховій або зоровій системі людини. Наприклад, коли ми запам’ятовуємо щось таке, що можна позначити словом, то, як правило, користуємося цим словом, подумки промовляючи його кілька разів; робимо це або свідомо й продумано, або несвідомо й механічно. Якщо потрібно зорово запам’ятати якусь картину, то, уважно подивившись на неї, ми зазвичай заплющуємо очі або відволікаємо увагу від розглядання, щоб зосередити її на запам’ятовуванні. При цьому ми обов’язково намагаємося подумки відтворити побачене, уявити його зорово або виразити його зміст словами. Часто для того, щоб щось справді запам’яталося, ми намагаємося за асоціацією з ним викликати в себе певну реакцію. Породження такої реакції слід розглядати як особливий психофізіологічний механізм, що сприяє активізації та інтегруванню процесів, які є засобом запам’ятовування й відтворення.

Той факт, що під час введення інформації до довготривалої пам’яті вона, як правило, перекодовується в акустичну форму, доводиться таким експериментом. Якщо досліджуваним зорово пред’явити значну кількість слів, яка свідомо перевищує за своїм числом обсяг короткочасної пам’яті, а потім проаналізувати помилки, яких вони припускаються під час її відтворення, то виявиться, що нерідко правильні літери в словах замінюються помилковими літерами, близькими до них за звучанням, а не за написанням. Це, очевидно, характерно лише для людей, які володіють вербальною символікою, тобто звуковим мовленням.

Люди, глухі від народження, не потребують того, щоб перетворювати видимі слова на чутні.

У випадках хворобливих порушень довготривала й короткочасна пам’ять можуть існувати та функціонувати як відносно незалежні. Наприклад, при такому порушенні пам’яті, яке називається ретроградною амнезією, переважно страждає пам’ять на нещодавно пережиті події, але зазвичай зберігаються спогади про ті події, які мали місце в далекому минулому. При іншому виді захворювання, також пов’язаному з порушеннями пам’яті, — антероградній амнезії — збереженими залишаються і короткочасна, і довготривала пам’ять. Однак при цьому страждає здатність введення нової інформації до довготривалої пам’яті [8, 265].

Повернімося до визначення пам’яті. Точніше й суворіше пам’ять людини можна визначити як психофізіологічні та культурні процеси, що виконують основні для неї функції запам’ятовування, збереження й відтворення інформації [7, 193].

Ці функції різні не лише за своєю структурою, вихідними даними та результатами, а й за тим, що в різних людей вони розвинені неоднаково. Є люди, які, наприклад, важко запам’ятовують, але добре відтворюють і досить довго зберігають у пам’яті запам’ятовану інформацію. Це індивіди з розвиненою довготривалою пам’яттю. Є й такі люди, які, навпаки, швидко запам’ятовують, але так само швидко забувають те, що колись запам’ятали. У них сильніше розвинені короткочасна та оперативна види пам’яті [8, с. 207].

Індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути зумовлені як уродженими особливостями вищої нервової діяльності, так і вихованням. Індивідуальні особливості пам’яті зумовлюють різні типи пам’яті.

Пам’ять у людей різниться за багатьма параметрами: швидкістю, міцністю, тривалістю, точністю та обсягом запам’ятовування. Усе це кількісні характеристики пам’яті. Проте існують і якісні відмінності. Вони стосуються як домінування окремих видів пам’яті — зорової, слухової, емоційної, рухової та інших, — так і їх функціонування. Відповідно до того, які сенсорні сфери домінують, виокремлюють такі індивідуальні типи пам’яті: зорову, слухову, рухову, емоційну та різноманітні їх поєднання. Одна людина для кращого запам’ятовування матеріалу обов’язково повинна його прочитати, оскільки під час запам’ятовування й відтворення їй найлегше спиратися на зорові образи. В іншої переважають слухове сприйняття й акустичні образи: їй краще один раз почути, ніж кілька разів побачити. Третій найлегше запам’ятовує й відтворює рухи, тому йому можна рекомендувати записувати матеріал або супроводжувати його запам’ятовування певними рухами.

«Чисті» види пам’яті в розумінні безумовного домінування одного з перелічених трапляються вкрай рідко. Найчастіше на практиці ми стикаємося з різними поєднаннями зорової, слухової та рухової пам’яті. Типовими їх поєднаннями є зорово-рухова, зорово-слухова та рухово-слухова пам’ять [10, с. 196].

У літературі описано унікальні випадки такої пам’яті. Один із них представив нам О.Р. Лурія. Він детально вивчив і описав пам’ять людини на прізвище Шерешевський, який міг швидко, міцно й надовго запам’ятовувати зорову інформацію. Обсяг його пам’яті так і не вдалося експериментально встановити. «Йому було байдуже, чи пред’являлися йому осмислені слова, беззмістовні склади, числа або звуки, чи давалися вони в усній або письмовій формі; йому потрібно було лише, щоб один елемент запропонованого ряду був відділений від іншого паузою у 2–3 секунди» [7, 54]. Цей час, імовірно, і є тим, який був потрібний цій людині для здійснення зазначеного переведення й необхідного відпочинку. У звичайних людей цей час і зусилля, що докладаються для цього, значно більші. Як з’ясувалося згодом, механізм пам’яті Шерешевського ґрунтувався на ейдетичному зорі, який у нього був особливо добре розвинений. Після одноразового зорового сприйняття матеріалу та його незначної розумової обробки (переважно образної) Шерешевський ніби продовжував його «бачити» за відсутності самого матеріалу в полі зору. Він був здатний відновити в деталях відповідний зоровий образ через тривалий час, навіть через кілька років (деякі досліди з ним були повторені через 15–16 років після того, як він уперше побачив матеріал і більше до нього протягом цього часу не повертався; тим не менш він його згадав).

Ейдетична пам’ять, особливо сильно розвинена в Шерешевського, не є таким уже рідкісним явищем. У дитинстві вона є в усіх людей, а в дорослих поступово зникає. Цей тип пам’яті піддається вправлянню, буває непогано розвинений у художників і, очевидно, є одним із задатків до розвитку відповідних здібностей. Сферою професійного застосування такої пам’яті можуть стати музика та ті види діяльності, у яких висуваються особливі вимоги до зорово точного запам’ятовування й відтворення побаченого [6, 218].

Найбільшого розвитку в людини зазвичай досягають ті види пам’яті, які використовуються найчастіше. Значний відбиток на цей процес накладає професійна діяльність. Наприклад, у вчених відзначається дуже добра смислова й логічна пам’ять, але порівняно слабка механічна пам’ять. В акторів і лікарів добре розвинена пам’ять на обличчя.

Процеси пам’яті тісно пов’язані з особливостями особистості людини, її емоційним настроєм, інтересами й потребами. Вони визначають те, що і як людина запам’ятовує, зберігає та пригадує. Запам’ятовування також залежить від ставлення особистості до матеріалу, що запам’ятовується. Ставлення визначає вибірковий характер пам’яті. Ми зазвичай запам’ятовуємо те, що для нас цікаве й емоційно значуще. «Не підлягає сумніву, що в запам’ятовуванні більш-менш значну роль відіграють моменти», — зазначав С.Л. Рубінштейн [12, с. 318]. Емоційно насичене запам’ятовується краще, ніж емоційно нейтральне.

Суттєву роль у пам’яті, окрім емоційного характеру враження, може відігравати загальний стан особистості в момент отримання цього враження, а також її фізичний стан загалом. Те, що пам’ять найтісніше пов’язана з фізичним станом, доводять випадки хворобливого порушення пам’яті. Практично в усіх таких випадках (вони називаються амнезіями й являють собою короткочасні або тривалі втрати різних видів пам’яті) виникають характерні розлади пам’яті, які у своїх особливостях відображають розлади особистості хворого. Відомий дослідник розладів пам’яті Т. Рібо писав із цього приводу, що наше більш-менш постійне уявлення про себе в кожний конкретний момент часу підтримується пам’яттю, живиться нею, і варто пам’яті прийти в стан розладу, як одразу змінюється уявлення людини про саму себе. Продовжимо цю думку: імовірно, і щоденні зміни нашої поведінки пов’язані з тим, що в певний момент часу ми щось пам’ятаємо й щось забуваємо про себе. Існують, очевидно, не дуже помітні, але схожі на хворобливі розлади нормальної людської пам’яті, які ми не помічаємо так само, як і акцентуації характеру. У житті нерідко проявляються ті самі розлади пам’яті, які в украй вираженій формі спостерігаються у хворих, тому важливо мати уявлення про типові такі порушення [14, с. 247].

Отже, роблячи висновок за вивченим теоретичним матеріалом, можемо сказати, що на сьогодні існує кілька підстав для класифікації видів людської пам’яті. Одна з них — поділ пам’яті за часом збереження матеріалу, інша — за аналізатором, який переважає в процесах запам’ятовування, збереження й відтворення матеріалу. У першому випадку виокремлюють миттєву, короткочасну, оперативну, довготривалу та генетичну пам’ять. У другому випадку говорять про рухову, зорову, слухову, нюхову, дотикову, емоційну та інші види пам’яті.

Говорячи про індивідуальні особливості людської пам’яті, варто зазначити, що нині виокремлюють дві групи індивідуальних відмінностей пам’яті: до першої входять відмінності в продуктивності заучування, до другої — відмінності в типах пам’яті, тобто у способі запам’ятовування інформації (зорово, на слух або за допомогою руху). Слід сказати, що «чисті» типи пам’яті в людей трапляються рідко. Тип пам’яті залежить як від природних особливостей нервової системи, так і від умов виховання, навчання, а також від специфіки трудової діяльності індивіда.

Розділ 2. Організація практичного дослідження індивідуальних особливостей пам’яті

2.1 Опис методів дослідження

Ураховуючи тему курсової роботи, розглянемо індивідуальні особливості пам’яті на прикладі студентів 1 курсу економічного факультету напряму «Професійне навчання» Донського державного аграрного університету селища Персіановка.

Кількість досліджуваних студентів — 19 осіб віком від 18 до 21 року.

У практичній частині роботи ми спиралися на смислову теорію пам’яті А. Біне та К. Бюлера, згідно з якою робота процесів пам’яті перебуває в безпосередній залежності від наявності або відсутності смислових зв’язків.

Перша методика, яку ми використали, — методика А. Біне [див. додаток 1]. Ця методика дає змогу виявити вплив смислових зв’язків на запам’ятовування й відтворення словесного матеріалу в досліджуваної групи студентів, а також міцність запам’ятовування ними інформації під час утворення логічних зв’язків. Ми обрали цю методику, виходячи з того, що умови, необхідні для її практичного застосування, досить прості, а результати тестування за цією методикою нескладні в обробці.

Другий метод, який ми використали, — тест К. Бюлера [див. додаток 2], що дає змогу виявити співвідношення смислової та механічної пам’яті в учнів. Ми обрали цей метод, оскільки, користуючись ним, можна легко визначити тип пам’яті студентів, спираючись на домінуючий у них спосіб запам’ятовування інформації.

Студентам були надані бланки, на яких вони давали відповіді відповідно до проведеної методики.

2.2 Аналіз отриманих даних

Під час проведення тестування за методикою Біне ми отримали такі результати:

Виходячи з отриманих даних, можемо дійти такого висновку. У переважної більшості студентів у групі (понад 50%) переважає смислове (логічне) запам’ятовування, основою якого є розуміння зв’язків, що відображають суттєві сторони й відношення. Тобто більшість студентів у досліджуваній групі міцніше й краще запам’ятовують саме той матеріал, який є для них зрозумілішим.

Під час проведення тестування за методикою Бюлера ми отримали такі результати:

Виходячи з отриманих даних, можна зробити висновок про те, що у 60% студентів переважає смислова пам’ять, у 10% — механічна пам’ять, а у 30% механічна й смислова пам’ять представлені в однаковому співвідношенні.

Висновки

Отже, у висновку можемо сказати, що пам’ять лежить в основі здібностей людини та є умовою навчання, набуття знань, формування умінь і навичок. Без пам’яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки пам’яті людина виокремилася з тваринного світу й досягла тих висот, на яких перебуває нині. Подальший прогрес людини без постійного поліпшення цієї функції також немислимий.

Пам’ять є в усіх живих істот, але найвищого рівня розвитку вона досягла в людини. Такими мнемічними здібностями й можливостями, якими володіє людина, не володіє жодна інша жива істота у світі.

Варто зазначити, що пам’ять — не лише дар природи, а й результат цілеспрямованого виховання.

Пам’ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, займає центральне місце в системі пізнавальної діяльності. Однак слід підкреслити, що можливості пам’яті лише частково відображають уроджені властивості людського мозку. Значною мірою пам’ять можна розвинути шляхом систематичного тренування, про що свідчать багато наведених прикладів. Безсумнівне значення, особливо для вищих проявів пам’яті, має й загальний рівень ерудиції людини, який дає змогу пов’язувати кожний новий факт із наявними знаннями.

Тому правильно буде сказати, що не буває поганої пам’яті, якщо це не пов’язано з патологією. Пам’ять можна поліпшити за допомогою спеціальних вправ; її можна розвивати завдяки постійному заучуванню віршів. Активний розвиток пам’яті відбувається внаслідок читання, письмового мовлення, виступів, читання монологу вголос.

Пізнання світу було б неможливим, якби люди не володіли здатністю закарбовувати й тривалий час зберігати в пам’яті те, що вони дізналися про дійсність у процесі сприйняття та мислення.

Проведена робота з цієї теми відображає загальні знання про пам’ять, накопичені на сьогодні. У цій курсовій роботі розв’язано поставлені завдання, а саме: вивчено підходи найвідоміших вітчизняних і зарубіжних учених до проблеми вивчення пам’яті та індивідуальних особливостей людської пам’яті; докладно охарактеризовано основні види пам’яті, а також чинники, що впливають на формування того чи іншого типу пам’яті; нарешті, виявлено індивідуальні особливості пам’яті студентів 1 курсу економічного факультету напряму підготовки «Професійне навчання».

У ході проведеного практичного дослідження було зроблено такі висновки щодо індивідуальних особливостей пам’яті студентів 1 курсу економічного факультету напряму підготовки «Професійне навчання»:

1) У переважної більшості студентів у досліджуваній групі (понад 50%) переважає смислове (логічне) запам’ятовування, основою якого є розуміння зв’язків, що відображають суттєві сторони й відношення. Тобто більшість студентів у досліджуваній групі міцніше й краще запам’ятовують саме той матеріал, який є для них зрозумілішим.

2) У 60% студентів із досліджуваної групи переважає смислова пам’ять, у 10% — механічна пам’ять, а у 30% механічна й смислова пам’ять представлені в однаковому співвідношенні.

Список літератури

1. Артемов В.А. Курс лекцій з психології. — К., 2008. — 31 с.

2. Гамезо М.В., Домашенко І.А. Атлас з психології. — К., 2009. — 69 с.

3. Гарібян С.А. «Школа пам’яті». — К., 2012. — 161 с.

4. Гіппенрейтер Ю.Б., Романов В.Я. Хрестоматія із загальної психології. — К., 1980. — 262 с.

5. Калерін А.М. Енциклопедія психологічних тестів. — К., 2010. — 235 с.

6. Крилов А.А., Маничева С.А. Практикум із загальної експериментальної та прикладної психології. — К., 2010. — 218 с.

7. Лурія О.Р. Маленька книжка про велику пам’ять. — К., 2014. — 193, 54 с.

8. Макселон Ю.А. Психологія. — К., 2008. — 207, 265 с.

9. Немов Р.С. Загальні основи психології. — К., 1984. — С. 312–317.

10. Норманн Д.А. Пам’ять і научіння. — К., 1985. — 196 с.

11. Радугін А.А. Психологія і педагогіка. — К., 1989. — 57 с.

12. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. — К., 1979. — С. 302, 318.

13. Смирнов А.А. Вибрані психологічні праці. — К., 1977. — 66 с.

14. Столяренко Л.Д. Загальна психологія. — Львів, 2008. — 247 с.

15.Avtora. Сайт для студентів та учнів URL: https://www.avtora.com.ua (дата звернення: 07.06.2026)

Додаток 1

Методика №1 (Біне)

Мета: виявлення впливу смислових зв’язків на запам’ятовування й відтворення словесного матеріалу, а також міцності запам’ятовування при утворенні логічних зв’язків.

Обладнання: десять пар слів, між якими легко встановити словесно-логічні зв’язки.

Процедура дослідження:

Експериментатор спочатку читає кожну пару слів, а досліджуваний намагається встановити логічний зв’язок між словами пари. Потім експериментатор називає лише перше слово пари, а досліджуваний повинен письмово відтворити друге, користуючись установленим зв’язком.

Ключ до обробки результатів тестування:

Коефіцієнт смислової пам’яті С = (а/в) × 100%, де а — кількість слів ряду, в — кількість слів, які запам’яталися досліджуваному.

Додаток 2

Методика №2 (Бюлера)

Мета: виявити співвідношення смислової та механічної пам’яті в учнів.

Обладнання: десять пар слів для запам’ятовування.

Процедура дослідження: досліджуваному пред’являють два ряди слів; у першому ряду між словами існують смислові зв’язки, у другому — відсутні. Експериментатор читає досліджуваному слова першого ряду (інтервал між парами — п’ять секунд).

Після десяти хвилин перерви читаються слова другого ряду (з інтервалом десять секунд), а досліджуваний записує слова, які запам’ятав.

Ключ до обробки результатів тестування:

Коефіцієнт пам’яті:

С = (а/в) × 100%,

де а — кількість слів, що запам’яталися, в — кількість пар слів усього.

Розміщено на allbest.ru