ІНДЗ на тему "Педагогіка Марії Монтесоррі"

 

 

 

ПЛАН

 

1. Провідні положення теорії М.Монтессорі;

2.Дидактичний матеріал М.Монтессорі;

3.Практика дитячих будинків М.Монтессорі;

4.Підготовка вчителя до роботи у будинках М.Монтессорі;

5.Застосування Марією Монтессорі методу “педагогічного лікування”;

6.Будинки дитини М.Монтессорі;

7.Методи, котрі застосовуються у будинках дитини:

А) уроки: стислість; простота; об”єктивність;

Б) харчування;

В) гімнастика й мускульне виховання.

8.Виховання відчуттів; 

9.Оцінка педагогічної системи Марії Монтессорі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.   Марія Монтессорі (1870 – 1952 рр.) – видатний італійський педагог, Яка створила нову педагогіку, що в свою чергу набула поширення в багатьох країнах світу, у тому числі й в Україні. Мету цієї педагогіки можна сформулювати таким чином: збудити в душі дитини людину, що дрімає в ній. 45 років свого життя, і діяльності присвятила Монтессорі організації будинків дитини, пропаганді наукової постановки справ суспільного виховання.

 

2.   Три провідні положення характеризують суть педагогічної теорії М.Монтессорі: 1. Виховання повинне бути вільне. 2. Виховання повинне бути індивідуальне. 3. Виховання повинне спиратися на дані спостереження за дитиною.

Забезпечення цих чинників – найголовніше завдання виховання в будинках дитини.

Спираючись на дані фізіології, антропометричні характеристики дітей від 3 до 7 років, вік, який М.Монтессорі визначає як «творчий», оскільки саме в цьому віці складаються й зміцнюються усі головні сили й функції організму, педагог ставити завдання знайти засоби, щоб полегшити дитині її складну внутрішню роботу психічного пристосування, духовного зростання.Свій метод М.Монтессорі характеризує як «науковий… по своїй суті й по своїй меті; це подальший ступінь прогресу, вихід із області фізіології, спроба застосувати ті, що зроблене гігієною у області фізичного розвитку, до розвитку психічного».

 Техніка методу Марії Монтессорі витікає із природного фізіологічного й психічного розвитку дитини й спрямовано виховання м " язів, виховання відчуттів й розвиток мови.У книзі «Метод наукової педагогіки, котра була застосована для дитячого виховання в Будинках дитини» Монтессорі підкреслює, що педагогічний метод спостереження заснований на волі дитини, Яка може бути обмежена лише інтересами колективу. Звідси робиться висновок про те,що у дитині слід пригнічувати те, що може образити чи нашкодити іншому, що носить характер грубих й неввічливих вчинків. Усі інші прояви повинні дозволятися й завжди поважатися.

 Педагог в Будинках дитини Марії Монтессорі – спостерігач й експериментатор. Він фіксує усі зміни, котрі відбуваються у фізіологічному й психічному розвитку дітей, поволі направляє його, помічаючи паростки нового в житті дітей, в потрібних випадках приходить на допомогу.

Педагогічні ідеї М.Монтессорі своєю новизною й гуманістичною спрямованістю захопили розум й душі педагогів різних країн. З її абсолютно незвичайним досвідом знайомляться, вивчають роботи, котрі видані в Римі, інших містах Італії, в багатьох країнах світу. У першу чергу широке поширення набула в Перші два десятиліття нашого століття книга Монтессорі «Метод наукової педагогіки, вживаний до дитячого виховання в будинках дитини». Вона був перекладена на англійську, німецьку, французьку, російську, українську й інші мови народів миру. Широке поширення й застосування знаходить дидактичний матеріал М.Монтессорі, він стає учбовим матеріалом над роботі із дітьми, але й і в підготовці вихователів на численних курсах, так званих «монтессорієвок».

 

 

3.   Практика будинків дитини М.Монтессорі розповсюджується над Європі, але й  США, Канаді, Індії, Японії, набуває міжнародного значення.

 У Україні до 1917 року система М.Монтессорі також здобула визнання. Її досвід освітлювався в педагогічних журналах (Київського товариства народних дитячих садів), видавалися її книжки, із практикою будинків дитини знайомилися видатні діячі дошкільного виховання того години (Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова й ін.).

 Н.Д.Лубенец пропагувала метод Монтессорі в Україні через журнал «Дошкільне виховання», де вона виступила із аналізом положень її методу. С.Ф.Русова – в лекціях перед студентами Фребелівського жіночого педагогічного інституту, який функціонував в Києві аж до революції й потім ввійшов складовою частиною в Інститут Соціального виховання (нині Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова). У своїй книзі «Дошкільне виховання», виданій в 1918 році, С.Ф.Русова аналізує метод дошкільного виховання Монтессорі в розділі «Сучасні дитячі садіння”.У роки становлення радянської школи, суспільного дошкільного виховання в Росії й Україні застосовувалася система Монтессорі, зокрема, поширена вироблена нею теорія вільного виховання, збереглася практика підготовки педагогів методом. З початку 30-их років ідеї Монтессорі були забуті, піддавалися критиці, як «буржуазні, реакційні», несумісні із новою системою виховання. Належна оцінка й Повернення знов до системи Монтессорі відбувається в 60-ті роки завдяки роботи А.П.Усової «Сенсорне виховання дошкільників» (Москва, 1963г.), в якому система Монтессорі аналізується із позиції Сучасної дошкільної педагогіки в аспекті сенсорного виховання.

4.  Хотілося б детальніше зупинитися на тихий основних поняттях, котрі використовувала Марія Монтессорі. «Наукова педагогіка, - писала Монтессорі, - це щось невизначене. Про що лише говорять, але й чого ще немає насправді. Можна сказати, що впритул до останнього дня це був лише натяк на науку, якій необхідно визначитися. Серед експериментальних й позитивних наук, наукова педагогіка повинна зайняти своє певне місце».

Читаючи роботи М.Монтессорі можна зробити висновок про ті, то підготувати вчителя у дусі експериментальних наук – завдання із легких. Колі вчитель знайомиться навіть найдетальнішим чином із антропометрією й психометрією, створюється лише штучний механізм, не понад. Тобто, якщо підготувати вчителя до експерименту таким шляхом, усі залишиться лише в межах теорії. У вчителі потрібно виховати швидше дух, ніж механічну майстерність вченого, тобто напрям підготовки винен йти швидше у бік духу, ніж у бік механізму.

 Алі недостатньо підготувати вчителя, потрібно ще підготувати й школу.

А, щоб створити наукову педагогіку, необхідно, щоб школа давала простір вільним й природним проявам особини дитини, - в цьому й полягає істотна сторона реформи. Ніхто не стані стверджувати, що цей принцип уже зміцнився в педагогіці й в школі. Деякі педагоги висувають ідеї й невизначені вимоги свободи дитини, але й істинне поняття свободи насправді ще не відоме вчителям. Свободу нижчим прошаркам часто уявляють собі так, як її розуміють маси в

своїх повстаннях проти тирана й рабства чи в іншому, але й все-таки

обмеженому значенні: соціальна свобода завжди означає часткове звільнення: звільнення країни чи думки. Поняття ж свободи, котра покликана надихати педагогіку, універсально, включає багато компонентів.

Отже, підготовка викладача повинна йти рука об руку  разом із перетворенням самої школи: підготувавши учителів до спостереження й познайомивши їхнього із експериментальним методом, потрібно, щоб за дітьми в школі могли спостерігати й проводити досліди. Тому основним в науковій педагогіці повинна бути свобода учня, котра давала б можливість безпосереднім проявам його особистості. Марія Монтессорі сказала: «Якщо нова педагогіка повинна  з'явитися в результаті вивчення особистості дитини, то це вивчення вироблятиметься лише таки способом, при якому воно та полягатиме в спостереженні над вільною дитиною».

5Взагалі, дуже важливо встановити метод, техніку й від їхнього застосування чекати результату, який повинен цілком витікати із досліду. Одна із особливостей дослідницької науки в тому, щоб приступити до досліду без упереджених думок щодо випадкових результатів експерименту. Наприклад, якщо ми проводимо дослідження розвитку у школярів у зв " язку із різними етапами їхнього розумового розвитку, то однією із перших умов цього досліду було б незнання до початку експеременту, котрі із досліджуваних учнів найбільш розвинені й котрі найвідсталіші. Це необхідно бо упереджена думка, аби найрозвиненіші повинні володіти розвиненішим черепом, неминуче вплинула б на результати дослідження. «Хто ставить експерименти, - писала Монтессорі, - той  повинен протягом них бути вільний від будь-яких упереджень й частково навіть від забобонів науки. Якщо ми хочемо побудувати експериментальну педагогіку, необхідно відректися від колишніх вірувань й у пошуках істини дотримуватися лише методу».Немає сумнівів, що потрібно виходити не із яких-небудь догматичних переконань на психологію дитинства, а із методу, який давши  дитині можливість розвинути повну свободу. Лише тоді можна якщо спостерігати безпосередні прояви її індивідуальної природи й будувати на них висновки істиної наукової психології дитини.Будучи асистенткою університетської психіатричної клініки в Римі, М.Монтессорі часто відвідувала психіатричні лікарні для дослідження хворих й підбору їхні для клінічних демонстрацій перед студентами. Зацікавившись недорозвиненими дітьми, Монтессорі познайомилася з спеціальним методом виховання, винайденим Едуардом Сегеном. Вона проникала ідеєю (поширеною в тієї одну годину на медичному середовищі) застосування «педагогічного лікування» (фактично, це було б поєднання методів педагогіки й медицини) до різних форм хвороб таких як глухота, параліч, ідіотизм, рахіт й т.д.

На початку своєї роботи над недорозвиненими дітьми, із 1898 по 1900 рік, М.Монтессорі почала застосовувати методи своєї теорії. Вона писала: «Я відчула, що методи, котрі я перед тим застосовувала, над собі нічого специфічного. Я переконана, що у яких полягають лише раціональніші принципи, ніж що були є таке раніше. Це відчуття зробилося моєю керівною ідеєю. Після того, як я залишила школу для дефективних дітей, помалу я дійшла переконання, що ці методи, якби були застосовані до нормальних дітей, дали б дивовижні результати для розвитку їхнього індивідуальності».

 Пізніше М.Монтессорі приступила до глибокого вивчення так званої виправної педагогіки, потім записалася слухачкою в університет на філософське відділення у тому, щоб познайомитися із «нормальною» педагогікою й принципами на які вона побудована. Усі це дало можливість їй зрозуміти, чому відчували розчарування, й нерідко відмовлялися від роботи вихователі недорозвинених дітей: пануючий забобон, аби вихователь повинен стати на рівень свого вихованця, природно, веде до того, що вчитель впадає до лав повного смутку й апатії. Він пам " ятає, що виховує дитину нижчого інтелекту, й тому не може досягти успіху; те ж буває із вихователями маленьких дітей, коли виховують немовлят, й прагнуть опуститися до їхнього рівня, пропонуючи їм іграшку, а нерідко й дурні розмови. Натомість потрібно уміти «збудити в душі дитини людини, що дрімає в ній».У тому ж дусі висловлювався з цого приводу й Сеген. Читаючи опису його терплячих спроб, М.Монтессорі зрозуміла, що на першому місці його дидактичного матеріалу (як він його застосовував) знаходиться духовний елемент. У заключенні своєї книжки Сеген писавши, що все досягнуте у вихованні може прірви, якщо задля цого підготовлений вчитель. На його думку, необхідно перш на, щоб вчитель був красивий, володів приємним голосом й щоб він найуважнішим чином піклувався про свою зовнішність й робив все можливе, щоб викликати до собі симпатію у дітей. Окремі жерсті, відтінки голосу вчителя, на думку Сегена, повинні бути розраховані із такою ж турботою, із якою це роблять великі драматичні артисти, бо він винен підкорити крихкі душі й виховати у яких любов до краси й життєрадісність.

 На підставі всього прочитаного М.Монтессорі створила власний метод навчання читанню й каліграфії. Їй вдалося навчити за допомогою нього декількох недорозвинутих дітей із притулків для божевільних читати й каліграфічно правильно писати настільки добре, що їхні потім відправили на іспит в народну школу разом із «нормальними» дітьми, причому вони цілком успішно витримали його. М.Монтессорі після цього сказала: «…у той час, як усі захоплювалися успіхами неповноцінних, я дошукувалася причин, що затримали здорових й щасливих дітей школи на такому низькому рівні, що на випробуванні із ними могли змагатися нещасні вихованці».

 Виправдавши на досвіді свою віру в метод Сегена, Монтессорі відсторонилася від активної роботи над відсталими дітьми. Їй хотілося випробувати методи для відсталих дітей над «нормальними» дітьми Першого елементарного класу.

Інженер Едуард Таламо, головний директор римського «Суспільства дешевих квартир», запропонував М.Монтессорі зайнятися організацією дитячих будинкових шкіл (дитячих садів). Його задум полягав до того, щоб зібрати всіх маленьких дітей ( у віці від 3 до 7 років) мешканців одного великого будинку, й передати їхні веденню однієї вчительки, Яка б жило цьому ж будинку. Незабаром при цих будинках, за задумом Таламо, винне було б бути засновано близько 16 шкіл. Цей новий вид школи назвали «Будинком дитини». Під такою назвою 6 января 1907 року в Римі на Via del Masi, 58 й був відкрита перша школа Марії Монтессорі, Яка перебувала под особистою відповідальністю й керівництвом М.Монтессорі.

 

6.    7 квітня того ж 1907 року в кварталі S-Lorenzo був відкритий дитячий будинок. 4 листопадові в Римі був відкритий ще один будинок дитини, але й уже над робочому кварталі, а новому будинку буржуазного типу.

Хотілося б привести, як приклад, Регламент «Будинку дитини»:

« Римське суспільство дешевих квартир затверджує в своєму будинку «Будинок дитини»: у ньому можуть збиратися усі діти дошкільного віку сімей мешканців.

Головне призначення будинку дитини – в наданні піклування дітям, якого батькіи не можуть їм дати, бо повинні іти на роботу.

У будинку дитини звертається увага на виховання, гігієну, на фізичний й етичний розвиток дітей шляхом вправ, котрі необхідні у їхні віці.

При будинку дитини повинні знаходитися: керівник, лікар й наглядач. Заняття у будинку дитини розподіляє керівник.

У будинок дитини приймаються усі діти мешканців у віці від 3 до 7 років.

7.   Батьки, котрі хочуть користуватися будинком дитини, не платять нічого, але забовязуються виконувати наступні вимоги:

 - Посилати в певну годину своїх дітей в будинок дитини чисто вимитими й в охайному одязі із фартухом; - Виявляти повагу й шанування до вчительки й всіх осіб, що перебувають при будинку дитини; допомагати вчительці уі виховані дітей. Не менше разу на тиждень матері можуть розмовляти із вчителькою, повідомляючи їй відомості про домашнє життя, і одержувати від неї потрібні поради й вказівки.

 З будинку дитини виключатимуться: - діти, що із " явилися брудними й невмитими; - тих, котрі бути невиправними; - діти, батьки які не виявляють належної поваги особам, що перебувають при будинку дитини, чи котрі своєю поганою поведінкою підривають виховну роботу установи.»

Будинки дитини вирішили багато суспільних й педагогічних проблем, що здавалися раніше утопічними; смердоті внесли свою частку в справу перетворення сучасного будинку: смердоті близько торкнулися важливої сторони соціального запитання, котра стосується інтимного й сімейного життя народу.

 У будинках дитини М.Монтессорі застосовувала до «нормальних» дітей методи виховання недорозвинених. Вона писала: «Якщо можлива паралель між недорозвиненою й нормальною дитиною, то періоді раннього дитинства, коли дитина, позбавлена передумов розвитку, й дитина, котра ще не розвинулася, можуть бути до деякої міри зіставлені між собою».

 Дійсно, зовсім маленька дитина ще не має упевненої координації мускульних рухів, звідки – невпевнені рухи ніг, невміння виконувати найпростіші рухи повсякденного життя (застібати плаття, надягати колготки й т.д.). Органи чуття ще недосить розвинені, мова примітивна й містить дефекти характерні для цого віку. Трудність зосередження уваги, загальна нестійкість й т.п. – все це риси, що ріднять нормальну дитину із дитиною недорозвиненою. Отже, - робила висновки М.Монтессорі, - прийоми, що зробили можливим розвиток духовної особини недорозвиненої дитини, можуть сприяти розвитку дитини взагалі. Багато дефектів у дітей, наприклад, дефект мови, виникають лише через ті, що дитину надають самій собі в період, який є найважливішим для її розвитку - від 3 до 6 років, коли складається й зміцнюється весь організм.

 

 Марія Монтессорі, слідуючи своїм методам, рекомендувала лікарю, який перебував при будинку дитини, робити кожній дитині разів замірялися вбити рік вимірювання голови ( двох головних діаметрів голови) об”єма грудної клітки; ваги й зросту.Також вона радила керівнику школи збирати відомості із бесід із матерями про батьків й їхні звички, про розміри заробітку й витрат й т.п. На підставі всього цого складати історію кожної сім " ї.

Але повернімося до методів, котрі застосовувала М.Монтессорі в будинках дитини. Метод спостереження М.Монтессорі включає методичні спостереження морфологічного розвитку дітей. Основа цого методу – свобода учнів в їхні мимовільних, безпосередніх прояви. Маючи це на увазі, М.Монтессорі звернула увагу на навколишнє середовище, на обстановку й меблювання класу.

Головним нововведенням в меблюванні школи М.Монтессорі стало скасування парт. Замість них були замовлені широкі столи на восьмигранних ніжках, по їхні довгій стороні поміщалося по двоє-троє учнів. Були також замовлені дерев " яні, легкі витончені стільці, дерев " яні крісла із широкими ручками. Ще одне із приладдя школи – умивальники, настільки низькі, що ними могли користуватися навіть трирічні малюки. Чорні дошки були підвішені так низько, щоб їхнього було б видно навіть найменшим дітям; при кожній дошці - скринька із крейдою й ганчірочкою. Столики, стільці й крісла в школі М.Монтессорі були дуже легкі й легко пересувалися, цим самим, надаючи дитині право вибирати найзручніше для нього положення. Дитина могла розташовуватися, як їй зручно й як їй хочеться – що саме по собі є зовнішньою ознакою свободи й хорошим виховним засобом.Дисципліна в свободі – вісь інший важливий принцип будинків дитини М.Монтессорі. Поняття «дисципліна» в цьому випадку відрізняється від звичайно прийнятого. Якщо дисципліна заснована на волі, означати, вон винна бути активною. У будинку дитини М.Монтессорі учня називали дисциплінованим, коли він умів володіти собою й вільно розпоряджатися собою, слідуючи тому чи іншому життєвому принципу. Там дитина вчилася рухатися, а чи не сидіти нерухомо, таким чином, вона готувалася не дуже до школи, а впритул до життя. Тобто із дитини вироблялася людина самостійна й така, що легко справляється із повсякденним життям.

М.Монтессорі писала: «Ми повинні пригнічувати в дитині все, що може образити чи нашкодити іншій людині чи що носити характер грубого й неввічливого вчинку. Усі інше – не лише дозволяється, але й і винне завжди поважатися».

Перші прояви особистості необхідно оберігати й шанувати свято й благоговійно. Щодо цого необхідно не затримувати мимовільних рухів дитини й не нав " язувати їй чужої волі. При цьому, не маються на увазі даремні чи шкідливі вчинки, котрі необхідно пригнічувати й знищувати.

Мета будинків дитини – дисциплінувати для діяльності, для роботи й добра, а чи не для нерухомості, пасивності й слухняності. М.Монтессорі говорила: «Не можна бути вільним, який був самостійним». Тому Перші активні прояви індивідуальної свободи із дитячих років повинні направлятися таким чином, щоб у дитини поступово вироблялася самостійність.

У віці 3-х років дитина могла б багато в чому проявляти свою самостійність й свободу. Всяка педагогічна міра, придатна для виховання маленьких дітей, винна полегшувати дітям шлях до самостійності. Потрібно учити ходити дітей без сторонньої допомоги, бігати підійматися й опускатися по сходах, підбирати упущені речі, самостійно вдягатися, митися, вимовляти виразно слова й точно висловлювати свої бажання. Потрібно розвивати в дітях уміння домагатися своїх цілей й прагнень. Усі це необхідно для вироблення самостійності й незалежності в дітях. Алі якщо дитина чого-небудь не робить, то, очевидно, не знає, як це робити. Обов”язок вчителя по відношенню до дитини, згідно теорії М.Монтессорі, полягає до того, щоб допомогти їй оволодіти всіма корисними для цого засобами.

Коли стосується нагород й покарань в будинках дитини, то М.Монтессорі писала наступне: «Людина, дисциплінована свободою, починає усвідомлювати ту істинну й єдину свою нагороду, якої ніхто не може забрати у неї, - зростання її людських сил й внутрішню свободу душі».

Як покарання застосовувалася ізоляція дитини від решти дітей, але й так, щоб вон могла бачити цих дітей. Ізольованій дитині давалися усі іграшки й предмети, котрі вон хотіла, його оточували турботою. Така ізоляція, за відомостями М.Монтессорі, майже завжди заспокійливо діяла на дитину: «Прикро, що відбувалося в душі цих ізольованих дітей, але й метаморфози із ними завжди відбувалися повні й міцні. А згодом діти гордилися тим, що навчилися працювати, поводитися як слід й понад інших проявляти ніжність й прихильність до мене й до вчительки».

Отже, встановивши, що при дотриманні режиму свободи діти можуть проявляти свої природні схильності, керівнику необхідно перейти від спостереження до експерименту. Чим краще, в цьому випадку, вчителька підготовлена по експериментальної психології, тим легше їй якщо вести урок.

Першою й головною властивістю уроку винна бути стислість. Друга характерна особливість уроків в школі М.Монтессорі – це простота, в уроці не повинне бути нічого, окрім абсолютної істини. Третя якість уроку – це про " активність, на уроці особа вчителя винна відступати на другий план, даючи місце лише предмета, до якого потрібно привернути увагу дитини. Основним керівництвом для ведення такого уроку винен служити метод спостереження, що включає й свободу дитини. Керівник винен дотримувати двох умів, по-перше, теж не надто тиснути на дитину, повторюючи урок, й, по-друге, не можна давати відчути дитині, що вон помилилася чи не зрозуміла, бо цим порушиться її природний стан, який необхідний вчителю для психологічних спостережень.

Коли стосується харчування дитини, то згідно Монтессорі. щоб успішно керувати розвитком дитини, було б б корисно надати школі право піклуватися про дитяче харчування. Харчування маленьких дітей повинне бути багате жирами й цукром: Перші служать запасними речовинами, другий сприяє утворенню тканин, будучи допоміжним засобом при їхнього навчанні. Коли стосується способу приготування їжі, то треба подавати продукти в подрібненому вигляді, оскільки дитина не має ще можливості цілком добро прожовувати їжу, а шлунок її ще над змозі подрібнювати її сам. Після 3,5 років дозволяється давати м " ясо. Також за правило в будинках дитину було б встановлено, що діти повинні їсти лише у встановлений годину 2 рази на день: близько дванадцяти – поживний обід й легка закуска – на чотири години. Вдома дитина винна харчуватися 2 рази: вранці й ввечері, причому вечірня їжа чи вечеря повинна бути дуже легка, щоб дитину можна було б незабаром покласти спати.

Під гімнастикою й мускульним вихованням в будинках дитини М.Монтессорі малися на увазі вправи, позначка які полягала до того, щоб приходити на допомогу нормальному розвитку фізіологічних рухів, таких як: ходьба, дихання, розмова, особливо при вихованні відсталих чи тихий, котрі мають які-небудь вади дітей. При цьому дітей привчали вільно виконувати рухи, необхідні для різних життєвих ситуацій: роздягання: одягання, застібання гудзиків, зав " язування шнурків, перенесення промов й т.п. Якщо коли-небудь, - писала М.Монтессорі, - спеціальна гімнастика є необхідним допоміжним засобом для дитини, те в віці від 3 до 6 років – найсприятливіший для її застосування період.

Пристосування, котрі існували в будинках дитини – це круглі сходи (із не прямими, а зігнутими по спіралі сходинками); сходинки й майданчик, мотузяна драбинка для стрибків в довжину, вгору й вниз й ін. Також існували ігри: маятник (розвиває кінцівки, хребет, а також окомір у дитини), нитка ( визначає правильність ходьби дитини) й ін.

Під вільною гімнастикою малася на увазі гімнастика без спеціальних інструментів. Вона підрозділялася на два типи: обов " язкову гімнастику (марширування з співом) й вільні ігри (у котрі діти звичайно між собою грають).

 Під виховною гімнастикою малися на увазі вправи, котрі складають частину інших шкільних зайняти: обробка землі, догляд за рослинами й тваринами. Іншу частину виховної гімнастики складають координовані рухи для розвитку спритності в пальцях.Гімнастика дихання служила в будинках дитини для регулювання дихальних вправ, тобто був спрямовано постановку правильного дихання у дітей. Гімнастика губ, зубів й язика ставила собі за мітку навчити правильним рухам губи й язик под годину вимовляння деяких основних приголосних звукосполучень; вона сприяла зміцненню й гнучкості мускул, від які ці рухи знаходяться в залежності. Іншими словами, ця гімнастика готувала органи до правильної мови.

Ручна праця, в будинках дитини М.Монтессорі, відрізняється від ручної гімнастики тім, що позначка останньої вправляти руку, а першої – виконувати певну роботу, що являється суспільно корисним заняттям. Одна для вдосконалення індивіда, інша – для збагачення навколишнього життя, але й обидві тісно зв " язані, оскільки тієї, хто удосконалив руку, може виконувати корисну роботу.

8.  У області експериментальної педагогіки одне із найголовніших місць належить вихованню відчуттів. Вправи по вихованню відчуттів, у тому, щоб досягти своєї мети повинні не стомлювати, а займати дитину; у цьому й є головна трудність у виборі дидактичного матеріалу, оскільки відомо, що психометричні інструменти сильно виснажують енергію, викликаючи тім самим у дитини нудьгу й стомлюваність. Тому необхідно бути дуже уважним при підборі матеріалу для виховання відчуттів у дитини. М.Монтессорі пропонувала різні дидактичні матеріали, котрі не дратували й не викликали напруги у дітей.

Мета виховання відчуттів – загострити сприйняття предметів шляхом повторення вправ.

 

 Алі як не бажано основою зрозуміти покласти виховання відчуттів, все ж таки спочатку слід вчити дитину асоціювати мову з сприйняттям. Для цого Марія Монтессорі проходила із дітьми три періоди: 1. Асоціація сенсорного сприйняття із назвою. Наприклад, ми показуємо дитині два кольори: червоний й синій. Показуючи червоний колір, говорили лише: це червоний, а показуючи синій, - це синій. Потім кольорові кола клали на стіл так, щоб дитина раз в раз їхні бачила. 2. Розпізнавання предмета по назві. Дитині говорять : дай Мені синє, дай червоне. 3. Запам " ятовування назви предмета. Показуючи предмет, живили дитину, якого він кольори, й дитина винна відповісти: червоний, синій.

 М.Монтессорі писала: «Відмінність в реакціях відсталих й нормальних дітей на дидактичний матеріал визначається тім, що один й тієї ж дидактичний матеріал в застосуванні до відсталих дітей робить можливим виховання, нормальним ж дітям дає поштовх до самовиховання».

Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягають в розподілі стимулів: починати треба із небагатьох, сильно контрастуючих стимулів й переходити до декількох стимулів одночасно в поступовій градації їхні до більш тонких й непомітних.

9.  По мірі поширення методу М.Монтессорі в різних країнах, у тому числі й в Україні, виникають різні педагогічні оцінки суті її методики роботи із дітьми, використання дидактичного матеріалу, можливості застосування її методу в практиці організації дитячих садів й шкіл початку ХХ сторіччя. Багато педагогів ( Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова й ін.) вивчали її роботи, давали їм оцінки, показували, що її методи можливо застосовувати в практиці українських дитячих садів.

Н.Д.Лубенец проаналізувала систему Монтессорі в зіставленні із методикою Ф.Фребеля, чий педагогічний досвід й методика виховання маленьких дітей привертають увагу педагогів й в даний час.

С.Ф.Русова аналізує практику будинків дитини в книзі «Дошкільне виховання”.

 Багато педагогів дають оцінку педагогічного методу Монтессорі, але й оцінка ця неоднозначна. Наприклад, Н.Д.Лубенец приймала систему Монтессорі без критичного ставлення, як досконалу, прийнятну для всіх. С.Ф.Русова разом із високою оцінкою загального методу Монтессорі виказувала й ряд критичних міркувань, піддаючи сумніву можливість перенесення її системи на грунт дитячих садів для дітей інших національностей.

 Кожний із педагогів вніс свій внесок в розробку методики й практики суспільного дошкільного виховання, тому кожний із них, як ми вважаємо, мав декларація про свою позицію.

 Н.Д.Лубенец був ініціатором й керівником створеного на Україні Київського товариства народних дитячих будинків, редактором журналу «Дошкільне виховання”, який видавався із 1913 по 1918 рік. Одночасно вон вела викладацьку роботу в Київському Фребелівськом жіночому педагогічному інституті.

 С.Ф.Русова (1856-1940) ще в другій половині ХІХ століття прагнула створити Український національний дитячий садок, потім вона вела викладацьку роботу у Фребелівськом жіночому педагогічному інституті, написала чимало книжок по дошкільному вихованню, а період 18-20 років минулого століття був в українському уряді представником по освіті.

 Таким чином, педагогічний досвід цих педагогів, їхнього власний погляд на запитання виховання дітей роблять корисною на сучасному етапі їхні оцінку системи Монтессорі.

 У заключенні хочеться сказати про ті, що у наш годину, коли формуються нові державні й суспільні структури, направлені на демократизацію й гуманізацію виховання й освіти, йде пошук нових шляхів організації педагогічного процесу в дитячому садку й школі, оновлення методів роботи із дітьми.

Цим значною мірою пояснюється збільшений інтерес до педагогічної системи Монтессорі й методів її роботи. Зрозуміло, що сучасний етап розвитку педагогіки й психології, зміни в житті суспільства початку ХХІ століття вимагають переосмислення деяких положень методу Монтессорі, адаптації їхні до нових умів роботи дошкільних установ й шкіл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Використана література:

 

 1. «Метод наукової педагогіки Марії Монтессорі» под редакцією Борісова З.Н.,

 

 Семернікова Р.А., Київ «Ділова Україна”, 1993 рік. “Історія педагогіки” Н.А.Константинов, Є.Н.Мединський М.Ф.Шабаєва, Москва “Просвєщеніє”, 1982р. “Історія педагогіки” Гриценко, Київ, 1974р.