Інформація на тему: "Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського"

Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського як основа

особистісно орієнтованого підходу 

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського є багатоплановою. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.

Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. Саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб’єкта навчально-виховного процесу.

З положенням про неповторність кожної дитини безпосередньо пов’язане наступне положення В.О.Сухомлинського — про «відсутність однакових, бездарних і лінивих дітей». «У кожної людини є задатки, обдаровання, талант до певного виду або кількох видів діяльності». Звідси випливає наступний принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип визнання відсутності нездібних дітей.

З положенням про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей у свою чергу пов’язане положення про нерівність розумових здібностей дітей. Наявність такої нерівності обумовлена різними розумовими задатками дітей. «Ми бачимо, що дискретність роботи мозку проявляється у дітей по-різному: в одного ця робота дуже швидка, в іншого — повільна, звідси — кмітливість і некмітливість, тямущість і нетямущість, міцність і неміцність пам’яті, сильно і слабко виражена здатність до оволодіння знаннями». Без урахування цього не можна уявити сучасний навчально-виховний процес.             Отже, ще одним принципом особистісно орієнтованого підходу є принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей та індивідуалізація навчально-виховного процесу. «Досвід переконує, якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок».

Найважливішим завданням Сухомлинський В.О. вважав збереження і розвиток у дитини почуття людської гідності. Це завдання –  одне із найважчих і найтонших завдань педагога. «Жива істота, яка з вашою допомогою пізнає світ, поступово стає особистістю. У цьому важкому становленні влада педагога має бути особливо обережною: воля старшого легко може перетворитися в сваволю, а інколи і в розправу над людиною. Не придушити й зламати, а підняти й підтримати, не знеособити внутрішні духовні сили дитини, а утвердити почуття власної гідності.»

Кінцевою метою такого підходу є, за словами В.О.Сухомлинського, «творити дуже ніжну, тонку річ: бажання бути хорошим, стати сьогодні кращим, ніж був учора. «Виховання в учнів бажання бути хорошими» В.О.Сухомлинський вважав головним завданням всього виховного процесу.  Виховується бажання бути хорошим багатьма способами: красою; людяністю, добротою, чуйністю; на прикладі педагогів і батьків; правдою; працею на благо суспільства; повчанням; спонуканням; через заохочення і стимулювання; через подолання труднощів. Але насамперед радістю. «Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості, бадьорості. Радість як джерело оптимістичної впевненості дитини у своїх силах є умовою того багатства дійсного ставлення до навколишнього світу, без якого неможливий духовний розвиток, особливо неможливе розкриття природних нахилів, здібностей, обдаровань». І радість цю мають приносити насамперед успіхи у навчанні. «Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання. В наших школах не повинно бути нещасних дітей — дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні.

Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися».

 Навчання — це важка розумова праця, і щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. Причому, цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання. Одним із найефективніших способів пізнання за В.О.Сухомлинським є дослідницький підхід до предмета вивчення, коли учням не дають готових висновків, не доводять правильність тієї чи іншої істини. Учитель дає змогу учням висунути кілька можливих пояснень, самим шукати підтвердження або спростування кожної з висунутих гіпотез, самим знаходити правильну відповідь.

Розумінню оцінки як інструмента виховання, а не покарання  Василь Олександрович приділяв багато уваги. «Характеризуючи якість знань, а отже, і якість праці, оцінка має яскраво виражений моральний смисл. У ній закладений стимул, під впливом якого в дитині повинно утверджуватися прагнення бути хорошою і не бути поганою…Оцінка морально виправдана тільки тоді, коли вчитель оцінює не здібності, взяті, так би мовити, у чистому вигляді, а єдність праці і здібностей, причому на перше місце ставиться праця».

Важливим чинником ефективності навчання В.О.Сухомлинський вважав людяність, любов, доброту, чуйність, сердечність і тактовність стосовно учнів. «Пам’ятайте,  що кожна дитина приходить у школу зі щирим бажанням добре вчитися. Воно ніби яскравий вогник, що освітлює світ дитячих турбот і тривог. Дитина несе його нам, учителям, з безмежною довірливістю. Цей вогник легко погасити різкістю, грубістю, байдужістю, невірою в неї, дитину».