Інформаційна година "Зимові свята"

Улюблені зимові свята українців

День Андрія

Великим зимовим святом, особливо важливим для молоді, був день Андрія. Це свято відзначається 13 грудня і вважається днем пам'яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного.

Вечорниці на Катерини і Андрія, як і інші свята, все більше втрачали магічну функцію і перетворювались на своєрідну забаву, привід, щоб зібратися неодруженій молоді.

Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель» (іноді замість конопляного використовувалось насіння льону, маку тощо). «Волочачи коноплі». Ці дії, як правило, супроводжувались примовками на зразок:

Андрію, Андрію!

Я на тебе коноплі сію;

Димкою (чи спідницею) волочу,—

Бо дуже заміж хочу.

А ще хочу знати,

З ким маю їх брати.

Шлюбні мотиви ворожіння простежувалися і в ритуальному рахуванні (дрова в оберемку, які дівчина заносила до хати — парне число — одруження, кілля на певному відрізку плоту, супроводжуючи дії словесною формулою — «вдовець — молодець»).

У цей вечір намагалися побачити свого обранця в дзеркалі.

Особливе місце серед великої кількості андріївських звичаїв займає обрядова гра «калита» («калата», «калета», «маланда», «маламай»).

На відміну від інших андріївських звичаїв, у «калиті» брали активну участь не тільки дівчата, а й хлопці.

Збираючись на андріївські вечорниці, молодь пекла обрядовий хліб, як правило, це великий круглий корж із отвором посередині («маламай» становить 35 см в діаметрі і 1,5 см товщини), спечений із житнього або пшеничного борошна.

В ніч на Андрія дозволялись молодіжні бешкети. І тому вранці дехто із господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з'являлись стежини до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.

День Миколи

Культ святого був надзвичайно поширений в Україні. Святий Микола завжди вважався заступником простого люду (до речі, його ім'я в перекладі із грецької означає «перемога народу»). Миколі молилися, вирушаючи в путь і потерпаючи на морі, під час хвороби чи пожежі.

До дати Миколи — зимового приурочені деякі приповідки про погоду й прогнози на майбутній урожай. Так, на Херсонщині, якщо на Миколи йшов сніг, говорили: «Миколай бородою трусить», «дорогу стеле», а на Харківщині загадували: «Як на Миколи іній — буде овес».

Свято Миколи мало переважно церковний характер, хоча в окремих місцевостях України в цей день виконувались і народні звичаї, близькі за значенням до різдвяно-новорічної звичаєвості.

Від Миколи вже починали готуватись до Різдва: кололи свиней, скуповувалися на базарі.

Різдво Христове

Вечір напередодні Різдва — «Свят-вечір», «кутя» був магічним часом творення іншого, вимріяного буття. Звичні й буденні предмети, речі набували чарівної сили, а господар ставав домашнім жерцем. Урочисто вносив він до господи сніп, як правило, житній, і ставив його на покуті — на врожай і достаток. Це була коляда  або ще «дідух», «дідочок». Із застромленими в нього серпом, граблями стояв він на покуті аж до Нового року, мирно сусідуючи з іконами.

А панувала у Свят-вечір кутя — головна обрядова страва. Як удасться кутя — буде крута ще й із «верхом» — то буде на урожай, а в оселі щастя. Поклавши в рукавицю гроші (щоб водились), несе кутю на покуть господиня, а діти під час цієї церемонії завзято мекають, мукають, іржуть, квокчуть, крякають — щоб уся ця живність плодилася, щоб курчата й каченята водилися. І перша ложка куті була для бджіл — кидали її до стелі, щоб рої велися. Друга — для самого морозу, щоб отак задобрений, він не чинив збитків, не морозив посівів і городини.

На святковому столі 12 страв, і геть усі пісні. Риба просіл, пісний борщ, вареники, гречаники,  пироги з капустою, грибами, квасолею, горохом, сливами, яблуками тощо. Зійшла вечірня зоря, й можна сідати вечеряти; починали із куті.

Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, щоб не скаржилася. Бо за повір'ям у ніч під Різдво дарує їй Бог мову — за те, що колись у давнину спав у яслах маленький Христос.

Кутю давали курам, «щоб гарно неслися». Її несли на гостинець хрещеним батькам, бабі—повитусі, досвітчаній матері. Для предків, що в ці свята прийдуть у гості із того світу до живих, кутю залишали на столі на ніч.

Наставало Різдво і все живе славило Ісуса Христа народженого.

«Благословіть колядувати?!» — допитувався «тичина» чи «береза» — ватажок парубочої громади.

«Та просимо, колядуйте!» І лунала колядка — «Нова радість стала» або «Господарський двір на семи стовпах».

А ще на Різдво «ходили з вертепом». Звичай цей, що виник під впливом католицьких релігійних містерій, поширений переважно у західних областях України.

14 січня — перший день Нового року за старим стилем.

Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в Україні середини XIX — початку XX ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави.

Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадує переддень Різдва. Вечір в народі називався щедрим, або багатим, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, де на відміну від Свят-вечора обов'язково були й скоромні страви.

Характерною прикметою новорічного свята в Україні було щедрування — давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї й розквіту господарства.

На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди на Україні справді народним, позацерковним — звідси його радісне, оптимістичне звучання.

Ввечері із щедрівками йшли по селу дорослі дівчата, співаючи:

Прилетіла ластівочка,

Сіла, пала на віконечко.

Щедрий вечір,

Добрий вечір,

Добрим людям

На здоров'я...

Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв. Очевидно, під впливом християнства виникло уявлення про те, що в ніч із 13 на 14 січня «відкривається небо» і в бога кожна попросити що завгодно, або що «вода у криницях, перетворюється на вино». До Нового року, як і до свята Івана Купала, приурочені українські перекази і легенди про «палаючі гроші» та скарби. Існували й певні заборони. Так, у гуцулів у новорічну ніч не спали на печі, вважаючи, що в цю ніч на ній танцюють Василь і Меланка. Можливо, тут позначились якісь давні пережитки культу предків, тісно пов'язаного із культом вогнища.

Чимало різноманітних народних звичаїв та обрядів зв'язано із святом Василя — Нового року. Виразний аграрно-магічний зміст носив обряд «засівання», «посипання», розповсюджений не лише в Україні, а й у східних слов'ян у цілому. Ще вдосвіта по селу ходили посипальники — хлопчики 7—14 років. В руках вони носили торбинки або рукавиці, наповнені зерном. Заходячи до хати, посипальники здійснювали символічне посівання, говорячи при цьому:

Ходе Ілля на Василя,

Несе пугу житяную

Куди махне — жито росте,

Вроди Боже жито, пшеницю

І всяку пашницю.

У полі ядро,

У домі добро.

У полі колосок,

А в домі — пирожок.

Здрастуйте, з Новим годом,

з Василем!

У селах  ще донедавна новорічне вітання було таким: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров'я, на Новий рік! Щоб краще родило як уторік. Жито, пшениця, горох, сочевиця! Коноплі до стелі, а льон по коліна! Щоб хрещена голівка не боліла!»

У деяких регіонах України в день Василя парубки засилали сватів, сподіваючись на добрі наслідки у Новому році (магія першого дня). Весілля ж можна було справляти лише після святок, коли розпочинався новий шлюбний період, що тривав до масляної.

Хрещення

19 січня закінчувався дванадцятиденний період святок. Останній день цього періоду (християнське свято Святе Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, відоме в народі як ордань, ардан, Йордан,  водохрещи) супроводжувався різними магічними діями та повір'ями.

У цей період свято за традицією відбувалося на річці або біля струмка, в місцевостях, бідних водою, збиралися біля криниці. Ще напередодні на льоду й снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим квасом, від чого вони набирали червоного кольору. Навколо Хрестів подекуди ставили ялинки чи інші вічнозелені Дерева. На йордань — так називалося місце, де проходила церемонія хрещення, — збирався звичайно великий, святково одягнутий натовп, приїжджали й сходились з навколишніх сіл і хуторів селяни, у яких не було своєї церкви.

Освячену воду люди намагалися швидко набрати в посуд і рознести по домівках, вірячи, що у того, хто зробить це першим, худоба буде розмножуватись і взагалі господарство буде йти краще. Йорданській воді приписувались чудодійні лікувальні властивості. Відразу після освячення її пили.

Якщо в цей день ясно й сонячно, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо похмуро, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).

Масляна

Масляна (сирний тиждень, Масниця, Пущення або Сиропуст) — це останній тиждень перед Великим постом, — колись велике язичницьке свято проводів зими. Пісні й танці, катання на конях, частування варениками і круглими, мов сонце, млинцями, — мав на меті одне: наполохати, прогнати зиму.

Під кінець тижня гуляння затихало. Подекуди в Україні, зокрема на Черкащині, наприкінці масляної спалювали опудало зими — Кострубонька. Великий, розкудланий вітром і від того кострубатий сніп, який ставили взимку на роздоріжжі, урочисто спалювали як уособлення зимових холодів, сніговіїв: щоб не вертались більше.

Головною обрядовою їжею в Україні на масляну є вареники із сиром та сметаною, млинці на маслі або на смальці, млинці — налисники із сиром, запечені у сметані, вареники з картоплею чи капустою із засмажкою на маслі, локшини на молоці. У бідні й неврожайні роки сумно жартували: «Масляна — баламутка, обіцяла сиру й масла, та не хутко».

На цей тиждень припадає багато прикмет. Кажуть: «Яка погода у сиропустну неділю, така й на Великдень буде», «Як сонце сходить рано, то й весна рання буде».