ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: ПІДХОДИ ТА УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Дімітрова Олена Олександрівна

заступник директора з навчально-виховної роботи

ЗОШ №20

м. Маріуполь

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: ПІДХОДИ ТА УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ 

Анотація: у статті зазначено ,що завданням інклюзивної освіти є організація навчально-виховного процесу, який би задовольняв освітні потреби всіх дітей; розробка системи надання спеціальних освітніх і фахових послуг для дітей з особливими освітніми потребами; створення позитивного клімату в навчальному середовищі.

Ключові слова: інклюзія, інклюзивне навчання, діти з особливими освітніми потребами

Інклюзія (від Inclusion-включення)-процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це важливий процес  для дітей з особливими освітніми потребами, який дає їм можливість брати участь у всіх програмах.

ЮНЕСКО розглядає інклюзію як підхід, що «динамічно розвивається, полягає в позитивному ставленні до різноманітності учнів і в сприйнятті індивідуальних особливостей не як проблеми, а як можливості для збагачення процесу пізнання». Тому рух у поширенні та вдосконаленні інклюзії – це не тільки технічна або організаційна зміна, але і своя філософія.

Конституція України гарантує право кожної людини отримати початкову та середню освіту. Проте, коли мова йде про дітей з обмеженими можливостями, виникають складнощі з дотриманням цього конституційного права. В Україні з 2008 року велись дискусії про впровадження інклюзиву у навчальних закладах, а лише у 2016 році було запроваджено законопроект інклюзивної освіти. Базовим документом для створення інклюзивної освіти в Україні є концепція «Нової української школи». За словами її ініціатора, міністра освіти Лілії Гриневич, концепція прописує реформування освіти до 2029 року.

Сучасні підходи до навчально-виховного процесу учнів з особливими освітніми потребами розкриті у листі МОН від 10.01.2017 № 1/9-2.

 Приєднавшись до основних міжнародних договорів у сфері прав людини, Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами (діти з порушеннями інтелектуального розвитку, сенсорними порушеннями, порушеннями опорно-рухового апарату).

Важливу роль у досягненні гармонійного розвитку таких дітей  відіграє технологія впровадження інклюзивної моделі навчання. Вона не є альтернативою спеціальній освіті, але значно розширює її можливості.

Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей.

За словами міністра освіти і науки Лілії Гріневич інклюзивна освіта впроваджена у 1518 українських школах. Це  майже 17 тисяч шкіл в Україні, але всього тільки 1518 інклюзивних шкіл, які готові приймати дітей з особливими потребами. В місті Маріуполі є діти з особливими потребами. За статистичними даними у 2017-2018 навчальному році у місті 3379  дітей ООП, відкрито 16 інклюзивних класів і 18 спеціальних класів. Згідно Постанови кабінету міністрів України від 9 серпня 2017р. №588 «Про внесення змін до Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» в пункті № 3 зазначено, що « для організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами (дітей з вадами фізичного та психічного розвитку, в тому числі дітей з інвалідністю) у загальноосвітніх навчальних закладах створюються умови для:

*забезпечення безперешкодного доступу до будівель та приміщень такого закладу дітей з вадами опорно-рухового апарату, зокрема тих, що пересуваються на візках, та дітей з вадами зору;

*забезпечення необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання;

*облаштування кабінетів учителя-дефектолога, психологічного розвантаження, логопедичного для проведення корекційно-розвиткових занять;

*забезпечення відповідними педагогічними кадрами.

На жаль, не всі загальноосвітні заклади забезпечені фахівцями для проведення корекційно-розвивальних занять. Бракує логопедів, практичних психологів, дефектологів. Посада «асистент вчителя» надана зі складу педагогічного колективу без проходження відповідних курсів. Надзвичайно актуальним є питання фахової компетентності педагогічних працівників. У даний час фактично немає ЗНЗ, де не вчилися б діти з особливими освітніми потребами – у спеціальному чи інклюзивному класі або просто у складі учнів звичайного класу. Тому важливо, щоб педагогічні працівники володіли основами знань і методики роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Відповідно розділ «Основи інклюзивної освіти» має бути обов’язковою складовою навчальних програм для слухачів курсів підвищення кваліфікації на базі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.

Важливим є постійне оновлення фахових знань керівників та педпрацівників як загальноосвітніх, так і спеціальних навчальних закладів про інноваційні шляхи розвитку освіти у сучасний період, про форми і методи роботи з дітьми з особливими потребами з урахуванням напрацьованих науково-методологічних засад. Особливо йдеться про забезпечення права на освіту дітей з аутизмом, інтелектуальними порушеннями, у тому числі помірного ступеня, та інших категорій, створення умов для їх навчання в умовах інклюзії.

Завданням інклюзивної освіти є організація навчально-виховного процесу, який би задовольняв освітні потреби дітей.

Такі важливі складові інклюзивної форми навчання, як командний підхід, задоволення індивідуальних потреб учнів, співпраця з батьками, посилення психолого-педагогічного супроводу, толерантне ставлення та створення без бар’єрного освітнього-розвивального середовища залишаються актуальними.

Актуальним у 2017-2018  навчальному році залишається:

– комплектування інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах;

– забезпечення дітям з порушеннями психофізичного розвитку освіти відповідного рівня у середовищі здорових однолітків з необхідною адаптацією та модифікацією навчальних програм;

– упровадження особистісно-орієнтованої моделі навчання (в тому числі через посилення психолого-педагогічного супроводу);

– тісна співпраця з батьками для формування нової філософії суспільства

– позитивного ставлення до дітей з особливими освітніми проблемами, в тому числі і з інвалідністю;

Інтеграція дітей з порушеннями психофізичного розвитку в загальноосвітній школі становить складну проблему. Її позитивне розв'язання дуже важливе: дитина з психофізичними вадами, як і кожна дитина, має потенційні можливості повноцінного розвитку як особистість, громадянин, тому потребує якомога ширших контактів із навколишнім світом. Проте саме лише перебування у широкому соціумі без спеціальної педагогічної роботи, спрямованої на впровадження дитини у предметний світ і світ людських стосунків, ще не вирішує проблему. Такі діти, крім того, потребують дбайливого дотримання охоронного режиму та лікарського контролю, що необхідно забезпечити в інклюзивному класі загальноосвітньої школи. Без забезпечення всіх умов, необхідних дитині з особливими освітніми потребами, форсована інтеграція в загальноосвітньому просторі може завдати непоправної шкоди її здоров’ю, а отже – і формуванню особистості в цілому.

Участь батьків та родини у навчально-реабілітаційному процесі обов’язкова та є необхідною умовою ефективності навчання і реабілітації дитини з особливими потребами.

Уміння налагодити партнерські стосунки з батьками такої дитини – також одна із складових успіху. При цьому слід пам'ятати, що дуже часто не лише дитина стає аутсайдером, а й самі батьки, замикаючись у своєму горі. Крім того, вони дуже чутливі до найменшої критики на адресу своєї дитини. Вчителю дуже важливо показати батькам можливості розвитку їхньої дитини, що їй під силу зробити самій, а в чому слід допомогти. Запорукою добрих стосунків між сім'єю і школою є некритичне ставлення і повага. Батьків також обов’язково треба залучати до освітнього-виховного процесу, запрошувати брати участь у складанні індивідуальної програми розвитку.

Це дуже тривала, копітка, системна робота, але без цього у нас не буде співпраці, взаєморозуміння, формування нового світогляду, а, найголовніше – не буде належних результатів щодо освіти, реабілітації та інтеграції в соціум дітей з інвалідністю та дітей з особливими потребами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII. (Стаття 19. Освіта осіб з ООП. Стаття 20. Інклюзивне навчання).
2. Колупаєва А.А. Професійне співробітництво в інклюзивному навчальному закладі :(навчально-методичний посібник)\А.А.Колупаєва., С.В.Литовченко-К.:Вид.група «А.С.К.»,2012.-192с.
3. Лист МОН України від 10.01.2017р. №1\9-2 «Про сучасні підходи до навчально-виховного процесу учнів з особливими освітніми потребами».
4. Пометун О.І. Енциклопедія інтерактивного навчання \О.І.Пометун.-К.,2007.-144с.
5. Постанова від 9 серпня 2017р. №588 «Про внесення змін до Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах».