"Інклюзивна освіта: сучасні тенденції."

Фахівці і педагоги системи загальної і спеціальної освіти, що займаються проблемами детей з особливими освітніми потребами, де освітній процес повинен по можливості проходити в рамках загальної шкільної сістеми. Йдеться про соціальні явища в системах освіти, спрямованих на інтеграцію дітей з особливими освітними потребами в різноманітні зв'язки і відносини, в процеси діяльної взаємодії  і дотримання їх основних прав і свобод в ранньому віці.

Ініціатором реалізації рівних прав дітей з обмежиними можливостями здоров'я в системі освіти є Організація об'єднаних націй (ООН). «Всесвітня програма дій щодо інвалідів» розвиває принцип «освіта для всіх». ООН звертає увагу держав і урядів на питання забезпечення прав людей з обмеженими можливостями в отриманні ними якісної і доступної  освіти.

Процес включення дітей з особливими освітніми потребностями в загальну систему освіти в різних країнах світу відбувається з урахуванням конкретних соціокультурних умов і політичної волі керівництва. Так, побудова та функціонування системи спеціальної освіти в США було обумовлено «Законом про освіту індивідів з аномаліями» (1990 р), де сучасна американська політика полягає в злитті загальної і спеціальної освіти.

В Україні 2018 року набув чинності закон, який регулює деякі питання доступу дітей з особливими потребами до освіти, де отримала активний розвиток системи інклюзивної освіти, яка дозволить дітям навіть з найменших міст, безперешкодно відвідувати школи, садочки, училища.

Нові підходи до форм і методів інклюзивної освіти можна направити в концепціях трьох типів:

Основний напрямок передбачає відкриття спеціальних класів при загальноосвітніх школах та проведення спільних заходів з школярами.

Ініціатива масового освіти навчання дітей з особливими потребами можливо в звичайному класі загальноосвітньої школи. Однак освіта стає ефективним при створенні  умов навчання: невелики класи, індивідуальна програма навчання, підготовлени педагоги та інши фахівці, відповіднє обладнання навчального процесу, додаткови заняття в умовах кімнати реабілітації та інше.

Інклюзії навчання всіх дітей незалежно від тяжкості захворювання в школах за місцем проживання і таким чином скасування системи спеціальної освіти. За умови невеликої кількості дітей з особливими потребами, відповідну підготовку вчителів і необхідних в школі фахівців, які складають індивідуальні програми для кожного учня.

Навіть найпростіший аналіз покаже, що інклюзивна освіта потребує суттєвих матеріальних ресурсів і іншого бачення цілей і завдань, а значить і інших підходів до підготовки фахівців. Якість спеціального шкільного навчання має дорівнювати якості навчання в загальній шкільній системі  і ці дві системи освіти повинні бути тісно взаємосвязани. Принципова відмінність такого підходу полягає в тому, що система освіти повина пристосовуватися до особливостей і потреб кожної дитини.

Формування такої важливої ​​сфери як освіта дітей з особливими потребами залежить від толерантного ставлення українців до дітей-інвалідів, психологічна готовність приймати цих дітей як повноправних членів суспільства. Інклюзивний підхід передбачає розуміння різних освітніх потреб дітей та надання послуг відповідно до цих потреб через повну участь в освітньому процесі. В даний час важливо визнати, що сумніви і побоювання цілком виправдані, концепція інклюзівної освіти вимагає принципових змін в системі середньої освіти.

Сама система інклюзивної освіти є ефективним механізмом розвитку інклюзивного суспільства. Разом дорослішаючи, діти вчаться приймати власні особливості і враховувати особливості інших людей.

Розвиваючи систему інклюзивної освіти, тим самим ми сприяємо розвитку інклюзівного суспільства - суспільства для всіх, суспільства для кожного. Саме в цьому ключове значення інклюзівної освіти.