Інноваційна діяльність керівника гуртка

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКА ГУРТКА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ЙОГО ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

У статті розкрито значення інноваційної діяльності керівника гуртка закладів позашкільної освіти як важливої складової його педагогічної майстерності. Розглянуто теоретичні основи інноваційної діяльності керівника гуртка. Визначено інноваційні методи навчання та їх роль у розвитку творчих здібностей вихованців. Подано характеристику кейс-технології. Схарактеризовано особливості її використання на гурткових заняттях в закладах позашкільної освіти.

Ключові слова: заклад позашкільної освіти, керівник гуртка, інноваційні технології, інноваційна діяльність керівника гуртка, кейс-технології.

Постановка проблеми. Динаміка сучасного розвитку цивілізації, прогнозування його перспектив наводять на висновки, що освітня система, навчальний заклад, педагогічний колектив, педагог, які ігноруватимуть у своїй діяльності інноваційний чинник, не лише відставатимуть від суспільних процесів, тенденцій, а й спричинятимуть формування особистості, покоління, заздалегідь запрограмованих на аутсайдерські (останні) інтелектуальні, духовні, соціальні позиції. Педагог із зашкарублими знаннями, байдужий до пізнання й використання у своїй діяльності нового формуватиме подібні комплекси й у своїх вихованців, з яких мало хто може стати успішною особистістю.

Серед пріоритетних напрямів державної політики в контексті інтеграції вітчизняної освіти до європейського та світового освітнього простору визначено проблеми постійного підвищення якості освіти, модернізації її змісту та форм організації освітнього процесу, розроблення та впровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій. Саме керівник гуртка як безпосередній носій новаторських підходів відіграє важливу роль в оновленні освітнього процесу. Однак, при всьому розмаїтті технологій навчання – реалізація провідних педагогічних функцій залишається за педагогом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналітичний огляд літературних джерел засвідчив, що інноваційним технологіям присвячено багато різнопланових досліджень. Так, проблемі реформування освіти, пошуку нових ефективних способів її організації та здійснення, впровадження інновацій в освіту присвячені дослідження В. Андрущенка, В. Антошкіна, К. Баханова, В. Бикова, С. Гончаренка, І. Дичківська, О. Канарської, І. Каленюк, М. Кларіна, О. Левченко, В. Ляудіса, Л. Подимової, О. Пометун, В. Сластьоніна, Р. Солоц, Т. Шульца та ін.

В Україні аналізу інноваційних технологій і методів навчання присвячені дослідження А. Алексюка, В. Бикова, С. Гончаренка, Р. Гуревича, А. Павленко, О. Пєхоти, О. Пометун, С. Стеценко, Л. Пироженко та ін.

Мета статті полягає в обґрунтуванні інноваційної діяльності керівника гуртка як важливої складової його педагогічної майстерності.

Виклад основного матеріалу. Освітній рівень, компетентність та імідж закладу позашкільної освіти залежить від багатьох чинників. Але головний – професійна майстерність педагога. Професіоналізм – це високе володіння певним фахом, це знання, досвід, особистісні якості.

Прагнення постійно оптимізовувати освітній процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості. Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері освіти є технологізація – неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень.

Дослівно «технологія» – це наука про майстерність. Технологія втілює в собі методи, прийоми, режими роботи, послідовність операцій і процедур, вона тісно пов’язана із засобами, що застосовуються, обладнанням, інструментами та матеріалами, що використовуються. Сукупність технологічних операцій утворює технологічний процес.

Поняття «технологія» у світовій педагогіці виникло як протиставлення існуючому поняттю «метод». Недолік методу полягає в його негнучкості та статичності. Широкого поширення термін «технологія» («технологія в освіті») набув у 40-х рр. і був пов’язаний із застосуванням нових аудіовізуальних засобів навчання. У 60-х рр. поняття «технологія освіти» розглядалося під кутом зору програмного навчання і використання обчислювальної техніки у навчанні.

З початку 80-х рр. все більше вживається термін «педагогічні технології» – система взаємопов’язаних прийомів, форм та методів організації навчально-виховного процесу, об’єднана єдиною концептуальною основою, цілями й завданнями освіти, та така, що створює задану сукупність умов для навчання, виховання та розвитку вихованців.

У словнику понять та термінів по освіті і педагогіці визначаються критерії педагогічної технології, що включають основні характеристики й показники, за якими забезпечується педагогічна діяльність, а саме, це:

– результативність (забезпечення визначеної мети);

– відтворюваність (можливість використання у змінених умовах);

– транслюємність (можливість передачі досвіду її використання у вигляді знань).

Необхідно зазначити, що обов’язковими складовими педагогічних технологій є:

– чіткий поелементний опис операції;

– точна характеристика проектованого гарантованого результату;

– певний алгоритм рішення, згідно з яким педагог може працювати, не опускаючи жодної з операцій, бо кожна з них відіграє особливу функцію, і тільки разом вони визначають цілісний результат.

Ключовою ланкою будь якої технології є детальне визначення кінцевого результату та контроль його досягнення. Процес тільки тоді отримує статус технології, коли він заздалегідь прогнозований, визначені кінцеві властивості продукту та засобів його отримання, сформовані умови для проведення процесу.

Сучасна освітня практика вийшла на технологічний рівень, що вимагає від педагогічних працівників високого професіоналізму. Вийти на технологічний рівень – значить вийти на рівень операційний, коли обґрунтовуються конкретні операції для отримання результату. У науково-методичних джерелах [1, 2, 5, 6 та ін.] зазначається, що мислити технологічно – значить проектувати свою професійну дію з упевненістю в позитивній подальшій взаємодії «педагог – дитина», а значить, у позитивній взаємодії дитини з навколишнім світом, що й стає запорукою її всебічного фізичного й духовного розвитку.

Однією із ефективних освітніх технологій є кейс-технологія (case-study). Ця технологія представляє синтез проблемного навчання, інформаційно-комунікативних технологій та методу проектів (табл. 1).

Таблиця 1

Кейс-технологія як інтеграція методів

Головне призначення кейс-технологій – розвивати здатність опрацьовувати різні проблеми і знаходити їх рішення, іншими слова навчитися працювати з інформацією. Як навчальний метод використовується для того, щоб задіяти комунікативні та творчі здібності вихованців, навчити їх здобувати знання та сформувати компетентності. Суть методу полягає в використанні конкретних випадків (ситуацій, історій, тексти яких називаються «кейсом») для спільного аналізу, обговорення або вироблення рішень вихованцями з певної теми.

Основними поняттями, що використовуються в кейс-технології, є поняття «ситуація» і «аналіз», а також похідне від них – «аналіз ситуації». Термін «ситуація» може розумітися як стан, подія, дія, поворотний момент для прийняття рішення, набір певних взаємопов’язаних фактів, яке містить в собі протиріччя, необхідність оцінки або способів виходу на новий рівень.

Кейси мають чітко виражений характер і мету. Вони пов’язані з проблемою або ситуацією, яка існувала чи і зараз існує. Це завжди моделювання життєвої ситуації, і те рішення, що знайде учасник кейса, може служити як відображенням рівня компетентності учасника, так і реальним рішенням проблеми.

Необхідно зазначити, що у кейс-технології не даються конкретні відповіді, їх необхідно знаходити самостійно. Це дозволяє вихованцю, спираючись на власний досвід, формулювати висновки, застосовувати на практиці одержані знання, пред’являти власний (або груповий) погляд на проблему. В кейсі проблема представлена в неявному, схованому вигляді, як правило, вона не має однозначного вирішення. Цінність кейс-технології полягає в тому, що вона одночасно відображає не тільки практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні цієї проблеми.

Цілі кейс-технологій:

– аналіз інформації (самостійно та у складі групи);

– пошук ключових проблем запропонованого завдання;

– пошук відомостей, які необхідні для вирішення завдання;

– пошук та оцінка альтернативних шляхів розв’язання завдання;

– обрання найкращого рішення і складання плану дій.

Основні етапи кейс-метода:

– пред’явлення кейсу педагогом;

– індивідуальне вивчення кейсу кожним членом групи;

– розроблення варіантів індивідуальних рішень;

– обговорення варіантів індивідуальних рішень в кожній підгрупі;

– підготовка до обговорення і дискусії.

Кейс – це одночасно і вид завдання, і джерело інформації для його виконання.

Існують такі види кейсів:

1. Кейс-випадок – це короткий кейс, який розповідає про окремий випадок. Можна використовувати під час заняття для того, щоб проілюструвати певну ідею або підняти питання для обговорення. Вихованцям не потрібно готуватися, оскільки означений кейс можна прочитати дуже швидко.

2. Кейс-вправа – надає вихованцю можливість застосувати на практиці здобуті навички. Найчастіше використовується там, де необхідно провести кількісний аналіз.

3. Кейс-ситуація – класичний кейс, що вимагає від вихованця аналізу ситуації. В ньому найчастіше ставиться запитання: «Чому ситуація набула такого розвитку і її можна вирішити?». Кейс-ситуація, як правило, вимагає чимало часу для ознайомлення, тому з метою економії часу бажана попередня самостійна підготовка.

4. Комплексний кейс – описують ситуації, де значущі аспекти заховані у великій кількості інформації, частина якої не істотна. Завдання – відділити важливі аспекти від малозначущих. Складність полягає в тому, що виділені аспекти можуть бути взаємопов’язані.

5. Кейс-рішення – необхідно вирішити, що потрібно робити в обставинах, що склалися, і сформулювати план дій. Для цього необхідно розробити ряд обґрунтованих підходів, потренуватися у виборі підходу, який більш всього націлений на успіх.

Також розрізняють кейси за способом подання матеріалу:

1. Друкований кейс (містить графіки, таблиці, діаграми, ілюстрації, що робить його більш наочним).

2. Мультимедіа кейс (найбільш популярний останнім часом, але залежить від технічного оснащення закладу).

3. Відеокейс (може містити фільм, аудіо- та відеоматеріали).

Необхідно зазначити, що форми подання кейса можна комбінувати. Так, поєднання кількох форм (наприклад, структурований текст, добірка документів, аудіо, відео та особистий досвід) може збагатити навчальний матеріал і розширити горизонт вирішуваних освітніх завдань.

Кейс-метод є інтерактивним методом навчання, який дає змогу наблизити процес навчання до реальної практичної діяльності. Він сприяє розвитку винахідливості, вмінню вирішувати проблеми, розвиває здібності проводити аналіз і діагностику проблем.

Таким чином, кейс-метод передбачає командний характер пізнавальної діяльності, творчий підхід до пізнання, поєднання теоретичних знань і практичних навичок, глибоке занурення у ситуацію, формує інтерес і позитивну мотивацію до навчання, дає змогу виявити різноманітні точки зору, розвинути навички аналізувати та мислити критично.

Кейс-метод застосовується нарівні з іншими методами викладання. Чим вищий рівень освітньої програми, тим легше та ефективніше працювати з кейсами. Однак під час використання кейс-методу навчання необхідно дотримуватися правил складання кейса, брати до уваги особливості роботи з кейсом у різних вікових групах, дотримуватися організаційних правил роботи над кейсом у групі і, крім того, слід правильно визначити роль педагога, оскільки під час використання кейс-методу його роль суттєво відрізняється від традиційної.

Методичною метою застосування кейс-методу може бути ілюстрація до теорії, чисто практична ситуація, а також їх поєднання. Однак у будь-якому випадку мета має бути вагомою, щоб робота з кейсом зацікавила вихованців. Цьому сприятиме напруженість ситуації, описаної в кейсі, конфлікт, навіть драматичність, що вимагають прийняття швидких рішень.

Кейсом, наприклад, може бути будівництво будинку, де вихованцю необхідно обчислити об’єм бетону для фундаменту, розмітити план будинку, проаналізувати та обрати оптимального підрядника з постачання матеріалів. Для цього необхідно задіяти і набуті математичні знання, формули, і вміти працювати в команді, аргументувати свою точку зору, аналізувати інформацію.

Необхідно зазначити, що роль педагога при використанні кейс-методу суттєво відрізняється від традиційного, а саме: він передає свої повноваження вихованцям, його керівна роль зводиться до мінімуму. Втручання керівника гуртка в роботу вихованців повинно бути обмеженими, воно зводиться лише до регулюючої функції, педагогу відводиться роль спостерігача. Вихованців обов’язково треба підбадьорювати, відмітити сильні і слабкі сторони рішень. При використанні кейс-методу оцінюється рівень участі вихованців у роботі.

Висновки. Отже, інноваційна діяльність керівників гуртків є важливою складовою їхньої педагогічної майстерності та необхідною умовою для росту професійної майстерності педагога позашкільника. Використання кейс-методу відкриває широкий простір, для творчості, самостійності, розвиває практично мислення, уміння аналізувати інформацію, формулювати і розв’язувати проблеми, а також формує життєві компетентності.

Література

1.               Дубовик А.В. Інноваційні педагогічні технології // http://klasnaocinka.com.ua
2.               Інноваційні технології навчання // www.pedahohikam.net.
3.               Соф’янц Е. Структура професійної компетентності сучасного педагога / Е. Соф’янц // Управління освітою. – 2006. – №17. – С.4-5.
4.               Сущенко Т.І. Основи позашкільної педагогіки : посіб. клас. керівників, педагогів позашкіл. установ / Т.І. Сущенко. – Мн. : Бел. наука, 2000. – 221 с.
5.               Темченко О. Впровадження інноваційних підходів для підвищення компетентності педагогів // Завуч (Шкільний світ). – 2005. – №13. – С.10 (вкладка).
6.               Яковлева Т.Г. Упровадження в систему роботи керівників гуртків позашкільного навчального закладу методичних інновацій //www.krliman-cvr.dn.sch.in.ua.