Інноваційні технології навчання

Лекція Інноваційні технології навчання1. Інноваційні педагогічні технології та їх види2. Формування готовності педагогів до і. діяльності3. Активні та інтерактивні методи навчання4. Методи активного та інтерактивного навчання

1. Інноваційні педагогічні технології та їх види. Критерії оцінки педагогічних технологій: Концептуальність Кожна педагогічна технологія спирається на певну наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення цілей освіти. Системність Педтехнологія має всі ознаками системи: логікою процесу, взаємозв'язком всіх його частин, цілісністю, зв'язками між елементами, керуванням. Керованість Передбачає можливість цілепокладання, планування освітнього процесу, поетапної діагностики, варіювання засобами та методами з метою досягнення результатів. Ефективністьпедагогічних технологій у конкурентних умовах визначається за результатами та оптимальним витратам, гарантованого досягнення цілей освіти. Відтворюваність. Можливість застосування (повторення) в інших однотипних освітніх установах, іншими суб'єктами процесу освіти

Типи нововведень щодо співвіднесеності нового до педагогічного процесу:з метою та змістом освіти;у методиках, засобах, прийомах, технологіях педагогічного процесу;у формах та способах організації навчання та виховання;у діяльності адміністрації, педагогів та учнів. Типи нововведень за ознакою масштабності (обсягу)локальні та поодинокі, не пов'язані між собою;комплексні, взаємопов'язані між собою;системні, що охоплюють весь заклад освіти.

Тіпи нововведень за ознакою інноваційного потенціалумодифікації відомого та прийнятого, пов'язані з удосконаленням, раціоналізацією, видозміною;комбінаторні нововведення;радикальні перетворення. Джерела інноваційних ідей закладу освіти:соціальне замовлення (потреби країни, регіону, міста);досягнення комплексу наук про людину;передовий педагогічний досвід; зарубіжний досвід.інтуїція та творчість керівників та педагогів як шлях проб та помилок; дослідно-експериментальна робота; По відношенню до попередніх.заміщаючі,скасовуючі,відкриваючі,ретровведення

Інноваційна діяльність. У педагогічній науці інноваційна діяльність розуміється як цілеспрямована педагогічна діяльність, заснована на осмисленні власного педагогічного досвіду за допомогою порівняння і вивчення, зміни і розвитку навчально-виховного процесу з метою досягнення більш високих результатів, отримання нового знання, впровадження якісно іншої педагогічної практики. Iнновацiйна педагогiчна дiяльнiсть структурно охоплює зовнiшнi (мета, засоби досягнення, об'єкт впливу, суб'єкт дiяльностi, результат) i внутрiшнi (мотивацiя, змiст, операцiї) компоненти. Як i будь-яка педагогiчна дiяльнiсть, вона виконує функціїгностичну (пізнавальну), проектувальну (перспективне планування завдань i способiв їx розв'язання), конструктивну (спiвпраця педагога i вихованцiв), комунiкативну (взаємодiя педагога з учнями, колегами), органiзаторську (поетапнiсть дiй педагога i вихованцiв)

Чинники, які впливають на впровадження нововведень як основи поліпшення роботи школи:1. Зовнішні чинники інноваційної політики:- розвиток психолого-педагогічної науки і практики;- замовлення суспільства на освітні результати;- демографічні показники;- фінансування освіти;2. Характерні риси інноваційної практики на місцевому рівні: - традиції інноваційних спроб;- навчання директорів шкіл управлінню інноваційнми процесами;- професійний розвиток вчителів з упровадження новацій;- залучення зовнішньої підтримки для інноваційної діяльності шкіл;- планування змін у районі (регіоні);

3. Характерні риси інноваційної діяльності на рівні школи:- дії педпрацівників по поширенню новацій;- взаємовідносини і дії на рівні вчитель-вчитель під час інноваційного процесу;- залучення батьків і спонсорів до вирішення проблем інноваційної діяльності; 4. Характерні риси нововведення:- потреба змін (актуальність);- зрозумілість і комплексність сфери змін;- якість і наявність умов для змін; - характер рішень про зміни.

2. Формування готовності педагогів до і. діяльностіГотовність до інноваційної діяльності – це особливий особистісний стан, який передбачає наявність у вчителя мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії. Структура готовності вчителя до інноваційної діяльності Дичківська готовність до інноваційної педагогічної діяльності розглядає як структуру із мотиваційного, когнітивного, креативного, рефлексивного компонентів, які взаємообумовлені та пов’язані між собою.1. Мотиваційний компонент готовності до інноваційної діяльності виражає усвідомлене ставлення вчителя до інноваційних технологій та їх ролі у розв’язанні актуальних проблем освіти. 2. Когнітивний компонент об’єднує сукупність знань вчителя про суть та специфіку інноваційних педагогічних технологій, їх види та ознаки, а також комплекс умінь із застосування новацій у власній педагогічній діяльності.3. Ознаками креативності вчителя автор вважає здатність до створення нового, вміння творчо вирішувати професійні проблеми, імпровізувати, розвивати креативність дітей. 4. Рефлексивний компонент готовності вчителя до інноваційної діяльності реалізується через такі рефлексивні процеси, як само розуміння й розуміння іншого, самооцінювання й оцінювання іншого, само інтерпретація й інтерпретація іншого.

Риси педагога-новатора:інтуїція;неординарність;уміння визначати тенденції розвитку освіти;особистий інтерес до всього нового;широта знань;гнучкість розуму;бажання постійно вчитись;комунікабельність;ініціативність;здатність брати на себе відповідальність;вміння працювати в команді;холоднокровне ставлення до успіхів та невдач;особиста привабливість;наполегливість;рішучість.

Подолання антиінноваційних бар’єрів. Антиінноваційні бар’єри – зовнішні або внутрішні перешкоди, які заважають здійсненню інноваційної діяльності. Бар'єри та захисні механізми у педагогів щодо інновацій виконують конструктивно-деструктивну роль. Конструктивна роль протидії надає можливість ще раз пересвідчитись у доцільності нововведення та умовах для запровадження. Часто сама новація не перевірена на надійність, не відпрацьована теоретично, не вивірена технологія запровадження. Таким чином, антиінноваційні бар’єри виконують позитивні функції:1. Захищають від псевдоінновацій.2. Сприяють створенню з боку адміністрації сприятливих умов для інноваційної діяльності.3. Актуалізують проблему систематичного підвищення інноваційної компетентності, інноваційної культури педагогів.4. Сприяють розвитку системи стимулювання інноваційної діяльності.5. Спонукають до конструктивних дискусій, визначення складних та протирічних елементів інноваційної технології.

Фактори, що перешкоджають інноваційним процесам, дуже різні. 1. Соціальні:- відсутність в суспільстві чітких стратегічних цілей в освітній галузі;- недостатня увага до проблеми освіти, навчальних закладів з боку державної структури, суспільства, батьківської громадськості;- низький інноваційний потенціал мікросередовища закладу освіти;- низький рівень соціальної захищеності працівників освітніх закладів;- низький рівень престижу педагогічної діяльності та статуту вчителя в суспільстві.2. Економічні:- незадовільне фінансування навчального закладу;- низька зарплата вчителів;- погана матеріально-технічна база;- слабке навчально-методичне забезпечення;- брак коштів для підвищення кваліфікаційного рівня, курсової перепідготовки, участі у конференціях, семінарах з питань інноватики.

3. Педагогічні:- недостатньо високий рівень розвитку інноваційної педагогіки;- поганий зв'язок інноваційної педагогіки та педагогічної практики;- відсутність продуманості у виборі інновацій з урахуванням особливостей навчального закладу;- низький інноваційний потенціал закладу, педагогічного колективу;- відсутність у вчителів досвіду інноваційної діяльності, - відсутність умов для творчого саморозвитку;- низький інноваційний потенціал адміністрації закладу освіти;- відсутність підтримки колег, несприятливий соціально-психологічний клімат в педагогічному колективі;- побоювання вчителів щодо:а) збільшення навантаження;б) прискіпливого контролю з боку адміністрації;в) ревнощів з боку колег;г) зростання відповідальності перед учнями та їх батьками;д) втрати авторитету із-за можливих індивідуальних поразок, ускладнень;є) зниження самооцінки, самоповаги;- звичка працювати традиційно;- недовіра до агента інноваційних змін, його статусу, компетентності.

4. Психологічні:- психологічне неприйняття нововведення, відторгнення його ідеї;- негнучкість мислення вчителя;- низький рівень креативності;- установки, ціннісні орієнтації, що виключають інноваційну діяльність;- інновації не входять до системи ціле покладання особистості;- психологічна неготовність до засвоєння нового, незрілість.

Прояви протидії можна проілюструвати так:1. Ніхто не говорить «ні», але й не спішить робити по-новому.2. Люди не спішать використовувати інновацію, відтягають час і роботу на потім.3. Відмова укладається у тези:- Я б хотів, але не маю відповідної підготовки (знань, умов, можливостей).- Я це обов’язково буду робити, проте зараз не дозволяє здоров’я (не хочуть діти, проти батьки і т.д.).4. Уникнення обговорення проблеми власних інноваційних змін після обговорення в колективі.5. Затягування обговорення (надайте додаткову інформацію, уточніть обов’язки, визначте стимули).6. Неконструктивна критика, пошук помилок у минулому проектується на нову діяльність.7. Навмисне невірне тлумачення.

Можна умовно виокремити найпоширеніші типи адміністрації шкіл по відношенню до інноваційних змін. Це:1. Консервативний: керівник орієнтується на нормативну педагогічну діяльність, звичні способи роботи; до нового ставиться з недовірою.2. Декларативний: на словах підтримує інноваційну діяльність, насправді – прибічник незначних змін, що не вимагають додаткових витрат, часу, сил.3. Той, хто коливається: боїться інноваційних змін в навчальному закладі, не має власної чіткої точки зору щодо інноватики.4. Прогресивний: постійно шукає нові підходи, технології, способи оновлення життєдіяльності закладу.5. Одержимий: підвищення якості навчально-виховного процесу пов'язане із експортом в середовище різних новацій і постійно їх пропонує, при цьому не завжди думає про їх ефективність.

Основні блокіратори вчителя з боку адміністрації – це:а) на мотиваційному рівні:- «немає достатнього досвіду роботи за традиційною системою, щоб вводити нове»;- «це – малознайоме: невідомо, що може статись»;- «все це глупство; працювали за старими програмами і все було гарно»;- «будуть проти батьки, а нам це не потрібно»;- «нашим дітям це не потрібно»;- «в райвідділі нам про це не говорили, (цього не рекомендували)»;б) на рівні цілереалізації:- як тільки вчитель відходить від стандарту, до нього йдуть на уроки з нормативними перевірками;- у вчителя починають прискіпливо перевіряти поурочні плани, виконання програми;- вчителя переконують, що не треба нічого змінювати (як би чогось не вийшло);в) на рівні самооцінки:- «не переоцінюйте свої можливості»;- «не треба стрибати вище голови»;- «треба ще набратись досвіду»;- «не треба бути розумнішім за інших».

3. Активні та інтерактивні методи навчання. У педагогіці розрізняють кілька моделей навчання:1) пасивна- учень виступає у ролі " об'єкта " навчання (слухає і дивиться);2) активна- "суб'єкт" навчання, що навчається (самостійна робота, творчі завдання);3) інтерактивна- Взаємодія.після того, як ви щось прочитали, ви запам'ятаєте 10%;після того, як ви щось почули, ви запам'ятаєте 20%;після того, як ви побачили щось, ви запам'ятаєте 30%;після того, як ви щось побачили та почули, ви запам'ятаєте 50%;після того, як ви щось зробили самі, ви запам'ятаєте 90%;Оптимальне навчання виникає тоді, коли люди мають можливість проявляти активність, взаємодія (інтерактив).

Використання інтерактивної моделі навчання передбачаютьмоделювання життєвих ситуацій,використання рольових ігор,активне відтворення раніше здобутих знань у незнайомих умовах.спільне вирішення проблем — це означає, що кожен робить свій особливий внесок, в ході роботи йде обмін знаннями, ідеями, способами діяльностіІнтерактивні методи засновані на обов'язковому зворотному зв'язку. Виключається домінування будь-якого учасника уч. процесу чи ідеї. Учень бере активну участь у процесі навчання, слідуючи своїм індивідуальним маршрутом. Цим методам характерний самостійний пошук учнями шляхів та варіантів вирішення поставленого навчального завдання (вибір одного із запропонованих варіантів або знаходження власного варіанту)Тісний зв'язок з продуктивною діяльністю. Обов'язкова включеністіь у процес пізнання всіх учнів без винятку. Створюється середовище освітнього спілкування, яке характеризується відкритістю, взаємодією учасників, рівністю їх аргументів, накопиченням спільного знання, можливість взаємної оцінки та контролю.

Нова роль вчителя: Вчитель відмовляється від ролі своєрідного фільтра, що пропускає через себе навчальну інформацію, та виконує функцію помічника у роботі, одного з джерел інформації. Він фасилітатор, натхненник, мотиватор, тренер, компас у світі інформації. Тому інтерактивне навчання покликане спочатку використовуватися в інтенсивному навчанні досить дорослих учнів. Вимоги до вчителя. Вміння діагностувати та гармонізувати цілі навчання. Більш глибоке системне знання навчального предмета та його наукових засад. Вміння переструктурувати навчальний матеріал. Вміння моделювати у навчальному процесіВміння організувати самостійну роботу учнів. Вміння вільно володіти активними методами навчання. Вміння забезпечити сприятливий психологічний клімат, співпрацю вчителя та учня

4. Методи активного та інтерактивного навчання. Методи активного навчання (Неімітаційні методи)Нетрадиційні форми проведення лекції1. Проблемний урок. Ціль:розвиток теоретичного мислення та формування пізнавального інтересу на проблемному уроці нове знання вводиться як невідоме, яке необхідно «відкрити»;протягом уроку мислення учнів відбувається за допомогою створення учителем проблемної ситуації до того як вони отримають всю необхідну інформацію;2. Урок вдвох. У цьому уроці навчальний матеріал проблемного змісту дається учням у живому діалогічному спілкуванні двох вчителів між собою. Тут моделюються справжні проф. ситуації обговорення теоретичних питань із різних позицій двома фахівцями, наприклад теоретиком та практиком, прихильником чи противником тієї чи іншої точки зору тощо.3. Урок із заздалегідь запланованими помилками У змісті певна кількість помилок змістовного, методичного чи поведінкового характеру. Дозволяє розвивати у учнів вміння оперативно аналізувати ситуації, виступати в ролі експертів, опонентів, рецензентів, виокремлювати невірну чи неточну інформацію.

4. Урок – візуалізація (презентації + скрайбінг)Урок-візуалізація вчить учнів перетворювати два види інформації - усну та письмову у візуальну форму, а це формує у них мислення за рахунок систематизації та виділення найбільш значущих, суттєвих елементів змісту навчання;Вимога до наочності з “Великої Дидактики”«Нехай буде для учнів золотим правилом: все, що тільки можна надавати для сприйняття почуттями, а саме: видиме – для сприйняття зором, чутне – слухом, що підлягає смаку – смаком, доступне дотику – дотиком. Якщо ж якісь предмети відразу можна сприйняти відразу декількома почуттями, нехай вони відразу декількома почуттями подаються». Першими, і кидаються в очі, ознаками погано спланованої презентації є• ситуація, за якої «презентація веде за собою вчителя», тобто. без неї весті заняття він вже не в змозі (це також проявляється у тому випадку, якщо педагог приділяє плануванню презентації більше уваги, ніж плануванню заняття),• десинхронізація уроку із презентацією, тобто. слайд з'являється на екрані не в той час, коли йому слід з'явитися,• надлишок/недолік інформації щодо матеріалу, що вивчається в даний момент, що призводить до зайвої витрати навчального часу, втрати уваги та мотивації студентів до навчання.

Оформляючи слайди, слід дотримуватись наступних принципів:• слайд повинен містити, по можливості, невелику кількість ключових елементів, логічно пов'язаних між собою, не слід перевантажувати його інформацією;• жоден елемент слайду не повинен займати випадкове місце, кожен необхідно зв'язати з іншим за допомогою вирівнювання, кольору та іншого стильового оформлення, або виділити окремо, якщо це необхідно;• візуальні елементи дизайну та стиль оформлення повинні повторюватися по ходу всієї презентації, це структурує її та посилює стилістичну цілісність;• неприпустимо, випадкове розташування заголовків або оформлення списків із використанням різних маркерів на сусідніх слайдах;• допускається виділення деяких слайдів, на які необхідно звернути увагу, контрастним стилем, або розбиття презентації на кілька стильових частин;Дизайн презентації: Спокійні колірні схеми. Високо контрастні кольори. Прості шрифти. Великі літери. Відсутність анімації в заголовках та списках. Мало тексту на сторінці(це ілюстрація доповіді, а не її заміна)1 - 3 картинки на сторінці

Скрайбінг - це процес візуалізації складного сенсу простими образами, у якому отрисовка образів відбувається у процесі донесення інформації. ... Особливість скрайбінга у порівнянні з іншими способами донесення складної інформації, в тому, що він задіює одночасно слух, зір та уяву. Скрайбер фіксує важливе з потоку обговорень, структурує і оформляє змісти й факти таким чином, щоб усім була ясна повна картина того, що відбувається. Групи зберігають скрайб і розміщають його на видному для членів групи місці, як постійне нагадування про те, як і чому команда прийшла до певних рішень. Навички скрайбінгу потрібно постійно розвивати, це можна робити за допомогою регулярних занять, прослуховуючи виступи на конференціях, відеолекції. По можливості тренуватися потрібно на більших форматах паперу, щоб побороти страх перед великими чистими поверхнями. Основний інструмент скрайбера - якісні маркери.

5. Урок – бесіда. Перевага такого уроку полягає в тому, що він дозволяє привертати увагу учнів до найважливіших питань теми, визначати зміст та темп викладу навчального матеріалу з урахуванням особливостей двтей. Основним методом викладу навчального матеріалу тут є розмова як найпростіший спосіб навчання, під час якої викладач залучає всіх учнів у діалог.6. Урок з розбором конкретних ситуацій. Обговорення мікроситуації може іноді використовуватися як своєрідний пролог до наступної частини уроку, для того, щоб зацікавити дітей, загострити увагу на окремих проблемах і підготувати учнів до творчого сприйняття матеріалу, що вивчається. Щоб зосередити увагу, ситуація підбирається досить характерна і зазвичай гостра. Зазвичай ситуація представляється усно або дуже короткого відеозапису.

7. Урок-дискусіяпри викладі матеріалу вчитель не лише використовує відповіді учнів на поставлені ним питання, а й організує вільний обмін думками в інтервалах між блоками викладу. Ефект досягається тільки при правильному доборі питань для дискусії та вмілому, цілеспрямованому її управлінні. Роль вчителя при проведенні будь-якої дискусії найбільш близька до ролі посередника і включає такі функції:створити доброзичливу атмосферу. Найкраще дискусія проходить у доброзичливій обстановці, вільній від обмежень. Важливо, щоб людям, які перебувають в класі, було легко встановлювати візуальний контакт один з одним і щоб кількість учасників була мінімальною. Трудно зберегти неформальну обстановку, коли 40 учнів сидить в класі зі столами в 3 ряди;сформулювати разом із учасниками правила ведення дискусії (Виступити повинен кожен; уважно вислуховувати виступаючого, не перебивати; аргументовано підтверджувати свою позицію; не повторюватися; не допускати особистої конфронтації; зберігати неупередженість; не оцінювати виступаючих, не вислухавши до кінця і не зрозумівши позицію).сформулювати проблему та тему дискусії, створити необхідну мотивацію, Тобто показати значимість проблеми для учасників, виявляти в ній невирішені та суперечливі моменти, визначити очікуваний результат. Як об'єкт дискусійного обговорення можуть виступати не лише спеціально сформульовані проблеми, а й випадки (казуси) з життя;

Метод, який отримав назву «Brainstorming» - мозковий штурм (мозкова атака), є найбільш вільною формою дискусії, хорошим способом швидкого включення всіх членів групи у роботу з урахуванням вільного висловлювання своїх думок з питання. Він використовується для колективного вирішення проблем при розробці конкретних проектів, де передбачається генерація групи різноманітних ідей, їх відбір і критична оцінка. Ідея методу полягає в тому, що критика і страх гальмують мислення. Успіх проведення «мозкового штурму» залежить від дотримання двох основних принципів. Перший їх лежить у сфері теорії синергетики (Від грец. Synergeia - співпраця, співдружність). При спільній роботі народжуються ідеї вищої якості, ніж при індивідуальній діяльності тих самих людей. Це відбувається за рахунок інтерактивного ефекту. Ідея, яка сама по собі може бути відкинута через недостатню обґрунтованість чи непрактичність, доопрацьовується спільними зусиллями, додумується іншими і тим самим покращується, стає конструктивною та придатною до застосування. Другий принцип полягає в тому, що якщо група перебуває в стані генерування ідей, то процес творчого мислення, що панує в цей момент, не можна гальмувати передчасною суб'єктивною оцінкою цих ідей.«Мозковий штурм» включає три етапи: підготовчий, етап генерування ідей, етап аналізу та оцінки ідей. Тривалість "мозкового штурму", як правило, не менше 1,5-2 год.

Евристична розмова. Метод евристичних питань був розроблений давньоримським оратором Квінтіліаном. Історично складовими методу є 7 питань , що сприяють повному збору інформації, відомостей про якусь подію та впорядкування її у процесі вирішення творчої евристичної задачі.“Хто?” - суб'єкт, "Що?" - об'єкт,«Навіщо?» - виділяється мета, можна додати «чому?» -причина,“Де?”- Визначається місце, "Чим?"- Засіб,"Як" - Оптимальний метод рішення;Питання "Коли?"вказує на якийсь час. Евристичні розмови – це ланцюжки взаємозалежних питань. Завдяки їм діалог приймає характер, що розгортається. Питання в ланцюжку поєднуються не механічно, а логічно. Вони розташовуються так, щоб кожен наступний випливав із відповіді. Останній, своєю чергою, є свого роду окремою розумовою сходинкою. Вона постає як частина вирішення вихідного завдання. Таким чином, до основних характеристик, якими володіє евристична бесіда у школі, можна віднести: Кожне поставлене питання постає як логічний крок пошуку. Всі ланки ланцюга взаємопов'язані і виходять одна з одної. Пошук відповідей здійснюється дітьми самостійно за часткової підтримки педагога. Викладач направляє, а учні вирішують кожен крок єдиного завдання. Пошук спрямовано варіанти отримання знань чи обгрунтування їх правильності. У успіху рішення особливе значення має запас знань.

Імітаційні методи (неігрові)Кейс-метод (Case study) -це техніка навчання, що використовує опис реальних економічних та соціальних ситуацій (від англ. Сase - «випадок»). Под ситуацією(Кейсом)розуміється письмовий опис будь-якої конкретної реальної ситуації у організації. Учнів просять проаналізувати ситуацію, запропонувати можливі варіанти рішення та вибрати найкращий із них. Розрізняють кілька видів ситуацій:• Ситуація-проблема є опис реальної проблемної ситуації. Мета учнів: знайти вирішення ситуації або дійти висновку про її неможливість.• Ситуація-оцінка визначає положення, вихід із якого вже знайдено. Мета учнів: провести критичний аналіз прийнятих рішень, дати мотивований висновок щодо представленої ситуації та її вирішення.• Ситуація-ілюстрація представляє ситуацію і пояснює причини її виникнення, описує процедуру її вирішення. Мета учнів: оцінити ситуацію загалом, провести аналіз її вирішення, сформулювати питання, висловити згоду-незгоду.• Ситуація-попередження визначає застосування вже прийнятих раніше рішень, у зв'язку з чим ситуація має тренувальний характер, служить ілюстрацією до тієї чи іншої теми. Мета учнів: проаналізувати дані ситуації, знайдені рішення, використовуючи при цьому набуті теоретичні знання.

CASE повинен задовольняти такі вимоги:• відповідати чітко поставленій меті створення;• мати відповідний рівень складності;• ілюструвати кілька аспектів реального життя;• не старіти занадто швидко;• ілюструвати типові ситуації;• розвивати аналітичне мислення;• провокувати дискусію. «Storytelling» (Розповідання історій) –. Метод, що широко застосовується в навчанні. Сторителлинг - це прийом передачі інформації, образів і навичок шляхом складання історії. Метою сторителлинга є формування мотивації до певної дії через асоціацію слухача з героєм історії. расиво, дієво, захоплююче, але треба розуміти, не кожна розказана або прочитана історія – сторителлинг.

Проектування. Методи групового розв'язання творчих завдань. Метод розвиваючої коопераціїПостановка завдань, котрим потрібна кооперація, важко виконати індивідуально. Формується група 6-8 осіб: лідер, генератор ідей, функціонер, опонент, дослідник. Творчі групи рухливі, зміна ролей. Доказ позиції проходить через дискусію, учні виявляють ерудицію, логічні, риторичні навички.

Фасилітація. Фасилітація значить “полегшення”. Фасилітатор управляє методом проведення зустрічі, а не її змістом. Головною турботою фасилітатора є те, як приймаються рішення, а не те, які саме рішення будуть прийняті. Фасилітатор - це не той, хто стоїть перед групою й читає лекцію. Він є активним і об'єктивним учасником процесу навчання. Роль фасилітатора полягає в тім, щоб усіляко сприяти певній групі людей в усвідомленні своїх загальних цілей, а також допомагати їм у досягненні цих цілей, не приймаючи яку-небудь сторону в дискусії. Він стимулює й сприяє досягненню взаєморозуміння й консенсусу. Така людина сприяє процесу створення, але не є виробляючий кінцевий результат. Особистість фасилітатора — уже потужний інструмент впливу самий по собі. Це тренер, що навчений технологіям ефективної комунікації. Гарні навички фасилітації не можна просто "завчити" - ними потрібно опанувати. Успішні методи фасилітації повинні: Допомагати учасникам почуватися комфортно один з одним. Створювати захоплююче й цікаве середовище навчання. Підвищувати енергетичні рівні учасників. Організовувати цікаві й продуктивні заходи щодо групової роботи. Використовувати спільні заходи, що дозволяють отримати оперативні відгуки по вивченому матеріаліПідвищувати групову активність, щоб учасники навчального заходу мали можливість розширювати й локалізувати отримані знання.

Обов'язки фасилітатора: Втрутитися, якщо дискусія перестає бути конструктивною. Визначити й втрутитися в дисфункциональне поводження. Запобігати домінування й стежити за залученням всіх учасників. Підводити підсумки обговорень і бесід. Підвести зустріч до завершення з досягненням кінцевого результату або діїВиклики, з якими зіштовхується фасилітатор: Безперервна увага до групи й участь у ній. Стійкість до невизначеності й інформаційної перевантаженостіВключеність у процес. Приділення уваги винятково процесу, а не змісту. Допомога групі в розвитку для того, щоб в остаточному підсумку вона могла працювати без сприяння.

Стилі фасилітації. Фасилітатори використовують широкий діапазон стилів з різними групами залежно від завдань / видів діяльності, учасників, часу й потреб членів групи. Різні стилі дозволяють розглядати конкретні питання найбільш ефективно, і фасилітатори повинні вміти міняти свій стиль для задоволення потреб групи. Для успішного процесу, фасилітатор може використовувати такі підходи/ролі або їх комбінації: Роз'яснювальний: акцентувати увагу на словах іншого учасника або допомогти учасникові виразити свої думки. Полегшуючий: заохочувати й моделювати вираження почуттів і емоцій у міру їх появи, задаючи питання, такі як: «Це було дуже важко?»Оцінний: оцінювати те, про що хтось говорить, коментуючи це фразами, які допомагають дати оцінку, такими як: «Здається, це було для вас нескладно». Обмін: заохочення обміну минулими й теперішніми почуттями, а також очікуваннями із приводу майбутнього. Вказівний: керування членами групи, коли вони досліджують свої думки й починають виражати їх за допомогою таких слів: «Давайте приділимо кілька хвилин тому, щоб зібратися з думками й подумати про те, як ця подія вплинула на групу»

«Workshop» (Робоча майстерня). Воркшоп - навчальний захід, на якому учасники одержують знання самостійно. Дослівний переклад терміна - «робоча майстерня». Воркшоп ми визначаємо як інтенсивний навчальний захід, на якому учасники вчаться насамперед завдяки власній активній роботі. Навіть необхідні теоретичні «вкраплення», як правило, короткі й відіграють незначну роль. У центрі уваги перебуває самостійне навчання учасників і інтенсивна групова взаємодія. Акцент робиться на одержанні динамічного знання. Учасники самі можуть визначати цілі навчання. Вони розділяють із ведучим відповідальність за свій навчальний процес. У чому ж відмінність воркшопу від семінару, тренінгу та інших форм навчання?Воркшоп — це завжди колективна робота. Акцент в освітньому процесі робиться на самостійне навчання групи. У воркшопі немає слухачів і спостерігачів. Він ґрунтується на активному залученні та взаємодії всіх . Учасники воркшопу самі визначають його цілі і несуть відповідальність за весь навчальний процес. Головна мета воркшопу — це отримання індивідуального вирішення завдань кожного його учасника. Воркшоп включає мінімум або навіть повну відсутність теорії і максимум практики. Результативність воркшопу визначається внеском кожного з його учасників. Процес навчання заснований на особистих переживаннях і отриманому досвіді кожного з учасників.

Імітаційні методи (ігрові)1 Ділові ігри є імітаційне моделювання реальних механізмів і процесів. Таку форму контекстного навчання слід обирати, перш за все,для вирішення наступних педагогічних завдань:формування у учнів цілісного уявлення про різні види діяльності та її динаміку;набуття проблемно-професійного соціального досвіду, у тому числі й прийняття індивідуальних та колективних рішень;розвиток теор. та практичного мислення у різних сферах;забезпечення умов появи мотивації. Ділова гра відрізняється від інших методів навчання тим, щодає можливість учасникам «прожити» деякий час у виробничій ситуації, що вивчається., набути досвіду діяльності в нових умовах.

2 Розігрування ролей. Рольова гра— це ефективне відпрацювання варіантів поведінки у тих ситуаціях, у яких можуть опинитися учасники семінару. Роль та її прийняття є найважливішими складовими рольової гри. Виконання ролі є точним, буквальним відтворенням діяльності іншої людини. Рольові ігри відрізняються від ділових відсутністю системи оцінювання в ході гри. Гравці самостійно аналізують ситуацію, що склалася по ходу гри, за рахунок чого досягається самоорганізація учасників. Ролі можуть бути найрізноманітніші навіть у межах однієї професійної діяльності. Керівник рольової гри не є безпосереднім учасником ігрового комплексу Він — особа «за кадром», завдання якої полягає у створенні та підтримці умов, що репрезентують об'єктивну реальність за допомогою опосередкованих ігрових методів.

3. Тренінг (Від англ. Training) - спеціальне систематичне тренування, навчання за заздалегідь відпрацьованою методикою, сконцентрованою на формуванні та вдосконаленні певних умінь, навичок та їх комбінацій. Тренінг як детально організована сукупність навмисних психолого-педагогічних дій та організаційних кроків, що здійснюються у певній послідовності, закріплює контекст навчання у трьох напрямках.