Презентація "Форми організації виховної роботи, методи виховання."

Лекція 17. Форми організації виховної роботи, методи виховання. 1. Організаційні форми виховної роботи 2. Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи 3. Позашкільні навчально-виховні заклади 4. Сутність методу і прийому виховання 5. Основні методи виховання. 6. Методи формування суспільної поведінки 7. Методи стимулювання

1. Організаційні форми виховної роботи Специфіка позакласної і позашкільної виховної роботи. У вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей важлива роль належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час, яку називають позакласною та позашкільною. Спрямована вона на задоволення інтересів, потреб і запитів дітей завдяки добровільній участі у різноманітній діяльності (обговорення фільмів, екскурсії, конкурси, свята тощо).

Позакласна та позашкільна робота ґрунтуються на використанні загальних і специфічних принципів виховання" серед яких виокремлюють:а) добровільний характер участі. Учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес;б) суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав загальносуспільним потребам, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва; .в) розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. Слід враховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу;г) розвиток винахідливості, дитячої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру, приділяти увагу творчому підходу до справи;ґ) зв'язок з навчальною роботою. Повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи на уроках. д) використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу передбачає використання пізнавальних ігор, демонстрування цікавих дослідів та ін.

2. Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи

Масові форми виховної роботи Особливістю масових форм виховної роботи є широка участь у ній учнів. До них належать читацькі конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, зустрічі з видатними людьми краю. Читацька конференція Проводять їх на матеріалі одного або кількох творів однієї теми, творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми. У 5-7 класах вона наближається до бесіди, під час якої учні висловлюють своє ставлення до твору, читають напам'ять уривки з нього, ставлять інсценівки або переглядають кінофільм. У старших класах учні виступають з доповідями, де розмірковують про моральні якості та вчинки персонажів. Тематичні вечори Їх присвячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін. Ранки-зустрічі, літературні вікторини. Практикують у роботі з молодшими школярами. Для участі в них запрошують відомих людей, письменників, літературознавців та ін. Водночас важливо подбати про активність учнів у їх підготовці і проведенні. Зустрічі з видатними людьми краюЇх влаштовують переважно для вихованців середнього та старшого шкільного віку. До масових форм виховної роботи також належать тижні з різних предметів, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Групові форми виховної роботи. Політичні інформаціїЇх поділяють на оглядові й тематичні. Оглядовими політінформаціями є короткі популярні повідомлення про найважливіші події, які хвилюють світ. Тематичні політінформації присвячують розкриттю одного або кількох органічно пов'язаних між собою питань. Година класного керівника. У педагогічній практиці вона зарекомендувала себе дієвим засобом формування у школярів наукового світогляду і моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів. їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг та ін. Гуртки художньої самодіяльності Виховна цінність участі учнів у їх роботі полягає в тому, що мистецтво естетично розвиває їх, пробуджує почуття відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач. Учні мають змогу виявити свою творчість. Учасники художньої самодіяльності краще розуміють і відчувають красу мистецтва і природи, людських стосунків.

Випуск стінної газети. Традиційно учнів залучають до випуску загальношкільної, класної газети, предметного гуртка, сатиричної та інших. Для широкого залучення до цієї роботи учнів створюють редакційні колегії, кореспондентські мережі. Участь у них сприяє розвитку спостережливості, вміння аналізувати, визначати позицію щодо фактів і явищ життя. Підготовка радіо- і телепередач. У багатьох школах діють радіоцентри, які готують спеціальні радіопередачі про всі аспекти їх життя. Шкільне радіо транслює репортажі з засідань учнівського комітету, комісії дисципліни і порядку, іншу інформацію. Радіопередачі виховного спрямування слухають безпосередньо під час їх транслювання або в запису. Екскурсії, походи. Групова виховна робота передбачає екскурсії на підприємства, на виставки. З учнями влаштовують близькі прогулянки в парк, сад, поле, на берег річки, а також походи.

Індивідуальні форми виховної роботи. Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через "внутрішні умови". Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями. Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або через колектив. Безпосередній вплив на вихованця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів. Це посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід.

3. Позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади - заклади освіти, які дають дітям додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля. Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Усі вони працюють за річним планом, заняття у них починаються, як правило, 10 вересня поточного року і закінчуються 26 травня наступного. Палаци та будинки Дитячої творчості організовують гуртки (наукові, технічні, мистецькі, спортивні тощо), колективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.), клуби любителів природи. Центри і станції юних техніків проводять серед школярів роботу в галузі техніки, організовуючи радіотехнічні, авіамодельні, фотолюбителів, телемеханіки та інші гуртки. Центри і станції юних натуралістів мають своїм завданням виховання в учнів любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок дослідницької роботи. Центри та станції юних туристів організовують подорожі. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними, велосипедними, водними, залізничними.

4. Сутність методу і прийому виховання. Методи виховання - способи діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки. Залежно від виховної ситуації обирають конкретні прийоми виховання, що є передумовою підвищення ефективності методів виховання. Прийом виховання - частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації. Засоби виховання - вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі. До засобів виховання належать праця, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін. Методи виховання поділяють на загальні (застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному - правовому, економічному, фізичному).

Вибір методу та ефективність його використання залежать від:вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями привчання і вправи переважають над переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;рівня розвитку дитячого колективу. У реформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому - громадську думку, прийом паралельної дії;індивідуальних особливостей школярів. На ці особливості слід зважати не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і фронтальних виховних заходів. Обраний метод виховання повинен передбачати індивідуальні корективи;поєднання методів формування свідомості та поведінки. Добираючи методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й формування поведінки з урахуванням принципу виховання єдності свідомості та поведінки;ефективності методів виховання, умовою ефективності якої є врахування психології школяра.

5. Характеристика основних груп методів виховання. Методи формування свідомості Ця група охоплює методи впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою форм. у них поглядів і переконань. За їх допомогою розвивають і доводять до учнів сутність норм поведінки, долають помилкові переконання, негативні прояви поведінки. Роз'яснення За його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективні вони під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм. Бесіда З огляду на особливості проведення бесіда може бути фронтальною або індивідуальною. Учнів слід залучати до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя, формувати у них на цій основі ставлення до навколишньої дійсності, своїх громадських і моральних обов'язків. Найскладнішою для вчителя є індивідуальна бесіда, яку проводять за заздалегідь наміченим планом у спокійній обстановці. Важливо, щоб психічний стан учня спонукав його до відвертості. Водночас вихованець повинен відчути, що педагог прагне допомогти йому.

Метод прикладу Прикладом для виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники, історичні герої, літературні персонажі, діячі науки і культури, відомі політики, підприємці. Наслідування пропонованого взірця відбувається у три етапи: на першому - на основі сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ взірця, бажання наслідувати його; на другому - діє зв'язок між взірцем для наслідування і поведінкою вихованця; на третьому - здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків.

Умовами виховної ефективності методів формування свідомості є:1) урахування під час формування конкретних світоглядних понять, поглядів і переконань "бази" (раніше сформованих понять, поглядів і переконань), на яку накладається пропонована учням інформація. Для цього перед кожним виховним заходом треба не лише ставити конкретну мету щодо формування певних якостей, а й вивчати рівень вихованості учнів і враховувати його під час проведення заходу. Інакше користі буде мало: адже одні вихованці погодяться з пропонованими сентенціями, інші - сумніватимуться в них, а ще інші - сприйматимуть їх скептично, а то й вороже. 2) апелювання не лише до розуму, а й до емоційно-почуттєвої сфери учнів. 3) переконування на конкретних прикладах, що заторкують інтереси дітей, до яких вони мають безпосередній стосунок. 4) володіння педагогом якостями особистості, які він прагне сформувати в учнів. Якщо ці якості не притаманні йому, він втрачає головний аргумент переконування.

Педагогічна вимога Полягає цей метод в педагогічному впливі на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків. Вимога впливає на свідомість учнів, активізує їхні вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в позитивному напрямі, сприяючи виробленню позитивних навичок поведінки. Вона повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною.--- Із зміною поведінки, вихованості учня на краще вимога повинна підвищуватися. --- Педагогічна вимога повинна випереджати розвиток особистості учня. --- Вона має бути справедливою. --- Формулювання вимоги має коротко, чітко вказувати, хто, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами повинен її виконати. --- Педагогічну вимогу висувають у прямій або опосередкованій формі. Громадська думка. За своєю сутністю цей метод є колективною вимогою, адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою провину. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб учень сам назвав причину свого вчинку. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків. За допомогою громадської думки учня легше переконати в хибності його поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді. 6. Методи формування суспільної поведінки

В. Сухомлинський зауважував, що не варто обговорювати:1) поведінку дитини, причиною якої є ненормальності в сім'ї (антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, незгоди між ними). Оскільки діти розуміють взаємозв'язок між своєю поведінкою і життям сім'ї, то розмови у школі про це пригнічуватимуть їх;2) поведінку або окремі вчинки, які об'єктивно є протестом проти грубості, сваволі старших, оскільки підліток у такому разі вважає осуд несправедливістю щодо себе;3) вчинки підлітків, які є результатом допущеної педагогом помилки;4) вчинків, зумовлених тим, що вчитель припустився необ'єктивності в оцінці знань;5) неправильного вчинку, пояснення якого потребує розповіді про глибоко особисті стосунки учня із старшим або молодшим другом, оскільки підштовхування до відвертості у такому разі учень переживатиме як спонукання до зради, виказування друга.

Вправляння. Полягає цей метод у поступовому створенні умов, за яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки. Привчання. Як метод виховання воно ґрунтується на вимозі до учня регулярно виконувати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя і діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, систематично, неухильно дотримуватися встановлених вимог. Доручення. Метод також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків. Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. Доручення підбирають з таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвиткові необхідних якостей.

Створення виховуючих ситуацій. Прийоми створення виховуючих ситуацій можуть бути творчими (доброта, увага і піклування; активізація прихованих почуттів; пробудження гуманних почуттів; вияв засмучення; зміцнення віри у власні сили; довіра; залучення до цікавої діяльності), або гальмівними (паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух). Окремі учні не вірять у власні сили. Щоб запобігти цьому, важливо мобілізувати їх здібності, зміцнити віру у власні сили. Для цього створюють педагогічну ситуацію, в якій такий учень зміг би в чомусь виявити себе, переконатися у своїх здібностях. Дуже важливо, щоб його перші успіхи помітили товариші. В індивідуальній роботі використовують прийом залучення учня до цікавої діяльності, яка захоплює його, в якій він "забуває" про свої негативні потяги, в нього народжуються благородні прагнення, виявляються позитивні якості. Суть прийому удаваної байдужості в показній неувазі, байдужості педагога до того, що робить учень. Вихованець здивований, що на його витівку не реагують, оскільки він не чекав цього, відчуває незручність і недоречність своєї поведінки. У педагогічній практиці А. Макаренка високу ефективність виявив педагогічний прийом вибуху. Його суть полягає у створенні відповідної педагогічної обстановки, в якій особистість перебудовується швидко і докорінно. Як зауважував К. Ушинський, "сильне душевне потрясіння, надзвичайний порив духу, високе піднесення одним ударом знищують найшкідливіші схильності й закоренілі звички, ніби стираючи, спалюючи своїм полум'ям усю попередню історію людини, щоб почати нову, під новим прапором".

ЗмаганняҐрунтується воно на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя, - вічні, вони є своєрідною пружиною розвитку. Змагання сильне гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати, змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи. У шкільній практиці практикують такі форми змагання, як конкурси, олімпіади, фестивалі й огляди художньої самодіяльності, виставки образотворчого мистецтва і технічної творчості, шкільні спартакіади, вікторини та ін. Участь у них виявляє і розвиває інтереси, творчі здібності учнів, розширює їхні знання і кругозір, активізує пізнавальну та інші види корисної діяльності.7. Методи стимулювання діяльності та поведінки

Заохочення Суть його полягає у схваленні позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Метою його є спрямування поведінки учня в потрібне русло, зміцнення в ньому впевненості у власних силах, посилення прагнення до позитивних вчинків. У школі застосовують такі види заохочення: подяка директора (за наказом), вміщення фото на дошку відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком. Проте не кожне заохочення активізує процес виховання учнів, воно має виховну силу тільки за певних умов. Передусім важливо своєчасно помітити позитивні зрушення в особистості учня, в його ставленні до навчання, праці, людей. Корисно іноді похвалити вихованця, коли він ще не досяг значних успіхів у поведінці, але прагне до цього. Відзначення хоча б невеликих зрушень на краще, маленької перемоги учня над собою, пробуджують в ньому енергію, стимулюють на повторення схвалених вчинків. Покарання. Цей виховний метод полягає у несхваленні, осуді негативних дій і вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Усвідомлюючи неминучість покарання, учень намагається перебороти в собі шкідливі потяги і звички, викорінювати негативні вчинки, привчається до дисципліни і порядку. Багато педагогів не вдаються до покарань або намагаються не зловживати ними, небезпідставно вважаючи, що жарт, іронія, осудливий погляд нерідко спричинять сильніший ефект, ніж найсуворіші засоби.

Ефективність методів заохочення і покарання підвищується за таких умов:заохочення і покарання мусять бути справедливими. Неправильна оцінка поведінки, захвалювання спричиняють зазнайство, самовпевненість, викликають нездорові заздрощі з боку товаришів. Незаслужене покарання породжує у вихованця обурення, озлоблення. до заохочень і покарань не слід вдаватися часто. Часті заохочення призводять до того, що учень після кожного позитивного вчинку очікує на певну "винагороду". Якщо карати вихованця надто часто, він звикне і покарання на нього вже не діятимуть;заохочення і покарання слід використовувати в міру їх зростання від найменшого до найбільшого. заохочення і покарання повинні бути гуманними. Неприпустимо, вдаючись до покарання, ображати людську гідність вихованця.