Інноваційні технології навчання на уроках української мови та літератури

Тема уроку. Календарно-обрядові пісні. Роль і місце пісні в житті українців. Основні календарні обряди. Народна обрядова пісня, її різновиди

15.12.20232«Усна народна творчість, на мою думку, –це...»«Мікрофон»:

Повторення. Усна народна творчість (фольклор) (від англ. folklore – народна мудрість, народне знання) – сукупність різних видів і форм словесної творчості, яка побутує в усній формі та створюється колективом авторів. Усна народна творчість за способом відтворення дійсності поділяється на три роди –епос лірику драму У межах кожного фольклорного роду розрізняються жанри. казки, перекази, легенди, народні байки, анекдоти, усмішки; пісні, малі фольклорні жанри; ігри, ігри-пісні, обряди, народні п’єси.

Українська пісня – була, є і буде найціннішим духовним скарбом нашого народу, його святинею та релігійним надбанням. Вона, як реліквія, передавалися із покоління в покоління. Адже протягом тисячоліть у піснях оспівувалася доля України, її минуле і сьогодення. Сьогодні, у час відродження української духовної культури, ми відкриємо для себе це безцінне надбання нашої нації, впустимо українську пісню у свої серця, будемо пишатися  цим Божим даром нашого талановитого народу.

У народі існує повір’я, що той, хто забуває звичаї своїх батьків, карається Богом і людьми. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Щоб із нами такого не сталося, сьогодні ми ознайомимося з народними обрядами, спробуємо збагнути загадковість культури наших предків. Ми вивчатимемо календарно-обрядові пісні (залишки давнини найбільше зберегли пісні обрядового характеру). Велика частина цих пісень пов’язана із порами року (колядки, щедрівки, веснянки). Дуже цікавими з обрядових пісень були русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Отже, пісенна культура українського народу надзвичайно багата.

Олександр Довженко. Українська пісня – бездонна душа українського народу, це його слава. Епіграф уроку:

- Коли люди співають?- Як ви розумієте слова: «Поки живе мова - житиме й народ!» «Мозковий штурм» Як пісня впливає на внутрішній стан людини?- Назвіть відомі вам народні пісні.- Що необхідно для того, щоб гарно співати?

Нашим народом створено величезну пісенну спадщину, що є свідченням його талановитості, виявом співучої вдачі, багатства почуттів, духовної величі. Саме народна пісня завжди допомагає зберегти душу, пережити труднощі. Більше третини року в наших предків займали свята. Під час кожного із них здійснювались певні обряди, які обов’язково супроводжувалися піснями, танцями, хороводами.

Словникова робота. Обряд – сукупність установлених звичаями, традиціями дій, заходів (релігійного, побутового та ін. характеру).

Словникова робота. Обрядовий – який стос. обряду, встановлений обрядом; виконуваний в процесі обряду (обрядовий одяг).

Словникова робота. Обрядовість – система культових дій або обрядів за звичаєм.

Словникова робота. Звичай – повсякденний усталений спосіб поведінки, складений історично, на основі людських стосунків, унаслідок багаторазового здійснення одних і тих самих дій та усвідомлення їх суспільної значущості.

Словникова робота. Традиція – все, що склалося у народу впродовж тривалого історичного періоду (способи виробництва, звичаї, норми; поведінка, погляди, смаки та ін.), передається від покоління до покоління і супроводжується індивідуальною ініціативою та творчістю.

Кажуть, пісня - то душа народу. Вона супроводжувала людину від народження й до останнього подиху. Жодна подія в житті людини не обходилася без пісні. Її співали скрізь і завжди. Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Впродовж багатьох віків нашим народом створено величезну пісенну спадщину, що є свідченням його талановитості, виявом його співучої вдачі, багатства почуттів. У народі кажуть, що лихі люди не мають пісень, бо зло і пісня несумісні.

Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев’януча окраса його духовної культури. Незліченними перлинами, що виграють і відсвічують всіма відтінками людських почуттів та переживань, збагачує наша пісня слов’янську і світову скарбниці народної поезії. Здається, всю щедрість обдарування, всю красу і благородство душі, всю ніжність і ласку, весь високий і гордий політ думки та натхнення вклали протягом століть у свої пісні легіони безіменних народних співаків і поетів. Тому, сповнені вічно юної зваби, безсмертно ширяють пісні над українськими просторами, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за межі рідного краю.

15.12.2023 Календарно - обрядові (колядки, щедрівки, веснянки, купальські, русальські, жниварські)Родинно - обрядові (весільні, голосіння)Соціально - побутові (козацькі, гайдамацькі, ректутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські, чумацькі, кріпацькі, наймитські, стрілецькі, пісні УПА, переселенські, робітничі, ремісничі)Родинно – побутові ( пісні про кохання (дошлюбні взаємини); пісні про сімейне життя (родинні стосунки); пісні про трагічні сімейні обставини, пов’язані з втратою членів сім’ї ( вдовині, сирітські); гумористично-сатиричні пісні)Епічні (думи, історичні пісні, пісні – хроніки, балади, романси, коломийки, частівки)Літературного походження (С. Климовський «Їхав козак за Дунай», М. Петренко «Дивлюсь я на небо…) та ін. Різновиди пісень

Народна пісня – невеликий усний віршований твір, що співається. Її автор невідомий, це колективна творчість народу. Обрядові пісні – це пісні, що виконуються під час обрядів.

літнього циклу – русальні, купальськіжниварськізимового циклу – колядки й щедрівки обжинковівеснянкипісні-ігри(танці)Календарно-обрядові пісні названо так тому, що вони пов’язані з календарем, із зміною пір року та сільськогосподарських робіт, з обрядами та звичаями. Тому й розрізняють пісні:

веснянкипісні-ігри(танці)

Весна – особлива пора для хліборобів. Коли після зими з її тріскучими морозами наставала тепла пора року, виконувалися обряди проводів зими, зустрічі весни. Мета таких обрядів – прискорити прихід весни, прославляючи життєдайне тепло. Настання весни сприймалося нашими предками як боротьба двох сил – холоду й тепла. Весняне пробудження природи, початок польових робіт будили нові прагнення й сподівання. У сиву давнину ця пора року відзначалася великою кількістю різних обрядів, ігор, пісень. Щойно починали танути сніги, виконувався обряд проводів зими.

Свято проводів зими і зустрічі весни супроводжувалося спалюванням солом’яного опудала, яке символізувало зиму, інколи його не спалювали, а топили в річці.

Призначення цього обряду магічне – допомогти весні перемогти холодну зиму.

Був ще й дитячий обряд. Здавна люди вірили, що весну приносять на крилах птахи. Тому діти носили по селу випечених із тіста «жайворонків» і співали пісень, щоб птахи швидше прилітали до їхніх країв.

У різних місцевостях України весняні пісні – веснянки – називають по-різному: гаївки, гагілки (в Галичині), маївки, рогульки (на Волині, Поліссі). У цих піснях весна завжди одухотворена, олюднена, як жива. Часто веснянки мають форму діалогу з весною. У них згадуються різні квіти, птахи. Вони супроводжувалися обрядовими танцями («Подоляночка», «Перепілочка», «Мак», «Кривий танець»). Танцювальні рухи в них нагадували різні елементи хліборобської праці. Після прийняття християнства веснянки стали традиційними для Великодня. Веснянки – пісні молодості й краси; в них звучать оптимізм і світлі ліричні мотиви.

літнього циклу – русальні, купальські

Русальні пісні

Русальні піснівиконувалися під час обрядів, пов’язаних із «Зеленими святами» чи «клечальною неділею» (кінець травня – початок червня). За релігійним обрядом – це Трійця. Особливість цього свята – вшановувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворювали. На русальному тижні в багатьох селах зеленим галуззям прикрашають хати, травою та квітами встеляють долівку в помешканнях, а дівчата виспівують русальні пісні.

Русалка - казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям й риб’ячим хвостом; водяна німфа.

У народі вважають, що русалками стають дівчата, які втопилися. Саме тому їхнім домом є водойма: ріка, став, озеро. Тих русалок, що мешкають в лісах та полях, називають мавками або нявками. Народна фантазія наділяє русалок довгим волоссям, великими блакитними або зеленими очима, звабливим жіночим тілом і блискучим риб’ячим хвостом замість ніг. За народними повір’ями, теплими ночами русалки гріються в місячному промінні й очікують пізніх перехожих, щоб заради розваги залоскотати або затягти гарного хлопця під воду, налякати перехожих плесканням у долоні.

Наші предки вірили, що на Русалчин великдень ці водяні, лісові та польові мавки могли проникнути до людського помешкання і цілий рік робити господарям шкоду. Щоб цього не сталося, господині встеляли долівку м’ятою і полином, а на підвіконня клали головку часнику. Захищаючись від русалок, а заодно і від іншої нечистої сили, дівчата зашивали в рубець сорочки або в пояс гілочку полину чи зубок часнику. Вважалося, що перешкодити нечистій силі може й кілок з осики, який хлопці забивали в лісі на тому місці, де дівчата співали русальних пісень, власкавлюючи лісових та річкових красунь. Обряд проводів русалок був викликаний бажанням не допустити мавок до осель та посівів на полях. Прикрашаючи зеленню хати й подвір’я, водячи з піснями по селу прикрашену гілочками й листям дівчину – «тополю», наші предки вшановували рослинний світ і своїх прародичів у ньому. Пісні русального циклу – ліричні, повні радості життя, світла, простору, духовного здоров’я.

Купальські пісні

Купальські пісні виконують на Івана Купала – одне з найдавніших свят, яке відзначають у ніч на 7 липня, тобто в час літнього сонцестояння, коли день – найдовший. Це свято славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії – сонце (вогонь) і воду. У давнину Купала (Купайло) вважався богом родючості, врожайного літа, лікарських рослин та добробуту. Купальські обряди, звичаї, повір’я приваблюють красою, видовищністю, гармонійністю поєднання людини з природою. У кожній місцевості побутують свої звичаї відзначення Івана Купала.

Із святом Івана Купала пов’язано чимало ворожінь, передбачень погоди й удачі на цілий рік, а долі – навіть на все життя. Дівчата сплітали вінки і пускали на воду. Залежно від того, як і куди вінки пливли, де зупинялися і чи зривала квіти вода, вгадували, хто з дівчат скоро вийде заміж і чи буде шлюб вдалим. Якщо вінок тонув, це вважалось поганою ознакою. Молодь розкладала на вигонах коло річки великі вогнища. Хлопці й дівчата перескакували через них, щоб вогонь очистив тіло від хвороб. Закохані стрибали парами, намагаючись не випустити руку з руки: якщо вдалося не роз’єднатися, - значить, поберуться. Хлопці запалювали дерев’яне або зроблене з гілля колесо, що символізувало сонце, і пускали з пагорба у воду.

обжинкові

Жниварські пісні

Жнива – підсумок усієї праці хлібороба, справдження його мрій та сподівань. До початку жнив готувалися як до урочистого свята і водночас до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилось працювати від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив селяни, вбрані в чистий одяг, урочисто вирушали до схід сонця на поле. Починала жати найкраща робітниця, сніп із першого ужинку – «воєвода» - встановлювався на покуті. Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці та обрядів.

Їх можна поділити на три групи. Перша – зажинкові пісні – ті, що величають вправних жниць, перший сніп, пророкують добрий урожай. У власне жниварських піснях величальні мотиви дещо відступають і звучать скарги на важку працю, на нелюдську втому, на жадібність господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Такі пісні мають пізніше походження.

Завершальний етап жнив називався обжинками. В обжинкових піснях переважають нотки бадьорості, оптимізму,задоволення з того, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Завершальний етап жнив називався зажинками. У кінці лану залишали пучок незжатого колосся – так звану «бороду», «або кубельце для птахів». Це був своєрідний спосіб пошанування Бога врожаю й віддяка птахам, що не клювали зерна. Стебла пов’язували червоною стрічкою, а вершечок надламували. Коло «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину й воду, лягали й качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відзвуки стародавніх вірувань про живодайну силу землі).

З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною і волошками, робили ще й вінок, його несла в село найкраща жниця як символ завершення праці. Останній зжатий сніп мав стояти до Різдва. Під час свята він виконував роль Дідуха. У піснях величалися роботящі руки, звучали піднесені, урочисті, повні високої поезії порівняння: віночок, як сонце, як золото, звитий із перлів, він світить, як зірка; женці нагадували господарям про частування – вони заробили його своєю сумлінною працею. Фіналом обжинків була «спасова борода». При закінченні жнив усі учасники обов’язково виконували обрядові пісні.

Піснізимового циклу – колядки й щедрівки

Колядки та щедрівки

Колядки та щедрівки – це важлива складова частина обряду зустрічі Нового року та зустрічі Різдвяних свят, їх співають із 24 грудня по 18 січня. Колядки та щедрівки – це обрядові різдвяні пісні, що виникли задовго до прийняття християнства. Слово коляда походить від назви богині неба, матері Сонця. За легендою, у найдовшу ніч зими вона народжує божича – нове сонце, що принесе людині тепло, щедрий урожай, а отже, і добробут.

Чи вдома пан господар?

Пане господарю, чи спите,Чи чуєте, чи дома ночуєте?Чи скажете щедрувати,Свій дім звеселяти?

Не самі до вас прийшли,Зірка й Ангел привели.

Колядки і щедрівки здавна приваблювали людей зиченням щастя. У них стільки радості, добра, краси, чудового настрою!Протягом віків обряд змінювався, але основний його зміст залишався тим самим: силою слова і обрядових дій сприяти добробутові селянської родини, виконанню побажань удачі у веденні господарства, викликати щедрість природи величальними піснями.

Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді у супроводі перевдягнених Маланки, кози, ведмедя, солдата. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народної вистави, які теж за своїм змістом пророкували добробут у господарстві.

У християнських колядках розповідається про народження Ісуса Христа, про те, що Пречиста Діва дала ім’я Синові з допомогою святих. Якщо колядки виконуються напередодні Різдва і на Різдво, то увечері напередодні Нового року чи на Новий рік ходили гурти щедрувальників.

Отже, українська народна пісенність – ніби вічно мінливе поетичне море глибиною в шерегу століть, а шириною як уся українська земля. Невпинно хвилюється це море, переливається, поповнюється, тонко відчуваючи найменші зміни історичної та соціальної погоди в народному житті. Котить і котить воно свої мелодійні хвилі по українських просторах і вихлюпується самоцвітами – бризками ген-ген за національні береги.

Безумовно, велику наукову цінність, пізнавальне і виховне значення для українського народу має пісня. Пісня – це голос народу, це поетичний вияв його працелюбної співучої вдачі, мрій і прагнень. Про це гарно написав Михайло Стельмах: «Народна пісня землі української – це насамперед історія землі української та невмирущість духу народного, це світ надій, сподівань, які не залишать людину і в найтяжчі лихоліття». То ж нехай пісні озиваються радістю і болем, одухотворяють вас. Нехай пісня звучить у вашому домі, розвіює смуток, звеселяє душу, вселяє надію.