НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ
«УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ»
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

 

 

ВИПУСКНА (ПІДСУМКОВА) РОБОТА

КУРСОВА

«Інноваційні технології в інформальній освіті як складова саморозвитку педагогічних працівників  »

 

 

 

Слухач групи:

Величко Марія Урелівна

Керівник гуртка

 

 

 

 

 

Науковий керівник:                                                        До захисту

О. С. Коврига доц.

 

 

 

                                                             2024 р.

                                                                     

 

                                                               ЗМІСТ

ВСТУП .........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ…..........................................................................................................4

1.           Інноваційні технології: суть, ознаки, особливості.........................................4
2.           Переваги та види інноваційних технологій…………………………………7

РОЗДІЛ 2. ІНФОРМАЛЬНА ОСВІТА ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ.……………………………………………….................................10

2.1. Загальні положення із Закону України «Про освіту».……………….. …….10

2.2. Поняття, сутність, види інформальної освіти…………………...……...........11

2.3.Характеристика інформальної освіти…………………………………………14

2.4. Інформальна освіта як складова саморозвитку педагогічного працівника……………………………………...………..………………………….15

ВИСНОВКИ ..............................................................................................................23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..............................................................25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               

 

 

                                                           Вступ

Реформування освіти України ставить  виклики перед педагогами України: - це оволодіння сучасними технологіями навчання, кращими досягненнями педагогічного досвіду, вміння активно використовувати інформаційне середовище, раціонально сприймати інновації, системно мислити мати творчі та наукові здібності, високу професійну компетентність. Педагог повинен бути готовим до вмотивованої професійної діяльності, здатним працювати не лише по новому, а й бути ініціатором інноваційних процесів, володіти педагогічною майстерністю та професійною культурою.

Навчання і самовдосконалення справжнього професіонала – майстра своєї справи триває протягом усього життя. Воно не обмежується рамками навчального закладу чи займаною посадою. Реалії кожного дня і виклики майбутніх змін ставлять кожного із нас перед необхідністю їх передбачення і відповідної підготовки.

Надання якісної сучасної освіти, не можливе без постійного професійного розвитку педагогічних працівників та їх відповідності нагальним потребам суспільства в процесі формування компетентнісного, усебічно розвиненого та конкурентоспроможного фахівця. Адже, модель сучасного викладача передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку.

Тому важливим фактором відповідності є самоосвіта. Закон України «Про освіту» визначає самоосвіту, як інформальну освіту, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю. Самоосвіта – це в першу чергу цілеспрямована, пізнавальна діяльність педагога з оволодіння загальнолюдським досвідом, методологічними та спеціальними знаннями, професійними вміннями і навичками, необхідними для удосконалення педагогічного процесу.

 

 

 

 

 

 

                                                       РОЗДІЛ 1

   ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

         1.1. Інноваційні технології: суть, ознаки, особливості.

        Термін "інновація" означає оновлення процесу навчання, що спирається, головним чином, на внутрішні фактори.

        Поняття "технологія" виникло у світовій педагогіці як протиставлення існуючому поняттю "метод". Недолік методу полягає в його гнучкості та статичності. Широкого поширення термін "технологія" набув у 40-х рр. і був пов’язаний із застосуванням нових аудіовізуальних засобів навчання. [14] 

        Основною рисою технологій навчання є орієнтація на чітко окреслену мету, визначення принципів і розробку прийомів оптимізації освітнього процесу. Технологія розробляє конкретні принципи і правила, конструює процес використання методів, задає послідовність процедур, спрямованих на досягнення гарантованих результатів.

          «Інноваційні технології» - це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес кавчання - від визначення мети до одержання результатів. Система ґрунтується на внутрішніх умовах навчання. Інноваційне навчання характеризується цілеспрямованою діяльністю, пов’язаною із пошуком нового змісту професійної освіти і нових форм навчання. Інноваційний підхід до навчання за проектами - це спроба гуманізації навчання, подолання формалізму, авторитарного стилю, пошук умов для розкриття творчого потенціалу дітей.

          Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей дітей. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи. [10]

           Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розвиток мислення та пам’яті, інтелектуальних умінь, як-от: абстрагування, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркування, тобто таких, що дають можливість розв’язати висунуту проблему. [3]

     «Інноваційна технологія» - це не просто використання технічних засобів навчання або комп’ютерів; це виявлення принципів і розробка прийомів оптимізації освітнього процесу шляхом аналізу факторів, що підвищують освітню ефективність, шляхом конструювання і застосування прийомів і матеріалів, а також за допомогою оцінки застосовуваних методів. За характеристикою японського вченого-педагога Т.Сакамото, інноваційна педагогічна технологія є впровадженням у педагогіку системного способу мислення, який можна інакше назвати "систематизацією освіти".

      М. Махмутов у такий спосіб розкриває зміст поняття інноваційної технології: "Цю технологію можна представити як більш-менш жорстко запрограмований (алгоритмізований) процес взаємодії викладача та учнів, що гарантує досягнення поставленої мети". [13]

       Без педагогічно розвиненого мислення, без урахування багатьох факторів педагогічного процесу, вікових й індивідуальних особливостей учнів будь-яка технологія не виконає свого призначення і не дасть належного результату. [16]

         Специфіка інноваційних технології полягає в тому, що побудований на її основі педагогічний процес повинен гарантувати досягнення поставлених цілей.

         При визначенні статусу інноваційної технології корисно співвіднести її з науковою концепцією, що покладена в її основу, зазначити номенклатуру цілей, що досягаються з її допомогою, і окреслити її сутнісні ознаки. Базовими ознаками інноваційної технології є такі:

а) мета;

б) наявність 38 діагностичних засобів;

в) закономірності структурування взаємодії викладача та учнів, що дозволяють проектувати педагогічний процес;

г) система засобів та умов, що гарантують досягнення педагогічних цілей; засоби аналізу процесу та результатів діяльності викладача та студентів. [13]

          Властивостями інноваційної технології є:

-         цілісність,

-         оптимальність,

-         результативність,

-         можливість застосування в реальних умовах.

       Не кожна технологія може бути застосована, багато залежить від досвіду роботи викладача, його педагогічної майстерності, методичної і матеріальної забезпеченості педагогічного процесу тощо. Тому, описуючи чи вивчаючи конкретну технологію, педагог має звернути увагу на відтворюваність її в певних умовах навчального закладу.

        Інноваційна технологія максимально корисна, якщо:

• її застосування сприяє досягненню кожним учнем рівня навчання, власного розвитку і вихованості в зоні його найближчого розвитку;

     • її застосування не перевищує науково обґрунтованих витрат часу викладача та учнів, тобто дає максимально можливі в даних умовах результати за проміжки часу, визначені стандартом освіти.

        Майбутньому учителю потрібно постійно стежити за нововведеннями і намагатися здійснювати інноваційну діяльність. До основних функцій інноваційної діяльності викладача ставляться прогресивні зміни педагогічного процесу та його компонентів - зміна в цілях. [18]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              1.2. Переваги та види інноваційних технологій

           Інноваційні технології в освіті – це використання передових технологій у класі, відстеження актуальних тенденцій у галузі освіти, застосування сучасних методів викладання та навчання.

Переваги застосування інноваційних методів освіти:

• спонукають учнів досліджувати, шукати нові інструменти для розширення світогляду;
• покращуються навички вирішення проблем, критичне мислення – учні навчаються шукати власні відповіді, не просто використовувати ті, що написані у підручниках;
• інформація розбивається на невеликі блоки, учні засвоюють її швидше та легше;
• дозволяють краще стежити за процесом навчання, своєчасно виявляти проблемні місця, знаходити відповідні способи вирішення проблеми;
• учні чітко розуміють, навіщо вивчають ту чи іншу інформацію, як застосовувати отримані знання у реальному житті;
• розвиток творчого потенціалу

         Інноваційні методи допомагають учням навчитися працювати в команді, планувати та керувати часом, правильно розставляти пріоритети.

         Застосування новаторських ідей спонукає учнів брати активну участь в уроці, взаємодіяти з однокласниками та вчителем. Учням доводиться працювати більше, але це допомагає їм зростати та розвиватися.

       Основні види інноваційних технологій в освіті:

1. Збереження здоров'я. Мета — формування усвідомленого ставлення дітей до здоров'я та життя людини. Учні накопичують знання про збереження, підтримку здоров'я. Для цього вчителі проводять різноманітні гімнастики, спортивні свята, динамічні паузи.
2. Проектна діяльність. Спільна робота вчителя та учня над створенням проблемної діяльності. Знання, які учні здобувають під час роботи над проектом, це їх особисті надбання. Мета — розвиток вільної творчої особистості, формування навичок, необхідних для дослідницької діяльності. Проекти можуть бути індивідуальними, парними, груповими, відрізняються тривалістю, тематикою.
3. Інформаційно-комунікаційні технології. Вивчення комп'ютерних технологій допомагає легко освоїти читання, математику, розвиває пам'ять і логіку. Комп'ютерні програми допомагають моделювати різні життєві ситуації, можна встановлювати індивідуальні налаштування залежно від здібностей дитини. Приклади уроків — заняття-візуалізація, використання презентацій у проектній, дослідній діяльності.
4. Пізнавально-дослідницька діяльність. Учні беруть активну участь у різних навчальних експериментах, наочно бачать процес і результат своєї роботи. Вчитель дає учням проблемне завдання, яке можна вирішити за допомогою дослідження чи експерименту.
5. Особистісно-орієнтовані технології. Призначені для формування особистісних якостей учня, створення комфортних, безпечних умов розвитку, демократичних партнерських відносин між дітьми та педагогом.
6. Ігрові технології. Ігрові ситуації сприяють розвитку активного пізнавального інтересу. Під час уроків діти можуть проявити творчі здібності, присутні елементи вільного вибору. Учні навчаються працювати у команді, досягати поставленої мети загальними зусиллями.
7. Портфоліо. Зібрання особистих досягнень учня чи вчителя. Функції портфоліо — діагностична, рейтингова, змістовна.
8. ТВВЗ. Інноваційна технологія, яка ґрунтується на творчому підході, допомагає дітям розвиватися всебічно. Педагог у своїй роботі використовує казки, творчі заняття, розігрує ситуації з повсякденного життя.
9. Дистанційне навчання. Технології ґрунтуються на самостійному пошуку учнем потрібної інформації. Вчитель повинен вміти грамотно мотивувати дітей до самостійного вивчення та аналізу інформації.

       Використання інноваційних технологій сприяє підвищенню кваліфікації вчителя та якості освіти, виховання, систематизації педагогічного досвіду. Інноваційні технології навчання у сучасній школі. [7] 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        РОЗДІЛ 2

             ІНФОРМАЛЬНА ОСВІТА ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦВНИКІВ

 

                2.1. Загальні положення із Закону України «Про освіту»

       Стаття 8. Види освіти

      1. Особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб’єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів.

      2. Формальна освіта ‒ це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.

      3. Неформальна освіта ‒ це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.

       4. Інформальна освіта (самоосвіта) ‒ це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.

        5. Результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством. [22]   

 

 

 

 

 

 

                2.2. Поняття, сутність, види інформльної освіти

           Для сучасного вчителя, який бажає йти в ногу з часом і бути в тренді, ідея безперервної освіти допомагає вирішити цю проблему. І не дивно, що таких вчителів стає дедалі більше, адже сучасна наука розвивається настільки швидко, що часто професійні знання, здобуті людиною, вже за кілька років стають застарілими та потребують оновлення. Відгукуючись на виклики сьогодення та потреби педагогів, держава передбачила можливість безперервного навчання вчителів у новому Законі про освіту, відповідно до якого вчитель має можливість обирати один з видів освіти впродовж життя – формальну, неформальну чи інформальну.

          Формальна освіта – це освіта, яка здобувається відповідно до освітніх ліцензованих програм закладів післядипломної освіти і передбачає досягнення здобувачами освіти заздалегідь визначених результатів навчання. Вона розширює й доповнює знання з фаху, методики викладання предмету, психології, які отримав вчитель, здобуваючи вищу освіту.

       Форми формальної освіти:

- очна (курси підвищення кваліфікації, семінари, творчі групи, тренінги тощо), -- дистанційна (дистанційні курси, онлайнові конференції, вебінари тощо),

очно-дистанційна (поєднання очної та дистанційної форм навчання – очно-дистанційні курси).

       Де здобути: заклади післядипломної освіти (переважно відповідно до місця проживання).

       Вимоги до закладів формальної освіти: наявність ліцензії на здійснення освітніх послуг.

        Мінуси формальної освіти: не завжди відповідають запитам слухачів, відсутність вибору тем, форм навчання тощо.

      Неформальна освіта – це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій. Вона допомагає швидко і вчасно отримати необхідні знання відповідно до потреб тут і зараз.

     Форми неформальної освіти:

- очна (тренінги, майстер-класи, семінари, майстерні тощо),

- дистанційна (дистанційні курси, вебінари).

      Де здобути: неурядові установи, приватні особи, платформи дистанційного навчання.

      Вимоги до закладів неформальної освіти: немає, оскільки їхня робота не регламентується державними органами. Такі заклади не повинні мати ліцензію, їхні програми – гриф, сертифікат – реквізити офіційних установ.

      Мінуси неформальної освіти: її результати не завжди враховуються при атестації, часто педагоги не поінформовані про те, де можна повчитись.

      Інформальна освіта (самоосвіта) – це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям. Така навчальна діяльність не обов’язково цілеспрямована та структурована, не фіксується документально, але сприяє розширенню професійних знань та умінь і є однією з ключових компетентностей особистості.

     Форми інформальної освіти: одноразові лекції, відеоуроки, медіа-консультації, спілкування у сім’ї, з колегами, читання спеціалізованих журналів, телебачення, відео, незаплановані випадкові бесіди.

     Де здобути: будь-де.

      Вимоги до закладів інформальної освіти: немає, оскільки їх не існує.

     Мінуси інформальної освіти: її результати не можуть враховуватися при атестації ( виключення – складання сертифікаційних тестів). [25]

     Види інформальної освіти:

      Професійні курси/тренінги — це тренінги та/чи семінари для робітників компаній з підвищення кваліфікацій та/чи здобуття нових навичок. Як правило, професійні курси проводяться в короткі періоди та в умовах «безпечного простору». За цільовою аудиторією, професійні курси поділяються на корпоративні (за які платить працедавець) та індивідуальні (за які платить здобуваючий/ча освіту).

      Громадська освіта — готує населення країни, особливо молодь, виконувати свою роль як громадян. При цьому громадянська освіта включає в себе неформальні соціальні інститути (сім’ї, громади, бібліотеки, церкви, громадські організації, профспілки, спортивні команди, виборчі кампанії, ЗМІ тощо).

        Онлайн освіта (MOOC) — це інтернет-курс з великомасштабною інтерактивною участю та відкритим доступом через інтернет. На додаток до традиційних матеріалів навчального курсу, такі як відео, читання, і домашніх завдань, MOOC надає можливість використання інтерактивного форуму користувачів, які допомагають створити спільноту студентів, викладачів та асистентів. Це одна із найновіших форм дистанційного навчання, яка активно розвивається у світовій освіті. Подібні сайти розраховані на студентів різних попередніх рівнів підготовки — як новачків, так і досвідчених фахівців.

           Професійні стажування — навчання персоналу на робочому місці під керівництвом відповідальної особи після теоретичної підготовки або одночасно з нею з метою практичного оволодіння спеціальністю, адаптації до об’єктів обслуговування та керування, набуття навичок швидкого орієнтування на робочому місці та інших прийомів роботи. [19]

         Інформальна освіта виступає як:

– навчальна діяльність у робочий чи позаробочий час у колі фахівців, друзів, родини, що не є структурованою, організованою чи спланованою;

– навчальний процес, що відповідає структурі цієї діяльності, набуває організованої форми, не належить до державних програм обов’язкової освіти та визначається цілеспрямованістю.

Науковці виділяють три форми неформальної освіти:

– самоспрямоване навчання – охоплює елементи намірів та усвідомлення;

– випадкове навчання – це навчання, коли категорії намірів немає, але є усвідомлення, що процес отримання знань відбувся;

– усуспільнення – не наявні категорії намірів та усвідомлення. [5]

                        2.3. Характеристика інформальної освіти

          Інформальна освіта передбачає індивідуальну пізнавальну діяльність людини у культурно-освітньому середовищі упродовж життя; не має вікових, професійних, інтелектуальних обмежень щодо її здобувачів.

         Інформальна освіта охоплює навчальну діяльність на робочому місці, у місцевій громаді, за місцем проживання й у повсякденному житті загалом. Спрямованість інформальної освіти визначають самостійно, родиною, соціумом.

        Основні характеристики інформальної освіти:

• позаінституційна;
• цілеспрямована;
• визначена довільним вибором та зміною інтересів;
• необов’язково систематична;
• переважно спланована;
• не обмежена формальними, змістовими, часовими параметрами.

           Інформальна освіта менш організована й структурована, ніж формальна освіта та неформальна освіта; є додатковим та / або альтернативним видом навчання упродовж життя.

     У разі потреби інформальну освіту можуть піддавати валідації результатів навчання з метою подальшої сертифікації у передбаченому чинним законодавством порядку.

      Інформальну освіту ще називають «навчанням через досвід» (від англ. — learning by experience). Часом інформальну освіту ототожнюють з самоосвітою (один з основних способів її реалізації), несистемним / спонтанним, випадковим навчанням тощо.

 

 

 

 

           2.4. Інформальна освіта як складова саморозвитку педагогічного          

                                                  працівника

            Навчання і самовдосконалення справжнього професіонала – майстра своєї справи триває протягом усього життя. Воно не обмежується рамками навчального закладу чи займаною посадою. Реалії кожного дня і виклики майбутніх змін ставлять кожного із нас перед необхідністю їх передбачення і відповідної підготовки. Саморозвиток детермінується соціально-економічними чинниками, психофізіологічним потенціалом людини, цілеспрямованістю і, в першу чергу, характером та змістом праці. Зміст саморозвитку є цілісним комплексом процесів і засобів поступу особистості, задоволенням її пізнавальних і духовних потреб, розкриттям і вдосконаленням природних задатків та здібностей. Суттєвою характеристикою саморозвитку є свідома якісна самозміна самого себе, яка є головним внутрішнім механізмом індивідуально-особистісного розвитку. Якісним показником процесу становлення суб‘єктності людини є її цілеспрямований саморозвиток. Професійний розвиток і саморозвиток особистості – це процес набуття та вдосконалення професійно-особистісних якостей, професійних знань, вмінь та навичок.

          Надання якісної сучасної освіти, не можливе без постійного професійного розвитку педагогічних працівників та їх відповідності нагальним потребам суспільства в процесі формування компетентнісного, усебічно розвиненого та конкурентоспроможного фахівця. Адже, модель сучасного викладача передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку.

Самоосвіта – це в першу чергу цілеспрямована, пізнавальна діяльність педагога з оволодіння загальнолюдським досвідом, методологічними та спеціальними знаннями, професійними вміннями і навичками, необхідними для удосконалення педагогічного процесу.

Саморозвиток, - це сукупність декількох «само»:

• самооцінювання - вміння оцінювати свої можливості;
• самооблік - уміння брати до уваги наявність своїх якостей;
• самовизначення - вміння вибирати своє місце в житті, суспільстві, усвідомити свої інтереси;
• самоорганізація - вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
• самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;
• самокритичність - уміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;
• самоконтроль - здатність контролювати свою діяльність;
• саморозвиток - результат самоосвіти.

В основу формування професійного саморозвитку педагогічних працівників покладено такі принципи:

1. Систематичність і послідовність саморозвитку через впровадження індивідуальних, колективних та цільових методів самовдосконалення викладачів і контроль їх професійного зростання;

2. Направленість саморозвитку на практичну діяльність педагога у відповідності до сучасних трансформацій суспільства, реформування системи освіти, розвитку технологій;

3. Комплексність саморозвитку через врахування психолого-педагогічних аспектів освітньої діяльності, а саме: педагогічна рефлексія, професійне вигорання, освітній тайм-менеджмент.

Процес самоосвіти складається з:

Основні етапи самоосвітньої діяльності:

• Організаційний.
• Удосконалення теоретичної підготовки.
• Упровадження в практику здобутих знань.
• Теоретичне осмислення, аналіз, узагальнення.
• Активна участь у роботі методичних формувань.
• Самоаналіз своєї самоосвітньої діяльності, підбиття підсумків роботи над визначеними проблемами.

        Саморозвиток педагога сприяє виробленню умінь спілкуватися, домовлятися, управляти людьми і служити їм, сприяти розвитку здібностей креативно і швидко мислити, вбачати суть проблеми, знаходити її комплексне розв’язання, генерувати нові проекти та ідеї, проявляти когнітивну гнучкість. Саморозвиток педагога є особливо значущим, адже учні не сприйматимуть педагога, який «законсервувався» у своєму часі, є відірваним від ритму сучасного життя. У процесі самовдосконалення для педагога головне – постійно виховувати себе, пізнавати світ, слідкувати за новинками, читати літературу, спілкуватися зі старшими колегами та набиратися в них досвіду. Тільки тоді педагог зможе вдосконалювати свої знання, і, як наслідок, піднятися на рівень вище. [23] 

      Саморозвиток індивідуальності педагога відбувається за умови його готовності до професійного самовдосконалення у системі формальної, неформальної й інформальної освіти. Межі між різними формами освіти досить невиразні, але вони існують. Спрямоване навчання має обов’язковий характер коли засвоюється відповідно до віку й розвитку певна навчальна програма. У такому випадку педагог залучений до системи формальної освіти. Якщо педагог сам керує організацією свого саморозвитку, оволодіває лише тими знаннями, навичками, в яких відчуває потребу, може зупинити цей процес у будь-який момент, зробити перерву, а потім знову повернутися до навчання відповідно до своїх потреб, інтересів, то це буде неформальна освіта, яка необов’язково має організований систематичний характер, може здійснюватися поза межами освітніх закладів.

        До сфери неформальної освіти належать індивідуальні заняття під керівництвом тренерів чи репетиторів, тренінги та короткотермінові курси, що переслідують практичні короткострокові цілі. Неформальна освіта не має вікових, професійних чи інтелектуальних обмежень щодо учасників, нерідко не обмежується у часі. В Україні існування неформальної освіти охоплює такі галузі:

• післядипломна освіта та освіта дорослих;
• громадянська освіта (різнопланова діяльність громадських організацій); студентське самоврядування (через можливість набуття управлінських, організаторських, комунікативних та інших умінь);
• освітні ініціативи, спрямовані на саморозвиток додаткових умінь та навичок (комп’ютерні й мовні курси, гуртки за інтересами тощо).

      Окрім формальної, неформальної освіти, педагог потребує й індивідуальної освіти, що може видозмінюватися як за профілем, так і за формами. Усе більше відчувається потреба в застосуванні концепцій і теорій, які розширюють можливості саморозвитку індивідуальності педагога в інформальній освіті. Інформальна освіта – неорганізований, не завжди усвідомлений та цілеспрямований процес, що триває протягом усього професійного життя. Насправді, це здобуття необхідних знань, умінь, навичок у формі життєвого досвіду.

     Специфіка інформальної освіти полягає в її неструктурованості, спонтанності, набутті знань і досвіду поведінки завдяки поєднанню спостереження, наслідування. Від усіх описаних типів освіти її відрізняє абсолютна відсутність з боку самого педагога усвідомленого прагнення сприяти саморозвиткові. Отже, крім формальної освіти, яка стимулює саморозвиток індивідуальності педагога, неформальна й інформальна освіта мають величезний потенціал, і можливості, оскільки відображають і задовольняють особистісні потреби в саморозвиткові індивідуальності педагога.

        Створена система неформальної й інформальної освіти забезпечує умови для саморозвитку, морального самовдосконалення індивідуальності педагога за рахунок надання широких можливостей у виборі напряму й форм освітньої діяльності у професійній сфері. Таким чином, у сучасному суспільстві відбувається розширення освітніх можливостей, а отже, й освітнього простору для саморозвитку особистості (індивідуальності) педагога.

          Саморозвиток індивідуальності педагога розпочинається тоді, коли він оволодіває здатністю до самоорганізації, саморегуляції, самовдосконалення, що виявляється у генеруванні якісно нових можливостей. Індивідуальність є умовою і водночас однією з характеристик творчості. Виявлення неповторного й оригінального в собі, що з цікавістю сприймається іншими людьми, суспільством. Педагог має знати, зрозуміти задатки, нахили, здібності кожного учня, щоб допомогти йому щодо самовизначення, самореалізації.

        Саморозвиткові, самовдосконаленню, умінню бути собою, завжди і в усьому робити свій свідомий вибір сприяє формальна, неформальна й інформальна освіта. Основними компонентами свідомого вибору, тобто самосвідомості особистості педагога виступають:

• когнітивні (розуміння своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості);
• емоційні (самоповага, любов до себе та інших);
• оцінювально-вольові (прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу до себе).

        Саме світогляд виконує у системі внутрішнього світу індивідуальності педагога роль інтегрального регулятора саморозвитку. Світогляд моделює світ та індивідуальність педагога в їх зв’язку і взаємодії, відтворюючи їх як у реальному, так і в майбутньому саморозвитку. Саме у світогляді міститься ідея саморозвитку індивідуальності педагога.

         Розглядаючи проблему саморозвитку індивідуальності педагога, слід враховувати її біологічний, психологічний та соціальний аспекти, пам’ятати про сутнісну суперечливість педагога. Важливою умовою, первинною сходинкою саморозвитку індивідуальності педагога є внутрішня потреба в його здійсненні та самопізнанні себе.

         Педагог може самовдосконалюватися лише тоді, коли, спостерігаючи за собою, намагається сформувати самооцінку певного ставлення до своїх позитивних рис та недоліків, коли він, усвідомлюючи свої позитивні риси, об’єктивно і критично ставиться до своїх недоліків, на цій основі формує реальні життєві плани щодо культурного, морального, фізичного, інтелектуального саморозвитку. Чим раніше замислиться педагог над тим, яким він хоче або повинен бути, тим більше у нього буде можливостей і часу для того, щоб наблизитися до свого ідеалу. І чим раніше він стане на шлях самовдосконалення, тим більше йому вдасться по ньому пройти.

    До загальних завдань саморозвитку індивідуальності педагога належать: досягнення згоди із самим собою, з людьми, що оточують;

- усунення негативних і формування корисних звичок,

- здібностей, коригування власних потреб,

- саморозвиток професійних здібностей.

           До зовнішніх умов ефективності саморозвитку належать:

- наявність професійних наставників,

- рівень розвитку колективу,

- усунення емоційних бар’єрів,

- єдність вимог,

створення умов для саморозвитку індивідуальності педагога.

 Для саморозвитку індивідуальності педагога необхідні внутрішні умови, а саме:

          Основними методами самопізнання є самоспостереження, самотестування, самоанкетування, порівняння, самоаналіз, самооцінювання. Прийомами самопізнання є ведення щоденника, психолого-педагогічна діагностика, бесіди з оточуючими та близькими.

      Звичайно, кожен педагог за час свого професійного життя стикається з рядом труднощів. Але зациклюватися тільки на негативних моментах своєї роботи небезпечно. Хіба можна говорити про самовдосконалення, про творчий розвиток особистості, коли педагог сприйматиме свою працю тільки в темних тонах? Для саморозвитку дуже важливою є внутрішня мотивація, очікування позитивних результатів своєї роботи. [11] 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 ВИСНОВКИ

           Останнім часом спостерігається тенденція щодо зближення та взаємодоповнення формального, неформального та інформального навчання з огляду на інноваційну гнучкість та відкритість останніх та можливість трансформації у формалізований освітній простір технологічних здобутків, апробованих у межах неформальних та інформальних освітніх систем. Зростає актуальність та соціальна значущість знань, умінь і навичок, здобутих у системі неформальної освіти. Широкий спектр форм організації освітнього процесу та його технологічна інноваційна відкритість, високий рівень мотивації учасників зумовлюють зацікавленість педагогічної спільноти й громадськості в застосуванні неформального та інформального навчання як засобу розширення меж простору особистісного становлення та розвитку, так і для забезпечення гідного освітнього рівня громадян України.

        Різні форми освіти поєднуються, інтегруються, асимілюються, унаслідок чого розширюється індивідуальний освітній простір, створюються умови для саморозвитку індивідуальності педагога. Основою саморозвитку педагога є інформальна освіта, яка, по суті, ототожнюється з суспільним розвитком. Інформальна освіта інтегрує форми освіти (формальну й неформальну) і культурну діяльність педагога. Цю сферу діяльності педагог творить для себе сам: потенціали суспільства і власні можливості, потреби, бажання, спонукальні мотиви він перетворює на дієві фактори власного саморозвитку.

       Завдяки досконалій організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж. 

Адже, немає іншої професії, яку називають найкрасивішими словами: висока, благородна, почесна, душевна, прекрасна. Немає іншого професіонала, до якого пред’являють стільки вимог: він повинен бути чесним, правдивим, компетентним, люблячим свою країну, люблячим своїх дітей, психологом людської душі, помічником своїх підопічних, другим «батьком», морально стійким, вимогливим, добрим, строгим, готовим до компромісу. Він повинен бути Першим…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Бабушко С. Р. Інформальна освіта // Освіта дорослих: енциклопедичний словник / Упоряд. Н. Г. Протасова, Ю. О. Молчанова, Т. В. Куренна. Київ : Основа, 2014. С. 181.

    2. Бахрушин, В. Неформальна та інформальна освіта: навіщо вони нам потрібні? - [Електронний ресурс] - URL: http://education-ua.org/ua/articles/872-neformalna-tainformalna-osvita-navishcho-voni-nam-potribni

    3. Белечев П. В. Проблема оптимізації технології навчання // Педагогічна теорія та педагогічний досвід: перспективи і розвиток. -Луцьк, 1999.-С. 16-2.

    4. Гончарук, А. (2012). Неформальна освіта дорослих у країнах ЄС. Педагогічні науки, 54, 31–36

    5. Деркач, Ю. (2008). Неформальна освіта як умова неперервного навчання молоді. Вісник Львівського університету. Серія педагогічна, 23, 17–22

    6. Дибкова Л. М. Індивідуальний підхід у формуванні професійної компетентності майбутніх педагогів/Автореф. дис. канд.. пед. наук 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти, Дибкова Людмила Миколаївна, Інституті вищої освіти АПН України, Київ – 2006.

    7. Інноваційні технології навчання у сучасній школі - [Електронний ресурс] - URL: https://protocol.ua/ua/innovatsiyni_tehnologii_navchannya_u_suchasniy_shkoli/

    8. Інноваційні технології: суть, ознаки, особливості - [Електронний ресурс] -  URL: http://erpub.chnpu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/2241/1/

    9. Інформальна і неформальна освіта учасників освітнього процесу - [Електронний ресурс] - URL: https://www.pdau.edu.ua/content/informalna-i-neformalna-osvita-uchasnykiv-osvitnogo-procesu

    10. Ісаєва Г. Метод проектів - ефективна технологія навчання // Підручник для Директора. - 2005. - № 9-10. - С. 4-10.

    11. Клименко І. Чи прагне вчитель самовдосконаГрудень 2017 року 97 Педагогічні умови розвитку психолого-педагогічної компетентності педагогічних працівників... лення / І. Клименко // Відкритий урок. – 2009. – № 12. – С. 84–85.

     12. Коваль Т. І., Сисоєва С. О., Сущенко Л. П. Підготовка викладачів вищої школи:інформаційні технології у педагогічній діяльності: навчальний посібник. –К.: Вид.цент КНЛУ, 2009. – 380 с. с.23

     13. Ковальчук О. Інноваційна робота як проблема професійного удосконалення вчителя // Директор пік., ліцею, гімназії. - 2002. - № 1-2. С. 50-52.

     14. Крамаренко С.Г. Інтерактивні техніки навчання як засіб розвитку творчого потенціалу учнів II Відкр. урок. —2002. —№ 5-6. — С. 7-10.

     15. Курлянд З. Н. Педагогіка вищої школи. заг. ред. (2000). Київ: Знання.

     16. Ломаковська Г. Інформаційні технології - погляд у майбутнє // Директор шк., ліцею, гімназії. - 2002. - № 1-2. - С. 42-46.

     17. Міщик, Л. І. (2012). Неперервна освіта дорослих у контексті вікового розвитку особистості. Вісник Черкаського університету. Серія: Педагогічні науки, 10 (233), 107– 113

     18. Момот Л. Розвивальне навчання: методи і прийоми // Біологія і хімія в шк. -1999. -№ 2.-С. 9-12.

     19. Неформальна та/або інформальна освіта - [Електронний ресурс] - URL: https://saue.kdu.edu.ua/neformalna-ta-abo-informalna-osvita/ 

     20. Олійник, В. В. (2008). Освіта впродовж життя: як і чому вчити дорослих. Управління освітою, 34 (202), 16–19

     21. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.-метод. посіб. / О. І. Пометун, Л. В. Пироженок. – Київ : А.С.К., 2006. – 192 с.

     22. Про освіту: Закон України від 05.09.2017 р. № 2145-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2017. № 38–39. Ст. 380.- [Електронний ресурс] -URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

     23. Саморозвиток індивідуальності педагога завдяки системі формальної, неформальної та інформальної освіти - [Електронний ресурс] - URL: http://umo.edu.ua/images/content/nashi_vydanya/pislya_dyplom_osvina/2_2017/

      24. Тихонова Т. В. Педагогічні умови професійного саморозвитку майбутнього вчителя Автореф. дис. канд. пед. наук, 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. - Тихонова Тетяна Валентинівна,Інституті вищої освіти АПН України, Київ – 2001

     25. Формальна, неформальна та інформальна освіта: що вибрати та як поєднати? - [Електронний ресурс] - URL: https://teach-hub.com/formalna-neformalna-ta-informalna-osvita-vchitelya/

      26. Цокур Р.М. Формування потенціалу професійного саморозвитку в майбутніх викладачів вищої школи у процесі магістерської підготовки: Дис.. канд. пед. наук. – О., 2004. – 245с. – Бібліогр.: 191-205.