Інсценівка "День рідної мови"

Свято рідної мови

 

Над всі багатства і припливи мод

Шануймо мову серцем і вустами,

Народ без мови – це вже не народ.

Без мови всі б ми сиротами стали.

Ідуть гріхи за нами і борги.

Від них зректися – не шукаймо броду.

Шануймо мову над усі боги

Якщо ми хочем зватися народом.

Кольорами і барвами літа-розмаю

Мова рідна вкраїнська уста звеселяє.

А хто її не вчить, того вона зневажає.

Ось послухайте, як розділові знаки покарали Петра, який не рахувався з

ними.

Познайомимо вас із Петром, -

Випала нагода,-

Розповім яка то з ним

Трапилась пригода.

З невстигаючим Петром

Нам велика мука:не іде йому добром

В голову наука.

За футболом і скутером

Йому вчитись ніколи,

В школі Бевзь найбільше любить

Перерви й канікули.

Вже соромили його

Вчителі та друзі,

Батьків пасок,- що з того, -

Мати завжди в тузі

Та Петрові хоч би що!

Тільки вийде з школи,

За скутер і за м’яча,

За книжки – ніколи!

І велося б довго те,

Та одного разу

З Бевзем трапилось таке,

Що змінивсь одразу.

 

Не подумайте , що всім

Задаю загадку.

Краще вже розповімо

Усе по порядку.

Як завжди, у день ясний,

Після всіх уроків,

Вдома з’їв обід смачний,

Взяв м’яча під боки,

Сів швиденько на скутера-

І до стадіону.

Там завжди з м’ячем перед

Вів герой сезону.

Вже супернику забив

Сім голів в ворота ,

А подальші й не лічив,-

От була б охота!

А тим часом вже згори

Сонечко спускалось.

На площадці лиш Петро

Й м’яч його зостались.

Оглянувся ,скутер взяв,

Почвалав додому,

Відчуваючи важку

Та почесну втому.

І лише коли почав

Укладатись спати.

Нагадав він, що не встиг

Твору написати.

Хоч хотів після «трудів»

Добряче поспати,

Все ж рішив проклятий твір

Скласти й записати.

Швидко щось там написав,

Не думаючи довго,

В ліжко кинувся й заснув,

Відкинувши ноги.

Раптом він розплющив очі,-

- Пояснив би хто мені,

Все це справжнє серед ночі,

 

Чи примарилося в сні.

Знаки все якісь,- от горе!-

Може все-таки у сні?

Що це в них. Неначе збори?

Про що ж радяться вони?

Ведуча: Петро насторожив вуха і завмер, уважно слуха.

Знак окличний вмить піднявся,

Зошит Петрика в руці.

Говорити щось зібрався.

І замовкли вмить усі.

Друзі,- знак окличний мовить.-

Доки ж будемо терпіть!

Бевзь Петро не знає мови

Зовсім правила не вчить.

Твір його читать несила,

Що рядок- то й помилки.

Нас ,окличних, - вража сила!-

Розставляє, мов кілки.

Де задумав, там і ставить,

От бездумна голова!

Ведуча I: Бевзя стало лихоманить,

Як почув оці слова.

Ведуча II: Тут і коми зашуміли:

Кома 1 – Зневажає він і нас.

Там, де правила веліли,

не поставив жоден раз,

або ставить, де не треба,

і тоді читати сміх.

Прочитай, сестрице люба,

оте речення для всіх.

 

Кома 2 читає: «На галявині сиділи ведмідь,

 

Клишоногий вовк, хижий заєць, довговухий їжак, колючий лис».

Всі сміються, а перша кома крізь сльози:

-Може й смішно, але знайте,

Сором йти було сюди.

Коли б знали це звірята,

Не минув би він біди.

- Соромно не вам, сестрички,-

Ведуча – Мовив Наголос до них,-

 

Бевзю сором. Що за звички?!

Правил вивчити не встиг.

Йому, бач, футбол у думці,

Скутер, м’яч, пуста гульня.

Самі двійки носить в сумці

Для батьків (о, жах!) щодня.

І мене він зневажає

Пише,- хоч ти що роби,-

Що у лісі він збирає

Не грИби, а бач грЕби,

Що в садочку цвіт вЕшневий,

Скрізь вИсела дітвора.

А йому миліш пИрерва.

З цим кінчати вже пора.

Ведуча 1. Так скінчив і похилився

Бідний Наголос навскіс.

Ведуча 2. А Петро? З кутка дивився.

Він давно в куток заліз.

Петро: Що ж це діється?

Чи сон це?

А чи все це наяву?

Хоч би швидше встало сонце

Ведуча: Та почув він річ таку:

 

- Всі ми в нього не в пошані,-

(розігнувсь питання знак)

Може нам Петра до рання

Взять провчити? Тільки як?

- Як же вчити це ледащо,-

каже лежачи тире,-

коли Бевза батьків пасок

і кропивА не бере.

Крапка мовила рішуче:

- Він сестру довів до сліз,

нас не визнає,- відучим!

Одведем його у ліс,

віддамо отим звірятам,

 

котрих осмішив Петро,

розірвуть Петра нехай там,

щоб ледаща не було!

Ведуча: З шумом кинулися знаки,

Ухопились за Петра,

затрясли, щоб із незнайки

вже ні пуху, ні пера!

(Знаки вовтузяться з Петром. Чути вигуки: - Оце тобі наголос!

- А це тобі за коми!

- А це за тире!

Чути Петра: Ой, пустіть!

Простіть, більше не буду,

буду вчитися!

Знову знаки: - Досить! У ліс його!

До звірів! Так Його!

Голос Петра: - Рятуйте! Рятуйте!

Знаки вибігають, а Петро лежить і кричить, відмахуючись:

- Ря-ту-у-у-йте!

Стогне, а потім прокидається, протирає очі, озирається,

підводиться, зітхає полегшено:

Ох, то це сон?! І досі страшно.

А де твір? Треба переписати.

И встигну? Стій, а який день сьогодні?

Ведуча тихо: -Неділя.

Петро: - Неділя? От добре,

Загляну в правила, подумаю,

Як слід, і перепишу.

А завтра… завтра обов’язково запишусь в гурток

української мови.