Іншомовна компетентність викладачів закладів вищої освіти як педагогічна проблема

ІНШОМОВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Юлія Семко
Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Л.С. Рибалко

Компетентність – це стійка готовність і здатність людини до діяльності «зі знанням справи». Останнє залежить від «таких п’яти основних елементів: глибоке розуміння суті завдань і проблем, які розв’язуються; наявність досвіду в даній сфері; уміння обирати засоби й способи діяльності, адекватні конкретним обставинам місця й часу: почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність учитися на помилках і привносити корективи в процес досягнення мети» [9, с. 28].

Поняття іншомовної комунікативної компетентності не має єдиного тлумачення, але проаналізувавши доробки відомих науковців можна зупинитися на основному визначенні.

Поняття «іншомовний» характеризує те, що стосується іншої мови або іноземної мови. Таким чином, якщо співвіднести поняття «компетентність» та «іншомовна», « іншомовна компетентність» може характеризуватися як володіння іншою (іноземною) мовою кваліфіковано, для  чого необхідний  достатній рівень знань, які дозволяють бути добре обізнаними із фаховою лексикою й усіма мовними аспектами.

Іншомовна  комунікативна компетентність – це особливість особистості, яка характеризується обсягом і характером  засвоєних знань, умінь, навичок іноземної мови, що формується у процесі моделювання іншомовної професійної діяльності.

Науковці відзначають, що у світовому освітньому просторі спостерігається стійка тенденція до розробки освітніх стандартів для вищої школи з наголосом на професійні стандарти й орієнтацію на компетентнісний підхід до освіти, до оновлення професійних галузевих стандартів.

Б. Завіниченко, дослідник змістових питань комунікативної компетентності, виділяє такі компоненти іншомовної комунікативної компетентності:

1. Гностичний: система знань про сутність і особливості спілкування взагалі та професійного зокрема; знання про стилі іншомовного спілкування, загальнокультурна компетентність, яка дозволяє вловити, зрозуміти приховані змісти, асоціації співрозмовника тощо.
2. Комунікативний: комунікативні вміння, які дозволяють установлювати контакт зі співрозмовником, керувати ситуацією взаємодії з суб'єктом іншомовної комунікації; культура мовлення; експресивні, перцептивно – рефлексивні уміння, які забезпечують можливість пізнання внутрішнього світу партнера спілкування та розуміння самого себе.
3. Емоційний: гуманістична установка на спілкування, інтерес до іншої людини; готовність вступати в особистісні, діалогічні взаємини, розвинуті емпатія та рефлексія; високий рівень ідентифікації з виконуваними професійними та соціальними ролями; позитивна Я-концепція та психоемоційний стан.

Отже, іншомовна комунікативна компетентність є інтегральною характеристикою професійної діяльності фахівця і забезпечує компетентне професійне спілкування мовою спеціальності в умовах міжкультурної комунікації [7, c. 25].

Оволодіння іншомовною компетентністю передбачає сформованість комунікативних умінь у чотирьох основних видах мовленнєвої діяльності, наявність мовних знань (фонетичних, граматичних, лексичних) та навичок оперування ними.

Вагому роль у формуванні іншомовної компетентності мають комунікативні методики вивчення іноземної мови. У навчальному процесі сучасна педагогічна наука велику увагу приділяє інноваційним технологіям навчання, активним та інтерактивним методам.

Застосовуючи такі методи, викладач стає для студента взірцем наслідування моделей спілкування [5, c. 11-20].

Іншомовне спілкування викладача вищої школи розуміється не тільки як уміння подавати інформацію іноземною мовою, а й як процес обміну, у ході якого досягаються певні цілі й завдання, що об'єднані єдиною стратегією взаємодії, взаєморозуміння та співробітництва [3, c. 51].

Сучасні дослідники підкреслюють, що саме ця модель іншомовної комунікативної компетентності мала неабиякий вплив на подальші наукові дослідження проблеми.

Для формування іншомовної компетентності до освітнього простору необхідно залучати методи активізації пізнавальної діяльності студентів.

Створення психологічно сприятливої атмосфери для формування професійної іншомовної компетентності з правильно підібраними методами та формами  навчання, може змінити ставлення до учіння та стати активним суб’єктом освітнього простору. [2, c. 3-6]

Викладач стає партнером-помічником та виступає не як керівник, транслятор знань, а як людина, що допомагає й полегшує процес навчання.

Найбільш важливою для педагогічної майстерності викладача вищої школи вчені вважають комунікативну компетенцію, під якою розуміють здатність спілкуватися усно і письмово з носієм мови в реальній життєвій ситуації [1, c. 45].

Модель процесу формування професійної компетентності в викладачів вищої школи створена на основі відбиття суттєвих характеристик і внутрішньої побудови професійної діяльності. В ній зосереджуються єдність суб'єктивного, об'єктивного та предметного компонентів професійної діяльності.

Так, суб'єктивний компонент моделює відтворення та збереження досягнутого рівня професійної компетентності, його реалізацію у професійній діяльності; об'єктивний - процес побудови й виконання діяльності; предметний - досягнуті результати.

Модель формування іншомовної компетентності відтворює технологію формування іншомовної компетентності викладача засобами моделювання. [4, c. 45].

Метою моделювання процесу формування іншомовної компетентності викладача є розробка такої моделі, яка дозволила б підвищити ефективність освітнього простору відповідно до вимог суспільства.

Конкретизуючи мету процесу формування іншомовної компетентності можна виділили такі завдання, як: формування мотивів навчальної діяльності, спрямованих на засвоєння знань та саморозвиток; забезпечення системою знань, умінь та навичок, необхідних для досягнення якості та результатів іншомовної діяльності; вироблення навичок самоконтролю і самооцінки у процесі професійної діяльності [6, c. 10].

Іншомовна компетентність викладача формується у цілісному навчально-виховному процесі, який реалізується в єдності й взаємозв’язку виховання й навчання, спрямованих, з одного боку, на всебічний розвиток особистості, з іншого боку – на засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, необхідних у подальшій професійній діяльності, розвиток розумових і потенційних можливостей, вироблення і закріплення навичок самоосвіти [8, c. 46].

Іншомовна компетентність викладача формується у цілісному освітньому просторі, який реалізується в єдності й взаємозв’язку виховання й навчання, спрямованих, з одного боку, на всебічний розвиток особистості, з іншого боку – на засвоєння викладачами систематизованих знань, умінь і навичок, необхідних у їх професійній діяльності, розвиток розумових і потенційних можливостей, вироблення і закріплення навичок самоосвіти.

Набуття людиною іншомовною компетентністю може дати їй можливість орієнтуватися у сучасному суспільстві, швидко реагувати на запити часу, активно взаємодіяти з оточуючими, програмувати процес спілкування, переосмислювати та визначати пріоритети власного життя.

Останні роки на різних рівнях широко аналізуються вимоги до компетенцій, які мають бути сформовані у сучасних фахівців різних сфер. Тому на вищу школу покладається особливе завдання - підготувати компетентнісного фахівця.

Отже, для формування іншомовної компетентності до освітнього простору необхідно залучати методи активізації пізнавальної діяльності студентів. Створення психологічно сприятливої атмосфери для формування професійної іншомовної компетентності з правильно підібраними методами та формами  навчання, може змінити ставлення до учіння та стати активним суб’єктом освітнього простору.

Література

1 Архангельский С. И. Учебный процесс в вышей школе и его закономерные основы и методы: учеб.-метод. пособие / С. И. Архангельский. – М.: Высшая школа, 1980. – 368 с.

2. Бим И. Л. Некоторые исходные положения теории учебника иностранного языка / Инесса Львовна Бим // Иностранные языки в школе. – 2002. – №3. – С. 3–6.

3. Варданян Ю. В. Становление и развитие профессиональной компетентности педагога и психолога / под науч. ред. В. А. Сластенина. : М., 1998. – 180 с.

4. Галузяк В. М. Педагогіка : навчальний посібник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. – Вінниця : ДП "Державна картографічна фабрика", 2007. – 400 с.

5. Дахин А. Н. Моделировние в педагогике / А. Н. Дахин // Идеи и идеалы. – 2010. – № 1(3). – Т. 2. – С. 11–20.

6. Дахин А. Н. Моделирование компетентности участников открытого образования [Текст]: монография / А. Н. Дахин. – М: Изд-во НИИ школьных технологий, 2009. – 292 с.

7. Деркач А. А. Взаимосвязь структурных компонентов состояния психической готовности студентов к педагогической деятельности / А. А. Деркач // Психолого-педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащихся [под ред. А. А. Бодалева, В. Я. Ляудис]. – М., 1980. – 25 с.

8. Галузяк В. М. Педагогіка : навчальний посібник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. – Вінниця : ДП "Державна картографічна фабрика", 2007. – 400 с.

9. Татаренко А.Б. Компетентність – вимога сучасності/А.Б. Татаренко//Світло. – 1996. – №1. – С.57-64